Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №209/5542/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Суд: Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Інстанція: Касаційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них

Дата: 15 вересня 2026 р.

Справа: №209/5542/24

Суддя: Зайцев Андрій Юрійович

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

справа № 209/5542/24

провадження № 61-16555св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Воробйової І. А., Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

за касаційними скаргами Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського від 03 липня 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського від 15 липня 2025 року у складі судді Лобарчук О. О. та постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року, додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 року у складі колегії суддів: Свистунової О. В., Макарова М. О., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати незаконним та скасувати наказ Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») від 08 квітня 2024 року № E.17.U.0.0/4-6999332 про її звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 28 березня 2024 року та 29 березня 2024 року) без поважних причин; зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» звільнити ОСОБА_1 на підставі поданої 22 серпня 2022 року заяви про звільнення за власним бажанням згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України з дотриманням усіх гарантій згідно законодавства; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 серпня 2022 року до дня ухвалення рішення суду із розрахунку середньоденного заробітку в розмірі 2 757,81 грн.

Як на обґрунтування заявлених вимог позивач посилалася на те, що рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 05 серпня 2022 року у справі № 209/2875/21 скасовано наказ про її звільнення та поновлено її на роботі. 19 серпня 2022 року банк видав наказ про її поновлення на роботі, а 22 серпня 2022 року надіслав його через месенджер «Telegram» без електронного підпису. Того ж дня позивач направила заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, посилаючись на незаконне звільнення, відсутність безпечних умов праці під час воєнного стану та системне порушення трудового законодавства з боку відповідача. Банк не відповів по суті заяви, натомість склав акти про прогули з 22 серпня 2022 року і 06 вересня 2022 року надіслав їй лист у месенджері «Telegram» із вимогою подати заяву на офіційну адресу. 09 вересня 2022 року позивач повторно надіслала заяву з КЕП на help@pb.ua та отримала підтвердження реєстрації. Далі банк вилучив офіційну адресу з переписки, наполягав на новій заяві, а відповідь від 07 жовтня 2022 року, на яку згодом послався, жодного разу не надсилав. З серпня 2022 року до березня 2024 року банк не контактував з позивачем, не виплачував заробітної плати і не врегулював ситуацію. Наприкінці березня 2024 року банк неофіційно запропонував звільнитися за угодою сторін, визнавши, що досі не оформив звільнення. На офіційний запит позивача щодо статусу її заяви про звільнення відповіді не було. 08 квітня 2024 року банк видав наказ № E.17.U.0.0/4-6999332 про звільнення ОСОБА_1 за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України (прогул 28-29 березня). Повідомлення надійшло 09 квітня 2024 року через месенджери, електронну і звичайну пошту.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Дніпровський районний суд м. Кам`янського рішенням від 03 липня 2025 року позов задовольнив частково. Поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом. Визнав незаконним та скасував наказ АТ КБ «ПриватБанк» від 08 квітня 2024 року № E.17.U.0.0/4-6999332 про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України - прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 28 та 29 березня 2024 року) без поважних причин. Зобов`язав АТ КБ «ПриватБанк» звільнити ОСОБА_1 на підставі поданої 22 серпня 2022 року заяви про звільнення за власним бажанням згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП України з дотриманням усіх гарантій згідно з законодавством. Стягнув із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 серпня 2022 року до 03 липня 2025 року в розмірі 500 000,00 грн. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач порушив трудове законодавство. Отримавши заяву ОСОБА_1 від 22 серпня 2022 року про звільнення за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України, АТ КБ «ПриватБанк» не виконало вимог трудового законодавства щодо звільнення її з посади. Позивач довела наявність підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України для її звільнення.

Обставинами для застосування частини третьої статті 38 КЗпП України є: рішення суду від 05 серпня 2022 року, де встановлено факт незаконного звільнення ОСОБА_1 та поновлено її на посаді, відповідач несвоєчасно поновив позивача на посаді, не розглянув заяву про звільнення від 22 серпня 2022 року.

Відповідач не довів наявності повідомлення про відмову в задоволенні її заяви про звільнення та його направлення позивачу.

Невидача банком наказу про звільнення відразу після отримання заяви позивача спричинила для ОСОБА_2 вимушений прогул з вини роботодавця, а тому АТ КБ «Приватбанк» зобов`язане сплатити середній заробіток за увесь час затримки з 23 серпня 2022 року до дня ухвалення рішення, виходячи із середньоденної заробітної плати 2 757,81 грн. Суд першої інстанції, керуючись критеріями пропорційності, справедливості та добросовісності, зменшив розмір середнього заробітку з 2 062 841,88 грн до 500 000,00 грн.

Наказ відповідача про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із її прогулом є протиправним.

Позивач пропустила встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду з позовом з об`єктивних і не залежних від її волі причин. ОСОБА_1 розпочала очне навчання в Університеті Глазго і перебувала за кордоном до 17 липня 2024 року. Логістичні обмеження разом із навчальним графіком позивача перешкоджали їй оперативно прибути до місця свого проживання для збору необхідних доказів відразу після отримання електронної версії наказу про її звільнення за прогул від 08 квітня 2024 року.

Фізична відсутність заявника у країні об`єктивно унеможливила збір доказів та консультацію з адвокатом. Дистанційне спілкування з потенційними адвокатами було утруднене різницею часових поясів та необхідністю передавати великі пакети сканованих матеріалів у зашифрованому форматі. Воєнні ризики і нестабільне авіасполучення обмежували можливість коротких поїздок до України. Сам факт наявності облікового запису в системі «Електронний суд» не усувало об`єктивних бар`єрів: відсутності професійних навичок електронного судового діловодства, потреби в правничій допомозі, необхідності огляду паперових документів та логістичних обмежень і не спростовує доведених причин пропуску строку.

Позивач приїхала до України у липні 2024 року, проявила належну оперативність, зібрала документи та 20 липня 2024 року уклала угоду з адвокатом, а 29 липня 2024 року подала позов.

Дніпровський районний суд м. Кам`янського додатковим рішенням від 15 липня 2025 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Переверзева І. В. про ухвалення додаткового рішення у справі задовольнив частково. Стягнув із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн. В решті вимог відмовив.

Частково задовольняючи заяву про стягнення судових витрат, суд першої інстанції виходив із принципу співмірності, врахував обсяг наданих послуг і виконаних робіт, а також заперечення відповідача.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 25 листопада 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» задовольнив частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського від 03 липня 2025 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 23 серпня 2022 року до 03 липня 2025 року в розмірі 500 000,00 грн скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким стягнув з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23 серпня 2022 року до 03 липня 2025 року в розмірі 2 062 841,88 грн. В іншій частині рішення суду залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішення в частині звільнення позивача на підставі її заяви та скасування наказу відповідача про звільнення позивача у зв`язку з прогулом є законним і обґрунтованим.

Право позивача на негайне звільнення за власним бажанням у зв`язку з порушенням законодавства роботодавцем було реальним і підлягало реалізації з календарного дня, наступного за датою першої заяви.

На момент видання оскаржуваного наказу про звільнення за прогул трудовий договір уже підлягав припиненню з ініціативи працівника.

Вирішуючи спір у частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, апеляційний суд вважав, що немає підстав для зменшення розміру середнього заробітку.

Дніпровський апеляційний суд постановою від 25 листопада 2025 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» залишив без задоволення, а додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського від 15 липня 2025 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що додаткове рішення є законним і обґрунтованим.

Дніпровський апеляційний суд додатковою постановою від 20 січня 2026 року заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Переверзева І. В. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув із АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн. У іншій частині вимог заяви відмовив.

Частково задовольняючи заяву позивача, апеляційний суд виходив із характеру виконаної адвокатом роботи, її доцільності, врахував принципи співмірності та розумності, критерій розумності їхнього розміру, а також заперечення відповідача.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду, АТ КБ «ПриватБанк»просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського від 03 липня 2025 року, додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського від 15 липня 2025 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження вказано те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 473/2236/17, від 15 березня 2023 року у справі № 910/17459/20, від 03 листопада 2021 року у справі № 387/326/20, від 03 лютого 2022 року у справі № 509/5403/19, від 16 червня 2022 року у справі № 211/6466/19, від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 19 травня 2022 року у справі № 200/473/19-а, від 20 жовтня 2022 року у справі № 420/2523/21, від 04 червня 2024 у справі № 2-а-256/08, від 28 вересня 2021 року у справі № 825/3682/14, від 19 серпня 2020 року у справі № 524/6117/17, від 26 листопада 2020 року у справі № 234/15372/17, від 02 липня 2020 року у справі № 766/6227/17, від 31 травня 2021 року у справі № 234/15371/17, від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 462/1586/19; суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Позивач пропустила місячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України. Фізична відсутність позивача в країні не перешкоджала їй комунікації з адвокатам і не була об`єктивною перешкодою для звернення до суду. Додані до позову докази в переважній більшості є документами, якими сторони обмінювались в електронному вигляді: заяви, повідомлення, листи. Висновок суду про те, що ОСОБА_1 була позбавлена доступу до первинних трудових документів, не відповідає дійсності. Висновки судів про поважність причин пропуску строку на звернення до суду із цим позовом суперечать обставинам справи.

З 06 вересня 2022 року ОСОБА_1 було відомо, що її заяву про звільнення від 22 серпня 2022 року не було задоволено, і з цього часу розпочався тримісячний строк для звернення до суду із позовом із вимогою про її звільнення.

Суди помилково зобов`язали банк звільнити позивача на підставі заяви позивача від 22 серпня 2022 року, адже трудове законодавство не передбачає звільнення минулою датою. Разом із цим заяву про звільнення позивач подала 22 серпня 2022 року о 22 год, що унеможливлювало видання наказу про звільнення цією датою.

Суди стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу за період поза трудовими відносинами позивача. Визначаючи розмір середньоденної заробітної плати, суди помилково вважали за можливе взяти розмір, визначений у рішенні суду в іншій справі, такий розрахунок не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати № 100.

Суди стягнули середній заробіток за час вимушеного прогулу за період понад один рік без встановлення обставин щодо вини позивача у тривалому розгляді справи.

Суди не надали оцінки діям позивача з точки зору добросовісності, враховуючи подання заяви про звільнення поза межами робочого часу, її обізнаність щодо незадоволення такої заяви, невчинення дій, спрямованих на належне подання заяви.

Суди ухвалили рішення на підставі пояснень позивача без належного підтвердження їх доказами.

У касаційній скарзі на додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 року,АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі його витрати на адвоката.

В січні 2026 року до Верховного Суду надійшов відзив адвоката Переверзєва І. В. як представника ОСОБА_1 , мотивований безпідставністю касаційної скарги.

Позивач, діючи добросовісно, 09 вересня 2022 року повторно подала заяву про звільнення. Банк не довів факту належного повідомлення позивача про відмову у звільненні або інше правове реагування на подану заяву. Направлена нібито банком відповідь від 07 жовтня 2022 року не підтверджена належними доказами, список поштових відправлень не містить ідентифікаторів прийняття, немає відбитка штампеля, немає оригіналу чи копії конверта, повідомлення про вручення.

Витяг із власної інформаційної системи банку не дозволяє ідентифікувати конкретне відправлення, встановити його зміст, перевірити час фактичного доставлення.

Банк, отримавши заяву від позивача про звільнення у серпні 2022 року, не оформив припинення трудових відносин, що є вимушеним прогулом з вини роботодавця та підставою для стягнення середнього заробітку. Розмір середньоденного заробітку був визначений судом в іншому спорі між тими самими сторонами.

Позивач пропустила строк звернення до суду з поважних причин, які не залежали від її волі.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 05 січня, 25 лютого 2026 року відкрито касаційні провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

16 березня 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2026 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 серпня 2022 року рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська у справі № 209/2875/21 визнано незаконним та скасовано наказ АТ КБ «ПриватБанк» від 01 липня 2021 року № Э.DN-УB-2021-6949397-п про звільнення ОСОБА_1 , поновлено її на роботі в АТ КБ «ПриватБанк» на посаді керівника Департаменту торгового фінансування Головного офісу.

22 серпня 2022 року ОСОБА_1 отримала в месенджері Телеграм текстове повідомлення від Чекаліної (Сизоненко) про поновлення на роботі у АТ КБ «ПриватБанк» з 01 липня 2021 року. Робоче місце встановлено за адресою: вул. Набережна Перемоги 30, м. Дніпро, у приміщенні банку. До повідомлення додано файл - наказ «Про поновлення на роботі» від 19 серпня 2022 року, який не підписано електронним підписом.

22 серпня 2022 року о 22 год ОСОБА_1 відправила через мессенджер «Телеграм» заяву про звільнення за власним бажанням 22 серпня 2022 року на підставі статті 38 КЗпП України, яка мотивована тим, що в умовах запровадженого військового часу під час збройної агресії проти України роботодавець наказом від 19 серпня 2022 року Э.28.0.0.0/1-7348098 встановив небезпечне робоче місце за адресою вул. Набережна Перемоги 30, м. Дніпро, у приміщенні банку. Банк не забезпечує безпечний транспорт/умови для доставки з/до робочого місця, а офіс «Дельта» за цією адресою не пристосовано для роботи в період військового стану і не забезпечує безпеку співробітників. А також з причин неможливості продовжувати професійний шлях з роботодавцем, який масово звільняє співробітників, спрямовано та цинічно порушуючи трудове законодавство України. Також в порядку виконання статті 47 та статті 116 КЗпП просила надати письмове повідомлення про нараховані та виплачені суми при звільненні (з детальним поясненням за кожним окремо видом виплати - суми, строки, обчислення середнього заробітку тощо) та здійснити виплату всіх сум.

06 вересня 2022 року в месенджері «Телеграм» позивач отримала повідомлення від Чекаліної з додавання файлу у форматі ПДФ, в якому зазначено, що уповноважений співробітник отримав заяву-повідомлення ОСОБА_1 про звільнення, але заяву необхідно надати на офіційну адресу банку. При цьому зазначено, що ОСОБА_1 поновлено на роботі наказом від 19 серпня 2022 року і з 22 серпня 2022 року складено акти про прогули і запитано надання пояснень.

09 вересня 2022 року ОСОБА_1 повторно подала заяву з накладеним електронним підписом на офіційну адресу банку help@pb.ua, а також на адресу підписанта листа ІНФОРМАЦІЯ_1

09 вересня 2022 року ОСОБА_1 отримала з офіційної адреси help@pb.ua підтвердження, що її заява зареєстрована.

У подальшому ОСОБА_1 отримала електронний лист від ІНФОРМАЦІЯ_4 з запитом щодо того, що ОСОБА_1 має надати нову заяву на звільнення.

ОСОБА_1 направила заяву від 09 вересня 2022 року з електронним підписом з доповненням до основної заяви про її згоду на звільнення з дати отримання заяви банком.

04 квітня 2024 року ОСОБА_1 направила на електронні поштові адреси банку cancelyaria@privatbank.ua та help@pb.ua запит від 28 березня 2024 року щодо роз`яснень з приводу її заяви про звільнення від 22 серпня 2022 року.

04 квітня 2024 року довірена особа ОСОБА_1 у відділенні укрпошти отримала поштовий лист з вимогою надати пояснення щодо відсутності на роботі з 29 лютого до 29 березня 2024 року впродовж одного робочого дня з дня отримання листа.

05 квітня 2024 року ОСОБА_1 відправила пояснення від 04 квітня 2024 року з електронним підписом на електронні поштові адреси банку (cancelyaria@privatbank.ua, help@pb.ua) такого змісту: «У відповідь на лист від 29 березня 2024 року повідомляю, що 22 серпня 2022 року мною була надана заява на звільнення (в т.ч. підписана КЕП) за власним бажанням (ст. 38, ч. 3) уповноваженому працівнику банку; 09 вересня 2022 року повторно відправлено заяву на загальнобанківський емейл help@pb.ua з підтвердженням надсилання заяви, а також доповнення до заяви від 22 серпня 2022 року на емейл уповноваженої особи; заявою від 28 березня 2024 року запитано статус відправлених попередніх заяв. Твердження про відсутність на роботі з 29 лютого до 29 березня 2024 року не знаходять підтвердження, оскільки я не перебуваю в трудових відносинах з Банком.».

09 квітня 2024 року в Телеграм, Вайбер, на електронну пошту ОСОБА_1 отримала повідомлення про те, що 09 квітня 2024 року ОСОБА_1 була звільнена на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, за прогул (відсутність на роботі більше трьох годин протягом робочого дня 28 березня 2024 року та 29 березня 2024 року) без поважних причин.

До листів додано копію наказу про звільнення від 08 квітня 2024 року № E.17.U.0.0/4-6999332.

07 травня 2024 року ОСОБА_1 отримала з електронної адреси help@privatbank.ua лист, який не був підписаний електронним підписом, з відповіддю на її заяви та пояснення від 28 березня 2024 року та від 04 квітня 2024 року, в якому було зазначено, що 07 жовтня 2022 року ОСОБА_1 було надано відповідь на її заяву на звільнення від 22 серпня 2022 року і зазначено, що відповідь є у додатку до цього листа.

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судом нормправа в межах касаційної скарги, дійшов висновку, щокасаційні скарги підлягають частковому задоволенню.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до статті 2 КЗпП України працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є правовий захист від незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 5-1 КЗпП України).

Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказувала на те, що оскільки вона в серпні 2022 року подала заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, то відповідач не мав права звільняти її за прогул в квітні 2024 року.

Статтею 147 КЗпП України передбачено, що за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

За змістом статті 38 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до розірвання цього договору і які працівник визначає самостійно. У разі якщо вказані працівником причини звільнення - порушення роботодавцем трудового законодавства (частина третя статті 38 КЗпП України) - не підтверджуються або роботодавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору. При незгоді роботодавця звільнити працівника із підстав, передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП, останній може відмовити у розірванні трудового договору, але не вправі розірвати цей договір з інших підстав, які працівником не зазначалися.

(Висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 754/1936/16-ц).

Суди у цій справі встановили, що позивач 22 серпня 2022 року направила відповідачу заяву про звільнення на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України з 22 серпня 2022 року.

Водночас подання заяви про звільнення за власним бажанням відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України не звільняє працівника від обов`язку виходити на роботу та виконувати передбачені трудовим договором обов`язки. У разі невидання наказу роботодавцем, непогодження з його діями, позивач має право звернутися до суду з відповідним позовом.

Для висновку про наявність підстав для звільнення працівника відповідно до частини третьої статті 38 КЗпП України доказуванню підлягає факт існування порушень роботодавцем трудового законодавства стосовно працівника на момент подання ним такої заяви про звільнення.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 748/25/24, від 28 червня 2023 року у справі № 182/1207/21, від 20 грудня 2023 року в справі № 153/758/22.

Вирішуючи цей спір, суди виходили із обґрунтованості визначених ОСОБА_1 порушень з боку АТ КБ «ПриватБанк», які стали причиною подання нею заяви про звільнення саме за частиною третьою статті 38 КЗпП України, зокрема, врахували рішення Дніпровського районного суду міста Дніпродзержинська від 05 серпня 2022 року у справі № 209/2875/21, яким встановлено факт незаконного звільнення позивача у 2021 році.

Однак суди не звернули уваги на те, що встановлені судовими рішеннями у справі № 209/2875/21 порушення трудових прав позивача були відновлені: скасовано наказ про звільнення, поновлено її на роботі, стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу, тому сама по собі наявність цих судових рішень не зобов`язувала відповідача звільнити ОСОБА_1 за поданою нею заявою. (схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 травня 2025 року у справі № 748/25/24).

Твердження судів попередніх інстанції, що відповідач не розглядав заяву ОСОБА_1 про звільнення, чим порушив її право на розірвання трудового договору, також не можуть бути підставою для припинення трудових відносин у зв`язку із порушенням роботодавцем трудового законодавства, адже такі порушення на момент подання відповідної заяви не існували.

Інші наведені ОСОБА_1 обставини також не підтверджують існування передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України підстав для розірвання трудового договору, і не зумовлюють обов`язку роботодавця видати відповідний наказ.

Суди попередніх інстанції на наведене уваги не звернули та дійшли помилкового висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині, а тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині зобов`язання АТ КБ «Приватбанк» звільнити позивача згідно із частиною третьою статті 38 КЗпП підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.

Разом із тим, задовольняючи позовні вимоги про скасування наказу про звільнення за прогул від 08 квітня 2024 року та стягнення середнього заробітку, суди виходили з того, що на момент видання цього наказу трудові відносини з позивачем уже мали бути припинені за її заявою.

Враховуючи, що суд касаційної інстанції встановив відсутність передбачених частиною третьою статті 38 КЗпП України підстав для розірвання трудового договору за заявою позивача та відмовив у задоволенні такої вимоги, висновок судів про незаконність звільнення за прогул та стягнення середнього заробітку, є передчасним.

Оскільки фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, повною мірою не встановлено, а суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень позбавлений такої можливості (стаття 400ЦПК України), постанова апеляційного суду в частині вимог про визнання незаконним наказу про звільнення на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, стягнення середнього заробітку не може вважатись законною та підлягає скасуванню з направленням справи до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Під час нового розгляду апеляційному суду слід встановити усі фактичні обставини справи, надати належну правову оцінку причинам нез`явлення працівника на роботі, вирішити питання щодо обґрунтованості видання роботодавцем наказу про звільнення за прогул, правомірності такого звільнення та наявності підстав для стягнення середнього заробітку відповідно до статті 235 КЗпП України.

Водночас доводи касаційної скарги щодо пропуску позивачем строку звернення до суду із позовом на увагу не заслуговують. Ураховуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та, встановивши, що позивач пропустила установлений статтею 233 КЗпП України строк на звернення до суду з об`єктивних причин та у зв`язку із непереборними обставинами,які не залежали від її волі, врахувавши, що після приїзду в Україну позивач оперативно вжила необхідних заходів для звернення до суду та невдовзі подала позов, з огляду на відсутність недобросовісності дій позивача, суди обґрунтовано поновили їй строк на звернення до суду із цим позовом.

Аргументи касаційної скарги в цій частині фактично зводяться до незгоди з висновками судів щодо наявності підстав для поновлення строку відповідно до статті 234 КЗпП, та необхідності здійснення переоцінки встановлених судами фактичних обставин справи щодо добросовісної поведінки позивача, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Щодо оскарження додаткових рішень

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22) зазначено, що за загальним правилом у судовому рішенні повинні бути розглянуті усі заявлені вимоги, а також вирішені всі інші, зокрема й процесуальні питання. Неповнота чи невизначеність висновків суду щодо заявлених у справі вимог, а також невирішення окремих процесуальних питань, зокрема розподілу судових витрат, є правовою підставою для ухвалення додаткового судового рішення. Тобто додаткове рішення - це акт правосуддя, яким усуваються недоліки судового рішення, пов`язані з порушенням вимог щодо його повноти. Водночас додаткове рішення не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. Тобто додаткове рішення є невід`ємною частиною рішення у справі. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу.

З урахуванням того, що у цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним наказу про звільнення та стягнення середнього заробітку підлягає скасуванню, то постанову апеляційного суду від 25 листопада 2025 року про залишення без змін додаткового рішення, та додаткову постанову апеляційного суду від 20 січня 2026 року також належить скасувати.

Керуючись статтями 400, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційні скарги Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського від 03 липня 2025 року, постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року в частині зобов`язання Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» звільнити ОСОБА_1 на підставі поданої заяви про звільнення згідно з частиною третьою статті 38 КЗпП України скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В іншій частині постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 листопада 2025 року про залишення без змін додаткового рішення Дніпровського районного суду м. Кам`янського від 15 липня 2025 року, додаткову постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 січня 2026 року скасувати.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді І. А. Воробйова

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

Оригінал: reyestr.court.gov.ua