Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №909/11/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 909/11/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І.М. та Власова Ю.Л.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - ET "Georgi Djelepov" (Георги Джелепов) - не з`явився,

відповідача - Фізичної особи - підприємця Музичиної Тамари Йосифівни - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу ET "Georgi Djelepov" (Георги Джелепов)

на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2026

(суддя Михайлишин В.В.) та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 (головуючий суддя: Зварич О.В., судді: Іванчук С.В., Панова І.Ю.)

у справі № 909/11/26

за позовом ET "Georgi Djelepov" (Георги Джелепов; далі - Джелепов Г. ; позивач)

до Фізичної особи - підприємця Музичиної Тамари Йосифівни (далі - ФОП Музична Т.Й.; відповідач),

про розірвання договору "Контракт" № 02/01-24 від 16.01.2024 та стягнення коштів в сумі 16300 євро, що еквівалентно на день подання позову 809335, 75 гривень

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Джелепов Г. 06.01.2026 звернувся з позовом до ФОП Музичиної Т. Й. про розірвання договору "Контракт" від 16.01.2024 № 02/01-24 (далі - Контракт) та стягнення коштів в сумі 16300 євро, що еквівалентно на день подання позову 809 335,75 гривень.

Короткий зміст судових рішень

Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 20.03.2026, залишеною без змін Західним апеляційним господарським судом постановою від 25.05.2026 у справі №909/11/26 задовольнив заяву ФОП Музичиної Т. Й. про залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України. Залишив без розгляду позов ET "Georgi Djelepov" (Георги Джелепов) до ФОП Музичиної Т.Й. про розірвання договору Контракту та стягнення коштів в сумі 16300 євро, що еквівалентно на день подання позову 809335,75 гривень.

Судові рішення мотивовані тим, що сторони у пункті 11.1. Контракту визначили, що будь-які суперечки, що виникли по Контракту або у зв`язку з ним, підлягають передачі на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. Тобто сторони у пункті 11.1. Контракту передбачили арбітражне застереження (арбітражну угоду).

Судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про недійсність, втрату чинності чи неможливість виконання погодженої сторонами у пункті 11.1. Контракту арбітражної угоди.

Суди дійшли висновку про те, що підписавши угоду, в якій міститься арбітражне застереження, її сторони фактично погодилися з передбаченим у ній порядком вирішення спорів, що свідчить про вільне волевиявлення сторін щодо передачі спорів саме Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України.

Позов Джелепова Г. залишено без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі (у новій редакції) Джелепов Г., з посиланням на неправильне застосування норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 у справі №909/11/26, а матеріали справи направити до Господарського суду Івано-Франківської області для продовження розгляду справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

Підставою для оскарження постанови суду апеляційної інстанції, Джелепов Г. визначив абзац другий пункту 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та зазначив, що суди першої та апеляційної інстанції:

- неправильно застосували норми матеріального права - статті 2 і 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", статті 4, 20 ГПК України та статті 55 Конституції України;

- недотримались норм процесуального права, а саме положень статей 4, 20, 226, 236 і 365 ГПК України, порушили процесуальні права і обов`язки іноземної особи і позбавили позивача права на судовий розгляд справи і судовий захист в Україні, не врахувавши висновку Верховного Суду у справі №926/4889/22 з аналогічного спору в якому надана правова оцінка застосуванню статті 255 ГПК України.

Позиція інших учасників справи

Від ФОП Музичиної Т.Й. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 у справі №909/11/26 без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Предметом спору у справі № 909/11/26 є розірвання договору Контракта № 02/01-24 від 16.01.2024, укладеного між приватним підприємцем Музичиною Т.Й. (Продавець) і фірмою ЕТ "Georgi Djelepov" (Покупець), та стягнення з відповідачки на користь позивача коштів в сумі 16 300 євро, що еквівалентно на день подання позову 809 335, 75 гривень.

Правовідносини між позивачем та відповідачем у цій справі стосуються виконання зобов`язань за вказаним Контрактом.

Водночас, у пункті 11.6 Контракту сторони визначили, що будь-які суперечки, що виникли по Контракту або у зв`язку з ним, підлягають передачі на розгляд в Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП України.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про недійсність, втрату чинності чи неможливість виконання погодженої сторонами у пункті 11.1. Контракту арбітражної угоди.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.01.2026 року у цій справі прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 12.02.2026 року.

12.02.2026 (до початку розгляду справи по суті) відповідач звернувся до Господарського суду Івано-Франківської області з клопотанням про залишення позову без розгляду, у зв`язку із тим, що сторони у пункті 11.1. Контракту № 02/01-24 від 16.01.2024 передбачили арбітражне застереження про те, що будь-які суперечки, які виникли по Контракту або у зв`язку з ним, підлягають передачі на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України. При цьому, жодних заяв щодо суті спору до подання відзиву на позов, у якому заявлено клопотання про залишення позову без розгляду, відповідачем не заявлялось.

Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 02.03.2026 року перенесено підготовче засідання з 12.03.2026 року на 20.03.2026 року о 10:00 год.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Відповідно до статті 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

За приписами частини першої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Також, згідно з положеннями частини шостої статті 4 ГПК України угода сторін про передачу спору на розгляд третейського суду (міжнародного комерційного арбітражу) допускається. До міжнародного комерційного арбітражу за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що відповідає вимогам, визначеним законодавством України про міжнародний комерційний арбітраж, крім випадків, визначених законом.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина 1 статті 55 Конституції України).

Конституційний Суд України констатував, що "частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод" (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 № 9-зп); "Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України" (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 07.05.2002 №8-рп/2002); "в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин" (абзац четвертий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 10.01.2008 N 1-рп/2008).

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

При цьому, гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (частина 6 статті 55 Конституції України).

Одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до міжнародного комерційного арбітражу.

Право сторін на передачу спору на розгляд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу унормовано у статті 22 ГПК України.

За змістом зазначеної норми спір, який відноситься до юрисдикції господарського суду, може бути переданий сторонами на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, крім:

1) спорів про визнання недійсними актів, спорів про державну реєстрацію або облік прав на нерухоме майно, прав інтелектуальної власності, прав на фінансові інструменти, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі з урахуванням частини другої цієї статті;

2) спорів, передбачених пунктами 2 (крім спорів щодо продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків), 3, 7-13 частини першої, пунктами 2, 3, 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, з урахуванням частини другої цієї статті;

3) інших спорів, які відповідно до закону не можуть бути передані на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу.

Спори, передбачені пунктом 3 частини першої статті 20 цього Кодексу, що виникають з договору, можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу лише на підставі арбітражної угоди, укладеної між юридичною особою та всіма її учасниками.

Цивільно-правові аспекти спорів, зазначених у пунктах 2, 7 частини першої, пункті 6 частини другої статті 20 цього Кодексу, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів про публічні закупівлі, а також спори, що виникають з договору купівлі-продажу пакета акцій, укладеного за результатами конкурсу відповідно до Закону України «Про особливості продажу пакетів акцій, що належать державі у статутному капіталі банків», можуть бути передані на вирішення міжнародного комерційного арбітражу.

Верховний Суд зазначає, що частина третя статті 22 ГПК України визначає, що будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.

Як установили господарські суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, Джелепов Г., (Болгарія), звернувося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ФОП Музичиної Т.Й. про розірвання Контракту та стягнення 16 300 Євро, що еквівалентно на день подання позову 809 335,75 грн.

Отже, як установлено судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, Контракт укладено за участю іноземної юридичної особи.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземним елементом є ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися: спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зав`язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном; спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об`єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб`єктами права України.

У статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» передбачено, що «арбітраж» - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв`язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

У статті 5 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» встановлено, що ніяке судове втручання не повинно мати місце, крім як у випадках, коли воно передбачене у цьому Законі. Тому питання про неможливість виконання арбітражної угоди вирішується судом виключно у випадках, передбачених статтею 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» та статтею ІІ Конвенції про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10.06.1958).

Нью-Йоркська конвенція 1958 року передбачає, що кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії арбітражної угоди).

У пункті 113 Керівництва Секретаріату ЮНСІТРАЛ по Нью-Йоркській конвенції 1958 року зазначається, що відносно арбітражної угоди судами визнавалося, що вона не може бути виконана, якщо арбітражна угода мала «патологічний характер», головним чином у наступних випадках: і) якщо положення арбітражної угоди були складені нечітко і не містили достатньо вказівок, які б дозволили перейти до арбітражного розгляду, та іі) якщо в арбітражній угоді призначалася арбітражна установа, яка не існує. Але суди також можуть застосовувати підхід, спрямований на сприяння арбітражного розгляду, тобто тлумачити нечіткі чи непослідовні формулювання арбітражних угод таким чином, щоб підтримати ці угоди. Переважне право повинно віддаватися наміру сторін врегулювати спір в арбітражному порядку.

Таким чином, суд має тлумачити незначні помилки та будь-які неточності в тексті арбітражного застереження на користь її дійсності, чинності та виконуватості. Але вирішення питання про виконуваність чи невиконуваність арбітражної угоди у зв`язку з наявністю помилок у найменуванні арбітражної установи є дискрецією суду, який ухвалює рішення з урахуванням усіх обставин справи.

Схожі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №906/493/16, від 01.11.2023 у справі №910/3208/22, у постановах Верховного Суду від 04.08.2021 у справі №924/1253/20, від 20.01.2022 у справі №910/13813/21, від 19.07.2022 у справі №910/13770/21.

У постанові від 12.11.2020 у справі № 910/13366/18 Верховний Суд дійшов, зокрема, таких висновків:

- арбітражна угода має позитивний і негативний ефект: вона зобов`язує сторони передавати спори в арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду, сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між сторонами такого роду арбітражної угоди;

- принцип автономності арбітражної угоди (separability) свідчить, по-перше, що дійсність основного договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної угоди. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення до державних судових установ.

Укладаючи арбітражне застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у справі № 920/241/19, від 24.09.2020 у справі № 824/198/19, від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини добровільна відмова від судового порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом прийнятною в аспекті дотримання статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. зокрема рішення у справі Suovaniemi and others v. Finland, заява № 31737/96, 23.02.1999), тому залишення судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме по собі не становить неприйнятного обмеження доступу до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/3208/22).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 звернула увагу на наявність декількох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у яких містилися висновки про неприпустимість втручання державних судів у компетенцію третейських судів/арбітражів. Зокрема, рішення в справі ««Arcelormittal Ambalaj Celigi Sanayi Ve Ticaret Anonim Sirketi» проти України» від 15.07.2021 (заява № 23819/11); рішення у справі ««Монт Бланк Трейдінг, Лтд» та «Антарес Тітаніум Трейдінг, Лтд» проти України» від 14.01.2021 (заява № 11161/08). У другому названому рішенні ЄСПЛ констатував порушення частини першої статті 6 Конвенції, зокрема, зазначивши, що апеляційний господарський суд не розглянув твердження підприємства-заявника щодо відсутності в українських господарських судів компетенції розглядати справу.

Таким чином, у справах проти України ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на необґрунтованість рішень національних судів щодо їх повноважень розглядати спори, на які поширюється компетенція третейського/арбітражного суду.

Також об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 звернула увагу на те, що у своїй практиці ЄСПЛ також неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у частині першій статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Проте право доступу до суду не має обмежуватися таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження буде відповідати статті 6, лише якщо воно переслідує легітимну мету та є розумно пропорційним до поставленої мети (див. Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany [GC], 42527/98, § 44, ECHR 2001-VIII; Waite and Kennedy v. Germany [GC], no. 26083/94, § 59, ECHR 1999-1; T.P. and KM. v. the United Kingdom [GC], no. 28945/95, § 98, ECHR 2001-V; Zand Others v. the United Kingdom [GC], no. 29392/95, § 93, ECHR 2001-V).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Аналогічні положення закріплені і у пункті 7 частини першої статті 226 ГПК України, відповідно до якого суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Верховний Суд виходить з того, що під час вирішення питання залишення позову без розгляду з підстав, передбачених пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України, господарський суд має встановити наявність сукупності таких умов:

(1) існування арбітражної угоди, за якою позов у питанні, що порушено у державному суді, належить до компетенції арбітражного суду;

(2) від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді;

(3) встановлення судом prima facie («на перший погляд») дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди.

Суди дослідивши умови укладеного між сторонами Контракту, з`ясували, що у пункті 11.6 сторони узгодили, що будь-які суперечки, що виникли по Контракту або у зв`язку з ним, підлягають передачі на розгляд в Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач до початку розгляду справи по суті заперечив проти розгляду позову у господарському суді, подавши відзив - заяву (отримана судом 12.02.2026) про залишення позову без розгляду у зв`язку із тим, що сторони у пункті 11.1. Контракту передбачили арбітражне застереження про те, що будь-які суперечки, які виникли по Контракту або у зв`язку з ним, підлягають передачі на розгляд до Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП України. При цьому, судами встановлено, що жодних заяв щодо суті спору до подання відзиву на позов, у якому заявлено клопотання про залишення позову без розгляду, відповідачем не заявлялось.

Обставин недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання арбітражної угоди про передачу цього спору на вирішення міжнародного арбітражу, судом першої інстанції не встановлено. Отже, за висновками судів арбітражне застереження поширюється на спір стосовно виконання Контракту.

Таким чином, сторони уклали арбітражну угоду у вигляді арбітражного застереження, у якій зазначили, що:

- будь-які суперечки, що виникли по Контракту або у зв`язку з ним, підлягають передачі на розгляд в Міжнародний комерційний арбітражний суд при ТПП України.

Суд зазначає, що сторони чітко та однозначно погодилися передати спори на вирішення арбітражу.

Верховний Суд зазначає про те, що підписавши Контракт, в якій міститься арбітражне застереження, її сторони фактично погодилися з передбаченим у ньому порядком вирішення спорів, що свідчить про вільне волевиявлення сторін.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22 звернула увагу на принцип свободи договору, який полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір (або утриматися від укладення договору);

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи при цьому зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Верховний Суд зауважує, що проявляючи волевиявлення щодо укладення договорів, зокрема з арбітражним застереженням, та погоджуючи їх умови, які не суперечать вимогам законодавства, сторона договору погоджується із обов`язковістю їх виконання в силу положень статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.

Водночас, Суд зазначає, що оцінка наявності чи відсутності арбітражного застереження в кожному конкретному випадку індивідуальна.

Суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.08.2025 у справі №910/10001/24 такого змісту:

« 62. Також Верховний Суд звертає увагу, що добросовісність є однією із основоположних засад цивільного законодавства (п.6 ст.3 Цивільного кодексу України). Принцип добросовісності передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

63. Дії учасників цивільних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

64. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

65. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

66. Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку».

Верховний Суд констатує, що сторони у цій справі добровільно уклали Контракт, який містить арбітражне застереження. Суд касаційної інстанції також звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій не встановили, а сторони у справі, що розглядається, зокрема позивач, не стверджували про наявність обставин, які давали б підстави для висновку про недійсність арбітражної угоди, втрату нею чинності.

Ураховуючи наведене, та те, що Судом не встановлено припинення чи визнання недійсним арбітражного застереження у Контракті, а відповідач наполягає на існуванні арбітражної угоди та заявляє клопотання про залишення судом позову без розгляду, Верховний Суд вважає правильними висновки суду першої інстанції щодо неможливості розгляду цієї справи Господарським судом Івано-Франківської області.

Щодо посилань скаржника на висновки викладені у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2023 у справі №926/4889/22, то позивач посилається на пункти "28 Верховний Суд звертає увагу, що міжнародний комерційний арбітраж не є державним органом, його не віднесено до системи судоустрою, він не здійснює правосуддя."; "37 Отже за змістом вищенаведених норм наявність арбітражної угоди (застереження) сама по собі не виключає можливість розгляду судом спору, що підсудний судам України у випадках, передбачених законом." то суд не вбачає неправильного застосування судами попередніх інстанцій цих висновків, адже дійсно наявність арбітражної угоди (застереження) сама по собі не виключає можливість розгляду судом спору, що підсудний судам України у випадках, передбачених законом, адже для застосування пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України та частини першої статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", необхідна наявність таких умов: арбітражна угода укладена до відкриття провадження у справі; від відповідача надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді; такі заперечення висловлено не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору; суд не встановив, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (схожі висновки викладені і у пункті 38 постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.06.2023 у справі №926/4889/22). Водночас у справі №926/4889/22 Верховний Суд зазначив про передчасність висновків судів попередніх інстанцій про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 175 ГПК України (заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства) з посиланням на статтю 23 ГПК України, адже без дослідження наявності підстав визначення підсудності справи судам України, встановлених в статтях 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", висновки судів про непідсудність цієї справи судами України є передчасними.

Крім того, у справі, що розглядається №909/11/26 суди дійшли висновків про наявність підстав для залишення позову без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України з посиланням на статтю 22 ГПК України, а тому, висновки викладені у справі № №926/4889/22 є нерелевантними до справи, що розглядається.

Щодо доводів скаржника про те, що якщо арбітражне застереження, яке передбачене у договорі є таким, що не може бути виконано, пріоритет у розгляді цього спору належить саме органу судової влади та відсутність погодження сторонами процедурних питань щодо розгляду спору (арбітражного регламенту), кількість арбітрів, мову, якою би здійснювався розгляд спору слід зазначити таке.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 906/493/16, у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті; господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди; суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має відбуватися арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що зі змісту пункту 11.6 Контракту вбачається, що сторонами укладена третейська угода у вигляді арбітражного застереження, викладена в письмовій формі, підписана сторонами та скріплена їх печатками, містить вказівку про конкретно визначений третейський суд.

Тобто умовами Контракту передбачено у будь-якому випадку надання права Сторонам, за наявності спорів у майбутньому, вирішувати виниклі розбіжності в Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. Водночас судами не встановлено обставин недійсності, втрати чинності чи неможливості виконання угоди сторін про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

При цьому Регламент Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України затверджений Рішення Президії ТПП України від 27 липня 2017 року № 25(6), в якому, зокрема, визначено місцезнаходження суду, склад арбітражного суду, мови арбітражного розгляду.

Разом з тим, заперечення скаржника стосовно оцінки судами доказів щодо обставин наявності арбітражного застереження в укладеному Контракті зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку, оскільки відповідно до частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

При цьому сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою обставин справи та відповідних доказів не вказує на те, що така оцінка була проведена з порушенням норм права.

Також відхиляє Суд і доводи скаржника про порушення судами пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України стосовно того, що відповідач подав відзив на позовну заяву, в якій просив залишити позов без розгляду, та всупереч даної норми не подав окремого клопотання чи заяви з цього питання з огляду на таке.

Так, ФОП Музичина Т.Й. звернулася до господарського суду Івано-Франківської області з відзивом, в якому просила залишити позов без розгляду у зв`язку з наявністю третейського застереження.

Верховний Суд звертає на сталу та послідовну практику про те, що форма не може превалювати над змістом, відповідно, з`ясовуючи зміст документа, необхідно виходити з його буквального та логічного змісту.

Отже, назвавши документ відзивом на позовну заяву відповідач зробив помилку в дотриманні зовнішньої форми документу -його назві, проте зазначене не може нівелювати його зміст який по суті є клопотанням про залишення позову без розгляду. Зазначене також не дає підстави для скасування судових рішень у справі.

Враховуючи те, що умовами Контракту передбачене арбітражне застереження, а від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору, надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, суди дійшли правомірного висновку, що позов Джелепова Г. до ФОП Музичиної Т.Й. про розірвання договору Контракту та стягнення коштів в сумі 16300 євро, що еквівалентно на день подання позову 809335,75 гривень підлягає залишенню без розгляду на підставі пункту 7 частини першої статті 226 ГПК України.

У рішенні від 10.01.2008 № 1-рп/2008 Конституційний Суд України послався на те, що можливість передачі державою на розгляд третейських судів спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин визнана зарубіжною практикою, заснованою, в тому числі, на міжнародному праві. Загальні засади арбітражного розгляду цих спорів визначені Європейською конвенцією про зовнішньоторговельний арбітраж від 21.04.1961 та рекомендовані державам Арбітражним регламентом Комісії ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) від 15.06.1976. Практика ЄСПЛ свідчить, що звернення фізичних та / або юридичних осіб до третейського суду є правомірним, якщо відмова від послуг державного суду відбулася за вільним волевиявленням сторін спору (рішення у справі "Девір проти Бельгії" від 27.02.1980).

За усталеною практикою ЄСПЛ добровільна відмова від судового порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом прийнятною в аспекті дотримання ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Тому залишення судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме по собі не становить неприйнятного обмеження доступу до суду.

З огляду на викладене, доводи касаційної скарги не знайшли своє підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Верховний Суд вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, з в тій мірі в якій вони узгоджуються з цим судовим рішенням.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Верховний Суд, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та у справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що позивачу та відповідачу надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 304 ГПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанції розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції. У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанції, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд суду першої або апеляційної інстанції.

Згідно зі статтею 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд правильно з дотриманням норм процесуального права, зокрема пункту 7 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, залишив позов без розгляду. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив постановлену місцевим господарським судом ухвалу без змін.

Оскільки за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для їх скасування.

Судові витрати

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін, то судовий збір за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ET "Georgi Djelepov" (Георги Джелепов) залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 20.03.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 у справі № 909/11/26 - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Ю. Власов