Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №380/7354/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 рокусправа № 380/7354/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Кухар Н.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,-

встановив:

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ), Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) в якому просить суд:

- визнати протиправним та безпідставним затримання Позивача представниками Відповідача 1, яке розпочалось о 20:00 год. 7 березня 2026 року та безперервно тривало до 14 березня 2026 року;

- визнати протиправним та скасувати висновок (постанову) військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби під час мобілізації;

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 “Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення мобілізації” в частині призову на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;

- скасувати наказ військової частини НОМЕР_1 , яким ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та поставлений на всі види забезпечення;

-стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , що полягали у безпідставному затриманні, яке розпочалось о 20:00 год. 7 березня 2026 року та безперервно тривало до 14 березня 2026 року та подальшого призову на військову службу ОСОБА_1 , є протиправними. Вони вчинені поза межами повноважень та у спосіб, що прямо суперечить Конституції України, національному законодавству та нормам міжнародного права.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючого – суддю Кухар Н.А.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у відповідачів витребувано докази.

Ухвалою суду від 18 серпня 2026 року залучено до участі у справі як співвідповідача Військову частину НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 ; ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та з викликом сторін.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року відмовлено у закритті провадження у справі.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року у задоволенні клопотання представника позивача про витребування доказів від 09.09.2026 відмовлено.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2026 року у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 подав відзив на позовну заяву (вх.№39264 від 11.05.2026 року), у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України №2066 від 10.11.1999 затверджено Положення про порядок проходження альтернативної (невійськової) служби та перелік релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Відповідно до пунктів 2, 3 Положення №2066 громадяни України мають право на альтернативну службу, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і якщо вони належать до діючих відповідно до законодавства релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Перелік таких релігійних організацій затверджується Кабінетом Міністрів України. Цим правом користуються громадяни, які належать до зазначених релігійних організацій, що діють як із зареєстрованим статутом, так і без його реєстрації.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть бути встановлені окремі обмеження цього права із зазначенням строку їх дії.

Водночас, звертаєм су увагу на те, що Законом №3543-ХІІ не передбачено право заміни військової служби на альтернативну (невійськову) службу під час мобілізації в особливий період.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України

Представник позивача подав відповідь на відзив (вх.№39536 від 11.05.2026 року), у якому уточнив позовні вимоги та просить:

- Визнати протиправним та безпідставним затримання Позивача представниками Відповідача 1, яке розпочалось о 20:00 год. 7 березня 2026 року та безперервно тривало до 15 березня 2026 року;

- Визнати протиправним та скасувати висновок (постанову) військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 від 8 березня 2026 року № 2026-0308-1007-1451-7, яким ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби під час мобілізації;

- Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час проведення мобілізації» від 15 березня 2026 року № 1924 в частині призову на військову службу під час мобілізації та направлення для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 ;

- Скасувати наказ військової частини НОМЕР_2 , яким ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та поставлений на всі види забезпечення;

- Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000 грн.

Представник Військової частини НОМЕР_2 подав відзив на позовну заяву (вх.№77842 від 02.09.2026 року), у якому зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» та згаданих вище документів, молодший сержант ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який безпідставно перебуває за межами військової частини НОМЕР_2 , тобто вчинив самовільне залишення військової частини в супереч вимогам служби та підлягає притягненню до відповідальності передбаченої законодавством.

За уточненими позовними вимогами Позивача, заявлено вимогу про скасування наказу військової частини НОМЕР_2 , яким ОСОБА_1 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та поставлений на всі види забезпечення. Однак, яких наслідків від реалізації такої вимоги хоче отримати Позивач в позовних вимогах не зазначено.

Після зарахування до особового складу військової частини Позивач набув статусу військовослужбовця, і припинення військової служби (звільнення, виключення зі списків) можливе лише на підставах та в порядку, визначених Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» та відповідними положеннями про проходження військової служби. Саме таких висновків дійшов Верховний суд, в подібній судовій справі, у постанові від 01.10.2024 в справі №200/4189/22.

Саме по собі скасування наказу про зарахування до списків особового складу не тягне таких правових наслідків, як виключення зі згаданих списків. Відсутність саме такого правового врегулювання підтверджується і Позивачем, через відсутнє посилання ним на відповідний нормативний акт.

Таким чином, позовна вимога про скасування наказу військової частини НОМЕР_2 не відповідає суті порушеного права Позивача щодо неправомірності призову, а задоволення цієї вимоги не призведе до поновлення такого права, тобто Позивач не втратить статус військовослужбовця, а рішення суду носитиме формальний характер без спричинення настання правових наслідків щодо звільнення Позивача з військової служби.

Представник позивача подав відповідь на відзив військової частини НОМЕР_2 (вх.№78313 від 03.09.2026 року), у якому не погоджується з доводами відповідача.

Представник Військової частини НОМЕР_2 подав заперечення на відповідь на відзив (вх.№79249 від 07.09.2026 року), де зазначає, що позивач не наводить законних підстав скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 про зарахування ОСОБА_1 .

Суд, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.

Згідно направлення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 08 березня 2026 року №6786644 ОСОБА_1 скерований для визначення придатності до військової служби, ВЛК відбудеться на базі закладу охорони здоров`я КНП «Сколівська Центральна Лікарня» Сколівської міської ради.

Відповідно до Довідки військово-лікарської комісії від 08.03.2026 №2026-0308-1007-1451-7 молодшому сержанту ОСОБА_1 встановлено діагноз гіпертонічна хвороба I стадія, I ступінь, ризик помірний на підставі статті 39вв графи II Розкладу хвороб ТДВ, визнаний придатний до військової служби.

Наказом ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.03.2026 №1924 ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_2 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 14.03.2026 №73/нст молодшого сержанта запасу ОСОБА_1 призвати на військову службу під час мобілізації на особливий період, призначити на посаду командира екіпажу безпілотних літальних апаратів – командира 3 відділення безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_2 за штатом воєнного часу.

Згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.03.2026 №74/нст молодший сержант ОСОБА_1 , командир екіпажу безпілотних літальних комплексів-командир 3 відділення безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_2 знятий з усіх видів забезпечення з 15 березня 2026 року.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_7 від 13 квітня 2026 року №136-РС молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження командира цієї самої військової частини з 14 квітня 2026 року.

Відповідно до наказу №104/нст командира військової частини НОМЕР_2 від 14.04.2026 року молодшого сержанта ОСОБА_1 , командира екіпажу безпілотних літальних комплексів-командира 3 відділення безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів 2 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_2 звільнено з займаних посад та зараховано у розпорядження з 14 квітня 2026 року.

Позивач вважає, що його призвано на військову службу під час мобілізації незаконно, так як він є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об`єднання Свідків Єгови в Україні, його дружина ОСОБА_2 є особою з інвалідністю третьої групи з дитинства, його мати ОСОБА_3 є особою з інвалідністю другої групи та звернувся до суду за захистом своїх прав.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ч.2 ст.39 Закону № 2232-ХІІ, на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Указом Президента України № 69/2022 у зв`язку з військовою агресією російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію; мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

За приписами п.81 Порядку №560, призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

Згідно п.82 Порядку №560, наказ про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період видається керівником районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки - в день відправлення військової команди до військової частини (установи)

Відповідно до п.91 цього Порядку, відправлення резервістів та військовозобов`язаних до місць проходження військової служби здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки у складі військових команд або індивідуально.

З матеріалів справи не вбачається, що на момент вчинення оскаржуваних дій та прийняття оскаржуваного наказу позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації з огляду на наявність права на відстрочку. Також позивач не надав доказів того, що мав підстави для бронювання в установленому законом порядку на період мобілізації. Доказів щодо протиправного обмеження свободи пересування позивача на підтвердження вказаної ним силової мобілізації, матеріали справи не містять.

Судом встановлено, що позивач є військовозобов`язаним, жодної з передбачених статтею 23 Закону № 3543-XII підстав для відстрочки від призову позивач не мав, відстрочки не оформляв, із заявою про її надання до відповідача не звертався та про наявність права на неї не заявляв; за результатами медичного огляду (довідка військово-лікарської комісії від 08.03.2026 №2026-0308-1007-1451-7) визнаний придатним до військової служби під час мобілізації. Висновок ВЛК позивачем не оскаржено, будь-яких медичних протипоказань до проходження військової служби на дату призову не встановлено. Належність позивача до розряду військовозобов`язаних, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, матеріалами справи підтверджена та позивачем по суті не спростована.

Верховний Суду в постанові від 27.10.2025 у справі №573/838/24 виклав позицію, що призов за мобілізацією може зумовлювати виконання військового обов`язку небойового характеру, що не потребує носіння та використання зброї (ремонт техніки, вивезення поранених, будівництво укріплень тощо). Об`єднана палата визнала, що впроваджена законом неможливість відмовитися від військової служби через переконання означає, що таке обмеження має застосовуватися пропорційно до мети, що переслідується, навіть під час захисту Вітчизни від агресії. Міркування, пов`язані з переконаннями, не можуть бути повністю виключені під час війни, тому призов на військову службу під час мобілізації автоматично не скасовує права на сумлінну відмову від носіння або використання зброї.

Враховуючи наведені обставини, а також Указ Президента України №69/2022, суд доходить висновку, що відповідачем правомірно здійснено призов позивача на військову службу по мобілізації, оскільки це є конституційним обов`язком позивача.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасувати висновок (постанову) військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби під час мобілізації, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі – Закон № 2801) законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Частиною першою статті 70 Закону № 2801 визначено, що військово-лікарська експертиза визначає придатність до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов`язаних, встановлює причинний зв`язок захворювань, поранень і травм з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Відповідно до частини десятої статті 2 Закону № 2232 та з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров`я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, яке зареєстроване в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з абзацами першим - сьомим пункту 2.1 глави 2 розділу І Положення № 402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.

Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.

Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства.

Відповідно до пункту 2.2 глави 2 розділу І Положення № 402 штатні ВЛК є військово-медичними установами. Вони мають гербову печатку, кутовий штамп та утримуються за окремим штатом.

До штатних ВЛК належать:

Центральна військово-лікарська комісія (далі - ЦВЛК);

ВЛК регіону.

Згідно з положеннями підпунктів 2.5.1, 2.5.4 пункту 2.5 глави 2 розділу І Положення № 402 до позаштатних постійно діючих ВЛК (ЛЛК) належать:

госпітальні ВЛК;

гарнізонні ВЛК;

ЛЛК;

ВЛК Десантно-штурмових військ;

ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

ВЛК Сухопутних військ Збройних Сил України;

ВЛК Сил спеціальних операцій Збройних Сил України;

ВЛК інших закладів охорони здоров`я комунальної або державної форми власності.

Штатні і позаштатні (постійно та тимчасово діючі) ВЛК (ЛЛК) з питань військово-лікарської та лікарсько-льотної експертизи підпорядковуються вищим штатним ВЛК.

Як передбачено підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 глави 2 розділу I Положення № 402 ЦВЛК має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; розглядати, переглядати, скасовувати, відміняти, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК (лікарсько-льотної комісії (далі - ЛЛК)) Збройних Сил України; надавати роз`яснення щодо формулювання постанов ВЛК (ЛЛК).

Згідно з підпунктом 2.3.5 пункту 2.3 глави 2 розділу I Положення № 402 рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Відповідно до підпунктів 2.4.5, 2.4.6 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення № 402 ВЛК регіону має право, зокрема: оглядати військовослужбовців та інших осіб, зазначених у пункті 1.2 розділу I цього Положення; приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати, відміняти або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби осіб, звільнених з військової служби, на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.

Рішенням штатної ВЛК може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд.

Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (підпункт 2.4.10 пункту 2.4 глави 2 розділу І Положення № 402).

Відповідно до підпунктів 2.8.1, 2.8.2 пункту 2.8 глави 2 розділу І Положення № 402 ВЛК ТЦК та СП створюється при районному (міському) ТЦК та СП.

Для керівництва і контролю за діяльністю цих комісій при ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя створюються відповідно Кримська республіканська, обласні, Київська міська та Севастопольська міська ВЛК.

Роз`яснення ВЛК регіону та ЦВЛК з питань військово-лікарської експертизи є обов`язковими для виконання ВЛК ТЦК та СП.

ВЛК ТЦК та СП має право приймати постанови відповідно до цього Положення.

Згідно з підпунктами 2.8.3, 2.8.4 пункту 2.8 глави 2 розділу І Положення № 402 ВЛК ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва мають право переглядати постанови ВЛК районного (міського) ТЦК та СП, крім постанов, які згідно з цим Положенням підлягають розгляду, контролю та затвердженню ЦВЛК, ВЛК регіону.

На ВЛК районного (міського) ТЦК та СП покладається огляд громадян відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу I, пункту 1.4 глави 1 розділу II цього Положення. Рішенням ВЛК регіону на ВЛК ТЦК та СП покладається огляд інших громадян.

Водночас згідно з пунктами 3.2, 3.3 та 3.4 глави 3 розділу І Положення № 402 скарги до штатних ВЛК подаються в строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови позаштатних ВЛК подаються до штатних ВЛК згідно з адміністративно-територіальними зонами відповідальності, наведеними у додатку 2 до наказу Міністерства оборони України від 16 листопада 2016 року № 608 «Про затвердження адміністративно-територіальних зон відповідальності закладів охорони здоров`я Збройних Сил України за організацію медичного забезпечення».

Штатні ВЛК перевіряють відповідність прийнятих позаштатними ВЛК постанов встановленому діагнозу та вимогам цього Положення, на підставі доданих до звернення оригіналів медичних документів або належним чином завірених їх копій.

Скарги на дії (бездіяльність) чи постанови ВЛК районних (міських) ТЦК та СП подаються за підпорядкованістю до ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , обласних ТЦК та СП, ТЦК та СП Автономної Республіки Крим. У разі незгоди громадянина з рішенням ВЛК при районному (міському) ТЦК та СП на підставі його заяви громадянин направляється для проходження ВЛК при обласному (Київському та Севастопольському міських) ТЦК та СП.

Дії (бездіяльність), рішення, постанови, прийняті ВЛК обласних (Київського міського, ІНФОРМАЦІЯ_10 , ТЦК та СП Автономної Республіки Крим, оскаржуються в штатних ВЛК або у судовому порядку.

Дії (бездіяльність), рішення, прийняті за результатами розгляду звернень ВЛК регіону, оскаржуються в ЦВЛК.

У разі визнання штатною ВЛК заяви чи скарги щодо перегляду (відміни, скасування) постанови ВЛК обґрунтованою, ВЛК штатної ВЛК переглядає оскаржувану постанову ВЛК або приймає рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд ВЛК.

Таке рішення є обов`язковим до виконання та має бути реалізовано не пізніше ніж в місячний строк з дати прийняття.

У разі визнання штатною ВЛК звернення необґрунтованим, воно повертається заявнику (скаржнику) з відповідними роз`ясненнями, у строк, визначений Законом України «Про звернення громадян».

У разі прийняття рішення про направлення на контрольне обстеження та медичний огляд, військовослужбовці та інші особи, зазначені у пункті 1.2 глави 1 цього розділу, направляються для проходження медичного огляду до іншої ВЛК, ніж та, постанова якої оскаржується.

У разі якщо штатна ВЛК визнає постанову позаштатної ВЛК обґрунтованою або визначає відсутність підстав для направлення заявника на повторний (контрольний) медичний огляд ВЛК, штатна ВЛК надає заявнику відповідне роз`яснення, оформлене листом.

Аналіз наведених вище норм Положення № 402 вказує, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються штатні та позаштатні військово-лікарські комісії, які проводять медичний огляд осіб, передбачених пунктом 1.1 розділу І цього Положення, зокрема з метою визначення ступеня придатності до військової служби. За результатами огляду вказані комісії приймають постанови, що оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання ВЛК. До штатних ВЛК належать, зокрема ВЛК регіону, до повноважень яких віднесено розгляд скарг та прийом відвідувачів з питань військово-лікарської експертизи. ВЛК регіону також мають право оглядати осіб, скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК та направляти осіб на контрольний медичний огляд, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд. Постанови регіональних ВЛК можуть бути оскаржені до ЦВЛК або до суду.

Суд встановив, що позивач пройшов медичний огляд постійно діючою ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 , результати якого оформлені довідкою від 08.03.2026 №2026-0308-1007-1451-7 молодшому сержанту ОСОБА_1 встановлено діагноз гіпертонічна хвороба I стадія, I ступінь, ризик помірний на підставі статті 39вв графи II Розкладу хвороб ТДВ придатний до військової служби, із висновком про придатність позивача до військової служби.

Позивач стверджує, що оскаржувана довідка військово-лікарської комісії не відображає реальний стан його здоров`я та придатності до військової служби, така оформлена без урахування всіх медичних документів, тож наявні підстави для визнання протиправним та скасувати висновок (постанову) військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби під час мобілізації.

Відповідно до норми Положення № 402 не передбачають право особи, яка проходила медичний огляд, оскаржувати постанови ВЛК у судовому порядку.

Так, згідно з Положенням № 402 у разі незгоди із постановами ВЛК особа має право звернутися до ВЛК вищого рівня із скаргою на дії чи рішення позаштатної ВЛК.

ВЛК регіону мають право скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК, а також за їх рішенням може бути проведений повторний або контрольний медичний огляд особи.

Дії/бездіяльність чи рішення ВЛК регіонів можуть бути оскаржені у ЦВЛК або у судовому порядку.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що перевірка рішень ВЛК на предмет того, чи дотримані всі умови та критерії, передбачені Положенням № 402, під час проведення медичного огляду особи, належить до функцій ВЛК регіону чи ЦВЛК.

У матеріалах справи відсутні докази звернення позивача зі скаргою на рішення ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_2 (довідки військово-лікарської комісії від 08.03.2026 №2026-0308-1007-1451-7) до ВЛК вищого рівня (ВЛК регіону чи ЦВЛК).

Звернувшись із позовом до суду про скасування постанови ВЛК, позивач не дотримав всіх вимог Положення № 402 щодо процедури оскарження результатів медичного огляду.

Суд доходить до висновку, що звернення позивача із цим позовом до суду не відповідає порядку оскарження, встановленому Положенням № 402, яким передбачено, що у судовому порядку оскаржуються постанови ВЛК регіонів та ЦВЛК, у той час, як постанови ВЛК районного ТЦК та СП (позаштатної ВЛК) оскаржуються саме в позасудовому порядку.

Ураховуючи вищезазначене, беручи до уваги невідповідність обраного позивачем способу захисту порушеного права в задоволенні позовних вимог про визнання визнати протиправним та скасувати висновок (постанову) військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким ОСОБА_1 визнаний придатним до військової служби під час мобілізації належить відмовити.

Суд зазначає, що організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі-альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов`язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина, визначаються Законом України від 12.12.1991 №1975-XII «Про альтернативну (невійськову) службу» (далі - Закон №1975-ХІІ).

Статтею 1 цього Закону установлено, що альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень.

За статтею 2 Закону №1975-ХІІ, право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.

Частиною першою статті 4 Закону №1975-ХІІ передбачено, що на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням, документально або іншим чином підтвердили істинність переконань та стосовно яких прийнято відповідні рішення.

Відповідно до статті 5 Закону №1975-ХІІ, альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов`язана із соціальним захистом населення, охороною здоров`я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.

Види діяльності, якими можуть займатися громадяни, які проходять альтернативну службу, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Конституція України, як Основний Закон держави, не допускає можливість звільнення громадян України від своїх обов`язків перед державою, у тому числі обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цінності, з мотивів релігійних переконань, але разом з тим гарантує право на заміну виконання військового обов`язку альтернативною службою у тому разі, якщо виконання такого обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина; водночас таке право не може бути обмежене в умовах воєнного стану, що прямо передбачено статтею 64 Конституції України, крім випадків, якщо таке обмеження встановлене законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах охорони громадського (публічного) порядку (безпеки), здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей;

Після системного аналізу вищенаведених правових норм, можна зробити такі висновки:

порядок реалізації конституційного права на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) визначається Законом №2232-XII та Положенням № 2066, згідно з якими на альтернативну службу направляються громадяни, які підлягають призову на строкову військову службу і особисто заявили про неможливість її проходження як такої, що суперечить їхнім релігійним переконанням та документально або іншим чином підтвердили істинність переконань;

рішення про заміну строкової військової служби альтернативною службою приймаються місцевими райдержадміністраціями, функції яких в умовах воєнного стану виконують військові адміністрації, в тому числу районні військові адміністрації;

за результатами розгляду заяви особи, яка перебуває на військовому обліку та підлягає призову на строкову військову службу, відповідна місцева державна адміністрація приймає одне з двох рішень: про направлення громадянина на альтернативну службу або про відмову у направленні з підстав, перелік яких є вичерпним;

законодавством України не передбачено можливість заміни альтернативною службою такого різновиду військової служби як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, так само як і не надано повноважень військовим адміністраціям на вирішення таких питань.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що альтернативна служба це служба, яка запроваджується замість проходження саме строкової військової служби.

В свою чергу, з матеріалів справи вбачається, що позивач є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку, проте не є особою, призваною для проходження строкової військової служби, що дає право на заміну такої служби альтернативною.

Суд звертає увагу на те, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» альтернативна (невійськова) служба під час військового стану не визначена.

При цьому, відповідно до частини 3 статті 4 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

За встановлених судовим розглядом обставин та на переконання суду позивач не має права на альтернативну (невійськову) службу, оскільки не є особою, яка підлягає призову на строкову військову службу.

Суд також зазначає, що Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не передбачено можливості надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації віруючим громадянам, які перебувають на військовому обліку військовозобов`язаних, як і не визначено порядок проходження альтернативної (невійськової) служби в умовах воєнного стану.

Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу» також не визначено порядок направлення та проходження служби під час мобілізації в умовах воєнного або надзвичайного станів віруючих громадян.

Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові № 9902/64/23 від 25.09.2023.

З 18.05.2024 набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), який визначає алгоритм отримання військовозобов`язаними особами відстрочки.

Відповідно до пунктів 56-57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно з пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Під час подання заяви військовозобов`язаний пред`являє військово-обліковий документ (військово-обліковий документ в електронній формі). Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації в день її подання.

Відповідно до пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Перевірка підстав у військовозобов`язаного щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (крім випадків, коли відстрочка від призову оформляється та надається автоматично відповідно до пункту 59 цього Порядку) здійснюється посадовими особами територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) відповідно до їх функціональних обов`язків за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів на підставі даних, отриманих з інших державних реєстрів або баз (банків) даних.

Перевірка підстав у військовозобов`язаного на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюється протягом п`яти днів у разі:

подання військовозобов`язаним заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період;

видання указу Президента України про проведення мобілізації (продовження строку проведення мобілізації);

надходження звернення органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування;

отримання офіційної інформації (повідомлення) про втрату особою законних підстав для відстрочки.

Предметом позову у цій справі є правомірність зарахування до списків особового складу військової частини, у зв`язку із наявністю у позивача права на відстрочку.

Згідно з додатком 5 до Порядку №560, який визначає Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, у випадку подання заяви про відстрочку на підставі пункту 5 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII документами, що підтверджують право на відстрочку, зокрема, є:

для батьків військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи або батьків дружини (чоловіка) військовозобов`язаного з числа осіб з інвалідністю I чи II групи - один із таких документів, що підтверджує інвалідність: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або пенсійне посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України “Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю”, “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю”, в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою, затвердженою Мінсоцполітики; заява за формою згідно з додатком 15 (у разі потреби) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові (за наявності) особи, яку вона обирає для здійснення свого утримання;

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження);

для військовозобов`язаного, який має одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - документи, що підтверджують родинні зв`язки (свідоцтво про народження дружини (чоловіка) та свідоцтво про шлюб);

для військовозобов`язаного, який має одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи, - один із таких документів, що підтверджує неможливість інших осіб, які не є військовозобов`язаними та зобов`язані за законом утримувати одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи або одного з батьків дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, або висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я про потребу в постійному догляді за формою, затвердженою МОЗ, або документ, що підтверджує перебування під арештом (крім домашнього арешту), або відбування покарання у вигляді обмеження чи позбавлення волі.

Суд звертає увагу на те, що право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом (зокрема, районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки). При цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця.

Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі №280/6033/22, від 11.04.2024 №520/7954/22.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2024 у справі №160/10728/23 наголосив, що з метою ведення районними територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки спеціального обліку військовозобов`язаних, резервістів, які мають право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на останніх покладено обов`язок із своєчасного повідомлення органу, в якому вони перебувають на військовому обліку, про зміну їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи і посади.

Отже, право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період кореспондується з обов`язком військовозобов`язаного дотримуватися правил військового обліку, зокрема щодо своєчасного оновлення своїх персональних даних, перебування на військовому обліку і повідомлення про законні підстави для відстрочки.

У спірних правовідносинах відсутні докази надання позивачу відстрочки від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Суд зазначає, що ОСОБА_1 , вважаючи, що має підстави для відстрочки, мав реальну можливість реалізувати своє право шляхом звернення до відповідного ТЦК із заявою та належним чином засвідченими документами, як це передбачено Порядком №560, до моменту його фактичного призову. Відсутність ж рішення комісії про надання відстрочки означає, що на момент прийняття наказу про призов та в подальшому про зарахування позивача не мав статусу особи, якій надано відстрочку.

Водночас, суд зауважує, що наявність у позивача права на відстрочку не є безумовним свідченням того, що таке право ним буде реалізовано.

Таким чином, суд дійшов переконання, що позивач, будучи військовозобов`язаним та не маючи рішення про відстрочку на військову службу, підлягав призову на військову службу під час мобілізації.

Також варто зазначити, що Верховний Суд в постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23 вказав, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

За таких обставин та наведеного правового регулювання, суд не вбачає правових підстав для визнання протиправними дії відповідача в частині зарахування до списків особового складу військової частини, оскільки позивач не скористувався правом на відстрочку, а також визнання протиправним та скасування відповідного наказу.

Щодо позовних вимог до військової частини Військової частини НОМЕР_1 то у їх задоволенні слід відмовити, так як відповідачем жодних прав позивача не порушено.

На підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За приписами частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у цій справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набуває чинності після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набуває чинності після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Позивач : ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_5 ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

СуддяКухар Наталія Андріївна