Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №500/1048/16-ц — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/1048/16-ц

Провадження № 2/946/350/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді – Присакар О.Я.,

за участю: секретаря судового засідання – Воронової В.Є.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїла цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення суми будівельних робіт та матеріалів, інфляційних нарахувань, проведення оціночно-будівельної експертизи, судового збору та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання об`єкта спільною сумісною власністю, розподіл майна та стягнення сум, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та розподіл майна, під час розгляду справи ОСОБА_2 неодноразово уточнювала предмет позову, згідно останнього уточнення від 17.02.2023 року (т.2., а.с. 202) просила: стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5/12 частин ринкової вартості будівельних робіт та матеріалів, які застосовувались під час проведення ремонту житлового будинку по АДРЕСА_1 у грошовому еквіваленті в розмірі 273 650, 42 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 інфляційні нарахування у грошовому еквіваленті в розмірі 51 049,40 грн.; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 1/12 частину ринкової вартості будівельних робіт та матеріалів, які застосовувались під час проведення ремонту житлового будинку по АДРЕСА_1 у грошовому еквіваленті в розмірі 54 730,08 грн.; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 інфляційні нарахування у грошовому еквіваленті в розмірі 10 209,88 грн.; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 3896,40грн., за проведення оціночно-будівельної експертизи №37 від 15.04.2018 р. у розмірі 10 000,00 грн., за проведення додаткової будівельно-технічної експертизи 4000,00 грн. та за надання правової допомоги 5000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що згрудня 2008 р. по 20.11.2013 р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали разом однією сім`єю без реєстрацію шлюбу і цей факт вже було встановлено та відповідач погодився із цими твердженнями та не заперечує проти цих фактів.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати відповідача ОСОБА_5 , яка була власником 2/3 частини житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 04.01.1983р., посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О. М. в реєстрі за №2/17; свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.01.1983р., посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О. М. в реєстрі за №2/19.

Крім матері відповідача власниками ще були, ОСОБА_6 (1/6 частка) (його рідний брат) та сам відповідач ОСОБА_3 (1/6 частка) на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.01.1983р., посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О. М. в реєстрі за №2/19.

ОСОБА_5 залишила заповіт, в якому зазначила, що все майно, яке їй належить або буде належати вона заповідає ОСОБА_3 , який прийняв спадщину у строк та звернувся із заявою про прийняття спадщини за заповітом до приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Арнаут О. В., інші спадкоємці були відсутні, оскільки брат відповідача ОСОБА_6 не був ані пенсіонером ані інвалідом, тому він не мав право на обов`язкову частку у спадковому майні.

20.11.2013р. позивач з відповідачем уклали та зареєстрували шлюб та вирішили відремонтувати житловий будинок, який він успадкував та був власником, оскільки планували там жити та мати своє житло у нормальному сучасному стані з новим ремонтом. Відповідач домовився зі своїм братом, що сплатить йому за його 1/6 частину вказаного житлового будинку і весь житловий будинок буде на праві особистої власності ОСОБА_3 .

Зі згоди відповідача та зі згоди ОСОБА_6 вони разом із відповідачем за спільні сумісні кошти приступили до капітального ремонту житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Однак ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_6 він заповіт не залишав спадкова справа не заводилась, спадкове майно прийняла після нього його дружина ОСОБА_4 своє пропискою, оскільки вона зареєстрована із померлим за одною адресою на момент смерті ОСОБА_6 та перебувала із ним у зареєстрованому шлюбі, керуючись ч. 3 ст. 1268 та ч.1 ст. 1261 ЦК України.

25.03.2014р. приватний нотаріус Арнаут О. В. у листі №120/02-14 надає відповідачу письмову відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлої матері ОСОБА_5 оскільки житловий будинок є незакінченим будівництвом та радить звернутись до суду щодо вирішення питання про право власності на спадкове майно.

ОСОБА_2 звернулись за правовою допомогою до адвоката Плахіна Дмитра, який виявився шахраєм та підробив рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25.08.2015р., яке стало підставою для реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_3 на весь житловий будинок.

Відповідач ОСОБА_3 посилається на те, що якщо він набув право власності на підробленому документі, то він не є власником і не повинен сплачувати невід`ємні поліпшення, які були виконані за рахунок спільних сумісних коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Однак вказані твердження ОСОБА_3 є хибними, оскільки він є власником на 1/6 частку на підставі свідоцтва про право на спадщину 1983р. та 2/3 частки він прийняв у спадщину за заповітом після померлої матері, він тільки юридично не оформив ще належним чином. Тобто ніхто крім ОСОБА_3 не успадкував право на 2/3 частини незавершеного будівництвом житлового будинку інших спадкоємців немає.

На теперішній час, у вищевказаному житловому будинку були здійснені невід`ємні поліпшення, які підтверджується висновком судової оціночно-будівельної експертизи №37 від 15.04.2018р. і відповідачами по справі повинні бути ОСОБА_3 , який є власником 5/6 частин житлового будинку, 1/6 частка на підставі свідоцтва про право на спадщину від 04.01.1983р. та 2/3 частки, які він прийняв за заповітом після смерті своєї матері, але юридично правильно не оформив своїх прав, а також відповідачем має бути ОСОБА_4 , оскільки вона є спадкоємцем за законом після померлого ОСОБА_7 , який є власником 1/6 частки вказаного житлового будинку. Всі ці невід`ємні поліпшення були зроблені саме їхньому нерухомому майну незавершеного будівництвом, однак за спільні кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та зі згоди померлого спадкодавця ОСОБА_6 .

Відповідно до ч. 4 ст. 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Керуючись ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

За результатами додаткової експертизи встановлено, що ринкова вартість будівельних робіт та матеріалів станом на 08.04.2022р. складає 656 761, 00 грн.

Окрім цього, у період з 08.04.2022р. по теперішній час виникла інфляція на споживчі товари та послуги в Україні, що регламентується індексом інфляції.

Законoм передбачене правo кредиторa вимaгати сплати боргу з урахувaнням індексу інфляції є спосoбами зaхисту йoго майнoвого права та інтеpесу, cуть якиx полягaє у відшкoдуванні матеpiальних втрaт кредитора вiд знецiнення грошoвих коштiв внаслiдок інфляційних процесiв. Тaким чинoм, інфляційне збільшення нараховується нa cуму боргу i є видoм відшкодування втрат при недобросовісному виконанні грошових зобов`язань.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].

Інфляційні втрати розраховуються шляхoм множення суми заборгованості на сукупний індекс інфляції зa період прострочення платежу. При цьoму сума боргу, якa виниклa з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникла з 16 по 31 день місяця, розрахунок пoчинається з нaступного місяця. Аналoгічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповіднoго місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цьoго місяця, a якщo з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (Прo практику застoсування Вищим господарським судом України у рoзгляді спрaв окремих нoрм матеріального права від 17.07.2012 01-06/928/2012). Загальна вартість витрат на будівельні роботи та будівельні матеріали складає 656 761грн., інфляційні нарахування по ОСОБА_3 становлять 51 049,40 грн. а по ОСОБА_4 становлять 10 209,88грн. Оскільки власником є не тільки колишній чоловік ОСОБА_3 , але й ОСОБА_4 , то стягнення витрат необхідно зробити у наступному розрахунку: з ОСОБА_3 – 5/12 частки від всіх витрат на будівельні роботи та матеріали тобто (656 761 /12*5=273 650,42грн.; та інфляційні витрати у розмірі 51 049,40 грн.) та 1/12 частка з ОСОБА_4 тобто (656 761 /12*1=54 730,08грн.; та інфляційні витрати 10 209,88грн.)

28.04.2016 року ОСОБА_3 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_2 (т.1, а.с. 38) яким просив: визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 ; визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 торгівельний контейнер № 235, який знаходиться на території Ізмаїльського центрального ринку (68612, г. Измаил, ул. 28 червня, 70а); здійснити поділ наступного спільно майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : спального гарнітуру (ліжко, 2 тумбочки, комод), платтяної шафи, тюль, жалюзі, дивану і 2 крісел, телевізору Samsung, акустичної системи (домашній кінотеатр) Samsung, стінки книжкової і телевізора, кондиціонера, тюнера від телевізора, роутера, фотоапарату, 3 картин, праски, гостьового столика скляного, масажера електричного, тренажеру для ніг, вбудованої кухонні меблі, кухонної плити та витяжки, столу кухонного, м`якого куточка та 2 пуфиків, холодильнику Samsung сірого кольору, мікрохвильової лічи, мультиварки, мийки кухонної чорного кольору разом з кранами, міксеру і блендеру, чайника електричного, штор разом з карнизами, посуду, люстри і 3 бра, електросковороди, ванної шафи, пральної машини LG, шафи з прихожої, паласу з коридору, дворових статуеток «Гномів» 8 шт., розкладного столу, 2 рибальських крісел, велосипеду, новорічної ялинки, шуруповерту, ноутбука, грошових коштів - 15000 грн., 4000 доларів США, фену, настінних годинників З шт., електром`ясорубки, пиловсмоктувача, парової праски; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 58380 грн.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані тим, що до 20.11.2013 року вони з відповідачкою проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу. 20.11.2013 року вони уклали шлюб. Тривалий час вони із відповідачкою проживали у її квартирі АДРЕСА_2 . Наприкінці 2014 року вони переїхали проживати у будинок АДРЕСА_1 , який на праві власності належав ОСОБА_3 (1/6 частина), його брату - ОСОБА_6 (1/6 частина) та матері – ОСОБА_5 (4/6 частин), яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час сумісного проживання в квартирі відповідачки, внаслідок їх спільних трудових та грошових затрат вартість її квартири істотно збільшилась. Так, ними були проведенні наступні поліпшення квартири: замінена електропроводка і лічильник, вікна металопластикові (5 шт.), міжкімнатні двері, вхідні двері, стелі в кімнатах, кафельна плитка на кухні та ванній, стелі у ванній і кухні, кондиціонер, проведено Інтернет, видалення печі, шпаклівка стін у всій квартирі, заміна каналізаційних труб, заміна труб ванної та кухні, водопровід, шпалери у всій квартирі, укладання декорованого каменю разом з дзеркалом і конвектором. Враховуючи викладені обставини, вважає, що на підставі ст. 62 СК України, квартира АДРЕСА_2 може бути визнана його та ОСОБА_2 спільною сумісною власністю.

Так само, за час сумісного проживання однією сім`єю вони із відповідачкою придбали торговий контейнер № 235, який на теперішній час перебуває на території Ізмаїльського центрального ринку. У відповідності до ст. 15 чинного на теперішній час ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Ст. 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. З урахуванням положень ч. 1 ст. 15, ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати чи відсутності документа, який засвідчує його право власності. За змістом наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється. Така сама позиція викладена в інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13.04.2011 року.

Окрім того, відповідачка у своєму позовові не зазначає, що вона 18.03.2016 року вивезла з будинку АДРЕСА_1 . Хмельницького меблі, побутову технічку та інші речі, які були придбані ними у шлюбі і які є їх сумісною власністю, а також деякі його особисті речі.

Так, відповідачка вивезла наступне майно: спальний гарнітур (ліжко, 2 тумбочки, комод), платтяна шафа, тюль, жалюзі, диван і 2 кресла, телевізор Samsung, акустична система домашній кінотеатр Samsung, стінка книжкова і телевізор, кондиціонер, тюнер від телевізора, роутер від інтернету, фотоапарат, 3 картини, праска, гостьовій столик скляний, масажер єлектричний, тренажер для ніг, кухонні меблі, кухонна плита, витяжка кухонна, стіл кухонний, м`який куточок та 2 пуфика, холодильник Samsung сірого кольору, мікрохвильова піч, мультиварка скороварка, мийка кухонна чорного кольору разом з кранами, міксер і блендер, чайник електричний, жалюзі, штори разом з карнизами в кухні, посуд, люстра і 3 бра, злектросковородка, шафа з ванної, пральна машинка LG, шафа з прихожої, палас з коридору, статуетки з двору «Гноми» 8 шт, розкладний стіл з літньої кухні, 2 рибальські крісла, велосипед, новорічна ялинка, шуруповерт, ноутбук, грошові кошти - 15000 грн., 4000 доларів США (станом на 26.04.2016 року за курсом НБУ 50880 грн.), мою особисту норкова шапку та інші особисті речі (одяг, взуття, та ін.), фен, настінні годинники 3 шт., електром`ясорубка, пиловсмоктувач, парова праска.

Враховуючи обставини, що відповідачка вивезла це майно, загальну вартість якого він попередньо оцінюю в 200 000 грн. і це майно знаходиться у неї, бажає поділити це майно в натурі.

Щодо спільних грошових коштів, які були вивезені відповідачкою з будинку, то вважає, що ці кошти можливо поділити і позивачка повинна повернути йому половину з них, а саме: 7500 грн. та 2000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 26.04.2016 року складає 50880 грн.

В судовому засіданні представник ОСОБА_2 підтримав позовні вимоги за первісним позовом та просив їх задовольнити у повному обсязі. Заперечував проти задоволення зустрічного позову, надав відзив на зустрічну позовну заяву (т.2., а.с. 198) у якому зазначив, що відповідно до договору дарування частки жилого будинку від 20.06.2000р., посвідчений приватним нотаріусом Ізмаїльського міського нотаріального округу Єфимовою Т. І. в реєстрі №7942. зареєстрований в реєстрі прав власності на нерухоме майно в реєстровій книзі за № 59/166 від 21.06.2000р. ОСОБА_2 є власницею 1/4 частки житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_3 , що фактично складає квартиру АДРЕСА_2 . Вказана квартира була подарована ОСОБА_2 ще до проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 і тому визнання права спільної сумісної власності на вказану квартиру суперечить п.1 ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України. Ремонт в квартирі був виконаний, ще до спільного проживання з ОСОБА_3 . Власником торгівельного контейнеру №235, який розташований на території Ізмаїльського центрального ринку є Ізмаїльський центральний ринок, тому визнавати право спільної сумісної власності на вказаний об`єкт, який не належить ні кому із подружжя суперечить діючому законодавству України, і ця частина позивних вимог не може бути задоволена. Щодо поділу побутового майна та побутової техніки, які ОСОБА_3 вважає, що вона куплена під час шлюбу та сумісного проживання разом, то позивач за зустрічним позовом: повинен надати докази саме того коли було придбане це майно, також наявність цього майна, оскільки воно може бути зламане або зруйноване, оцінити вказане майно за допомогою судових експертних організацій, та більш того позивач повинен надати варіант того, яке майно залишиться у нього, а яке у ОСОБА_2 , тобто визначити порядок розподілу майна. Відсутні докази, що ОСОБА_2 забрала все майно. Щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 58380грн. це не чим не підтверджується, оскільки наявній грошових коштів у розмірі 15000грн. та 4000 доларів США не підтверджується жодним платіжними документами, а показами свідків наявність або відсутність та кількість грошових коштів не підтверджується.

В судове засідання від 21.09.2026 року представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 не з`явився про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином, шляхом направлення повістки до електронного кабінету, про причини неявки суд не повідомив, при цьому на цю дату були призначені судові дебати і дата була погоджена з представником у попередньому судовому засіданні.

Згідно ч. 3 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Статтею 223 ЦПК України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Права на розгляд справи судом протягом розумного строку належать як позивачу, так і відповідачу.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України визначено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У своєму рішенні у справі «Калашников проти Росії» Європейський суд зазначив, що розумність тривалості провадження визначається залежно від конкретних обставин справи, враховуючи критерії, визначені у прецедентній практиці Суду, зокрема, складність справи, поведінка заявника та поведінка компетентних органів влади.

З аналізу зазначених норм Конвенції та практики Європейського суду вбачається, що питання про порушення ст. 17 Конвенції, яка закріплює один із основоположних принципів Конвенції - принцип неприпустимості зловживання правами, може поставати лише у сукупності з іншою статтею Конвенції, положення якої у конкретному випадку дають підстави для висновку про зловживання особою наданим їй правом.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, тривалий строк розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у як найшвидшому вирішені справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення правової позиції сторін у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності представника ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

У попередніх судових засіданнях представник ОСОБА_3 , ОСОБА_4 підтримав зустрічний позов ОСОБА_3 та просив його задовольнити. Заперечував проти задоволення первісного позову, надавши заяву від 28.07.2026 року у якій зазначив, що висновок судової оціночно – будівельної експертизи № 37 від 15.04.2018 року та похідний від нього висновок № 153 від 08.04.2022 року є неналежними та недопустимими доказами оскільки експерт самостійно отримала 38 аркушів чеків, накладних, яких ніколи в матеріалах справи не було та експерт самостійно опитував виконавців робіт. Не була надана згода ОСОБА_6 на проведення капітального ремонту чи перебудову об`єкту. Посилання позивача на ст. 390 ЦК України є необґрунтованими. ОСОБА_3 є законним власником 1/6 частки будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину від 1983 року. Щодо 2/3 часток померлої матері він є лише спадкоємцем, який прийняв спадщину, проте право власності в установленому порядку юридично не оформив.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Грубіян Л.І. від 29.02.2016 року було відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та розподіл майна.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Грубіян Л.І. від 29.02.2016 року було задоволено клопотання позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04.05.2016 року було задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 04.05.2016 року було задоволено клопотання позивача про забезпечення позову.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 15.02.2017 року по справі була призначена авто – товарознавча експертиза. Провадження у справі було зупинено.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14.04.2017 року провадження по справі було відновлено.

Ухвалами Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.06.2017 року по справі були призначені судові експертизи. Провадження у справі було зупинено.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 13.11.2017 року провадження по справі було відновлено.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07.12.2017 року було відмовлено в задоволенні клопотання позивача про виділ позовних вимог в окреме провадження.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 14.12.2017 року були внесені виправлення в ухвалу суду.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16.01.2018 року по справі була призначена експертиза. Провадження у справі було зупинено.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26.04.2018 року провадження по справі було відновлено.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 16.11.2018 року була затверджена мирова угода між ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в частині розподілу автомобільного транспорту. Провадження по справі в частині встановлення факту проживання однією сім`єю та про розподіл майна в частині розподілу транспортних засобів було закрито.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.10.2021 року справу передано судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Присакар О.Я.

Ухвалою судді Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області Присакар О.Я. від 07 жовтня 2021 року прийнято до свого провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю та про розподіл майна.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 30.08.2022 року було задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 20.02.2023 року в якості співвідповідача була залучена ОСОБА_4 .

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 05.06.2023 року був прийнятий зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання об`єкта спільною сумісною власністю та про розподіл майна.

Ухвалою Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25.12.2023 року підготовче провадження у справі було закрито та призначено до судового розгляду по суті.

Вислухавши представника позивача за первісним позовом, представника відповідачів за первісним позовом, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України – кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України – здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України – кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом встановлено, що 21.11.2013 року був зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , прізвище після державної реєстрації шлюбу: чоловіка – ОСОБА_8 , дружини – ОСОБА_9 (т.1., а.с. 14).

При цьому, в судовому засіданні представник ОСОБА_3 визнав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без укладання шлюбу з грудня 2008 року по 20.11.2013 року.

ОСОБА_3 у запереченнях проти позову від 28.04.2016 року (т.1., а.с. 28) визнав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю без укладання шлюбу з грудня 2008 року по 20.11.2013 року.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 04.01.1983 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О. М. в реєстрі за №2/19, спадкоємцями майна після померлого ОСОБА_10 є дружина ОСОБА_5 , син ОСОБА_6 , син ОСОБА_3 – в рівних частках, свідоцтво складається з половини будинку незакінченого будівництвом, розташованого в АДРЕСА_1 (т.2., а.с. 176).

Згідно свідоцтва про право власності від 04.01.1983 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Богдан О. М. в реєстрі за №2/17, ОСОБА_5 є власником половини частки у спільному майні, набутому під час шлюбу, майно складається з будинку незакінченого будівництвом, розташованого в АДРЕСА_1 (т.2., а.с. 177).

Таким чином, ОСОБА_5 була власником 2/3 частки (1/6 частки та 1/2 частки) будинку незакінченого будівництвом, розташованого в АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 був власником 1/6 частки будинку незакінченого будівництвом, розташованого в АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 є власником 1/6 частки будинку незакінченого будівництвом, розташованого в АДРЕСА_1 .

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.2, а.с. 163).

ОСОБА_5 залишила заповіт від 12.03.2013 року, в якому зазначила, що все майно, яке їй належить або буде належати вона заповідає ОСОБА_3 (т.2, а.с. 169).

ОСОБА_3 прийняв спадщину у строк шляхом проживання зі спадкодавцем на момент смерті, що вбачається з будинкової книги (т.2, а.с. 164).

ОСОБА_3 звернувся 25.03.2014 року із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_5 , до приватного нотаріуса Ізмаїльського міського нотаріального округу Арнаут О. В. (т.2, а.с. 162).

Матеріали справи не містять доказів, що брат позивача - ОСОБА_6 мав право на обов`язкову частку у спадковому майні.

Приватний нотаріус Арнаут О.В. листом від 25.03.2014 № 120/02-14 відмовила ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинокв АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що він є незакінченим будівництвом (т.2, а.с. 178).

Таким чином, ОСОБА_3 прийняв спадщину після померлої ОСОБА_5 у вигляді 2/3 частки будинку незакінченого будівництвом, розташованого в АДРЕСА_1 , крім цього ОСОБА_3 є власником 1/6 частки будинку незакінченого будівництвом, розташованого в АДРЕСА_1 , що складає 5/6 часток (2/3 + 1/6).

В матеріалах справи наявне, ніби то, рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25.08.2015 року (головуючий суддя Присакар О.Я.) про визнання за ОСОБА_3 права власності на незакінчене будівництвом житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, ас. 168), на підставі цього рішення була проведення реєстрація права власності за ОСОБА_3 на незавершений будівництвом житловий будинок з надвірними спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 (т.1., а.с. 8).

При цьому Єдиний державний реєстр судових рішень не містить такого рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 25.08.2015 року, тому суд вважає це рішення суду підробленим та до уваги не приймає.

Згідно із нормою ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у ст. 1219 ЦК України (ст. 1218, ст. 1231 ЦК України).

Відповідно до частини другої ст. 1220 ЦК України часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першою ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята ст. 1268 ЦК України).

Частиною першою ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя ст. 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Тобто спростовується твердження представника ОСОБА_3 , що у позивачки відсутні підстави для стягнення коштів при відсутності зареєстрованих прав відповідача на весь будинок.

Згідно актового запису про смерть № 363 від 07.03.2014 року ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.2, а.с. 153).

З відповіді завідувача державної нотаріальної контори Горючкіної О.М. від 09.09.2022 № 181/01-16 вбачається, що після померлого ОСОБА_6 заяви від спадкоємців не надходили, спадкова справа не заводилась, свідоцтва про право на спадщину не видавалися (т.2., а.с. 157).

Згідно відповіді виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 20.10.2022 № 13/04-12-3504, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 05.03.2014 року за цією адресою була зареєстрована ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 28.02.1992 по теперішній час (т.2., а.с. 186).

Відповідно до актового запису про укладення шлюбу № 268 ОСОБА_6 та ОСОБА_11 уклали шлюб 14.05.1988 року (т.2., а.с. 197).

На підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України ОСОБА_4 вважається такою, що прийняла спадщину після померлого ОСОБА_6 у вигляді 1/6 частки будинку незакінченого будівництвом, розташованого в АДРЕСА_1 .

Допитана в судовому засіданні від 09.02.2026 року в якості свідка ОСОБА_12 пояснила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 починаючи з 2013 року здійснювали перебудову будинку за адресою: АДРЕСА_1 , робили опалення, проводили воду, фасадні роботи будинку, переробляли літню кухню. Перебудова будинку була завершена у 2016 році, свідок не однократно була в гостях у цьому будинку.

Допитана в судовому засіданні від 09.02.2026 року в якості свідка ОСОБА_13 пояснила, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 починаючи з 2013 року здійснювали ремонт будинку за адресою: АДРЕСА_1 , здійснювали перепланування, замінили вікна, труби опалення, провели газ, ремонтували підлогу та стелю, на дворі клеїли плитку. Ремонт робили рік – півтора. Свідок була у цьому будинку під час ремонту та після нього, тобто особисто бачила ремонтні роботи.

Таким чином, показами свідків підтверджується проведення спільного ремонту та поліпшень будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Суд не надає оцінку показам свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , допитаних 25.04.2019 року попереднім складом суду, оскільки під час нового розгляду справи учасники не заявляли клопотання про допит цих свідків.

У відповідності до ст. 150 ЖК Української РСР, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно із ст. 151 ЖК Української РСР громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок будинок (квартиру), зобов`язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку придомову територію.

Разом із тим, ст. 322 ЦК України визначено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналіз вказаних норм права дає підстави для висновку, що основний тягар збереження, ремонту та належного утримання житлового будинку (квартири) покладається саме на власника.

Частиною першою ст. 156 ЖК Української РСР встановлено, що члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартирі), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Водночас частиною третьою ст. 156 ЖК Української РСР визначено, що повнолітні члени сім`ї власника зобов`язані брати участь у витратах на утримання будинку, (квартири) і придомової території та проведенню ремонту. Спори між власником та членами його сім`ї про розмір участі в витратах вирішується в судовому порядку.

Саме співвідношення статей 151 і 156 ЖК УРСР має принципове значення для цієї категорії спорів. З одного боку, член сім`ї власника не є сторонньою особою щодо жилого будинку: він користується житлом, отримує житлову вигоду і тому має брати участь у витратах на його утримання та ремонт. З іншого боку, обов`язок члена сім`ї за ст. 156 ЖК Української РСР не може тлумачитися як безмежний обов`язок фінансувати будь-які капітальні, реконструкційні або істотні витрати, які за своїм характером належать до обов`язків власника щодо збереження та належного утримання майна.

Участь членів сім`ї власника у ремонті чи поліпшенні житлового будинку сама по собі не створює для них права власності на будинок, якщо не було домовленості про створення спільної власності. За відсутності такої домовленості може йтися лише про відшкодування витрат, якщо допомога не була безоплатною. При цьому ця логіка застосовується тоді, коли їхні витрати на ремонт перевищують покладений на них ст. 156 ЖК Української РСР обов`язок.

До схожих висновків дійшов Пленум Верховного Суду України у пункті 4 своєї постанови від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок».

Розмір компенсації не повинен визначатися шляхом автоматичного відшкодування всієї суми, зазначеної у кошторисі, договорі підряду, актах виконаних робіт або висновку експерта. Компенсації може підлягати лише та частина фактично понесених і належно доведених витрат, яка перевищує покладений статтею 156 ЖК Української РСР на члена сім`ї власника обов`язок, не має безоплатного характеру, була здійснена за згодою власника або з прийняттям ним результату робіт, створила необхідне чи корисне поліпшення, яке не можна відокремити без шкоди для житлового будинку, і не була фактично спожита самим позивачем унаслідок тривалого користування житлом.

Така позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 20.08.2026 року, справа № 638/14998/21.

З висновку від 15.04.2018 р. за № 37 оціночно – будівельної експертизи, складеного судовим експертом Гончар Н.В. (т.1., а.с. 188) вбачається, що в 2013 році при виконанні ремонтно-будівельних робіт в домоволодінні по АДРЕСА_1 були застосовані будівельні матеріали на суму 74447,37 грн. (згідно накладних, наведених в табл. 2) При застосуванні індексів інфляції, вартість придбаних в 2013 році будівельних матеріалів на час проведення експертизи складає: 74447,37грн. х 1,249 х 1,433 х 1,124 х 1,137 х 1.015 х 1.009 - 174398 грн.; в 2014 році при виконанні ремонтно-будівельних робіт в домоволодінні по АДРЕСА_1 були застосовані будівельні матеріали на суму 50949,56 грн. (згідно накладних, наведених в табл. 2). При застосуванні індексів інфляції, вартість придбаних в 2014 році будівельних матеріалів на час проведення експертизи складає: 50949,56 грн. х 1,433 х 1,124 х 1,137 х 1,015 х 1,009 = 95559 грн.;в 2015 році при виконанні ремонтно-будівельних робіт в домоволодінні по АДРЕСА_1 були застосовані будівельні матеріали на суму 7683 грн. При застосуванні індексів інфляції, вартість придбаних в 2015 році будівельних матеріалів на час проведення експертизи складає: 7683грн. х 1,124 х 1,137 х 1,015 х 1,009 = 10056 грн.

Також з висновку від 15.04.2018 р. за № 37 оціночно – будівельної експертизи, складеного судовим експертом Гончар Н.В. (т.1., а.с. 188) вбачається, що ринкова вартість будівельних робіт по ремонту домоволодіння АДРЕСА_1 , який виконувався в період з 2013 по 2015 роки, на час проведення експертизи складає 174530 грн.

Ринкова вартість будівельних матеріалів, які застосовувались при виконанні ремонтних робіт домоволодіння АДРЕСА_1 , що виконувався в період з 2013 по 2015 роки, на час проведення експертизи складає 280013 грн.

Ринкова вартість будівельних робіт та матеріалів, які застосовувались під час проведення ремонту домоволодіння АДРЕСА_4 в період з 201З р. по 2015 р. на час проведення експертизи складає 454543 грн. (174530 грн. + 280013 грн.).

На 10 аркуші висновку зазначено, що виконання робіт підтверджується виконавцями робіт, відповідачем (під час проведення обстеження) та позивачем.

Додаток № 2 до висновку від 15.04.2018 р. за № 37 містить план житлового будинку по АДРЕСА_1 до реконструкції та після реконструкції, при цьому загальна площа до реконструкції була 58, 7 кв. м, а після реконструкції стала 60, 7 кв.м.

Згідно висновку експерта від 08.04.2022 р. № 153 додаткової будівельно – технічної експертизи, складеного судовим експертом Гончар Н.В. (т.2., а.с. 205), ринкова вартість будівельних робіт та матеріалів, які застосовувались під час проведення ремонту домоволодіння АДРЕСА_1 в період з 2013 р. по 2015 р. та яка наведена в висновку експерта № 37 від 15.04.2018 р. в цінах на теперішній час (на час проведення додаткової будівельно – технічної експертизи) складає 656761 грн.

З довідки Ізмаїльської об`єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС в Одеській області від 16.03.2016 № 1683/К/15-02-13 (т.1., а.с. 209) вбачається, що в якості фізичної особи – підприємця ОСОБА_2 за 2005 – 2015 роки мала наступний дохід: 2005 рік – 10000 грн., 2006 рік – 8000 грн., 2007 рік – 16000 грн., 2008 рік – 50000 грн., 2009 рік – 54000 грн., 2010 рік – 85000 грн., 2011 рік – 20000 грн., 2012 рік – 79400 грн., 2013 рік – 90000 грн., 2014 рік – 90000 грн., 2015 рік – 150000 грн.

Таким чином, ОСОБА_2 мала відповідний дохід для проведення поліпшень житлового будинку.

ОСОБА_3 у запереченнях проти позову від 28.04.2016 року (т.1., а.с. 28) визнав, що наприкінці 2014 року вони разом з ОСОБА_2 переїхали проживати у незавершений будівництвом житловий будинок АДРЕСА_1 . Та, що вони здійснювали поліпшення цього об`єкту, однак, так як він є незавершеним будівництвом то ОСОБА_2 якщо і може пред`явити вимоги то лише щодо матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цих поліпшень.

Суд вважає, що поліпшення житлового будинку відбувалось зі згоди співвласника ОСОБА_3 , стосовно твердження представника ОСОБА_3 , що поліпшення будинку відбувалися без згоди померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 , суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення, за життя ОСОБА_6 , до позивача, відповідача, будь-яких органів зі скаргою на проведення ОСОБА_3 та ОСОБА_2 поліпшень житлового будинку.

Таким чином, ОСОБА_2 як член сім`ї ОСОБА_3 та за його згоди здійснювала поліпшення спірного домоволодіння за свої кошти протягом 2013 р. – 2015 р. і такими правомірними діями перевищила покладений на неї статтею 156 ЖК Української РСР обов`язок брати участь у витратах по утриманню будинку і прибудинкової території та проведенні ремонту.

Такі витрати, які були необхідними у розумінні статті 156 ЖК Української РСР і які ОСОБА_3 зобов`язаний їй відшкодувати, як власник 5/6 частки будинку незакінченого будівництвом, розташованого в АДРЕСА_1 .

При цьому позивач просить стягнути з ОСОБА_3 – 5/12 частки від всіх витрат на будівельні роботи та матеріали тобто 656 761 /12*5=273 650,42грн. (половину від його частки у будинку).

Суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 5/12 частин ринкової вартості будівельних робіт та матеріалів, які застосовувались під час проведення ремонту житлового будинку по АДРЕСА_1 у грошовому еквіваленті в розмірі 273 650, 42грн.

Суд не погоджується з твердженнями представника ОСОБА_3 , що висновок судової оціночно – будівельної експертизи № 37 від 15.04.2018 року та похідний від нього висновок № 153 від 08.04.2022 року є неналежними та недопустимими доказами, оскільки судовий експерт Гончар Н.В. звернулась до суду із клопотанням про надання матеріалів, проведення оплати та надання доступу до об`єкту дослідження, необхідних для виконання експертизи № 37 від 30.01.2018 року у якому просила надати можливість опитати учасників справи для визначення переліку виконаних ремонтних робіт в житловому будинку АДРЕСА_1 та відповідні документи на виконання робіт, накладні на будівельні матеріали, тощо (т.1., а.с. 176).

Листом Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області № 500/1048/16-ц 2542/15 від 22.02.2018 р. (т.1, а.с. 184) експерту були надіслані документи, які зазначені у клопотанні, додаток: копія документів на 38 аркушах.

Стосовно тверджень представника ОСОБА_3 , що посилання позивача на ст. 390 ЦК України є необґрунтованими, суд зазначає наступне, у цивільному процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»).

Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus).

Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Таким чином, суд самостійно застосував до спірних правовідносин норми ЖК Української РСР.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 інфляційних нарахувань у грошовому еквіваленті в розмірі 51 049,40 грн., суд зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У своєму розрахунку інфляційних витрат, які наведені в уточнення від 17.02.2023 року (т.2., а.с. 202), представник позивача розраховує індексацію з 15.04.2022 року по 31.01.2023 року на суму 273650, 42 грн. при цьому суд зазначає, що грошове зобов`язання ОСОБА_3 перед позивачем, ще не виникло і виникає тільки на підставі даного рішення суду, тобто грошове зобов`язання не є простроченим.

За таких обставин, не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 інфляційних нарахувань у грошовому еквіваленті в розмірі 51 049,40 грн.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , 1/12 частини ринкової вартості будівельних робіт та матеріалів, які застосовувались під час проведення ремонту житлового будинку по АДРЕСА_1 у грошовому еквіваленті в розмірі 54 730,08 грн., суд зазначає наступне.

Як було встановлено судом, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 05.03.2014 року за цією адресою була зареєстрована ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 28.02.1992 по теперішній час (т.2., а.с. 186).

Тобто, ОСОБА_6 не проживав у житловому будинку АДРЕСА_1 , будучи співвласником цього житлового будинку не був членом сім`ї ОСОБА_2 , яка здійснювала поліпшення спірного домоволодіння, тому у ОСОБА_6 та його спадкоємця не виникло обов`язку відшкодувати позивачу ринкову вартість будівельних робіт та матеріалів, які застосовувались під час проведення ремонту житлового будинку по АДРЕСА_1 .

За таких обставин, не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , 1/12 частина ринкової вартості будівельних робіт та матеріалів, які застосовувались під час проведення ремонту житлового будинку по АДРЕСА_1 у грошовому еквіваленті в розмірі 54 730,08 грн.

Оскільки у ОСОБА_4 не виникло грошового зобов`язання перед ОСОБА_2 , не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 , інфляційних нарахувань у грошовому еквіваленті в розмірі 10 209,88 грн.

Стосовного зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання об`єкта спільною сумісною власністю, розподіл майна та стягнення сум, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування частки жилого будинку від 20.06.2000 року ОСОБА_2 прийняла у дарунок 1/4 частку жилого будинку з надвірними будівлями, який знаходиться в АДРЕСА_3 . Ця 1/4 частка будинку складає квартиру за номером АДРЕСА_5 . Дарунок оцінюється сторонами у 4953 грн. Інвентаризаційна оцінка 1/4 частки будинку складає 4953 грн. (т.1., а.с. 63).

Таким чином, ОСОБА_2 стала власником квартири АДРЕСА_2 до укладання шлюбу з ОСОБА_3 .

Згідно ч. 1 ст. 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, наведені положення закону встановлюють підстави обмеження (втручання) у права особистої власності одного з подружжя, внаслідок яких зменшується обсяг правомочностей колишнього одноосібного власника майна. Тому у статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.

Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.

Як трудові затрати, необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.

Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.

Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 214/6174/15-ц (провадження № 14-114цс20) зробила висновок, що істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.

Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.

За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.

Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визначення такого об`єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об`єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.

Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.

Істотне збільшення вартості майна обов`язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.

При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені його окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність.

Визначаючи правовий статус спірного майна як спільної сумісної власності подружжя, суд має враховувати, що частка в такому майні визначається відповідно до розміру фактичного внеску кожної зі сторін, у тому числі за рахунок майна, набутого одним з подружжя до шлюбу, яке є його особистою приватною власністю, у придбання (набуття) майна. Якщо в придбання (будівництво) майна вкладено, крім спільних коштів, особисті приватні кошти однієї зі сторін, то частка в такому майні відповідно до розміру внеску є її власністю.

Згідно висновку експерта № 52/48-2018 за результатами судової будівельно – технічної, оціночно – будівельної експертизи у цивільній справі № 500/1048/16-ц, складеної 19.09.2018 року судовим експертом Цуркан В.І., ринкова вартість квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 35,1 кв. м., станом на 18.09.2018 року становить: 444647 грн., що еквівалентно 15795 дол. США (курс 100$ США станом на 19.09.2018 року за даними НБУ складає 2815,1007грн.).Визначена складенням кошторису (додаток 3 до висновку експерта) вартість виконаних в ремонтно-будівельних робіт та використаних матеріалів в квартирі АДРЕСА_2 за зазначеним в ухвалі суду переліком складає 81572 грн. (т.2., а.с. 3).

Листом № 89 від 07.11.2018 року експерт Цуркан В.І. уточнив висновки, зазначивши, що визначена складенням кошторису (додаток 3 до висновку експерта) вартість виконаних в ремонтно-будівельних робіт та використаних матеріалів в квартирі АДРЕСА_2 за зазначеним в ухвалі суду переліком складає 68021 грн. (т.2., а.с. 59).

Висновком експерта № 65/61-2018 за результатами експертного будівельно – технічного, земельно – технічного дослідження за зверненням адвоката Янковської Олени Петрівни, складеного 07.11.2018 року експертом Цуркан В.І. була проведена оцінка робіт виконаних в квартирі АДРЕСА_2 з урахуванням фізичного зносу (т.2., а.с. 42).

При цьому суд зазначає, що вищевказані експертизи не містять порівняння вартості квартири АДРЕСА_2 до та після поліпшень.

При цьому ОСОБА_3 не надав доказів отримання доходу якій дозволив би йому здійснювати поліпшення квартири АДРЕСА_2 .

Таким чином, ОСОБА_3 не була доведена істотність збільшення вартості квартири АДРЕСА_2 в період спільного проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_2 .

За таких обставин, не підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_3 про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_2 .

Згідно довідки Підприємства «Ізмаїльський центральний ринок» № 59 від 05.05.2016 року ОСОБА_2 орендує у Підприємства «Ізмаїльський центральний ринок» контейнер № 235 на підставі договору оренди та надання послуг № 235 від 01.11.2021 року. Власником вищезазначеного контейнера є Ізмаїльській центральний ринок (т.1., а.с. 208).

Таким чином, ОСОБА_3 не було доведено, що ОСОБА_2 є власником контейнера № 235, який знаходиться на території Ізмаїльського центрального ринку, за таких обставин не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_3 про визнання об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 торгівельний контейнер № 235, який знаходиться на території Ізмаїльського центрального ринку (68612, г. Измаил, ул. 28 червня, 70а).

Стосовно поділу спільного майна суд зазначає наступне.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст.60 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпорядженням майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст.63 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (ч.1 ст.69 СК України).

У пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Наявність предметів домашнього вжитку, побутової техніки, меблів тощо, перелік яких викладено у зустрічній позовній заяві, рівно як і дійсна ринкова вартість спірного майна належними та допустимими доказами не підтверджені (сторони не дійшли згоди щодо наявності/відсутності заявленого ОСОБА_3 майна в натурі на час виникнення спору та його оцінки; експертна оцінка спірного майна не проводилась; наявність спірного майна та його місцезнаходження описом, актом, іншим документом не підтверджена).

Заявляючи вимоги про поділ грошових коштів у розмірі 15000 грн., 4000 доларів США та стягнення з ОСОБА_2 7500 грн. та 2000 дол. США, що за курсом НБУ станом на 26.04.2016 року складає 50880 грн., а разом: 58380 грн., ОСОБА_3 не підтверджує наявність цих грошових коштів та привласнення таких ОСОБА_2 .

За таких обставин, не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 про поділ наступного спільного майна ОСОБА_2 та ОСОБА_3 : спального гарнітуру (ліжко, 2 тумбочки, комод), платтяної шафи, тюль, жалюзі, дивану і 2 крісел, телевізору Samsung, акустичної системи (домашній кінотеатр) Samsung, стінки книжкової і телевізора, кондиціонера, тюнера від телевізора, роутера, фотоапарату, 3 картин, праски, гостьового столика скляного, масажера електричного, тренажеру для ніг, вбудованої кухонні меблі, кухонної плити та витяжки, столу кухонного, м`якого куточка та 2 пуфиків, холодильнику Samsung сірого кольору, мікрохвильової лічи, мультиварки, мийки кухонної чорного кольору разом з кранами, міксеру і блендеру, чайника електричного, штор разом з карнизами, посуду, люстри і 3 бра, електро- сковороди, ванної шафи, пральної машини LG, шафи з прихожої, паласу з коридору, дворових статуеток «Гномів» 8 шт., розкладного столу, 2 рибальських крісел, велосипеду, новорічної ялинки, шуруповерту, ноутбука, грошових коштів - 15000 грн., 4000 доларів США, фену, настінних годинників З шт., електром`ясорубки, пиловсмоктувача, парової праски та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 58380 грн.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

ОСОБА_2 просила компенсувати їй за рахунок відповідача витрати з оплати професійної правничої допомоги в сумі 5000 грн.

Верховний Суд у постанові від 17.09.2019р. у справі №810/3806/18 зазначив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу ним було надано витяг з угоди № 424 про надання правової допомоги від 24.02.2016 року (т.1., а.с. 47) та квитанцію № 420 від 24.02.2016 року на суму 500 грн. (т.1., а.с. 205).

При цьому позивачем за первісним позовом не було надано розрахунку витрат на правову допомогу, що є підставою для відмови у стягненні з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 витрат за надання правової допомоги в сумі 5000 грн.

Згідно квитанції № 113 від 07.02.2018 року ОСОБА_2 сплатила 10000 грн. за проведення експертизи (т.1., а.с. 204), на підставі договору № 77/29/03/22 від 29.03.2022 року ОСОБА_2 сплатила 4000 грн. за проведення додаткової експертизи (т.2., а.с. 210), враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені частково (заявляла вимоги на 389639, 78 грн., а було стягнуто 273650, 42 грн.), підлягає стягненню з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 пропорційно задоволених позовних вимог: витрати на сплату судового збору в розмірі 2 736,50 грн.; витрати за проведення оціночно-будівельної експертизи №37 від 15 квітня 2018 року в розмірі 7023, 16 грн.; витрати за проведення додаткової будівельно-технічної експертизи в розмірі 2 809,26 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 133, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 (місце проживання: АДРЕСА_3 ), про стягнення суми будівельних робіт та матеріалів, інфляційних нарахувань, проведення оціночно-будівельної експертизи, судового збору – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) 5/12 частин ринкової вартості будівельних робіт та матеріалів, які застосовувались під час проведення ремонту житлового будинку по АДРЕСА_1 у грошовому еквіваленті в розмірі 273 650, 42 грн. (двісті сімдесят три тисячі шістсот п`ятдесят гривень 42 копійки).

Стягнути з ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) пропорційно задоволених позовних вимог:

-витрати на сплату судового збору в розмірі 2 736,50 грн.;

-витрати за проведення оціночно-будівельної експертизи №37 від 15 квітня 2018 року в розмірі 7023, 16 грн.;

-витрати за проведення додаткової будівельно-технічної експертизи в розмірі 2 809,26 грн.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_2 - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП – НОМЕР_3 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ), про визнання об`єктом спільної сумісної власності нерухомого майна, здійснення поділу спільного майна, стягнення суми – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення складено та підписано 24 вересня 2026 року.

Суддя: О.Я.Присакар