Рішення від 21 вересня 2026 р. у справі №160/14618/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року Справа № 160/14618/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Позаштатна військово-лікарської комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, скасування результатів ВЛК, зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Позаштатна військово-лікарської комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій позивач, з урахуванням уточнень від 14.07.2026 року, просить суд:

визнати протиправними дії Берегівського районного відділу поліції ГУНП у Закарпатській області щодо:

незаконної зупинки транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 24 травня 2026 року.

примусового доставления Позивача до ІНФОРМАЦІЯ_3 без належних правових підстав;

передачі Позивача працівникам ІНФОРМАЦІЯ_1 без складення процесуальних документів, передбачених законодавством України;

визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо:

прийняття Позивача після його незаконного доставления працівниками поліції;

проведення мобілізаційних заходів стосовно Позивача за наявності чинної відстрочки;

ігнорування відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

неврахування документів, що підтверджували право Позивача на відстрочку;

направлення Позивача на проходження військово-лікарської комісії (ВЛК) за відсутності правових підстав;

не врахування заяв про відмову від проходження ВЛК (під примусом у незаконний спосіб);

вчинення інших мобілізаційних заходів всупереч вимогам Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

визнати протиправною та скасувати постанову (довідку) військово-лікарської комісії, яка була прийнята стосовно ОСОБА_1 за результатами проходження військово-лікарської комісії 24-25 травня 2026 року;

(У ночі, протягом 3-хв, невідомими особами, що порушує норми проходження ВЛК)

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 внести до військово-облікових документів та відповідних державних реєстрів відомості про чинну відстрочку ОСОБА_1 , надану відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка діє до 29 березня 2027 року;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 утриматися від будь-яких дій щодо призову та мобілізаційних заходів, відправлення, переміщення, оформлення проходження військової служби, зміни військово-облікового статусу Позивача та використання результатів оскаржуваної військово-лікарської комісії до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;

витребувати у ІНФОРМАЦІЯ_3 :

усі матеріали особової справи Позивача;

копію рішення про направлення на ВЛК;

копію направлення на ВЛК;

копію постанови (довідки) військово-лікарської комісії;

усі медичні документи, що були використані при проходженні ВЛК;

журнал реєстрації проходження ВЛК (за датою та часом);

документи щодо мобілізаційних заходів;

копії усіх повісток;

інформацію щодо підстав проведення мобілізаційних заходів відносно Позивача;

інформацію щодо наявності чи відсутності відомостей про чинну відстрочку у Реєстрі станом на 24-25 травня 2026 року.

витребувати у Берегівського районного відділу поліції ГУНП у Закарпатській області:

матеріали щодо зупинки транспортного засобу;

інформацію про всіх поліцейських, які брали участь у події;

записи боді-камер;

записи автомобільних відеореєстраторів;

журнали чергової частини;

рапорти працівників поліції;

службові пояснення;

документи щодо підстав доставлення Позивача;

інформацію про наявність чи відсутність адміністративного затримання;

інформацію про складення будь-яких процесуальних документів;

стягнути із відповідачів судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою суду від 01.06.2026 року у задоволенні заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в адміністративній справі №160/14618/26 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, скасування результатів ВЛК, зобов`язання вчинити певні дії – відмовлено.

Ухвалою суду від 02.06.2026 року позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, скасування результатів ВЛК, зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Ухвалою суду від 26.06.2026 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - повернуто заявнику без розгляду.

Ухвалою суду від 26.06.2026 року продовжено строк для усунення недоліків позовної заяви ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа: Берегівський районний відділ поліції ГУНП в Закарпатській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 15.07.2026 року у задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову – відмовлено.

Ухвалою суду від 17.07.2026 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку положень ст. 262 КАС України.

Також ухвалою суду від 17.07.2026 року витребувано ІНФОРМАЦІЯ_1 докази, зокрема:

усі матеріали особової справи Позивача;

копію рішення про направлення на ВЛК;

копію направлення на ВЛК;

копію постанови (довідки) військово-лікарської комісії;

усі медичні документи, що були використані при проходженні ВЛК;

журнал реєстрації проходження ВЛК (за датою та часом);

документи щодо мобілізаційних заходів;

копії усіх повісток;

інформацію щодо підстав проведення мобілізаційних заходів відносно Позивача;

відомості інформацію щодо наявної відстрочки у позивача

всі докази щодо суті спору.

Витребувано у Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, докази по справі, зокрема:

матеріали щодо зупинки транспортного засобу позивача;

документи щодо підстав доставлення Позивача;

усі наявні докази щодо суті спору.

31.07.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_4 подали відзив на позовну заяву.

04.08.2026 року Головне управління Національної поліції в Закарпатській області подали заяву про виконання ухвали суду.

04.08.2026 року Головне управління Національної поліції в Закарпатській області подали відзив на позовну заяву.

17.09.2026 року позивачем подані пояснення щодо нових оставин

У відповідності до приписів статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Отже, рішення у цій справі приймається судом 22.09.2026 року, тобто у межах строку встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що позивач є здобувачем освіти за денною формою навчання та користується правом на відстрочку відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Позивач повідомив відповідачу 2 про наявність відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що також підтверджувалося інформацією у застосунку «Резерв+».

На момент подій право Позивача на відстрочку було чинним та діяло до 29 березня 2027 року, однак незважаючи на вказане відповідачем 2 прийнято рішення про скасування відстрочки позивача, що є порушенням прав позивача, що і стало підставою для звернення до суду із цим позовом.

Вважає, що дії відповідача 2,3 щодо мобілізаційних заходів стосовно Позивача, незважаючи на чинну відстрочку, грубо порушили вимоги законодавства України, принцип законності та права Позивача як особи, яка не підлягала призову під час мобілізації.

У подальшому позивача було направлено на ВЛК, висновки яких позивач вважає неправомірними.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА 1,2,3

Від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що працівниками поліції громадянин ОСОБА_1 не затримувався, відповідно й протокол про адміністративне затримання відносно нього поліцейськими не складався.

Адміністративне затримання здійснюється поліцією виключно у разі відмови військовозобов`язаного прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Вказують, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, щодо його затримання в розумінні ст. 260 КУпАП.

Отже в даному випадку мало місце доставлення (супроводження) позивача до ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується довідкою ІНФОРМАЦІЯ_5 про доставлення про доставлення (супроводження) громадянина до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

За таких обставин, факту порушень чинного законодавства, у відношенні позивача, зі сторони поліцейських ГУНП в Закарпатській області не має.

Від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що станом на момент уточнення військово-облікових даних згідно єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів Позивач мав статус - “користується правом на відстрочку”.

Підстава – п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: «здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.»

Відповідач 2 вказує, що у результаті перевірки підстав користуванням правом на відстрочку від проходження військової служби під час мобілізації за п.1 ч.3 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” виникли підозри стосовно її законності, оскільки під час опитування щодо умов та процесу навчання Позивач не зміг надати базових відповідей стосовно освітньої програми: не орієнтувався у навчальному плані, не зміг назвати основні спеціальні дисципліни, порядок проходження освітнього процесу, складання сесій та інші базові відомості, які за звичайних умов відомі особі, що дійсно здобуває освіту за денною формою.

За результатами всебічного розгляду зазначених матеріалів комісія дійшла висновку, що наявні матеріали містили достатні підстави щодо сумніву достовірності інформації про фактичне здобуття освіти та наявності законних підстав для подальшого користування відстрочкою, у зв`язку з чим одноголосно прийняла рішення про її скасування.

Вказують, що 25.05.2026 року позивачу у відповідності до Положення № 402 було проведено медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 та згідно Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації Позивача було призвано на військову службу під час мобілізації.

Вказують про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

Ухвалою суду від 17.07.2026 року відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 262 КАС України.

Цією ж ухвалою відповідачу 3 було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Ухвала суду про відкриття провадження направлена за місцем знаходження (реєстрації) відповідача, яке підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно положень ст. 126 КАС України відповідач є належно повідомленим про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом.

Відповідачем у встановлений судом строк, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.

Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Суд, дослідив матеріали справи, з`ясував усі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, оцінив докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізував застосування норм матеріального та процесуального права, встановив таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 25.05.2026 року працівниками поліції під час відпрацювання мобілізаційних заходів в Мукачівському районі було перевірено особу громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , мешканця Дніпропетровської області.

Здійснивши перевірку військово-облікових документів ОСОБА_1 виникла необхідність його доставити до ІНФОРМАЦІЯ_5 , в зв`язку з чим групою реагування патрульної поліції відділу поліції №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області у складі інспектора СРПП відділу поліції №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції Дмитра Савескула та поліцейського СПРПП відділу поліції №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області сержанта поліції Юрія Костелеби здійснено супровід громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Як вказано відповідачем 1 у відзиві, працівниками поліції громадянин ОСОБА_1 не затримувався, відповідно й протокол про адміністративне затримання відносно нього поліцейськими не складався.

Отже, 25.05.2026 року позивач був супроводжений працівниками Відповідічем 2 до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач був взятий на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно матеріалів справи, що також не заперечується відповідачами, станом на момент уточнення військово-облікових даних згідно єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів Позивач мав статус - “користується правом на відстрочку”.

Отже, встановлено, що позивач є здобувачем освіти за денною формою навчання та користується правом на відстрочку відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Наявність відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що також підтверджувалося інформацією у застосунку «Резерв+».

На момент подій право Позивача на відстрочку було чинним та діяло до 29 березня 2027 року.

Отже, підстава відстрочки позивача – п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: «здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.»

При цьому, відповідачем 2 прийнято рішення про скасування відстрочки позивача.

25.05.2026 року позивачу було проведено медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 26.05.2026 року "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації, на особливий період Позивача було призвано на військову службу під час мобілізації та відправлено до ВЧ НОМЕР_1 .

Позивач, вважаючи вищенаведену примусову мобілізацію, оформленою вищенаведеними наказами незаконною, вчиненою з порушенням процедури, встановленої чинним законодавством України, звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх порушених прав.

Враховуючи наведене, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладених в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Приписами п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України визначено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався та діє станом на теперішній час.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022р. № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» передбачено, що воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за сприяння місцевих органів виконавчої влади або командири військових частин.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до п.9 Положення №154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, з-поміж іншого, ведуть військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також облік громадян України, які уклали контракт добровольця територіальної оборони, ветеранів війни та військової служби, та інших осіб, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

30 грудня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №1487, якою затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно з п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема:

- організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;

- здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;

- виявляють призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які проживають на території адміністративно-територіальної одиниці, проте не перебувають на військовому обліку;

- організовують оповіщення та у разі потреби можуть здійснювати безпосередньо через військових посадових осіб, військовослужбовців, державних службовців, працівників, визначених рішенням керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, оповіщення призовників, військовозобов`язаних та резервістів за місцем їх проживання (роботи, навчання тощо) шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям;

- організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;

- забезпечують громадян військово-обліковими документами та зберігання зданих або вилучених у призовників, військовозобов`язаних та резервістів військово-облікових документів;

- проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;

- розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням призовниками, військовозобов`язаними та резервістами, посадовими особами державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію;

- звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку, з урахуванням вимог абзацу третього пункту 56 цього Порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16 травня 2024 року затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560).

Умови та порядок перевірки військово-облікових документів під час мобілізації визначені пунктами 50 54 Порядку №560, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Згідно до пункту 50 згаданого Порядку №560 передбачено, що право на перевірку військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) у резервістів та військовозобов`язаних під час мобілізації надається представникам територіального центру комплектування та соціальної підтримки, уповноваженим вручати повістки (далі уповноважені представники).

Під час перевірки військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації пункт 52 Порядку №560.

Згідно пункту 54 Порядку №560 встановлено, що під час перевірки ВОД:

- уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки зобов`язаний назвати своє прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності), посаду, а також пред`явити службове посвідчення особи, уповноваженої вручати повістки, разом з паспортом громадянина України (посвідченням офіцера, військовим квитком);

- поліцейські та представники органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби відрекомендовуються у порядку, визначеному наказами керівників Національної поліції та Держприкордонслужби відповідно.

У ході перевірки документів перевіряється приналежність громадян щодо військового обов`язку, звіряються їх персональні дані, дані військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки). Із зазначеною метою представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів охорони державного кордону або їх структурних підрозділів Держприкордонслужби та поліцейські можуть використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022р. №1487 або Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів старший групи оповіщення ПРОПОНУЄ резервісту або військовозобов`язаному (крім резервістів та військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів) ПРОСЛІДУВАТИ до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів. ІЗ ЗАЗНАЧЕНОЮ МЕТОЮ ГРОМАДЯНИНУ ОФОРМЛЮЄТЬСЯ ТА ВРУЧАЄТЬСЯ ПОВІСТКА.

Тобто, із наведеної норми слідує, що якщо громадянин порушує правила військового обліку, то зазначене не звільняє посадових осіб відповідача-1 (групи оповіщення) від виконання своїх обов`язків та ОФОРМЛЕННЯ І ВРУЧЕННЯ ТАКОМУ ГРОМАДЯНИНУ ПОВІСТКИ З ЦІЄЮ МЕТОЮ.

Далі, вказаними приписами передбачено, що у разі відмови резервіста або військовозобов`язаного від отримання повістки представником, який уповноважений вручати повістки, складається акт відмови від отримання повістки, який підписується не менш як двома членами групи оповіщення. Акт відмови від отримання повістки оголошується громадянину.

Акт відмови від отримання повістки подається керівнику районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для вжиття заходів до притягнення правопорушника до адміністративної відповідальності.

Акт відмови від отримання повістки реєструється в районному (міському) територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки.

У разі відмови прослідувати до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до такого центру на підставі статей 261 і 262 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

За приписами ст.261 КУпАП України визначено, що про адміністративне затримання складається протокол, в якому зазначаються: дата і місце його складення; посада, прізвище, ім`я та по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу затриманого; час і мотиви затримання. Протокол підписується посадовою особою, яка його склала, і затриманим. У разі відмовлення затриманого від підписання протоколу в ньому робиться запис про це.

Із аналізу наведених нормативно-правових актів слідує, що група оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_5 має повноваження діяти чітко до наведеної процедури та повноваженнями на примусове затримання та доставлення військовозобов`язаного, прийому такої особи за Довідкою, яка не передбачена жодним нормативно-правовим актом у ІНФОРМАЦІЯ_5 його посадовими особами, примусове утримання у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 без належних для цього умов для такого утримання, вищевказаними нормативно-правовими актами, такими повноваженнями не наділена.

А приписами п.79 наведеного Порядку №1487 чітко встановлено, що право на затримання військовозобов`язаного (у разі порушення військовозобов`язаним правил військового обліку) і доставлення його до ТЦК та СП, має лише поліцейський, який має скласти відповідний протокол про таке затримання.

Відповідний протокол про затримання підписується затриманим, а у разі відмови затриманого від підписання такого протоколу у ньому робиться про це запис.

До того ж, метою такого затримання та доставлення військовозобов`язаного до ТЦК та СП може бути лише необхідність складання протоколу (постанови) про адміністративне правопорушення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_5 стосовно такого військовозобов`язаного.

При цьому, примусове утримання у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 затриманого військовослужбовця з іншою метою, ніж складання постанови про адміністративне правопорушення, вищенаведеними приписами законодавства у сфері мобілізації не передбачено.

Відповідно, аналіз наведених вище норм свідчить про те, що у разі порушення громадянином правил військового обліку, група оповіщення має оформити та вручити такій особі повістку, у разі відмови у її отриманні, посадові особи ТЦК та СП мають скласти відповідний акт про відмову у її отриманні, ЗАПРОПОНУВАТИ ПРОСЛІДУВАТИ до ТЦК та СП, і лише у разі відмови прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_1 , поліцейський, який входить до групи оповіщення, може провести адміністративне затримати та доставлення такої особи до ТЦК та СП із дотриманням вимог ст.261 КУпАП, і тільки з метою притягнення його до адміністративної відповідальності за порушення правил військового обліку ( ст.ст. 210, 210-1 КУпАП).

Відтак, відповідне затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_5 військовозобов`язаного метою якого є примусовий призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період, менше як одну добу (без оформлення направлення на ВЛК, без можливості надати медичні документи про свій стан здоров`я для оцінки відповідними фахівцями, без вручення повісток і т.д.), вказаними приписами не передбачено, суперечить вище дослідженим судом повноваженням працівників ІНФОРМАЦІЯ_5 і встановленій вказаними приписами процедурі.

Наведена процедура була визначена самою Державою Україна та втілена у вищенаведених підзаконних нормативно-правових актах Кабінету Міністрів України, а відтак, не може ігноруватися посадовими особами державних органів, зокрема, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_5 , у зв`язку з чим така процедура, носить для них обов`язкових характер.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

При цьому, за наведеними вище процедурою, позивача мав право затримати до доставити до ІНФОРМАЦІЯ_5 , лише поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, за порушення ним правил військового обліку для складання постанови (протоколу) про адміністративне правопорушення за ст.ст.210, 210-І КУпАП.

В матеріалах справи також відсутні і докази, які б свідчили про складання саме посадовою особою відповідача 2 стосовно позивача протоколу або постанови про адміністративне правопорушення за порушення ним правил військового обліку, з урахуванням того, що позивач міг бути затриманий та доставлений до згаданого ІНФОРМАЦІЯ_5 саме із цією метою.

Так, згідно матеріалів справи, 25.05.2026 року працівниками поліції під час відпрацювання мобілізаційних заходів в Мукачівському районі було перевірено особу громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 , мешканця Дніпропетровської області.

Здійснивши перевірку військово-облікових документів ОСОБА_1 виникла необхідність його доставити до ІНФОРМАЦІЯ_5 , в зв`язку з чим групою реагування патрульної поліції відділу поліції №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області у складі інспектора СРПП відділу поліції №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області старшого лейтенанта поліції Дмитра Савескула та поліцейського СПРПП відділу поліції №1 Мукачівського РУП ГУНП в Закарпатській області сержанта поліції Юрія Костелеби здійснено супровід громадянина ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Як вказано відповідачем 1 у відзиві, працівниками поліції громадянин ОСОБА_1 не затримувався, відповідно й протокол про адміністративне затримання відносно нього поліцейськими не складався.

Отже, 25.05.2026 року позивач був супроводжений працівниками Відповідічем 2 до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Позивач був взятий на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно матеріалів справи, що також не заперечується відповідачами, станом на момент уточнення військово-облікових даних згідно єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів Позивач мав статус - “користується правом на відстрочку”.

Отже, встановлено, що позивач є здобувачем освіти за денною формою навчання та користується правом на відстрочку відповідно до пункту 1 частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Наявність відповідних відомостей у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, що також підтверджувалося інформацією у застосунку «Резерв+».

На момент подій право Позивача на відстрочку було чинним та діяло до 29 березня 2027 року.

Отже, підстава відстрочки позивача – п.1 ч.3 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: «здобувачі професійної, фахової передвищої та вищої освіти, які навчаються за денною або дуальною формою здобуття освіти і здобувають рівень освіти, що є вищим за раніше здобутий рівень освіти у послідовності, визначеній частиною другою статті 10 Закону України "Про освіту", а також докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури.»

При цьому, відповідачем 2 прийнято рішення про скасування відстрочки позивача, без відповідних та те правовий підстав.

При цьому у відзиві відповідач 2 належно не обґрунтовує таке рішення.

Слід зазначити, що громадяни України (військовозобовязані), незалежно від того, чи порушують вони правила військового обліку, чи ні, вони має правову визначеність з приводу того, що посадові особи органів державної влади стосовно їх прав та інтересів мають діяти виключно до процедури, встановленої законодавством України.

При цьому, 25.05.2026 року позивачу було проведено медичний огляд військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Згідно Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 "Про призов військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації Позивача було призвано на військову службу під час мобілізації.

При цьому, перевіряючи правомірність дій відповідачів 1,2,3 щодо прийняття оспорюваних актів індивідуальної дії стосовно призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зарахування до списків особового складу військової частини, суд вважає, що у даному випадку, слід визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.05.2026р. №М272 в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 , з метою ефективного захисту прав позивача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача частково.

За таких обставин та враховуючи, що відповідач 2 протиправно та примусово здійснив мобілізацію позивача без дотримання вищенаведеної процедури, зокрема з наявною у позивача дійсної відстрочки, суд приходить до висновку, що відповідачем 2 у цій частині допущене грубе порушення процедури призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Також, слід вказати, що згідно з п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, а саме:

- організовують оповіщення, зокрема, шляхом вручення повісток під їх особистий підпис (додаток 11) та/або рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення про їх виклик до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів і забезпечують здійснення контролю за їх прибуттям.

У разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022р. №1487 або Законом України Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію, виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів старший групи оповіщення ПРОПОНУЄ резервісту або військовозобов`язаному (крім резервістів та військовозобов`язаних СБУ та розвідувальних органів) ПРОСЛІДУВАТИ до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік, проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів. Із зазначеною метою громадянину оформляється та вручається повістка- пункт 54 Порядку №560.

Також і за пунктом 27 Порядку №560 під час мобілізації громадяни викликаються до ІНФОРМАЦІЯ_5 з метою:

- взяття на військовий облік;

- проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби;

- уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки);

- призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.

Повістки мають право вручати, зокрема, представники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки - в межах адміністративної території, на яку поширюється повноваження відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки пункт 31 Порядку №560.

За приписами пунктів 39-40 Порядку №560 визначено, що у районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки резервістам та військовозобов`язаним повістка вручається військовослужбовцями або працівниками таких центрів.

Під час вручення повістки здійснюється фото- і відеофіксація із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації представником територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейським.

Належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки є, зокрема, у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки підпункт 1 пункту 41 Порядку №560.

У відповідності до вимог пункту 89 Порядку №560 передбачено, що на основі результатів проведення медичного огляду та професійно-психологічного відбору (у разі потреби) резервістам та військовозобов`язаним, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повістка щодо призову на військову службу під час мобілізації та відправлення до місця проходження військової служби вручається під особистий підпис або надсилається районним (міським) територіальним центром комплектування та соціальної підтримки засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення з повідомленням про вручення на адресу їх місця проживання.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки п.81 Порядку №560.

Відповідно, із аналізу наведених приписів слідує, що посадові особи відповідача-1 (РТЦК та СП) мали обов`язок дотриматися вище описаної процедури оповіщення позивача та призову на військову службу під час мобілізації, а саме: вручити позивачеві повістку з метою: взяття на облік; проходження ВЛК; уточнення персональних даних; про призов на військову службу та відправлення до місця проходження служби.

При цьому, у разі, якщо громадянин порушує правила військового обліку, група оповіщення ІНФОРМАЦІЯ_5 має обов`язок оформити та вручити відповідну повістку, у разі відмови у її отриманні скласти відповідний акт про відмову, старший групи оповіщення має обов`язок ЗАПРОПОНУВАТИ прослідувати до ІНФОРМАЦІЯ_5 , і лише у разі відмови, поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, має повноваження затримати та доставити до ІНФОРМАЦІЯ_5 такого громадянина, при цьому, зі складанням відповідного протоколу з дотриманням вимог ст.261, 262 КУпАП.

Вказаними вищенаведеними приписами складання Довідок ІНФОРМАЦІЯ_5 про затримання та доставлення до ІНФОРМАЦІЯ_5 не передбачено взагалі

А лист (не розпорядження) Головнокомандувача ЗСУ від 24.10.2025р. №134638/С не є нормативно-правовим актом та не може визначати та затверджувати форми відповідних документів.

Разом з тим, на підтвердження дотримання вищенаведеної процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період вищенаведених доказів вручення повісток, направлення на проходження ВЛК, повістки про призов на військову службу та відправлення до місць її проходження, відповідачем-1 суду не надано.

Щодо перевірки судом дотримання відповідачем 3 процедури проведення медичного огляду позивача, встановленою Порядком №560, а саме: не вручення позивачеві направлення для проходження ВЛК, суд зазначає таке.

За приписами пункту 74 Порядку №560 передбачено, що військовозобов`язаним та резервістам, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, в тому числі ті, які були визнані обмежено придатними та не проходили повторний медичний огляд з метою визначення їх придатності до військової служби (за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю), за рішенням керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки видаються направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду, сформовані відповідно до пункту 74-1 цього Порядку.

Для формування направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду в електронній формі за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу накладає на таке направлення кваліфікований електронний підпис у день його формування п.74-1 Порядку №560.

Направлення, сформоване за допомогою Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, може бути роздруковане. У такому разі його паперова форма повинна містити придатний для зчитування QR-код з відповідною інформацією.

Роздруковане направлення реєструється в журналі реєстрації направлень на військово-лікарську комісію за формою згідно з додатком 12 та видається резервісту, військовозобов`язаному під особистий підпис.

Із аналізу наведених приписів, можна зробити висновок, що з метою проходження військовозобов`язаним медичного огляду військово-лікарською комісією, уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_5 з цією метою має бути у електронного вигляді сформовано відповідне направлення, яке має бути зареєстроване у журналі направлень, за формою згідно з додатком 12 та видане військовозобов`язаному під особистий підпис.

Слід вказати про те, що відповідачем 2,3 не надано належних та обґрунтованих доказів, щодо правомірного проходження, за процедурою ВЛК.

При цьому, в матеріалах справи наявна заява позивача про відмову від проходження ВЛК.

Суд зазначає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка рішень органу влади повинна бути чіткою і зрозумілою, як і можливі наслідки таких дій. Особа не повинна відповідати за помилки, вчинені органом держави.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.05.2023 року у справі № 640/22934/20.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04) дії суб`єкта владних повноважень щодо втручання або обмеження прав людини повинні бути обґрунтованими, законними, необхідними, а втручання пропорційним. Дискреційність повноважень органу влади повинна бути зведена до мінімуму, а логіка вирішення органу влади повинна бути чіткою та зрозумілою, як і можливі наслідки.

Європейський суд з прав людини також підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу.

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Таким чином, в силу вищенаведених положень Порядку №560 відповідач 2 здійснив призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період всупереч процедурі, встановленій Державою Україна та втіленій у вищенаведених підзаконних нормативно-правових актах. Докази обґрунтованості таких дій та прийняття відповідачем 2 за наслідками таких дій оспорюваного наказу від 26.05.2026 року в частині призову позивача на військову службу - відсутні.

Як наслідок, суд констатує, що є протиправною примусова мобілізація особи, що проведена з порушенням процедури, встановленої Порядком №560.

Оспорюване рішення відповідача 2, наказ від 26.05.2026 року, не відповідає принципу «належного урядування», який, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). В даній справі виключно суд є тим органом влади, який здатен реально забезпечити виправлення помилки, допущеної відповідачем-1.

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. The Czech Republic), пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67, від 11 червня 2009 року, також рішення у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, пункт 71).

Тобто, позивач не повинен зазнати негативних наслідків через недотримання посадовими особами відповідача 2 процедури призову позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період та фактичного ігнорування ними такої процедури, встановленої Порядком №560.

Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення ЄСПЛ у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року).

Однак в даній справі відповідачем 2 не наведено доводів, які б належним чином виправдовували призов позивача на військову службу під час мобілізації, з наявною дійсною відстрочкою, на особливий період, без дотримання процедури його проведення, передбаченої Порядком №560.

Держава-відповідач нестиме відповідальність за Конвенцією за порушення прав людини, спричинені діями її представників при виконанні ними своїх службових обов`язків (див., наприклад, рішення у справі Крастанов проти Болгарії (Krastanov v. Bulgaria), заява №50222/99, пункт 53, від 30 вересня 2004 року). Проте держава також нестиме відповідальність, якщо її представники перевищують межі своїх повноважень або діють всупереч інструкціям (див. рішення у справах Молдован та інші проти Румунії (№ 2) (Moldovan and Others v. Romania (no. 2), заяви №№ 41138/98 і 64320/01, пункт 94, ECHR 2005-VII (витяги), та Ірландія проти Сполученого Королівства (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, пункт 159, Series А № 25).

В даній справі йдеться про право позивача на законне поводження щодо нього, яке є складовою принципу верховенства права та втілено в принципах законності, правової визначеності, які створюють пов`язані між собою в т.ч. приватні права громадян та публічні обов`язки органів державної влади.

В свою чергу, відповідач 2, діючи всупереч встановленої законодавством процедури та не зважаючи на обставини, які мали значення для правильного вирішення юридичної ситуації за участю позивача, допустив порушення прав останнього, мобілізувавши його всупереч встановленої Державою Україна відповідної процедури такого призову.

При цьому, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб`єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб`єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття».

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 12.09.2024 року у справі №640/21435/22.

Судом констатовано, що ігнорування відповідачем 2 процедури призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, незалежно від причин такого ігнорування, не може створювати негативні наслідки для позивача.

Положеннями ст.ст. 3, 8 Конституції України встановлено засади верховенства права.

Так, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Відповідно ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставі і в порядку встановлених законом.

Відповідно до ч.4 ст.5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожний, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікань встановлює законність затримання.

Статтею 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожний, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, незаконна мобілізація може порушувати права громадян, зокрема у разі порушення процедури такого призову, встановленої самою державою, яка втілена у відповідних підзаконних нормативно-правових актах.

Захист цих прав може включати звернення до суду, якщо незаконна мобілізація є наслідком порушення закону.

Відтак, враховуючи наведене, суд вважає, що правові висновки, викладені у вищенаведеній постанові Верховного Суду від 05.02.2025р. у справі №160/2592/23 не є релевантними до правовідносин у даній справі, оскільки вказані вищенаведені норми права, у тому числі і міжнародні, не аналізувалися, а відповідно, такі висновки не підлягають застосуванню у даних правовідносинах в силу ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, суд звертає увагу відповідачів на те, що чинне законодавство не містить положень, які б дозволяли суб`єкту владних повноважень діяти на власний розсуд, так само як і видавати акти індивідуальної дії, які є очевидно протиправними, не дозволяють мобілізовувати громадянина (незалежно від того, чи є він порушником військового обліку, чи ні) без дотримання процедури, встановленої Порядком №560 та направляти його до військової частини.

Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт виданий або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Це кореспондується з тим, що захисту адміністративним судом підлягає фактично порушене право особи в публічно-правових відносинах із суб`єктом владних повноважень при здійсненні ним визначених чинним законодавством владних управлінських функцій, а не відновлення законності та правопорядку в публічних правовідносинах.

Подібний правовий висновок висловлено Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 06 жовтня 2021 року у справі №9901/26/21, від 03 листопада 2021 року у справі №9901/226/21, від 02 лютого 2022 року у справі № 9901/256/21, від 16 березня 2023 року у справі № 9901/494/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 990/152/22, від 14 вересня 2023 року у справі №990/73/23.

Можливість оскарження актів індивідуальної дії не шкодить самій суті права на доступ до суду, оскільки ці акти можуть бути оскаржені в суді їхніми адресатами, тобто суб`єктами, для яких відповідні акти створюють права та/чи обов`язки. Тобто індивідуально-правові акти можуть бути предметом оскарження в адміністративній справі.

Отже, у разі видання суб`єктом владних повноважень, в даному випадку відповідачем 2, наказу про призов позивача на військову службу за мобілізацією, позивач, враховуючи очевидну протиправність видання такого наказу, має законне право звернутись до суду з позовом про визнання протиправним та скасування наказу в частині, яка безпосередньо стосується позивача, що ним фактично і було зроблено у даній справі.

Подібне правозастосування викладене і у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 02.10.2025р. у справі №160/6554/25.

За таких обставин та з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що такий спосіб судового захисту як визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу, є ефективним та належним, не призводить до порушення публічних правовідносин щодо проходження громадянами військової служби за мобілізацією, а, навпаки, дозволяє попередити в майбутньому порушення прав та законних інтересів позивача з боку районного ТЦК та СП, а тому наказ від 26.05.2026 року про призов на військову службу під час мобілізації, в частині призову на військову службу під час мобілізації позивача до військової частини НОМЕР_1 є протиправним та підлягає скасуванню.

Всі інші аргументи представників відповідачів-1,2,3 уважно вивчені судом, проте, не заслуговують на увагу, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Що стосується позовних вимог позивача звернутих до відповідача 1, слід вказати, що судом не було встановлено порушення прав позивача під час розгляду справи в цій частині, тому вимоги до відповідача 1 задоволенню не підлягають.

За приписами ч.2 ст.9 згаданого Кодексу, передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єкта владних повноважень.

А згідно до вимог ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі Чуйкіна проти України констатував: 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково. Суд зазначає, що задовольняє позовні вимоги за змістом, однак приводить їх у відповідність до вимог законодавства та у спосіб, що забезпечить ефективний захист прав позивача.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

VІІ. ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Позаштатна військово-лікарської комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, скасування результатів ВЛК, зобов`язання вчинити певні дії.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, про таке.

Частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.

Керуючись статтями 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Берегівського районного відділу поліції ГУНП в Закарпатській області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Позаштатна військово-лікарської комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, скасування результатів ВЛК, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати довідку військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 №2026-0525-1411-5422-0 від 25.05.2026 року.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 26.05.2026р. №М272 в частині призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та направлення до військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в сумі 1331,20 гривень.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач 1: Берегівський районний відділ поліції ГУНП в Закарпатській області (90201, Закарпатська обл., м. Берегове, вул. Сечені, 13/27-9, код ЄДОРОУ 40108913).

Відповідач 2: ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Відповідач 3: Позаштатна військово-лікарської комісія при ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 22.09.2026 року.

Суддя В.В. Ільков