Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №523/51/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 523/51/25

провадження № 61-15626св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Пересипська районна адміністрація Одеської міської ради,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 16 травня 2025 року в складі судді Бокова О. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року в складі колегії суддів: Карташова О. Ю., Коновалової В. А., Кострицького В. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Пересипська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Позов мотивований тим, що у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 10 травня 2024 року в справі № 523/4314/24 зазначено про заяву від 25 серпня 2020 року, яка адресована Службі у справах дітей Одеської міської ради, Суворовській районній адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування. У вказаній заяві ОСОБА_2 категорично проти надання Службою у справах дітей Одеської міської ради ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам інформації відносно неї чи доньки ОСОБА_4 , а також надання йому та іншим особам будь-яких матеріалів для ознайомлення, що містять інформацію про неї чи доньку. У випадку надходження до Служби у справах дітей Одеської міської ради звернень про надання будь-якої інформації про неї чи доньку ОСОБА_4 чи інших документів, які стосуються її та доньки, просила невідкладно інформувати її про це у письмовому вигляді, а також без письмової згоди не надавати жодну інформацію про неї чи доньку у відповідь на такі запити.

Також зазначено, що судом встановлено існування між сторонами спору про участь у вихованні та спілкуванні з їх малолітньою дитиною батька, який проживає окремо від дитини.

Він, як батько, фактично позбавлений можливості спілкуватися із донькою та бути обізнаним про факти із життя дитини, а саме: місце навчання дитини, успіхи в навчанні, факти про захворювання та лікування дитини, через дії відповідача, з якою після припинення шлюбних відносин склалися неприязні стосунки. Вказане зумовлює вирішення цього питання в судовому порядку.

Зазначене рішення суду першої інстанції набрало законної сили 05 серпня 2024 року, але ОСОБА_2 продовжила вчиняти дії щодо обмеження батька в доступі до інформації про дитину. Це свідчить про умисел з її боку на заборону ОСОБА_1 отримувати відомості про їх спільну дитину.

Додатково позивач зазначив, що в одній з відповідей директора Одеського ліцею № 121 Одеської міської ради Семенюк Л. від 23 жовтня 2024 року (на його запит від 17 жовтня 2024 року) повідомила, що мати дитини ОСОБА_2 особисто подала дві заяви до закладу освіти , коли дізналась, що батько намагається отримати доступ до інформації про дитину ОСОБА_5 .

Позивач посилався на те, що відповідач порушила базовий принцип рівності батьків щодо їх спільної дитини, який передбачений статтею 141 СК України. Враховуючі систематичність і чітке розуміння своїх дій відповідачем, яка свідомо подає такі заяви до органів, в яких перебуває інформація про їх спільну доньку, вимоги позову спрямовані на недопущення можливості наступним зловживанням з боку відповідача.

ОСОБА_1 просив:

усунути перешкоди зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отриманні інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_1 ;

зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до її повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії, які обмежують батька ОСОБА_1 , в доступі до інформацію про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою розпоряджаються інші фізичні та юридичні особи державної та приватної форми власності до її повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Пересипського районного суду міста Одеси від 16 травня 2025 року, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до її повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_2 . В іншій частині позовних вимог відмовлено. Стягнено із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 968,96 грн.

Суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи свідчать про вчинення матір`ю дитини ОСОБА_2 активних дій, які надалі призводять до обмеження батька ОСОБА_1 в отриманні інформації про дитину ОСОБА_4 .

Системний аналіз наведених норм статей 141, 153, 157 СК України матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право як на особисте спілкування з нею так і в отриманні інформації про свою дитину, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною так вчиняти активні дії які б спричинили реальні труднощі в доступі до інформації про свою дитину, якщо отримання такої інформації не несе негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Щодо позовних вимог про усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 батькові ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що «усунення перешкод» нерозривно пов`язане із тим, що право вже порушено. Суд вважав, що позивач при пред`явленні позову до відповідача повинен вказати саме конкретний спосіб, у який такі перешкоди повинні будуть усунуті, тобто мається на увазі шляхи усунення даних перешкод, за якими би таке право було відновлено, в такому разі спосіб захисту позивача буде ефективним. Тому у задоволенні вказаної вимоги позивачу слід відмовити.

Щодо вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 до її повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ) суд першої інстанції вказав, що матеріали справи містяться докази саме активної поведінки відповідача у перешкоджанні отримувати інформації про дитину позивачу. Якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом. Водночас вимога про зобов`язання не здійснювати перешкоди в доступі до інформації є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. Суд також врахував, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Під час судового розгляду не було встановлено, щоб права позивача як батька були обмежені за рішенням суду, відповідачем також не надано доказів того, що збирання інформації про дитину може негативно впливати на її розвиток. Отже, встановивши, що права батька дитини порушуються відповідачем, суд дійшов висновку про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати позивачу отримувати інформацію про їх спільну доньку ОСОБА_4 до її повноліття.

На переконання суду першої інстанції, вимога про заборону ОСОБА_2 вчиняти дії, які обмежують батька ОСОБА_1 , в доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 , якою розпоряджаються інші фізичні та юридичні особи державної та приватної форми власності до її повноліття, є більш конкретизованою та більш звуженою по відношенню до попередньої вимоги. Вимога про зобов`язання не перешкоджати в доступі до інформації про дитину, це в тому числі і заборона на вчинення дій про обмеження доступу батька до відповідної інформації, яка наявна у фізичних осіб або юридичних осіб з урахуванням Законів України «Про захист персональних даних», «Про доступ до публічної інформації» та інших нормативно-правових актів у сфері збирання, зберігання та надання такої інформації.

Додатково, судом встановлено, що відповідач вчиняла саме активні дії за для перешкоджання в отриманні батьком інформації про дитину. З урахуванням викладеного, суд вважав достатнім способом захисту прав позивача у спосіб зобов`язання не перешкоджати в доступі батька до інформації про свою дитини, що в тому числі, є забороною на вчинення дій відповідачем, які б обмежували, або призводили до такого обмеження батька в доступі до інформації про свою дитину. Отже, вказана вимога не підлягає задоволенню.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що рішення суду першої інстанції оскаржувалось в частинах: 1) ОСОБА_1 - відмови у задоволені позовних вимог про усунення перешкоди зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 батькові ОСОБА_1 ; 2) ОСОБА_2 - задоволення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 до її повноліття. Виходячи із засад диспозитивності, апеляційний суд вказав, що не перевіряє рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог про заборону ОСОБА_2 вчиняти дії, які обмежують батька ОСОБА_1 , в доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 , якою розпоряджаються інші фізичні та юридичні особи державної та приватної форми власності до її повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

За встановлених судом обставин, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 в доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 до її повноліття та зазначив, що при вирішенні вказаної позовної вимоги судом застосовані релевантні норми права. Так, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 активно і стабільно проявляє бажання щодо участі у вихованні та спілкуванні із донькою, разом з цим, будь-яких обставин, які б унеможливлювали право батька на спілкування судом не встановлено. Право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам. Таким чином, зобов`язання ОСОБА_2 , як матері дитини, не перешкоджати батькові в доступі до інформації про дитину, не є діянням, спрямованим на обмеження волевиявлення особи, і входить до поняття надання інформації про дитину, що є складовою контакту з дитиною, в розумінні статті 1 Закону України «Про охорону дитинства».

Крім того, оскільки, мати дитини ОСОБА_2 вчиняє дії, які надалі призводять до обмеження батька ОСОБА_1 в отриманні інформації про дитину ОСОБА_4 , його звернення до суду є ефективним способом захисту, який обумовлюється змістом порушеного права та характером його порушення.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що підставою позову є дії відповідачки щодо надання нею заяв до закладу освіти, датованих вереснем та жовтень 2024 року, тобто після ухвалення Суворовським районним судом м. Одеси рішень від 10 травня 2024 року у справі № 523/4314/24 та від 22 грудня 2023 року в справі № 752/21544/18.

Також апеляційний суд погодився з рішенням суду щодо відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 батькові ОСОБА_1 . Рішення суду в цій частині мотивовано тим, що «усунення перешкод» нерозривно пов`язане із тим, що право вже порушено, позивач при пред`явленні позову до відповідача повинен вказати саме конкретний спосіб у який такі перешкоди повинні будуть усунуті, тобто мається на увазі шляхи усунення перешкод, за яким би таке право було відновлено, в такому разі спосіб захисту позивача буде ефективним. Тобто, слушним є висновок суду того, що ОСОБА_1 на обґрунтування цієї позовної вимоги, не зазначені конкретні дії, які допоможуть йому захистити свої права, що є суттю позову і впливає на те, яке саме рішення може ухвалити суд.

Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг

У грудні 2025 року ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3 . Просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суди неправильно застосували норми статті 13 Закону України «Про звернення громадян», статей 158 - 159 СК України та не врахували висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 листопада 2022 року в справі № 9901/337/21 (провадження № 11-116заі22), згідно з якими спори щодо доступу до публічної інформації та оскарження дій або бездіяльності розпорядника публічної інформації належать до юрисдикції адміністративних судів, а не цивільних спорів;

суди безпідставно вважали, що мати дитини ОСОБА_2 вчиняє дії, які й надалі призводять до обмеження батька ОСОБА_1 в отриманні інформації про дитину ОСОБА_4 , тому його звернення до суду є ефективним способом захисту, який обумовлюється змістом порушеного права та характером його порушення, а підставою позову є дії відповідачки щодо надання нею заяв до закладу освіти, датованих вереснем та жовтень 2024 року;

поза увагою судів залишилось те, що норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» не регулюють спірних правовідносин між дитиною та її батьками, адже матір дитини у розумінні вказаного Закону не є розпорядником публічної інформації;

право на доступ до інформації про дитину, той із батьків, який проживає окремо від дитини, може реалізувати відповідно до статей 158, 159 СК України шляхом встановлення способу участі у вихованні дитини, або шляхом звернення до відповідних розпорядників інформації про дитину;

апеляційний суд безпідставно не врахував доводи клопотання ОСОБА_2 про закриття провадження у справі, адже питання участі ОСОБА_1 у вихованні дитини неодноразово розглядалось судом по суті, а права батька дитини захищено шляхом задоволення позовних вимог про зобов`язання матері дитини надати інформацію про дитину. Це виключає можливість задоволення позовних вимоги про усунення перешкод у доступі до інформації;

суд апеляційної інстанції погодився із задоволенням судом першої інстанції вимоги позивача про усунення перешкод у доступі до інформації про дитину без конкретизації способу усунення перешкод, що порушує принцип правової визначеності, закріплений статтею 8 Конституції України;

крім того, зобов`язуючи матір дитини не перешкоджати батькові в доступі до інформації про дитину до її повноліття, суд не врахував, що відповідно до статті 32 ЦК України, частини першої статті 18 СК України, починаючи з 14 років дитина набуває неповну цивільну дієздатність, у зв`язку з чим вправі самостійно здійснювати права на захист особистої інформації;

суди помилково кваліфікували звернення матері у порядку Закону України «Про звернення громадян» до розпорядника публічної інформації, як чинення перешкод батьку у доступі до інформації про дитину, у зв`язку з чим вирішили справу про доступ до публічної інформації шляхом обмеження матері дитини у праві на звернення, замість зобов`язання розпорядника інформації надати інформацію позивачу.

У грудні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції змінити, задовольнивши також вимогу про усунення перешкоди зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_1 ; в інший частині судові рішення залишити без змін; вирішити питання судових витрат стосовно вимоги про усунення перешкод.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

суди не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2023 року в справі № 127/15274/21 та від 05 червня 2024 року в справі № 753/6405/20;

вимога про усунення перешкод є окремою вимогою, а тому вона не може за рахунок іншої вимоги зобов`язального характеру бути об`єднана судом, адже позивач сплатив за її розгляд судовий збір;

суди встановили факт створення відповідачем йому (позивачу) перешкод у вихованні дитини, але безпідставно відмовили у задоволенні вимоги про усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_1 з підстав того, що така фактично відповідна вимога уже задоволена, а саме зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 до її повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Відповідні вимоги є різними за змістом та виконавчими діями згідно з нормами Закону України «Про виконавче провадження»;

у позовній заяві ОСОБА_1 просив: 1) усунути перешкоди зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_1 ; 2) зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до її повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_2 ; 3) заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії, які обмежують батька ОСОБА_1 , в доступі до інформацію про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою розпоряджаються інші фізичні та юридичні особи державної та приватної форми власності до її повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідні вимоги судами у справах, на які посилається ОСОБА_2 , а саме № 523/4314/24 та № 752/21544/18, ніколи не розглядалися, а позивач такі вимоги до відповідача ніколи не пред`являв;

кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Відповідач вчинила дії щодо обмеження батька до інформації про дитину, вона не відкликала заяви з навчального закладу навіть зараз, тобто свідомо розуміє і вважає що такі дії з її боку є правомірними. За таких обставин позовні вимоги позивача є ефективним способом захисту від дій матері дитини ОСОБА_2 щодо спільної доньки. Саме відповідач створила нову підставу позову, а позов пред`явлено з метою того, щоб ОСОБА_2 більше не писала заяви подібного змісту, які стосуються обмеження прав батька на інформацію про спільну дитину.

Аналіз змісту касаційних скарг свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині позовних вимог про усунення перешкод у спілкуванні в отриманні інформації про дитину та зобов`язання не перешкоджати у доступі до інформації про дитину, в іншій частині, зокрема, відмові у задоволенні позовної вимоги заборонити в доступі до інформацію про дитину судові рішення не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

У лютому 2026 року від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 .

Відзив обґрунтований тим, що:

усі аргументи та доводи ОСОБА_2 спрямовані на обмеження прав батька на інформацію про дитину і фактично є дискримінаційними по відношенню до другого із батьків;

посилання ОСОБА_2 на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 листопада 2022 року в справі № 9901/337/21, безпідставні, відповідні висновки Верховного Суду є нерелевантними;

суди обґрунтовано застосували норми статей 141 СК України та статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо рівності батьків до дитини. При цьому, норми Закону України «Про доступ до публічної інформації» не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі.

доводи ОСОБА_2 про існування підстав для закриття провадження є безпідставними. Так, відповідач, заявляючи клопотання про закриття провадження у справі, зазначала, що питання участі ОСОБА_1 у вихованні дитини неодноразово розглядалось судом по суті, а права батька дитини захищено шляхом задоволення позовних вимог про зобов`язання матері дитини надати інформацію про дитину. Це нібито виключає можливість задоволення позовних вимоги про усунення перешкод у доступі до інформації. Проте підстави позову у справі, що переглядається, є іншими, а відповідні обставини не були предметом розгляду судом в інших провадженнях;

посилання ОСОБА_2 на можливі обставини чотирнадцятиріччя дитини і його наслідки є необґрунтованими. Право батька на інформацію є частиною його обов`язку щодо виховання дитини, а неповна дієздатність дитини не анулює батьківські права до досягнення дитиною чотирнадцяти років. При цьому право дитини на самостійний захист не позбавляє батьків їхнього права та обов`язку отримувати інформацію про дитину. Набуття дитиною права на самостійне звернення до суду після досягнення нею чотирнадцяти років є додатковою гарантією для дитини, а не інструментом для припинення батьківських прав іншого з батьків. Вимога матері обмежити доступ батька до інформації після чотирнадцяти років дитини є спробою фактичного відчуження батька від процесу виховання, що суперечить принципу найкращих інтересів дитини.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 16 травня 2025 року та постанови Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 523/51/25 та витребувано справу із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 17 грудня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2026 року поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 16 травня 2025 року та постанови Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року, відкрито касаційне провадження у справі № 523/51/25.

У січні 2026 року матеріали справи № 523/51/25 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 17 грудня 2025 року вказано, що касаційна скарга ОСОБА_1 містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2023 року в справі № 127/15274/21, від 05 червня 2024 року в справі № 753/6405/20).

В ухвалі Верховного Суду від 21 січня 2026 року зазначено, що касаційна скарга ОСОБА_2 містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24 листопада 2022 року в справі № 9901/337/21; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 Дарницького районного в місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, актовий запис № 725, ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася ОСОБА_4 . У свідоцтві батьками вказані: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є громадянами України.

Розпорядженням Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації від 23 лютого 2018 року № 124 визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_4 із матір`ю ОСОБА_2 . Дитина зареєстрована разом із відповідачем (матір`ю) за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 17 травня 2018 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 розірвано.

27 березня 2024 року позивач зробив запит до Департаменту освіти та науки Одеської міської ради. У відповідь на цей запит надійшов лист від 02 квітня 2024 року № 12/Пі, в якому вказано, що згідно з даних реєстру дітей шкільного віку та учнів в інформаційно-телекомунікаційній системі «Державна інформаційна система освіти» станом на 02 квітня 2024 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в закладах середньої загальної освіти комунальної власності територіальної громади м. Одеси не навчається.

Згідно з відповіддю адміністрації Одеського ліцею № 121 Одеської міської ради від 06 вересня 2024 року № 03 ОСОБА_4 була зарахована до 1 класу ліцею на підставі заяви її матері, ОСОБА_2 , та доданих документів: копії свідоцтва про народження дитини та копії паспорту 28 серпня 2022 року. Учениця 3-А класу ОСОБА_4 з 2 вересня 2024 року продовжує навчання за екстернатною формою відповідно до заяви матері ОСОБА_2 у зв`язку із проживанням за межами Одеського району. Класовод в з-А класі (з 1 класу) - ОСОБА_7

07 вересня 2024 року засобами електронного листування позивач направив запит до Одеського ліцею № 121 Одеської міської ради із проханням, в тому числі, надати копії протоколів оцінювання результатів навчання, в яких відображені дані щодо ОСОБА_4 за 1, 2, 3 клас, щодо екстернатного проходження навчального процесу (в разі наявності) та надати копію освітньої декларації (в разі наявності).

На цей запит адміністрація Одеського ліцею № 121 Одеської міської ради у листі від 08 жовтня 2024 року № 04 було зазначила, що ОСОБА_2 заперечує щодо надання інформації, яка стосується її доньки ОСОБА_4 . Освітня декларація заповнюється заявником, якщо він мешкає «на неконтрольованих територіях».

17 жовтня 2024 року засобами електронного листування позивач направив запит до Одеського ліцею № 121 Одеської міської ради з проханням, в тому числі, надати копію заяви ОСОБА_2 щодо заборони розповсюдження інформації про малолітню ОСОБА_4 її батькові ОСОБА_1 у разі її наявності.

На цей запит 23 жовтня 2024 року адміністрація Одеського ліцею № 121 Одеської міської ради надано відповідь, в якій, в тому числі, зазначено, що до Ліцею надійшла заява від ОСОБА_2 від 06 вересня 2024 року. У вказаній заяві вона заборонила розповсюдження будь-якої інформації про її доньку, та/або неї. Крім того, до навчального закладу надійшла заява від 22 жовтня 2024 року, в якій ОСОБА_2 не надала згоди на розповсюдження, відправку, пересилання будь-якої інформації щодо її доньки та/або неї, в тому числі її заяв, звернень, чи будь-яких інших документів, які були надані до закладу освіти, чи які зберігаються в закладі освіти. Враховуюче викладене, ліцей не має права надати запитувану в цій частині інформацію, що не є порушенням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2025 року витребувано копії заяв ОСОБА_2 від 06 вересня 2024 року та від 22 жовтня 2024 року, адресовані директору Одеського ліцею № 121 Одеської міської ради Семенюк Л. М.

Також в матеріалах справи міститься відповідь Служби у справах дітей Одеської міської ради від 04 вересня 2020 року № 09/93/2 стосовно заборони надання інформації ОСОБА_1 та іншим будь-яким особам відносно ОСОБА_2 , малолітньої ОСОБА_4 та відповідних матеріалів для ознайомлення.

Позиція Верховного Суду

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частини восьма, дев`ята статті 7 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

У статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції).

Згідно зі статтею 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини (частини перша, друга та третя статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно із статтею 141 СК України мати, батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 157 СК України встановлено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 159 СК України, якщо той з батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та її вихованні, зокрема він ухиляється від виконання рішення органу опіки і піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування з урахуванням віку, стану здоров`я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

При вирішенні спору щодо участі у вихованні та визначенні порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, суд має виходити, передусім, з інтересів дитини з урахування кожних конкретних обставин справи. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом лише в інтересах дитини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 175/5360/13).

Право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування дитини з батьком відповідає її інтересам. Батько, який проживає окремо від своєї дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батькові спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини і таке спілкування відбувається саме в інтересах дитини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 січня 2024 року у справі № 276/1741/22).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2024 року в справі № 753/6405/20, на яку є посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 , вказано, що «у справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 листопада 2022 року в справі № 9901/337/21 (провадження № 11-116заі22), на яку у касаційній скарзі посилається ОСОБА_2 , зазначено, що «якщо особа стверджує про порушення її права на доступ до публічної інформації, визначає вид інформації, її розпорядника та спосіб, яким останній порушує її право; чітко, ясно і однозначно формулює свої вимоги саме в аспекті забезпечення її права на отримання публічної інформації від спеціального уповноваженого суб`єкта, що нею володіє; стверджує, що саме цей суб`єкт за законом, що регулює спірні відносини, є розпорядником запитуваної інформації; бажає захистити своє право і звертається за захистом до суду, виконує вимоги процесуального закону щодо форми та змісту подання позовної заяви, то такий захист може надати тільки адміністративний суд, позаяк за законом на відносини із оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації поширюється юрисдикція адміністративних судів».

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

при зверненні з позовом ОСОБА_1 зазначав, що відповідно до заяви від 25 серпня 2020 року, яка адресована Службі у справах дітей Одеської міської ради, Суворовській районній адміністрації Одеської міської ради як органу опіки та піклування, ОСОБА_2 категорично проти надання Службою у справах дітей Одеської міської ради ОСОБА_1 та будь-яким іншим особам інформації відносно неї чи доньки ОСОБА_4 , а також надання йому та іншим особам будь-яких матеріалів для ознайомлення, що містять інформацію про неї чи доньку. У випадку надходження до Служби у справах дітей Одеської міської ради звернень про надання будь-якої інформації про неї чи доньку ОСОБА_4 чи інших документів, які стосуються її та доньки, просила невідкладно інформувати її про це у письмовому вигляді, а також без письмової згоди не надавати жодну інформацію про неї чи доньку у відповідь на такі запити. Так, між сторонами існує спір про участь у вихованні та спілкуванні з їх малолітньою дитиною батька, який проживає окремо від дитини. Він не має можливості спілкуватися із донькою та бути обізнаним про факти із життя дитини, а саме: місце навчання дитини, успіхи у навчанні, факти про захворювання та лікування дитини, через дії відповідача. Вказане зумовлює вирішення цього питання в судовому порядку. Позивач наголошував, що ОСОБА_2 продовжує вчиняти дії щодо обмеження батька в доступі до інформації про дитину. Це свідчить про умисел з її боку на заборону ОСОБА_1 отримувати відомості про їх спільну дитину;

суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи свідчать про вчинення матір`ю дитини ОСОБА_2 активних дій, які призводять до обмеження батька ОСОБА_1 в отриманні інформації про дитину ОСОБА_4 . Батько, який проживає окремо від дитини, також має право як на особисте спілкування з нею так і в отриманні інформації про свою дитину, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною так вчиняти активні дії які б спричинили реальні труднощі в доступі до інформації про свою дитину, якщо отримання такої інформації не несе негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Тому суд зробив такі висновки:

- щодо позовних вимог про усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 батькові ОСОБА_1 - «усунення перешкод» нерозривно пов`язане із тим, що право вже порушено. Суд вважав, що позивач при пред`явленні позову до відповідача повинен вказати саме конкретний спосіб у який такі перешкоди повинні будуть усунуті, тобто мається на увазі шляхи усуненні даних перешкод за яким би таке право було відновлено, в такому разі спосіб захисту позивача буде ефективним. Тому у задоволенні вказаної вимоги позивачу належить відмовити;

- щодо вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 до її повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - матеріали справи містяться докази саме активної поведінки відповідача у перешкоджанні отримувати інформації про дитину позивачу. Якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір зі свого боку не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право чи інтерес позивача підлягають захисту обраним ним способом. Водночас вимога про зобов`язання не здійснювати перешкоди в доступі до інформації є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню. Суд також врахував, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Під час судового розгляду не було встановлено щоб права позивача як батька були обмежені за рішенням суду, відповідачем також не надано доказів того, що збирання інформації про дитину може негативно впливати на її розвиток. Встановивши, що права батька дитини порушуються відповідачем, суд дійшов висновку про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати позивачу отримувати інформацію про їх спільну доньку ОСОБА_4 до її повноліття;

- вимога про заборону ОСОБА_2 вчиняти дії, які обмежують батька ОСОБА_1 , в доступі до інформацію про дитину ОСОБА_4 , якою розпоряджаються інші фізичні та юридичні особи державної та приватної форми власності до її повноліття, є більш конкретизованою та більш звуженою по відношенню до попередньої вимоги. Вимога про зобов`язання не перешкоджати в доступі до інформації про дитину, це в тому числі і заборона на вчинення дій про обмеження доступу батька до відповідної інформації, яка наявна у фізичних осіб або юридичних осіб з урахуванням нормативно-правових актів у сфері збирання, зберігання та надання такої інформації. Оскільки відповідач вчиняла саме активні дії задля перешкоджання в отриманні батьком інформації про дитину, то достатнім способом захисту прав позивача є зобов`язання не перешкоджати в доступі батька до інформації про свою дитини, що в тому числі є забороною на вчинення дій відповідачем, які б обмежували, або призводили до такого обмеження батька в доступі до інформації про свою дитину. Отже, вказана вимога не підлягає задоволенню;

апеляційний суд, з огляду на вимоги апеляційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позовних вимог про заборону ОСОБА_2 вчиняти дії, які обмежують його як батька в доступі до інформацію про дитину ОСОБА_4 , якою розпоряджаються інші фізичні та юридичні особи державної та приватної форми власності, до її повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ), не переглядав. При цьому суд наголосив, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно. Батько, який проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи його ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до батька, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Мати, яка проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини. Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе урахування інтересів дитини. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Суд апеляційної інстанції, за встановлених фактичних обставин, погодився із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 до її повноліття; при вирішенні цієї вимоги були застосовані релевантні норми права. Також апеляційний суд погодився з рішенням суду щодо відмови у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 про усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 йому як батькові;

таким чином, суди вважали, що:

- мати дитини ОСОБА_2 вчиняє дії, які призводять до обмеження батька ОСОБА_1 в отриманні інформації про дитину ОСОБА_4 ;

- звернення позивача до суду з вимогою зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до її повноліття - до ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ефективним способом захисту, який обумовлюється змістом порушеного права та характером його порушення;

проте суди не врахували того, що при зверненні до суду позивач на підтвердження створення перешкод відповідачем (матір`ю дитини) надав відповіді освітнього закладу, в якому навчається його дитина ОСОБА_4 . Дійсно, ОСОБА_2 подавались заяви до закладу освіти, датовані вереснем та жовтнем 2024 року, стосовно заборони у наданні батькові інформації про дитину. Разом з цим, такі дії відповідача ОСОБА_2 не можуть бути кваліфіковані як створення перешкод батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 , адже є реалізацією її права на звернення громадян, передбаченого нормами законодавства України. Відмовлено у наданні інформації про дитину саме Одеським ліцеєм № 121 Одеської міської ради. Тому наявність перешкод зі сторони матері ОСОБА_2 батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 належним чином не доведено.

За таких обставин рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до її повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ) належить скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні таких вимог.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суди, встановивши факт створення відповідачем (матір`ю) йому (батьку) перешкод у вихованні дитини, протиправно відмовили у задоволенні вимоги про усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_1 , є необґрунтованими.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справа № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Такий висновок сформульований, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 155).

Суди обґрунтовано вказали, що вимога про усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_1 фактично охоплюється змістом позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 до її повноліття (до ІНФОРМАЦІЯ_2 ), у задоволенні якої за результатом касаційного перегляду справи відмовлено.

Більш того, вимога про усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_1 сама по собі є неефективною, а її задоволення не призводитиме до відновлення порушених прав щодо участі у вихованні дитини.

Колегія суддів звертає увагу на те, що правовідносини щодо участі батьків (сторін) у вихованні дитини були предметом розгляду в інших справах.

Так, рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 10 травня 2024 року в справі № 523/4314/24, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Пересипська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні задоволено. Визначено ОСОБА_1 наступний спосіб участі у вихованні дитини шляхом надання інформації про важливі факти із життя дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : -надання інформації, щодо місця навчання та успіхів дитини з моменту здобуття середньої освіти до набрання рішення в даній справі законної сили, за минулий період; -надання відомостей, інформації про факти захворювання та лікування дитини, шляхом надсилання листа на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_4 , не пізніше ніж за 2 дні з моменту настання відповідної події в житті дитини, до повноліття дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; -надання відомостей, інформації про успіхи у навчанні дитини кожного першого та шостого місяця року, шляхом надсилання листа на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_4 , до повноліття дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; -надання відомостей інформації про зміну місця навчання дитини, шляхом надсилання листа на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_4 , не пізніше ніж за 2 дні з моменту настання відповідної події в житті дитини, до повноліття дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також визначено наступний порядок виконання рішення суду: зобов`язано ОСОБА_2 повідомити ОСОБА_1 , про важливі факти із життя дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданням відомостей, інформації про місце навчання та успіхів дитини з моменту здобуття середньої освіти до набрання рішення в цій справі законної сили (за минулий період), шляхом надсилання листа на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_4 ; зобов`язано ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про важливі факти із життя дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданням відомостей, інформації про факти захворювання та лікування дитини, шляхом надсилання листа на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_4 не пізніше ніж за 2 дні з моменту настання відповідної події в житті дитини, до повноліття дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язано ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про важливі факти із життя дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданням відомостей, інформації про успіхи у навчанні дитини кожного першого та шостого місяця року, шляхом надсилання листа на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_4 , до повноліття дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зобов`язано ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про важливі факти із життя дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наданням відомостей інформації про факти зміни місця навчання дитини, шляхом надсилання листа на електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_4 не пізніше ніж за 2 дні з моменту настання відповідної події в житті дитини, до повноліття дитини - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, у жовтні 2018 року ОСОБА_1 , який діє в своїх інтересах та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , звернувся до ОСОБА_2 , третя особа: Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, Пересипська районна адміністрація Одеської міської Ради, про визначення порядку та способів участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою. Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 22 грудня 2023 року в справі № 752/21544/18, яке залишене без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , який діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , до ОСОБА_2 , Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Голосіївська районна в м. Києві державна адміністрація, про визнання нечинним рішення органу опіки та піклування, визначення місця проживання дитини з батьком, визначення способів участі батька у особистому вихованні дитини та спілкуванні з дитиною, задоволено частково. Визначено порядок та способи участі батька ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Постановою Верховного Суду від 27 листопада 2024 року частково задоволено касаційну скаргу ОСОБА_2 ; рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 12 грудня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2024 року в частині вирішення первісного позову про визначення порядку та способів участі батька у вихованні та спілкуванні з малолітньою донькою скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Станом на цей час справа № 752/21544/18 перебуває у провадженні суду першої інстанції.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батькові ОСОБА_1 немає.

Безпідставними є аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що суди фактично вирішили справу про доступ до публічної інформації шляхом обмеження матері дитини у праві на звернення, замість вирішення вимог про зобов`язання розпорядника інформації надати інформацію позивачу. При цьому розгляд таких вимог належить до юрисдикції адміністративного суду.

Спір у цій справі, огляду на підстави позову, виник саме між ОСОБА_1 (батьком) та ОСОБА_2 (матір`ю) стосовно усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні, які, на думку позивача, вчинено матір`ю у спосіб її звернення до розпорядника інформації, з метою створення перешкод батьку у доступі до інформації про дитину (у зверненні викладено заборону на надання будь-якої інформації батьку).

Тому, з урахуванням обставин конкретної справи, вирішення цього спору належить до цивільної юрисдикції, а висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 листопада 2022 року в справі № 9901/337/21 (провадження № 11-116заі22), є нерелевантними до спірних правовідносин.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку, що судові рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину батькові.ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Разом з цим доводи касаційної скарги ОСОБА_2 свідчать, що судові рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину до її повноліття, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У зв`язку з наведеним касаційний суд вважає, що: касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення; касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити; рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в частині позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 до її повноліття, а також розподілу судових витрат зі сплати судового збору, скасувати; а в іншій оскаржуваній частині - залишити без змін.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_2 при зверненні до суду із апеляційною та касаційною скаргами в частині вирішення вимог про її зобов`язання не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину до її повноліття сплатила судовий збір в розмірі 1 816,80 грн (хоча, враховуючи факт подання апеляційної скарги через підсистему «Електронний суд», повинна була сплатити 1 453,44 грн ((1 211,20 грн * 150 % * 0,8)) та за подання касаційної скарги - 1 937,92 (1 211,20 грн * 200 % * 0,8)). Тому, враховуючи результат касаційного перегляду, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 належить стягнути судовий збір, сплачений нею за подання апеляційної та касаційної скарг, у загальному розмірі 3 391,36 грн (1 453,44 грн + 1 937,92 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , задовольнити.

Рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 16 травня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року в частині позовної вимоги про усунення перешкод зі сторони ОСОБА_2 у спілкуванні в отримані інформації про дитину ОСОБА_4 , батькові ОСОБА_1 залишити без змін.

Рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 16 травня 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року в частині позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 до її повноліття, а також розподілу судових витрат зі сплати судового збору, скасувати.

У задоволенні позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати батькові ОСОБА_1 у доступі до інформації про дитину ОСОБА_4 , відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір, сплачений нею за подання апеляційної та касаційної скарг, у загальному розмірі 3 391,36 грн.

З моменту ухвалення постанови суду касаційної інстанції рішення Пересипського районного суду міста Одеси від 16 травня 2025 року та постанова Одеського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року у скасованій частині втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко