Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №160/15956/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокуСправа №160/15956/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (відповідач-1), ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідач-2) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.02.2020 по 09.07.2020 основних видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити з 01.02.2020 по 09.07.2020 перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, із урахуванням раніше виплачених сум за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, із урахуванням раніше виплачених сум за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у 2020 році без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 , вихідної допомоги при звільненні у 2020 році із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, із урахуванням раніше виплачених сум за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічної оплачувану відпустку за 2020 рік без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за 2020 рік із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, із урахуванням раніше виплачених сум за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за дні невикористаної додаткової пільгової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки при звільненні у 2020 році без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за дні невикористаної додаткової пільгової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки при звільненні у 2020 році із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, із урахуванням раніше виплачених сум за кодом економічної класифікації видатків 2112 “Грошове забезпечення військовослужбовців” та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 (нині – ІНФОРМАЦІЯ_5 ) та отримував грошове забезпечення, в тому числі за спірний період, розраховане відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30.08.2017 року (далі Постанова №704) в редакції п. 6 постанови Кабінету Міністрів України “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” №103 від 21.02.2018 року (далі Постанова №103), виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови №704. Проте, з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі, як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Крім цього, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 скасовано пункт 6 Постанови №103. У зв`язку із наведеним з 29.01.2020 року та в подальшому з 01 січня кожного наступного року виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовим званням згідно з попередньою редакцією п. 4 Постанови №704, тобто шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Однак, відповідачем у спірний період протиправно не було встановлено посадовий оклад позивача та оклад за спеціальним званням, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 1 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а також у зв`язку із цим протиправно розраховано грошове забезпечення та грошову допомогу на оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, вихідну допомогу при звільненні, грошову компенсацію за невикористану щорічну оплачувану відпустку, грошову компенсацію за дні невикористаної додаткової пільгової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки за спірний період, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України про Державний бюджет України станом на 01.01.2020 року, у зв`язку із чим позивач просить зобов`язати відповідача здійснити відповідний перерахунок та виплату.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачеві строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: уточненої позовної заяви, в якій чітко зазначити кого саме він вважає відповідачами у цій справі та до кого спрямовує свої позовні вимоги, а у разі визначення декількох відповідачів - зазначити позовні вимоги щодо кожного з них, вказавши інформацію стосовно позивача та відповідача (-чів), передбачену пунктом 2 частини 5 статті 160 КАС України, а також подати копії цієї уточненої позовної заяви та додатків до неї відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі.

На виконання вимог ухвали суду від 15.06.2026 року позивачем подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/15956/26, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також вказаною ухвалою суду залучено ІНФОРМАЦІЯ_5 до участі у справі №160/15956/26 у якості другого відповідача.

Цією ж ухвалою суду витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_2 : письмові пояснення та докази на їх підтвердження відносно того, який саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб було використано при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.02.2020 року по 09.07.2020 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, вихідної допомоги, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії при звільненні, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням.

22.07.2026 року до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_2 на позовну заяву, в якому відповідач-2 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач проходив військову службу на посаді заступника військового комісара з територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_6 . 23.04.2021 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку” від 30 березня 2021 року №1357- IX, в якому, п. 2 Прикінцевих та перехідних положень встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються на базі діючих військових комісаріатів шляхом їх перетворення протягом двох місяців з дня набрання чинності цим Законом. Отже, відповідач ІНФОРМАЦІЯ_5 є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_7 . Відповідно до ч.8 ст.1 Закону №2232-XII, положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджуються Кабінетом Міністрів України. Так, згідно з п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2022 року №154 (далі – Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства. Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя. Варто зауважити, що будучи структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_8 (далі – ІНФОРМАЦІЯ_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_10 не має самостійного балансу, реєстраційних рахунків в органах Казначейства тощо. Усе фінансове, матеріально-технічне забезпечення військовослужбовців, які проходять (проходили) службу в ІНФОРМАЦІЯ_11 , здійснюється ІНФОРМАЦІЯ_12 . З урахуванням вищевикладеного, ІНФОРМАЦІЯ_10 не може надати витребувані судом документи, зокрема, що стосуються розрахунку грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, вихідної допомоги, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, премії при звільненні) ОСОБА_1 .

27.07.2026 року до суду надійшов відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 на позовну заяву, в якому відповідач-1 пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що він не є належною відповідачем у цій справі, оскільки хоча ІНФОРМАЦІЯ_3 і є юридичною особою в правовому розумінні, як суб`єкт господарювання, і стороною у трудових відносинах, разом з тим, на відміну від суб`єкта підприємницької діяльності або державного підприємства, відповідач-1 не заробляє гроші, не веде господарську діяльність з вироблення продукції або здійснення комерційної діяльності, а отримає гроші централізовано згідно з бюджетними планами Міністерства оборони України. Відповідач-1 не отримує прибуток, який залишається після виплат належних податків, зборів та видатків, яким можуть розпоряджатись керівники суб`єктів підприємницької діяльності. Таким чином, відповідач-1 діяв виключно на підставах Конституції, Законів, підзаконних нормативних актів, зокрема, Постанов Кабінету Міністрів України, та Наказів і розпоряджень вищого керівництва Міністерства оборони України, при цьому відповідач-1 не має права приймати самостійне рішення щодо нарахування грошового забезпечення. Отже, в діях (або бездіяльності) відповідача-1 немає противоправних дій або бездіяльності. Мова про дії ведеться тому, що грошове забезпечення та належні виплати в рамках наданих коштів та вказівок керівництва позивачеві були нараховані, але позивач вважає, що не в повному обсязі. На підставі вищевказаних фактичних обставин відповідач-1 вважає, що позивач звернувся не до тієї особи за відновленням, на його думку, порушеного права. Так, грошове забезпечення позивача за спірний період нараховувалося та виплачувалося згідно з чинним законодавством, а саме: відповідно до п.4 Постанови №704 в редакції п. 6 Постанови №103, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови №704. При цьому, з огляду на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, підстав для застосування з 01.01.2018 року до спірних правовідносин, пов`язаних з визначенням грошового забезпечення для перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, норми п. 4 постанови КМУ №704 в попередній редакції, яка діяла до 24.02.2018 року (тобто, до внесення змін, затверджених постановою КМУ №103) немає. Також не можуть застосовуватися для регулювання спірних правовідносин тексти приміток до Додатків 1 та 14 до постанови КМУ №704, оскільки ці примітки не містять норм права. Отже, згідно із постановою КМУ №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року. Також відповідач-1 зазначав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з цим позовом, встановлений ст.233 КЗпП України в редакції Закону №2352-ІХ, чинній на момент подання цієї позовної заяви.

Також 27.07.2026 року до суду на виконання ухвали суду від 13.07.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшли витребувані ухвалою суду письмові пояснення, в яких, зокрема, зазначалося, що відповідно до Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою №704 установлено, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям здійснюється у порядку, визначеному державними органами, у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання. На виконання цих нормативно-правових актів та в межах асигнувань, що виділялися на утримання Збройних Сил України у 2022 році, Міністром оборони України були встановлені розміри грошового забезпечення та доведені до територіальних центрів комплектування і соціальної підтримки. У ці роки Міністерству оборони України виділялися асигнування, які забезпечували виплату грошового забезпечення військовослужбовців, в т. ч. посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р. – 1762 грн., як це передбачено Постановою №704.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 01.02.2020 року по 09.07.2020 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Так, відповідно до витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_13 (по стройовій частині) від 09.07.2020 року №88 майора ОСОБА_2 , заступника військового комісара з територіальної оборони ІНФОРМАЦІЯ_6 , звільненого наказом командувача військ оперативного командування “ ІНФОРМАЦІЯ_14 ” (по особовому складу) від 26.06.2020 року №182 у запас з правом носіння військової форми за підпунктом “а” (у зв`язку із закінченням строку контракту) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, слід вважати таким, що справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_15 ; з 11 липня 2020 року виключений зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_6 , знятий з усіх видів забезпечення.

Крім цього, у наказі військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_13 (по стройовій частині) від 09.07.2020 року №88, зокрема, зазначено, що: щорічна основна відпустка за 2020 рік використана позивачем у кількості 22 (двадцять дві) доби, грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік отримав; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, за 2020 рік не отримав; виплачено одноразову грошову допомогу в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 3 (три) календарних роки служби; виплачено грошову компенсацію за не отримане речове майно у розмірі 28 326,15 грн; виплачено грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, як учаснику бойових дій, за 2017-2020 роки (тривалістю 14 календарних днів за кожний рік).

Судом також встановлено та відповідачем-1 визнається у відзиві на позовну заяву, що розмір посадового окладу та окладу за військовим званням позивача за період його служби з 01.02.2020 року по 09.07.2020 року у ІНФОРМАЦІЯ_4 був встановлений з урахуванням вимог Постанови №704 в редакції Постанови №103, відповідно до яких розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величини розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, тобто 1762,00 грн.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача-1 щодо проведення вищевказаного перерахунку та виплати позивачеві грошового забезпечення, а також грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку, грошової компенсації за дні невикористаної додаткової пільгової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки за спірний період, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-XII від 20.12.1991 року (далі - Закон №2011-XII).

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” №2011-XII від 20.12.1991 року (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 (далі - Постанова № 704), якою зокрема затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 року) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Примітки додатків №№1, 12, 13, 14 до коментованої постанови Уряду України містили положення, відповідно до яких посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.

21.02.2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” №103.

Відповідно до п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови КМУ №704 викладено у новій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Тобто, на момент набрання чинності Постановою №704 (01.03.2018 року) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 Постанови №103, а саме: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Отже, станом на 01.03.2018 року пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас, Закон України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” №2017-ІІІ від 05.10.2000 року (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Разом з цим суд зазначає, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Так, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України “Про Державний бюджет на 2019 рік” № 2629-VIII від 23.11.2018 року було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України “Про Державний бюджет на 2020 рік” №294-IX від 14.11.2019 року (далі - Закон №294-IX), Закон України “Про Державний бюджет на 2021 рік” №1082-ІХ від 15.12.2020 року (далі – Закону №1082-ІХ), Закон України “Про Державний бюджет на 2022 рік” №1928-ІХ від 02.12.2021 року (далі – Закон №1928-ІХ), Закон України “Про Державний бюджет на 2023 рік” №2710-ІХ від 03.11.2022 року (далі – Закон №2710-ІХ) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містить.

Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 року - набрання чинності Законом №294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі №913/204/18, від 10.03.2020 року у справі №160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовим актами, які мають вищу юридичну силу Законам України “Про Державний бюджет на 2020 рік” №294-IX, “Про Державний бюджет на 2021 рік” №1082-ІХ, “Про Державний бюджет на 2022 рік” №1928-ІХ, “Про Державний бюджет на 2023 рік” №2710-ІХ, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Таким чином, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року згідно із Законами №294-IX, №1082-IX, №1928-IX та №2710-IX, мало відбутися і підвищення розміру грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців.

Подібні правовідносини вже були предметом розгляду Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022 року).

Так, у постанові від 02.08.2022 року у згаданій справі Верховний Суд на підстав аналізу наведених вище норм права дійшов таких правових висновків:

- з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом №1082-IX, у осіб з числа військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 Постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);

- встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.”.

У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у справах №120/8603/21-а (постанова від 31.08.2022 року), №500/1813/21 (постанова від 12.09.2022 року) та №500/3840/21 (постанова від 22.09.2022 року).

При вирішенні цього спору суд також враховує такі висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22: “Спираючись на цей висновок можна погодитися з судом першої інстанції у тому, що посадовий оклад ОСОБА_1, її оклад за військовим (спеціальним) званням як військовослужбовця, з 30 січня 2020 року (як заявлено у позовній заяві) аж до її звільнення з військової служби у вересні 2021 року (згідно з наказом від 3 вересня 2021 року №291-ОС) мав би визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (а не на 1 січня 2018 року). З тих самих мотивів обґрунтовані висновки цього суду також і про неправильне нарахування грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2021 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні (розмір яких залежав від розміру грошового забезпечення)…”.

Вказаний правовий висновок Верховного Суду в подальшому застосовано в постанові Верховного Суду від 15.06.2023 року у справі №380/13603/21 в подібних правовідносинах до цієї адміністративної справи.

При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Також суд зазначає, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 за позовною заявою ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, за наслідками апеляційного перегляду справи було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи: ОСОБА_2, Міністерство соціальної політики України, Пенсійний фонд України, про визнання протиправним та скасування пункту постанови задоволено. Визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб”. У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 20.10.2022 року у справі №826/6453/18 касаційні скарги Пенсійного фонду України та Кабінету Міністрів України залишені без задоволення, а постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 без змін.

При цьому, у розумінні приписів ч. 1 ст. 325 КАС України, згідно з якою постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 набрала законної сили 29.01.2020 року.

Отже, враховуючи вищенаведене у сукупності, суд погоджується з доводами позивача відносно того, що зміна (підвищенням) прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року, на 1 січня 2021 року та на 1 січня 2022 року, в порівнянні із таким значенням, встановленого 1 січня 2018 року, є об`єктивною обставиною, що призводять до зміни розміру грошового забезпечення та всіх надбавок та доплат, при визначенні розміру яких враховуються посадовий оклад та оклад за спеціальне звання, а також інших складових грошового забезпечення, які вираховуються із розміру таких окладів.

Втім, означене правове регулювання спірних правовідносин, яке сформоване наведеною судовою практикою Верховного Суд, підлягає застосуванню до 19 травня 2023 року, включно, з огляду на таке.

Так, 12.05.2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 “Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №103 від 21.02.2018 року, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року” (далі – Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 року.

Пунктом 1 Постанови №481 визначено скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” №103 від 21.02.2018 року.

Також пунктом 2 вказаної Постанови внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30.08.2017 року, виклавши абзац перший в такій редакції: “ 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.”.

Щодо можливості застосування до спірних правовідносин норм Постанови №481, то суд зазначає таке.

По-перше, як слідує із офіційного веб-порталу Верховної Ради України коментована Постанова №481 набрала чинності 20.05.2023 року (https://zakon.rada.gov.ua/laws/card/481-2023-%D0%BF).

По-друге, жодним із положень Постанови №481 не надано зворотної дії в часі застосування її приписів, зокрема й у період з 29.01.2020 року дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18, якою залишено в силі рішення суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року за №103, яким внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.

За загальними правилами застосування норм права в часі, відповідний нормативно-правовий акт врегульовує правовідносини із дати набрання ним чинності (в залежності від обставин опублікування тощо), із дати значно пізніше від дати прийняття і набрання чинності, вказівку про що містить такий акт, або із дати, яка в календарному застосуванні передує даті прийняття акту, відомості у зв`язку із чим повинні зазначатися в останньому.

Так, згідно з частиною першою статті 52 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” №794-VІІ від 27.02.2014 року постанови Кабінету Міністрів України набирають чинності з дня їх офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими постановами, але не раніше дня їх опублікування.

По-третє, Кабінетом Міністрів України в постанові №481 не розкрито зміст, яким чином врегульовувати спірні правовідносини щодо врахування сталої величини (1762 грн) для розрахунку розмірів посадового окладу і окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, за період з 29.01.2020 року (дня ухвалення Шостим апеляційним адміністративним судом постанови у справі №826/6453/18) до 12.05.2023 року (дня прийняття Постанови №481).

По-четверте, незважаючи на прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №481 Верховний Суд за період по 16.05.2020 року, як і на день вирішення цього спору, не змінив (не відступив) від своїх попередніх висновків щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах за період до дня набрання чинності коментованої постанови Уряду України.

Отже, зважаючи на відсутність в Постанові №481 приписів про її застосування з іншої дати, ніж дати набрання чинності, то в суду, станом на час вирішення цього спору, нема підстав для висновку, відмінного від вищевикладеного, згідно усталеної практики Верховного Суду до 19.05.2023 року.

Зі змісту прохальної частини позову слідує, що позивач оскаржує саме бездіяльність відповідача-1 щодо обчислення та виплати йому в заниженому розмірі грошового забезпечення та грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку, грошової компенсації за дні невикористаної додаткової пільгової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки, проте, бездіяльність є пасивною формою поведінки, натомість, відповідачем у розглядуваному випадку здійснено нарахування та виплату позивачеві грошового забезпечення та спірних виплат, однак у зменшеному розмірі, тобто вчинені відповідні дії, якими і порушено права позивача.

При цьому судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 , який є правонаступником ІНФОРМАЦІЯ_13 , перебуває на повному забезпеченні, в тому числі і на фінансовому забезпеченні, у ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, відповідно до ч.8 ст.1 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою №154 від 23.02.2022 року затвердив Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі – Положення №154).

Відповідно до пунктів 1, 3 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.

Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються оперативному командуванню, в зоні відповідальності якого вони перебувають згідно з військово-адміністративним поділом території України.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки як структурні підрозділи територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя підпорядковуються відповідному територіальному центру комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, області, мм. Києва та Севастополя, на території відповідальності якого вони перебувають згідно з адміністративно-територіальним устроєм України.

Відповідно до пункту 7 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, реєстраційні рахунки в органах Казначейства.

Районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є відокремленими підрозділами відповідних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя.

Згідно із пунктом 16 Положення №154 особовий склад територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також транспорт і матеріально-технічні засоби зазначених територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки утримуються за рахунок кошторису Міноборони.

Отже, ІНФОРМАЦІЯ_5 є відокремленим підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є юридичною особою публічного права та відповідно має власні рахунки, баланси та бюджетні асигнування.

Враховуючи вищевикладені норми Положення №154, а також те, що ІНФОРМАЦІЯ_5 перебуває на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 , нарахування суми грошового забезпечення військовослужбовцям ІНФОРМАЦІЯ_2 , як роботодавця, здійснюється безпосередньо цим роботодавцем, водночас, виплата такого грошового забезпечення здійснюється вже ІНФОРМАЦІЯ_3 , як розпорядником коштів, на відповідні розрахункові рахунки, на підставі відповідних наказів, що включають в себе складові грошового забезпечення військовослужбовців, які подає ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зважаючи на наведене у сукупності, суд доходить висновку про протиправність дій ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 09.07.2020 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за дні невикористаної додаткової пільгової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30.08.2017 року.

Відтак, з метою відновлення порушених прав позивача вищевказаними протиправними діями відповідача-2, слід зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 09.07.2020 року, а також виплачених йому за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за дні невикористаної додаткової пільгової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум; а також зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 09.07.2020 року, а також виплачених йому за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за дні невикористаної додаткової пільгової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Отже, у вказаній частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Водночас, позовні вимоги, що стосуються зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок та виплату позивачеві матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової компенсації за невикористану щорічну оплачувану відпустку за спірний період, із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020 року, із урахуванням раніше виплачених сум, задоволенню не підлягають, оскільки з наявного в матеріалах справи витягу із наказу військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_13 (по стройовій частині) №88 від 09.07.2020 року судом встановлено, що матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, за 2020 рік позивач не отримував, а щорічна основна відпустка за 2020 рік використана позивачем і про наявність невикористаних днів такої відпустки, які підлягають грошовій компенсації, у наказі не вказано, водночас, позивачем не доведено, що в нього були при звільненні якісь дні невикористаної щорічної оплачуваної відпустки.

Щодо позовних вимог в частині відносно компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, суд зазначає таке.

Згідно із пунктом 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 р. №44 (далі - Порядок №44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених вище норм Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відтак, в цій частині позовні вимоги також підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене у сукупності, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо доводів відповідача-1 відносно пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.

Так, згідно з ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

При цьому абз.1 ч.2 ст.122 КАС України встановлено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас ч.3 ст.122 КАС України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.5 ст.122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

За змістом приписів п.17 ч.1 ст.4 КАС України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 2 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Отже, військова служба є різновидом служби публічної.

При цьому, як слідує з аналізу наведених вище приписів ст.122 КАС України, шестимісячний строк звернення до суду в адміністративному судочинстві є загальним і застосовується, якщо інше не встановлено цим Кодексом або іншими законами, водночас, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Разом з тим, у зазначених вище положеннях частини п`ятої ст.122 КАС України відсутні норми, які б встановлювали строки звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Умови проходження більшості видів публічної служби, зокрема й у питаннях щодо оплати праці, регулюються як спеціальним законодавством, так і загальними нормами трудового законодавства, тобто нормами законодавства про працю.

Так, до 19 липня 2022 року частиною 1 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, було встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Разом із цим, частиною 2 статті 233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, було встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, до 19 липня 2022 року право на звернення до суду з позовом щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком.

Водночас, зважаючи на те, що у зазначених вище положеннях ст.122 КАС України відсутні норми, що регулювали б порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, та наявність таких норм у ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, чинній до 19 липня 2022 року, до цієї дати (до 19.07.2022р.) до спорів осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, щодо нарахування і виплати (стягнення) належної їм заробітної плати застосовувалися саме норми ч.2 ст.233 КЗпП України, тобто звернення до суду з такими позовами не обмежувалося будь-яким строком.

Разом з тим, Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, статтю 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті (частина 1 статті 233 КЗпП України).

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116) (частина 2 статті 233 КЗпП України).

Отже, до 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, суд доходить висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022р. №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023р.

Крім цього, у вказаному рішенні Верховний Суд також акцентував увагу на тому, що при розгляді справ за позовами щодо нарахування та виплати (стягнення) належної заробітної плати у відносинах публічної служби застосуванню підлягають не приписи частини п`ятої статті 122 КАС України, якими встановлено місячний строк на звернення до суду з такими позовами, а положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосується строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, які, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

З огляду на викладене, суд зазначає, що звернення до суду з позовними вимогами щодо перерахунку та виплати позивачеві грошового забезпечення та інших здійснених при звільненні виплат за період з 01.02.2020 року по 09.07.2020 року не обмежене жодним строком.

Відтак, доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду є безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до положень п. 1, 13 ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір”, судовий збір останнім сплачено не було, відтак, підстави для розподілу судових витрат у виді судового збору відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо проведення нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 09.07.2020 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги на оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за дні невикористаної додаткової пільгової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30.08.2017 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_5 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) перерахунок грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 09.07.2020 року, а також виплачених йому за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за дні невикористаної додаткової пільгової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) здійснити виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошового забезпечення за період з 01.02.2020 року по 09.07.2020 року, а також виплачених йому за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, вихідної допомоги при звільненні, грошової компенсації за дні невикористаної додаткової пільгової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 по 2020 роки, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” станом на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками до Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до вимог Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова