Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №369/2061/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 369/2061/25

провадження № 61-8146св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

заявники: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

заінтересована особа - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_4 , на постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року в складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Євграфової Є. П., Шкоріної О. І.,

Історія справи

Короткий зміст та вимоги заяви

У лютому 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись з заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_3 .

Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 2003 року до 2021 року та мають спільних дітей: дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Проте спільне життя не склалось, причиною для прийняття рішення про розірвання шлюбу стало агресивне відношення чоловіка стосовно неї, яке полягало у вчиненні домашнього насильства, а саме застосуванні фізичної сили, психологічного тиску та пригнічення психоемоційного стану.

Подружжя разом з дітьми проживало в будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Після розірвання шлюбу неповнолітні діти залишились проживати з матір`ю в цьому будинку.

ОСОБА_3 відносно ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_7 неодноразово вчинялися прояви домашнього насильства, які мають ознаки систематичності. Два останні випадки якого мали місце 21 січня 2025 року та 28 січня 2025 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на строк шість місяців, яким визначити наступні тимчасові обмеження його прав, а саме:

заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувати у місці проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 ;

заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наближатися на відстань не менше ніж 200 метрів до фактичного місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , а також інших місць перебування (роботи, навчання тощо);

заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, а також в будь-який спосіб спілкуватися;

заборонити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису, заінтересована особа ОСОБА_3 , задоволено.

Заборонено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебувати у місці проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Заборонено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наближатися на відстань не менше ніж 200 метрів до фактичного місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , а також інших місць перебування (роботи, навчання тощо).

Заборонено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , вести листування, телефонні переговори із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , контактувати з ними через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб, а також в будь-який спосіб спілкуватися.

Заборонено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними.

Суд першої інстанції виходив з того, що під час судового розгляду встановлено факти регулярного вчинення з боку ОСОБА_3 відносно колишньої дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 психологічного насилля. Крім того, вбачається високий рівень вірогідності його продовження чи повторного вчинення, в тому числі, й з тяжкими наслідками, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи. Тому суд першої інстанції вважав, що для забезпечення дієвого та ефективного захисту прав заявника до ОСОБА_3 необхідно застосувати обмежувальний припис.

Посилання ОСОБА_3 на скасування судом обмежувальних приписів, закриття справ про адміністративні правопорушення як відсутність доказів з боку заявників суд до уваги не прийняв. Відсутність відповідних постанов суду не може ототожнюватись з відсутністю домашнього насильства в будь-яких проявах. Суд врахував, що при розгляді певної адміністративної справи суд перевіряє обставини вчинення/невчинення насильства у конкретному випадку, при певних обставинах, достатності зібраних доказів на підтвердження винуватості особи. Разом з тим, при розгляді цієї заяви судом встановлено не лише факт напружених, неприязних відносин між колишнім подружжям, а й між батьком та дітьми, і застосування як психологічного насильства, так і фізичного (штовхання), економічного (наявність лише у нього права власності на будинок і лише він може розпоряджатись і користуватись будинком) до заявників.

Посилання ОСОБА_3 на свій безпорадний стан через хворобу спростовуються оглянутими відеозаписами, де чітко вбачається як жвава хода, так і нормальні висловлювання, провокування конфліктів, штурхання. Зокрема, з поданої роздруківки звукозапису розмови між ОСОБА_3 та його сином ОСОБА_6 , вбачається, що саме ОСОБА_3 прийшов до кімнати сина та почав розмовляти з останнім попри небажання сина вести розмову; почав вказувати сину, що це його дім і його кімнати та він має право ходити скрізь. Розмови аналогічного змісту ОСОБА_3 вів і зі своєю донькою, дружиною. Суд вважає, що стиль спілкування батька з дітьми, з колишньою дружиною має прояви психологічного та економічного тиску, насильства, вказує на своє зверхнє ставлення та на неможливість дітей мати будь-які права у даному будинку.

Крім того, під час розгляду справи ОСОБА_3 постійно скаржився на позбавлення місця проживання, але доказів свого скрутного матеріального становища, відсутність іншого місця проживання не надав. На даний час на розгляді в суді перебуває справа про поділ майна подружжя, в тому числі щодо цього житлового будинку, земельної ділянки. Більш того, за час розгляду цієї заяви судом ОСОБА_3 не відвідував спірний житловий будинок і як наслідок не виникало жодних нових конфліктів, не складались нові протоколи, не виносились обмежувальні приписи, тощо. Тобто обмеження у спілкуванні сторін сприятиме уникнення нових конфліктів.

Суд першої інстанції врахував, що вжиті заявниками розумні та законні заходи для їх захисту та покарання винного, в тому числі в рамках адміністративних справ, не дали наразі очікуваного результату, а тому обмежувальний припис є належним та допустимим способом захисту прав заявників.

За таких обставин суд зробив висновок про обґрунтованість заяви та необхідність видачі обмежувального припису відносно ОСОБА_3 строком на шість місяців.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Києво - Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року скасовано на ухвалено нове судове рішення наступного змісту. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису щодо ОСОБА_3 .

При вирішенні спору у цій справі суд першої інстанції врахував надані заявниками на підтвердження викладених в заяві обставин докази, а також врахував пояснення заявників та неповнолітнього ОСОБА_7 , свідка ОСОБА_8 , досліджені у судовому засіданні аудіо- та відеозаписи. Проте апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції неповно дослідив надані заявниками докази на підтвердження викладених у заяві обставин, не надав належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_3 обмежувального припису.

Під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису суди мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви. Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві. Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією з характеристик якого є повторюваність. Видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

У цій справі встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 як між колишнім подружжям склалася конфліктна ситуація. Вказана конфліктна ситуація також присутня між батьком та його дітьми.

На підтвердження вчинення ОСОБА_3 відносно його колишньої дружини та дочки психологічного та фізичного насильства, заявниками було надано суду відео - та аудіозаписи, відеозаписи з нагрудних камер працівників поліції, які прибули на виклик 28 січня 2025 року, інформацію з Відділення поліції № 5 (с. Чайки) Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області, термінові заборонні приписи стосовно ОСОБА_3 , протоколи про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 173-2 КУпАП, витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12021111050000768 від 07 травня 2021 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України тощо.

Крім того, під час перегляду справи судом апеляційної інстанції встановлено, що термінові заборонні приписи, винесені стосовно ОСОБА_3 06 червня 2021 року та 06 серпня 2022 року стосувалися подій, які мали місце у 2021 році та у 2022 році, та припинили свою дію. Терміновий припис відносно ОСОБА_3 від 17 жовтня 2023 року був скасований у судовому порядку рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в справі № 320/8662/24.

При цьому, проаналізувавши термінові заборонні приписи, копії яких наявні у матеріалах справи, апеляційний суд дійшов висновку, що такі документи не можуть бути належними, достатніми і допустимими доказами на підтвердження протиправної поведінки ОСОБА_3 щодо заявників.

Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року у справі № 369/1144/25 постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 серпня 2025 року скасовано. Провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 247 КУпАП, тобто, у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення. Зі змісту постанови вбачається, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 21 січня 2025 року серії ВАБ № 659144, 21 січня 2025 року об 11 год 30 хв, за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_3 вчинив відносно своєї доньки ОСОБА_2 домашнє насильство, а саме умисні дії фізичного характеру, які полягали в штовханні та завданні удару рукою в ділянку грудної клітки, чим завдав їй фізичного болю, внаслідок чого було завдано шкоди фізичному здоров`ю ОСОБА_2 , чим вчинив правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП. Однак ні в особи, що склала протокол про адміністративне правопорушення, ні в місцевого суду не було підстав вважати доведеною вину ОСОБА_3 у вчинені 21 січня 2025 року адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, адже доказів цього матеріали справи не містять.

Також постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2025 року у справі № 369/2355/25, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року, провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Зі змісту судових рішень вбачається, що згідно з протоколом про адміністративне правопорушення серії ВАД № 651467, 28 січня 2025 року о 17 год 01 хв ОСОБА_3 за місцем проживання вчинив домашнє насильство відносно колишньої дружини ОСОБА_1 , а саме психологічного характеру, що виражалось у словесних погрозах розправою, що могло завдати шкоди психологічному стану. Тобто домашнє насильство психологічного характеру полягало у словесних погрозах розправою. На підтвердження винуватості ОСОБА_3 до протоколу про адміністративне правопорушення було долучено терміновий заборонний припис від 28 січня 2025 року, відповідно до якого йому було заборонено вхід та перебування у місці проживання потерпілої особи строком на п`ять діб - з 21-00 год 28 січня 2025 року до 21-00 год 02 лютого 2025 року. Також долучено пояснення ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та свідка ОСОБА_8 . Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що конфліктна ситуація між колишнім подружжям виникла у зв`язку із розподілом спільного майна подружжя, спір щодо якого перебуває на розгляді в суді, а також у зв`язку з перешкоджанням ОСОБА_3 у доступі до житла, в якому він постійно проживає. Крім того, суду не надано доказів на підтвердження обставин, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення, а саме щодо словесних погроз та погроз розправою з боку ОСОБА_3 . Разом з тим, з висловів останнього по відношенню до колишньої дружини за обставин, що склалися, суд не вбачає погроз розправою та не розцінює їх як домашнє насильство. Також, суд критично оцінив показання свідка ОСОБА_8 , який хоча і був очевидцем подій, проте також є особою, у якої виникла конфліктна ситуація з ОСОБА_3 .

Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2025 року у справі № 369/1157/25 постанову Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 квітня 2025 року щодо ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП скасовано, провадження у справі про притягнення ОСОБА_2 за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП. У вказаній справі суд дійшов висновку, що 21 січня 2025 року приблизно об 11 год 30 хв ОСОБА_2 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 вчинила відносно свого батька ОСОБА_3 домашнє насильство, а саме умисні дії фізичного та психологічного характеру, що полягали у штовханні, ударі рукою в обличчя, заподіянні тілесних ушкоджень, висловлюваннях нецензурною лайкою, образах, чим завдано ОСОБА_3 шкоди фізичному та психологічному здоров`ю. Таким чином, під час апеляційного розгляду встановлено, що ОСОБА_2 вчинила правопорушення, передбачене частиною першою статті 173-2 КУпАП. Питання наявності або відсутності в діях ОСОБА_3 складу правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, не були предметом судового розгляду в указаній справі.

Ураховуючи наведене, а також інші докази, надані заявниками на підтвердження наявності підстав для видачі обмежувального припису щодо кривдника у їх сукупності, апеляційний суд зробив висновок, що вони безумовно не підтверджують вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства щодо його колишньої дружини та дочки, зокрема не підтверджують факт систематичності та регулярності вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення ним домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створити небезпеку для заявників, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, визначених нормами Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про відверто неприязні стосунки між колишнім подружжям та дітьми щодо права користування будинком, де разом проживала родина до розірвання шлюбу, які супроводжуються сварками та взаємними образливими висловлюваннями, що не може безумовно та беззаперечно вважатися домашнім насильством. Тому, надавши належну оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності, а також оцінивши можливі ризики застосування психологічного чи фізичного насильства щодо заявників у майбутньому, апеляційний суд вважав, що такі докази підтверджують виключно наявність конфлікту між учасниками справи, який виник після розірвання шлюбу та не свідчить про загрозу продовження аналогічних подій. Отже, підстав для видачі обмежувального припису щодо ОСОБА_3 немає.

Також заявниками не надано суду доказів на підтвердження того, що у разі незастосування вказаних ними у заяві про видачу обмежувального припису заходів та обов`язків щодо вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства у контексті положень Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», існує реальна загроза їх життю та здоров`ю, а також настання тяжких чи особливо-тяжких наслідків.

Наявність конфлікту між колишнім подружжям не підтверджує факт вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

У червні 2026 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_4 . Просить постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції неповно з`ясував обставини справи, належним чином не дослідив зібрані докази. Крім того, апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми матеріального права, а саме статті 1, 3, 24, 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» та статтю 350-4 ЦПК України, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;

неврахування апеляційним судом системності, тривалості та тяжкості протиправної поведінки ОСОБА_3 , а також належних доказів домашнього насильства, нівелює правове значення доказів, наданих потерпілими, поліцією та експертами. Такі дії суду можуть бути кваліфіковані як неправильне тлумачення та застосування матеріального права, що унеможливило законне й справедливе рішення. Факт того, що ОСОБА_3 систематично вчиняв психологічне, фізичне й економічне насильство, підтверджується матеріалами справи: постановами про притягнення до адміністративної відповідальності, кримінальним провадженням, численними заборонними приписами та свідченнями потерпілих, а також відеозаписами. При цьому, право заявниць на захист від домашнього насильства та безпеку житла не може бути обмежене без вагомих підстав;

суд апеляційної інстанції порушив вимоги статей 80, 89, 376 ЦПК України, адже суд: не всебічно і повно оцінив докази в сукупності; ігнорував або некоректно оцінив аудіо- і відеоматеріали, службові документи поліції, результати оцінки ризиків; не врахував психологічний стан неповнолітніх дітей як свідків насильства, що є порушенням принципів справедливого правосуддя; прийняв рішення на підставі неповних, фрагментарних та односторонніх доказів. Це призвело до судового розгляду справи, який не відповідав принципам всебічності, об`єктивності та справедливості;

скаржники наголошували, що справа має для них виняткове значення, що обумовлено, зокрема: 1) тривалістю та систематичністю порушення прав дітей. Протягом майже шести років ОСОБА_3 вчиняв домашнє насильство відносно своїх дітей та колишньої дружини; 2) необхідністю захисту найкращих інтересів дитини. Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Понад п`ять років заявниці фактично перебувають у стані «заручників» агресивної поведінки ОСОБА_3 . Відсутність нових конфліктів під час судового розгляду (коли ОСОБА_3 фактично дотримувався умов майбутнього припису) лише підтверджує правильність обраного судом заходу. Будь-яке послаблення захисту на цьому етапі може бути розцінено як сигнал про безкарність, що неминуче призведе до ескалації конфлікту. Інтереси безпеки двох дітей та жінки, які роками живуть у стані хронічного стресу та страху, мають безумовний пріоритет над тимчасовими незручностями заінтересованої особи щодо обмеження його місця перебування. Тому рішення суду першої інстанції є не лише законним та обґрунтованим, а фактично єдиним реальним механізмом захисту ОСОБА_1 та її дітей. Проте суд апеляційної інстанції такі обставини проігнорував;

справа стосується питання недопущення продовження протиправної поведінки та захисту прав постраждалих осіб. ОСОБА_1 наголошує, що вона проживає в постійному відчутті страху щодо можливості повторення таких дій відносно неї та її дітей. Протягом п`яти років ОСОБА_1 зазнає різного виду та форм як фізичного так і психологічного насильства, що проявляється в нанесенні ударів, штовханні, погрозах, образах та інших протиправних діях. При цьому, як і свідками та і часто потерпілими від таких дій є діти ОСОБА_1 , внаслідок чого їм заподіюється шкода фізичному та психічному здоров`ю. Саме вжиті заходи обмежувального припису є реальним бар`єром для подальших посягань на безпеку заявниць, які забезпечать їм відчуття захищеності та дозволять розпочати процес психологічного відновлення. Крім того, такий припис також дозволить вжити додаткових заходів соціального контролю за поведінкою кривдника;

одними з основних засад запобігання та протидії домашньому насильству є гарантування постраждалим особам безпеки, врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих, визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства. Обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

У серпні 2026 року від ОСОБА_3 до суду також надійшла заява, у якій він повідомляв про передчасність відкриття касаційного провадження за скаргою ОСОБА_2 (як однієї із скаржників), без виконання вимог ЦПК України, адже саме вона як скаржник не сплатила судовий збір у розмірі 968,96 грн. Судовий збір за подання касаційної скарги був сплачений лише ОСОБА_1 .

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2026 року від ОСОБА_3 до суду надійшов відзив, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Відзив обґрунтований тим, що:

касаційна скарга у цій справі є необґрунтованою, має неконкретний характер, без посилання на ті або інші конкретні факти та обставини й містить необ`єктивну інформацію. Більш того, у касаційній скарзі не вказано, які ж саме матеріали нібито не дослідив суд апеляційної інстанції;

заінтересована особа стверджує, що він не вчиняв домашнього насильства й відповідних доказів немає;

у касаційної скарзі не вказано про те, що 21 січня 2025 року, під час його побиття його повнолітньою донькою ОСОБА_2 (заявник у цій справі), саме вона вчинила домашнє насильство відносно нього. Вказані обставини встановлено у справі № 369/1157/25.Так, постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2025 року в указаній справі провадження відносно ОСОБА_2 закрито з нереабілітуючих підстав, а саме на підставі пункту 7 статті 247 КУпАП, у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу. Таким чином, у касаційній скарзі також проігноровані положення частини шостої статті 82 ЦПК України.

окремо ОСОБА_3 наголошував, що:

- постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2025 року у справі № 369/2355/25, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року, провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення;

- постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 травня 2023 року в справі № 369/8103/22 справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за частиною першою статті 173-2 КУпАП закрито у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Ця постанова набрала законної сили;

- постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 січня 2024 року в справі № 369/18979/23 провадження у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП (протокол про адміністративне правопорушення серії ВАВ № 740553 від 17 жовтня 2023 року) закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Ця постанова набрала законної сили;

враховуючи норми Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а також те, що указаними вище постановами судів встановлено, що він ( ОСОБА_3 ) не вчиняв домашнього насильства; більш того, судовим рішенням у справі № 369/1157/25 встановлено, що ОСОБА_2 21 січня 2025 року вчинила саме відносно нього домашнє насильство, а тому, відповідно, він не є та не був кривдником. Отже, відсутні фактичні та правові підстави для винесення відносно нього такого документа як обмежувальний припис;

28 січня 2025 року заявниця у цій справі ОСОБА_1 самовільно, без відповідного рішення суду, позбавила його житла, діючи всупереч статті 47 Конституції України. Вказане також установлено постановою Київського апеляційного суду від 24 листопада 2025 року в справі № 369/2355/25. Водночас він інвалідом першої групи через наявне у мене онкологічне захворювання. До моменту вчинення відносно нього ОСОБА_9 незаконних дій, він проживав у належному йому на праві власності будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Такі дії, на переконання заінтересованої особи, свідчать про те, що ОСОБА_1 вчиняє відносно нього триваюче домашнє насильство, починаючи з 28 січня 2025 року, чим завдає нестерпних моральних та фізичних страждань;

у касаційній скарзі заявниці просять залишити рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року без змін, незважаючи на те, що у вказаному рішенні навіть не визначений строк обмежувального припису;

ОСОБА_3 наголошує, що він не перебував біля належного йому на праві власності будинку починаючи з 28 січня 2025 року. Весь цей час він не бачив та не спілкувався у будь-якій формі та спосіб із заявницями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , крім випадків участі у судових засіданнях. Він не бажає їх бачити та спілкуватися з ними, щоб уникнути у такий спосіб від чергового вчинення ними відносно нього домашнього насильства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яке підписане представником ОСОБА_4 , про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року; відкрито касаційне провадження у справі № 369/2061/25 та витребувано справу із суду першої інстанції.

У липні 2026 року матеріали справи № 369/2061/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 01 липня 2026 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19); судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що в період з 20 грудня 2003 року до 14 вересня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі.

Від шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 мають спільних дітей: дочку ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після розірвання шлюбу діти залишились проживати з матір`ю та батьком у будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Після припинення спільного проживання та розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склались вкрай напружені та неприязні відносини. Також неприязні відносини склались у батька ОСОБА_3 з його дітьми.

Працівниками поліції було винесено термінові заборонні приписи стосовно ОСОБА_3 від 06 червня 2021 року № 162823, від 28 липня 2022 року № 243099, від 17 жовтня 2023 року № 283101.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в справі №320/8662/24 терміновий заборонний припис від 17 жовтня 2023 року № 283101 стосовно ОСОБА_3 скасовано.

Відповідно до термінового заборонного припису стосовно ОСОБА_3 від 06 червня 2021 року № 162823 йому було заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 10 діб з 22-00 год 06 червня 2021 року до 22-00 год 16 червня 2021 року.

Згідно з терміновим заборонним приписом стосовно ОСОБА_3 від 28 липня 2022 року № 243099 йому було заборонено в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 10 діб з 21-00 год 28 липня 2022 року до 21-00 год 06 серпня 2022 року.

Відповідно до термінового заборонного припису стосовно ОСОБА_3 від 21 січня 2025 року № 436025 йому встановлена заборона в будь-який спосіб контактувати з постраждалою особою строком на 7 діб з 15-00 год 21 січня 2025 року до 15-00 год 27 січня 2025 року.

Згідно з терміновим заборонним приписом стосовно ОСОБА_3 від 28 січня 2025 року № 469475 йому встановлена заборона на вхід та перебування в місці проживання (перебування) постраждалої особи на період з 21-00 год 28 січня 2025 року до 21-00 год 02 лютого 2025 року.

Відповідно до інформації відділення поліції № 5 (с. Чайки) Бучанського районного управління поліції ГУНП в Київській області з 28 січня 2025 року ОСОБА_3 перебуває на профілактичному обліку кривдника.

Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 січня 2021 року в справі № 369/7831/21, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173-2 КУпАП, а саме: умисних фізичних діях психологічного характеру стосовно своєї дружини, які полягали в словесних образах, киданнях речей в потерпілу та кидання до неї битися. Також вчинення домашнього насильства відносно своєї малолітньої дочки, а саме: умисні дії економічного характеру, які полягали в пошкоджені телефону та обмежені в кишенькових коштах. Внаслідок таких дій дружині було завдано фізичного болю та психологічних страждань, а дочці - матеріальної шкоди та шкоди фізичному та психологічному здоров`ю.

Крім того, на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12021111050000768 від 07 травня 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 126-1 КК України, за фактом вчинення відносно ОСОБА_1 систематичного домашнього насильства за адресою проживання: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).

Домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь (пункти 3, 6, 7, 8 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру (пункт 4 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи (пункт 14 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру (пункту 17 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб (частина друга статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

Особа, яка постраждала від домашнього насильства - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі. Кривдник особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі.

Обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців (частина четверта статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року в справі № 754/11171/19 (провадження № 61-21971св19) вказано, що «відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи. Тому висновок судів про неможливість задоволення вимог постраждалої щодо видачі обмежувального припису у вигляді заходів тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 щодо прав на квартиру АДРЕСА_1, 1/8 частки у праві спільної власності на яку належить ОСОБА_2 , є помилковим, оскільки позбавляє позивача гарантій на спеціальні засоби правового захисту, які передбачені Законом № 2229-VIII».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 531/352/22 (провадження № 61-7349св22) зазначено, що «висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 29 серпня 2019 року 640/23804/18, від З0 січня 2020 року у справі N 545/744/19, від 06 лютого 2020 року 753/8626/19, від 05 березня 2020 року у справі N 755/5273/19, від 02 вересня 2020 року, у справі у справі 635/4854/19-ц, від 10 лютого 2021 року у справі N 761/49109/19, від 24 лютого 2021 року, у справі 570/2528/20 про те, що лише сам факт звернення до компетентних органів з заявою про вчинення домашнього насильства та відкриття кримінального провадження з цього питання не означають доведеність вчинення домашнього насильства є обґрунтованим відповідно до умов доведення винуватості особи, передбачених КПК України. Однак помилковим є тлумачення цього висновку з тієї точки зору, що лише наявність повідомлення підозри у факті вчинення домашнього насильства і кримінального правопорушення, направлення до суду обвинувального акту або вирок кримінального суду є єдиними належними доказами вчинення домашнього насильства у вирішенні питань застосування обмежувального припису в межах ЦПК України. Сама по собі відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватись цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису (що було зроблено у справі № 753/23624/18 відповідно до постанови від 27 листопада 2019 року). Саме це мав на увазі Верховний Суд у своїй постанові від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2026 року в справі № 336/6805/25 (провадження № 61-1041св26) встановлено, що «в питанні застосування домашнього насильства держава повинна створити умови при яких жертва не повинна ховатись від нього, а саме кривдних має бути усунений із небезпечного середовища, в тому числі із застосуванням інституту обмежувального припису.Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13). Цей суд наголошує, що оцінка ризиків це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (частина третя статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). У справах про видачу обмежувального припису рішення про його видачу/відмову у видачі ухвалюється на підставі оцінки ризиків. Тому заявнику достатньо надати докази вчинення насильства (ствердити про існування ризиків) і тягар спростування переходить до кривдника. […] Дослідивши надані сторонами докази, від яких залежить правильне вирішення справи, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_2 вчиняє фізичне та психологічне насильство відносно малолітнього сина та колишнього чоловіка, що носить тривалий систематичний характер і несе ризики життю, фізичному та психічному здоров`ю вказаних осіб. Суд встановив, що на підтвердження фактів домашнього насильства ОСОБА_1 надав DVD-диск, на якому містяться відеозаписи подій, копії скріншотів листування у соціальних мережах, з яких вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово писала йому, словесно його ображала, вживаючи нецензурну лексику, погрожуючи йому та їх спільній дитині; копії скріншотів фотографій ОСОБА_1 і сина із соціальних мереж з принизливими висловлюваннями; копії платіжних інструкцій, в яких у призначенні платежу містяться лайливі слова, погрози та приниження. Дії ОСОБА_2 суд першої інстанції кваліфікував як домашнє насильство, виходячи із змісту конкретних фраз, лексики та характеру використання мовних засобів, які вона застосовує у спілкуванні (телефонних розмовах, переписці) з колишнім чоловіком та їх спільною дитиною ОСОБА_4. Такі дії небезпідставно викликають у ОСОБА_1 побоювання за безпеку їх спільного сина ОСОБА_4 та свою безпеку, а також завдають шкоди їхньому психічному здоров`ю. При цьому суд першої інстанції врахував психо-емоційний стан дитини, яка пройшла стаціонарне лікування в КНП «Обласний дошкільний заклад з надання психіатричної допомоги та реабілітації» та має ознаки страху до мами (див. пункти 27-29). Враховуючи надані докази у їх сукупності та взаємозв`язку, з огляду на динаміку подій щодо застосування ОСОБА_2 фізичного та психологічного насильства до ОСОБА_1 та їх спільного малолітнього сина, зважаючи на неодноразові телефонні дзвінки, направлення образливих нецензурних повідомлень та погроз, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність обґрунтованих ризиків повторного вчинення насильства до вказаних осіб та необхідність захисту їх прав шляхом видачі обмежувального припису на строк 6 місяців. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд лише узагальнено послався на те, що докази, надані заявником в обґрунтування заявлених вимог, не вказують безумовно на вчинення ОСОБА_2 навмисного домашнього насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для особи (осіб), що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать про наявність тривалого конфлікту між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. Проте суд апеляційної інстанції відповідних мотивів не навів та не спростував висновків суду першої інстанції, які ґрунтуються на встановлених обставинах справи та досліджених судом першої інстанції доказах (див. пункти 23-34). Апеляційний суд як на одну із підстав для скасування рішення суду першої інстанції послався на наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спору про визначення місця проживання дитини. Проте існування такого спору не виключає можливості застосування обмежувального припису при наявності фактів домашнього насильства, а тому не може бути безумовною підставою для відмови у його видачі. Неправильними є висновки апеляційного суду про те, що на час перегляду справи в апеляційному суді, обставини, на які посилався заявник, вже втратили свою актуальність, оскільки з часу ухвалення оскаржуваного рішення ОСОБА_2 не спілкувалася з ОСОБА_1 та ОСОБА_7. Такі обставини свідчать, що обмежувальний припис як встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи, - досяг своєї мети. Колегія суддів погоджується з тим, що такий захід тимчасового обмеження прав ОСОБА_2 є пропорційним та необхідним, у тому числі для запобігання подальшому розвитку конфлікту, для захисту здоров`я та моралі постраждалих осіб. ОСОБА_1 довів ризики, які можуть настати у разі незастосування щодо ОСОБА_2 обмежувального припису. Отже, суд апеляційної інстанції, зробивши висновки про те, що між колишнім подружжям склалися неприязні стосунки, наявний тривалий конфлікт та існує цивільний спір щодо визначення місця проживання дитини, що автоматично не свідчить про застосування домашнього насильства, помилково скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у видачі обмежувального припису».

Європейський суд з прав людини вказав, що «питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства,- виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем (див. згадане рішення у справі «Володіна проти Росії» (Volodina v. Russia), пункт 71). Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Хайдуова проти Словаччини» (), пункт 46, та «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine), там само). Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню (див. рішення у справі «Джорджевіч проти Хорватії», заява № 41526/10, пункти 92 і 93 та 147-149, ЄСПЛ 2012, та згадане рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» (Irina Smirnova v. Ukraine); з огляду на чинники, детально описані вище, Суд вважає, що, відхиляючи скаргу заявниці про ОСОБА_3 відповідно до статті 116 Житлового кодексу, яка, як пояснив Уряд, загалом, є належним законодавчим рішенням для її справи, національні судові органи не здійснювали комплексний аналіз ситуації та ризику майбутнього психологічного й фізичного насильства, з яким стикалися заявниця та її діти. Суд також зазначає, що провадження тривало понад два роки на трьох рівнях юрисдикції, протягом яких заявниця та її діти залишались під загрозою подальшого насильства. … Таким чином, не було досягнуто справедливого балансу між усіма протилежними особистими інтересами. Відповідь цивільних судів на позов заявниці про виселення її колишнього чоловіка не відповідала позитивному зобов`язанню держави забезпечити ефективний захист заявниці від домашнього насильства (LEVCHUK v. UKRAINE, № 17496/19, § 78, 80, 90, ЄСПЛ, від 03 вересня 2020 року).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Рішення суду складається з вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. Так, у мотивувальній частині рішення, окрім іншого, зазначаються: докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення; мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (частина перша, четверта статті 263 ЦПК).

Мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні з заявою про видачу обмежувального припису ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вказували, що їх колишнім чоловіком та батьком ОСОБА_3 по відношенню до них неодноразово вчинялось домашнє насильство, в різних формах, які мають ознаки систематичності. Два останні випадки якого мали місце 21 січня 2025 року та 28 січня 2025 року. Попри виклики працівників поліції, складання термінових заборонних приписів відносно кривдника, перебування на розгляді суду обвинувального акта, складеного відносно ОСОБА_3 за фактом вчинення систематичного домашнього насильства, він продовжує вчиняти домашнє насильство, яке полягає у застосуванні фізичної сили, психологічного тиску та пригніченні психоемоційного стану;

суд першої інстанції, задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, вказав, що під час судового розгляду встановлено факти регулярного вчинення з боку ОСОБА_3 відносно колишньої дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 психологічного насилля. Крім того, вбачається високий рівень вірогідності його продовження чи повторного вчинення, в тому числі й з тяжким наслідками. На переконання суду першої інстанції, такі ризики є реальними та підтверджуються матеріалами справи. Тому суд вважав, що для забезпечення дієвого та ефективного захисту прав заявника до ОСОБА_3 необхідно застосувати обмежувальний припис. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що скасування попередніх приписів чи закриття справ про адміністративні правопорушення не спростовує фактів домашнього насильства в цілому. Доводи ОСОБА_3 про хворобу спростовано оглянутими відео- та аудіозаписами, які фіксують його активні дії, провокування конфліктів, зверхнє ставлення та психологічний тиск на членів сім`ї. Також ОСОБА_3 не надав доказів відсутності іншого житла чи скрутного стану (у суді перебуває справа про поділ майна). Оскільки за період його відсутності у будинку нові конфлікти не виникали, а інші заходи захисту не дали результату, видача обмежувального припису є належним та обґрунтованим способом запобігання новим конфліктам;

суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про наявність достатніх підстав для застосування до ОСОБА_3 обмежувального припису, та зазначив, що:

- надані заявниками термінові заборонні приписи від 06 червня 2021 року та 06 серпня 2022 року стосувалися подій 2021-2022 років і припинили свою дію, а припис від 17 жовтня 2023 року скасовано в судовому порядку (рішення Київського окружного адміністративного суду від 26 серпня 2024 року в справі № 320/8662/24). У зв`язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що вказані приписи не є належними, достатніми та допустимими доказами протиправної поведінки ОСОБА_3 ;

- постановою Київського апеляційного суду від 13 жовтня 2025 року в справі № 369/1144/25 скасовано постанову суду першої інстанції та закрито провадження щодо ОСОБА_3 за частиною першою статті 173-2 КУпАП (події від 21 січня 2025 стосовно доньки ОСОБА_2 ) на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП за відсутністю складу правопорушення через недоведеність вини. Аналогічно, постановою Києво-Святошинського районного суду від 27 червня 2025 року в справі справа № 369/2355/25, залишеною без змін апеляційним судом 24 листопада 2025 року, закрито провадження за частиною першою статті 173-2 КУпАП щодо ОСОБА_3 (події від 28 січня 2025 року стосовно колишньої дружини ОСОБА_1 ) за відсутністю складу правопорушення, оскільки конфлікт виник через поділ майна та перешкоджання в доступі до житла, а докази погроз розправою відсутні;

- крім того, постановою Київського апеляційного суду від 05 грудня 2025 у справі № 369/1157/25 встановлено, що саме донька ( ОСОБА_2 ) 21 січня 2025 року вчинила стосовно батька ОСОБА_3 домашнє насильство фізичного та психологічного характеру (завдала удару в обличчя, тілесні ушкодження та висловлювалася нецензурно);

- надані заявниками докази у своїй сукупності не підтверджують систематичності вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, не визначають ризиків його продовження чи повторення та свідчать виключно про наявність відверто неприязних стосунків і триваючого конфлікту між колишнім подружжям та дітьми щодо права користування спільним будинком після розірвання шлюбу. Самі по собі сварки та взаємні образи на ґрунті майнового спору не можуть безумовно розцінюватися як домашнє насильство. Також заявниками не доведено, що незастосування обмежувального припису створює реальну загрозу їхньому життю, здоров`ю або ризик настання тяжких чи особливо тяжких наслідків, що є обов`язковою умовою для застосування спеціальних заходів за нормами Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»;

проте зосередившись на дослідженні обставин винесення, закінчення дії, оскарження та скасування заборонних приписів, закриття проваджень у справі про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 173-2 КУпАП, а також констатації судом в іншій справі факту вчинення донькою ОСОБА_2 стосовно батька ОСОБА_3 домашнього насильства фізичного та психологічного характеру, апеляційний суд проігнорував те, що рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи;

суд апеляційної інстанції не врахував, що у справах про видачу обмежувального припису рішення про його видачу/відмову у видачі ухвалюється на підставі оцінки ризиків. Тому заявнику достатньо надати докази вчинення насильства (ствердити про існування ризиків) і тягар спростування переходить до кривдника;

крім того, апеляційний суд помилково вважав, що між учасниками дійсно існують неприязні стосунки, але наявність конфлікту між колишнім подружжям не підтверджує факт вчинення ОСОБА_3 домашнього насильства, що є необхідною умовою для можливості застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству. Існування конфлікту (між колишнім подружжям та дітьми) щодо розподілу та користування спільним майном не може нівелювати можливість застосування до кривдника обмежувальних заходів;

предметом доказування у цій справі є факт вчинення насильства чи існування ризиків такого насильства з боку ОСОБА_3 щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Питання щодо вчинення ОСОБА_2 насильства щодо ОСОБА_3 не належить до кола фактів матеріально-правового значення, необхідних для вирішення цієї справи по суті. Тому відповідні аргументи помилково зазначені апеляційним судом на обґрунтування підстав для відмови у заяві про видачу обмежувального припису;

окремо касаційний суд звертає увагу на те, що вважаючи наявними підстави для видачі обмежувального припису, який є тимчасовим обмеженням прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямованим на забезпечення безпеки постраждалої особи, суд першої інстанції некоректно сформулював резолютивну частину рішення, адже саме у ній не зазначив строк дії обмежувального припису (суд зазначав про строк дії обмежувального припису лише у мотивувальній частині рішення). Обмежувальний припис видається на строк від одного до шести місяців. Тому рішення суду першої інстанції належить змінити, доповнивши пункти 2 - 5 його резолютивної частини словами «строком на 6 (шість) місяців з моменту набрання рішенням суду законної сили».

За таких обставин постанову апеляційного суду належить скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити.

Аргументи ОСОБА_3 , викладені в окремо поданій заяві, касаційний суд відхиляє, оскільки питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року вирішено ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2026 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що постанова суду апеляційної інстанції ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржену постанову апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції змінити, доповнивши пункти 2 - 5 його резолютивної частини словами «строком на 6 (шість) місяців з моменту набрання рішенням суду законної сили»».

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_4 , задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року скасувати.

Рішенням Києво - Святошинського районного суду Київської області від 26 січня 2026 року змінити, доповнивши пункти 2 - 5 його резолютивної частини словами «строком на 6 (шість) місяців з моменту набрання рішенням суду законної сили».

З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко