Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №280/7668/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року Справа № 280/7668/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (вул.Вячеслава Зайцева, буд.14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 37573438)

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

24.07.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду через підсистему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (далі – відповідач), в якому позивач просить суд:

- відкрити провадження у цій справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін;

- визнати протиправними дії відповідача щодо не розгляду заяви позивача про складання та видачу Акта про встановлення факту здійснення ним постійного догляду за своїм батьком — ОСОБА_2 ;

- зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача та прийняти рішення з врахуванням висновків суду, а саме: про складання і видачу Акту про встановлення факту здійснення ним постійного догляду за своїм батьком — ОСОБА_2 відповідно до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради на користь позивача, судові витрати зі сплати судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

Ухвалою суду від 27.07.2026 відкрито провадження у справі №280/7668/26. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в порядку письмового провадження).

У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№42179 від 24.07.2026) та відповіді на відзив (вх.№45332 від 10.08.2026). Зокрема зазначено, що позивач має батька ОСОБА_2 , якому встановлено ІІ групу інвалідності бестроково. Внаслідок наявних захворювань та стійких виражених порушень функціонування батько позивача потребує постійного стороннього догляду, що прямо підтверджується витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 52/26/1829/В від 04.06.2026. Таким чином, ОСОБА_1 фактично здійснює постійний догляд за своїм батьком, який за станом здоров`я не здатний самостійно забезпечувати належне повсякденне функціонування та потребує регулярної сторонньої допомоги, вказане також підтверджується протоколом засідання комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду №25 від 02.07.2026. Отже, правовою підставою для отримання позивачем відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є саме здійснення постійного догляду за батьком, потреба якого в такому догляді підтверджена рішенням експертної команди, що передбачено пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Виходячи з цього позивач звернувся до відповідача із заявою у якій просив скласти та видати йому Акт про встановлення факту здійснення постійного догляду за своїм батьком — ОСОБА_2 . У відповідь на вказану заяву відповідачем листом від 20.07.2026 №Н-1173, окрім іншого, повідомлено, що розгляд заяви від 07.07.2026 № Н-1173 не здійснюється, в зв`язку з тим, що розгляд заяв по пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не належить до повноважень Комісії. Таким чином, відповідач фактично відмовив позивачу в розгляді заяви та складанні Акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, пославшись на те, що розгляд звернень за пунктом 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не належить до повноважень Комісії. Зауважено, що позивач не звертався до відповідача з питання отримання відстрочки у зв`язку з наявністю в батька інвалідності II групи на підставі пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а чітко просив встановити факт здійснення ним постійного догляду за батьком, який відповідно до рішення експертної команди потребує такого догляду, тобто звернувся саме з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». При цьому, встановлення батьку позивача II групи інвалідності не виключає та не обмежує можливості застосування пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки підставою звернення є не сам факт інвалідності батька, а його потреба в постійному сторонньому догляді та фактичне здійснення такого догляду ОСОБА_1 . На думку позивача, відповідач безпідставно змінив правову підставу звернення позивача та не розглянув його заяву по суті, що порушує право позивача на належний розгляд поданої заяви та отримання Акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, а тому представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№44012 від 03.08.2026) та запереченнях на відповідь на відзив (вх.№44012 від 17.08.2026). Окрім іншого вказано, що законодавець чітко розмежував випадки, коли факт здійснення постійного догляду підлягає встановленню Комісією (пункти 9 та 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію») та випадки, коли право на відстрочку підтверджується іншими документами без складання такого акта (пункт 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»). Із заяви позивача та доданих до неї документів вбачається, що необхідність отримання Акту про встановлення факту здійснення постійного догляду він обґрунтовував тим, що його батько є особою з інвалідністю II групи. Саме з огляду на наведені обставини позивачу було повідомлено про відсутність підстав для розгляду його звернення Комісією та роз`яснено порядок реалізації права на відстрочку відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і пункту 58 Порядку №560. Зауважено, що під час розгляду звернення суб`єкт владних повноважень зобов`язаний оцінювати не лише посилання заявника на певну норму права, а насамперед зміст заяви, викладені у ній обставини та документи, подані на їх підтвердження. Таким чином, проаналізувавши зміст звернення позивача, Комісія правильно визначила правове регулювання спірних правовідносин та обґрунтовано роз`яснила порядок реалізації права на відстрочку відповідно до пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і пункту 58 Порядку №560. При цьому, надане позивачу роз`яснення не є відмовою у реалізації права на відстрочку та не позбавляє його можливості звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у порядку, встановленому законодавством. Отже, твердження позивача про протиправність дій Комісії ґрунтуються на неправильному тлумаченні положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Порядку №560 і не спростовують правомірності оскаржуваного листа. Додатково відзначено, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 20 000,00 грн є явно завищеним та не відповідає критеріям розумності й співмірності, встановленим статтею 134 КАС України. На підставі вищенаведеного представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши подані документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим 15.04.2015 Ленінським РВ УМВС України в Запорізькій області (а.с.11-13).

Позивач є сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (а.с.14 зворотній бік).

Згідно із Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 04.06.2026 №52/26/1829/Р ОСОБА_2 є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с.15 зворотній бік - 17).

Висновком про наявність порушення функцій організму, через які особа не може самостійно пересуватися та/або самообслуговуватися і потребує постійного стороннього догляду від 30.06.2026 визначено потребу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 в постійному сторонньому догляді (а.с.58).

Позивач, будучи військовозобов`язаним та маючи намір реалізувати право на відстрочку на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» 02.07.2026 звернувся до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради із заявою у якій просив скласти та видати Акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за батьком ОСОБА_2 (а.с.55).

Листом відповідача від 02.07.2026 №Н-1140 позивачу, окрім іншого, повідомлено про нездійснення розгляду його заяви від 02.07.2026 №К-1142 у зв`язку із тим, що розгляд заяв по пункту 13 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не належить до повноважень комісії (а.с.54).

09.07.2026 представник позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом, у якому, окрім іншого, просив обґрунтувати відмову в оформленні та складенні Акта про встановлення факту здійснення позивачем постійного догляду за ОСОБА_2 , викладену у листі від 02.07.2026 №Н-1140 та повідомити чи вважає комісія, що Акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду може складатися виключно у випадку догляду за особою, яка потребує постійного догляду, але не має встановленої групи інвалідності (а.с.18-20).

За результатами розгляду вказаного адвокатського запиту листом Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради від 17.07.2026 №01.01-10/2597 представнику позивача надано копію протоколу засідання комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 02.07.2026 №26 та повідомлено, що на виконання пункту 61 Порядку №560 розпорядженням Запорiзького мiського голови вiд 30.08.2024 № 220 р «Про визначення уповноваженого органу та утворення i затвердження складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду» Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради визначено відповідальним виконавчим органом міської ради виключно щодо прийому заяв від військовозобов`язаних осіб та видачу їм документів, що приймаються Комісією, які зареєстровані/проживають на території Запорізької територіальної громадяни. Таким чином, Департамент не має правових підстав для надання оцінки роботи комісії та не несе відповідальності за прийняті нею рішення. Додатково зазначено, що станом на 17.07.2026 рішення Комісії по заяві ОСОБА_1 від 07.07.026 до Департаменту не надходило (а.с.21).

Позивач вважаючи протиправними дії відповідача щодо не розгляду заяви про складання та видачу Акта про встановлення факту здійснення ним постійного догляду за своїм батьком — ОСОБА_2 звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон України № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною 6 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє на момент розгляду цієї справи.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Пунктом 8 цього Указу встановлено, місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб-підприємців організувати та забезпечити в установленому порядку: 1) своєчасне оповіщення і прибуття громадян, які призиваються на військову службу, прибуття техніки на збірні пункти та у військові частини; 2) здійснення призову військовозобов`язаних, резервістів на військову службу, їх доставки до військових частин та установ Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України; 3) виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон України №3543-XII) мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону України № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з абзацом першим частини першої указаної статті громадяни зобов`язані, зокрема з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Частиною третьою статті 22 Закону України №3543-XII встановлено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язаних Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Отже, з 24.02.2022 під час проведення загальної мобілізації у громадян України виник обов`язок з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Статтею 23 Закону України №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 23 Закону України № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю (батьком чи матір`ю дружини (чоловіка), якщо вона сама потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, померла (загинула), визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, і батько чи мати дружини не має інших працездатних членів сім`ї, які зобов`язані та можуть здійснювати за ними догляд), які за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, чи рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду.

Відповідно до частини 7 статті 23 Закону України №3543-XII, перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 61 Порядку №560 військовозобов`язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та не отримують компенсації (допомоги, надбавки) на догляд за ними, для розгляду питання надання їм відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації звертаються за встановленням факту здійснення постійного догляду із заявою у довільній формі на ім`я керівника виконавчого органу сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її утворення) ради, районної у м. Києві військової адміністрації за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання особи, зазначеної у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за якою здійснюється догляд. У заяві повинні бути зазначені такі відомості про військовозобов`язаного, який здійснює постійний догляд: прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання, контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті); відомості про особу, за якою здійснюється постійний догляд (прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), адреса зареєстрованого/задекларованого місця проживання, контактні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органу і мають відмітку в паспорті).

Військовозобов`язані, які здійснюють постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», до заяви, зазначеної в абзаці першому цього пункту, додають документи, визначені у підпунктах 9 і 14 додатка 5 (крім акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Районні, міські держадміністрації (військові адміністрації), виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад для розгляду документів щодо встановлення факту здійснення військовозобов`язаним постійного догляду за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», утворюють постійно діючу комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду здійснює розгляд заяви протягом десяти календарних днів з дати її подання.

До складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду можуть входити депутати місцевої ради, представники виконавчих органів місцевого самоврядування, громадських організацій загальною чисельністю не менше ніж п`ять осіб.

Під час своєї роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду:

відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов`язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду;

перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших осіб, які здійснюють постійний догляд за особою, зазначеною в заяві, зокрема інформацію щодо наявних прийнятих структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, міських держадміністрацій (військових адміністрацій), виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад рішень про надання соціальних послуг з догляду за особою, за якою здійснює догляд військовозобов`язаний, за її задекларованим/зареєстрованим місцем проживання.

За результатами роботи комісія із встановлення факту здійснення особою постійного догляду складає та надає військовозобов`язаному акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду (додаток 8).

Отже, пунктом 61 Порядку №560 чітко врегульовано порядок звернення особи, яка здійснює постійний догляд за особами, зазначеними у пунктах 9 і 14 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за встановленням факту здійснення постійного догляду.

Також, пунктом 61 Порядку №560 регламентовано порядок дій органу до якого звернулася особа за встановленням факту здійснення постійного догляду, зокрема такий орган повинен протягом 10 днів із дня отримання заяви розглянути та вчинити такі дії:

- відвідує місце проживання особи, за якою здійснюється постійний догляд, зазначене у заяві військовозобов`язаного, для встановлення факту здійснення постійного догляду;

- перевіряє відомості щодо наявності/відсутності інших осіб, які здійснюють постійний догляд за особою, зазначеною в заяві;

- складає та надає військовозобов`язаному акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Так, розпорядженням Запорізького міського голови від 30.08.2024 №220 р «Про визначення уповноваженого органу та утворення і затвердження складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду» відповідальним виконавчим органом міської ради щодо прийому заяв військовозобов`язаних осіб, які зареєстровані/ проживають на території Запорізької міської територіальної громади було визначено Департамент соціального захисту населення Запорізької міської ради. Крім того зазначеним розпорядженням утворено та затверджено склад комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду та затверджено Положення про порядок складання та видачі акту встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Судом встановлено, що позивач будучи військовозобов`язаним та маючи намір реалізувати право на відстрочку на підставі пункту 9 частини 1 статті 23 Закону України №3543-XII 02.07.2026 звернувся до Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради із заявою у якій просив скласти та видати Акт про встановлення факту здійснення особою постійного догляду за батьком ОСОБА_2 (а.с.55).

Зазначена заява у відповідності до пункту 1 розпорядження Запорізького міського голови від 30.08.2024 №220 р «Про визначення уповноваженого органу та утворення і затвердження складу комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду» була зареєстрована відповідачем та передана на опрацювання Комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Згідно з протоколом засідання комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 02.07.2026 №26 за результатами обговорення заяви ОСОБА_1 прийнято рішення про нерозгляд заяви на складання та видачу акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду, у зв`язку з тим, що заява подана відповідно до пункту 13 частини 1 статті 23 Закону України №3543-XII (а.с.22-24).

Листом відповідача від 02.07.2026 №Н-1140 позивачу, окрім іншого, повідомлено про нездійснення розгляду його заяви від 02.07.2026 №К-1142 у зв`язку із тим, що розгляд заяв по пункту 13 частини першої статті 23 Закону України №3543-XII не належить до повноважень комісії (а.с.54).

Водночас суд зауважує, що з долученої до матеріалів справи копії заяви позивача від 02.07.2026 вбачається, що позивач звернувся до відповідача з відповідною заявою саме на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII, що узгоджується з положеннями пункту 61 Порядку № 560.

Таким чином, зміст поданої позивачем заяви дає можливість однозначно встановити правову підставу, з якою останній пов`язував виникнення у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. При цьому у заяві міститься пряме та недвозначне посилання на пункт 9 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII. Відтак, у відповідача були відсутні об`єктивні підстави для іншої правової кваліфікації звернення позивача та його розгляду як заяви, поданої на підставі пункту 13 частини першої статті 23 цього Закону.

Суд звертає увагу, що визначення заявником конкретної правової підстави свого звернення має істотне значення, оскільки кожна з передбачених законом підстав для надання відстрочки передбачає окремі юридично значимі обставини, які підлягають перевірці компетентним органом, а також може зумовлювати необхідність подання та перевірки різного переліку документів. Тому зміна відповідачем правової підстави, з якою позивач звернувся за реалізацією свого права, фактично змінює предмет розгляду заяви та призводить до оцінки інших юридично значимих обставин, ніж ті, на які посилався заявник.

За таких обставин суд вважає, що відповідач, отримавши заяву позивача від 02.07.2026, був зобов`язаний розглянути її відповідно до змісту та правової підстави, безпосередньо зазначеної заявником, тобто в порядку та за правилами, встановленими для розгляду заяв, поданих на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII.

Натомість із матеріалів справи вбачається, що відповідач фактично здійснив іншу правову кваліфікацію звернення позивача. Незважаючи на пряме посилання у заяві на пункт 9 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII, відповідач розцінив її як заяву, подану згідно з пунктом 13 частини першої статті 23 цього Закону, після чого дійшов висновку про відсутність підстав для її розгляду за вказаним пунктом.

Відповідно, відповідач не повинен був здійснювати оцінку належності позивача до будь-яких інших категорій осіб, визначених іншими пунктами частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII, оскільки така оцінка не була предметом звернення позивача та не зумовлювалася змістом поданої ним заяви.

Суд наголошує, що такий підхід не може вважатися належним виконанням відповідачем своїх повноважень, оскільки суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти у межах та у спосіб, визначені законом, а розгляд звернення особи має здійснюватися з урахуванням його фактичного змісту, заявленої особою правової підстави та документів, поданих на її підтвердження.

При цьому сам по собі факт наявності у відповідача сумнівів щодо належності поданих документів або відповідності позивача умовам певної законодавчої норми не надає йому права самостійно змінювати правову підставу звернення та розглядати заяву за іншою нормою права, ніж та, на яку прямо послався заявник. У разі встановлення недоліків поданих документів, їх недостатності або необхідності уточнення певних обставин відповідач повинен був надати цьому належну правову оцінку саме в межах заявленої позивачем підстави.

Таким чином, здійснивши оцінку заяви позивача крізь призму пункту 13 частини першої статті 23 Закону України № 3543-XII та фактично відмовивши у її розгляді з огляду на відсутність підстав, передбачених цим пунктом, відповідач вийшов за межі предмета звернення позивача та фактично визначив іншу правову підставу його звернення. За таких обставин висновок відповідача не є результатом належного розгляду заяви позивача, оскільки зроблений щодо правовідносин та юридичних обставин, які позивач своїм зверненням не порушував.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо не розгляду заяви позивача від 02.07.2026 про складання та видачу Акта про встановлення факту здійснення ним постійного догляду за своїм батьком — ОСОБА_2 .

Тому, задля ефективного захисту прав і свобод позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідач повторно розглянути по суті заяву позивача від 02.07.2026 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому судовому рішенні та прийняти рішення, відповідно до Порядку №560.

Водночас, суд звертає увагу, що питання видачі Акту встановлення факту здійснення догляду є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу – відповідача.

Відтак, Комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду надано виключне право встановлення факту здійснення військовозобов`язаними постійного догляду за особами, які потребують постійного догляду. Жоден інший орган влади не може брати на себе відповідні повноваження.

Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належали б до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Тобто, суд не вправі втручатися в діяльність державних органів, що застосовують надані їм у межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження в будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами.

Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Верховний Суд у постанові від 10 лютого 2022 року у справі № 160/7153/20 зазначив, що дискреційні повноваження це повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору із будь-ким.

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № К (80)2, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Отже, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (рішення Верховного Суду у справі № 826/10085/16).

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодзгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних державних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.

З огляду на вищенаведене вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про складання і видачу Акту про встановлення факту здійснення ним постійного догляду за своїм батьком — ОСОБА_2 відповідно до Порядку №560 не підлягають задоволенню.

Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.

У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Розглядаючи вимогу позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.

Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою отримання правової допомоги, позивачем було укладено договір про надання професійної правничої допомоги №08/07 від 08.07.2026 з адвокатським бюро «Данила Тивоненка «Пріорітет» в особі керуючого, Тивоненка Данила Руслановича (а.с.26-27).

Відповідно до акту надання послуг №1, складеного та підписаного сторонами 24.07.2026 (а.с.28 зворотній бік - 29), адвокатом надані наступні послуги:

- Консультація щодо можливості та доцільності вирішення справи у судовому порядку, у тому числі: проведення двох зустрічей з Клієнтом, попереднє вивчення та аналіз наданих Клієнтом документів, добірка та аналіз норм чинного законодавства щодо спірних правовідносин, вивчення судової практики Верховного Суду (ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»: «Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права»), формування висновку щодо можливості захисту прав Клієнта у судовому порядку (2 години, вартість 3000,00грн);

- складання адвокатського запиту, заяв, клопотань (вартість 3000,00грн);

- складання адміністративного позову (подається в Запорізький окружний адміністративний суд (далі – Суд), позивач –Клієнт; відповідач - ДЕПАРТАМЕНТ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ ЗАПОРІЗЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ, про: визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії (5 годин, вартість 8000,00грн);

- підготовка до подачі позову до канцелярії суду через підсистему «Електронний суд», у тому числі: роздрукування позову, добірка та сканування письмових доказів для додавання до позову, завіряння копій документів (1 година, вартість 3000,00грн);

- представництво інтересів Клієнта у суді (вартість 3000,00грн).

Сторонами обумовлено, що загальна вартість наданих послуг, виконаної адвокатом роботи становить 20000,00грн.

Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Так, при вирішенні питання стосовно розподілу витрат, пов`язаних із правничою допомогою адвоката, суд насамперед звертає увагу на те, що справа даної категорії відповідно до предмету спору є справою незначної складності. Також, судом враховано відомості з Єдиного державного реєстру судових рішень, за даними якого має місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій з подібного предмету спору, що спрощувало роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Відтак, враховуючи заперечення відповідача та з огляду на характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на правничу допомогу суд дійшов висновку, що заявлені представником позивача витрати на правничу допомогу є неспівмірними (завищеними) зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв`язку з чим підлягають зменшенню до 5000,00грн.

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1064,96грн, що підтверджується квитанцією про сплату №9912-6751-9399-4803 від 24.07.2026 (а.с.10).

За таких обставин, враховуючи задоволення позовних вимог, судовий збір у розмірі 1064,96грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради, органом якого порушено права позивача.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246, 250 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (вул. Вячеслава Зайцева, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 37573438) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Комісії із встановлення факту здійснення особою постійного догляду Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (вул. Вячеслава Зайцева, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 37573438) щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) від 02.07.2026 про складання та видачу Акта про встановлення факту здійснення ним постійного догляду за своїм батьком — ОСОБА_2 .

Зобов`язати Комісію із встановлення факту здійснення особою постійного догляду Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (вул. Вячеслава Зайцева, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 37573438) повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 02.07.2026 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому судовому рішенні та прийняти рішення, відповідно до «Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціального захисту населення Запорізької міської ради (вул. Вячеслава Зайцева, буд. 14, м. Запоріжжя, 69035; код ЄДРПОУ 37573438) судовий збір у розмірі 1064,96грн (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00грн (п`ять тисяч гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 24.09.2026.

Суддя І.В.Садовий