Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №495/6375/15-ц — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 495/6375/15-ц

провадження № 61-11397св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А, Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - прокурор Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом прокурора Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод» до ОСОБА_1 , треті особи: Кароліно-Бугазька сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності, витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, стягнення майнової шкоди

за касаційними скаргами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2024 року у складі судді Прийомової О. Ю. та постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року у складі колегії суддів: Комлевої О. С., Вадовської Л. М., Сегеди С. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2015 року військовий прокурор Чернівецького гарнізону (далі - прокурор Чернівецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону)в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства Міністерства оборони України «Чернівецький металообробний завод» (далі - ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод») звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог та зміну підстав і предмета позову, просив суд:

- визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», до складу якої входять такі будівлі та споруди: будівля клубу літ. А площею 29,1 кв. м, будинок відпочинку літ. Б площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. В площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. Г площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. Д площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. Е площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. Ж площею 50,4 кв. м, будинок відпочинку літ. З площею 449,4 кв. м, будинок відпочинку літ. І площею 41,7 кв. м, будинок відпочинку літ. Ї площею 41,7 кв. м, адміністративна будівля літ. И площею 25,6 кв. м, медпункт літ. К площею 14,6 кв. м, будинок відпочинку - майстерня літ. Л площею 68,8 кв. м, склад літ. М площею 22,0 кв. м, їдальня літ. Н площею 283,0 кв. м, склад літ. О площею 20,6 кв. м, вбиральня-душова літ. П площею 16,6 кв. м, альтанка літ. Є, душові літ. Р, зливна яма літ. 1, ємність для води літ. 2, пожежна ємність літ. 3, пожежна ємність літ. 4, хвіртка літ. 5, ворота літ. 6, хвіртка літ. 7, водопровід літ. 8, каналізація літ. 9, огорожа літ. 10;

- витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_1 нерухоме майно - базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », до складу якої входять такі будівлі та споруди: будинок відпочинку літ. Д площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. Е площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. І площею 41,7 кв. м, будинок відпочинку літ. Ї площею 41,7 кв. м, адміністративна будівля літ. И площею 25,6 кв. м, медпункт літ. К площею 14,6 кв. м, будинок відпочинку - майстерня літ. Л площею 68,8 кв. м, склад літ. М площею 22,0 кв. м, їдальня літ. Н площею 283,0 кв. м, склад літ. О площею 20,6 кв. м, вбиральня-душова літ. П площею 16,6 кв. м, душові літ. Р, зливна яма літ. 1, ємність для води літ. 2, пожежна ємність літ. 3, пожежна ємність літ. 4, хвіртка літ. 5, ворота літ. 6, хвіртка літ. 7, водопровід літ. 8, каналізація літ. 9, огорожа літ. 10, та передати ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» в експлуатацію;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Міністерства оборони України майнову шкоду, завдану пожежею, у розмірі 4 005 299,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 15 квітня 2013 року базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка перебувала у власності держави Україна в особі Міністерства оборони України та була закріплена на праві господарського відання за ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод», відчужено ОСОБА_2 на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна, проведених Чернівецькою філією Приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» (далі - ПП «СП «Юстиція»).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року, вказані прилюдні торги визнано недійсними (справа № 926/543/13).

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року позов прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» до ОСОБА_2 задоволено. Визнано базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » власністю держави Україна в особі Міністерства оборони України на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод». Скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та витребувано в нього спірне майно (справа № 495/5649/14).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25 серпня 2015 року позивачу стало відомо, що 27 березня 2015 року будівлі та споруди бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» ОСОБА_2 відчужив на користь ОСОБА_1 на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Р. П., зареєстрованого за № 192.

Оскільки спірне майно вибуло з володіння держави в особі Міністерства оборони України і ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» поза їх волею, що підтверджується постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05 травня 2014 року у справі № 926/543/13, то власник спірного майна має право витребувати його з чужого володіння ОСОБА_1

25 лютого 2019 року на базі відпочинку виникла пожежа, унаслідок якої значну частину майна бази, яка на той час перебувала у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 , знищено.

Згідно з висновком Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України (далі - Київський НДЕКЦ МВС України) від 31 травня 2022 року вартість будівель бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» станом на момент їх знищення унаслідок пожежі 25 лютого 2019 року визначена у розмірі 11 212 522,00 грн. Також експерти у висновку зазначили, що вартість будівель бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» (тобто майна, що уціліло після пожежі) станом на момент проведення експертизи, визначена у розмірі 7 207 223, 00 грн.

Отже, збитки, яких зазнала держава в особі Міністерства оборони України внаслідок пожежі на базі відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», що на момент пожежі перебувала у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 становлять 4 005 299,00 грн.

У зв`язку з цим прокурор просив суд позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень у справі

Суди розглядали справу неодноразово.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року у задоволенні позову військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким позов задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2016 року рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року касаційні скарги Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» відхилено. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року залишено без змін.

У грудні 2017 року Міністерство оборони Україниподало до суду заяву про перегляд рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року, ухвали Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України 2004 року.

Постановою Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року заяву Міністерства оборони України про перегляд судових рішень задоволено частково. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31 березня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 березня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

За результатами нового розгляду справи рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2024 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року, позов прокурора задоволено частково.

Визнано за державою в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» до складу якої входять такі будівлі та споруди: будівля клубу літ. А площею 29,1 кв. м, будинок відпочинку літ. Б площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. В площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. Г площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. Д площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. Е площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. Ж площею 50,4 кв. м, будинок відпочинку літ. З площею 449,4 кв. м, будинок відпочинку літ. І площею 41,7 кв. м, будинок відпочинку літ. Ї площею 41,7 кв. м, адміністративна будівля літ. И площею 25,6 кв. м, медпункт літ. К площею 14,6 кв. м, будинок відпочинку - майстерня літ. Л площею 68,8 кв. м., склад літ. М площею 22,0 кв. м, їдальня літ. Н площею 283,0 кв. м, склад літ. О площею 20,6 кв. м, вбиральня-душова літ. П площею 16,6 кв. м, альтанка літ. Є, душові літ. Р, зливна яма літ. 1, ємність для води літ. 2, пожежна ємність літ. 3, пожежна ємність літ. 4, хвіртка літ. 5, ворота літ. 6, хвіртка літ. 7, водопровід літ. 8, каналізація літ. 9, огорожа літ. 10.

Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 нерухоме майно - базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » до складу якої входять такі будівлі та споруди: будинок відпочинку літ. Д площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. Е площею 50,8 кв. м, будинок відпочинку літ. І площею 41,7 кв. м, будинок відпочинку літ. Ї площею 41,7 кв. м, адміністративна будівля літ. И площею 25,6 кв. м, медпункт літ. К площею 14,6 кв. м, будинок відпочинку - майстерня літ. Л площею 68,8 кв. м, склад літ. М площею 22,0 кв. м, їдальня літ. Н площею 283,0 кв. м, склад літ. О площею 20,6 кв. м, вбиральня-душова літ. П площею 16,6 кв. м, душові літ. Р, зливна яма літ. 1, ємність для води літ. 2, пожежна ємність літ. 3, пожежна ємність літ. 4, хвіртка літ. 5, ворота літ. 6, хвіртка літ. 7, водопровід літ. 8, каналізація літ. 9, огорожа літ. 10, на користь ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод».

В іншій частині вимог позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що оскільки торги було визнано недійсними, підстава набуття ОСОБА_2 права власності на спірне нерухоме майно перестала існувати, а право власності ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно є похідним від права власності, набутого ОСОБА_2 .

Продаж майна на прилюдних торгах, проведених з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, не змінює статусу особи, яка придбала майно з прилюдних торгів як добросовісного набувача, у якого майно не може бути витребуване власником за будь-яких умов. Таким чином, після визнання торгів недійсними здійснення захисту прав власника здійснюється на загальних підставах.

При цьому між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, і спірне майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору, тобто є умови для застосування віндикації.

Спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплене на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися.

Повернення нерухомого майна у державну власність переслідує легітимну мету - контроль за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна Збройних Сил України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди, завданої пожежею, суд виходив з того, що вина відповідача у заподіянні цієї шкоди не доведена і під час розгляду справи не підтвердилась, а отже, ці вимоги задоволенню не підлягають. Апеляційний суд погодився з такими висновками.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У вересні 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року в частині задоволених позовних вимог та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Підставою касаційного оскарження заявник визначив пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та вказав, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 910/856/17, від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 15 червня 2021 року у справі № 922/2416/17, від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16, від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19, від 10 квітня 2024 року у справі № 520/8065/19, від 25 вересня 2024 року у справі № 587/1385/15 та постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/12262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 вересня 2020 року у справі № 1522/21119/12, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 26 травня 2020 року у справі № 1-23-32/135-08-4825, від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21, від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20, від 12 квітня 2023 року у справі № 205/7567/18, від 11 жовтня 2023 року у справі № 752/528/20, від 21 серпня 2024 року у справі № 953/24224/19, від 25 червня 2025 року у справі № 638/17112/21.

Як на обґрунтування касаційної скарги посилався на неврахування судами попередніх інстанцій добросовісності набуття ОСОБА_2 спірного майна, оскільки це майно набуто ним як переможцем торгів, а тому воно не може бути витребуване.

У касаційній скарзі також зазначив про те, що право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за державою Україна в особі Міністерства оборони України, водночас це майно належало ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» на праві господарського відання, а отже, держава (зокрема в особі прокурора і Міністерства оборони України) є неналежним позивачем за вимогою про витребування майна, яке належало ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» на праві господарського відання.

У вересні 2025 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2025 року в частині вимог прокурора в інтересах ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» та в цій частині позов залишити без розгляду; скасувати судові рішення в частині вимог прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та в цій частині ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилалась на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18, від 10 квітня 2024 року у справі 520/8065/19, від 25 вересня 2024 року у справі № 587/1382/15, від 28 вересня 2021 року у справі № 761/45721/16-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 910/10647/18, від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 18 січня 2013 року у справі № 488/2807/17, від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц та постановах Верховного Суду від 21 серпня 2024 року у справі № 953/24224/19, від 25 жовтня 2022 року у справі № 607/14378/21, від 26 травня 2022 року у справі № 1-23-32/135-08-4825, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 14 червня 2019 року у справі № 910/6642/18, від 25 червня 2019 року у справі № 922/1500/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18, від 28 листопада 2019 року у справі № 918/150/19, від 21 січня 2020 року у справі № 910/7815/18, від 26 січня 2022 року у справі № 921/787/20, від 11 лютого 2020 року у справі № 922/1159/19, від 14 червня 2022 року у справі № 904/3870/21, від 13 вересня 2022 року у справі № 918/1222/21, від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21, від 23 листопада 2023 року у справі № 985/547/23, від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20, від 04 лютого 2020 року у справі № 905/2448/17, від 11 березня 2025 року у справі № 922/647/22, від 16 квітня 2025 року у справі № 910/17006/23.

На обґрунтування касаційної скарги зазначала, що суди попередніх інстанцій не врахували, що Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII), який набрав чинності 15 липня 2015 року, обмежено право прокурора на представництво в суді інтересів держави в особі державних компаній, а тому позов, поданий прокурором в інтересах держави в особі ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод», підлягав залишенню без розгляду. Держава (зокрема в особі прокурора і Міністерства оборони України) є неналежним позивачем за вимогою про витребування майна, яке належало ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» на праві господарського відання.

Крім того, зазначала, що саме за волевиявленням ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод», який є боржником за виконавчим провадженням та мало право як сторона виконавчого провадження пропонувати майно, на яке звертається стягнення, було визначено та запропоновано органу державної виконавчої служби майно - базу «ІНФОРМАЦІЯ_1», на яке було звернено стягнення та яке було реалізовано для виконання судових рішень, які набрали законної сили. Кошти, отримані від продажу бази «ІНФОРМАЦІЯ_1», були використані в інтересах ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» на задоволення вимог стягувачів.

Таким чином, ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» передало майно територіальному органу державної виконавчої служби для виконання судових рішень, які набрали законної сили та не були скасовані, з метою покриття боргів (виплати заборгованості із заробітної плати, погашення бюджетної заборгованості тощо), що однозначно відповідало інтересам ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод». Враховуючи той факт, що база «ІНФОРМАЦІЯ_1» вибула з володіння ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» з його волі, це виключає можливість витребування майна у добросовісного набувача.

Дійшовши висновку про наявність підстав для витребування спірного майна у добросовісного набувача, суди не надали належної оцінки правомірності втручання у право власності кінцевого набувача і його відповідності загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

У жовтні 2025 року Міністерство оборони України подало відзив на касаційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , в якому просило залишити їх без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

У грудні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Куришко І. І. подав письмові пояснення.

У січні 2026 року ОСОБА_1 подала письмові пояснення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

28 жовтня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

15 квітня 2013 року базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка перебувала у власності держави Україна в особі МОУ та була закріплена на праві господарського відання за ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод», було відчужено на прилюдних торгах з реалізації арештованого нерухомого майна на користь ОСОБА_2 , який став переможцем торгів, що проводились Чернівецькою філією «СП «Юстиція».

У травні 2013 року прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» звернувся до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Чернівецькій області, приватного підприємства «Спеціалізоване підприємство «Юстиція» в особі Чернівецької філії, третя особа - ОСОБА_2 про визнання цих прилюдних торгів недійсними (справа № 926/543/13).

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05 травня 2014 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року у справі № 926/543/13, прилюдні торги з відчуження бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1», проведені 15 квітня 2013 року, були визнані недійсними.

20 травня 2013 року на забезпечення виконання умов кредитного договору від 14 серпня 2012 року ОСОБА_2 уклав з Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик», банк) договір іпотеки, за яким передав базу відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» в іпотеку банку.

23 березня 2015 року ПАТ «КБ «Хрещатик» відступило за відплатним нотаріально посвідченим договором право вимоги за кредитним та іпотечним договорами ОСОБА_3

24 березня 2015 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладений договір про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Р. П., реєстровий номер 173.

Цього ж дня (24 березня 2015 року) між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 укладено договір позики грошових коштів, а 27 березня 2015 року між ними укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя у зв`язку з порушенням позичальником ОСОБА_3 умов договору позики.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року у справі № 495/5649/14 задоволено позов прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» до ОСОБА_2 , треті особи: ПАТ «КБ «Хрещатик», реєстраційна служба Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області, про витребування майна та зобов`язання вчинити дії.

Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .

Визнано базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » власністю держави Україна в особі Міністерства оборони України на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» та витребувано її з чужого незаконного володіння громадянина ОСОБА_2 .

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 17 листопада 2015 року зазначене рішення було скасовано, у задоволенні позову прокурора відмовлено.

25 лютого 2019 року на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » виникла пожежа, унаслідок якої значну частину майна бази, яка перебуває у володінні, користуванні та розпорядженні ОСОБА_1 , знищено.

31 травня 2022 року на виконання ухвали суду експерти Київського НДЕКЦ МВС України склали висновок, відповідно до якого вартість будівель бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» станом на момент їх знищення унаслідок пожежі 25 лютого 2019 року визначена у розмірі 11 212 522, 00 грн. Вартість бази відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» (тобто майна, що уціліло після пожежі) станом на момент визначення експертизи визначена у розмірі 7 207 223, 00 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Зміст касаційних скарг свідчить про те, що судові рішення оскаржені лише в частині задоволених позовних вимог позову, а тому з урахуванням принципу диспозитивності переглядаються лише у цій частині.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах доводів і вимог касаційних скарг, дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Статтею 41 Конституції України встановлено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

За змістом статей 319, 321 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право розпоряджатися майном належить лише власникові майна. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 326 ЦК України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

Правові основи управління об`єктами державної власності визначені в Законі України від 21 вересня 2006 року «Про управління об`єктами державної власності», відповідно до частини першої статті 4 якого суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, міністерства, інші органи виконавчої влади, Фонд державного майна України.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» об`єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним господарським об`єднанням.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

У частині другій статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» закріплено, що майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління.

Відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1080 (абзац сьомий пункту 6 статті 4 у редакції, чинній станом на 2013 рік), Міністерство оборони України здійснює управління державним майном, закріпленим за підприємствами, установами і організаціями, які належать до сфери управління міністерства, здійснює в установленому порядку відчуження військового майна.

Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 ЦК України, добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)).

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього.

Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна. (оплатно чи безоплатно). Такі ж висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21).

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)).

Вирішення питання про можливість витребування законним власником свого майна від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України залежить від встановлення обставин щодо наявності в особи, яка його відчужила, права на вчинення таких дій.

Навіть у разі відчуження спірного нерухомого майна його набувачем власник має право витребування його з чужого незаконного володіння від останнього набувача.

Це право власника захищене безпосередньо законом і має на меті повернення сторін у попереднє становище, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця), з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень (частина друга статі 388 ЦК України).

Проте встановлена частиною другою статті 388 ЦК України заборона витребування майна у добросовісного набувача діє лише за умови, якщо це майно було продано у порядку, встановленому для виконання судових рішень, тобто з дотриманням вимог закону при виконанні судових рішень.

Винятком із цього правила є випадок примусового відчуження майна на публічних торгах, які у справі, що розглядається, визнані недійсними. Прилюдні торги з відчуження майна, що відносяться до угод купівлі-продажу, визнані судом недійсними (за судовим рішенням, яке набрало законної сили), не створюють юридичних наслідків та є недійсними з моменту їх вчинення.

Продаж майна на прилюдних торгах, проведених з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, не змінює статусу особи, яка придбала майно з прилюдних торгів, як добросовісного набувача, у якого майно не може бути витребуване власником за будь-яких умов.

У разі встановлення порушення вимог закону при проведенні прилюдних торгів з реалізації майна (зокрема у разі визнання прилюдних торгів недійсними в судовому порядку) попередній власник має право витребувати у добросовісного набувача спірне майно шляхом пред`явлення до суду віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Після визнання торгів недійсними захист прав власника здійснюється на загальних підставах.

Факт визнання прилюдних торгів недійсними спростовує правомірність укладення в подальшому будь-яких правочинів щодо спірного майна.

У справі, яка переглядається, установивши, що прилюдні торги, на підставі яких спірне майно вибуло із власності держави, визнані судом недійсними, спірне майно вибуло з володіння власника поза його волею, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність у власника права на витребування спірного нерухомого майна в останнього набувача відповідно до статті 388 ЦК України.

За встановлених у цій справі обставин вибуття поза волею власника спірного нерухомого майна, існування ланцюга правочинів, унаслідок яких таке майно було зареєстроване за відповідачем ( ОСОБА_1 ), спрямованості позовних вимог на повернення державі майна з чужого незаконного володіння правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про витребування спірного майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України спрямовані на повернення у державну власність спірного нерухомого майна, відчуженого з порушенням норм закону та поза волею власника, і спір у цій справі стосується права власності та застосування такого заходу, як витребування майна, а отже, підлягали врахуванню вимоги, які випливають зі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), та відповідна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), через рішення якого відбувається практична реалізація Конвенції і застосування судами її норм як джерела права.

Оскаржуючи судові рішення у справі у касаційному порядку ОСОБА_2 і ОСОБА_1 у своїх касаційних скаргах посилалися на те, що витребування спірного майна порушує гарантії, встановлені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Основним доводом касаційних скаргє неврахування судами попередніх інстанцій добросовісності набуття відповідачами спірного майна. Зокрема ОСОБА_2 посилався на те, що спірне майно набуте ним як переможцем торгів, а тому не може бути витребуване. ОСОБА_1 вказувала на те, що, дійшовши висновку про наявність підстав для витребування спірного майна у добросовісного набувача, суди не надали належної оцінки правомірності втручання у право власності кінцевого набувача та його відповідності загальним принципам і критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном.

Верховний Суд вважає, що застосований захід втручання у право на мирне володіння майном сумісний із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки це втручання ґрунтується на законі, переслідує легітимну мету та є пропорційним цій меті.

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Розглядаючи справи щодо застосування статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягарю, покладеному на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо (пункт 58 постанови Великої Палати від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15 (провадження № 14-190цс20)).

Право держави витребувати нерухоме майно з огляду на доведену незаконність і безпідставність його відчуження передбачене у чинному законодавстві України, зокрема в статті 388 ЦК України, яка застосована у цій справі. Відповідні норми стосовно охорони права власності і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес (рішення від 02 листопада 2004 року у справі «Tregubenko v. Ukraine», заява № 61333/00, пункт 54).

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що у цьому випадку втручання у право мирного володіння спірним майном ґрунтується на законі та переслідує легітимну мету, відповідає суспільному інтересу, а застосований захід втручання є пропорційним легітимній меті, яку він переслідує. Спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника, оскільки державне підприємство, за яким майно було закріплено на праві господарського відання, не вправі було самостійно ним розпоряджатися. Повернення у державну власність нерухомого майна переслідує легітимну мету - контроль за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цього майна як майна Збройних Сил України. База відпочинку «ІНФОРМАЦІЯ_1» розташована на узбережжі Чорного моря та має важливе значення для реабілітації, оздоровлення і відпочинку ветеранів війни(ветеранів АТО), військовослужбовців та членів їх сімей. Її повернення у власність держави мало на меті забезпечення дотримання верховенства права та відповідало суспільним інтересам.

Колегія суддів не бере до уваги доводи касаційної скарги ОСОБА_2 про добросовісність набуття ним спірного майна як такого, що придбане ним у процедурі прилюдних торгів, оскільки стаття 388 ЦК України не пов`язує можливість витребування майна в останнього набувача з обставинами щодо наявності у попереднього відчужувача у ланцюгу договорів права відчужувати це майно. Саме по собі придбання майна на публічних торгах не є запорукою добросовісності набувача. Тому питання про добросовісність чи недобросовісність покупця, який набув майно на торгах, слід оцінювати у кожному конкретному випадку окремо (пункт 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (провадження № 14-96цс21). У справі, яка переглядається торги, за якими спірне майно вибуло із власності держави, визнано судом недійсними , і такі торги є недійсними з моменту їх вчинення (завершення укладенням відповідного правочину).

Не може вважатися добросовісною особа, яка набула майно на прилюдних торгах, якщо вона знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону. Близькі за змістом висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про невідповідність втручання в її право власності критерію пропорційності колегія суддів вважає необґрунтованими, керуючись такими міркуваннями.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що ередбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

ЄСПЛ рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника, оскільки певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

ЄСПЛ визнає, що ступінь провини чи недбалості з боку заявників або принаймні зв`язок між їхньою поведінкою та правопорушенням, про яке йдеться, може бути взято до уваги, щоб оцінити, чи було пропорційним втручання у право на мирне володіння майном. Важливо також, чи міг заявник обґрунтовано знати про правові обмеження своєї власності.

Будь-які норми, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади.

Під час оцінки дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо пропорційності слід враховувати те, чи знав заявник під час придбання майна або чи мав би обґрунтовано знати про обмеження на майно або можливі майбутні обмеження, про існування законних очікувань щодо використання майна або прийняття ризику при купівлі, про те, якою мірою обмеження перешкоджало використанню майна, та про можливість оскарження необхідності обмеження (рішення ЄПЛЛ від 6 лютого 2018 року у справі Kristiana Ltd. проти Литви, № 36184/13, § 108).

У справі, яка переглядається, суди установили, що після придбання спірного майна на торгах (15 квітня 2013 року) ОСОБА_2 20 травня 2013 року на забезпечення виконання умов кредитного договору від 14 серпня 2012 року уклав з банком договір іпотеки, за яким передав в іпотеку базу відпочинку.

При цьому вже у травні 2013 року прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України ініціював позов про визнання прилюдних торгів недійсними. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 05 травня 2014 року, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 30 липня 2014 року у справі № 926/543/13, прилюдні торги з відчуження бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », проведені 15 квітня 2013 року, були визнані недійсними.

Крім того, у серпні 2014 року прокурор в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та ДП «Чернівецький металообробний завод» пред`явив позов до ОСОБА_2 , третя особа - ПАТ КБ «Хрещатик», про витребування майна та зобов`язання вчинити дії (справа № 495/5649/14). Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 02 квітня 2015 року цей позов задоволено. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за ОСОБА_2 . Визнано право власності на нерухоме майно - базу відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » власністю держави Україна в особі Міністерства оборони України на праві господарського відання ДП МОУ «Чернівецький металообробний завод» та витребувано її з чужого незаконного володіння громадянина ОСОБА_2 . Це рішення суду першої інстанції було скасовано лише 17 листопада 2015 року рішенням Апеляційного суду Одеської областіу зв`язку з неналежністю суб`єктного складу учасників - під час розгляду цієї справи декілька разів змінились власники спірного майна ( ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ), проте ні ОСОБА_3 , ні останній набувач ОСОБА_1 до участі у справі не були залучені як відповідачі і позовні вимоги до них позивачем не заявлялись.

Водночас 23 березня 2015 року ПАТ «КБ «Хрещатик» відступило за відплатним договором право вимоги за відповідними кредитним та іпотечним договорами ОСОБА_3

24 березня 2015 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким спірне майно перейшло до ОСОБА_3 .

Цього ж дня, 24 березня 2015 року, між ОСОБА_3 і ОСОБА_5 укладено договір позики грошових коштів, а вже 27 березня 2015 року між ними укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя у зв`язку з порушенням позичальником ОСОБА_3 умов договору позики. На підставі цього договору ОСОБА_5 зареєструвала право власності на спірне майно.

З публічних відомостей на сайті Національного банку України відомо, що з 11 липня 2008 року до прийняття рішення про ліквідацію ПАТ КБ «Хрещатик» - 02 червня 2016 року ОСОБА_2 займав посаду заступника голови цього банку. Тобто станом на момент передання спірного майна в іпотеку банку ОСОБА_2 входив до складу керівництва банку, яке приймало рішення щодо його діяльності.

Таким чином, низка правочинів з відчуження спірного майна формувалася після того, як виник спір щодо законності його первісного вибуття, тому останній набувач не може стверджувати про свою добросовісність тільки через відсутність особистої участі у первісних торгах.

При цьому держава оперативно поставила під сумнів первісне вибуття спірного майна, протягом місяця оскаржила торги, ініціювала відповідні позови в судах, отримала остаточне рішення про недійсність торгів. Тобто держава, звернувшись своєчасно до суду з позовом, не допустила багаторічного формування стабільного титулу у набувача.

У цій ситуації важливим є те, що спірне майно не придбане останнім набувачем у звичайний спосіб купівлі-продажу, а перейшло через складний ланцюг кредитно-іпотечних операцій, позика укладена практично одночасно з набуттям права вимоги, а звернення стягнення відбулося лише через два дні після укладення договору позики.Тобто подальший рух майна і зміна його набувачів відбувалися за нетиповою та юридично складною послідовністю, включаючи іпотеку, відступлення права вимоги, новий договір позики, укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок спірного майна для погашення позики.

Останній набувач отримав майно не безпосередньо від держави, а внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки - укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя у зв`язку з порушенням позичальником умов договору позики. Він набув майно після того, як первісний власник уже реалізував своє право на судовий захист і поставив під сумнів законність вибуття майна.

Ці обставини самі по собі не доводять недобросовісність набувача, але вони є об`єктивними факторами для оцінки того, чи могла особа розумно вважати, що отримує безспірний титул на майно.

Подальше набуття майна, після виникнення судового спору щодо законності вибуття спірного майна із власності держави, істотно відрізняє цю справу від класичних справ ЄСПЛ про добросовісного набувача, який постраждав від помилки держави.

ЄСПЛ оцінює пропорційність за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції через загальну оцінку всіх конкуруючих інтересів, включаючи характер втручання, поведінку заявника та поведінку державних органів.

ЄСПЛ у своїй практиці зазначав, що набувач майна повинен ретельно досліджувати його походження, а обставина, що майно кілька разів змінювало власників протягом короткого періоду, повинна була змусити набувача насторожитися і здійснити належну перевірку походження майна.

Останній набувач може не бути встановлений недобросовісним у вузькому суб`єктивному сенсі, однак його поведінка може бути кваліфікована як недостатньо обачна, для того щоб його інтересу в збереженні титулу надати перевагу перед правом держави (власника) на повернення майна.

Останній набувач повинен був проявити розумну обачність, яка за конкретних обставин передбачала перевірку не лише формального права відчуження, а й законності походження майна та відсутності спору щодо нього.

Сукупність обставин набуття майна об`єктивно давала останньому набувачу підстави щонайменше припускати наявність спору щодо права на майно, а тому вимагала від нього підвищеного рівня обачності. Неперевірка таких обставин означає, що набувач прийняв на себе ризик дефектності набутого титулу.

За таких обставин його майновий інтерес у збереженні набутого права не може оцінюватися так само, як інтерес особи, яка набула майно за звичайних умов та не мала об`єктивних підстав сумніватися у правомочності набуття.

Відповідно, покладення на такого набувача наслідків втрати набутого права не становить надмірного індивідуального тягаря, оскільки цей ризик був для нього об`єктивно передбачуваним і міг бути зменшений шляхом належної перевірки обставин набуття майна.

З урахуванням установлених у цій справі обставин втручання у майнове право останнього набувача ( ОСОБА_1 ) є пропорційним, оскільки між метою відновлення порушеного права держави і тягарем, покладеним на набувача, зберігається необхідний справедливий баланс.

Це узгоджується з підходом ЄСПЛ, за яким при оцінці справедливого балансу враховується поведінка самого набувача, зокрема те, чи мав він об`єктивні підстави поставити під сумнів походження або спірність майна, чи здійснив належну перевірку.

Крім того, саме по собі непокладення на державу обов`язку компенсувати останньому набувачеві вартість витребуваного майна не свідчить про порушення справедливого балансу, оскільки з урахуванням характеру спірних правовідносин та поведінки набувача він має можливість відновити своє майнове становище шляхом пред`явлення відповідних вимог до свого контрагента, від якого набув майно, або до іншої особи, відповідальної за виникнення дефекту набутого права. Інше тлумачення фактично означало б покладення на державу обов`язку компенсувати наслідки ризику, який набувач за обставинами цієї справи міг передбачити та якого міг уникнути шляхом належної перевірки майна перед його набуттям.

Верховний Суд уважає, що у цьому спорі витребування майна на користь позивача не свідчить про незаконність (непропроційність) втручання у право відповідача на мирне володіння майном.

Колегія суддів не встановила невідповідності заходу втручання у право власності ОСОБА_1 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ, а також не встановила перешкод для застосування механізму статті 388 ЦК України, тому відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування статті 388 ЦК України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Доводи касаційних скарг про те, що прокурор подав позов в інтересах неналежного позивача - держави в особі Міністерства оборони України, не заслуговують на увагу, оскільки держава в особі відповідного органу як власник відповідного майна вправі приймати рішення щодо такого майна, а отже, і здійснювати захист свого права власності у разі його порушення. Обмеження такого права на захист є недопустимим. Позивачем за віндикаційним позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння може бути неволодіючий власник майна або титульний володілець, яким є особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебуває у володінні за законом або договором, зокрема, на підставі цивільно-правових договорів, на праві господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

У разі неправомірного заволодіння майном, право власності на яке належало державі і яке (майно) перебувало в іншої особи на такому правовому титулі, як право господарського відання, захист від такого порушення (неправомірного заволодіння) полягає у витребуванні майна також на користь його власника, яким є держава в особі уповноваженого органу. Тому помилково вважати, що неналежним позивачем у цих спорах, зокрема у справі, яка переглядається, є держава в особі Міністерства оборони України.

Обмеження власника на звернення до суду з таким позовом з метою захисту свого права власності не відповідає нормам статті 4 ЦПК України, яка регулює право на звернення до суду, і статті 41 Конституції України.

Таких само висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 18 вересня 2025 року у справі № 922/82/20. У цій справі Судова палата відступила від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 21 серпня 2024 у справі № 953/24224/19, про те, що держава в особі Міністерства оборони України є неналежним позивачем за вимогою про витребування майна, яке належало УДНДІ «Укрводгео» на праві господарського відання. І саме на такий висновок Верховного Суду, від якого відступлено, заявники посилаються у касаційних скаргах на підтвердження зазначених доводів.

Посилання у касаційних скаргах на відсутність у прокурора повноважень на представництво в суді інтересів держави в особі державних компаній (підприємств), з урахуванням установлених у цій справі конкретних обставин та змісту позовних вимог, не спростовують обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій та не є підставою для скасування правильних по суті судових рішень.

За змістом позовних вимог і встановлених судами обставим, прокурор звернувся до суду саме в інтересах держави в особі Міністерства оборони України як належного су`бєкта, уповноваженого здійснювати відповідні повноваження щодо спірного державного майна. Предметом позову є витребування майна з чужого незаконного володіння на захист права власності держави. При цьому зазначення державного підприємства, у господарському віданні якого перебувало спірне майно, пов`язане з фактом його господарського відання цим майном і не змінює ані суб`єкта права власності, ані матеріально-правової природи заявлених вимог. Правовим наслідком задоволення позову є повернення спірного майна у державну власність.

Інші доводи касаційних скарг спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки дію (виконання) рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року, у зв`язку із залишенням цього судового рішення без змін його дію (виконання) необхідно поновити.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 і ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2024 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 серпня 2025 рокузалишити без змін.

Поновити дію (виконання) рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 25 січня 2024 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України постанову оформила суддя Воробйова І. А.