Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №420/16154/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/16154/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф. розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язати вчинити певні дії,

встановив:

Позивачка звернулася з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ), в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) з непроведення належного розрахунку з ОСОБА_1 при її звільненні 04.02.2025 року у період з 04.02.2025 по 22.05.2026;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за шість місяців затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 04.02.2025 щодо виплати індексації грошового забезпечення, здійсненої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 420/18215/25;

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 420/18215/25;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 420/18215/25.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що 22.10.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 420/18215/25 їй була нарахована сума грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2020. Проте, не було нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок та компенсацію податку.

Відповідач подав відзив, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказав, що на користь позивача зобов`язано виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 99763,12 грн. на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 травня 2026 року по справі №420/37036/25. Крім того, вважає, що відсутні правові підстави для виплати позивачці грошової компенсації у зв`язку з тим, що така виплата відбулася на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №420/18215/25, і такий дохід не пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби.

У відповіді на відзив позивачка не погодилась з доводами викладеними у відзиві та просила задовольнити позовні вимоги.

Судом встановлені такі обставини по справі.

ОСОБА_1 у період з 01.03.2018 до 04.02.2025 перебувала на військовій службі у ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Згідно витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2025 р. № 44-ОС підполковника ОСОБА_1 з 04 лютого 2025 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Вказаним наказом від 04.02.2025 р. № 44-ОС також визначено виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 35 (тридцять п`ять) повних календарних років служби, грошову компенсацію за 225 (двісті двадцять п`ять) невикористаних календарних днів щорічної основної відпустки: за 2021 рік – 45 календарних днів, 2022 рік – 45 календарних днів; 2023 рік – 45 календарних днів, 2024 рік – 45 календарних днів та 2025 рік – 45 календарних днів, грошову компенсацію за 140 (сто сорок) невикористаних календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 30 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років з 01 по 04 лютого 2025 року, а також преміювати ОСОБА_1 у розмірі 435 відсотків посадового окладу з 01 по 04 лютого 2025 року.

Рішенням Одеського ОАС від 16.02.2026 року по справі № 420/18215/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 з розрахунку 4124,00 грн на місяць у загальній сумі 94453,12 грн відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Рішенням Одеського ОАС від 14.05.2026 року по справі № 420/37036/25, зокрема стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 99763,12 грн.

22.05.2026 року із позивачкою проведено розрахунок на виконання вищенаведеного судового рішення у сумі 72 678,90 грн, однак не нараховано та виплачено середній заробіток з огляду на несвоєчасний розрахунок та компенсацію податку.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких приписів законодавства.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, але за період не більше ніж за шість місяців.

Враховуючи практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного суду, суд зазначає наступне.

26 червня 2019 року Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 761/9584/15-ц та прийшла до висновку, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Тому ВП Верховного Суду зазначила, що ці критерії можуть визначатися судом під час розгляду конкретної справи з урахуванням установлених у ній обставин.

На думку ВП Верховного Суду, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Таку позицію ВП Верховного Суду аргументувала тим, що з однієї сторони працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. З іншої сторони, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Верховний Суд зазначив, що метою, яка закладена законодавцем у зміст процедури відшкодування, передбаченої ст. 117 КЗпП, є компенсація працівникові майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Саме виходячи із природи такого відшкодування, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

На підтримку наведеної вище позиції ВП Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20). У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначена справа переглядалась ВС КАС за позовом військовослужбовця щодо компенсації за неотримане речове майно та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, що свідчить про їх ідентичність з цією справою незалежно від того що позивачу у цій справі не було виплачено індексацію грошового забезпечення.

Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям “всі суми, що належать працівнику”, а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за порушення її приписів та невиплату працівнику відповідних (всіх) сум при звільненні.

Отже, ненарахована індексація належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України.

Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати військовослужбовцю індексації на день виключення зі списків особового складу військової частини.

Як встановлено судом, в межах адміністративної справи № 420/37036/25 позивачкою вже реалізовано право на отримання середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Звертаючись до суду із цим позовом позивачка повторно бажає реалізувати таке право та отримати середній заробіток за час затримки виплати донарахованої суми індексації.

З огляду на те, що середній заробіток за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, такою своєрідною санкцією за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника, суд вважає неприпустимим повторне застосування такої санкції.

Незважаючи на донарахування суми вчасно невиплаченої індексації, відповідача вже притягнуто до фінансової відповідальності за такі дії.

Також необхідно враховувати, що сума середнього заробітку за час затримки виплати індексації на виконання рішення суду виплачена позивачці ще до її звернення із позовом щодо правильного розрахунку цієї виплати. Суд вважає, що хронологія подій у цьому спорі вказує на пасивну поведінку позивачки щодо відновлення своїх прав на отримання належних їй сум при звільненні. Вказане хоч і не звільняє відповідача від відповідальності за невчасний розрахунок, проте, не є підставою для подвійного застосування фінансових санкцій у вигляді сплати середнього заробітку за один і той самий період та за один і той же вид виплати.

Суттєвим також є те, що тривалий час на протязі декількох років механізм нарахування та виплат військовослужбовцям індексації грошового забезпечення ґрунтувався на відповідних положеннях підзаконних нормативних актів, які в подальшому тільки в судовому порядку та сталої судової практики Верховного Суду були визнані протиправними і приймались рішення на користь позивачів. Ці обставини свідчать про відсутність вини безпосередньо військових частин де здійснювались чи не здійснювались нарахування індексації за певний період, що також підлягає врахуванню при визначенні суми стягнення за затримку розрахунку.

Суд вважає, що з урахуванням усіх наведених обставин, наявності спору між сторонами щодо невиплати сум, що вже вирішувались в судовому порядку, необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки позивачкою вже реалізовано право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Що стосується нарахувати та виплатити позивачу недоотриманого грошове забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 420/18215/25, суд зазначає про наступне.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація), визначено Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44).

Згідно з пунктом 2 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус, зокрема, військовослужбовця, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

За приписами пункту 3 Порядку №44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Пунктами 4, 5 Порядку №44 визначено, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Отже системний аналіз вищезазначених норм свідчить про те, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Разом з цим, пунктом 168.5 статті 168 ПК України передбачено, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

У постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22, Верховний Суд вказував на те, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 26 березня 2020 року в справі №813/189/18 (№К/9901/53267/18) зазначив, що компенсація податку з доходів фізичних осіб відноситься до компенсаційних платежів і має характер окремих гарантій держави щодо соціального захисту громадян, зокрема, осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку, що здійснюючи розрахунки з позивачкою на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 420/18215/25, відповідач повинен був нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за суму податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення.

Враховуючи вищезазначене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Судовий збір розподілу не підлягає, оскільки позивачка звільнена від його сплати.

Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 139, 241-246, 287 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб з суми грошового забезпечення, виплаченого ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 420/18215/25.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військову частину НОМЕР_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) недоотримане грошове забезпечення у розмірі утриманого податку на доходи фізичних осіб при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 у справі № 420/18215/25.

У задоволені іншої частини позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Ф. Попов