Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №420/15594/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/15594/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 27.05.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 01.05.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року у справі №420/12374/25;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації та грошового забезпечення, виплачених 01.05.2026 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 року у справі №420/12374/25.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що рішенням від 28.07.2025 у справі №420/12374/25 Одеський окружний адміністративний суд задовольнив її вимоги до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, та на виконання цього рішення відповідач 01.05.2026 виплатив позивачу 453920,92 грн. Водночас компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати відповідач не нарахував та не виплатив.

Позивач вказує, що питання здійснення компенсації врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

За її позицією, дія цих актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, а компенсації підлягають доходи, які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення) та сума індексації грошових доходів громадян.

Позивач наголошує, що названі акти не ставлять право на компенсацію в залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку, а право на компенсацію особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані.

На обґрунтування цього позивач посилається на постанови Верховного Суду від 29.04.2021 у справі №240/6583, від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що компенсація втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати за весь час затримки не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення). На обґрунтування цього відповідач посилається на частини другу та третю статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР, якими визначено склад додаткової заробітної плати та інших заохочувальних і компенсаційних виплат.

Відповідач також зазначає, що з урахуванням наведених висновків позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений частиною першою статті 233 КЗпП України, з вимогами про стягнення компенсації частини втрати доходів. При цьому, відповідач посилається на частини першу та другу статті 233 КЗпП України і на частини першу та третю статті 122 КАС України.

Крім того, відповідач вказує, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг. Оскільки, за позицією відповідача, індексація за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням (заробітною платою), тобто не є доходом, то відсутні підстави нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 03.06.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в електронній формі.

Цією ж ухвалою суд в порядку статті 80 КАС України витребував у відповідача докази виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі №420/12374/25, а також інформацію про те, чи розраховувалась та виплачувалась станом на 01.05.2026 компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, та зобов`язав відповідача надати витребувані докази протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Відповідач витребуваних судом доказів не надав.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень, рішенням від 28.07.2025 у справі №420/12374/25, яке набрало законної сили 14.10.2025, Одеський окружний адміністративний суд частково задовольнив позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 :

визнав протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 23.04.2025 року відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 31.12.2022 року та з 01.01.2024 року по 23.04.2025 року із застосуванням щомісячної фіксованої індексації у розмірі 4047,72 грн відповідно до приписів абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;

визнав протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;

зобов`язав Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 30.01.2020 року по 19.05.2023 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017р. № 704, з урахуванням раніше виплачених сум;

в задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

П`ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.10.2025 у справі №420/12374/25 залишив рішення від 28.07.2025 без змін, а Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалами від 30.10.2025 та від 04.11.2025 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з випискою по картці, сформованою АТ КБ «ПриватБанк» 18.05.2026 за №TGJ7PVN336O9O229, на рахунок ОСОБА_1 01.05.2026 надійшли кошти в сумі 453920,92 грн з деталями операції «Зарплата, ВIЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 . Коментар: Zarobitna plata-Vykonannia sudovykh rishen’».

Складу цієї суми за видами виплат та за періодами, за які вони нараховані, матеріали справи не розкривають. Витребувані ухвалою суду від 03.06.2026 докази виплати відповідач не надав.

Доказів того, що одночасно з виплатою 01.05.2026 відповідач нарахував та виплатив позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, матеріали справи не містять.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Відповідно до статті 1 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону №2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 2 Закону №2050-III, під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Стаття 3 Закону №2050-III визначає, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

За статтею 5 Закону №2050-III, своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає.

Відповідно до абзацу третього статті 6 Закону №2050-III, компенсацію виплачують за рахунок коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету.

Згідно з пунктом 1 Порядку №159, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пункту 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Пункт 4 Порядку №159 передбачає, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

За пунктом 5 Порядку №159, сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Суд враховує, що періоди, за які відповідач не виплатив позивачу індексацію та грошове забезпечення, охоплюють 2015-2025 роки, тоді як чинну редакцію частини другої статті 2 Закону №2050-III сформовано Законом України від 04.02.2021 №1214-IX, а чинну редакцію пункту 3 Порядку №159 - постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.2021 №355.

Проте в попередніх редакціях ці норми охоплювали спірні виплати: частина друга статті 2 Закону №2050-III у редакції, чинній до 26.02.2021, відносила до доходів «заробітну плату (грошове забезпечення) та інші», а пункт 3 Порядку №159 у редакції, чинній до 21.04.2021, передбачав, що компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, серед яких названо заробітну плату (грошове забезпечення).

Отже, зміна редакцій цих норм обсягу доходів, які підлягають компенсації у цій справі, не змінила.

Згідно з частиною другою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу другого частини третьої цієї статті, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

За приписами частини п`ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04.09.2025 у справі №420/16557/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що виплата компенсації втрати частини доходів проводиться незалежно від порядку і підстав їх (доходів) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

У цій самій постанові Верховний Суд зазначив, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.

Щодо періоду, за який обчислюється компенсація, Верховний Суд у тій самій постанові зазначив, що, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку № 159, компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати нараховується за весь період невиплати доходу, включно з днем фактичної виплати.

Наведені висновки залишаються актуальними: Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відтворив їх у постанові від 02.07.2026 у справі №420/17627/24, зазначивши, що «позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строку виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.01.2016 року (моменту порушення строку виплати індексації грошового забезпечення, що встановлено судовим рішенням у справі № 200/1528/22) по 06.05.2024 року (дата фактичної виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 200/1528/22)».

Отже, обов`язок відповідача виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення та грошове забезпечення за періоди, названі в рішенні від 28.07.2025 у справі №420/12374/25, виник у ті місяці, за які ці виплати нараховувались, а не з дня ухвалення чи набрання законної сили цим рішенням. Судове рішення у справі №420/12374/25 не створило нового обов`язку, а констатувало протиправність бездіяльності відповідача, яка тривала з 01.12.2015, та зобов`язало усунути її наслідки.

Заборгованість відповідач виплатив 01.05.2026, тобто із затримкою, що значно перевищує один календарний місяць.

Отже, умова, з якою частина перша статті 2 Закону №2050-III пов`язує проведення компенсації, настала.

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III та пункту 5 Порядку №159, компенсацію відповідач мав нарахувати та виплатити в тому самому місяці, у якому виплатив заборгованість, тобто в травні 2026 року.

Цей обов`язок є безумовним та не потребує ані окремого звернення особи, ані окремого рішення суб`єкта владних повноважень.

Доказів нарахування та виплати компенсації відповідач не надав, хоча суд витребував їх ухвалою від 03.06.2026.

Відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доказування правомірності своєї бездіяльності, поважних причин ненадання доказів не повідомив.

За таких обставин суд відповідно до частини шостої статті 77 КАС України вирішує справу на підставі наявних доказів та виходить з того, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності.

Водночас суд враховує межу, яку встановлює частина друга статті 2 Закону №2050-III та пункт 3 Порядку №159: компенсації підлягають лише ті грошові доходи, які не мають разового характеру.

У постанові від 07.05.2026 у зразковій справі №280/8933/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила: «предметом цього спору є не стягнення самої додаткової винагороди, … а винятково корегування такої виплати на індекс інфляції (індекс споживчих цін), що згідно з чинним законодавством допускається лише в частині тих доходів, які не мають разового характеру». У тій справі Велика Палата Верховного Суду відмовила в позові саме тому, що виплата, на яку позивач просив нарахувати компенсацію, має одноразовий характер.

Як встановлено судом, рішенням від 28.07.2025 у справі №420/12374/25 суд зобов`язав відповідача перерахувати та виплатити позивачу, серед іншого, одноразові додаткові види грошового забезпечення за період з 30.01.2020 до 19.05.2023.

Такі виплати за своєю назвою та за частиною другою статті 9 Закону №2011-XII є одноразовими, тобто мають разовий характер, а тому за частиною другою статті 2 Закону №2050-III та пунктом 3 Порядку №159 компенсації не підлягають.

Натомість, індексація грошового забезпечення, щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за військовим званням) та щомісячні додаткові види грошового забезпечення разового характеру не мають і прямо названі в частині другій статті 2 Закону №2050-III та в пункті 3 Порядку №159 серед доходів, що підлягають компенсації.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими в частині компенсації на суми індексації грошового забезпечення та щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, виплачених 01.05.2026, та не є обґрунтованими в частині компенсації на суми одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Суд відхиляє заперечення відповідача про те, що компенсація втрати частини доходів за весь час затримки не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).

У постанові від 09.04.2026 у справі №120/15898/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації є компенсаторною складовою доходу у вигляді заробітної плати працівника. У цій самій постанові Верховний Суд зазначив, що спір про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, стосується заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.

Суд також зазначає, що обов`язок відповідача нарахувати компенсацію виникає не зі структури заробітної плати, визначеної статтею 2 Закону України «Про оплату праці», а зі статей 1, 2 та 4 Закону №2050-III, які пов`язують його з фактом затримки виплати доходу. Належність чи неналежність самої компенсації до структури заробітної плати цього обов`язку не змінює.

Суд вважає помилковим твердження відповідача про те, що індексація за своєю правовою природою не є грошовим забезпеченням (заробітною платою), тобто не є доходом. Абзац шостий частини другої статті 2 Закону №2050-III прямо відносить до доходів, що підлягають компенсації, суму індексації грошових доходів громадян, а абзац другий частини третьої статті 9 Закону №2011-XII передбачає, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Суд відхиляє твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду. Заборгованість відповідач виплатив 01.05.2026, а позовна заява надійшла до суду 27.05.2026, тобто через двадцять шість днів після дня, коли позивач дізналась про невиплату компенсації.

Відповідач обґрунтовує свою позицію посиланням на частини другу та третю статті 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР. Суд не застосовує ці норми до спірних правовідносин, оскільки вони визначають структуру заробітної плати і не регулюють підстав, умов та порядку компенсації втрати частини доходів, які встановлені спеціальним актом - Законом №2050-III.

Суд також не застосовує частину першу статті 233 КЗпП України, оскільки в межах цієї справи питання строку звернення не виникає з огляду на встановлену вище дату звернення позивача до суду. Суд враховує при цьому, що частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 №1-р/2025.

За результатом розгляду цієї справи, суд дійшов висновку, що відповідач - Військова частина НОМЕР_1 - не нарахувавши та не виплативши позивачу в травні 2026 року компенсацію втрати частини грошових доходів одночасно з виплатою заборгованості, позбавила її права, гарантованого статтями 1, 2 та 4 Закону №2050-III.

Обираючи спосіб захисту, суд виходить з того, що повноваження відповідача нарахувати та виплатити компенсацію дискреційними не є: умови її нарахування визначені статтями 2 та 4 Закону №2050-III, формула обчислення закріплена статтею 3 Закону №2050-III і пунктом 4 Порядку №159, а вихідними даними є суми нарахованого доходу та офіційні індекси споживчих цін. Тому відповідно до пункту 4 частини другої та частини четвертої статті 245 КАС України належним способом захисту є визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити компенсацію.

Суд надав оцінку всім аргументам учасників справи та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає частина третя статті 242 КАС України.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково - у частині компенсації втрати частини грошових доходів на суми індексації грошового забезпечення та щомісячних основних і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, виплачених 01.05.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі №420/12374/25.

У частині компенсації на суми одноразових додаткових видів грошового забезпечення позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки такі виплати мають разовий характер.

Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», відтак підстав для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України немає.

Керуючись статтями 2, 77, 78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, виплачених 01.05.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі №420/12374/25.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, виплачених 01.05.2026 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 у справі №420/12374/25.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 .

Суддя Дмитро БАБЕНКО