Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №420/17495/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/17495/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стефанова С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду 11 червня 2026 року надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі-відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.05.2026 № 154750015556;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №1933 від 18.05.2026 р. про призначення пенсії по втраті годувальника, зарахувавши страховий стаж ОСОБА_2 з 22.04.2000 р. по 16.01.2004 р. на території рф.

Позиція позивачки обґрунтовується наступним

Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку зі смертю їх матері ОСОБА_2 .

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.05.2026 № 154750015556 у призначенні пенсії було відмовлено з підстав відсутності у померлої годувальниці необхідного страхового стажу 14 років. Пенсійним органом визначено страховий стаж тривалістю 13 років 08 місяців 28 днів.

Ключовою підставою такої відмови стало незарахування до страхового стажу ОСОБА_2 періоду її роботи на території російської федерації з 22.04.2000 року по 16.01.2004 року, відомості про який належним чином відображені у трудовій книжці.

Позивачка вважає таке рішення протиправним, оскільки спірний період трудової діяльності мав місце у період дії міжнародних договорів у сфері пенсійного забезпечення, які передбачали взаємне зарахування трудового стажу, набутого на території держав-учасниць відповідних угод.

При цьому подальше припинення участі російської федерації та/або України у відповідних міжнародних договорах саме по собі не може нівелювати юридичні наслідки трудової діяльності, яка фактично здійснювалася та була документально підтверджена в період їх чинності.

Відтак спір у цій справі фактично зводиться не до наявності у малолітніх дітей права на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, а до правомірності неврахування Пенсійним фондом спірного періоду роботи померлої годувальниці при визначенні тривалості її страхового стажу.

Зарахування зазначеного періоду роботи безпосередньо впливає на визначення необхідного страхового стажу ОСОБА_2 та, відповідно, на реалізацію малолітніми дітьми гарантованого законом права на пенсійне забезпечення у зв`язку з втратою годувальника.

Відзив на адміністративний позов обґрунтовано наступним

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає у повному обсязі та вважає рішення від 25.05.2026 року № 154750015556 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника правомірним.

Відповідач зазначає, що за результатами розгляду заяви від 18.05.2026 року страховий стаж померлої годувальниці ОСОБА_2 визначено тривалістю 13 років 08 місяців 28 днів.

До страхового стажу не було зараховано, зокрема, період роботи ОСОБА_2 на території російської федерації з 22.04.2000 року по 01.04.2004 року. Відповідач обґрунтовує це припиненням з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року та стверджує, що за таких обставин до страхового стажу можуть бути зараховані лише періоди роботи на території російської федерації до 31.12.1991 року.

Крім того, Відповідач посилається на те, що з 01.07.2000 року персоніфікований облік відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування є обов`язковим, а страховий стаж за відповідні періоди має підтверджуватися з урахуванням даних системи персоніфікованого обліку.

На обґрунтування своєї позиції відповідач також посилається на Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 року № 562, відповідно до якого періоди роботи в іншій державі мають підтверджуватися відповідними документами, виданими такою державою.

Відповідач також зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 Україна вийшла з Угоди про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, а російська федерація з 01.01.2023 припинила участь у зазначеній Угоді.

На думку відповідача, оскільки на момент звернення позивачки із заявою про призначення пенсії зазначена Угода у відносинах між Україною та російською федерацією вже не діяла, відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу померлої годувальниці періоду її роботи на території російської федерації після 31.12.1991 року.

З огляду на викладене відповідач вважає, що необхідний страховий стаж для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника відсутній, рішення від 25.05.2026 року № 154750015556 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, а тому просить суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.

Процесуальні дії та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Заявою про усунення недоліків від 19 червня 2026 року позивачка надала квитанцію про сплату судового збору та ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 24 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами в порядку ст.262 КАС України.

10 липня 2026 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву з додатками.

Станом на 24 вересня 2026 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.2 ст.262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим Приморським відділом ДРАЦС у м. Одесі 23.09.2025.

Рішенням Чорноморського міського суду Одеської області від 26.02.2026 у справі № 501/5577/25 ОСОБА_1 визнано усиновлювачем малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Внесено зміни до актових записів № 121 та № 122 від 24.04.2019 року про народження дітей із зазначенням ОСОБА_1 їх матір`ю.

18.05.2026 року ОСОБА_1 в інтересах малолітніх дітей звернулася із заявою №1933 про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника їх матері ОСОБА_2 . За принципом екстериторіальності зазначену заяву та додані до неї документи передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Рівненській області.

За результатами розгляду заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області прийнято рішення від 25.05.2026 року № 154750015556 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Пенсійним органом страховий стаж ОСОБА_2 визначено у розмірі 13 років 08 місяців 28 днів.

При обчисленні страхового стажу не зараховано:

- період роботи на території російської федерації з 22.04.2000 по 01.04.2004 у зв`язку з припиненням з 01.01.2023 участі російської федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992;

- період з 01.04.2004 по 14.07.2004 - у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків за даними ОК-5;

- період навчання згідно з дипломом від 20.06.1993 серії НОМЕР_2 - з підстав перевищення встановленого нормативного строку навчання.

Крім того, Пенсійним фондом встановлено, що ОСОБА_2 здійснювала підприємницьку діяльність у період з 2010 по 2024 роки, при цьому відповідні періоди зараховано до страхового стажу частково відповідно до відомостей про сплату страхових внесків, наявних у Реєстрі застрахованих осіб.

Не погоджуючись із рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.05.2026 № 154750015556, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Джерела права та висновки суду

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у разі втрати годувальника. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Правові засади функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку та виплати пенсій визначені Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі-Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення в Україні базується на Конституції України та складається, зокрема, з цього Закону, інших законів України та міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною другою статті 4 Закону №1058-IV передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності.

При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Відповідно до частини другої статті 36 Закону №1058-IV до непрацездатних членів сім`ї належать, зокрема, діти померлого годувальника, які не досягли 18 років.

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є малолітніми дітьми померлої ОСОБА_2 .

Таким чином, діти належать до кола осіб, які відповідно до статті 36 Закону №1058-IV мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника за наявності передбаченого законом страхового стажу померлої годувальниці.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається у розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї-50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї-100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 45 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такої пенсії надійшло протягом дванадцяти місяців з дня смерті годувальника.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника 18.05.2026 року, тобто в межах встановленого законом дванадцятимісячного строку.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж-період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку-на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання.

Статтею 62 Закону №1788-XII встановлено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, також визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

І лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, а також якщо такі записи містять неправильні чи неточні відомості про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу застосовуються інші передбачені пунктом 3 Порядку №637 документи.

Отже, положення Порядку №637 щодо необхідності подання додаткових документів для підтвердження стажу підлягають застосуванню передусім у випадках відсутності трудової книжки, відсутності необхідних записів у ній або наявності неправильних чи неточних записів.

Як встановлено судом, трудова книжка ОСОБА_2 містить запис про її роботу на території російської федерації у ТОВ «Регіони» з 22.04.2000 року по 16.01.2004 року.

Доказів недостовірності, неправильності або недійсності відповідного запису у трудовій книжці відповідачем до суду не надано.

При цьому Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що певні недоліки оформлення трудової книжки самі по собі не можуть бути достатньою підставою для неврахування відповідного періоду роботи при визначенні страхового стажу, а негативні наслідки неналежного ведення трудової документації не можуть покладатися на працівника.

Відповідна правова позиція, зокрема, викладена Верховним Судом у постановах від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а та від 30.09.2019 року у справі №638/18467/15-а.

Одним із міжнародних договорів у сфері пенсійного забезпечення, учасниками якого були Україна та російська федерація, була Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року.

Відповідно до статті 5 Угоди вона поширювалася на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Статтею 1 Угоди передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Частиною другою статті 6 Угоди встановлено, що для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав.

Крім того, відповідно до абзаців другого та третього статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, від 14.01.1993 року трудовий стаж, у тому числі стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох сторін, взаємно визнається сторонами.

Обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством сторони, на території якої здійснювалася трудова діяльність.

Отже, на момент набуття ОСОБА_2 спірного стажу роботи з 22.04.2000 року по 16.01.2004 року відповідні міжнародні договори діяли, а набутий нею на території російської федерації трудовий стаж підлягав взаємному визнанню.

При цьому відповідно до пункту 2 статті 13 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення пенсійні права громадян держав-учасниць, які виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу з Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Таким чином, сам по собі факт припинення у подальшому участі російської федерації та України у зазначеній Угоді не може бути достатньою правовою підставою для неврахування трудового стажу, який був набутий ОСОБА_2 у 2000-2004 роках, тобто у період дії відповідного міжнародно-правового регулювання.

З огляду на наведене суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на припинення з 01.01.2023 року участі російської федерації в Угоді як на самостійну та достатню підставу для неврахування спірного періоду роботи.

Суд зазначає, що пунктом 4.7 Порядку №22-1 встановлено обов`язок органу, який призначає пенсію, встановлювати право особи на одержання пенсії на підставі всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Відповідно до статті 101 Закону №1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, установ, організацій та окремих осіб, а також у необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Таким чином, у випадку виникнення обґрунтованих сумнівів щодо документів, поданих для підтвердження страхового стажу, саме пенсійний орган наділений повноваженнями вчинити відповідні дії для перевірки таких відомостей.

Разом з тим відповідачем не надано суду доказів, які б свідчили про недійсність або недостовірність запису у трудовій книжці ОСОБА_2 щодо її роботи у спірний період.

Відповідачем також не наведено обставин, які б свідчили про те, що відповідний запис у трудовій книжці не стосується ОСОБА_2 або містить ознаки виправлення, підроблення чи інші недоліки, які об`єктивно ставлять під сумнів факт роботи.

За таких обставин перекладення на позивачку обов`язку додатково доводити достовірність відомостей, які вже містяться в основному документі про трудову діяльність померлої годувальниці, не відповідає наведеним положенням законодавства.

Окремо суд звертає увагу на те, що в оскаржуваному рішенні від 25.05.2026 року №154750015556 підставою для відмови зазначено відсутність у ОСОБА_2 необхідного страхового стажу тривалістю 14 років, при цьому відповідачем встановлено її страховий стаж у розмірі 13 років 08 місяців 28 днів.

Водночас у поданому до суду відзиві відповідач, посилаючись на частину першу статті 36 Закону №1058-IV, зазначає, що необхідний страховий стаж годувальника відповідної вікової категорії становить 9 років.

Таким чином, позиція відповідача, викладена у відзиві, не узгоджується з мотивами оскаржуваного рішення, оскільки встановлений самим відповідачем страховий стаж ОСОБА_2 -13 років 08 місяців 28 днів-перевищує зазначений відповідачем у відзиві необхідний страховий стаж у 9 років.

Наведена суперечність додатково свідчить про відсутність належного та послідовного обґрунтування прийнятого відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Разом з тим відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

У межах цієї справи відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності незарахування до страхового стажу ОСОБА_2 періоду її роботи на території російської федерації з 22.04.2000 року по 16.01.2004 року.

Отже, суд доходить висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.05.2026 року №154750015556 прийняте без належного врахування всіх обставин, які мають значення для вирішення питання про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд має право, зокрема, визнати протиправним та скасувати індивідуальний акт, зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, а також застосувати інший спосіб захисту, який не суперечить закону та забезпечує ефективний захист порушених прав.

При цьому ефективний спосіб судового захисту повинен забезпечувати реальне поновлення порушеного права, відповідати характеру встановленого порушення та, наскільки це можливо, виключати необхідність повторного звернення особи до суду з того самого питання.

Водночас безпосереднє здійснення розрахунку пенсії, перевірка всіх необхідних для її призначення документів та прийняття відповідного рішення належать до повноважень органу Пенсійного фонду України.

З огляду на заявлені позовні вимоги та встановлені судом обставини належним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.05.2026 року №154750015556 та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №1933 від 18.05.2026 року про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_2 період її роботи на території російської федерації з 22.04.2000 року по 16.01.2004 року та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Таким чином, оцінивши докази у їх сукупності, перевіривши доводи та заперечення сторін, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії, та ч.3 ст.46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 року Справа «РуїзТоріха проти Іспанії» (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Таким чином, на підставі ст.8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст.9 КАС України, відповідно до якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачки підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на задоволення позовних вимог та згідно із ст.139 КАС України судові витрати в сумі 1064 грн. 96 коп. підлягають стягненню на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 12, 77, 139, 242-246, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 25.05.2026 року №154750015556 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №1933 від 18.05.2026 року про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в інтересах малолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зарахувавши до страхового стажу померлої годувальниці ОСОБА_2 період її роботи на території російської федерації з 22.04.2000 року по 16.01.2004 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 сплаченого судового збору в розмірі 1064 грн. 96 коп. (одна тисяча шістдесят чотири 96 копійок).

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивачка: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, Рівне, Рівненська область, 33004, код ЄДРПОУ 21084076).

Суддя С.О. Cтефанов