Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №380/14514/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Львівсправа № 380/14514/26

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (третя особа/боржник), у якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в частині незастосування заходів впливу щодо військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України як боржника у виконавчому провадженні № 80748960, передбачених ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», а саме у невинесенні постанови про накладення на боржника штрафу після встановлення факту невиконання судового рішення без поважних причин у строк, встановлений для його добровільного виконання терміном у 10 робочих днів;

- зобов`язати Центральний відділ виконавчої служби в місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України вжити заходів примусового виконання у виконавчому провадженні № 80748960, передбачених ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», а саме винести постанову про накладення на боржника штрафу;

- стягнути з Центрального відділу державної виконавчої служби в місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24 квітня 2026 року відповідач відкрив виконавче провадження № 80748960 з примусового виконання виконавчого листа № 380/14691/25 від 09 грудня 2025 року, виданого для виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 380/14691/25 та встановив строк на виконання рішення суду 10 робочих днів. Однак після спливу строку, встановленого для добровільного виконання рішення суду, боржник його не виконав, а також не надав державному виконавцю на його вимогу про надання інформації щодо виконання виконавчого документа жодної інформації чи документів, які б підтверджували виконання зазначеного рішення суду. Також боржником не надано виконавцю будь-яких доказів на підтвердження поважності причин невиконання рішення суду, а державний виконавець не вчинив будь-яких дій, пов`язаних з встановленням таких обставин. Проте, незважаючи на те, що державним виконавцем було встановлено факт невиконання боржником рішення суду без поважних причин, останнім протиправно не було винесено постанову про накладення на боржника штрафу відповідно до частини другої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження». Наведене, на переконання позивача, свідчить про невчинення державним виконавцем обов`язкових виконавчих дій, визначених законом, та допущення ним протиправної бездіяльності.

З огляду на вказане просить позов задовольнити повністю.

Також позивач повідомляє, що понесені ним судові витрати (орієнтовні) складаються з витрат на професійну правничу допомогу адвоката, що становить 10000,00 грн. Докази на підтвердження вказаних витрат будуть подані під час розгляду справи або протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення суду.

Відповідач, належно повідомлений про відкриття спрощеного позовного провадження у цій справі та про своє право на подання відзиву на позовну заяву, а також доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 04 серпня 2026 року, у встановлений судом строк (до 14 серпня 2026 року) відзиву на позовну заяву не подав.

Частиною шостою статті 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вказане, враховуючи неподання належно повідомленим відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк, суд вирішує цю справу за наявними матеріалами.

Третя особа пояснень щодо позову не подала. 16.09.2026 направила на адресу клопотання про долучення доказів, в якому вказала про виконання рішення суду у справі №380/14691/25 в повному обсязі.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 20 липня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 03 серпня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; залучено військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача; витребувано у відповідача належно засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 80748960.

Ухвалою суду від 14 серпня 2026 року строк розгляду справи продовжено на двадцять днів.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 380/14691/25 визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 НГ України, що полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за останньою займаною посадою та додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, одержаним 17 березня 2024 року, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, а саме з 02 вересня 2024 року по 02 жовтня 2024 року, із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу лікування.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 НГ України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 у повному обсязі грошове забезпечення за останньою займаною посадою та додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за весь період перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, одержаним 17 березня 2024 року, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, а саме з 02 вересня 2024 року по 02 жовтня 2024 року, із розрахунку до 100000,00 грн на місяць пропорційно часу лікування.

На виконання вказаного рішення суду Львівський окружний адміністративний суд 09 грудня 2025 року видав виконавчий лист № 380/14691/25, який позивач, як стягувач, пред`явив до примусового виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

24 квітня 2026 року головний державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 80748960 з примусового виконання виконавчого листа № 380/14691/25 від 09 грудня 2025 року, якою зобов`язала боржника - військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Також, як слідує зі змісту листа відповідача від 23 червня 2026 року № 56160 «Про надання інформації» 11 травня 2026 року боржнику надіслано вимогу виконавця від 08 травня 2026 року щодо надання вичерпної інформації та підтверджувальних документів стосовно виконання виконавчого документа. Станом на 23 червня 2026 року інформація не надана.

16 вересня 2026 року військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України подала до суду платіжну інструкцію від 28 серпня 2026 року № 74049, згідно із якою на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 380/14691/25 позивачу виплачено грошові кошти на суму 97962,37 грн.

Позивач, уважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо застосування заходів впливу щодо військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України як боржника у виконавчому провадженні № 80748960, передбачених статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження», а саме невинесення постанови про накладення на боржника штрафу після встановлення факту невиконання судового рішення без поважних причин у строк, встановлений для його добровільного виконання терміном у 10 робочих днів, звернувся з цим позовом до суду.

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Конституційний принцип обов`язковості виконання судового рішення, яке набрало законної сили, знайшов своє відображення й у відповідних положеннях КАС України.

Так, згідно з частинами другою, третьою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

А відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 цього ж Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до пунктів 1, 16 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

За змістом абзацу першого частини четвертої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Пунктами 1 та 6 частини п`ятої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що боржник зобов`язаний: утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надавати пояснення за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій (частина восьма статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (абзац перший частини шостої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Частиною першою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналізуючи наведені положення Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця та націлене на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа без поважних причин. Залежно від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Суд встановив, що 24 квітня 2026 року головний державний виконавець Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 80748960 з примусового виконання виконавчого листа № 380/14691/25 від 09 грудня 2025 року, якою зобов`язала боржника - військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виконати рішення суду протягом 10 робочих днів.

Також, як слідує зі змісту листа відповідача від 23 червня 2026 року № 56160 «Про надання інформації» 11 травня 2026 року боржнику надіслано вимогу виконавця від 08 травня 2026 року щодо надання вичерпної інформації та підтверджувальних документів стосовно виконання виконавчого документа. Станом на 23 червня 2026 року інформація не надана.

У позовній заяві позивач зазначив ідентифікатор для доступу до виконавчого провадження № 80748960 (А59ДЕВ6ЕБДД1).

Перевіривши в Автоматизованій системі виконавчого провадження за вказаним ідентифікатором доступу інформацію про виконавче провадження № 80748960, суд встановив, що в рамках зазначеного виконавчого провадження державний виконавець не виносила постанов про накладення штрафу на боржника - військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України за невиконання рішення суду без поважних причин відповідно до приписів статей 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Водночас у своєму клопотанні від 16 вересня 2026 року про долучення доказів військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України повідомила, що рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 380/14691/25 виконане нею в повному обсязі.

На підтвердження цієї обставини військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України надала суду платіжну інструкцію від 28 серпня 2026 року № 74049, згідно із якою на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 380/14691/25 позивачу виплачено грошові кошти на суму 97962,37 грн.

Жодних заперечень чи застережень стосовно повноти виконання боржником рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 380/14691/25, представник позивача, який отримав вищевказані клопотання та платіжну інструкцію у своєму електронному кабінеті згідно із квитанцією № 8761849, не висловив.

У аспекті викладеного суд зазначає, що в рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп вказано, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Окрім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, ухвалювати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень ухвалив рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Рішення, ухвалені суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Водночас обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення. Неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Тому в судовому порядку захищається суб`єктивне право особи, яке порушене у конкретних правовідносинах.

Суд наголошує, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

За правилами частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов`язковою умовою визнання протиправними дій (бездіяльності), рішень суб`єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушення його прав та інтересів цими діями (бездіяльністю), рішеннями суб`єкта владних повноважень.

Водночас порушення вимог закону діями (бездіяльністю) чи рішеннями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями (бездіяльністю) чи рішеннями з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася із позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на зазначене суд, вирішуючи спір, повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 23 грудня 2019 року у справі № 712/3842/17, від 27 лютого 2020 року у справі № 500/477/15-а.

Як встановив суд вище, станом на дату розгляду цієї справи третя особа подала суду докази, згідно із якими боржник у виконавчому провадженні № 80748960 – військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України вжила заходів щодо виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 380/14691/25.

Ця обставина, безумовно, має бути перевірена саме державним виконавцем у рамках виконавчого провадження № 80748960 і тому суд не робить висновку щодо повноти виконання боржником у вказаному виконавчому провадженні рішення Львівського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року у справі № 380/14691/25, оскільки це є поза межами предмета спору в розглядуваній справі.

Утім, підтверджений належними доказами факт того, що боржник у виконавчому провадженні № 80748960 вжив заходів для виконання вищезгаданого рішення суду свідчить про те, що станом на дату розгляду судом цієї справи по суті вже відсутнє те порушене право позивача, за захистом якого він звернувся з цим позовом до суду, адже на момент звернення позивача з цим позовом до суду рішення суду не було виконане боржником взагалі.

За цих обставин такий спосіб захисту порушеного права позивача як зобов`язання відповідача вжити заходів примусового виконання у виконавчому провадженні № 80748960, передбачених частиною другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження», а саме винести постанову про накладення на боржника штрафу, не може бути застосований судом за наслідками розгляду цієї справи, оскільки ті порушення, на виправлення яких він був спрямований, станом на дату розгляду цієї справи по суті вже відсутні.

Отже, оскільки під час розгляду цієї справи по суті суд встановив відсутність стверджуваних позивачем порушень його прав та з огляду на те, що обраний позивачем спосіб захисту не може бути застосований судом, зважаючи на відсутність тих порушень, на виправлення яких він був спрямований, суд доходить висновку що підстав для задоволення розглядуваних позовних вимог немає.

У процесі розгляду цієї справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а решта доводів позивача висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову повністю.

Зважаючи на висновок суду про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, а також ураховуючи положення статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 287, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (майд. Профспілок, 5/108, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 44993352), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 23 вересня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна