Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №420/16519/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/16519/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ), в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів (грошового забезпечення) у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року за весь період такої затримки з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати 28.05.2026 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №420/42959/25 визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року та зобов`язано відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення. На виконання вказаного рішення суду 28.05.2026 року на розрахунковий рахунок позивача надійшли відповідні кошти. При цьому, як зазначає позивач, грошове забезпечення підлягало виплаті у встановлені законодавством строки, однак було виплачено із порушенням строків. У зв`язку з цим позивач вважає, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159 у відповідача виник обов`язок нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення. Водночас така компенсація одночасно з виплатою заборгованості 28.05.2026 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 02.04.2024 року у справі №560/8194/20, позивач вважає, що невиплата компенсації у місяці виплати заборгованості свідчить про порушення його права та не потребує попереднього звернення до відповідача із відповідною заявою. З огляду на викладене позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів та зобовязати відповідача нарахувати і виплатити таку компенсацію.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Відповідач у встановлений судом строк подав відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позову відмовити. Відповідач зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Указу Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 під час звільнення військовослужбовця всі належні йому суми повинні бути виплачені, а позивач під час звільнення не заперечував щодо проведених розрахунків, не подавав відповідного рапорту та не оскаржував наказ про звільнення. Також відповідач посилається на положення Закону №2050-III та Порядку №159 і зазначає, що для проведення компенсації необхідна наявність нарахованого доходу, який має не разовий характер, та порушення строків його виплати. На думку відповідача, позивач не звертався до нього із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, у зв`язку з чим відповідач не відмовляв у її виплаті, а тому звернення до суду є передчасним. При цьому відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 11.12.2020 у справі №200/10820/19, від 04.05.2022 у справі №200/14472/19-а, від 29.06.2022 у справі №320/704/19, від 27.07.2022 у справі №460/783/20. Відповідач також зазначає, що висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, на його думку, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки наведена правова позиція стосується інших правовідносин. Крім того, відповідач вказує, що положення Кодексу законів про працю України не поширюються на військовослужбовців, оскільки проходження військової служби не є трудовими відносинами. Також відповідач зазначає, що до ухвалення рішення суду відповідні суми грошового забезпечення не були нараховані, а тому компенсація втрати частини доходів не могла бути розрахована. Посилається на постанову Верховного Суду від 20.05.2020 у справі №815/2454/18 та вважає, що право на компенсацію виникає після набрання законної сили судовим рішенням та фактичної виплати відповідних сум.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №420/42959/25 позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_3 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ) (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії та зобов`язання вчинити певні дії,- задоволено частково. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_4 ) (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) щодо обчислення та виплати на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_3 ) грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_4 ) (військова частина НОМЕР_2 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місце знаходження: АДРЕСА_2 ) здійснити перерахунок та виплату основних та додаткових видів грошового забезпечення, премії та виплачених грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса листування: АДРЕСА_3 ) за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року включно, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний календарний рік (на 01.01.2020 - 2102 грн, на 01.01.2021 року, - 2270 грн, на 01.01.2022 – 2481 грн, на 01.01.2023 - 2684 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням здійснених виплат. В іншій частині позовних вимог, - відмовлено.

На виконання зазначеного рішення суду 28.05.2026 року на розрахунковий рахунок позивача надійшли відповідні кошти.

Позивач вважає, що у зв`язку з несвоєчасною виплатою йому грошового забезпечення має право на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків його виплати.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру.

З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159.

В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-III та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-III, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту статті 1 Закону №2050-III слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими повязується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у звязку з порушенням строків їх виплати.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Щодо доводів відповідача про передчасність звернення до суду у зв`язку з відсутністю попереднього звернення позивача із заявою про виплату компенсації, суд зазначає таке.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 виснував, що норми Закону №2050-III та Порядку №159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплачено дохід, обов`язку додатково звертатися до відповідного органу із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів.

Аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону №2050-III та Порядку №159 свідчить, що у разі порушення встановлених строків виплати доходу на відповідне підприємство, установу чи організацію покладається обов`язок провести компенсацію втрати частини доходів, нарахувати та виплатити її у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Судова палата також зазначила, що відмова у виплаті компенсації у розумінні статті 7 Закону №2050-III не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством; невиплата компенсації у визначений період свідчить про відмову виплатити її згідно із Законом №2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, а надання листа-відповіді на звернення особи є лише додатковою формою повідомлення про відмову.

З огляду на викладене, доводи відповідача про необхідність попереднього звернення позивача із заявою про виплату компенсації суд не приймає до уваги.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача, що до ухвалення рішення суду відповідні суми грошового забезпечення не були нараховані, а тому право на компенсацію виникло лише після набрання рішенням суду законної сили та фактичної виплати відповідних сум.

Як встановив суд, фактична виплата грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року на виконання судового рішення відбулась лише 28 травня 2026 року.

Суд звертає увагу, що саме відповідач був відповідачем у справі №420/42959/25, за результатами розгляду якої його зобов`язано здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.

Виходячи з наведеного, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення, виплаченого 28 травня 2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24 лютого 2026 року у справі №420/42959/25.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) і Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява №22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов належить до задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір”.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправної бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку виплати грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року за весь період такої затримки з 29 січня 2020 року по день фактичної виплати 28.05.2026 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка