Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №420/12188/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/12188/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому позивач просить суд:

визнати протиправним дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_1 (Код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 );

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , непридатним до військової служби за висновком військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.09.2021 (протокол №169) та про виключення його з військового обліку;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про визнання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , непридатним до військової служби за висновком військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 10.09.2021 (протокол №169) та про виключення його з військового обліку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на час постановки позивача на облік ІНФОРМАЦІЯ_5 , відомості про нього (зареєстроване місце проживання, дата, з якої місце проживання позивача було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ,) були наявні в інформаційно комунікаційних системах, реєстрах, бази (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно відповідачу було достеменно відомо про відсутність підстави для постановки позивача на облік саме в ІНФОРМАЦІЯ_6 , а тому така дія відповідача є протиправною

Позивач вказує, що оскільки місце проживання позивача з 19.01.2000 року зареєстровано за вище зазначеною адресою та з цієї дати не змінювалось, відповідно саме на обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 має перебувати позивач із подальшим його виключенням. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_4 від 01.12.2021 виключений з військового обліку за ст. 64-а, 43-а гр. 2, Наказу МОУ №402 від 2008 року, згідно із протоколом військово лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_7 від 10.01.2021 року за №169. Відтак, саме ІНФОРМАЦІЯ_8 має здійснити відповідні дії із виключення позивача з військового обліку, а відмова цього органу є протиправною.

Ухвалою суду від 04.05.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Від ІНФОРМАЦІЯ_2 надійшов відзив, у якому відповідач вказує, що при опрацюванні заяви, ІНФОРМАЦІЯ_9 було з`ясовано, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів Позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується витягом із Реєстру у формі облікової картки. Враховуючи вказану обставину (щодо перебування на військовому обліку у іншому РТЦК) ІНФОРМАЦІЯ_9 було прийнято рішення про відмову у внесенні будь-яких змін до Реєстру про що Позивач був повідомлений відповідним листом. У випадку з Позивачем, останній, як вже зазначено вище, перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 , що в силу приписів пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМ України від 30.12.2022 р. № 1487, пункту 4 Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документу для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМ України від 16.05.2024 р. № 559 виключає можливість розгляду заяви про внесення змін до Реєстру (зокрема і в частині виключення з військового обліку) саме ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Представником позивача надано відповідь на відзив, в якій вказано, що на у зв`язку із протиправними діями ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо взяття позивача на військовий облік, які оскаржуються, останній має перебувати на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_7 (за місцем його проживання), відповідно ІНФОРМАЦІЯ_8 повинен здійснити всі необхідні дії щодо виключення позивача з військового обліку. Оскільки, тимчасове посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_4 від 01.12.2021 позивачеві було видано на підставі протоколу військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_7 від 10.01.2021 року за №169, відповідно саме ІНФОРМАЦІЯ_8 в силу п. 6 розділу ІІ Порядку ведення Єдиного державного реєстру військовозобов`язаних, затвердженого наказом Міністерства оборони України № 418 від 08.08.2017, зобов`язаний був внести відповідні відомості щодо позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а саме про виключення його з військового обліку.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянином України.

Згідно витягу із застосунку «Резерв +» станом на 27.02.2026 щодо позивача міститься інформація про перебування на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 ), а також про порушення правил військового обліку.

Відповідно до тимчасового посвідчення № НОМЕР_4 , виданого ОСОБА_1 , посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_7 проставлено такі відомості:

п. 7 придатність до проходження військової служби за станом здоров`я: непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 64-а, 43-а, гр. 2, наказу МОУ № 402 від 2008 року. ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 – 10.09.2021 р. протокол № 169.

п. 14 – 10.09.2021 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_8 згідно п. 3 ч. 6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Адвокат Негуляєв М.А. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення відомостей щодо виключення з військового обліку.

Листом від 23.03.2026 року № 63 ІНФОРМАЦІЯ_10 надано відповідь та зазначено: «… Відомості до Єдиного державного реєстру призовників військовозобов`язаних та резервістів, стосовно виключення Вашого клієнта з військового обліку за станом здоров`я, може бути внесено ІНФОРМАЦІЯ_4 , за умови надання оригіналу тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_4 від 01.12.2021».

10.04.2026 року адвокат Негуляєв М.А. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо внесення відомостей щодо виключення з військового обліку.

Листом від 24.04.2026 року № 4/4785 ІНФОРМАЦІЯ_4 надано відповідь, в якій зазначено:

«… У випадку з Вашим довірителем, останній перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_10 , що в силу приписів пункту 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМ України від 30.12.2022 р. № 1487, пункту 4 Порядку оформлення (створення) та видачі військово- облікового документу для призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМ України від 16.05.2024 р. № 559 виключає можливість розгляду заяви Вашого довірителя про внесення змін до Реєстру (зокрема і в частині виключення з військового обліку) саме ІНФОРМАЦІЯ_9 .

Вказане виключає можливість задовольнити Вашу заяву щодо актуалізації даних Реєстру в частині виключення Вас із військового обліку».

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався та на момент розгляду адміністративної справи строк дії воєнного стану в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами ч.8 ст.2 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Згідно з ч.1, 3 та 4 ст.33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.

Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.

Частиною 5 ст.33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ч.1 ст.34 Закону №2232-ХІІ).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" (далі - Закон №1951-VIII) Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.

Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (ч.1 ст.2 Закону №1951-VIII).

За приписами ч.8, 9 ст.5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

Права та обов`язки призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені ст.9 Закону №1951-VIII, до яких віднесено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.

Частинами 1, 3 ст.14 Закону № 1951-VIII передбачено, що ведення Реєстру включає:

1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;

2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;

3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.

Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

На виконання ч.5 ст.33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок організації ведення військового обліку військовозобов`язаних, призовників та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487), п.2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Головною вимогою до системи військового обліку є постійне забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників і військовозобов`язаних (п.6 Порядку №1487).

Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" (п.20 Порядку №1487).

Відповідно до приписів п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, з-поміж іншого:

Організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

організовують взаємодію з державними органами, підприємствами, установами та організаціями щодо строків та способів звіряння даних списків персонального військового обліку та карток первинного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також їх оповіщення;

організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;

виконують архівно-довідкову роботу з питань військового обліку;

виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Отже, на районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки покладено обов`язок вносити до Реєстру передбачені Законом України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:

1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;

2) припинили громадянство України;

3) визнані непридатними до військової служби;

4) досягли граничного віку перебування в запасі.

У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.

У цій справі судом встановлено, що згідно тимчасового посвідчення № НОМЕР_4 , виданого ОСОБА_1 , посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_7 проставлено такі відомості:

п. 7 придатність до проходження військової служби за станом здоров`я: непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі ст. 64-а, 43-а, гр. 2, наказу МОУ № 402 від 2008 року. ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_7 – 10.09.2021 р. протокол № 169.

п. 14 – 10.09.2021 року виключений з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_8 згідно п. 3 ч. 6 ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу».

Такі записи завірені печаткою цього ІНФОРМАЦІЯ_7 та підписом його начальника.

Відтак, відомості тимчасового посвідчення № 4/2750 позивача є підтвердженням того, що позивач 10.09.2021 був виключений з військового обліку відповідним рішенням (наказом) начальника ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Однак, відповідно до інформації з Електронного кабінету призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Резерв+" Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг" категорія обліку позивача -військовозобов`язаний.

В той же час, враховуючи наведене вище правове регулювання та встановлені обставини, суд зазначає, що саме ІНФОРМАЦІЯ_4 , на обліку в якому перебував позивач та яким у тимчасовому посвідченні № 4/2750 була зроблена відмітка про виключення його з військового обліку, зобов`язаний був внести відповідні відомості до Єдиного електронного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів "Оберіг".

Суд зазначає, що згідно підпункту 12 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 року №3633-IX (надалі - Закон №3633 від 11.04.2024 року), військово-обліковий документ, що визначає належність його власника до військового обов`язку, виданий до дня набрання чинності цим Законом, є чинним та не потребує обов`язкової заміни у випадку (з підстав) затвердження органом державної влади нової форми військово-облікового документа.

Відповідно до п.2 Постанови КМУ від 16.05.2024 року №559 Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа (надалі – Порядок №559) в редакції на час звернення позивача до суду із позовною заявою, військово-облікові документи, оформлені до набрання чинності цією постановою, вважаються дійсними на всій території України до видачі військово-облікового документа нового зразка.

Тобто, тимчасове посвідчення № 4/2750 позивача або інформація зазначена у вказаному тимчасовому посвідченні стосовно визнання позивача рішенням ВЛК непридатним до військової служби та виключення позивача з військового обліку 10.09.2021 року, яка не відповідає актуальній інформації з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, роздруківку з якого долучив позивач до матеріалів справи, не може вважатися недійсними згідно п.3 Порядку №559.

За встановлених обставин, є протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку.

При цьому, з урахуванням дискреційності повноважень відповідача щодо прийняття відповідного рішення про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_1 (Код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ), суд зазначає наступне.

Згідно ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) для оформлення взяття на військовий облік усі військовослужбовці та особи, які служили за призовом і звільнені в запас, після повернення до місця проживання зобов`язані у триденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів.

В разі зміни місця проживання на строк більш як півтора місяця, вибуття у службові відрядження, на навчання, у відпустку або на лікування на строк більше трьох місяців військовозобов`язані та призовники повинні знятися з військового обліку за місцем проживання, а після прибуття на нове постійне або тимчасове місце проживання - стати у триденний строк на військовий облік. У воєнний час виїзд військовозобов`язаних і призовників з місця постійного проживання без дозволу районного (міського) військового комісаріату забороняється.

Взяття на військовий облік і зняття з військового обліку офіцерів запасу, які проживають в населених пунктах, віддалених від військових комісаріатів, може провадитися органами місцевого самоврядування, на які покладено ведення персонально-первинного обліку, в порядку, встановленому районним (міським) військовим комісаріатом.

В позовній заяві позивач зазначає, що на час постановки позивача на облік ІНФОРМАЦІЯ_5 , відомості про нього (зареєстроване місце проживання, дата, з якої місце проживання позивача було зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ,) були наявні в інформаційно-комунікаційних системах, реєстрах, бази (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, відповідно відповідачу було достеменно відомо про відсутність підстави для постановки позивача на облік саме в ІНФОРМАЦІЯ_6 , а тому така дія відповідача є протиправною.

Згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_5 , ОСОБА_1 зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , з 19.01.2000 року.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 (Гола Пристань) з 27.02.1997 року.

Відтак, позивач взятий на облік в ІНФОРМАЦІЯ_6 до реєстрації в АДРЕСА_1 .

Будь-який доказів на підтвердження того, що відповідач станом на дату взяття на облік в ІНФОРМАЦІЯ_6 (27.02.1997 року) діяв всупереч ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» (в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), суду не надано.

З урахуванням встановлених обставин, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на військовий облік ІНФОРМАЦІЯ_1 (Код ЄДРПОУ – НОМЕР_2 ).

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст. 242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає задоволенню частково.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, слід стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь позивача суму сплаченого судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000,00 грн, суд зазначає таке.

Частинами 1, 2 ст.132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Частиною 1 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно із п.3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частинами 4, 5 ст. 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно із ч.ч. 6, 7 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зазначене відповідає алгоритму дій викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 9901/350/18.

Представником позивача на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано:

1. додаткову угоду № 2 до договору про надання правничої допомоги від 10.05.2026, укладений між Позивачем та адвокатом Негуляєвим М.А. відповідно до якої Сторони домовились, що Клієнт сплачує Адвокатові за правничу допомогу, яка визначена в п. 1 цієї Угоди, 15000,00 грн..

2. звіт про надані послуги за договором.

В свою чергу, суд зазначає, що вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд має враховувати складність справи, час витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих послуг та ціну позову, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат, про що зазначено в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 року по справі №61-3416св18.

Так, між позивачем та його адвокатом встановлений порядок, спосіб сплати коштів за отриману професійну правничу допомогу – фіксований розмір гонорару.

Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення “гонорару успіху” у справі яка розглядається є розумність заявлених витрат. Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.

Разом з тим, частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з`їздом адвокатів України.

Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. При цьому суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Досліджуючи розмір витрат на професійну правничу допомогу на предмет їх обґрунтованості та пропорційності, суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.09.2020 у справі №360/3764/18, за якою при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв`язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

В постанові від 24.01.2019 року по справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

З урахуванням зазначеного, суд вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 15000,00 грн. є необґрунтованим та непропорційним до предмета спору та складності справи.

Таким чином, враховуючи викладене, категорію справи та те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, без необхідності надання додаткових доказів, суд вважає за можливе присудити на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу по цій справі в сумі 4000,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій, бездіяльності протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо відмови ОСОБА_1 у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.04.2026 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку у зв`язку з визнанням непридатним до військової служби, та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору в розмірі 1064,96 грн.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Відповідачі: ІНФОРМАЦІЯ_11 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 );

ІНФОРМАЦІЯ_4 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_4 )

Суддя П.П.Марин