Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №750/11404/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 750/11404/24

провадження № 61-6790св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 грудня 2024 року під головуванням судді Супруна О. П. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Шарапової О. Є., Євстафієва О. К., Скрипки А. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання договору про іпотечний кредит недійсним,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

1. У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним договір про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778, укладений ним та Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»).

2. В обґрунтування вимог вказував, що порушені норми законодавства про кредитування, про захист прав споживачів, цивільного законодавства з боку АТ КБ «ПриватБанк». Зазначав, що перед укладенням договору банк незаконно поширював неправдиву інформацію про свою діяльність в сфері банківської послуги надання споживчого кредиту зі ставкою 15 % на рік, для прийняття свідомого вибору позбавив позивача права на отримання будь-якої визначеної законодавством інформації про умови кредитування при наданні послуги споживчого кредитування; до договору споживчого кредиту не надав визначений законодавством невід`ємний додаток - Графік платежів за кожним платіжним періодом. Усупереч заборони статті 53 Закону України «Про банки і банківську діяльність» строком на 10 років банк встановив розмір процентної ставки нижче собівартості кредитних коштів; умови і порядок зміни процентної ставки в необмеженому розмірі за власним волевиявленням без настання події, незалежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку, та ввів позивача в оману щодо реального розміру процентної ставки.

Крім того, банк не надав жодної письмової інформації про умови кредитування.

Банк порушив положення «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», затверджених постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Деснянський районний суд м. Чернігова рішенням від 12 грудня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

4. Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що відсутні підстави для визнання оспорюваного іпотечного договору недійсним, оскільки позивач не довів, що при укладенні договору дії позивача суперечили його волевиявленню, а також наявності умислу у діях банку щодо введення його в оману відносно обставин, які мали істотне значення при укладенні договору.

5. Чернігівський апеляційний суд постановою від 23 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 грудня 2024 року залишив без змін.

6. Апеляційний суд керувався тим, що ОСОБА_1 із заявами про надання додаткової інформації або роз`яснення певних положень договору до банку не звертався та не скористався наданим частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту. Позивач не довів, що при укладенні оспорюваного договору дії позивача суперечили його волевиявленню, а також наявності умислу у діях банку щодо введення його в оману відносно обставин, які мали істотне значення при укладенні договору.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

7. У травні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 грудня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

8. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

9. Заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 та у постанові Верховного Суду від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц.

10. Суд в порушення статті 265 ЦПК України змінив позовну вимогу, оскільки позивач вимогу про захист прав споживача не заявляв.

11. Умови договору не відповідають волі позивача та визначеному пунктом 1 договору зобов`язанню банку надати кошти у розмірі 101 000 грн зі сплатою відсотків у реальному розмірі 15 % річних.

12. Укладення банком договору за процентною ставкою нижче собівартості кредитних ресурсів банку кваліфікується законодавством як прояв недобросовісної конкуренції та частиною першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо визначено нечесною підприємницькою практикою, яка забороняється Законом.

13. Договір про іпотечний кредит не містить обов`язкових та необхідних умов відповідно до законодавства України і пункту 1.1 цього договору, не спрямований на реальне настання правових наслідків визначених законодавством України та пунктом 1.1 договору, що призвело до введення позивача в оману щодо розміру його заборгованості в гривні станом на 06 серпня 2008 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

14. У липні 2025 року від АТ КБ «ПриватБанк» до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

15. Зазначає, що позивач особисто підписав кредитний договір та виконував його умови, що свідчить про досягнення згоди між сторонами стосовно усіх істотних умов договору. Позивач із заявами про надання додаткової інформації або роз`яснення певних положень договору до банку не звертався та не скористався наданим частиною шостою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» правом на відкликання згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту.

16. Крім того, ОСОБА_1 пропустив позовну давність.

Рух справи в суді касаційної інстанції

17. Верховний Суд ухвалою від 11 червня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Деснянського районного суду м. Чернігова.

18. 04 липня 2025 року цивільна справа № 750/11404/24 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

19. 03 квітня 2008 року ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_1 укладений договір про іпотечний кредит № CNGLGI0000006778, за умовами якого останньому надано кредит у сумі 101 000 грн зі сплатою 15 % річних за користування кредитом та кінцевим строком погашення не пізніше 03 квітня 2018 року. Пунктами 1.3, 2.4 договору визначено, що ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати щомісячно до 3 числа кожного місяця погашення кредиту та сплачувати проценти ануїтетними платежами в сумі не менше 1 642,39 грн зі сплатою останнього платежу не пізніше 03 квітня 2018 року. Кредит надався на поліпшення якості квартири. Цим договором також передбачено обов`язок ОСОБА_1 у разі порушення кредитних зобов`язань сплатити банку проценти за користування кредитом у подвійному розмірі, штраф у межах 10 % від суми невиконаного зобов`язання та пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу (розділ 6 договору).

20. Згідно з пунктом 8.8 вказаного договору у випадку якщо права кредитора за цим договором не будуть відступлені на користь будь-якої третьої особи, кредитор має право змінити розмір процентної ставки до розміру звичайної процентної ставки, що встановлена у кредитора для таких видів кредитів. При цьому застосовуються механізми зміни, що вказані в наступному пункті.

21. За змістом пункту 8.9 договору про іпотечний кредит сторони домовилися, що за умовами цього договору кредитор може змінити розмір процентної ставки за користування кредитом у сторону збільшення, зокрема, у разі здійснення поточних коливань процентних ставок за вкладами та (або) кредитами, або зміни у грошово-кредитній політиці Національного банку України (далі - НБУ); підвищення ставки за кредитами кредиторів України у відповідній валюті (за статистикою НБУ); підвищення ставки більш ніж на три відсоткових пункти за бланковими кредитами «овернайт» НБУ з дати укладення цього договору чи останнього перегляду процентної ставки.

22. Листом від 26 червня 2008 року № 20.1.3.2/6-7323 ПАТ КБ «ПриватБанк» повідомило ОСОБА_1 про збільшення процентної ставки до 2,09 % у місяць.

23. 30 липня 2008 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про зміну валюти кредитування за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року та просив залишок заборгованості за договором у розмірі 99 714,71 грн конвертувати у валюту - долари США.

24. 06 серпня 2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 уклали додаткову угоду до договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року, згідно з якою договір про іпотечний кредит викладено в новій редакції, зокрема пунктом 8.1 передбачено, що банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок № НОМЕР_1 на строк з 03 квітня 2008 року до 03 квітня 2018 року включно у вигляді строкового кредиту у розмірі 21 490,24 дол. США, зі сплатою 1,17 % за користування кредитом на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за резервування ресурсів у розмірі 3 % річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення моніторингу. Відповідно до цього договору ОСОБА_1 зобов`язався здійснювати до 3 числа кожного місяця погашення кредиту та сплачувати проценти ануїтетними платежами в сумі 382,20 дол. США зі сплатою останнього платежу не пізніше 03 квітня 2018 року в сумі 262,18 дол. США. Вказаним договором також передбачено обов`язок ОСОБА_1 у разі прострочення кредитних зобов`язань більш ніж на 30 днів сплатити ПАТ КБ «ПриватБанк» штраф у розмірі 250 грн + 5 % від суми позову. Сторони в договорі погодили, що станом на 06 серпня 2008 року залишок заборгованості за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року складає 99 714,71 грн, що еквівалентно 21 490,24 дол. США.

25. Таким чином, 08 серпня 2008 року повністю погашено заборгованість за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 в сумі 99 714,71 грн, а договірні зобов`язання продовжилися за додатковою угодою до договору про іпотечний кредит, за якою кредит визначено у розмірі 21 490,24 дол. США.

26. Рішенням Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 травня 2016 року у справі № 751/4015/15-ц задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості; стягнено солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 та додатковою угодою до нього від 06 серпня 2008 року № CNGLGI0000006778 станом на 31 березня 2016 року у розмірі 15 898,46 дол. США та 60 066,01 грн, з яких: 12 886,81 дол. США - заборгованість за кредитом, 2 546,62 дол. США - заборгованість за процентами за користування кредитом, 465,03 дол. США заборгованість по винагороді за користування кредитом, 37 118,74 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язання, 250 грн - штраф (фіксована частина), 22 697,27 грн - штраф (процентна складова); у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів відмовлено.

27. Постановою Чернігівського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року у справі № 751/4015/15-ц апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 травня 2016 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення в солідарному порядку: 465,03 дол. США - заборгованості по винагороді за користування кредитом, 37 118,74 грн - пені за несвоєчасність виконання зобов`язання, відмовивши у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» у вказаній частині; рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 травня 2016 року змінено в частині визначення загального розміру заборгованості, яка підлягала стягненню з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь АТ КБ «ПриватБанк» за договором про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 та додатковою угодою до нього від 06 серпня 2008 року № CNGLGI0000006778 станом на 31 березня 2016 року, зменшивши загальний розмір вказаної заборгованості з 15 898,46 дол. США до 15 433,43 дол. США та з 60 066,01 грн до 22 947,27 грн; в іншій частині рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 травня 2016 року залишено без змін.

28. Постановою Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 751/4015/15-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова від 23 травня 2016 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року в частині стягнення відсотків за користування кредитними коштами змінено, зменшивши їх розмір з 2 546,62 дол. США до 1 235,43 дол. США; в іншій частині рішення Новозаводського районного суду м. Чернігова 23 травня 2016 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 09 квітня 2020 року залишено без змін.

29. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 27 вересня 2022 року у справі № 750/3449/22, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 14 грудня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів відмовлено.

30. Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 29 червня 2023 року у справі № 750/6086/23, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 13 вересня 2023 року та постановою Верховного Суду від 26 березня 2024 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів відмовлено.

Позиція Верховного Суду

31. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

32. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

33. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

34. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

35. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

36. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

37. Згідно з частинами першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

38. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

39. Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

40. Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

41. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

42. Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

43. Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

44. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

45. Згідно з частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

46. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені статтею 203 ЦК України. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

47. Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

48. При вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

49. Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України) обов`язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.

50. За змістом пункту 3 частини п`ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення договору) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

51. Згідно із частинами першою-другою, п`ятою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

52. Відповідно до статті 4 ЦПК України суд захищає порушені (невизнані, оспорювані) права, свободи чи законні інтереси позивача.

53. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 сформульовано висновок, що недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

54. В касаційній скарзі заявник посилається на те, що умови договору не відповідають волі позивача та визначеному пунктом 1 договору зобов`язанню банку надати кошти у розмірі 101 000 грн зі сплатою відсотків у реальному розмірі 15 % річних.

55. Укладення банком договору за процентною ставкою нижче собівартості кредитних ресурсів банку кваліфікується законодавством як прояв недобросовісної конкуренції та частиною першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» прямо визначено нечесною підприємницькою практикою, яка забороняється Законом.

56. Договір про іпотечний кредит не містить обов`язкових та необхідних умов відповідно до законодавства України і пункту 1.1 цього договору, не спрямований на реальне настання правових наслідків визначених законодавством України та пунктом 1.1 договору, що призвело до введення позивача в оману щодо розмірі його заборгованості в гривні станом на 06 серпня 2008 року.

57. Відповідно до частини першої статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

58. За змістом статті 19 Закону про споживачів нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

59. У справі № 751/4015/15-ц, суди встановили, що 08 серпня 2008 року повністю погашено заборгованість за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 у сумі 99 714,71 грн та договірні зобов`язання продовжилися за додатковою угодою до договору про іпотечний кредит, за якою кредит визначено у розмірі 21 490,24 дол. США. Додаткова угода від 06 серпня 2008 року, укладена банком та позичальником, відповідно до якої договір про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року викладений у новій редакції, не є окремим договором про надання кредиту у розмірі 21 490,24 дол. США, а є продовженням кредитних правовідносин.

60. Судовими рішеннями у справі № 751/4015/15-ц, які набрали законної сили, надано правову оцінку діям банку щодо нарахування сум заборгованості за договором про іпотечний кредит; факт підробки заяви від 30 липня 2008 року та факт написання її під тиском з боку відповідача матеріалами справи не підтверджується.

61. Разом з тим, у справі № 750/6086/23 за позовом ОСОБА_1 до банку про визнання додаткової угоди від 06 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року, Верховний Суд зазначив, що ОСОБА_1 ініціював зміну умов кредитування, що було здійснено шляхом викладення договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778 в іншій редакції, власноруч підписав заяву № 1 про продаж іноземної валюти, якою особисто доручив банку продати за українські гривні грошові кошти у розмірі 21 490,24 дол. США з призначенням платежу: перерахування коштів за кредитним договором від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778, тому його доводи стосовно неможливості прийняття банком відповідної заяви та подальша поведінка щодо оспорення додаткової угоди з цих підстав свідчить про недобросовісність позичальника й спробу ухилитися від виконання зобов`язань за кредитом, стягнутих рішенням судів у справі № 751/4015/15-ц.

62. Наведені обставини не підлягають додатковому доказуванню у цій справі відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України.

63. Договір укладений в письмовій формі, підписано сторонами, тобто він є чинним.

64. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

65. Установивши, що спірний договір підписаний банком та ОСОБА_1 , які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, позичальник на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови, договір містить умови стосовно сукупної вартості кредиту, строку кредитування, процентної ставки, платежів за кредитом та порядку погашення боргу (додаток № 1 до договору), суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним договору про іпотечний кредит від 03 квітня 2008 року № CNGLGI0000006778.

66. Підпис позивача у договорі свідчить про ознайомлення з умовами кредитування та спростовує доводи касаційної скарги стосовно ненадання відповідної інформації.

67. Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину у цілому, зокрема позивач не спростував, що під час укладення договору він діяв свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодився з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови, погодився на заміну гривневого кредиту валютним, із розміром залишку заборгованості за договором про іпотечний кредит; не спростував погашення ним цього боргу внаслідок зміни валюти кредиту, виконання протягом певного часу умов кредитного договору з урахуванням додаткової угоди до нього.

68. Суди надали належну правову оцінку доводам позивача щодо несправедливих умов договору та обману позичальника щодо дійсних умов цього договору. Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків судів, зводяться до переоцінки доказів, яким суд, відповідно до покладених на нього процесуальних повноважень, надав обґрунтовану оцінку.

69. Верховний Суд є судом права, а не судом фактів, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку.

70. Разом з тим, позивач не довів, що при укладенні оспорюваного договору дії позивача суперечили його волевиявленню, а також наявності умислу у діях банку щодо введення його в оману відносно обставин, які мали істотне значення при укладенні договору.

71. Посилання в касаційній скарзі на те, що суд в порушення статті 265 ЦПК України змінив позовну вимогу, оскільки позивач вимогу про захист прав споживача не заявляв, є безпідставними, оскільки суд розглянув позов ОСОБА_1 про визнання договору про іпотечний кредит недійсним, що підтверджується оскарженим судовим рішенням, в якому надано оцінку доводам сторін щодо договору про іпотечний кредит.

72. Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 та у постанові Верховного Суду від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-цвідхиляються касаційним судом, оскільки обставини, встановлені судами у вказаних справах не є подібними обставинам, встановленим у справі, яка переглядається.

73. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

74. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

75. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

76. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

77. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 12 грудня 2024 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров