Окрема думка від 21 вересня 2026 р. у справі №643/19405/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду ОСОБА_1 у провадженні № 51-1011км26.

Більшістю голосів колегії суддів у справі прийнято рішення про відмову в задоволенні касаційної скарги начальника Салтівського районного відділу філії Державної установи «Центр пробації» в Харківській області ОСОБА_2 на ухвалу Харківського апеляційного суду від 06 січня 2026 року про повернення її апеляційної скарги на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року стосовно ОСОБА_3 .

Підставою для прийняття такого рішення у справі послугував правовий висновок у постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 01.06.2026 (справа № 621/3410/23), згідно з яким органи або установи виконання покарань не наділені правом на апеляційне оскарження судових рішень суду першої інстанції, прийнятих за результатами розгляду їхнього клопотання (подання), яке стосується питань виконання вироку.

У цьому рішенні Об`єднана палата виснувала, що оскільки виконання судового рішення належить до компетенції держави, лише прокурор як суб`єкт, який у кримінальному провадженні виконує функцію обвинувачення, а надалі забезпечує виконання судового рішення і представляє позицію всіх органів, до повноважень яких належить виконання судового рішення, має право оскаржити рішення місцевого суду за наслідками розгляду подання органу пробації.

Однак таке рішення своїх колег вважаю помилковим і неправильним.

Повноваження прокурора в кримінальному провадженні щодо підтримання обвинувачення в суді завершуються після набрання вироком законної сили (ст. 532 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)).

Водночас у цій справі має місце вирішення питань, які виникають на стадії виконання судового рішення і регулюються Розділом VIIIКПК (статті 537-539 КПК).

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 166 Кримінально-виконавчого кодексу України, якщо засуджений не виконує обов`язки, встановлені цим Кодексом, Законом України від 05.02.2015 № 160-VIII «Про пробацію», а також покладені на нього судом, або систематично вчиняє правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, уповноважений орган з питань пробації вносить до суду подання про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням і направлення засудженого для відбування призначеного покарання.

Відповідно до вимог п. 8 ч. 1 ст. 537 під час виконання вироків суд, визначений ч. 2 ст. 539 цього Кодексу, має право вирішувати питання, зокрема, про направлення звільненого від покарання з випробуванням для відбування покарання, призначеного вироком, такі подання розглядаються місцевим судом у порядку, передбаченому ст. 539 КПК.

За змістом ч. 1 цієї норми, питання, які виникають під час та після виконання вироку вирішуються судом за клопотанням (поданням) прокурора, засудженого, його захисника, законного представника, органу або установи виконання покарань, а також інших осіб, установ або органів у випадках, встановлених законом. Відтак, законом визначено право органу пробації на звернення до суду з поданням про скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням та направлення засудженого для відбування призначеного покарання.

Отже, у разі звернення з таким поданням до суду орган пробації, як суб`єкт звернення, в особі керівника або представника набуває прав та повноважень учасника в судовому провадженні, в тому числі підтримувати подання, давати пояснення, надавати суду докази, висловлювати свою думку щодо позиції інших учасників, а також оскаржувати рішення місцевого суду за наслідками розгляду подання в апеляційному порядку.

Така можливість апеляційного оскарження рішення місцевого суду учасниками судового провадження за наслідками розгляду подання прямо передбачена положеннями ч. 6 ст. 539 КПК.

Посилання Об`єднаної палати на положення ст. 393 КПК щодо визначення кола суб`єктів, які можуть оскаржити судові рішення в апеляційному порядку, є помилковим, оскільки ця норма стосується лише рішень, які ухвалені за наслідками розгляду кримінального провадження за обвинувальним актом судом першої інстанції.

З урахуванням зазначеного вважаю, що касаційну скаргу керівника органу пробації треба було передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду для відступу від її правового висновку, викладеного у постанові від 01.06.2026 (справа № 621/3410/23).

22 вересня 2026 року

Суддя ОСОБА_4