Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №227/897/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 227/897/24

провадження № 61-6337св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявниця - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Міністерство оборони України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Макєєв Олександр Володимирович, на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Остапенко В. О., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог заяви

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ОСОБА_2 .

Заява обґрунтована тим, що вона є рідною сестрою ОСОБА_3 , який був військовослужбовцем, брав участь у військових діях щодо захисту Батьківщини та загинув під час бойових дій.

Вона отримувала допомогу від брата і перебувала на його грошовому утриманні як до, так і під час повномасштабного вторгнення.

Після закінчення школи вона не вчилася і не працювала. У 2011 році народила першу дитину, а потім ще п?ятеро дітей. У неї не було чоловіка, з нею мешкав брат ОСОБА_4 , який утримував їх з дітьми, оскільки крім соціальної допомоги на дітей у неї не було інших доходів. Перебуваючи у короткочасних відпустках, ОСОБА_3 завжди приїжджав до неї. Дітям він купував подарунки, а їй надавав гроші на проживання родини та на необхідні йому речі, які вона надсилала йому коли він перебував на службі.

У 2018 році ОСОБА_3 уклав шлюб із ОСОБА_2 , однак сімейне життя між ними не склалося, а тому у 2019 році він залишив родину та став проживати із заявницею.

Судовим наказом Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 20 серпня 2019 року (справа № 227/3387/19) з ОСОБА_3 на користь колишньої дружини ОСОБА_2 було стягнено аліменти на утримання дитини.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області він 05 серпня 2021 року (справа № 227/2684/21) шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано. У цій справі суди встановили, що дитина проживає з ОСОБА_2 ; на момент звернення до суду з позовом (липень 2021 року) подружжя разом не проживало та припинило сімейні стосунки.

Встановлення факту перебування на утриманні брата необхідне заявниці для отримання грошової допомоги, внаслідок загибелі військовослужбовця, на утриманні якого вона перебувала, оскільки комісією Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум документи ОСОБА_1 щодо призначення їй одноразової грошової допомоги були повернуті їй на доопрацювання, у зв`язку з відсутністю доказів перебування її на утриманні загиблого брата.

Посилаючись на наведене, ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що вона перебувала на утриманні брата ОСОБА_3 , який загинув під час бойових дій поблизу с. Малинівка Гуляйпільського району Запорізької області.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт перебування ОСОБА_1 на утриманні рідного брата ОСОБА_3 , який загинув під час бойових дій поблизу с. Малинівка Гуляйпільського району Запорізької області ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вирішуючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що надані заявницею докази, зокрема й показання свідків підтверджують факт перебування ОСОБА_1 на утриманні її рідного брата - загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду.

ОСОБА_1 має п`ять малолітніх дітей, об`єктивно не має можливості працювати. Єдиним джерелом її власного доходу є державна допомога на дітей, яка у 2021 році в середньому становила 6 000,00 грн на місяць; а в 2022 році - 13 100,00 грн на місяць.

Загиблий ОСОБА_3 мав значно вищий середньомісячний дохід, який складав близько 35 000,00 грн.

Дохід, який отримує заявниця, не є достатнім для належного забезпечення п`яти малолітніх дітей та їх матері. ОСОБА_1 об`єктивно потребувала фінансової допомоги від рідного брата та, як показали свідки, отримувала її. Загиблий ОСОБА_3 надавав їй гроші, купував все необхідне, а вона в свою чергу, готувала йому їжу, прала, надсилала необхідні речі під час перебування на службі тощо.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено частково.

Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 25 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявниця не довела, що вона перебувала на повному та постійному утриманні загиблого брата ОСОБА_3 , зокрема, не надала доказів отримання матеріальної допомоги від брата.

Проживання загиблого ОСОБА_3 під час відпусток із заявницею, не дає підстав для висновку про те, що вона перебувала на його утриманні.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У травні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Макєєв О. В., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарженняпозивачка посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 520/6518/17, від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Посилається на те, що на порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції належно не дослідив зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував, що наявність у ОСОБА_1 іншого доходу, а саме державної соціальної допомоги на дітей, не виключає факту її перебування на утриманні брата ОСОБА_3 .

Коштів, які заявниця отримувала на дітей, не вистачало на проживання та виховання дітей, а грошова допомога, яку їй надавав брат, була хоча й не єдиним, проте постійним і основним джерелом засобів до існування.

На порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції безпідставно відстрочив заявнику сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі, а надалі, за відсутності відповідного клопотання, звільнив Міністерство оборони України від сплати судового збору.

У липні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Тисячник Р. Р., у якому заявниця просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 16 травня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Макєєв О. В.на постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 листопада 2025 рокупередано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д. Д., Лідовець Р. А.

Ухвалою Верховного Суду від 14 липня 2025 року (після усунення недоліків) відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Макєєв О. В. на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389ЦПК України; витребувано із Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра матеріали цивільної справи № 227/897/24; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

Ухвалою Верховного Суду від 14 січня 2026 року направлено до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра копії матеріалів касаційного провадження № 61-6337ск25 у цивільній справі № 227/897/24 для вирішення питання про відновлення втраченого судового провадження.

У липні 2026 року матеріали справи № 227/897/24 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 13 вересня 1991 року, батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Згідно з витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян від 08 червня 2022 року № 00035778108, батьками ОСОБА_3 є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

ОСОБА_1 та загиблий ОСОБА_3 є рідними братом та сестрою.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Відомості про батька ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , внесено на підставі статті 135 Сімейного кодексу України зі слів матері.

Згідно зі свідоцтвом про смерть НОМЕР_2 , ОСОБА_12 (батько перших двох дітей заявниці) помер ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Відповідно до посвідчення від 19 грудня 2016 року НОМЕР_3 ОСОБА_1 має статус багатодітної матері.

Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 за період із січня 2021 року до грудня 2021 року в середньому щомісячно отримувала 6 000,00 грн; за період з січня 2022 року до грудня 2022 року - 13 100,00 грн.

За інформацією з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_3 за період з січня 2021 року до грудня 2021 року в середньому щомісячно отримував 34 600 грн; за період з січня 2022 року до квітня 2022 року (до моменту смерті) - 35 400 грн.

Згідно з довідкою старости Світлівського старостинського округу від 03 жовтня 2022 року № 1080 ОСОБА_1 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки старости Світлівського старостинського округу від 03 жовтня 2022 року № 1081, ОСОБА_3 фактично проживав разом із сестрою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 з 2019 року до дня смерті.

Згідно з довідкою старости Світлівського старостинського округу від 06 червня 2022 року № 715, ОСОБА_3 похований на кладовищі в с. Шевченко.

Відповідно до військового квитка серія НОМЕР_4 , посвідчення учасника бойових дій № НОМЕР_5 ОСОБА_3 , був військовослужбовцем та мав статус учасника бойових дій з 02 жовтня 2018 року.

Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 07 травня 2022 року № 123, ОСОБА_3 загинув в с. Малинівка Гуляйпільського району Запорізької області ІНФОРМАЦІЯ_1 під час бойових дій.

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 02 грудня 2022 року № 297, документи ОСОБА_1 щодо призначення їй одноразової грошової допомоги були повернуті їй на доопрацювання, оскільки з наданих документів комісія не змогла встановити чи є повнолітня сестра загиблого непрацездатною (особою з інвалідністю), чи перебувала вона на утриманні загиблого, а також чи має власну сім`ю, чи проживала вона разом із братом, вела з ним спільне господарство та чи мала взаємні права та обов`язки.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанова Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21, провадження № 61-15630св23).

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Аналогічними критеріями керувалась Велика Палата Верховного Суду у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

У справі, що переглядається у касаційному порядку, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування на утриманні брата ОСОБА_3 , який загинув під час бойових дій. Метою встановлення зазначеного юридичного факту вона зазначила отримання грошової допомоги, внаслідок загибелі військовослужбовця, на утриманні якого вона перебувала.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі у редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 ) визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Згідно з частинами першою, другою статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» встановлено, що право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Згідно з частиною першою статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Зазначене дає підстави для висновку про те, що факт перебування особи на утриманні померлого має місце, якщо допомога, яка надавалася, була для заявника постійним і основним джерелом засобів до існування. Одержання заявником заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів не є підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні, коли суд встановить, що основним і постійним джерелом засобів до існування була для заявника допомога з боку особи, яка надавала йому утримання.

Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, крім допомоги померлого. Якщо крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то судам слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування.

Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалася систематично, протягом певного періоду часу, померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясовувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів (постанова Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 584/1166/15-ц).

Одержання пенсії або заробітної плати не створює автоматичної перешкоди для встановлення факту перебування на утриманні. Водночас за наявності власних доходів заявника суд повинен мати можливість порівняти їх з фактичним доходами й загальними витратами, а не лише ймовірним розміром допомоги, який міг надавати померлий.

Саме лише істотне перевищення доходу померлої особи над доходом заявниці свідчить про фінансову можливість надавати допомогу, але не дає можливості встановити, яка частина цього доходу фактично передавалася заявниці, з якою періодичністю та чи була вона основним джерелом її засобів до існування (постанова Верховного Суду від 01 вересня 2026 року у справі № 377/870/24).

Зважаючи на те, що у справі, яка переглядається у касаційному порядку, апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 не надала будь-яких доказів на підтвердження надання їй ОСОБА_1 грошових коштів (періодичності та сум), суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявниця не довела, що на час смерті брата перебувала на його повному утриманні.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що отримання державної соціальної допомоги на дітей, не виключає факту її перебування на утриманні брата ОСОБА_3 , є безпідставними, оскільки підставою для відмови у задоволенні заяви ОСОБА_3 суд апеляційної інстанції зазначив відсутність доказів отримання заявницею матеріальної допомоги від брата.

У контексті наведеного Верховний Суд зазначає, що саме лише отримання ОСОБА_1 державної соціальної допомоги на дітей не виключає факту її можливого утримання братом до часу смерті.

Однак, зважаючи на відсутність будь-яких відомостей про надання їй такої допомоги, зокрема, банківських виписок про регулярні перекази грошових коштів, платіжних документів, угод або інших доказів, які б давали змогу визначити фактичний середньомісячний розмір матеріальної допомоги, суд апеляційної інстанції правильно скасував рішення суду першої інстанції, який помилково ототожнив розмір щомісячного доходу ОСОБА_3 із розміром матеріальної допомоги, яку фактично отримувала заявниця.

Показання свідків підтверджують, що за життя ОСОБА_3 надавав допомогу ОСОБА_1 та її дітям, однак ці обставини не дають підстав для встановлення фактичного розміру такої допомоги та регулярних доходів заявниці.

Доводи касаційної скарги про те, що на порушення норм процесуального права суд апеляційної інстанції безпідставно відстрочив Міністерству оборони України сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі, а надалі, за відсутності відповідного клопотання, звільнив Міністерство оборони України від сплати судового збору, є необґрунтованими.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі зазначено, що питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю; суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Із системного аналізу змісту зазначеної норми вбачається, що положення підпунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення підпункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Установивши наявність відповідних підстав, суд апеляційної інстанції мав право відстрочити Міністерству оборони України сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення.

Зважаючи на те, що апеляційну скаргу Міністерства оборони України було задоволено частково, а рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції правомірно не стягував судовий збір з Міністерства оборони України у порядку розподілу судових витрат.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують та зводяться до надання суб`єктивної оцінки обставинам, які були предметом аналізу апеляційного суду.

Висновки суду апеляційної інстанції, за встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання у касаційній скарзі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи касаційної скарги висновків суду апеляційної інстанції не спростовують і на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а тому Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Макєєв Олександр Володимирович, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. Ю. Гулейков Р. А. Лідовець Д. Д. Луспеник