Постанова від 20 вересня 2026 р. у справі №753/24021/17 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 753/24021/17

провадження № 51-169км22

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого - ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 , засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100020005313 за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України;

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України;

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м. Могилів-Подільський Вінницької області, жителя АДРЕСА_3 , раніше не судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Дарницького районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року кожного з обвинувачених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, та призначено кожному покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави чи органів місцевого самоврядування, на строк 1 рік.

На підставі положень ст. 75 КК України ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік з покладенням на кожного з них обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Згідно з вироком ОСОБА_10 , працюючи заступником начальника відділу нагляду у будівництві управління нагляду у промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки ГУ Держпраці у Київській області; ОСОБА_11 , працюючи начальником відділу нагляду за об`єктами котлонагляду та підйомними спорудами Управління нагляду у промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки ГУ Держпраці у Київській області; ОСОБА_9 , працюючи начальником відділу нагляду на виробництві і на об`єктах підвищеної небезпеки Управління нагляду в промисловості і на об`єктах підвищеної небезпеки ГУ Держпраці у Київській області, будучи службовими особами, відповідно до наказу ГУ Держпраці у Київській області № 882 від 30 березня 2017 року були включені до складу комісії Головного управління Держпраці у Київській області з перевірки знань з питань охорони праці.

У травні 2017 року, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, вони, знаходячись у невстановленому досудовим розслідуванням місці, маючи умисел на внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, достовірно розуміючи, що директор ТОВ «Служба безпеки «Барс-А» ОСОБА_12 фактично не пройшов перевірку знань із загальних питань з охорони праці та не був присутній під час прийняття іспитів, в порушення Наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 15 від 26 січня 2005 року "Про затвердження Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою», внесли до офіційного документу завідомо неправдиві відомості. А саме: до протоколу засідання комісії з перевірки знань з охорони праці від 11 травня 2017 року № 096-74-17 внесли відомості про те, що директор ТОВ «Служба безпеки «Барс-А» ОСОБА_12 пройшов перевірку знань з загальних питань з охорони праці.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року вирок місцевого суду було скасовано, а кримінальне провадження - закрито. На підставі положень ст. 49 КК України ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було звільненовід кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Однак постановою Верховного Суду від 12 жовтня 2022 року ухвалу Київського апеляційного суду від 12 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було скасовано й призначено новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Далі ухвалою Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_13 , обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було залишено без задоволення, а апеляційну скаргу прокурора зі змінами - задоволено частково.

Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 09 січня 2020 року було змінено, на підставі ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було звільнено від призначеного покарання у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України. В решті вирок місцевого суду було залишено без змін.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах, які здебільшого є аналогічними за змістом, ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 просять ухвалу апеляційного суду щодо них скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Вказують, що суд апеляційної інстанції неправомірно застосував положення ст. 49 КК України, закрив кримінальне провадження та звільнив їх від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

При цьому зазначають, що ухвалою Київського апеляційного суду від 20.03.2026 у справі № 753/24021/17 вирок Дарницького районного суду м. Києва від 09.01.2020 було змінено, а кримінальне провадження закрито; їх було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, передбачених ст. 49 КК України, однак суд апеляційної інстанції не переконався, що діяння, яке поставлено у провину, мало місце; що таке діяння має склад злочину; що вони винні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Також стверджують, що винними себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, не визнавали, згоду на ухвалення апеляційною інстанцією рішення про звільнення їх від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження не надавали, а навпаки заперечували проти цього.

Вказують про ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки показанням свідка ОСОБА_14 щодо відсутності можливості у ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 внести відомості до протоколу засідання комісії з перевірки знань з охорони праці від 11 травня 2017 року № 096-74-17, й про те, що протокол був складений ним особисто або його заступником.

Зазначають про ненадання судом належної оцінки їх показанням в частині того, що підписи, які наявні на останній сторінці в протоколі засідання комісії з перевірки знань з охорони праці від 11 травня 2017 року № 096-74-17, ними не ставилися та їм не належать; також підпис у витягу з протоколу не схожий на підпис ОСОБА_9 , а почеркознавча експертиза з цього питання не призначалася.

Окрім того зазначають, що протокол засідання комісії не містить підписи на кожному аркуші, а тільки на останній сторінці, а тому вважають, що цей протокол підроблений посадовими особами суб`єкта господарювання. Також не встановлено, хто з трьох обвинувачених вніс до офіційного документу неправдиві відомості.

Вважають, що жодними доказами сторони обвинувачення не доведено те, що вони при внесенні завідомо неправдивих відомостей до офіційного документу діяли в порушення Наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 15 від 26 січня 2005 року.

Вважають недопустимими доказами витяг з протоколу № 28/05-2017 від 11 травня 2017 року засідання комісії з перевірки знань з питань пожежної безпеки; витяг з протоколу № 096-74-17 від 11 травня 2017 року засідання комісії з перевірки знань охорони праці; посвідчення № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_12 про проходження навчання та перевірки знань з питань пожежної безпеки; посвідчення № НОМЕР_2, яке видане на ім`я ОСОБА_12 , підписане директором ТОВ «НКЦ Буденергоатом» ОСОБА_14 та головою комісії ОСОБА_9 , візитку на ім`я ОСОБА_15 , оскільки ці докази були отриманні під час проведення огляду місця події, в ході якого одразу проводився огляд цих речей і документів, що є окремою слідчою (розшуковою) дією, яку дозволено проводити лише після внесення відомостей до ЄРДР.

Також вважають ці документи недопустимими доказами, оскільки вони вилучені і поміщенні до сейф-пакету без номеру та підпису. В подальшому ці документи були поміщенні до паперового конверту, а речовими доказами були визнані лише 30.07.2017.

Стверджують про недопустимість як доказу протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії у виді зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 22.08.2017, оскільки ця дія фіксує розмови лише ОСОБА_8 після події з 12.07.2017 по 18.07.2017, а інформація, зазначена в протоколі, не стосується періоду і часу вчинення вказаного кримінального правопорушення.

Судові рішення ґрунтуються на показах свідків, які в свою чергу не підкріплюються іншими належними та допустимими доказами, а докази того, що ОСОБА_12 дійсно не був присутній під час проведення відповідних тестувань, відсутні.

Вказують, що їхня вина у вчиненні інкримінованого злочину не доведена поза розумним сумнівом. Також не доведено і не встановлено суб`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України. Вважають, що оскаржуване судове рішення не вмотивоване й не обґрунтоване.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року щодо ОСОБА_16 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 скасувати, а кримінальне провадження закрити на підставі ст. 440 КПК України у зв`язку з недоведеністю вини його підзахисних у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, відсутністю події кримінального правопорушення та недоведеністю складу такого кримінального правопорушення.

Вказує, що суд апеляційної інстанції неправомірно, з порушенням вимог кримінального процесуального законодавства застосував положення ст. 49 КК України, закрив кримінальне провадження і звільнив обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності без їхньої згоди та при наявності заперечень обвинувачених.

Стверджує, що апеляційний не переконався (не перевірив), що діяння, яке поставлено його підзахисним у провину, взагалі мало місце; що в діях підзахисних наявний склад кримінального правопорушення; що його підзахисні винні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, та звільнив від кримінальної відповідальності й закрив кримінальне провадження, не роз`яснивши відповідно до вимог ст. 285 КПК України підзахисним право на таке звільнення.

Зазначає, що обвинувачені винними себе у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, не визнавали, згоду на ухвалення апеляційною інстанцією рішення про звільнення від кримінальної відповідальності та закриття кримінального провадження не надавали й заперечували проти цього.

Зазначає про ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки показанням свідка ОСОБА_14 щодо відсутності можливості у ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 внести відомості до протоколу засідання комісії з перевірки знань з охорони праці від 11 травня 2017 року № 096-74-17, й про те, що протокол був складений ним особисто або його заступником.

Вказує про ненадання судом належної оцінки показанням обвинувачених в частині, що підписи, які наявні на останній сторінці в протоколі засідання комісії з перевірки знань з охорони праці від 11 травня 2017 року № 096-74-17, не схожі на їхні підписи. А також про те, що й підпис у витягу з протоколу не схожий на підпис ОСОБА_9 . При цьому почеркознавча експертиза з цього питання не призначалася. Окрім того, зазначає, що протокол засідання комісії підписаний не на кожному аркуші, а тому він є неналежним доказом.

Стверджує, що не встановлено, хто з його підзахисних вніс до офіційного документу неправдиві відомості, а зазначене у судових рішеннях не відповідає фактичним обставинам справи.

Вказує на безпідставність визнання судом тієї обставини, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 при внесенні завідомо неправдивих відомостей до офіційного документу діяли в порушення наказу Державного комітету України з нагляду за охороною праці № 15 від 26.01.2005.

Вбачає, що не було надано належної правової оцінки показанням усіх обвинувачених, показанням свідків та доказам в тій частині, що до службових обов`язків обвинувачених як членів комісії не входить ідентифікація осіб, які проходять перевірку знань.

Вбачає, що судові рішення ґрунтуються на показаннях свідків, які в свою чергу не підкріплюються іншими належними та допустимими доказами, а доказів того, що ОСОБА_12 не був присутній під час проведення відповідних тестувань, немає й це не перевірялося судом.

Вказує, що вина його підзахисних у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення не доведена поза розумним сумнівом,а також не доведено й не встановлено суб`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.

Також указує, що апеляційний суд при повторному розгляді кримінального провадження не виконав вказівки Верховного Суду, які є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді кримінального провадження (ч. 2 ст. 439 КПК України) і які були зазначені у постанові Верховного Суду від 12.10.2022 у цій справі.

Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки не надано належних та обґрунтованих відповідей на доводи апеляційних скарг; не усунуто ключові суперечності щодо механізму внесення неправдивих відомостей; не встановлено індивідуальні дії кожного обвинуваченого; не наведено належного обґрунтування прямого умислу й не надано переконливої відповіді на аргументи сторони захисту щодо відсутності у засуджених нормативно визначеного обов`язку ідентифікації особи під час перевірки знань.

Позиції учасників судового провадження

Захисник підтримав свою касаційну скаргу і частково підтримав касаційні скарги своїх підзахисних.

Засуджені підтримали подані касаційні скарги.

Прокурор заперечував проти задоволення поданих касаційних скарг.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженим під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Зі змісту положень ч. 2 ст. 418, ст. 419 КПК України вбачається, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу. В ухвалі суду апеляційної інстанції, крім іншого, має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляційної скарги без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

У касаційних скаргах засуджені ОСОБА_9 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та їхній захисник ОСОБА_6 вказують на безпідставність застосування судом апеляційної інстанції положень ст. 49 КК України й звільнення засуджених від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження, однак такі доводи не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.

З матеріалів провадження вбачається, що оскаржуваною ухвалою Київського апеляційного суду від 20.03.2026 у справі № 753/24021/17 було змінено вирок Дарницького районного суду м. Києва від 09.01.2020 й ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 було звільнено від призначеного покарання на підставі ч. 5 ст. 74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності передбачених ст. 49 КК України. В решті вирок місцевого суду було залишено без змін.

Тобто обвинувачені не були звільнені від кримінальної відповідальності, а були звільнені від покарання, що є застосуванням принципово різних кримінально-правових інститутів. При цьому кримінальне провадження щодо них не було закрито, про що помилково зазначають скаржники у своїх касаційних скаргах.

Також є безпідставними й доводи поданих касаційних скарг про те, що звільнення від кримінальної відповідальності й закриття кримінального провадження було здійснено без згоди ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , а також про те, що їм не було роз`яснено відповідно до вимог ст. 285 КПК України право на таке звільнення, оскільки, як вже було вказано вище, обвинувачених було звільнено від покарання, а не від кримінальної відповідальності.

Частина 5 статті 74 КК України передбачає звільнення особи від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу. Суд визнає особу винною, але звільняє її від покарання, якщо з дня вчинення кримінального правопорушення до набрання вироком законної сили минули передбачені законом строки давності. Якщо звільнення особи від покарання відбувається за правилами ч. 5 ст. 74 КК України, то її згода чи згода інших учасників судового розгляду на таке звільнення не потрібна.

Тому доводи касаційних скарг щодо безпідставного звільнення засуджених ОСОБА_9 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності на підставі положень ст. 49 КК України та закриття кримінального провадження щодо них не відповідають змісту оскарженого рішення апеляційного суду.

Також, на думку колегії суддів касаційного суду, суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження, зокрема за апеляційними скаргами обвинувачених та їх захисників на вирок місцевого суду, належним чином перевірив доводи про невідповідність викладених у вироку висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, про неповноту судового розгляду, про істотні порушення вимог КПК України, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, й обґрунтовано залишив без задоволення подані апеляційні скарги обвинувачених та їх захисників, мотивувавши належним чином своє рішення й зазначивши підстави, з яких апеляційні скарги не можуть бути задоволені.

При перевірці матеріалів кримінального провадження встановлено, що суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку показанням свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , які категорично заперечили факт проходження навчання та складення будь-яких іспитів, а також своє перебування в ТОВ «НКЦ «Буденергоатом», тобто вони не проходили перевірку знань з питань охорони праці й не були присутні під час прийняття іспиту, однак відповідні посвідчення про проходження навчання та перевірку знань з охорони праці, що видавались на підставі вказаного протоколу № 096-74-17 від 11.05.2017 засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці, отримали.

Із даних протоколу засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці № 096-74-17 від 11.05.2017 вбачається, що комісія у складі: голови комісії ОСОБА_9 , членів комісії ОСОБА_8 та ОСОБА_7 перевірила знання за навчальною програмою - загальні питання з охорони праці у посадових осіб, які пройшли навчання в ТОВ «НКЦ «Буденергоатом», та прийшла до висновку, що ОСОБА_12 здобув відповідні знання. Зазначена інформація викладена в повному тексті протоколу, де зафіксовано, що ОСОБА_12 проходив перевірку знань разом з двадцять однією особою.

Протокол був підписаний головою комісії ОСОБА_9 та членами комісії ОСОБА_8 та ОСОБА_7 (т. 2 а.п. 106-108).

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з позицією місцевого суду про наявність у діях ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, якою встановлено кримінальну відповідальність, в тому числі і за внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

З об`єктивної сторони внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей виражається діями, які полягають у перекручуванні винним істини в офіційних документах. Злочин вважається закінченим з моменту внесення до офіційного документа неправдивих відомостей.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, характеризується прямим умислом, тобто винний діє завідомо, усвідомлюючи неправдивий характер тих відомостей, що вносяться до офіційних документів, або усвідомлюючи, що документ, який він видає, повністю або частково не відповідає дійсності.

Апеляційний суд перевірив доводи сторони захисту й обґрунтовано погодився із місцевим судом, що протокол № 096-74-17 від 11.05.2017 є офіційним документом, оскільки протокол виготовлено на фірмовому бланку ТОВ «НКЦ «Буденергоатом» уповноваженою на те особою; заповнено за формою та змістом, затвердженими наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 року № 15 «Про затвердження Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та Переліку робіт з підвищеною небезпекою»; протокол має передбачені законом реквізити (підпис, печатка), і містить певну інформацію, зокрема прізвища, імена, по батькові осіб, які складають іспит, та результат такого іспиту; ця інформація підтверджує певні факти, які спричинили чи здатні спричинити наслідки правового характеру, зокрема факт здачі чи не здачі іспиту, що зумовлює наступну видачу посвідчення про перевірку знань з питань охорони праці і можливість допуску до відповідної роботи.

Це узгоджується із висновком об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 15.02.2021 у справі № 727/5768/18 стосовно того, яким ознакам має відповідати офіційний документ як предмет злочину, передбаченого ст. 366 КК України.

Також апеляційний суд обґрунтовано визнав безпідставними доводи апеляційних скарг про те, що до обов`язків обвинувачених не входить ідентифікація осіб, які проходять перевірку знань.

Зокрема апеляційний суд зважив на дані листа Управління Держпраці у Полтавській області від 26.03.2018 вих. № 2316/4/4.4-ДП-11, згідно з яким Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці, затвердженим наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26.01.2005 № 15, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 15.02.2005 за № 231/10511, встановлено порядок навчання та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників у процесі трудової діяльності, а також учнів, курсантів, слухачів та студентів навчальних закладів під час трудового і професійного навчання.

За змістом п. 3.17 Типового положення, організаційне забезпечення роботи комісії (організація проведення перевірки знань з питань охорони праці, оформлення, облік і зберігання протоколів перевірки знань, оформлення і облік посвідчень про перевірку знань з питань з охорони праці) покладається на суб`єкт господарювання, яким проводилось навчання з питань охорони праці. Термін зберігання протоколів перевірки знань з питань охорони праці не менше 5 років.

Таким чином, як указав апеляційний суд, на суб`єкта господарювання покладено лише обов`язок організаційного забезпечення роботи комісії, а не перевірки достовірності інформації, що використовується в ході організації роботи комісії. Метою ж діяльності комісії є перевірка знань конкретної особи, а тому належність цієї особи повинні перевірити члени комісії, оскільки саме вони вносять до протоколу відомості щодо результату іспиту та підтверджують достовірність внесених даних своїми підписами, а на підставі відомостей, які внесено до протоколу, особі, яка успішно склала іспит, видається відповідне посвідчення.

Також апеляційний суд вмотивовано визнав необґрунтованими й посилання на те, що в матеріалах кримінального провадження наявний інший протокол засідання комісії, оскільки протокол, який було складено 11.05.2017, обвинувачені підписали на кожній сторінці. Апеляційний суд також вказав, що форма протоколу засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці затверджена Типовим положенням і вона не передбачає підпису цього протоколу на кожній сторінці.

Наведене підтвердив і свідок ОСОБА_14 , який був допитаний в суді апеляційної інстанції, про те, що форма протоколу не передбачає підпису кожної сторінки. Бланки протоколів загальні, без нумерації, інших вимог, окрім підписання та скріплення печаткою, немає.

У цьому ж аспекті колегія суддів апеляційного суду також обґрунтовано дійшла висновку про неспроможність тверджень сторони захисту про відсутність відповідної судової почеркознавчої експертизи у провадженні, яка б мала встановити факт підписання вказаного протоколу саме обвинуваченими, адже жоден з них факт участі у засіданні комісії з питань перевірки знань з охорони праці 11.05.2017 не заперечував, факт підписання протоколу № 096-74-17 від 11.05.2017 також ними не оспорювався.

Вказане не оспорювалося і в ході висловлення своїх позицій стороною захисту в касаційному суді.

Також апеляційний суд належно проаналізував доводи захисника про те, що судом не було встановлено, хто саме з його підзахисних вніс до офіційного документу неправдиві відомості.

Як убачається, протокол № 096-74-17 від 11.05.2017 підписано членами комісії ОСОБА_7 , ОСОБА_22 та головою комісії ОСОБА_9 без зауважень і застережень, а відтак всі члени комісії підтвердили достовірність викладених у ньому фактів (т. 2 а.п. 106-108). Підпис під протоколом свідчить, що особа ознайомлена з текстом, погоджується з викладеними фактами й бере участь у прийнятті спільного рішення.

Таким чином, питання про те, хто конкретно своїми діями вніс недостовірні данні про ОСОБА_12 у текст протоколу, не має істотного впливу на аспекти відповідальності засуджених за ч. 1 ст. 366 КК України.

Також апеляційний суд належно перевірив доводи щодо безпідставності визнання доказом винуватості протокол про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 22.08.2017.

З протоколу про результати проведення негласної слідчої (розшукової) дії - зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж від 22.08.2017 вбачається, що в ньому містяться обставини розмови ОСОБА_8 з абонентом ОСОБА_23 , під час якої ОСОБА_8 повідомляє останню, що у зв`язку із зверненням ОСОБА_12 до органів поліції необхідно забезпечити максимальну участь осіб на екзамені (т. 2 а.п. 168-174).

Незважаючи на те, що вказана розмова мала місце після обставин, які інкримінуються засудженим, жодних ґрунтовних ознак неналежності, недопустимості чи недостовірності такого доказу сторона захисту не наводить.

В цілому Верховний Суд погоджується з висновками судів нижчих інстанцій про те, що сукупність зібраних прямих і непрямих доказів поза розумним сумнівом дає підстави вважати, що ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 було внесено до офіційного документу - протоколу засідання комісії з перевірки знань з питань охорони праці № 096-74-17 від 11.05.2017 завідомо неправдиві відомості.

Доводи про визнання недопустимими доказами витягу з протоколу № 28/05-2017 від 11.05.2017 засідання комісії з перевірки знань з питань пожежної безпеки; витягу з протоколу № 096-74-17 від 11.05.2017 засідання комісії з перевірки знань охорони праці; посвідчення № НОМЕР_1, виданого на ім`я ОСОБА_12 про проходження навчання та перевірки знань з питань пожежної безпеки; посвідчення № НОМЕР_2, видане на ім`я ОСОБА_12 за підписом директора ТОВ «НКЦ Буденергоатом» ОСОБА_14 та підписом голови комісії ОСОБА_9 ; візитку на ім`я ОСОБА_15 , які були надані ОСОБА_12 під час огляду місця події, який був проведений до внесення відомостей до ЄРДР, також не вбачаються слушними.

Відповідно до вимог статті 237 КПК України огляд - це невідкладна слідча (розшукова) дія, яка полягає в безпосередньому огляді та дослідженні території, приміщення чи об`єктів для виявлення, фіксації та вилучення слідів злочину й речових доказів.

У цьому провадженні протокол огляду місця події, крім іншого, відображає добровільне надання ОСОБА_12 слідчому документів як доказів на підтвердження факту вчинення кримінального правопорушення. Ці документи були надані слідчому одразу після подання заяви про вчинення кримінального правопорушення, на що вказує час у протоколі про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення (18.05.2017 о 15:10) й час огляду місця події - 18.05.2017 з 16:25 до 16:50 (т. 2 а.п. 48-52).

Ці документи по суті є даними, що підтверджують факт вчинення кримінального правопорушення, й разом із протоколом про прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення стали підставою для внесення відомостей в ЄРДР 18.05.2017 о 23:35. Враховуючи це, колегія суддів не вбачає в цьому ознак істотного порушення положень КПК України.

Так само не вбачаються актуальними й доводи щодо недопустимості цих доказів з огляду на можливі порушення правил їх пакування в ході огляду місця події, оскільки обґрунтованих доводів про те, що документи, отримані слідчим в ході огляду місця події, не відповідають тим документам, які були визнані надалі речовими доказами і досліджені судом, стороною захисту також не наведено.

З огляду на це й керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги захисника ОСОБА_6 , засуджених ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без задоволення.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 20 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3