Рішення від 13 травня 2026 р. у справі №504/4885/24 — Доброславський районний суд Одеської області

Справа №504/4885/24

Провадження №2/504/857/26

Доброславський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2026с-ще Доброслав

Доброславський районний суд Одеської області у складі:

Головуючого судді - Барвенка В.К.,

за участі: секретаря – Ориник М.В., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду № 5, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог – Товариство власників гаражів і транспортних засобів «Народне» (67562, Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, вул. Паустовського, буд. 1, код ЄДРПОУ 19196903) про визнання права власності за набувальною давністю, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача, яким просив суд в порядку набувальної давності визнати за ним право власності на нежитлове приміщення, а саме гараж, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

На обґрунтування заявленої вимоги заявник вказує, що 16.11.2002 уклав шлюб з ОСОБА_2 де під час шлюбу придбав гараж, зареєструвавши за колишньою дружиною ОСОБА_3 (на теперішній час ОСОБА_2 ). Починаючи з 2014 року оплату за гараж здійснювалась позивачем та користувався лише він. Проте у зв`язку з розірванням шлюбу та тривалими процесами перестав здійснювати сплачу членських внесків. Разом з тим, в силу ч. 2 ст. 344 УК України позивач не може зареєструвати право власності з вищеописаних підстав без відповідного рішення суду.

Заявник вважає себе добросовісним набувачем, оскільки він з 2014 року відкрито, безперервно володіє нежитловим приміщенням, оскільки там знаходяться його речі.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав позов та просив задовольнити, зазначивши, що в 2004 році придбав зазначений гараж та оформив на колишню дружину.

Дослідивши зібрані по справі докази, суд дійшов до наступного висновку:

Судом встановлено, що гараж за адресою: АДРЕСА_3 належить ОСОБА_3 (на теперішній час ОСОБА_2 ).

У матеріалах справи наявна копія карточки № 491 на ім`я ОСОБА_3 щодо сплати внесків у період з 2014 рік по 2018 рік.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За змістом статті 328 ЦК України набуття права власності - певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, потрібно враховувати, зокрема, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна у її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна. Володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалося протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі за набувальною давністю можливе лише за наявності у сукупності таких умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та безперервність строку володіння ним.

При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом.

Крім того, позивач, як володілець майна, повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Зазначений правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 27 вересня 2018 року у справі № 571/1099/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 683/2047/16-ц.

У справі № 571/1099/16-ц (постанова Верховного Суду від 27 вересня 2018 року), суди установивши, що позивач проживає у будинку з дозволу сина, який є спадкоємцем цього майна після смерті матері і який неодноразово пропонував позивачу сплатити грошові кошти за будинок, суди відмовили в задоволенні позову.

Верховний Суд погодився з висновками судів, зазначивши, що сам по собі факт користування позивачем будинком та проведення ремонтних робіт у ньому, його утримання, не є підставою для виникнення права власності за набувальною давністю.

У справі № 683/2047/16-ц (постанова Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року) судами встановлено, що позивач на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2005 року, укладеного у простій письмовій формі, придбав будівлю млина, якою він з того часу продовжує відкрито, безперервно володіти та користуватися.

Верховний Суд погодився з висновками судів про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю за відсутності такої ознаки набувальної давності, як добросовісне володіння, що виключає можливість набуття права власності за набувальною давністю, оскільки за обставинами справи позивач знав і не міг не знати про відсутність у попереднього володільця будівлі млина правовстановлюючих документів на зазначену будівлю, що не позбавляє позивача можливості набути право власності на таке майно у позасудовому порядку.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.

Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже умовами набуття права власності за набувальною давністю є:

1) добросовісність користування майном, яке полягає у невчиненні особою перешкод власнику цього майна у реалізації ним свого права власності на це майно протягом 10 років;

2) відкритість користування, яке має бути очевидним для усіх інших осіб;

3) безперервність користування протягом 10 років;

4) відсутність документів, які б свідчили про наявність у громадянина прав на це майно.

Відсутність будь-якого з перерахованих елементів виключає можливість набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Суд встановив, що гараж придбаний в період шлюбу з ОСОБА_2 та зареєстрований за дівочим прізвищем ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), що є спільною сумісною власністю та виключає добросовісне заволодіння позивачем майном, та можливість його набуття ним за набувальною давністю.

Позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав для визнання права саме за набувальною давністю.

Тривалий час користування, внесення сплати членських внесків та утримання нерухомого майна не є безумовною підставою для задоволення позовних вимог з підстав, передбачених статтею 344 ЦК України.

Таким чином підстав для задоволення позову не має.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 141, 223, 280-281, 284 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ), третя особа, що не заявляє самостійних вимог – Товариство власників гаражів і транспортних засобів «Народне» (67562, Одеська область, Одеський район, с. Крижанівка, вул. Паустовського, буд. 1, код ЄДРПОУ 19196903) про визнання права власності за набувальною давністю, – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо справу розглянуто за заявою осіб, визначених частиною другою статті 4 цього Кодексу, рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковим для особи, в інтересах якої було розпочато справу.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. К. Барвенко