Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №320/9481/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Київ справа №320/9481/26

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу

за позовомГоловного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області

доШевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України

провизнання протиправною та скасування постанови.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області (далі - позивач, стягувач) звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якому просить суд:

визнати протиправною та скасувати постанову від 13.01.2026 про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену старшим державним виконавцем Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ценюх Н.Б. у виконавчому проваджені № 70723116.

Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідно до частини 1,2 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим законом заходів, щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Згідно із частиною 1 статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Отже, законодавством передбачено повноваження державного виконавця на звернення до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, однак таких дій відповідачем вчинено не було, а натомість прийнято оскаржувану постанову.

Крім того, на думку позивача, оскаржувана постанова не містить жодного обґрунтування наявності підстав для повернення виконавчого документа на підставі пункту 6 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Також, позивач звертає увагу суду на те, що відповідно до пункту 6 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі. Проте, судовим рішенням у справі №640/14121/20 не було зобов`язано боржника передавати майно стягувачу в натурі, а тому правових підстав для прийняття оскаржуваної постанови у державного виконавця не було.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.03.2026 відкрито провадження у справі №320/9481/26, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача засвідчені належним чином копії матеріалів виконавчого провадження №70723116.

24.03.2026, представником відповідача через систему «Електронний Суд» подано відзив на позовну заяву відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує у повному обсязі з підстав того, що 14.02.2025 на адресу відповідача надійшла відповідь Національного транспортного університету про те, що відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 30.12.2021 №1504 «Про безоплатну передачу державного майна зі сфери управління Міністерства освіти і науки до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України» та листа Міністерства внутрішніх справ України №46901/5/25-2021 від 11.10.2021 з балансу Національного транспортного університету, а саме Львівського вищого професійного училища транспортних технологій та сервісу Національного транспортного університету було передано державне майно до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України на баланс Львівського державного університету внутрішніх справ.

20.11.2025, державним виконавцем направлено вимогу до стягувача про скерування на адресу відповідача ухвали про заміну сторони у виконавчому провадженні.

16.12.2025, на адресу відповідача надійшла відповідь від позивача згідно якої вбачається, що останній заяву до Окружного адміністративного суду м.Києва про заміну сторони у виконавчому провадженні №70723116 не подавалася. Оскільки на адресу відповідача не надходила заява про заміну сторони у виконавчому провадженні, державним виконавцем на підставі пункту 6 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.

Крім того, разом із відзивом на виконання вимог ухвали суду відповідачем надано копію матеріалів виконавчого провадження №70723116.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, копії матеріалів виконавчого провадження, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2021 у справі №640/14121/20, адміністративний позов Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області до Національного транспортного університету про застосування заходів реагування задоволено повністю.

Застосовано заходи реагування у сфері державного нагляду (контролю) у вигляді повного зупинення експлуатації двох будівель: будівлі, яка використовується як навчальний корпус та майстерня, та будівлі, яка використовується, як гуртожиток, Львівського вищого професійного училища транспортних технологій та сервісу Національного транспортного університету за адресою: 79069, Львівська область, місто Львів, Шевченківський район, вул. Ожинова, 5, до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, шляхом опечатування (опломбування) та відімкнення від джерел живлення, що повинно бути встановлено на підставі перевірки Головного управління України з надзвичайних ситуацій у Львівській області.

31.01.2022, Окружним адміністративним судом м.Києва видано виконавчий лист №640/14121/20.

23.01.2023, державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Домерецької Віталією Ігорівною прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №70723116.

19.12.2024, державним виконавцем здійснено вихід за адресою: м.Львів, вул.Ожинова, 5, з метою виконання рішення суду, про що складено акт державного виконавця.

23.01.2025, державним виконавцем скеровано вимогу до Національного транспортного університету про надання підтверджуючих документів виконання виконавчого листа.

14.02.2025, на адресу відповідача надійшла відповідь Національного транспортного університету про те, що відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 30.12.2021 №1504 «Про безоплатну передачу державного майна зі сфери управління Міністерства освіти і науки до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України» та листа Міністерства внутрішніх справ України №46901/5/25-2021 від 11.10.2021 з балансу Національного транспортного університету, а саме Львівського вищого професійного училища транспортних технологій та сервісу Національного транспортного університету було передано державне майно до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України на баланс Львівського державного університету внутрішніх справ.

20.11.2025, державним виконавцем направлено вимогу до стягувача про скерування на адресу відповідача ухвали про заміну сторони у виконавчому провадженні.

16.12.2025, на адресу відповідача надійшла відповідь від позивача згідно якої вбачається, що останнім заява до Окружного адміністративного суду м.Києва про заміну сторони у виконавчому провадженні №70723116 не подавалася.

13.01.2026, старшим державним виконавцем Шевченківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ценюхом Назарієм Богдановичем прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 6 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись із постановою про повернення виконавчого документа стягувачу та вважаючи її такою, що підлягає скасуванню, позивач, звернувся до суду.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підстави, порядок та процедура здійснення виконавчого провадження регулюється Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404 -VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону №1404-VIII, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених закону випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина 1 статті 5 Закону №1404-VIII).

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частинами 1, 2 статті 18 Закону №1404-VIII, передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний:

1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом;

2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження;

3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання;

4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом;

5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки;

6) невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після одержання відповідного звернення від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, cтвореного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства в оборонно-промисловому комплексі, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно- промислового комплексу державної форми власності», вчинити дії щодо зняття арешту з майна, щодо якого було здійснено заходи із заміни майна, передбачені статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно - промислового комплексу державної форми власності».

Згідно з частиною 5 статті 15 Закону №1404-VIII, у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Відповідно до частини 1 статті 379 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником.

З аналізу даних норм, судом вбачається, що у державного виконавця наявне право на звернення до суду з заявою про заміну сторони виконавчого провадження, а не обов`язок. Суд додатково звертає увагу позивача, що таке ж саме право із зверненням із заявою наявне і у інших сторін виконавчого провадження.

Як вбачається з матеріалів справи, 14.02.2025 на адресу відповідача надійшла відповідь Національного транспортного університету про те, що відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 30.12.2021 №1504 «Про безоплатну передачу державного майна зі сфери управління Міністерства освіти і науки до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України» та листа Міністерства внутрішніх справ України №46901/5/25-2021 від 11.10.2021 з балансу Національного транспортного університету, а саме Львівського вищого професійного училища транспортних технологій та сервісу Національного транспортного університету було передано державне майно до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України на баланс Львівського державного університету внутрішніх справ.

20.11.2025, державним виконавцем направлено вимогу до стягувача про скерування на адресу відповідача ухвали про заміну сторони у виконавчому провадженні.

16.12.2025, на адресу відповідача надійшла відповідь від позивача згідно якої вбачається, що останній заяву до Окружного адміністративного суду м.Києва про заміну сторони у виконавчому провадженні №70723116 не подавалася.

З урахуванням вищезазначеного, суд зазначає, що згідно листа Національного транспортного університету, майно Львівського вищого професійного училища транспортних технологій та сервісу Національного транспортного університету було передано державне майно до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України на баланс Львівського державного університету внутрішніх справ. Отже, в наявного боржника у виконавчому провадженні вже відсутнє майно, що було предметом дослідження під час прийняття рішення суду на підставі якого видано виконавчий лист, а тому без заміни боржника у виконавчому провадженні рішення суду виконати не вбачається за можливе.

З матеріалів виконавчого провадження судом вбачається відсутність ухвали про заміну сторони виконавчого провадження.

Підстави повернення виконавчого документа стягувачу визначені у статті 37 Закону №1404-VIII.

Пунктом 6 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу в натурі.

Однак, як вбачається з резолютивної частини рішення суду та виконавчого документа, вони стосуються застосованню заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю) у вигляді повного зупинення експлуатації двох будівель: будівлі, яка використовується як навчальний корпус та майстерня, та будівлі, яка використовується, як гуртожиток, Львівського вищого професійного училища транспортних технологій та сервісу Національного транспортного університету за адресою: 79069, Львівська область, місто Львів, Шевченківський район, вул. Ожинова, 5, до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, шляхом опечатування (опломбування) та відімкнення від джерел живлення, що повинно бути встановлено на підставі перевірки Головного управління України з надзвичайних ситуацій у Львівській області.

Отже, суд доходить висновку, що позивач за рішенням суду у справі №640/14121/20 не претендує на належне майно боржника в будь який визначений законом спосіб, у тому числі і в натурі. Рішення суду стосується лише повного зупинення експлуатації будівель до повного усунення порушень вимог законодавства у сфері пожежної та техногенної безпеки, шляхом опечатування (опломбування) та відімкнення від джерел живлення. Рішення суду не мітить зобов`язальної частини щодо передачі майна в натурі.

А тому відповідач, застосувавши пункт 6 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, як підставу для повернення виконавчого документа стягувачу діяв неправомірно та не у спосіб визначений Законом України «Про виконавче провадження».

З урахуванням вищезазначеного, суд зазначає, що постанова від 13.01.2026 про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену старшим державним виконавцем Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ценюх Н.Б. у виконавчому проваджені № 70723116 є протиправною та підлягає скасуванню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Варто також враховувати п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, відповідно до якого обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позов Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в розмірі 2622,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №19 від 27.01.2026, який в силу ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 13.01.2026 про повернення виконавчого документа стягувачу, винесену старшим державним виконавцем Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ценюх Н.Б. у виконавчому проваджені № 70723116.

3. Стягнути на користь Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області за рахунок бюджетних асигнувань Шевченківського відділу Державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України судові витрати по сплаті судового збору у сумі 2 622, 40 грн. (дві тисячі шістсот двадцять дві гривні сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.