Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №460/1447/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2026 року м. Рівне№460/1447/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді К.М.Недашківської, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі – Позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – Відповідач ), в якому Позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати, ОСОБА_1 , середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, період з 01.04.2021 року по 30.09.2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити, ОСОБА_1 , середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, період з 01.04.2021 року по 30.09.2021 року, виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 «Про затвердження Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу».

Стислий виклад позиції Позивача.

Позивач зазначає, що проходив військову службу в структурному підрозділі ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 23.06.2025 року у справі №460/232/25, позов Позивача про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. На виконання вказаного рішення суду Відповідачем 25.12.2025 виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 194537,02 грн. Позивач подав заяву в якій просив нарахування та виплату середнього заробітку за час несвоєчасного проведення розрахунку при звільненні. Проте, Відповідач відмовив у здійсненні компенсації втрати частини доходів та нарахування та виплату середнього заробітку. Такі дії Відповідача вважає протиправними та просить позов задовольнити повністю.

Стислий виклад заперечень Відповідача.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому зазначив, що статті 116, 117 КЗпП України можуть застосовуватися до правовідносин військовослужбовців за наявності факту звільнення з військової служби, однак у спірних правовідносинах такого факту не було. За змістом наказу від 01.04.2021 Позивач був не звільнений у запас чи відставку, а переміщений для подальшого проходження військової служби до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Тому Відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою суду (головуючий суддя Н.О.Дорошенко) від 02.02.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2026 (Підстави проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи: Звільнення судді з посади), для розгляду адміністративної справи №460/1447/26 визначено головуючого суддю К.М.Недашківську.

Ухвалою суду від 04.09.2026 справу прийнято до провадження.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з серпня 2016 року по березень 2021 року проходив військову комплектування службу в структурному підрозділі ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується витягом з послужного списку, а саме у соціальної Володимирецькому підтримки.

Наказом об`єднаному районному територіальному центрі комплектування та командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » (по особовому складу) від 20 березня 2021 року № 93 був переведений до іншого місця служби та наказом №32 від 01.04.2021 року військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Рішення Рівненського окружного адміністративного по справі №460/232/25 від 23.06.2025 задоволено частково:

визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 19.08.2016 по 28.02.2018 з застосуванням базового місяця - січень 2008 року;

зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 19.08.2016 по 28.02.2018 з застосуванням базового місяця - січень 2008 року;

визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо неврахування вимог абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.04.2021;

зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 01.04.2021, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 та з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення перераховано на картковий рахунок Позивача 25.12.2025 індексацію грошового забезпечення, в розмірі 194537,02 грн.

Позивач вважає наявним в себе право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому звернувся до суду

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті (частини 2 статті 117 КЗпП України).

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частини 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За змістом частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим Законом, іншими законами та відповідними положеннями про проходження військової служби.

Частина третя статті 24 Закону №2232-XII пов`язує закінчення проходження військової служби з днем виключення військовослужбовця зі списків особового складу у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Отже, для визначення правової природи конкретного виключення зі списків особового складу необхідно враховувати підставу такого виключення та правила Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Положення №1153/2008 окремо регулює звільнення військовослужбовців з військової служби та їх переміщення по службі. Зокрема, у разі переміщення військовослужбовець вибуває до нового місця служби після надходження відповідного наказу про призначення, а його виключення зі списків особового складу попереднього місця служби пов`язане із здаванням посади та подальшим проходженням військової служби за новим місцем. Натомість розділ XII Положення №1153/2008 встановлює окрему процедуру саме звільнення з військової служби.

Пунктом 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, передбачено, що військовослужбовцям, які вибувають до нового місця служби, виплата грошового забезпечення за період після виключення зі списків попереднього місця служби здійснюється за новим місцем служби після зарахування на грошове забезпечення.

Спеціальне законодавство, яке регулює проходження військової служби та грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлює відповідальності за затримку остаточного розрахунку саме при звільненні з військової служби. Тому до таких правовідносин, за наявності факту звільнення, можуть застосовуватися статті 116, 117 КЗпП України як загальні норми.

Стаття 116 КЗпП України як у редакції, чинній на 01.04.2021, так і у чинній редакції пов`язує обов`язок провести остаточний розрахунок з працівником саме із фактом його звільнення.

Стаття 117 КЗпП України у редакції, чинній на 01.04.2021, передбачала відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку у разі невиплати належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України. Після набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-IX законодавець обмежив період такого відшкодування шістьма місяцями, однак незмінною залишилася базова умова застосування статті 117 КЗпП України - наявність факту звільнення та несвоєчасного остаточного розрахунку саме у зв`язку з таким звільненням.

Верховний Суд у постанові від 29.05.2026 у справі №280/758/24, розглядаючи подібні правовідносини, зазначив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу попереднього місця служби саме по собі не підтверджує завершення проходження військової служби, якщо особа вибула до нового місця служби. Верховний Суд дійшов висновку, що за таких обставин фактичний склад не відповідає умовам застосування статті 117 КЗпП України, оскільки спірні правовідносини виникли поза межами звільнення.

У цій же постанові Верховний Суд відмежував такі правовідносини від справ, у яких особу було фактично звільнено з військової служби, та вказав, що правові висновки щодо відповідальності за несвоєчасний розрахунок при реальному звільненні не можуть автоматично поширюватися на випадок переміщення військовослужбовця до нового місця служби. Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 16.02.2026 у справі №360/110/24 та постанові Верховного Суду від 26.06.2025 у справі №400/8927/23.

Зіставляючи наведене правове регулювання з установленими обставинами справи, суд зазначає, що 01.04.2021 Позивач не був звільнений з військової служби. Зміст наказу від 01.04.2021 №32 свідчить про протилежне: Позивач був попередньо призначений на іншу посаду та, здавши справи і посаду, вибув до нового місця служби у м. Жовкву Львівської області. Тому виключення його зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_5 було елементом переміщення по службі, а не наслідком припинення військової служби.

Саме ця обставина є визначальною для вирішення заявлених вимог. Позивач просить застосувати статтю 117 КЗпП України до періоду з 01.04.2021 по 30.09.2021, виходячи з припущення, що 01.04.2021 відбулося його звільнення з військової служби. Однак таке припущення спростовується змістом первинного наказу про його виключення зі списків особового складу та призначенням на іншу посаду.

Виплата Позивачу 25.12.2025 коштів у сумі 194537,02 грн на виконання судового рішення не змінює правової природи події, яка відбулася 01.04.2021. Наявність заборгованості з індексації грошового забезпечення та її подальша виплата можуть підтверджувати несвоєчасне виконання грошового обов`язку за відповідний період, однак самі по собі не перетворюють переміщення військовослужбовця до нового місця служби на звільнення з військової служби.

За таких обставин відсутня необхідна матеріально-правова передумова для застосування статей 116, 117 КЗпП України у межах заявленого Позивачем періоду.

Відповідно, бездіяльність Відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за період з 01.04.2021 по 30.09.2021 не може бути визнана протиправною, а вимога про зобов`язання нарахувати та виплатити такий середній заробіток задоволенню не підлягає.

Посилання Позивача на постанову Верховного Суду від 28.01.2021 у справі №240/11214/19 та постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 висновків суду не змінюють. У справі №240/11214/19 судовим рішенням було встановлено невиплату індексації саме в день фактичного звільнення особи з військової служби. Правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №821/1083/17 також стосуються відповідальності роботодавця за непроведення розрахунку з колишнім працівником за наявності факту звільнення. У справі, що розглядається, 01.04.2021 такого юридичного факту не встановлено.

Щодо вимоги про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 суд зазначає, що ця вимога заявлена як похідна від вимоги про нарахування та виплату середнього заробітку.

Оскільки правові підстави для нарахування та виплати Позивачу середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України відсутні, відсутній і предмет, щодо якого у межах цього спору може бути покладено обов`язок здійснити відповідну компенсацію податку. Тому ця вимога також задоволенню не підлягає.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Як наслідок, у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню, оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинення певних дій - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 24 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Суддя К.М. Недашківська