Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №420/12764/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12764/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Радчука А.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, в якій позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень,відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень , відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

Адміністративний позов поданий за допомогою системи “Електронний суд”.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач був призваний 04 березня 2022 року на військову службу до Військової частини НОМЕР_4 . 12 грудня 2023 року був переведений для подальшого проходження військової служби до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України. Під час служби брав безпосередню участь у бойових діях у період з 26.02.2023 по 27.03.2023, з 04.01.2024 по 15.03.2024 та з 16.03.2024 по 17.03.2024, що підтверджується копіями довідок про безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. 16 березня 2024 року, при безпосередній участі у бойових діях, виконуючи бойове завдання у складі підрозділу НОМЕР_5 батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 НГУ в районі Серебрянського лісництва Луганської області, під час обстрілу зі ствольної артилерії отримав мінно-вибухову травму (кубаротравма, травматичне руйнування лівої стопи на рівні н/3 лівої гомілки), внаслідок чого позивачу встановлено інвалідність ІІ групи, пов`язану із захистом Батьківщини. 13 вересня 2024 року, постановою (свідоцтво про хворобу) М(ВЛ)К ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» визнаний непридатним до військової служби. 18 вересня 2024 року був звільнений з військової служби за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я на підставі висновку ВЛК про непридатність). 13 січня 2026 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153, однак відповідач листом від 05 березня 2026 року №10/57/2/1-4151-2026 відмовив у задоволенні звернення.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою КМУ №153 від 11.02.2025 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Доводи позову мотивовані тим, що позивач був звільнений з військової служби з незалежних від нього обставин, а саме за станом здоров`я у зв`язку з наявністю інвалідності другої групи, внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини. Постанова №153 не містить жодних обмежень чи застережень відносно отримання одноразової грошової винагороди колишніми військовослужбовцями за умови дотримання інших, передбачених умов. У зв`язку з викладеним позивач просить відновити його право на гарантовану державою грошову винагороду.

Ухвалою суду від 11.05.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

06.05.2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

Відповідно до відзиву, відповідач проти задоволення позову заперечує, з позовними вимогами не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідач зазначив, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 з 12.12.2023 р. до 18.09.2024 р. 12 грудня 2023 року позивач був переведений зі Збройних Сил України для подальшого проходження військової служби за призовом під час мобілізації до Військової частини НОМЕР_2 , а 18 вересня 2024 року позивач був звільнений з військової служби за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я на підставі висновку ВЛК про непридатність). Під час служби у Військовій частині НОМЕР_2 , зокрема, у період з 04.01.2024 по 15.03.2024 та з 16.03.2024 по 17.03.2024, позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. 13 вересня 2024 року, постановою (свідоцтво про хворобу) М(ВЛ)К ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» визнаний непридатним до військової служби.

Щодо підстав виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою КМУ №153 від 11.02.2025 року, відповідач зазначив, що позивач не відповідає усім умовам для виплати одноразової грошової винагороди. Зокрема, відповідач зазначає, що відповідно до абз. 2 п. 4 постанови № 153 виплата грошової винагороди передбачена військовослужбовцям, які «проходять військову службу» (продовжували військову службу на момент набрання чинності Постанови №153, тобто 13 лютого 2025 року). Позивач не продовжував військову службу на момент набрання чинності Постанови №153 та не є діючим військовослужбовцем, оскільки 18 вересня 2024 року був звільнений з військової служби за підпунктом "б" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (за станом здоров`я на підставі висновку ВЛК про непридатність).

Отже, відповідач вважає, що правові підстави для виплати одноразової грошової винагороди відсутні, оскільки позивач не підпадає під усі умови, визначені Постановою КМУ від 11.02.2025 № 153.

Інші заяви по суті справи та додаткові докази до суду не надходили.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, суд вирішує справу за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04.03.2022 року був призваний на військову службу під час мобілізації, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022; військову присягу прийняв 08.03.2022 року у військовій частині НОМЕР_6 ; з 12.12.2023 року по 18.09.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_7 .

Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 13.12.2023 року №309мтд, з 12.12.2023 року солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу частини та всі види забезпечення.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_4 від 10.06.2023 року №2531 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, солдат ОСОБА_2 в період з 26.02.2023 року по 27.03.2023 року брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в м. Часів Яр. Часовоярська міська територіальна громада; м. Костянтинівка, Костянтинівська міська територіальна громада; м. Бахмут, Бахмутська міська територіальна громада Донецької області.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_7 від 05.08.2024 року №2792 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, солдат ОСОБА_2 в період з 04.01.2024 року по 15.03.2024 року, з 16.03.2024 року по 17.03.2024 року безпосередньо брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районі та у період здійснення зазначених заходів в Серебрянка Бахмутського району Донецької області.

Згідно довідки військової частини НОМЕР_7 від 24.04.2026 року №1991 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, солдат ОСОБА_2 в період з 01.02.2024 року по 16.03.2024 року брав (брала) участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в Лиманській міській ТГр Краматорського району Донецької області.

21.03.2024 року військовою частиною НОМЕР_7 складено Довідку №40/57/14-296 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), відповідно до якої солдат ОСОБА_2 16 березня 2024 року отримав: Мінно-вибухова травма (16.03.2024). Акубаротравма. Травматичне руйнування лівої стопи на рівні н/з лівої гомілки. За обставин: При безпосередній участі військовослужбовця у бойових діях, відповідно до бойового розпорядження СТРУ НГУ від 16.07.2023 № 101, під час захисту Батьківщини від російської агресії виконуючи бойове завдання у складі підрозділу НОМЕР_5 батальйону спеціального призначення військової частини НОМЕР_2 НГУ в районі Серебрянського лісництва Луганської під час обстрілу зі ствольної артилерії.

13.09.2024 року постановою (свідоцтво про хворобу) М(ВЛ)К ДУ «ТМО МВС України по Одеській області» солдат ОСОБА_2 визнаний непридатним до військової служби.

Згідно витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 18.09.2024 року №232мтд, з 12.12.2023 року солдата ОСОБА_1 , військовослужбовця військової служби за призивом під час мобілізації, який звільнений відповідно до ст. 26 на підпунктом «б» пункту два частини четвертої ( за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з військової служби у відставку, з 18.09.2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

13.01.2026 року позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України із заявою про виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень на підставі абзацу 4 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Листом Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 05.03.2026 року вих. №10/57/2/1-4151-2026 позивачу надано відповідь на заяву, якою повідомлено, що положення пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 року №153 не передбачають підстав для виплати одноразової грошової винагороди у зв`язку з наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтва), одержаних під час захисту Вітчизни, військовослужбовцям, які були звільненні з військової служби до дати набрання нею чинності.

Тобто, відповідач відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою КМУ №153 від 11.02.2025 року, оскільки позивач на дату набрання нею чинності (13.02.2025 року) вже був звільнений з військової служби.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою КМУ №153 від 11.02.2025 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Згідно із статтею 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (ч. 4 ст. 2 Закону).

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 14 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 затверджений Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197) (надалі – Порядок №260).

Відповідно до пункту 4 розділу I Порядку №260, грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає:

посадовий оклад;

оклад за військовим званням;

надбавку за вислугу років;

підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний;

надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання;

доплати за науковий ступінь та за вчене звання;

премію;

морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування;

одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби;

інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.

13.02.2025 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (далі – Постанова КМУ №153).

Пунктом 3 Постанови КМУ №153 (в редакції на дату її прийняття) установлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Міністерство оборони;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил;

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Пунктом 4 Постанови КМУ №153 (в редакції на дату її прийняття) установлено, що:

особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2025 р. № 387 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153.

Зокрема, зміни стосувались розповсюдження дії Постанови КМУ № 153 на проходження військової служби у Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 2025 р. №942, яка набула чинності 07.08.2025 р., внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153, у зв`язку з чим пункт 4 викладений у такій редакції:

громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Одночасно постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 затверджений Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі – Порядок №153 у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 1 Порядку №153, метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Відповідно до пункту 2 Порядку №153, під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років.

Пунктом 13 Порядку №153 передбачено, що під час воєнного стану особи, які уклали контракт на умовах, визначених цим Порядком, призначаються до військових частин відповідно до переліку, затвердженого Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії або Адміністрацією Держприкордонслужби.

Однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців за сукупністю протягом дії контракту. Для громадян України, зазначених у пункті 2-1 цього Порядку, однією з обов`язкових умов проходження військової служби є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше дванадцяти місяців за сукупністю протягом дії контракту.

У подальшому під час проходження військової служби військовослужбовці, призначені до військових частин, можуть бути призначені на інші посади, затверджені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії або Адміністрацією Держприкордонслужби, в цих військових частинах.

Таким чином, кваліфікуючими умовами для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень в порядку п. 4 Постанови КМУ №153 є одночасна сукупність таких факторів як:

1) належність до осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, Національної гвардії або Держприкордонслужби у статусі діючого військовослужбовця станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025);

2) призов або прийняття на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років;

3) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою; або безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон);

4) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності (два або більше разів) під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.

Щодо відповідності позивача цим умовам, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) був призваний на військову службу під час воєнного стану у віці до 25 років та до набрання чинності постановою №153 (04.03.2022).

Також матеріалами справи підтверджується, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить менше шести місяців, однак 16.03.2024 року отримав мінно-вибухову травму, яку довідкою про обставини травми та постановою ВЛК кваліфіковано, як ПОВ`ЯЗАНІ ІЗ ЗАХИСТОМ БАТЬКІВЩИНИ, що є підставою для виплати винагороди в повному обсязі.

Щодо відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності (два або більше разів) під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень, то у матеріалах справи відсутні докази щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також наявності діючих дисциплінарних стягнень.

Разом із тим, вирішуючи спір судом встановлено, що позивач не відповідач такій кваліфікуючій умові для набуття права на отримання одноразової грошової винагороди, як наявність статусу діючого військовослужбовця станом на дату набрання чинності Постановою №153 (13.02.2025).

Так, наказом командира Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України від 18.09.2024 року №232мтд, з 12.12.2023 року солдата ОСОБА_1 , військовослужбовця військової служби за призивом під час мобілізації, який звільнений з військової служби у відставку відповідно до ст. 26 на підпунктом «б» пункту два частини четвертої ( за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби) Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 18.09.2024 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Отже, станом на дату набрання чинності Постанови № 153 (13.02.2025) позивач не проходив військову службу та не був діючим військовослужбовцем.

Таким чином, оскільки позивач не перебував у статусі діючого військовослужбовця станом на дату прийняття Постанови № 153, то відсутня одночасна сукупність умов, необхідних для признання допомоги, відтак правові підстави для виплати йому одноразової грошової допомоги відсутні

З аналізу Постанови № 153 слідує, що метою прийняття Постанови № 153 є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Мотивом визначених заходів є саме залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом, що реалізується шляхом створення додаткових фінансових стимулів та забезпечення відповідного матеріального підґрунтя для підвищення престижу служби.

При цьому йдеться не про виплату одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, звільненим із військової служби до моменту набрання чинності Постановою № 153, а про застосування механізмів, спрямованих на формування належної мотивації для потенційних військовослужбовців, а також стимулювання діючих військовослужбовців, які прийняті на військову службу у віці до 25 років та продовжують проходити військову службу.

При цьому, одноразова винагорода за тривалість проходження військової служби, передбачена Постановою №153, має виключний, спеціальний характер і є додатковою соціальною гарантією, яка застосовується лише за наявності всіх визначених цим нормативним актом умов. Відсутність хоча б однієї з таких умов унеможливлює виникнення права на її отримання.

З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що Військовою частиною НОМЕР_2 при розгляді заяви позивача від 13.01.2026 дотримано вимоги Постанови КМУ «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» від 11.02.2025 за № 153 та правомірно відмовлено позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі один мільйон гривень на підставі пункту 4 Постанови № 153.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити з мотивів їх безпідставності.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених вимог не спростовують.

При цьому, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010 року, заява №4909/04, відповідно до п. 58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі"Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torijav.Spain) від 09.12.1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З огляду на зазначене, оцінюючи докази, які є у справі, в їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72, 74-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку і строки, встановлені ст.ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук

.