Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №420/19628/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19628/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Аракелян М.М.

розглянувши у письмовому провадженні справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30 червня 2026 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (сформована в системі «Електронний суд» 29.06.2026 року) до Військової частини НОМЕР_1 , у якій представник позивача просить суд:

визнати протиправною та скасувати відповідь/рішення ТВО командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2026 року про відмову у задоволенні рапорту солдата ОСОБА_1 на звільнення з військової служби;

зобов`язати командира військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини - необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю).

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями адміністративна справа розподілена на суддю Аракелян М.М.

Ухвалою суду від 03.07.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (ст.262 КАС України); зобов`язано позивача надати суду копію його рапорту від 21.06.2026 року до відповідача, на який отримана відповідь від 23.06.2026 року.

10.07.2026 року представник позивача на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі надала фотокопію рапорту позивача від 21.06.2026 року.

10.07.2026 року представник позивача подала клопотання, у якому просить суд витребувати у Військової частини НОМЕР_1 належним чином засвідчену копію рапорту з додатками ОСОБА_1 від 21.06.2026 року про звільнення з військової служби за сімейними обставинами

Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання з огляду того, що вказаний доказ в матеріалах справи наявний та відповідачем при розгляді справи не висловлено будь-яких заперечень стосовно належності та допустимості фотокопії рапорту на звільнення з реєстраційним номером 19427 від 21.06.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач призваний на військову службу за мобілізацією та проходить військову службу на посаді старшого механіка відділення технічного обслуговування автомобільної техніки взводу матеріального забезпечення батальйону безпілотних систем військової частини НОМЕР_1 . 21 червня 2026 року позивач звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини) пункту 2 частини четвертої та пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. За результатами розгляду його рапорту командиром військової частини НОМЕР_1 надано відмову, яка оформлена листом за № 182/2/1018 і саме вказана обставина є підставою для звернення позивача до суду із даним позовом, оскільки відмова у звільненні з військової служби є протиправною. Протиправність відмови у звільненні з військової служби позивач пов`язує із тим, що надані відповідачу документи беззаперечно підтверджують наявність у позивача права на звільнення з військової служби з тієї підстави, що мати позивача є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує постійного стороннього догляду, а наявні члени сім`ї першого та другого ступеня споріднення не можуть здійснювати відповідний догляд, що відображено у наявних документах, складених уповноваженими особами. На розгляді в Одеському окружному адміністративному суді перебуває справа № 420/10850/26 за його позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військово-лікарської комісії №2 при ІНФОРМАЦІЯ_2 стосовно незаконності його мобілізації на військову службу. Вказана обставина мала бути врахована відповідачем при прийняті рішення за результатом розгляду рапорту на звільнення.

Ухвала суду від 03.07.2026 року була надіслана та доставлена до «Електронного кабінету» відповідача 03.07.2026 року (а.с.43); у встановлений судом строк відзив на позовну заяву надано не було, про поважність причин неподання не повідомлено.

Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інших процесуальних заяв по суті спору, які визначені статтею 159 КАС України від сторін до суду не надходило.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, які мають значення для вирішення спору, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 є громадянином України.

21 червня 2026 року ОСОБА_1 звернувся із рапортом на звільнення з військової служби (вх. № 19427) на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

До рапорту позивачем було додано: копію паспорту громадянина України та РНОКПП ОСОБА_1 ; копію довідки № 190720200640780600010/1 від 12.03.2026 року; копію паспорту ОСОБА_2 ; копію свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; копію медичного висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я № 268 від 13.01.2026 року; копію висновку № 268 від 13.01.2026 року про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі; копію довідки до акту огляду МСЕК № 950861 від 12.06.2012; копію нотаріально-завіреної заяви ОСОБА_2 ; копію акту перевірки сімейного стану військовослужбовця № 1254/1519 від 29.05.2026, виданого ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рапорт ОСОБА_1 на звільнення з військової служби поданий по команді та містить дві резолюції «НЕ ПОГОДЖЕНО» та «наявні інші особи, які можуть здійснювати постійний сторонній догляд відповідно до чинного законодавства».

Листом за вих. № 182/2/1018 від 23.06.2026 року Військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що рапорт (вх. № 19427 від 21.06.2026 року) стосовно звільнення з військової служби розглянуто та відмовлено у його задоволенні з тих підстав, що в ході вивчення долучених до рапорту копій документів встановлено, що відповідно акту обстеження сімейного стану військовослужбовця від 29.05.2026 наявний чоловік ОСОБА_3 , що може здійснювати постійний догляд за гр. ОСОБА_1 , наявна донька ОСОБА_4 , що може здійснювати постійний догляд за гр. ОСОБА_1 , наявна донька ОСОБА_5 , що може здійснювати постійний догляд за гр. ОСОБА_1 , наявна онука ОСОБА_6 , що може здійснювати постійний догляд за гр. ОСОБА_1 .

Не погоджуючись із відмовою у звільненні з військової служби, вважаючи її протиправною, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 17 Конституції України, оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби унормовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).

За приписами частини другої статті 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями (частина третя статті 2 Закону №2232-XII).

За приписами підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: «необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи».

Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.

Наказом Міністра оборони України 10.04.2009 №170 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 травня 2009 р. за №438/16454) затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170).

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170, при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, а саме: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року №946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року №2067, про потребу в постійному догляді.

Отже, аналізуючи вищезазначені приписи суд доходить висновку, що військовослужбовець може звільнитися з військової служби під час дії воєнного стану на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Тобто, для можливості звільнення військовослужбовця з військової служби з-за вищенаведеної підстави ключовим питанням є фактична відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи для можливості здійснення постійного догляду.

При цьому, суд зауважує, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту З частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

В контексті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо). Військова служба є такою обставиною, що унеможливлює фактичне здійснення догляду, оскільки військовослужбовці, з огляду на службові обов`язки, не можуть вільно розпоряджатися своїм місцеперебуванням, часом та виконувати функції, несумісні з проходженням військової служби, у цьому випадку, хоча формально існує інший член сім`ї першого ступеня споріднення (брат позивача), його неможливість здійснювати догляд за батьком через проходження військової служби є не лише об`єктивною підставою, що унеможливлює виконання такого обов`язку, а й фактичним підтвердженням відсутності іншої особи, спроможної забезпечити необхідний догляд».

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 26.06.2024 у справі №420/23353/23, від 07.05.2025 у справі №420/30227/24 та від 29.04.2026 у справі №520/14746/25.

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_5 народився ОСОБА_1 , батьком якого є ОСОБА_3 , матір`ю якого є ОСОБА_2 .

Згідно витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів № 46/26/35/ВТ вбачається, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 встановлено ІІ групу інвалідності безстроково з 08 січня 2026 року.

У висновку № 268 від 13.01.2026 року про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує стороннього догляду, а також медичного висновку ЛКК № 268 від 13.01.2026 року зазначено, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_6 потребує постійного стороннього догляду.

З акту перевірки сімейного стану військовослужбовця за № 1254/1519 від 29.05.2026 року, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 підполковником ОСОБА_7 встановлено, що комісія РТЦК та СП встановила, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю та потребує постійного догляду.

Таким чином, суд приходить висновку, що наявними в матеріалах справи доказами позивачем підтверджено родинні відносини з ОСОБА_2 , а також те, що мати позивача має ІІ групу інвалідності безстроково та потребує постійного стороннього догляду.

До того ж, судом враховано, що дані обставини, з огляду на лист Військової частини НОМЕР_1 за № 182/2/1018 від 23.06.2026 року, не були спірними між позивачем та відповідачем при розгляді рапорту на звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Водночас, відмовляючи у задоволенні рапорту на звільнення з військової служби, відповідач вказав про те, що наявні інші особи, які можуть здійснювати постійний сторонній догляд відповідно до чинного законодавства.

У свою чергу, звертаючись до суду із даним позовом, позивач вказує на те, що особи І та ІІ ступеня споріднення, не можуть здійснювати догляд за його матір`ю з поважних причин і відповідач протиправно дану обставину не врахував.

Таким чином, при розгляді даної справи, з урахуванням наявних в матеріалах справи доказів, суд має встановити наявність чи відсутність підстав можливості здійснення членами сім`ї І та ІІ ступеня споріднення постійного стороннього догляду за його матір`ю.

Суд наголошує, що законодавцем прямо визначено, що для набуття права на звільнення з військової служби за вказаною підставою необхідною є сукупність умов, а саме не лише наявність особи, яка потребує постійного стороннього догляду, а й підтвердження факту відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати такий догляд, або підтвердження того, що такі особи самі потребують постійного догляду.

Суд зазначає, що законодавство України не містить універсального визначення поняття «член сім`ї», яке підлягало б однаковому застосуванню у всіх видах правовідносин.

(1) відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки;

(2) згідно з частиною другою статті 64 Житлового кодексу України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство;

(3) згідно зі статтею 1-1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917- 1991 років» членами сім`ї є чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом;

(4) стаття 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» передбачає, що до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать, зокрема, батьки; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія;

(5) пункт 70 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення» визначає, що члени сім`ї - чоловік/дружина або прирівняні до них особи, син, дочка, пасинок, падчерка, усиновлена особа, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, зять та невістка і прирівняні до них особи, батько, мати, вітчим, мачуха, усиновлювачі, опікуни чи піклувальники.

(6) підпунктом 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що членами сім`ї фізичної особи другого ступеня споріднення для цілей розділу IV цього Кодексу вважаються її рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки.

Отже, сімейне та житлове законодавство пов`язує належність до членів сім`ї з фактом спільного проживання, спільного побуту та наявністю взаємних прав і обов`язків. Водночас інші законодавчі акти, зокрема у сфері соціального забезпечення, оподаткування тощо, визначають коло членів сім`ї значно ширше, не обмежуючи його виключно фактом спільного проживання.

Тому, одна і та сама особа в межах різних правовідносин може визнаватися членом сім`ї або не визнаватися таким залежно від функціонального призначення відповідної норми.

З огляду на викладене, буквальне перенесення визначення поняття «член сім`ї», сформульованого в одному нормативно-правовому акті, на правовідносини, що регулюються іншим законом, є неправильним та може призвести до спотворення змісту відповідної правової норми.

Телеологічне тлумачення полягає у з`ясуванні цілей і завдань правової норми, тобто того, для чого вона була прийнята законодавцем. Застосування цього методу дозволяє встановити справжній зміст норми не лише через її формулювання, а й через її функціональне призначення у системі права.

Історичне тлумачення, своєю чергою, спрямоване на з`ясування волі законодавця на момент прийняття норми, зокрема через аналіз підготовчих матеріалів, умов її ухвалення, попереднього правового регулювання та тих суспільних відносин, на врегулювання яких вона була спрямована.

Ці методи дозволяють встановити, які саме проблеми законодавець мав намір вирішити, запроваджуючи відповідну норму, а також уникнути її тлумачення у відриві від контексту.

Аналіз змін законодавчого регулювання свідчить про трансформацію підходу законодавця до визначення підстав звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Так, попереднє правове регулювання передбачало можливість звільнення у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворими членами сім`ї (зокрема дружиною (чоловіком), дитиною, батьками своїми чи дружини (чоловіка)) без встановлення додаткових умов щодо наявності інших осіб, здатних забезпечити такий догляд.

Водночас із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» законодавець істотно змінив підхід до регулювання цих правовідносин, доповнивши відповідну підставу звільнення умовою відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення.

Зазначені зміни свідчать про те, що законодавець прагнув об`єктивізувати підстави звільнення з військової служби за сімейними обставинами, підвищивши вимоги до їх обґрунтованості.

Якщо раніше достатньою була сама наявність необхідності здійснення догляду, то після внесення змін законодавець пов`язав можливість звільнення з додатковою умовою - відсутністю інших осіб, які можуть забезпечити такий догляд.

Отже, законодавець фактично посилив критерій поважності відповідної підстави, обмеживши її випадками, коли військовослужбовець є єдиною особою, здатною забезпечити необхідний догляд.

Використовуючи у тексті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» поняття «член сім`ї першого чи другого ступеня споріднення», законодавець не надав його нормативного визначення.

У розумінні Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» поняття «члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» необхідно тлумачити більш широко - як таке, що охоплює осіб, пов`язаних із відповідною особою родинними відносинами першого чи другого ступеня споріднення, оскільки інше тлумачення призвело б до необґрунтованого звуження сфери застосування спірної норми та суперечило б її меті.

Відповідно до сформованої практики Верховного Суду, під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує.

Отже, у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи потрібно встановити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин та інших об`єктивних факторів.

Відповідно до підпункту 26 пункту 5 Додатку 19 до Інструкції №170, одним із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення чи другого ступеня споріднення є акт перевірки сімейного стану військовослужбовця.

В матеріалах справи міститься Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 29.05.2026, затверджений ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 підполковником ОСОБА_8 у якому зазначено про наявність інших осіб першого та другого ступеня споріднення, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (чоловік), ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_9 (донька); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (донька), ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (онука).

Крім того, в акті також зазначено, що в ході перевірки виявлено, що ОСОБА_2 проживає разом з чоловіком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який є інвалідом ІІІ групи (довідка до акту огляду МСЕК серія 10ААА № 950861 від 12.06.2012 року).

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , донька, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є інвалідом ІІІ групи (довідка до акту огляду МСЕК серія 10ААВ № 747396 від 14.01.2015 року).

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , донька, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Здійснює утримання батька, ОСОБА_3 , який є інвалідом ІІІ групи (нотаріально посвідчена заява ОСОБА_3 № 269 від 20.02.2026 року та нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 № 146 від 06.03.2026 року).

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , онука, студентка 1 курсу факультету менеджменту та маркетингу «КПІ ім. Ігоря Сікорського» (довідка Київського політехнічного інституту ім. Ігоря Сікорського № 289 від 12.05.2026 року).

Таки чином, суд констатує, що комісією ІНФОРМАЦІЯ_7 не лише встановлено наявність чи відсутність інших членів сім`ї у мати позивача, а й досліджувалося питання стосовно можливості чи неможливості здійснення вказаними особами постійного догляду за ОСОБА_2 із зазначенням документів, які підтверджують висновки комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 .

У свою чергу, відповідач, відмовляючи у задоволенні рапорту на звільнення позивача з військової служби, фактично обмежився тим, що у ОСОБА_2 є інші члени сім`ї І та ІІ ступеня споріднення. Питання стосовно можливості чи неможливості вказаними особами здійснювати постійний сторонній догляд відповідачем не досліджувалося.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам у контексті питання можливості чи неможливості наявними членами сім`ї І та ІІ ступеня споріднення здійснювати постійний сторонній догляд за матір`ю позивача, суд враховує наступне.

Згідно довідки до акту огляду МСЕК № 950861 вбачається, що ОСОБА_3 з 12 червня 2012 року є особою з інвалідністю ІІІ групи безстроково та йому протипоказано фізичне та психо-емоційне перенавантаження.

Відповідно до нотаріально-посвідченої заяви ОСОБА_3 за № 269 від 20.02.2026 року судом установлено, що він перебуває на утриманні своєї доньки ОСОБА_4 .

Відповідно до нотаріально-посвідченої заяви ОСОБА_2 за № 146 слідує, що вона та ОСОБА_3 спільного господарства не ведуть, фактичні шлюбні відносини припинені, за місцем реєстрації разом не проживають.

За таких обставин, суд вважає, що чоловік ОСОБА_2 не може здійснювати відносно неї постійний сторонній догляд, а зворотнього відповідачем в процесуальному порядку не доведено.

Стосовно доньки ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_10 , то судом встановлено та не спростовано відповідачем, що вказана особа зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , є інвалідом ІІІ групи (довідка до акту огляду МСЕК серія 10ААВ № 747396 від 14.01.2015 року).

Враховуючи вказане, а також беручи до уваги відсутність спільного проживання ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , на переконання суду, можливість здійснення донькою постійного догляду за матір`ю не підтверджено.

У свою чергу, друга донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , як слідує із акту перевірки сімейного стану військовослужбовця від 29.05.2026, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 підполковником ОСОБА_8 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 . Здійснює утримання батька, ОСОБА_3 , який є інвалідом ІІІ групи (нотаріально посвідчена заява ОСОБА_3 № 269 від 20.02.2026 року та нотаріально посвідчена заява ОСОБА_2 № 146 від 06.03.2026 року).

Вказані обставини, на думку суду, також свідчать про неможливість здійснення ОСОБА_4 постійного догляду за ОСОБА_2 .

Що ж стосується онуки – ОСОБА_6 , то неможливість здійснення постійного догляду зумовлено її навчанням в інституті в м. Києві, що відображено в акті перевірки сімейного стану військовослужбовця від 29.05.2026, затвердженого ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 підполковником ОСОБА_8 .

Отже, у даному випадку позивач надав відповідачу усі належні документи, які є підставою для звільнення з військової служби за сімейними обставинами з метою здійснення постійного стороннього догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи та потребує відповідного догляду на постійній основі.

Суд також враховує, що відповідач у листі від 23.06.2026 обмежився загальним висновком про недоведеність умов для звільнення, не навівши жодного конкретного мотивування, чому наявний в матеріалах акт перевірки сімейного стану та подані медичні документи щодо ОСОБА_2 не є достатніми доказами. Таке немотивоване рішення суб`єкта владних повноважень не відповідає вимогам обґрунтованості, визначеним пунктом 3 частини другої статті 2 КАС України, згідно з яким адміністративні суди перевіряють, чи прийняті рішення обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

На підставі вищевказаного, суд приходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та з урахуванням висновків суду такі підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (пункт 64 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009 (заява № 40450/04).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (пункт 95 рішення ЄСПЛ у справі «Аксой проти Туреччини» від 18.12.1996 (заява № 21987/93).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (пункт 101 рішення ЄСПЛ у справі «Джорджевич проти Хорватії» від 24.07.2012 (заява № 41526/10); пункти 36-40 рішення ЄСПЛ у справі «Ван Остервійк проти Бельгії» від 06.11.1980 (заява № 7654/76). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 № 13-рп/2011).

Крім того, Конституційний Суд України у рішенні від 30.01.2003 № 3-рп/2003 підкреслив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Отже, рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

З урахуванням вищевказаного, суд вважає наявними підстави для задоволення позову.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи те, що відповідачем правомірність прийнятого рішення не доведена, суд убачає достатні правові підстави для задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, а інших судових витрат судом не встановлено, то суд не здійснює розподіл судових витрат у даній справі.

Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250, 255, 260, 262, 295, 297 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати відповідь/рішення ТВО командира Військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2026 року про відмову у задоволенні рапорту солдата ОСОБА_1 на звільнення з військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення солдата ОСОБА_1 з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (через сімейні обставини - необхідність здійснення постійного догляду за матір`ю).

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та в строки, встановлені ст. ст. 293,295 КАС України, до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та в строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ; місцезнаходження: АДРЕСА_4 ).

Суддя М.М. Аракелян