Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №380/11599/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року м. Львівсправа № 380/11599/25

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів на відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 1634 від 15.04.2024 в частині притягнення начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 майора медичної служби ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та до матеріальної відповідальності;

- стягнути з військової частини НОМЕР_1 кошти в сумі 37404,37 грн, на відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок видачі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) 1634 від 15.04.2024.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 27.07.2020 і до 24.04.2025 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 1634 від 15.04.2024 позивача було безпідставно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді зауваження та обмеженої матеріальної відповідальності у сумі 37404,37 грн у зв`язку з незабезпеченням контролю за поверненням з лікувального закладу солдата ОСОБА_2 , що призвело до зайвої виплати грошового забезпечення останньому.

Позивач наголошує, що був призначений на посаду начальника медичної служби лише 31.12.2023, тоді як подія, що стала причиною притягнення його до відповідальності та матеріальної відповідальності (неповернення солдата ОСОБА_2 , на військову службу із лікувального закладу) відбулася 29.10.2023, тобто ще до прийняття позивачем посади та до початку виконання ним посадових обов`язків начальника медичної служби, що виключало можливість вчинення ним дій, спрямованих на здійснення контролю за перебуванням, переведенням та поверненням з медичних закладів усіх категорій військовослужбовців військової служби.

Крім того, позивач вказує, що постановою Кабінету Міністрів України від 23.08.2023 № 901 затверджено Порядок здійснення в особливий період обміну медичними та іншими документами військовослужбовців між закладами охорони здоров`я державної та комунальної власності, державними установами Національної академії медичних наук, в яких військовослужбовці перебували (перебувають) на лікуванні та військовими частинами, територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до пункту 7 зазначеного Порядку «заклад охорони здоров`я повідомляє через доступні засоби зв`язку територіальному центру комплектування та соціальної підтримки або військовій частині, в яку направляється військовослужбовець, про його виписку та отримання ним документів». Отже, з моменту набрання чинності зазначеною постановою обов`язок повідомляти про виписку військовослужбовця із лікувального закладу покладено саме на такий лікувальний заклад.

З огляду на наведене адміністративний позов просить задовольнити у повному обсязі.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву, у якому зазначає, що позивач з моменту призначення на посаду начальника медичної служби відповідно до вимог статті 87 Статуту внутрішньої служби ЗСУ мав усі інструменти, повноваження та обов`язки для своєчасного виявлення відсутності військовослужбовця, вжиття організаційних заходів щодо його пошуку та інформування командування. Бездіяльність позивача призвела до прямих збитків у вигляді неправомірного нарахування грошового забезпечення відсутньому солдату, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ є законним.

Відповідач зауважує, що покликання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 23.08.2023 № 901 не звільняє його від відповідальності за організацію контролю повернення військовослужбовців.

Також відповідач покликається на те, що позивач пропустив строк звернення з цим позовом до суду.

З огляду на вищенаведене просить суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У відповіді на відзив представник позивача підтримав позовні вимоги, додатково підкресливши відсутність правових підстав для розширеного тлумачення посадових обов`язків начальника медичної служби та зазначивши про правові висновки Верховного Суду щодо поважності причин пропуску строку військовослужбовцями в умовах воєнного стану.

Представник відповідача подав заперечення (на відповідь на відзив), у якому підтримав доводи, наведені у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 16 червня 2025 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою судді від 30 червня 2025 року клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено; визнано поважними причини пропуску позивачем строку звернення з цим позовом до суду та поновлено його; відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; витребувано у військової частини НОМЕР_1 : належно засвідчені копії матеріалів службового розслідування стосовно позивача, за результатами якого видано спірний наказ від 15.04.2024 № 1634; докази притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності на виконання наказу від 15.04.2024 № 1634.

Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 з 27.07.2020 до 24.04.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 118 від 24.04.2025 майора медичної служби за контрактом ОСОБА_1 , начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 , призначеного наказом начальника Генерального Штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 09.04.2025 № 360 на посаду Начальника відділення напрямків Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь (на 1100 ліжок) Медичних Сил Збройних Сил України, з 24.04.2025 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення.

Відповідно до вимог наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.02.2024 № 606, на підставі рапорту старшого лейтенанта ОСОБА_3 від 19.02.2024 № 2690 офіцером відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 капітаном ОСОБА_4 проведено службове розслідування з метою уточнення причин і умов неприбуття до військової частини НОМЕР_1 АДРЕСА_1 , після завершення лікування, що сприяли самовільному залишенню військової частини НОМЕР_1 , а також встановлення ступеня вини військовослужбовця, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 .

За результатами службового розслідування встановлено факт вчинення правопорушення, а саме після виписки зі стаціонарного лікування 28.09.2023 з медичного закладу ДНП «Національний Інститут Раку» м. Київ та вибуття у відпустку за станом здоров`я згідно з рішенням ВЛК солдат ОСОБА_2 встановленим порядком доповідь безпосередньому командиру та до медичної роти про виписку з медичного закладу та вибуття у відпустку за станом здоров`я не здійснив, до військової частини НОМЕР_1 29.10.2023 не повернувся та відсутній на військовій службі упродовж понад 160 (сто шістдесят) діб без поважних причин в умовах воєнного стану.

Проведеним службовим розслідуванням встановлено факт вчинення правопорушення начальником медичної служби військової частини НОМЕР_1 майором медичної служби ОСОБА_1 , що полягало у незабезпеченні здійснення контролю медичною службою військової частини за перебуванням, переведенням (етами медичної евакуації) та поверненням з медичних закладів усіх категорій військовослужбовців військової частини, а також організації й проведення з підрозділами, адміністративною групою штабу та робочою групою оперативної групи військової частини НОМЕР_1 щоденної звірки відомостей про військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , нездійснення встановленим порядком доповіді про неприбуття солдата ОСОБА_2 на військову службу після закінчення стаціонарного лікування та неправомірне нарахування та виплату солдату ОСОБА_2 за період з 29 жовтня 2023 року по 01 лютого 2024 року грошового забезпечення на загальну суму 187021,89 грн.

За результатами проведеного службового розслідування наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 15.04.2024 № 1634 «Про результати службового розслідування» начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 майора медичної служби ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді зауваження, а також притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої ним шкоди в сумі 37404,37 грн.

Не погодившись із цим наказом відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Предметом розгляду у цій справі є оцінка правомірності наказу відповідача (з основної відповідальності) від 15.04.2024 № 1634 «Про результати службового розслідування».

Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд ураховує таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-XII).

Згідно з частинами першою, третьою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі – Статут внутрішньої служби), який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 5 Статуту внутрішньої служби).

Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань. Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець (стаття 6 Статуту внутрішньої служби).

Відповідно до статей 7, 8 Статуту внутрішньої служби внутрішньою службою у військових частинах та підрозділах керують їх командири. У разі розташування в одному приміщенні кількох підрозділів, командири яких не мають спільного безпосереднього начальника, керівництво внутрішньою службою наказом командира військової частини покладається на командира одного з цих підрозділів. Безпосереднім організатором внутрішньої служби у військовій частині є начальник штабу, а в роті - головний сержант роти.

Відповідальність за стан внутрішньої служби у військових частинах покладається на всіх прямих начальників, які повинні подавати допомогу підпорядкованим військовим частинам і підрозділам в організації та забезпеченні виконання вимог внутрішньої служби і систематично перевіряти її стан.

За змістом статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців, зокрема такі обов`язки:

свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок;

бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим;

беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини;

постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України;

бути пильним, суворо зберігати державну таємницю;

виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.

Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) (стаття 12 Статуту внутрішньої служби).

Згідно зі статтею 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За приписами статей 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України» дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Відповідно до статті 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання.

Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

За змістом статті 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.

Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов`язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.

Статтею 87 Статуту внутрішньої служби визначено, що начальник медичної служби бригади відповідає за організацію та проведення лікувально-профілактичних, санітарно-гігієнічних і протиепідемічних заходів у бригаді, своєчасне надання необхідної медичної допомоги травмованим (пораненим) та хворим.

Начальник медичної служби бригади підпорядковується командирові бригади і є прямим начальником для особового складу медичної служби бригади.

На доповнення вимог, викладених у статтях 82-84 цього Статуту, начальник медичної служби бригади зобов`язаний:

організовувати медичне забезпечення заходів бойової та мобілізаційної підготовки у бригаді;

організовувати медичне забезпечення підрозділів бригади, які не мають у штаті медичних працівників (фахівців);

організовувати проведення медичних заходів, що сприяють підвищенню якості бойової підготовки особового складу;

організовувати підбір та розстановку медичних працівників (фахівців);

брати участь у проведенні щорічного оцінювання військовослужбовців медичних спеціальностей бригади та надавати начальникові кадрового органу пропозиції щодо зарахування кращих медичних працівників (фахівців) у резерв кандидатів для просування по службі;

брати участь у розробленні заходів щодо захисту особового складу бригади від ядерної, хімічної і біологічної зброї, а також заходів на випадок виникнення аварії на потенційно небезпечних об`єктах, розміщених у районі розташування бригади;

дотримуватися правил деонтології і лікарської етики та вимагати цього від підлеглих;

організовувати створення в бригаді системи надання екстреної медичної допомоги та стабілізації стану хворого, що проводяться терміново у разі гострого захворювання (поранення, травми, отруєння);

особисто володіти прийомами надання екстреної медичної допомоги і стабілізації стану хворого та навчати їм підлеглих;

проводити лікувально-профілактичні і покладені на медичну службу протиепідемічні заходи; вивчати умови, що забезпечують безпеку проведення навчально-бойових заходів; стежити за виконанням установлених санітарних норм розміщення, харчування, водопостачання, лазно-прального обслуговування особового складу;

організовувати санітарно-просвітницьку роботу з пропаганди гігієнічних знань, здорового способу життя, особисто проводити з військовослужбовцями заняття з особистої та колективної гігієни;

організовувати проведення диспансеризації та особисто брати участь у її проведенні;

організовувати проведення медичних оглядів та обстежень особового складу підрозділів бригади, які не мають у штаті медичних працівників (фахівців);

щотижня особисто контролювати проведення амбулаторного прийому хворих, а також проводити обхід хворих у медичній роті та медичних пунктах батальйонів, контролювати якість надання їм медичної допомоги та лікування, знати стан хворих, що лікуються в медичних пунктах, медичній роті та інших лікувально-профілактичних закладах;

організовувати постійне медичне спостереження за особами з хронічними захворюваннями, надавати командирам підрозділів бригади рекомендації щодо зміцнення їх здоров`я і контролювати їх виконання;

здійснювати медичний контроль за фізичною підготовкою особового складу бригади; разом із начальником фізичної підготовки та спорту розробляти заходи із зміцнення здоров`я та фізичного розвитку військовослужбовців;

організовувати проведення медичною службою заходів з профілактики травматизму, отруєнь, теплових (сонячних) ударів, відморожень та інших нещасних випадків;

у взаємодії із заступником командира бригади з морально-психологічного забезпечення організовувати проведення заходів з пропагування серед військовослужбовців і членів їх сімей здорового способу життя;

керувати роботою санаторно-відбіркової комісії, контролювати правильність направлення військовослужбовців на санаторно-курортне лікування;

у разі розміщення бригади у віддалених від населених пунктів районах організовувати надання медичної допомоги членам сімей військовослужбовців, працівникам Збройних Сил України;

брати участь у розробленні режиму харчування і складанні розкладок продуктів; здійснювати систематичний медичний контроль за якістю та безпекою харчування особового складу, а також якістю води, що ним вживається;

виявляти разом із командирами підрозділів та їх заступниками з морально-психологічного забезпечення, військовим психологом бригади військовослужбовців, схильних до алкоголізму, токсикоманії та вживання наркотичних засобів і психотропних речовин;

контролювати санітарний стан району розташування бригади, їдалень, жилих приміщень та господарських служб;

аналізувати стан захворюваності серед особового складу бригади, щомісяця доповідати командирові бригади і начальникові медичної служби вищої ланки управління про результати аналізу з пропозиціями щодо запобігання захворюванням і поліпшення санітарного стану особового складу та об`єктів бригади, негайно - про інфекційні захворювання або випадки, які можуть позначитися на санітарно-епідемічному стані бригади, про кожен випадок госпіталізації військовослужбовців, зумовленої пораненням (травмуванням, отруєнням);

організовувати ведення обліку, зберігання і належного використання отруйних і наркотичних засобів і психотропних речовин, не рідше ніж один раз на три місяці проводити перевірку їх наявності, не допускати їх використання не за призначенням;

готувати медичні документи, необхідні для проходження військовослужбовцем медичного огляду військово-лікарською комісією, та доповідати командирові бригади про його результати;

у встановленому порядку складати довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва);

організовувати виконання заходів щодо ліцензування провадження господарської діяльності з медичної практики медичних пунктів батальйонів та медичної роти бригади.

Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 551-XIV (далі – Дисциплінарний статут) затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який визначає сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.

За змістом статті 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця:

додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів;

бути пильним, зберігати державну таємницю;

додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство;

виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету;

поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків;

не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Згідно з положеннями статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.

Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.

Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України».

Кожний військовослужбовець зобов`язаний сприяти командирові у відновленні та постійному підтриманні порядку й дисципліни.

Командир, який не забезпечив додержання військової дисципліни та не вжив заходів для її відновлення, несе встановлену законом відповідальність.

Відповідно до частини першої статті 45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.

Згідно з пунктом «а» статті 48 Дисциплінарного статуту на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення, зокрема зауваження.

Відповідно до частини першої статті 84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

За змістом статті 86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Статтею 87 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 № 160-IX (далі - Закон № 160-IX).

Відповідно до пункту 4 статті 1 Закону № 160-ІХ матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Статтею 2 Закону № 160-ІХ передбачено, що його дія поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби, військовозобов`язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони, військовослужбовців Служби безпеки України (далі - особи).

За змістом приписів частин першої - третьої статті 3 Закону № 160-ІХ підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Згідно з частинами першою, третьою статті 5 Закону № 160-ІХ особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, визначається на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.

Відповідно до частин першої, другої статті 6 Закону № 160-ІХ особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Посадові (службові) особи, винні в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку.

Розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду (частина перша статті 7 Закону № 160-ІХ).

Згідно з приписами статті 8 Закону № 160-ІХ посадові (службові) особи зобов`язані письмово доповісти командиру (начальнику) про всі факти завдання шкоди протягом доби з моменту виявлення таких фактів.

У разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника) (частина перша статті 10 Закону № 160-ІХ).

Згідно з частиною першою статті 13 Закону № 160-ІХ стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Частинами першою, третьою статті 14 Закону № 160-ІХ передбачено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

У разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Аналіз наведених норм права вказує, що підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом є невиконання (неналежне виконання) ним своїх службових обов`язків, порушення військової дисципліни або громадського порядку. У разі, якщо внаслідок таких дій завдано шкоди державі, то це є підставою для притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності відповідно до Закону № 160-IX. Для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб призначається розслідування, яке має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення; в окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром, який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць (частина третя статті 8 Закону № 160-ІХ). Якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що має бути стягнута, видається не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення службового розслідування.

Суд зазначає, що предметом оскарження у цій справі є наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 15.04.2024 № 1634 «Про результати службового розслідування», яким позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді зауваження та до обмеженої матеріальної відповідальності у вигляді відшкодування шкоди в розмірі 37404,37 грн.

Службове розслідування, за результатами якого видано вищевказаний наказ, було проведено з метою уточнення причин та умов, що сприяли неприбуттю з лікувального закладу до військової частини НОМЕР_1 , а також встановлення ступеня вини військовослужбовця, який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , солдата ОСОБА_2 .

Проведеним службовим розслідуванням було встановлено факт вчинення правопорушення начальником медичної служби військової частини НОМЕР_1 майором медичної служби ОСОБА_1 , що полягало у незабезпеченні здійснення контролю медичною службою військової частини за перебуванням, переведенням (етами медичної евакуації) та поверненням з медичних закладів усіх категорій військовослужбовців військової частини, а також організації й проведення з підрозділами, адміністративною групою штабу та робочою групою оперативної групи військової частини НОМЕР_1 щоденної звірки відомостей про військовослужбовців, які перебувають у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , нездійснення встановленим порядком доповіді про неприбуття солдата ОСОБА_2 на військову службу, після закінчення стаціонарного лікування та неправомірне нарахування та виплату солдату ОСОБА_2 за період з 29 жовтня 2023 року по 01 лютого 2024 року грошового забезпечення на загальну суму 187021,89 грн.

Суд дослідив наявні у матеріалах справи докази та вважає, що ними не підтверджено вину позивача у невиконанні службових обов`язків та порушеннях військової дисципліни, які б могли слугувати підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності у вигляді зауваження та до обмеженої матеріальної відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, з огляду на такі мотиви.

Відповідно до довідки фінансово-економічної служби військової частини НОМЕР_1 про вартісну оцінку заподіяної шкоди від 26.03.2024 № 74 за період з 29.10.2023 по 01.02.2024 солдату ОСОБА_2 надмірно нараховано та виплачено грошове забезпечення на загальну суму 187021,89 грн.

Як видно зі змісту оскаржуваного наказу під шкодою, заподіяною державі, відповідач розуміє грошове забезпечення, виплачене солдату ОСОБА_2 за період з 29.10.2023 по 01.02.2024 на загальну суму 187021,89 грн, коли той фактично був відсутній на службі після закінчення стаціонарного лікування.

Проте, згідно з матеріалами справи військовослужбовець - солдат ОСОБА_2 перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 .

У цей період командир військової частини НОМЕР_1 не видавав наказів про призупинення військової служби солдата ОСОБА_2 та про призупинення виплати йому грошового забезпечення з підстав самовільного залишення військової частини або місця служби.

Позивач не був безпосереднім чи прямим начальником для солдата ОСОБА_2 , який після виписки зі стаціонарного лікування 28.09.2023 з медичного закладу ДНП «Національний Інститут Раку» м. Київ та вибуття у відпустку за станом здоров`я згідно з рішенням ВЛК, встановленим порядком доповідь безпосередньому командиру та до медичної роти про виписку з медичного закладу та вибуття у відпустку за станом здоров`я не здійснив, до військової частини НОМЕР_1 29.10.2023 не повернувся та відсутній на військовій службі упродовж понад 160 (сто шістдесят) діб, не відповідав за ведення персонального обліку особового складу.

Позивач, як начальник медичної служби військової частини НОМЕР_1 , не мав обов`язку відповідно до приписів статті 87 Статуту внутрішньої служби перевіряти та встановлювати місце перебування солдата ОСОБА_2 , з`ясовувати поважність причин його нез`явлення на службу, контролювати правомірність нараховування та виплати йому грошового забезпечення.

Несвоєчасне виявлення факту відсутності солдата ОСОБА_2 на службі (який після виписки зі стаціонарного лікування 28.09.2023 з медичного закладу ДНП «Національний Інститут Раку» м. Київ та вибуття у відпустку за станом здоров`я згідно з рішенням ВЛК до медичної роти про виписку з медичного закладу та вибуття у відпустку за станом здоров`я не здійснив) та переплата йому грошового забезпечення не є у причинному зв`язку з діями/бездіяльністю позивача.

Позивач не вчиняв винні дії/бездіяльність (службову недбалість), які б безпосередньо призвели до заподіяння шкоди державі.

Надлишкові виплати грошових коштів, які встановив відповідач, зумовлені протиправною поведінкою солдата ОСОБА_2 та порушенням ним військової дисципліни, який у період відсутності на службі без поважних причин не мав права на отримання грошового забезпечення та зобов`язаний був повернути безпідставно виплачені йому кошти. Покладення обов`язку відшкодувати цю шкоду на позивача, який її не заподіяв, є неправомірним.

Позивач не допускав порушень військової дисципліни, невиконання (неналежного виконання) службових обов`язків, які б могли призвести до накладення дисциплінарного стягнення у вигляді зауваження.

Крім того, суд звертає увагу на часові обставини у даній справу, так, солдат ОСОБА_2 був виписаний з лікарні 28.09.2023, до медичної роти про виписку з медичного закладу та вибуття у відпустку не здійснив до військової служби НОМЕР_1 та відсутній на військовій службі без поважних причин в умовах воєнного стану з 29.10.2023 по 01.02.2024, тоді як позивач розпочав виконання обов`язків за посадою лише 31.12.2023.

Тобто позивач фізично і юридично не міг контролювати процес виписки, що відбувся до його призначення на посаду.

Отже, суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги позивача про визнання протиправним та скасування наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» від 15.04.2024 № 1634 в частині притягнення начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 майора медичної служби ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності - зауваження та до обмеженої матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої з його вини шкоди в сумі 37404,37 грн.

За правилами частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Суд встановив, що внаслідок реалізації спірного наказу із грошового забезпечення позивача у період проходження ним військової служби були стягнуті/утримані кошти, а саме 1591,41 грн у травні 2024 року; 3788,74 грн, у червні 2024 року; 8403,64 грн у липні 2024 року; 7577,48 грн у серпні 2024 року; 7603,13 грн у вересні 2024 року; 7603,13 грн у жовтні 2024 року; 836,85 грн, у листопаді 2024 року, усього 37404,38 грн, про що свідчить наданий відповідачем витяг з Книги грошових стягнень та нарахувань військової частини НОМЕР_1 за номенклатурою 2024 року № 48.

З огляду на скасування судом спірного наказу про притягнення позивача до матеріальної відповідальності, ці кошти мають бути йому повернуті відповідачем, як це передбачено частиною третьою статті 14 Закону № 160-ІХ, тому позовну вимогу позивача у цій частині суд задовольняє повністю у такий належний спосіб: зобов`язує військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 стягнені з нього кошти в сумі 37404,38 грн.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову повністю.

Щодо покликання відповідача на пропущення позивачем строку на звернення до суду, то суд зазначає, що вказане питання вирішено в ухвалі про відкриття спрощеного позовного провадження від 30.06.2025, а саме суд вирішив поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду.

За змістом пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до частин першої, третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за подання цього позову до суду судовий збір не сплачував, а тому його розподіл на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.

Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів на відшкодування шкоди - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 15.04.2024 № 1634 «Про результати службового розслідування» в частині притягнення начальника медичної служби військової частини НОМЕР_1 майора медичної служби ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді зауваження та до обмеженої матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої з його вини шкоди в сумі 37404,37 грн.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 стягнені з нього кошти в сумі 37404,38 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повне рішення складено 22 вересня 2026 року.

СуддяКлименко Оксана Миколаївна