Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №260/6073/26 — Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2026 рокум. Ужгород№ 260/6073/26

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , через свого представника – адвоката Іванова Олексія Андрійовича, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , у якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, викладене у Повідомленні від 07.08.2026 року (вих. №1099/4278) та оформлене Витягом з протоколу засідання комісії №110 від 07.08.2026 року.

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та оформити (видати) відповідну довідку про надання відстрочки.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 03 серпня 2026 року він звернувся через Центр надання адміністративних послуг до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як батько, який самостійно виховує дитину віком до 18 років. За результатами розгляду заяви йому відмовлено у наданні відстрочки з підстав того, що рішенням суду нібито не встановлено факту самостійного виховання дитини. Позивач вважає таку відмову протиправною та необґрунтованою, оскільки відповідач у листі від 19.08.2026 №1099/6/4432 сам підтвердив, що позивач раніше користувався правом на відстрочку за цією ж підставою у періоди з 08.05.2025 по 05.11.2025, з 11.12.2025 по 03.05.2026 та з 20.05.2026 по 01.08.2026.

Позивач зазначає, що рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17.07.2024 у справі №299/3171/24, на підставі якого йому раніше надавалися зазначені відстрочки, встановлено обставини щодо самостійного виховання ним неповнолітніх дітей, оскільки мати дітей з 2015 року виїхала за кордон та участі у їх вихованні не бере. На думку позивача, відповідач під час розгляду його останньої заяви безпідставно не врахував вказане рішення суду та обставини, які ним встановлені, хоча раніше сам визнавав наявність у позивача відповідного права на відстрочку та тричі її надавав. У зв`язку з цим позивач вважає відмову у наданні відстрочки протиправною та такою, що порушує його права.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

15 вересня 2026 року представником відповідача, через особистий кабінет підсистеми «Електронний суд», подано до суду відзиві на позовну заяву, у якому зазначає, що позивачу було відмовлено у наданні відстрочки у зв`язку з тим, що рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17.07.2024 року у справі № 299/3171/24 не встановлено факту самостійного виховання ним дітей. Посилаючись на практику Верховного Суду, відповідач вказує, що окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з батьком та виконання ним обов`язку щодо утримання дитини самі по собі не свідчать про її самостійне виховання одним із батьків. При цьому, на думку відповідача, позивачем не надано доказів належного виконання ним батьківських обов`язків саме щодо самостійного виховання та утримання дітей, а також не спростовано можливості участі матері у їх вихованні та утриманні.

Крім того, відповідач заперечує проти заявленої позовної вимоги про зобов`язання надати позивачу відстрочку, зазначаючи, що Комісія при ІНФОРМАЦІЯ_3 є колегіальним органом, який уже прийняв рішення за заявою позивача, а законодавством не передбачено процедури перегляду заяв про надання відстрочки після прийняття такого рішення. У зв`язку з наведеним відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача у відповіді на відзив (від 17.09.2026 року) зазначає, що доводи відповідача є необґрунтованими та суперечать фактичним обставинам справи. Зокрема, зазначає, що рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17.07.2024 року у справі №299/3171/24 прямо встановлено, що діти залишені на утриманні та самостійному вихованні позивача, а тому відповідач не вправі ставити під сумнів установлені судом обставини чи вимагати їх додаткового підтвердження. На думку представника позивача, посилання відповідача на практику Верховного Суду є безпідставним, оскільки наведені ним справи відрізняються за фактичними обставинами, тоді як у цій справі позивач надав судове рішення, яке, як зазначено у відповіді на відзив, є належним документом для підтвердження самостійного виховання дитини відповідно до пункту 4 додатка 5 до Порядку №560.

Крім того, представник позивача наголошує, що відповідач раніше тричі надавав позивачу відстрочку за тією самою підставою та на підставі того самого судового рішення - у періоди з 08.05.2025 по 05.11.2025, з 11.12.2025 по 03.05.2026 та з 20.05.2026 по 01.08.2026, а тому зміна позиції без зміни фактичних обставин, на його думку, порушує принципи правової визначеності та легітимних очікувань. Щодо доводів про дискреційні повноваження Комісії представник позивача зазначає, що такі повноваження не є необмеженими, і за умови подання позивачем усіх передбачених законодавством документів у відповідача виник обов`язок надати відстрочку. У зв`язку з цим просить позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є військовозобов`язаним та перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 (Виноградів).

03 серпня 2026 року ОСОБА_1 звернувся через центр надання адміністративних послуг до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою №20260803-1035755 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» як батько, який самостійно виховує дитину віком до 18 років. До заяви позивачем, зокрема, додано рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17.07.2024 у справі №299/3171/24, яким дітей залишено на його утриманні та самостійному вихованні.

За результатами розгляду заяви та доданих до неї документів комісією при ІНФОРМАЦІЯ_1 прийнято рішення, оформлене протоколом №110 від 07.08.2026 року, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації. Повідомленням від 07.08.2026 №1099/4278 позивача повідомлено про прийняте рішення, підставою для якого зазначено те, що рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17.07.2024 у справі №299/3171/24 не встановлено факту самостійного виховання дітей.

Позивач вважаючи рішення відповідача протиправним, звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі Закон №3543-XII).

Відповідно до ст. 1 Закону №3543-XII мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Згідно з ч.5 ст.22 Закону №3543-XII призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення визначає «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 №560 (далі - Порядок №560).

Відповідно до п.п.57-58 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі:

- голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу);

- члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Згідно п.60 Порядку №560 Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Згідно п.4 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Перелік документів, що подаються військовозобов`язаними для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію встановлений Додатком 5 до Порядку №560, зокрема для п.4 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII:

- свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або витяг із Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

Матеріалами справи підтверджено, що відмова відповідача мотивована саме відсутністю документу, що підтверджує факт самостійного виховання дитини.

Судом встановлено, що рішенням від 17.07.2024 року Виноградівського районного суду Закарпатської області у справі №299/3171/24 визначено місце проживання неповнолітнього сина та малолітньої дочки разом з батьком за відповідною адресою.

Рішенням суду від 17.07.2024 року Виноградівський районний суд Закарпатської області також встановив, що після розірвання шлюбу ОСОБА_1 самостійно виховує дітей та проживає з ними. Судом встановлено, що батько має постійне місце проживання, доглядає дітей, утримує їх матеріально, а за місцем його проживання наявні належні умови для проживання дітей. Водночас судом встановлено, що мати дітей зареєстрована окремо від позивача та дітей, з 2015 року виїжджає за кордон, дітьми не цікавиться, не виховує їх та не піклується про їх духовний, моральний і фізичний стан.

У резолютивній частині рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17.07.2024 року у справі №299/3171/24 прямо зазначено, що неповнолітнього сина та малолітню дочку залишено на утриманні та самостійному вихованні батька – ОСОБА_1 – за його місцем проживання та реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, не доказуються повторно при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційне значення мають саме встановлені судом фактичні обставини, а не їх повторна оцінка.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що позивач наданими до заяви документами підтвердив, що він самостійно виховує двох неповнолітніх дітей.

Отже, рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи те, що позивачем до ІНФОРМАЦІЯ_4 було надано всі необхідні документи для надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно п.4 ч.1 ст.23 Закону №3543-XII, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги частково та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання відстрочки, з урахуванням рішення суду.

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, враховуючи те, що відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у розмірі 1331,20 грн, який підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.134 вказаного Кодексу витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому відповідно до ч.5 ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч.6 та 7 ст.134 Кодексу у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 №3-рп/2009 у справі №1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Європейський суд з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У п.269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. зазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Верховний Суд в постановах від 21.01.2021 в справі №280/2635/20, 21.01.2021 в справі №120/3929/19-а звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний правовий висновок викладений також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Згідно з правилами оцінки доказів, що встановлені ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем до суду подані: договір про надання правничої допомоги від 12.08.2026 року, в якому зазначено, що гонорар визначається додатком до договору; додаток до договору від 12.08.2026 року; попередній розрахунок послуг з надання правничої допомоги від 12.08.2026 року; довідка про оплату юридичних послуг адвоката від 12.08.2026 року та акт виконаних робіт від 21.08.2026 року, згідно якого позивачу надаються послуги на загальну суму 12000,00 грн.

Також позивачем до суду подані ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Суд не вправі надавати оцінку умовам договору (зокрема вартості наданих адвокатом послуг), що погоджені сторонами договору в підписаних на виконання договору документах.

Разом з тим, враховуючи положення Кодексу адміністративного судочинства України, в тому числі процесуальні правила оцінки доказів, правову позицію Верховного Суду та Європейського суду з прав людини, а також принцип співмірності, критерій розумності заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу і фінансовий стан обох сторін, один з яких є суб`єктом владних повноважень, який потребує фінансування з Державного бюджету України, суд вважає за необхідне зменшити вартість витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, предмет спору у цій справі не є складним (справа віднесена до справ незначної складності), не містить багато спірних правовідносин, не потребує складних правових досліджень, вивчення великого обсягу фактичних даних та аналізу великої кількості первинних документів, а обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. До того ж щодо даної категорії справ існує усталена судова практика, з якою можна легко ознайомитися, прочитавши рішення адміністративних судів, що наявні в Єдиному державному реєстрі судових рішень в мережі Інтернет за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/; доступ до зазначеного Реєстру є вільним.

Враховуючи зазначене, правило щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу поширюється на суму таких витрат, яка з урахуванням наведеної позиції суду становить 6000,00 грн.

Керуючись статтями 9, 14, 242-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оформлене протоколом №110 від 07 серпня 2026 року, в частині відмови ОСОБА_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Зобов`язати Комісію при ІНФОРМАЦІЯ_1 з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок) та витрати на професійну правничу (правову) допомогу у розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяЯ. М. Калинич