Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №120/16365/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

24 вересня 2026 р. Справа № 120/16365/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно відмовлено у нарахуванні та виплаті додаткової винагороди у розмірі 30000 грн. за час перебування на лікуванні з 26.02.2024 по 28.04.2025, відповідно до постанови КМУ № 168 від 20.02.2022, у зв`язку з отриманням гострого тарнсмурального інфаркту нижньої стінки міокарда під час бойового чергування.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01.12.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

16.12.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. Зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 додаткова винагорода у розмірі 30000 грн виплачується військовослужбовцям пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань, тоді як виплата такої винагороди за час перебування на лікуванні у зв`язку із захворюванням положеннями зазначеної постанови не передбачена. Також вказав, що згідно з наказами командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2025 №57 та від 04.04.2025 №94 позивача у період з 26.02.2025 по 04.04.2025 було звільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку із захворюванням, у зв`язку з чим, на переконання відповідача, правові підстави для нарахування та виплати спірної додаткової винагороди відсутні.

25.12.2025 до суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач заперечив проти доводів відповідача та підтримав заявлені позовні вимоги. Зазначив, що гострий трансмуральний інфаркт нижньої стінки міокарда виник у нього під час виконання бойового чергування, а тому вважає, що період подальшого лікування пов`язаний із виконанням ним обов`язків військової служби. Крім того, послався на можливість застосування до спірних правовідносин аналогії закону щодо правового регулювання виплати додаткової винагороди військовослужбовцям, які перебувають на лікуванні у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України.

Відповідно до свідоцтва про хворобу №183 від 28.04.2025, складеного Медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Херсонській області», у позивача діагностовано, зокрема, гострий трансмуральний інфаркт нижньої стінки міокарда 26.02.2025. За результатами медичного огляду ВЛК визначено, що відповідне захворювання ТАК, пов`язане з проходженням військової служби.

У подальшому позивач проходив стаціонарне лікування у зв`язку із зазначеним захворюванням з 26.02.2025 по 03.04.2025.

Згідно з витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 від 26.02.2025 №57 та від 04.04.2025 №94 позивача у період з 26.02.2025 по 04.04.2025 було звільнено від виконання службових обов`язків у зв`язку із захворюванням.

07.10.2025 ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із заявою, у якій просив здійснити перерахунок та виплату додаткової винагороди у розмірі 30000 грн на місяць за час перебування на лікуванні, посилаючись на те, що гострий трансмуральний інфаркт нижньої стінки міокарда стався під час бойового чергування.

За результатами розгляду вказаної заяви військова частина НОМЕР_1 листом «Про надання інформації» повідомила позивача про відсутність підстав для проведення перерахунку та виплати додаткової винагороди у розмірі 30000 грн за час перебування на лікуванні. В обґрунтування такої позиції військова частина послалася на положення постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 01.09.2023 №729, зазначивши, що така винагорода виплачується пропорційно часу виконання військовослужбовцем визначених бойових (спеціальних) завдань.

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну гвардію» від 13.03.2014 № 876-VII (далі Закон № 876-VII) Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.

Національна гвардія України бере участь відповідно до закону у взаємодії зі Збройними Силами України у відсічі збройній агресії проти України та ліквідації збройного конфлікту шляхом ведення воєнних (бойових) дій, а також у виконанні завдань територіальної оборони (частина друга статті 1 Закону № 876-VII).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 876-VII особовий склад Національної гвардії України складається з військовослужбовців та працівників.

Частиною другою статті 21 Закону № 876-VII обумовлено, що військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-ХІІ), цього Закону, інших актів законодавства.

За приписами статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом другим статті 1-2 Закону №2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пунктів першого-четвертого статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з пунктом 1 статі 9-2 Закону №2011-ХІІ під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України постановлено ввести в Україні воєнний стан.

Цього ж дня (24.02.2022) Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» Кабінет Міністрів України [зобов`язаний] невідкладно: 2) забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних із запровадженням правового режиму воєнного стану на території України.

Згідно з пунктом 6 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» Кабінету Міністрів України [доручено] забезпечити фінансування та вжити в межах повноважень інших заходів, пов`язаних з оголошенням та проведенням загальної мобілізації.

На виконання цих указів Кабінет Міністрів України видав постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (далі - Постанова № 168 у редакції, чинній на час отримання позивачем захворювання), якою, серед іншого, передбачив на період дії воєнного стану виплату для військовослужбовців додаткової винагороди та встановив загальні умови щодо її виплати.

Пунктом 1 вказаної Постанови №168 установлено, що на період воєнного стану особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, розмір такої додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Пунктом 1-1 Постанови №168 також установлено, що на період воєнного стану військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.

Відповідно до абзацу 4 пункту 1-2 Постанови № 168 до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, визначено включати осіб, зазначених у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні (отримують медичну та/або реабілітаційну допомогу у сфері охорони здоров`я в стаціонарних умовах) в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв`язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

З аналізу наведених норм можна дійти висновку, що виплата військовослужбовцям Національної гвардії додаткової винагороди у розмірі до 30000 грн пов`язана із виконанням бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (бойовими розпорядженнями), що обумовлено особливостями проходження військової служби у період воєнного стану, а її розмір розраховується пропорційно виконаним завданням.

Процитованими нормами означених нормативно-правових актів не передбачено права військовослужбовців на нарахування та виплату додаткової винагороди у розмірі до 30000 грн за час лікування захворювань, пов`язаних з проходженням військової служби.

Виключенням є випадки перебування на стаціонарному лікуванні або у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, за наявності відповідного висновку військово-лікарської комісії.

Отже, правове регулювання, встановлене Постановою №168, розмежовує випадки перебування військовослужбовця на лікуванні у зв`язку із захворюванням та випадки лікування у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини. Лише в останньому випадку перебування на лікуванні саме по собі є обставиною, з якою законодавець пов`язує збереження права на відповідну додаткову винагороду.

Аналогічний підхід викладено Верховним Судом у постанові від 04.06.2025 у справі №200/4201/23, у якій суд дійшов висновку, що право військовослужбовця Національної гвардії України на додаткову винагороду у розмірі до 30000 грн виникає за умови фактичного виконання бойових (спеціальних) завдань, тоді як перебування на лікуванні у зв`язку із захворюванням, навіть якщо таке захворювання пов`язане з проходженням військової служби, саме по собі не є підставою для виплати такої винагороди.

Повертаючись до обставин даної справи, суд зазначає, що відповідно до свідоцтва про хворобу №183 від 28.04.2025, складеного Медичною (військово-лікарською) комісією Державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Херсонській області», у позивача діагностовано гострий трансмуральний інфаркт нижньої стінки міокарда, а захворювання визначено таким, що ТАК, пов`язане з проходженням військової служби.

Разом з тим, зазначеним свідоцтвом про хворобу не встановлено, що стан позивача є пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, пов`язаними із захистом Батьківщини, із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора.

За таких обставин суд доходить висновку, що у спірний період відсутні передбачені Постановою №168 правові підстави як для виплати позивачу додаткової винагороди у розмірі до 30000 грн у зв`язку з перебуванням його на лікуванні.

Сам по собі факт того, що захворювання ВЛК визнано пов`язаним із проходженням військової служби, не змінює правової природи такого захворювання та не є достатньою підставою для поширення на позивача положень абзацу четвертого пункту 1-2 Постанови №168.

Щодо доводів позивача про необхідність застосування аналогії закону суд зазначає наступне.

За змістом частини шостої статті 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Натомість у спірних правовідносинах така прогалина відсутня, оскільки Постановою №168 прямо визначено як загальні умови виплати додаткової винагороди військовослужбовцям у розмірі 30000 грн, так і спеціальні випадки її виплати у період, коли військовослужбовець фактично не виконує службові обов`язки у зв`язку з перебуванням на лікуванні.

Таким чином, невключення до зазначеної категорії військовослужбовців, які перебувають на лікуванні у зв`язку із захворюванням, не свідчить про наявність прогалини у правовому регулюванні, а є наслідком установленого законодавцем розмежування правових підстав для виплати додаткової винагороди.

Застосування за аналогією положень, які передбачають виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, що перебувають на лікуванні у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом, до військовослужбовців, які перебувають на лікуванні у зв`язку із захворюванням, фактично призвело б до розширення визначеного Кабінетом Міністрів України переліку підстав для здійснення бюджетної виплати, що не відповідає ані змісту Постанови №168, ані суті інституту аналогії закону.

За таких обставин, наявними матеріалами справи не підтверджено допущення відповідачем протиправних дій щодо не нарахування та невиплати позивачу додаткової грошової винагороди в розмірі до 30000,00 грн. пропорційно в розрахунку на місяць у період з 26.02.2025 по 03.04.2025.

Водночас доказів існування правових підстав для нарахування та виплати такої винагороди за іншу частину заявленого позивачем періоду (з 26.02.2024 по 28.02.2025) матеріали справи також не містять.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

Рішення суду сформовано 24.09.2026.

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна