Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №442/4925/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 442/4925/25

провадження № 61-8588св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Головний сервісний центр МВС,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілікчієва Катерина Іванівна, на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 вересня 2026 року у складі судді Нагірної О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2026 року у складі колегії суддів: Бойко С. М., Копняк С. М., Ніткевича А. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного сервісного центру МВС про стягнення заборгованості по заробітній платі та зобов`язання сплачувати заробітну плату.

Позовну заяву мотивувала тим, що відповідач порушив право позивачана збереження та отримання заробітноїплати на період проходження військової служби під час дії особливого періоду.

На момент повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну позивач обіймав посаду заступника начальника Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Луганській області (Філія ГСЦ МВС). 09 лютого 2024 року позивачабуло переведено до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Філія ГСЦ МВС) на посаду заступника Начальника центру.

До лав Збройних Сил України позивач був призваний наказом командира військової частани НОМЕР_1 від 28 лютого 2022 року. 06 листопада 2024 року позивач був прийнятий на військову службу за контрактом.

Виходячи з конституційного принципу незворотності дії закону у часі до позивача має застосовуватись норма статті 119 КЗпП України у редакції, що діяла станом на 28 лютого 2022 року.

Виходячи з вище зазначеного, за позивачем мала зберігатися заробітна плата за місцем роботи, де він працював на час призову, а саме у Регіональному сервісному центрі ГСЦ ЗС в Луганській області (Філія ГСЦ МВС). Переведення позивача до Регіонального звісного центру ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Філія ГСЦ МВС) не позбавило його права на отримання заробітної плати і за новим місцем роботи. Однак відповідач у період з липня 2022 рокуі до моменту подачі позовної заяви не нараховував та не виплачував позивачу гарантовану державою заробітну плату.

Така бездіяльність відповідача порушила право позивача на збереження та отримання заробітної плати починаючи з 19 липня 2022 року.

З огляду на викладене, ОСОБА_1 просив суд:

- стягнути з Головного сервісного центру МВС невиплачену заробітну плату за період з 15 липня 2022 року по 08 лютого 2024 року та за період з 09 лютого 2024 року з розрахунку середньої місячної заробітної плати за кожен місць прострочення;

- зобов`язати Головний сервісний центр МВС сплачувати заробітну плату до його звільнення з лав Збройних Сил України у розрахунку середньої місячної заробітної плати за кожен місяць.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 03 липня 2025 року відкрито провадження в вказаній справі, вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

08 вересня 2025 року Головний сервісний центр МВС подало до суду заяву про закриття провадження у справі з тих підстав, що предметом спору у вказаній справі є публічно-правовий спір за позовом ОСОБА_1 , заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (філія ГСЦ МВС) (який є державним службовцем), увільненого від виконання посадових обов`язків у зв`язку із призовом на військову службу під час загальної мобілізації, зі збереженням займаної посади, до Головного сервісного центру МВС, як суб`єкта владних повноважень, який пов`язаний з проходженням публічної служби, а тому підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 вересня 2025 року закрито провадження у справі № 442/4925/25.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки він є публічно-правовим, який виник між позивачем, як заступником начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Луганській області (на час виникнення спірних правовідносин) та відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, а отже, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 вересня 2025 року - без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погодилась з висновками суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України та виходила із того, що на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Луганській області, тобто був державним службовцем 5 рангу. Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що вказаний спір є публічно-правовим, який виник між державним службовцем та суб`єктом владних повноважень.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілікчієва К. І., на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 вересня 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та направити справу на новий розгляд за правилами цивільного судочинства.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Зокрема, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій:

- фактично ототожнили поняття «суб`єкт владних повноважень» із поняттям «учасник публічно-правового спору», що суперечить правовій природі інституту предметної юрисдикції;

- неправильно визначили характер спірних правовідносин, що призвело до порушення правил предметної юрисдикції та безпідставного позбавлення позивача права на розгляд справи судом, встановленим законом.

У липні 2026 року Головний сервісний центр МВС, в інтересах якого діє представник Андрієвська В. В., через підсистему «Електронний суд» подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілікчієва К. І., в якому зазначило про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілікчієва К. І., на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 вересня 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 07 липня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху, для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілікчієва К. І., на підставі частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області матеріали справи № 442/4925/25; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2026 року матеріали справи № 442/4925/25 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що вказаний спір виник з приводу збереження та отримання заробітної плати на період проходження ОСОБА_1 військової служби під час дії особливого періоду.

Згідно з наказом Головного сервісного центру МВС від 28 лютого 2022 року № 2/12/21-кп «Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час загальної мобілізації», увільнено ОСОБА_1 , заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Луганській області (філія ГСЦ МВС), від виконання посадових обов`язків у зв`язку з призовом на військову службу під час загальної мобілізації, у період з 28 лютого 2022 року до дня звільнення з військової служби, зі збереженням заробітної плати на весь період військової служби.

Наказом Головного сервісного центру МВС від 19 липня 2022 року № 2/12/71-кп «Про припинення нарахування та виплати середнього заробітку ОСОБА_1 » припинено ОСОБА_1 , заступнику начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Луганській області (філія ГСЦ МВС), нарахування та виплату середнього заробітку увільненому від виконання посадових обов`язків у зв`язку із призовом на військову службу під час загальної мобілізації з 19 липня 2022 року.

Відповідно до наказу Головного сервісного центру МВС від 07 лютого 2024 року № 2/27/8-кп «Про переведення ОСОБА_1 », переведено ОСОБА_1 , заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Луганській області (філія ГСЦ МВС), на рівнозначну посаду заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Донецькій, Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (філія ГСЦ МВС) з 09 лютого 2024 року. У пункті 3 цього наказу зазначено, що вважати ОСОБА_1 увільненим від виконання посадових обов`язків у зв`язку із призовом на військову службу під час загальної мобілізації, зі збереженням займаної посади.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Публічно-правовий спір - це, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).

До справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 368/561/19).

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні керуватися сутністю права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17.

Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (див. постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші).

Будь-які трудові правовідносини мають приватноправову природу, оскільки виникають на добровільній основі між двома рівноправними суб`єктами на підставі трудового договору. Підпорядкування працівника роботодавцеві в межах цих відносин має договірний, а не адміністративний характер.

Єдиний виняток - це правовідносини щодо проходження публічної служби, зокрема державної служби. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 623/1656/16-ц зазначила: «Публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства».

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 426/160/14, від 31 жовтня 2018 року у справі № 761/33941/16 зазначено, що відносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням регламентуються нормами адміністративного законодавства, а спори, які виникають із таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 814/2514/17 вказано: «Для набуття спором ознак публічно-правового в контексті статті 19 КАС України спірні правовідносини мають безпосередньо випливати з перебування особи на посаді, яка віднесена до публічної служби, та здійснення нею службової діяльності. […] Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що спір у правовідносинах, які виникають із трудових відносин, не пов`язаних з проходженням публічної служби, є приватноправовим незалежно від участі у ньому суб`єкта публічного права. Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/6612/17 (провадження № 11-1196апп18)».

Вирішення питання про те, чи є правовідносини приватноправовими чи публічно-правовими, залежить, зокрема, від змісту та характеру правовідносин, суб`єктного складу, наявності підстав для виникнення зобов`язань та умов їх виконання, а також мети, якої хоче досягти працівник, звернувшись до суду.

Відповідно до частини другої статті 81 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу. Юридична особа приватного права може створюватися та діяти на підставі модельного статуту в порядку, визначеному законом. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Ця норма права містить вказівку на одну зі складових порядку створення юридичних осіб публічного права. У частині третій статті 81 ЦК України вказується, що в ЦК України встановлюється порядок створення виключно юридичних осіб приватного права, тоді, як порядок створення юридичних осіб публічного права встановлюється Конституцією України та законом. За частиною другою статті 169 ЦК України територіальні громади можуть створювати юридичні особи публічного права (комунальні підприємства, спільні комунальні підприємства, навчальні заклади тощо) у випадках та в порядку, встановлених Конституцією України та законом. Однією з ознак юридичної особи публічного права є реалізація публічних інтересів держави чи територіальної громади. Головна відмінність між ними полягає в тому, що юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статуту або засновницького договору, якщо інше не встановлено законом) рівноправними суб`єктами на договірних засадах, що й визначає приватноправовий характер їх взаємовідносин (див. пункти 88 - 93 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2024 року у справі № 573/1020/22).

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі. Аналогічну правову позицію виклав Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року у справі № 524/4478/17, від 20 лютого 2019 року у справі № 826/16659/15.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23 зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Своєю чергою, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спір виник між державним службовцем та суб`єктом владних повноважень, на час виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 працював на посаді заступника начальника регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Луганській області, тобто був державним службовцем 5 рангу.

З огляду на викладене, закриваючи провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що спір є публічно-правовим, тому позовні вимоги у цій справі не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, а мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Аргументи касаційної скарги про те, що фактично ототожнили поняття «суб`єкт владних повноважень» із поняттям «учасник публічно-правового спору», що суперечить правовій природі інституту предметної юрисдикції, Верховний Суд відхиляє, оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства, а спори, які виникають з таких правовідносин, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства та не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, який їх обґрунтовано спростували, та не можуть бути підставами для скасування постановлених у справі судових рішень.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скаргапідлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Ілікчієва Катерина Іванівна, залишити без задоволення.

Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 15 вересня 2026 року та постанову Львівського апеляційного суду від 21 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник