Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №380/14503/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 рокусправа № 380/14503/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, передбачену пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України №153 від 11.02.2025 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. гривень передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року №153 “Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану”.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 04.05.2020 у віці 18 років уклав контракт про проходження військової служби у Державній прикордонній службі України, станом на 24.02.2022 мав 20 років і з того часу безперервно проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , оскільки дія його контракту на період воєнного стану продовжена в силу приписів ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач вказує, що брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, сумарна тривалість якої, за даними відповідача, становить 736 днів, а станом на 13.02.2025 за витягами з журналів бойових дій - 271 день. 30.03.2026 під час виконання бойового завдання він отримав вибухову травму, а наказом Голови Державної прикордонної служби України від 29.05.2026 №1061-ОС його прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу з присвоєнням військового звання «молодший лейтенант». До кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності позивач не притягувався.

На думку позивача, право на винагороду виникає у нього на трьох самостійних підставах, визначених абзацами другим, четвертим та сьомим п.4 постанови №153. Відмову відповідача, яка ґрунтується виключно на даті укладення первинного контракту, позивач вважає формальною, такою, що не відповідає меті постанови №153, суперечить ст.24 Конституції України, ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», і створює необґрунтовану різницю у ставленні до військовослужбовців, які під час воєнного стану в однакових умовах виконували бойові завдання. Позивач також посилається на роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України щодо умов виплати винагороди, на лист Міністерства оборони України від 12.03.2025 №220/13/ВихЗВГ/4376, на рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004, на висновки Верховного Суду щодо принципу тлумачення закону на користь особи та щодо недискреційного характеру повноважень суб`єкта владних повноважень, а також на рішення окружних та апеляційних адміністративних судів, якими задоволено позови військовослужбовців, що уклали контракт до введення воєнного стану.

Ухвалою від 15.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

27.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову. Відповідач зазначає, що абзацами другим та четвертим п.4 постанови №153 визначено обов`язкові умови виплати винагороди, серед яких прийняття або призов на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, тобто після 24.02.2022, та до набрання чинності постановою №153. На переконання відповідача, граматичний аналіз словосполучення «у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану» свідчить, що віковий критерій пов`язаний виключно з моментом вступу особи на службу, який мав відбутися не раніше 24.02.2022. Метою постанови №153 відповідач вважає залучення нових кадрів до військової служби під час воєнного стану, тоді як для осіб, які вже проходили службу, передбачено виплату грошового забезпечення у збільшеному розмірі. Оскільки позивач уклав контракт 04.05.2020, тобто до введення воєнного стану, дія постанови №153 на нього не поширюється, а відповідач не наділений повноваженнями поширювати її на осіб, яких нормотворець не включив до кола отримувачів винагороди. Щодо доводів позивача про дискримінацію відповідач зазначає, що у спірних правовідносинах має місце не дискримінація, а диференціація як правомірний метод правового регулювання, а об`єктивним фактором такої диференціації є час прийняття на військову службу під час воєнного стану. Водночас відповідач вказує, що позивач на час розгляду справи проходить службу на посаді начальника відділення повітряної розвідки відділу прикордонної служби (тип С) безпілотних систем прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », оскільки відповідно до ст.23 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у період дії воєнного стану строк дії контракту продовжується понад установлені строки, а також що у листі від 30.06.2026 №02.5/16327-26-Вих інші умови виплати винагороди під сумнів не ставилися.

30.07.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав позовні вимоги. Позивач зазначає, що відповідач, наводячи зміст абзацу шостого п.4 постанови №153, який передбачає виплату винагороди особам, що проходили строкову військову службу та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, не пояснив, чому позивач, контракт якого продовжився в силу закону на період воєнного стану, перебуває у гіршому становищі. Позивач наголошує, що обраний відповідачем критерій - дата первинного укладення контракту - не має логічного зв`язку з метою постанови №153, а доповнення п.4 цієї постанови новими категоріями військовослужбовців постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 свідчить про те, що цей критерій не є абсолютним. Позивач також вказує, що відповідач у відзиві не навів заперечень щодо факту та бойового характеру отриманого ним поранення і щодо присвоєння йому первинного офіцерського звання «молодший лейтенант», а тому ці обставини залишилися неспростованими.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 , виданого 15.07.2021 органом 1439.

04.05.2020 позивач прийнятий на військову службу за контрактом до Державної прикордонної служби України. На дату прийняття на військову службу за контрактом позивачу виповнилося 18 років.

У листі від 30.06.2026 №02.5/16327-26-Вих відповідач зазначив, що 04.05.2020 позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб рядового складу. Сторони не заперечують, що датою прийняття позивача на військову службу за контрактом є 04.05.2020.

В особових картках на грошове забезпечення позивача за 2022-2026 роки датою початку служби зазначено 23.11.2018, вислуга років станом на 01.01.2026 визначена у 7 років 1 місяць 9 днів.

Згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу (форма ОК-5), сформованими 10.06.2026, страхувальниками позивача були військова частина НОМЕР_1 (з травня по грудень 2020 року та з лютого 2022 року) та військова частина НОМЕР_3 (з грудня 2020 року по січень 2022 року). В архівних відомостях відповідача за 2022-2026 роки датою прийняття позивача до НОМЕР_4 прикордонної комендатури швидкого реагування військової частини НОМЕР_1 зазначено 01.02.2022.

Станом на 24.02.2022, коли Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан, позивач проходив військову службу за контрактом та мав 20 років.

Станом на 13.02.2025, тобто на дату набрання чинності постановою №153, позивачу виповнилося 23 роки. Нового контракту про проходження військової служби в період з 24.02.2022 по 13.02.2025 позивач не укладав, на такі обставини не посилається, і матеріали справи таких відомостей не містять.

Відповідно до особової картки на грошове забезпечення за 2025 рік станом на 01.01.2025 позивач обіймав посаду інспектора прикордонної служби вищої категорії (наказ від 04.07.2024 №875-ос) та мав військове звання «старший сержант», тобто станом на 13.02.2025 належав до осіб сержантського і старшинського складу. У подальшому позивача призначено на посаду начальника відділення, яку він обіймав станом на 01.01.2026.

Відповідно до витягу з журналу службово-бойових дій НОМЕР_5 відділу прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_6 прикордонного загону відносно позивача НОМЕР_5 відділ прикордонної служби (тип С) прикордонної комендатури швидкого реагування НОМЕР_6 прикордонного загону виконував бойові завдання: з 28.06.2022 по 04.10.2022 в межах ділянки відповідальності НОМЕР_7 прикордонного загону (журнал Інв.№558дск від 31.03.2022); з 19.04.2023 по 20.07.2023 в межах ділянки відповідальності НОМЕР_7 прикордонного загону, АДРЕСА_1 (журнал Інв.№613дск); з 10.05.2024 по 27.07.2024 в операційній зоні ОТУ « ІНФОРМАЦІЯ_4 » ОСУВ « ІНФОРМАЦІЯ_5 » на ділянці НОМЕР_8 мобільного прикордонного загону, району оборони Плетенівка, АДРЕСА_2 (журнал Інв.№2072 (гриф) від 16.04.2024). Сумарна тривалість наведених періодів становить 271 день.

Відповідно до витягів з журналів бойових дій прикордонної застави розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_6 (Інв.№2188дск від 01.09.2025, Інв.№2201дск від 05.11.2025, Інв.№2205дск від 01.12.2025, Інв.№2222дск від 01.01.2026, Інв.№2230дск від 12.01.2026, Інв.№2231дск від 12.01.2026) та з журналу бойових дій відділу прикордонної служби (тип С) безпілотних систем прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (Інв.№2283дск від 01.05.2026) позивач у складі підрозділу виконував бойові (спеціальні) завдання в районах н.п.Рогівка, Плоске, ОСОБА_2 у різні періоди в межах з 14.09.2025 по 26.06.2026.

Особові картки на грошове забезпечення та архівні відомості за 2022-2026 роки містять відомості про нарахування позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Згідно з довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), виданою військовою частиною НОМЕР_3 26.06.2026 №13/368/26-Вн, старший сержант ОСОБА_1 30.03.2026 одержав вибухову травму у вигляді закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, акубаротравми, забою правої сідничної ділянки, вогнепального осколкового сліпого поранення гомілки ліворуч внаслідок ворожого удару БпЛА в районі н.п.Червона Хвиля Великобурлуцької селищної громади Куп`янського району Харківської області під час виконання бойового завдання. Факт отримання травми 30.03.2026 також відображено у первинній медичній картці №260330/789 та у консультаційному висновку спеціаліста медичної роти військової частини НОМЕР_9 від 30.03.2026.

Згідно з повним витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-006420515 станом на 10.06.2026 відомості про притягнення позивача до кримінальної відповідальності, про наявність незнятої чи непогашеної судимості та про розшук відсутні.

Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 02.06.2026 №08/50906/26-Вн «Про оголошення наказу» наказом Голови Державної прикордонної служби України від 29.05.2026 №1061-ОС старшого сержанта ОСОБА_1 , начальника відділення повітряної розвідки відділу прикордонної служби (тип С) безпілотних систем прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (з місцем дислокації АДРЕСА_3 ), прийнято на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу та присвоєно військове звання «молодший лейтенант». Станом на 29.05.2026 позивачу виповнилося 25 років.

15.06.2026 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом №1506/26, в якому просив, зокрема, здійснити перевірку відповідності позивача вимогам постанови №153, видати наказ про виплату йому одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, надати інформацію про сумарну кількість днів безпосередньої участі позивача у бойових діях та надати довідку про обставини травми. Запит зареєстровано у відповідача 23.06.2026 за №14676-26-Вх.

Листом від 30.06.2026 №02.5/16327-26-Вих відповідач повідомив, що заходи щодо реалізації права, передбаченого постановою №153, стосовно молодшого лейтенанта ОСОБА_1 не вчинялись, оскільки цей військовослужбовець 04.05.2020 прийнятий на військову службу за контрактом до моменту введення воєнного стану, а тому підстави для призначення та виплати винагороди відсутні. У цьому ж листі відповідач зазначив, що молодший лейтенант ОСОБА_1 брав участь у бойових діях у складі прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ІНФОРМАЦІЯ_6 сумарною кількістю 736 днів.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII) початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов`язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.

Згідно з п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-XII під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: на період проведення мобілізації, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону; до дня завершення виконання завдань в інтересах оборони України, безпосередньої участі у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України; на період дії воєнного стану, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» №2102-IX від 24.02.2022, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі постанова №153) затверджено Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану (далі Порядок №153). Постанова №153 набрала чинності 13.02.2025. Постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 №387 дію постанови №153 поширено, зокрема, на Державну прикордонну службу.

Абзацом другим підп.1 п.3 постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є, зокрема, громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу.

Згідно з абзацом другим п.1 Порядку №153 метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.

Відповідно до абзацу другого п.4 постанови №153 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942) громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. №64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24 лютого 2022 р. №2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень.

Абзацом третім п.4 постанови №153 передбачено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Абзацом четвертим п.4 постанови №153 визначено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Абзацом п`ятим п.4 постанови №153 встановлено, що військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942 п.4 постанови №153 доповнено абзацами такого змісту: «виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та: були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу; проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант"; проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання».

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що абзац другий п.4 постанови №153 визначає коло осіб, які мають право на винагороду, через сукупність умов. До них належать: належність до рядового, сержантського і старшинського складу; прийняття або призов на військову службу до 13.02.2025 у віці до 25 років під час воєнного стану, введеного з 24.02.2022; проходження військової служби; безпосередня участь у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій строком не менше шести місяців станом на 13.02.2025. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає виникнення права на винагороду за абзацом другим п.4 постанови №153.

Словосполучення «були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану» вказує на юридичний факт вступу особи на військову службу. Слова «під час воєнного стану» визначають час настання цього факту. Кабінет Міністрів України прямо пов`язав цей час з воєнним станом, введеним Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022. Отже, для застосування абзацу другого п.4 постанови №153 прийняття або призов на військову службу повинні відбутися в період з 24.02.2022 до 13.02.2025.

Для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, п.2 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII визначає початок проходження військової служби як день зарахування до списків особового складу військової частини.

У даній справі мали місце наступні обставини: позивача прийнято на військову службу за контрактом 04.05.2020, тобто до введення в Україні воєнного стану, і з того часу він проходить військову службу безперервно. Зміна військових частин, призначення на інші посади та подальше прийняття на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу відбувалися в межах уже розпочатої військової служби. Нового контракту в період з 24.02.2022 по 13.02.2025 позивач не укладав.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що продовження дії його контракту на період воєнного стану прирівнюється до прийняття на військову службу під час воєнного стану. Закон №2232-XII розмежовує прийняття (призов) на військову службу, з яким п.2 ч.1 ст.24 цього Закону пов`язує початок проходження служби, та продовження дії вже укладеного контракту. Продовження дії контракту за п.2 ч.8 ст.23 Закону №2232-XII відбувається в силу закону, не потребує волевиявлення сторін, не супроводжується укладенням нового контракту і не змінює дати початку проходження військової служби. Отже, така обставина не створює юридичного факту прийняття особи на військову службу у розумінні абзацу другого п.4 постанови №153. Визнання відповідачем факту продовження дії контракту позивача підтверджує лише те, що позивач продовжує проходити військову службу, що є окремою умовою абзацу другого п.4 постанови №153 і само по собі права на винагороду не створює.

Прийняття позивача на військову службу за контрактом осіб офіцерського складу наказом Голови Державної прикордонної служби України від 29.05.2026 №1061-ОС також не свідчить про дотримання умови абзацу другого п.4 постанови №153. Абзац другий п.4 постанови №153 пов`язує право на винагороду з прийняттям або призовом на військову службу, які відбулися до набрання чинності цією постановою, тобто до 13.02.2025, та у віці до 25 років. Наказ від 29.05.2026 видано після 13.02.2025, а станом на 29.05.2026 позивачу виповнилося 25 років.

Отже, з установлених у цій справі обставин у взаємозв`язку з наведеними нормами слідує, що позивач був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану і не відповідає умові абзацу другого п.4 постанови №153 щодо прийняття або призову на військову службу під час воєнного стану.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що доповнення п.4 постанови №153 положенням щодо військовослужбовців, атестованих до присвоєння первинного офіцерського звання «молодший лейтенант», є самостійною підставою для виплати. Відповідний абзац поширює виплату на військовослужбовців, «зазначених в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту». Отже, норма двічі відсилає до абзацу другого п.4 постанови №153 і вимагає відповідності всім його умовам. Зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942, стосуються складу військовослужбовців (переходу до офіцерського складу) і не змінюють вимоги щодо часу прийняття або призову на військову службу. Позивач не відповідає цій вимозі, тому присвоєння йому звання «молодший лейтенант» не створює для нього права на винагороду.

З тих самих підстав суд відхиляє доводи позивача про наявність самостійної підстави для виплати винагороди у зв`язку з одержаною травмою. Абзац четвертий п.4 постанови №153 поширюється на військовослужбовців, зазначених в абзаці другому цього пункту, тобто на осіб, які відповідають усім визначеним у ньому умовам. Крім того, ця норма стосується осіб, які станом на 13.02.2025 брали участь у бойових діях строком менше шести місяців у зв`язку з наявністю поранення, тоді як травму позивач одержав 30.03.2026, тобто після дати, станом на яку визначається тривалість такої участі.

Доводи позивача про тривалість його безпосередньої участі у бойових діях (271 день станом на 13.02.2025 та 736 днів загалом), а також про відсутність обставин, визначених абзацом п`ятим п.4 постанови №153, висновків суду не спростовують. Умови абзацу другого п.4 постанови №153 мають сукупний характер, а відсутність обставин, які виключають виплату, не є самостійною підставою для її здійснення і не заміняє відсутньої умови щодо часу прийняття на військову службу. Встановлення відсутності однієї з умов є достатнім для відмови у виплаті, тому суд не надає оцінки тому, чи всі зазначені у витягах з журналів бойових дій періоди відповідають поняттю безпосередньої участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, а також значенню виплати позивачу додаткової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Суд також відхиляє посилання позивача на мету постанови №153 та на недопустимість формального підходу. Мета експериментального проекту, визначена в абзаці другому п.1 Порядку №153, полягає у залученні громадян віком від 18 до 25 років до військової служби та створенні для цього мотиваційних чинників. Винагорода за абзацом другим п.4 постанови №153 встановлена для осіб, які вступили на військову службу у віці до 25 років саме під час воєнного стану. Застосування цієї норми до осіб, які проходили військову службу до 24.02.2022, означало б розширення кола отримувачів бюджетної виплати поза межами, визначеними Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України відповідач не має повноважень здійснювати таку виплату за відсутності передбачених нормативним актом умов. Правомірність самої постанови №153 не є предметом спору у цій справі.

Щодо доводів позивача про дискримінаційний характер відмови суд зазначає таке.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.07.2004 №14-рп/2004 (абзац сьомий підп.4.1 п.4 мотивувальної частини) зазначив: «Однак мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію».

Європейський суд з прав людини у п.49 рішення від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06) зазначив: «Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення».

Винагорода, передбачена п.4 постанови №153, є елементом експериментального проекту, запровадженого Кабінетом Міністрів України на визначений строк і з визначеною метою - залучення громадян віком від 18 до 25 років до проходження військової служби під час воєнного стану та створення додаткових мотиваційних чинників для цього. Установлення кола осіб, на яких поширюється такий захід, строку його реалізації та умов виплати належить до повноважень Кабінету Міністрів України. Критерій часу вступу особи на військову службу пов`язаний із зазначеною метою, оскільки виплата адресована особам, які прийняли рішення про вступ на військову службу в умовах воєнного стану. Позивач вступив на військову службу за контрактом у мирний час, за інших умов проходження служби та іншого правового регулювання, а тому він і особи, прийняті на військову службу після 24.02.2022, не перебувають в однаковому становищі з погляду мети цього заходу. Установлена нормотворцем відмінність не ґрунтується на ознаках, наведених у ст.24 Конституції України, п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» №5207-VI від 06.09.2012, та у ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд враховує і те, що доповнення п.4 постанови №153, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 №942, поширили право на винагороду на осіб, які проходили строкову військову службу та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану. Ця норма також пов`язує право на виплату з фактом прийняття особи на військову службу за контрактом під час воєнного стану, якого у позивача немає. Наведені зміни підтверджують, що розширення кола отримувачів винагороди здійснюється шляхом внесення змін до постанови №153 її суб`єктом нормотворення, а не шляхом розширювального тлумачення цього акта судом або військовою частиною.

Аналогічний підхід до тлумачення умов виплат, установлених Кабінетом Міністрів України як винятковий захід соціального захисту військовослужбовців під час воєнного стану, застосовано Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 16.06.2026 у справі №620/10029/24, у якій зазначено: «Такий підхід відповідає цільовому характеру підвищеної одноразової грошової допомоги у розмірі 15000000 грн, яка є винятковою соціальною гарантією воєнного часу та має застосовуватися лише за умов, прямо визначених законодавцем. Її розширене застосування без належної правової підстави призводило б до необґрунтованого навантаження на Державний бюджет України, у тому числі на видатки, пов`язані із забезпеченням обороноздатності держави».

Посилання позивача на роз`яснення Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України та на лист Міністерства оборони України від 12.03.2025 №220/13/ВихЗВГ/4376 суд оцінює так. Такі документи не є актами нормативного характеру, а тому самостійного правового значення для вирішення спору не мають. Крім того, роз`яснення, на яке посилається позивач, стосується військовослужбовців, які проходили строкову військову службу та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, тобто іншої категорії осіб.

Суд відхиляє посилання позивача на висновок Верховного Суду, викладений у пп.47-49 постанови від 10.01.2024 у справі №240/4894/23, щодо принципу тлумачення закону на користь особи. Як зазначив Верховний Суд, цей принцип не означає безумовне ігнорування закону, а вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси фізичної особи. Абзац другий п.4 постанови №153 прямо визначає період, у який особа повинна бути прийнята або призвана на військову службу, а тому підстав для застосування зазначеного принципу немає.

Не є релевантними для обставин цієї справи і висновки Верховного Суду щодо недискреційного характеру повноважень суб`єкта владних повноважень, зокрема викладені у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, оскільки обов`язок вчинити конкретні дії виникає у разі настання визначених законодавством умов. У цій справі умови, з якими постанова №153 пов`язує виплату винагороди, не настали.

Щодо судової практики, на яку посилається позивач, суд зазначає, що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Рішення окружних та апеляційних адміністративних судів у справах за позовами інших військовослужбовців таких властивостей не мають і для суду обов`язковими не є. Суд дійшов висновку у цій справі на підставі власного аналізу норм права та доказів.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з урахуванням встановленого Кодексом адміністративного судочинства України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд приходить висновку, що відповідач довів правомірність відмови у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах. Відмова відповідача, викладена у листі від 30.06.2026 №02.5/16327-26-Вих, надана на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, обґрунтовано та з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто відповідає критеріям ч.2 ст.2 КАС України.

Суд також враховує, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява №4909/04, п.58) рішення судів та інших органів вирішення спорів мають бути належним чином умотивовані; водночас обов`язок наводити підстави для рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент сторони.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд приходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Судові витрати відповідно до ст.139 КАС України розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.