Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №420/14689/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/14689/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд:

визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.03.2026 № 262540021282 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до його страхового стажу періоди здійснення підприємницької діяльності з 1999 по 2003 роки та призначити пенсію за віком з 11.11.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 19.03.2026 він звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі — Закон № 1058).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі — відповідач).

За результатами розгляду вищевказаної заяви позивача та наданих документів 27.03.2026 Головним управлінням винесено рішення №262540021282 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058 за відсутності необхідного страхового стажу 32 роки

У свою чергу відповідачем не було зараховано періоди підприємницької діяльності позивача з 1998 року по 2003 рік, оскільки відсутня інформація про сплачені страхові внески до ПФУ (до заяви долучено платіжні доручення з 1999 року, де зазначено сплату до Ленінградського рфв).

Позивач вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 27.03.2026 № 262540021282 є незаконним та необґрунтованим, прийнятим усупереч положенням чинного законодавства, а тому підлягають скасуванню, оскільки за наявності відповідних документів, які підтверджують період зайняття ним підприємницькою діяльністю, наявні достатні підстави для зарахування до його страхового стажу періодів роботи з 1993 по 2003 роки.

Ухвалою суду від 25.05.2026 прийнято дану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

До суду від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що згідно з наданими документами до страхового стажу не зараховані періоди підприємницької діяльності з 1998 року по 2003 рік, оскільки відсутня інформація про сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України (до заяви долучено платіжні доручення з 1999 року, де зазначено сплату до Ленінградського рфв). Водночас п.3-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV передбачено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із ст.26 цього Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Тобто, саме на позивача покладається обов`язок повної сплати внесків. Страховий стаж позивача становить 30 років 8 місяців. Уточнюючих документів позивачем надано не було.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що у позивача відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058 за відсутності необхідного страхового стажу 32 роки, тож ним правомірно прийнято рішення №262540021282 від 27.03.2026.

Що стосується вимоги зобов`язання Головного управління здійснити призначення пенсії, то відповідно до ст.58 Закону № 1058 Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення та перерахунку пенсії, отже суд не може підміняти цей орган або перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Враховуючи вищевикладене відповідач вважає, що не порушував прав, свобод та інтересів позивача, а діяв лише на підставі норм чинного законодавства України, тому відсутні законі підстави для задоволення позовної заяви та як наслідок стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позов, оцінивши надані докази, судом встановлено такі факти та обставини.

Судом встановлено, що 19.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію – ГУ ПФУ в Одеській області.

За наслідками розгляду заяви та наданих документів Головним управління Пенсійного фонду України в Одеській області 27.03.2026 винесено Рішення про відмову у призначенні пенсії № 262540021282, з тих підстав, що: «...за доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди підприємницької діяльності з 1998 року по 2003 рік, оскільки відсутня інформація про сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України (до заяви долучено платіжні доручення з 1999 року де зазначено сплату до Ленінградського рфв).

Працює.

Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №262540021282 від 27.03.2026 (далі-Рішення) про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону, за відсутності необхідного страхового стажу — 32 роки.

Дата, з якої заявник матиме право на пенсійну виплату — 11.11.2028. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує…».

Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає таке.

Відповідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Згідно із положеннями статті 26 Закону №1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

Положеннями частин 1, 2 та 4 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону України № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом України № 1058-IV.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 45 Закону України №1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відповідно до ч.5 ст.45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п.1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п.3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до ч.3 ст.44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з п.4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846, при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр. Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Повертаючись до обставин у цій справі, судом встановлено, що 19.03.2026 позивач звернувся до територіального управління ПФУ із заявою встановленого зразка про призначення пенсії за віком.

Проте, рішенням Головного управління ПФУ в Одеській області № 262540021282 від 27.03.2026 позивачу було відмовлено у призначенні пенсії та підставою для відмови вказано, що необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» становить 32 роки, а дата, з якої заявник матиме право на пенсійну виплату – 11.11.2028.

Страховий стаж позивача становить 30 років 08 місяців.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано: періоди підприємницької діяльності з 1998 року по 2003 рік, оскільки відсутня інформація про сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України (до заяви долучено платіжні доручення з 1999 року де зазначено сплату до Ленінградського рфв).

Надаючи оцінку вимогам позивача про зарахування до страхового стажу період роботи ФОП, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також: а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків; в) військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 3-1 розділу XV Закону № 1058-IV, до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 Закону включаються періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

За змістом підпункту 2 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок № 22-1), період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу. Для підтвердження періоду здійснення підприємницької діяльності до 01 січня 2004 року можуть прийматись інші документи про сплату страхових внесків. Періоди підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, можуть зараховуватись до страхового стажу також на підставі свідоцтва про сплату єдиного податку або спеціального торгового патенту, або патенту про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 637 (у редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії), періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону № 1058-IV встановлено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 1058-IV, платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування регламентовано приписами статті 21 Закону № 1058-IV.

Персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування (частина перша статті 21 Закону № 1058-IV).

Відповідно до частини п`ятої статті 21 Закону № 1058-IV центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, фонди загальнообов`язкового державного соціального страхування надають Пенсійному фонду інформацію для ведення персоніфікованого обліку в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та Пенсійним фондом за погодженням з фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.

Відомості про фізичних осіб - підприємців та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, подаються безпосередньо зазначеними особами.

Відповідно до статті 1 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва" № 727/98 від 03.07.1998, спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується, зокрема, для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень.

Згідно з розділом II пункту 2.1 Порядку № 22-1, період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній" № 793 від 03.10.2018 внесено зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993, пункт 4 доповнено абзацом наступного змісту: Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 року по 31 грудня 2003 року зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

На підставі аналізу наведених правових норм суд дійшов висновку про те, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності за таких умов:

- з 01 січня 1998 року до 01 січня 2004 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців, якщо вони підтверджені довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування; сплатою фіксованого податку (патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян); спеціальним торговим патентом; свідоцтвом про сплату єдиного податку; довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; а з 01 липня 2000 - додатково лише за умови сплати страхових внесків;

- з 01 січня 2004 року по 31 грудня 2017 року періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).

Належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж, можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме: до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Зі змісту листа Головного управління ДПС у м. Києві від 09.02.2026 вбачається, що за даними, наявними в інформаційних ресурсах ДПС України ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець в ГУ ДПС у м. Києві, ДПІ у Дніпровському районі (Дніпровський район м. Києва), дата державної реєстрації – 15.01.1999, номер державної реєстрації – 20690000000017444. Дата припинення реєстрації – 15.05.2023. На дату надання відповіді, стан платника податків: «16» - припинено (ліквідовано, закрито). Дата зміни стану – 25.07.2013.

Водночас, у цьому ж листі повідомлено, що надати інформацію щодо системи оподаткування ФОП ОСОБА_1 за вказаний період не можливо за закінченням строків зберігання відповідних документів (а.с. 63-64).

Також листом ГУ ДПС у м. Києві від 16.04.2026 повідомлено ОСОБА_1 про неможливість надання інформації щодо його системи сплати єдиного внеску за період до 01.10.2013, оскільки облікові справи за 2013 рік знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с. 65-66).

При цьому, суд зауважує, що чітко визначеною позицією законодавця є можливість зарахування до страхового стажу період провадження підприємницької діяльності з 01.01.1998 по 31.12.2003, при цьому, на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а не на підставі довідки про сплачені страхові внески.

Також суд наголошує, що відповідачами не надано суду жодних належних, допустимих та достатніх доказів, які свідчать про те, що позивач у періоди з 1999 по 2023 рік не проводив сплату страхових внесків, а також жодних доказів про застосування фінансових санкцій до позивача за несплату страхових внесків, відповідачем також не надано.

В той же час в матеріалах пенсійної справи містяться надані позивачем торгові патенти, видані державною податковою інспекцією у Ленінградському районі за період дії з 01.02.1999 по 31.01.2000 та платіжні доручення про сплату за торгові патенти за березень-грудень 1999 року (а.с. 108-131).

Сукупний аналіз наведених вище норм права доводить, що відповідно до п. 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 в редакції Постанови КМ № 1058 від 27.09.2022, вказані документи можуть підтверджувати періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту.

Разом з цим ці документи не були враховані відповідачем та зазначено у рішенні від 27.03.2026, що не було зараховано до страхового стажу позивача період періоди підприємницької діяльності з 1998 року по 2003 рік, оскільки відсутня інформація про сплачені страхові внески до Пенсійного фонду України, а до заяви позивача долучені платіжні доручення з 1999 року де зазначено сплату до Ленінградського рфв.

Проте, Ленінградський РФВ на той час був районним фінансовим відділом у м. Києві, й саме ДПІ у Ленінградському районі позивачу було видано торгові патенти, що й зумовило сплату останнім за виданий патент саме на рахунок вказаного відділу, при цьому обґрунтувань неприйняття вказаних платіжних доручень, відповідач у рішенні не наводить, як і не вказує про необхідність надання уточнюючих документів у підтвердження сплати вказаних внесків.

Тож, в цій частині доводи відповідача спростовані наявними в матеріалах справи, в тому числі пенсійної, доказами.

Згідно з підпунктом 2 пункту 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 № 28-2, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань.

Тобто законодавець не тільки наділив відповідачів правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії.

Отже, у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави самостійного витребовування документів, необхідних для перевірки трудового стажу позивача, проведення перевірки, зустрічної перевірки для з`ясування спірних обставини.

За наведеного, суд вважає, що пенсійним органом не вжито всіх наявних можливостей для належного та об`єктивного розгляду заяви позивача про зарахування спірного періоду підприємницької діяльності до страхового стажу позивача.

Водночас, матеріали справи свідчать про вчинення позивачем дій, спрямованих на отримання додаткових доказів щодо здійснення ним підприємницької діяльності, систему оподаткування та її розмір, про що була надана відповідна інформація ГУ ДПІ у м. Києві, яка також міститься в матеріалах цієї справи (а.с. 63-64, 65-66).

В свою чергу, пенсійний орган, відмовивши у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду здійснення ним підприємницької діяльності з підстав відсутності відомостей про сплату страхових внесків, не скористався наданими йому законодавством інструментами, спрямованими на надання допомоги у зборі необхідних даних, не вчинив жодних заходів щодо перевірки та підтвердження факту здійснення підприємницької діяльності за період з 1999 по 2003 роки й не витребував в уповноважених суб`єктів відповідних документів та інших відомостей для визначення права на пенсію, а також не запропонував позивачу усіх можливих способів отримання такої інформації.

Відтак, суд дійшов висновку, що протиправність дій відповідача щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу позивача спірного періоду підприємницької діяльності.

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню, а спірне рішення скасуванню.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008 року), Європейський суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, при вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами.

Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції.

Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права.

Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання». Суд зазначає, що дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, встановлені законом.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а, від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 КАС України, частиною 4 якої визначене, що у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Тобто, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

При цьому, суд вважає, що належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача у даному випадку є саме зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

На думку суду, саме такий спосіб судового захисту слід застосувати виходячи з обставин справи.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, оцінивши докази, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства та судову практику, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням того, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 262540021282 від 27.03.2026 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком, подану ОСОБА_1 19.03.2026, з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач - Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385, адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65012).

Суддя П.П. Марин