Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №420/7722/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/7722/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 19.03.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.03.2024 року по 01.03.2026 року;

стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.03.2024 року по 01.03.2026 року в сумі 327656, 01 грн;

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації та грошового забезпечення виплачених 01.03.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 року у справі №420/15323/24;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації та грошового забезпечення виплачених 01.03.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 року у справі №420/15323/24.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та 06.03.2024 його виключено зі списків особового складу цієї частини.

Позивач вказує, що Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 29.10.2024 у справі №420/15323/24 задовольнив його вимоги до відповідача про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення та про перерахунок грошового забезпечення, а на виконання цього рішення відповідач лише 01.03.2026 виплатив йому 306650,22 грн. Днем фактичного розрахунку позивач вважає 01.03.2026.

Позивач зазначає, що спірні правовідносини виникли після 19.07.2022, а тому підлягає застосуванню стаття 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022, яка обмежує виплату середнього заробітку шістьма місяцями, та що за змістом цієї статті обов`язок визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку покладено на орган, який ухвалює рішення по суті спору, тобто на суд.

Розмір заявленої до стягнення суми позивач обчислює так: за індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-7) його грошове забезпечення склало за січень 2024 року 41716,13 грн, за лютий 2024 року 63921,77 грн, разом 105637,90 грн; середньоденне грошове забезпечення становить 1790,47 грн (105637,90 грн поділено на 59 календарних днів); період затримки розрахунку становить 183 дні, а тому стягненню підлягає 327656,01 грн.

Позивач посилається на постанову Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, з якої, на його думку, убачається, що належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Обґрунтовуючи позовні вимоги щодо компенсації втрати частини доходів, позивач вказує, що відповідач не нарахував та не виплатив йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, передбачену Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159. Позивач зазначає, що умовами виплати компенсації є нарахування громадянину доходів, які не мають разового характеру, порушення строків їх виплати на один і більше календарних місяців, зростання цін на споживчі товари та тарифів на послуги і фактична виплата заборгованості, а право на компенсацію не залежить від того, у добровільному чи в судовому порядку виплачено дохід. На підтвердження цього позивач посилається на постанови Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №240/6583, від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач зазначає, що за частинами другою та третьою статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, та що такий самий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16.

Заперечуючи проти позову, відповідач стверджує, що позивача звільнено з військової служби 06.03.2024 року. На переконання відповідача, з урахуванням наведених висновків позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений частиною 1 статті 233 КЗпП України, з вимогами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Відповідач наводить також частини першу та третю статті 122 КАС України і зазначає, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 та зазначає, що суд, який розглядає спір про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, має додержувати принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування і за певних умов зменшити її розмір, враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки та те, з чим була пов`язана його тривалість, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою майнових втрат працівника та інші обставини справи.

Застосовуючи ці критерії, відповідач зазначає, що слід врахувати не тривалий час затримки розрахунку при звільненні не більше одного року (протягом якого позивач не звертався до суду з відповідним позовом), що, в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призведе до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 26.03.2026 відкрив провадження у справі, вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в електронній формі та витребував у Військової частини НОМЕР_1 докази проходження позивачем військової служби, докази виплати йому грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №420/15323/24, довідку про середній розмір грошового забезпечення, обчислений виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення, довідку про повну суму грошового забезпечення, виплаченого під час звільнення, із зазначенням складових та дати виплати, а також інформацію про наявність у військової частини статусу розпорядника бюджетних коштів або перебування на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.03.2024 №68, підполковника ОСОБА_1 - командира 2 дивізіону військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 лютого 2024 року №147 на посаду старшого інженера служби організації експлуатації озброєння та військової техніки озброєння логістики управління повітряного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Повітряних Сил Збройних Сил України, «вважати, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, до військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ».

Цим самим наказом позивача з 06 березня 2024 року виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, а з харчування за каталогом продуктів - з 07 березня 2024 року, та наказано видати атестати. Підставою наказу зазначено повідомлення про прийняття кадрових рішень та наказ командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 28 лютого 2024 року №147.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-7), сформованими Пенсійним фондом України 19.03.2026, страхувальниками позивача є Військова частина НОМЕР_1 (код НОМЕР_3 ) та НОМЕР_4 комендатура охорони та обслуговування (код НОМЕР_5 ).

З цих самих відомостей вбачається, що Військова частина НОМЕР_1 подавала дані про заробіток і страховий стаж позивача по квітень 2024 року, а 297 комендатура охорони та обслуговування - за період з квітня 2024 року до січня 2026 року включно, з посиланням на наказ №66 від 07.04.2024.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 29.10.2024 у справі №420/15323/24 задовольнив частково позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та, зокрема, зобов`язав відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січня 2008 року; нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 18.07.2022 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації 3958,19 грн; здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за періоди з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 31.12.2021 та з 01.01.2022 до 18.07.2022 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

П`ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16.12.2024 у справі №420/15323/24 повернув апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення від 29.10.2024, ухвалою від 13.02.2025 відмовив у відкритті апеляційного провадження за повторно поданою апеляційною скаргою, а Верховний Суд ухвалою від 21.02.2025 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу від 13.02.2025.

Відповідно до відомості розподілу виплат АТ КБ «ПриватБанк» від 01.03.2026 №260301PB000054010000, Військова частина НОМЕР_1 перерахувала ОСОБА_1 306650,22 грн з призначенням платежу «Заробітна плата-Виконання рішення суду по справі №420/15323/24 від 29.10.2024».

Виписка АТ КБ «ПриватБанк» від 17.03.2026 №1A03BR2L0BRNVR3Q підтверджує, що ці кошти надійшли на рахунок позивача 01.03.2026.

Згідно з довідкою-розрахунком середнього грошового забезпечення від 08.04.2026, складеною начальником фінансово-економічної служби - головним бухгалтером Військової частини НОМЕР_1 відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, грошове забезпечення позивача становило за січень 2024 року 36825,00 грн, за лютий 2024 року 36825,00 грн, разом 73650,00 грн.

Доказів того, що одночасно з виплатою 306650,22 грн відповідач нарахував та виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, матеріали справи не містять.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та про стягнення 327656,01 грн, суд зазначає таке.

За частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина друга цієї статті визначає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Питання відповідальності за затримку розрахунку з військовослужбовцем ані Закон №2011-XII, ані Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII не врегульовують. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство застосовується тоді, коли норми спеціального законодавства спірних відносин не регулюють. Тому до правовідносин, які виникають під час звільнення з військової служби, застосовуються статті 116 та 117 КЗпП України як загальні.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

За частиною другою тієї самої статті, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведені норми суд застосовує в чинній редакції: текст статті 117 КЗпП України викладено в редакції Закону №2352-IX від 01.07.2022, який набрав чинності 19.07.2022, а спірні правовідносини виникли після цієї дати.

Аналіз норми ст.117 КЗпП України дає підстави для висновку, що обставини, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за час затримки, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплати йому належних сум у день звільнення. Тому першим питанням, яке належить вирішити, є те, чи було виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 з 06.03.2024 звільненням з військової служби.

Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється: у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців; у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить з такого.

Суд встановив, що відповідно до наказу від 06.03.2024 №68, позивач справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, до військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 . Саме цим зумовлене виключення його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Індивідуальні відомості про застраховану особу від 19.03.2026 цей висновок підтверджують: з квітня 2024 року до січня 2026 року включно відомості про заробіток і страховий стаж позивача подавав інший страхувальник - НОМЕР_4 комендатура охорони та обслуговування.

Суд дійшов висновку, що 06.03.2024 позивач не був звільнений з військової служби, а змінив місце її проходження, та що на день, з яким позивач пов`язує обов`язок відповідача провести з ним остаточний розрахунок, проходження ним військової служби не закінчилось.

Суд враховує, що, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 03 лютого 2026 року у справі №400/5149/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: «З огляду на наведені обставини необхідно наголосити, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 саме по собі не є підтвердженням завершення ним проходження військової служби як такої. Натомість воно свідчить про припинення проходження служби (службових правовідносин) у ІНФОРМАЦІЯ_10 у зв`язку з подальшим проходженням служби за іншим місцем, а отже, виплата грошового забезпечення позивачу здійснюється за новим місцем служби з дня, наступного за днем виключення зі списків особового складу».

У тій самій постанові Верховний Суд виснував: «Установлені у справі фактичні обставини не відповідають умовам застосування частини першої статті 117 КЗпП України, оскільки ця норма пов`язує настання відповідальності роботодавця із затримкою проведення остаточного розрахунку саме у зв`язку зі звільненням працівника. У цій справі спірні правовідносини виникли поза межами звільнення, а тому відсутній передбачений законом юридичний склад, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність. За таких обставин застосування зазначеної норми означало б розширювальне тлумачення та необґрунтоване поширення сфери її дії на випадки, не охоплені її змістом і метою запровадження».

Цей висновок суд визнає застосовним до спірних правовідносин, оскільки обставини справи, у якій його сформульовано, є подібними до обставин цієї справи за суб`єктним складом (військовослужбовець і військова частина), за предметом спору (середній заробіток за час затримки виплати сум, присуджених судовим рішенням в іншій справі) та за змістом правовідносин (виключення зі списків особового складу, зумовлене призначенням на посаду в іншій військовій частині).

Актуальність наведеного висновку підтверджують постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2025 року у справі №400/8927/23, від 16 лютого 2026 року у справі №360/110/24 та від 29 травня 2026 року у справі №280/758/24.

В останній з них Верховний Суд зазначив: «Разом із цим, як уже було зазначено, наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 15 квітня 2019 року № 39 ОСОБА_1 не був звільнений з військової служби Збройних Сил України, а вибув до нового місця служби до АДРЕСА_1».

Отже, підстав, з якими стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність роботодавця, у цій справі немає, а тому ця норма до спірних правовідносин не застосовується. Обов`язку нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку у відповідача не виникло, та бездіяльності щодо виконання такого обов`язку відповідач не допустив.

Суд вважає помилковим твердження позивача про те, що 06.03.2024 є «датою звільнення позивача та датою розрахунку з ним». Ця дата є днем виключення позивача зі списків особового складу конкретної військової частини у зв`язку з вибуттям до нового місця служби, а не днем закінчення проходження ним військової служби.

Аргументи позивача про застосовну редакцію статті 117 КЗпП України та про визначення розміру відшкодування судом за частиною другою цієї статті обґрунтованості вимог не спростовують та не підтверджують: обидва аргументи стосуються порядку обчислення відшкодування та застосовуються лише тоді, коли право на нього виникло.

Розрахунок, наведений позивачем, суд не перевіряє по суті з тієї самої причини. Разом з тим суд зазначає, що показники, покладені позивачем в основу розрахунку, зі змістом доказів не узгоджуються: за формою ОК-7 Пенсійний фонд України відображає суми за місяцем їх виплати, тоді як довідка-розрахунок від 08.04.2026, складена відповідачем за Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, визначає грошове забезпечення позивача за січень і лютий 2024 року в розмірі 36825,00 грн за кожен місяць. Сума 63921,77 грн, яку позивач відносить до лютого 2024 року, у довідці про нараховане грошове забезпечення стоїть за січнем 2024 року. Крім того, січень і лютий 2024 року разом мають 60, а не 59 календарних днів.

Посилання позивача на постанову Верховного Суду від 06.12.2024 у справі №440/6856/22 суд не застосовує. Позивач наводить цю постанову на обґрунтування того, що шестимісячне обмеження діє без застосування принципу співмірності суми відшкодування, тобто з питання, яке стосується обчислення розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України і в цій справі не постає.

Заперечення відповідача про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури заробітної плати, суд оцінює як таке, що не впливає на вирішення спору: правова природа цієї виплати не є спірною і для висновку про відсутність юридичного складу, з яким стаття 117 КЗпП України пов`язує відповідальність, значення не має.

Суд відхиляє заперечення відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду. Таке заперечення ґрунтується на твердженні відповідача, що «позивача звільнено з військової служби 06.03.2024 року», яке суперечить наказу від 06.03.2024 №68. До того ж, частину першу статті 233 КЗпП України, на яку посилається відповідач, Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, і в цій частині вона втратила чинність з дня ухвалення Рішення, тобто з 11.12.2025. Позовну заяву подано 19.03.2026, а тому цієї норми суд не застосовує.

Посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 суд не застосовує. Критерії, які відповідач наводить у відзиві з посиланням на цю постанову, стосуються зменшення розміру відшкодування за статтею 117 КЗпП України, тобто діють у справах, де право на таке відшкодування виникло, а в цій справі воно не виникло.

За результатом розгляду справи, суд не встановив порушення відповідачем прав чи інтересів позивача щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки за встановлених судом обставин у позивача таке право не виникло, а тому порушеним воно не є.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.03.2024 до 01.03.2026 та про стягнення 327656,01 грн задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів та про зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

За частиною другою статті 2 Закону №2050-III, під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Статтею 3 Закону №2050-III встановлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно зі статтею 4 Закону №2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

За статтею 5 Закону №2050-III, своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Відповідно до абзацу третього статті 6 Закону №2050-III, компенсацію виплачують за рахунок коштів відповідного бюджету підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №159 з метою реалізації Закону №2050-III. Пункт 3 Порядку №159 відносить до доходів, які підлягають компенсації, заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів громадян. Пункт 4 встановлює механізм обчислення суми компенсації як добутку нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін у відсотках, поділеного на 100. Пункт 5 повторює припис статті 4 Закону №2050-III про виплату компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Застосовуючи наведені норми, суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 07 травня 2026 року у справі №280/8933/24, відповідно до якого особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-ІІІ, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Застосовуючи цей алгоритм до встановлених обставин, суд виходить з такого.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №420/15323/24 визначено суми індексації грошового забезпечення позивача за періоди з 01.12.2015 до 28.02.2018 та з 01.03.2018 до 18.07.2022, а також обов`язок перерахувати грошове забезпечення за періоди з 30.01.2020 до 31.12.2020, з 01.01.2021 до 31.12.2021 та з 01.01.2022 до 18.07.2022. Ці кошти позивач отримав 01.03.2026, тобто із затримкою, що значно перевищує один календарний місяць.

Індексація грошових доходів громадян і грошове забезпечення прямо названі в абзаці другому частини другої статті 2 Закону №2050-III та в пункті 3 Порядку №159 серед доходів, які не мають разового характеру.

Відомість розподілу виплат від 01.03.2026 №260301PB000054010000 та виписка АТ КБ «ПриватБанк» від 17.03.2026 підтверджують, що 306650,22 грн фактично надійшли на рахунок позивача 01.03.2026.

Доказів нарахування компенсації одночасно з цією виплатою матеріали справи не містять.

За статтею 4 Закону №2050-III, виплата компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості, а тому невиплата компенсації в цьому місяці сама по собі свідчить про відмову в її виплаті і не потребує ані окремого рішення відповідача, ані попереднього звернення позивача.

Визначаючи період, за який нараховується компенсація, суд виходить з того, що за статтею 3 Закону №2050-III індекс інфляції береться за період невиплати доходу, а отже цей період починається тоді, коли дохід мав бути виплачений, і триває до дня його фактичної виплати.

У постанові від 02 липня 2026 року у справі №420/17627/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив: «Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що невиплата індексації тривала з 27.01.2016, і саме з цієї дати у позивача виникло право на компенсацію втрати частини доходів».

В означеній постанові Верховний Суд виклав висновок: «За таких обставин колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій, не врахувавши встановленого судом у справі №200/1528/22 періоду неправомірної невиплати індексації та помилково ототожнивши момент виникнення права на компенсацію з датою набрання законної сили судовим рішенням, допустили неправильне застосування норм матеріального права статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ». Верховний Суд також зазначив: «Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно вважали, що право позивача на отримання компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням установлених строків виплати індексації грошового забезпечення обмежується датою (05.05.2024), яка передує фактичній виплаті заборгованості з індексації грошового забезпечення».

Ці висновки суд визнає застосовними до спірних правовідносин, оскільки обставини справи, у якій їх сформульовано, є подібними до обставин цієї справи за суб`єктним складом (військовослужбовець і військова частина), за предметом спору (компенсація втрати частини доходів на суму індексації грошового забезпечення, виплаченої на виконання судового рішення в іншій справі) та за змістом правовідносин.

Застосовуючи наведені норми та висновки Верховного Суду до встановлених обставин, суд дійшов висновку, що першим періодом, за який рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №420/15323/24 визначено невиплачений позивачу дохід, є грудень 2015 року, а днем фактичної виплати цього доходу - 01.03.2026. Отже, компенсація підлягає нарахуванню за період з 01.12.2015 до 01.03.2026 включно.

Суд додатково зазначає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №420/15323/24 набрало законної сили 16.12.2024 - у день, коли П`ятий апеляційний адміністративний суд повернув апеляційну скаргу відповідача (частина друга статті 255 КАС України).

Проте ця дата початку періоду нарахування компенсації не визначає: обов`язок виплатити позивачу індексацію та грошове забезпечення виник у ті місяці, за які ці суми належали, а судове рішення лише констатувало протиправність бездіяльності відповідача та зобов`язало усунути її наслідки.

Обираючи спосіб захисту, суд виходить з того, що повноваження відповідача нарахувати та виплатити компенсацію не є дискреційними: умови виплати визначені статтями 2-4 Закону №2050-III, формула обчислення прямо закріплена статтею 3 Закону та пунктом 4 Порядку №159, а вихідними даними є суми невиплаченого доходу і офіційні індекси споживчих цін. За таких обставин належним та ефективним способом захисту за пунктом 4 частини другої та частиною четвертою статті 245 КАС України є визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію.

Отже, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 - не нарахувавши та не виплативши компенсацію у місяці виплати заборгованості, позбавив позивача права на компенсацію втрати частини доходів, гарантованого статтями 1-4 Закону №2050-III.

За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів та про зобов`язання нарахувати та виплатити цю компенсацію є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Суд надав оцінку всім аргументам учасників справи та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає частина третя статті 242 КАС України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню: в частині вимог про компенсацію втрати частини грошових доходів вимоги є обґрунтованими, а в частині вимог про середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні - задоволенню не підлягають.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 2, 9, 72-78, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 01.03.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №420/15323/24, за період з 01 грудня 2015 року до 01 березня 2026 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 01.03.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 у справі №420/15323/24, за період з 01 грудня 2015 року до 01 березня 2026 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО