Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №240/19989/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/19989/26

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Окис Т.О., розглянувши в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

установив:

У травні 2026 року ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач-1, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) щодо призову на військову службу під час проведення загальної мобілізації на підставі Указу Президента країни «Про загальну мобілізацію, визнання протиправним та скасування наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 «Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час загальної мобілізації» №2957 від 03 квітня 2026 року в частині призову ОСОБА_1 , зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач-2, В/ч НОМЕР_1 ) виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що дії по мобілізації вчинені із порушенням вимог чинного законодавства з огляду на те, що позивач був визнаний непридатним до військової служби та виключений з військового обліку. З огляду на очевидну незаконність оскаржуваного наказу, який хоч і вичерпує дію фактом виконання, його скасування не порушить стабільності публічно-правових відносин та принцип правової визначеності, а навпаки вказуватиме на неприпустимість допущення неправомірних дій центром комплектування при мобілізації військовозобов`язаних осіб, які мають право на відстрочку від призову. Покликаючись на доктрину «плодів отруйного дерева» стверджує, що оскільки саме протиправні дії ТЦК та СП призвели до мобілізації позивача та винесенню наказу в частині призову позивача на військову службу, як наслідок зарахування позивача до списків особового Військової частини НОМЕР_1 підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 05 червня 2026 року позов прийнято до провадження, призначено до розгляду в електронній формі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, визначено відповідачу строк для подання відзиву на позов та витребуваних судом документів.

24 червня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач-1 просить у задоволенні позову відмовити. Зауважує, що позивача було супроводжено органами Національної поліції до відділу центру комплектування та соціальної підтримки як порушника правил військового обліку, оскільки такий не перебуває на військовому обліку. Після доставлення позивача, його було поставлено на військовий облік та правлено на проходження медичного огляду для визначення придатності о військової служби. За наслідками такого огляду позивач був визнаний придатним до військової служби. Наголошує, що ні під час перебування у ІНФОРМАЦІЯ_4 , ні під час проходження медичного огляду, позивач не надав документів, які підтверджують його виключення з військового обліку та не оскаржував довідку військово-лікарської комісії в адміністративному порядку. Станом на 03 квітня 2026 року в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів була відсутня інформація про виключення з військового обліку позивача. Наведене обумовило видання наказу про призом позивача на військову службу. За результатами реалізації такого наказу позивач зарахований та проходить військову службу у В/ч НОМЕР_1 . Отже з зарахування до списків особового складу частини та всіх видів забезпечення позивач проходить військову службу та набув правового статусу «військовослужбовець». Акцентує увагу, що згідно приписів Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначений виключний перелік підстав для звільнення з військової служби, а правовою підставою для виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини є письмове повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або наказ командира (начальника) військової частини про звільнення. Натомість, до позовної заяви не додано доказів звернення позивача до командування військової частини із рапортом про звільнення з військової служби або прийняття відповідного рішення уповноваженим командуванням.

24 червня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач наполягає на задоволенні позову. Наголошує, що сама по собі відсутність відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів про виключення позивача з військового обліку не свідчить про відсутність факту виключення особи з військового обліку. Неналежне ведення державних реєстрів, несвоєчасне внесення або невнесення інформації уповноваженими органами не може створювати негативні наслідки для громадянина та бути підставою для обмеження його прав. Фактично рішення про взяття позивача на військовий облік та його подальшу мобілізацію були прийняті виключно на підставі інформації електронної бази даних без проведення належної перевірки.

27 липня 2026 року до суду надійшов відзив, у якому відповідач-2 також просить у задоволенні позову відмовити. Покликаючись на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05 лютого 2025 року у справі №160/2592/23 стверджує, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу. Позивача зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 наказом командира від 04 квітня 2026 року № 96. Відтак, на даний час позивач є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 і клопотати про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, йому необхідно шляхом подання рапорту по команді, до якого додаються документи на підтвердження підстав звільнення відповідно до норм Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10 квітня 2009 року № 170. Згідно інформації, наявної у Військової частини НОМЕР_1 , відповідного рапорту позивач не подавав, а тому правові підстави, на переконання частини, для задоволення позову відсутні.

У період з 08 по 10 червня 2026 року головуюча суддя перебувала у відрядженні, з 06 по 26 липня 2026 року – у відпустці, з 29 по 31 липня 2026 року, з 13 по 15 серпня 2026 року – у відрядженні.

На підставі частини 1 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні).

Розглядаючи спір по суті, суд, на підставі наявних у справі доказів, установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , 17 грудня 2010 року документований ІНФОРМАЦІЯ_6 № НОМЕР_2 , згідно якого визнаний непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі пункту «г» статті 2 та пункту «а» статті 30 Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, затвердженого наказом Міністра оборони України від 12 серпня 2008 року №402.

03 квітня 2026 року ОСОБА_1 був доставлений до п`ятого відділу ІНФОРМАЦІЯ_3 працівниками органів Національної поліції.

Під час перевірки облікових даних ОСОБА_1 установлено, що такий не перебуває на військовому обліку.

Наведене обумовило взяття позивача на військовий обліку та оформлення направлення для визначення придатності до служби на проходження військово-лікарської комісії.

За наслідками такого проходження оформлена картка обстеження та медичного огляду від 03 квітня 2026 року №7008092, в якій зазначено: діагноз хронічний бронхіт, на підставі статті 46 «в» графи ІІ Розладу хвороб визнаний придатний до військової служби.

Аналогічна інформація наведена у довідці військово-лікарської комісії від 03 квітня 2026 року №2026-0403-1830-1798-3, яка також містить підпис позивача про ознайомлення з такою.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» від 03 квітня 2026 року №2957 позивача призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до Військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира В/ч НОМЕР_1 від 04 квітня 2026 року №96 солдата запасу ОСОБА_1 з 04 квітня 2026 року зараховано о списків особового складу частина та на всі види забезпечення, а на котлове забезпечення зі сніданку 05 квітня 2026 року при пункті постійної дислокації і вважати призначеним гранатометником 3 аеромобільного відділення 1 аеромобільного взводу 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону.

Уважаючи дії відповідача-1 по мобілізації протиправними, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до статті 106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російською федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та на час розгляду справи не скасований.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює та визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 12 березня 1992 року №2232-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №2232-ХІІ).

За змістом частини 1, 3 та 9 статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники – особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники – особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці – особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані – особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти – особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Статтею 2 Закону України №2232-XII передбачено, що виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.

Суд зауважує, що відповідно до приписів статті 37 Закону України №2232-ХІІ у редакції на час отримання позивачем тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 , тобто 17 грудня 2010 року, взяттю на військовий облік у військових комісаріатах підлягають громадяни, зокрема, приписані до призовних дільниць як призовники. Військовозобов`язані та призовники після прибуття на нове місце проживання зобов`язані у семиденний строк стати на військовий облік.

Як установлено судом з копії паспорта ОСОБА_1 , який виданий 05 листопада 2002 року, позивач з 05 листопада 2002 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому 14 листопада 2005 року був знятий з реєстрації за вказаною адресою та 20 травня 2014 року знову зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Інформації про реєстрацію місця проживання у Горностаївському (зараз Каховський) районі Херсонської області, територію якого обслуговував ІНФОРМАЦІЯ_7 , який видав позивачу Тимчасове посвідчення № НОМЕР_2 , паспорт позивача не містить.

Додатково суд зауважує, що громадяни, які проживали на території Попільнянського району Житомирської області до адміністративно-територіальної реформи та реорганізації військових комісаріатів підлягали обліку у ІНФОРМАЦІЯ_8 . Такий комісаріат після реорганізації увійшов до складу ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Наведене, на переконання суду, свідчить, що у разі виконання позивачем правил військового обліку, він повинен був стати на військовий облік у ІНФОРМАЦІЯ_8 не пізніше 12 листопада 2002 року та у подальшому, в разі зміни місця реєстрації, зобов`язаний був повідомити про наявність підстав для зняття з військового обліку у зв`язку з необхідністю стати на військовий обліку в іншому комісаріаті, назву якого також мав повідомити.

За відсутності в розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_3 , як правонаступника ІНФОРМАЦІЯ_9 , інформації про перебування ОСОБА_1 на військовому обліку в такому комісаріаті та зняття з обліку у зв`язку з переїздом на нове місце проживання, відповідач-1 не мав будь-яких правових підстав для вчинення дій направлених на отримання інформації про позивача з іншого територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо його статусу як військовозобов`язаного.

Наведене спростовує твердження позивача про допущення ІНФОРМАЦІЯ_2 бездіяльності в частині витребування облікових даних позивача перед прийняттям рішення про взяття його на військовий облік, а викладене вище підтверджує, що відповідні дії відповідача-1 обумовлені саме невиконанням позивачем покладених на нього обов`язків як військовозобов`язаного до отримання права на виключення з військового обліку.

Також суд зауважує, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він хоча б повідомляв працівників відповідача-1 про наявність у нього Тимчасового посвідчення № НОМЕР_2 . Така інформація відсутня і в Довідці військо-лікарської комісії від 03 квітня 2026 року №2026-0304-1830-1798-3, зокрема про те, що позивач визнаний непридатним до військової служби за станом здоров`я.

Окрім цього, суд зауважує на таке.

Указом Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24 лютого 2022 року було оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

У подальшому Президентом неодноразово видавалися Укази про продовження строку проведення загальної мобілізації. Станом на момент виникнення спірних правовідносин Указом Президента України від 12 січня 2026 року №41/2026 продовжено з 03 лютого 2026 року строк проведення загальної мобілізації на 90 діб.

Основним нормативно-правовим актом, що встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі – підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів є Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року №3542-ХІІ з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі – Закон України №3542-ХІІ).

Приписами частини 6 статті 23 названого Закону закріплено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Застережень про виключення для осіб, які визнані непридатними до військової служби та виключені з військового обліку, наведене норма не містить.

Отже, станом на 03 квітня 2026 року позивача зобов`язаний був мати при собі та пред`явити Тимчасове посвідчення № НОМЕР_2 .

Однак доказів, які б підтверджували вчинення позивачем таких дій матеріали справи не містять.

Наведене, на переконання суду, спростовує твердження позивача щодо протиправності дій відповідача-1 в частині призову на військову службу під час проведення загальної мобілізації та виключає правові підстави для задоволення відповідної позовної вимоги.

Такий висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові 18 січня 2024 року у справі №280/6033/22.

Оскільки решта позовних вимог є похідними, суд приходить до висновку про відмову в їх задоволенні.

У контексті оцінки решти доводів сторін слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, пункт 29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у цій справі.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 названого Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд уважає, що у задоволенні позову належить відмовити.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 257, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене протягом 30 днів з дати його ухвалення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Т.О. Окис

24.09.26