Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №910/10997/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/10997/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І.М. та Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ксензової Г.Є.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агаріс Міко Україна" - Противень С.Л. , адвокат (ордер ВІ №1225447 від 18.06.2024),

відповідача - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" - Денисенко О.М. , адвокат (ордер АА №1482950 від 09.09.2024),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агаріс Міко Україна"

на рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 (головуючий суддя: Алданова С.О., судді: Корсак В.А., Євсіков О.О.)

у справі № 910/10997/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агаріс Міко Україна" (далі - Товариство; позивач)

до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (далі - Страхова компанія; відповідач);

про стягнення коштів

Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 03.07.2026 № 32.2-01/982 у зв`язку з запланованою відпусткою судді Власова Ю.Л. призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/10997/23, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакова І.В. (головуюча), Бенедисюк І.М. і Малашенкова Т.М.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Товариство звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Страхової компанії про стягнення 14 736 875,59 грн, в тому числі страхове відшкодування, пеня, інфляційні втрати та 3% річних.

Позов мотивовано тим, що позивач звернувся до відповідача з заявою про сплату страхового відшкодування згідно з договором добровільного страхування наземного транспорту від 28.11.2022 №3111/203/001478 (далі - Договір), однак відповідач страхового відшкодування не здійснив з посиланням на невиконання позивачем умов Договору. Страховий випадок виник внаслідок пожежі комбайнів належних позивачу на праві власності.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд міста Києва рішенням від 22.05.2025, залишеним без змін Північним апеляційним господарським судом постановою від 20.04.2026, у задоволенні позову Товариства відмовлено.

За висновками судів Товариство не дотрималося умов зберігання КТЗ № 1-6 та не вчинило жодних дій щодо запобігання події (пожежі, яка мала місце 11.12.2020 та внаслідок якої КТЗ № 1-6 були знищені), чим порушило умови підпунктів 9.2.8 та 9.2.9 пункту 9.2 Загальних умов страхування (ЗУС) договорів страхування № 1-5, що є в розумінні підпункту 13.1.7 пункту 13.1 ЗУС договорів страхування № 1-5 безумовною підставою для відмови страховика в здійсненні виплат страхового відшкодування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Товариство, з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 у цій справі; ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги Товариства задовольнити у повному обсязі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Товариства подана на підставі пунктів 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з посиланням на пункти 1,4 частини третьої статті 310 ГПК України.

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 991 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та частини другої статті 26 Закону України "Про страхування" та договірних умов про відмову у виплаті страхового відшкодування у подібних правовідносинах, зокрема, де страхова компанія посилається на порушення Правил пожежної безпеки як на підставу для повної відмови у виплаті страхового відшкодування, тобі як причиною виникнення пожежі суди визнають іншу обставину.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень, скаржник, із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, визначає порушення судами норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1,4 частини третьої статті 310 ГПК України).

Суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином зібрані у справі докази та фактично встановили істотні для справи обставини на підставі недопустимого доказу - Висновку спеціаліста - якому надали вирішальне значення для встановлення: факту порушення Позивачем Правил пожежної безпеки; причинно-наслідкового зв`язку між такими порушеннями та поширенням пожежі; наявності підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Суди фактично проігнорували Висновок комплексної експертизи Інституту Бокаріуса, та інші докази надані Позивачем, які спростовували наявність порушень Правил пожежної безпеки та причинно-наслідковий зв`язок між такими порушеннями і виникненням / поширенням пожежі.

За таких обставин суди не встановили повний предмет доказування та не дослідили всі докази у їх сукупності, що унеможливило правильне вирішення спору.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу Страхова компанія просила Суд залишити судові рішення попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, посилаючись, зокрема, на дотримання судами норм матеріального та процесуального права. Також у відзиві на касаційну скаргу Страхова компанія зазначає, що вона понесла та планує понести судові витрати у зв`язку з розглядом цієї справи в суді у вигляді витрат на послуги адвоката орієнтовно у сумі 75 000,00 грн, а докази понесення таких витрат будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Товариство 18.09.2026 та 23.09.2026 (через систему "Електронний суд") подало додаткові пояснення у справі, які воно просить врахувати при вирішення спору.

Страхова компанія 21.09.2026 (через систему "Електронний суд") також подала додаткові пояснення у справі, які вона просить врахувати при вирішення спору.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Між Страховою компанією (страховик) та Товариством (страхувальник) 07.07.2020 укладено договори добровільного страхування спеціалізованої, будівельної та сільськогосподарської техніки, що складаються з загальних умов страхування (редакція від 01.06.2019) (в тексті: ЗУС - загальні умови страхування), особливих умов страхування (надалі - ОУС) та додатків до них, яким було застраховано п`ять одиниць сільськогосподарської техніки, яка належить позивачеві.

Так, між сторонами укладено:

- Договір страхування № 1 - № SBS 079558 на страхування пресу Krone big pack (далі - КТЗ № 1), вигодонабувач: ТОВ "Агаріс Міко Україна", ризики з добровільно страхування майна: "Залиття", "Наїзд транспортного засобу, "Аварія", "Вогонь", "Стихійні лиха", "ПДТО" та ін., строк дії договору: 00:00 годин 10 липня 2020 року по 24:00 годин 09 липня 2021 року, страхова сума 1 550 000 грн, франшиза 5% від страхової суми;

- Договір страхування № 2 - № SBS 079562 на страхування трактора John Deer (надалі - КТЗ № 2), вигодонабувач: ТОВ "Агаріс Міко Україна", ризики з добровільно страхування майна: "Залиття", "Наїзд транспортного засобу, "Аварія", "Вогонь", "Стихійні лиха", "ПДТО" та ін., строк дії договору: 00:00 годин 10 липня 2020 року по 24:00 годин 09 липня 2021 року, страхова сума 1 700 000, франшиза 5% від страхової суми, та пресу Lely Welger (далі також - КТЗ № 3), вигодонабувач: ТОВ "Агаріс Міко Україна", ризики з добровільно страхування майна: "Залиття", "Наїзд транспортного засобу, "Аварія", "Вогонь", "Стихійні лиха", "ПДТО", строк дії договору: 00:00 годин 12 липня 2020 року по 24:00 годин 11 липня 2021 року, страхова сума 550 000 грн, франшиза 5% від страхової суми;

- Договір страхування № 3 - № SBS 079556 на страхування преса-підбирача New Holland (по тексту - КТЗ № 4), вигодонабувач: ТОВ "Агаріс Міко Україна", ризики з добровільно страхування майна: "Залиття", "Наїзд транспортного засобу, "Аварія", "Вогонь", "Стихійні лиха", "ПДТО" та ін., строк дії договору: 00:00 годин 17 липня 2020 року по 24:00 годин 16 липня 2021 року, страхова сума 4 000 000 грн, франшиза 5% від страхової суми;

- Договір страхування № 4 - № SBS 079561 на страхування преса-підбирача New Holland BB1270 (в тексті - КТЗ № 5), вигодонабувач: ТОВ "Агаріс Міко Україна", ризики з добровільно страхування майна: "Залиття", "Наїзд транспортного засобу, "Аварія", "Вогонь", "Стихійні лиха", "ПДТО" та ін., строк дії договору: 00:00 годин 26 липня 2020 року по 24:00 годин 25 липня 2021 року, страхова сума 3 579 291,32 грн, франшиза 5% від страхової суми;

Договір страхування № 5 - № SBS 079563 на страхування трактора ZTS (далі - КТЗ № 6), вигодонабувач: ТОВ "Агаріс Міко Україна", ризики з добровільно страхування майна: "Залиття", "Наїзд транспортного засобу, "Аварія", "Вогонь", "Стихійні лиха", "ПДТО" та ін., строк дії договору: 00:00 годин 09 серпня 2020 року по 24:00 годин 08 серпня 2021 року, страхова сума 240 000 грн, франшиза 5% від страхової суми (разом: Договори страхування; Договори страхування № 1-5; щодо сільськогосподарської техніки - КТЗ № 1-6).

В приміщенні "Б7", яке належить на праві власності Товариству (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 130551504 від 11.07.2018), що знаходиться за адресою: Тернопільська область, с. Вілія, вул. Лісова, 1А, 11.12.2020 сталася пожежа, якою знищено застраховану сільськогосподарську техніку - КТЗ № 1-6.

Того ж дня, комісією у складі провідного інспектора Шумського УДСНС України у Тернопільській обл. Нечипорука М.А., заступника директора з питань охорони праці Товариства Кричковського В.Є., начальника СРПП Шумського ВП Омельчука К.Т. складено Акт про пожежу, що виникла 11.12.2020 орієнтовно о 13 год 43 хв за адресою: Тернопільська область, с. Вілія, вул. Лісова, 1А.

Товариство 14.12.2020 подало до Страхової компанії заяви про настання у Товариства збитків, як страхувальника за Договорами страхування, що спричинені пожежею.

В цей же день, представником Страхової компанії (аварійним комісаром) складено Звіт про результати огляду майна/обладнання/ТЗ/вантажу/інше, а саме згорілого приміщення та сільськогосподарської техніки: пресу Krone big pack, трактора John Deer, пресу Lely Welger, пресу-підбирача New Holland, пресу-підбирача New Holland BB1270; трактора ZTS.

Головним інспектором Шумського УДСНС України у Тернопільській області ст. лейтенантом служби цивільного захисту Шафарчуком О. 15.12.2020 складено Звіт про ймовірну причину виникнення пожежі майстерні Товариства, яка мала місце 11.12.2020 за адресою: вул. Лісова, 1А, Шумський район (надалі - Звіт ДСНС від 15.12.2020), в якому зазначено, що найбільш ймовірною причиною виникнення пожежі є коротке замикання електромережі.

Представником Страхової компанії (аварійним комісаром) 18.12.2020 складено Протоколи технічного огляду КТЗ № 1-6. Вказаними протоколами встановлено, що сільськогосподарська техніка знищена.

Листом від 26.05.2021 № 62/05 Товариство направило Страховій компанії відповідь із останнім запитуваним документом (уточнена схема розміщення розеток, світильників, іншого електрообладнання та діючих кабельних прокладень в складі-майстерні), який отриманий Страховою компанією 31.05.2021.

Пунктами 10.2. ЗУС Договорів страхування № 1-5 визначено, що страховик здійснює виплату страхового відшкодування протягом 14 робочих днів від дати отримання останнього документа, необхідного для з`ясування обставин страхового випадку та/або визначення розміру збитку.

Таким чином, Товариство стверджує, що Страхова компанія повинна була виплатити страхове відшкодування у строк до 21.06.2021.

Згідно з підпунктами 9.5.5 пунктів 9.5 ЗУС Договорів страхування №1-5 страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасну сплату страхового відшкодування шляхом сплати страхувальнику/вигодонабувачу пені за кожен день прострочення у розмірі 0,01 % від суми простроченого платежу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла за період прострочення.

Однак, Страхова компанія листом від 25.06.2021 № 2101-31 з посиланням на Висновок експерта від 07.06.2021 № 8320/20-21 Вінницького відділення (ВВ) КНДІСЕ МЮ України (судовий експерт Гаврилюк О.) та підпункти 4.1.2., 4.1.12., 9.2.8., 9.2.9., 13.1.7., 13.1.14. ЗУС Договорів страхування № 1-5, повідомило Товариство про відмову в виплаті страхового відшкодування.

Відмова у виплаті страхового відшкодування мотивована тим, що страхувальником порушено Правила пожежної безпеки (тобто правила, що затверджені наказом МВС України № 1417 від 20.12.2014, надалі - Правила пожежної безпеки України), не виконано обов`язків, передбачених Договором страхування, що, як стверджує Товариство, не відповідає дійсності та стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Підставою звернення до суду стала відмова Страхової компанії у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з порушенням страхувальником Правил пожежної безпеки.

Звертаючись з касаційною скаргою скаржник визначив підставою касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначав про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 991 ЦК України та частини другої статті 26 Закону України "Про страхування" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Суд виходить з того, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду в кожній конкретній справі.

Слід зазначити, що висновки Верховного Суду стосовно питання застосування норми матеріального права, яка означена скаржником (частина друга статті 991 ЦК України та частина друга статті 26 Закону України "Про страхування") стосовно визначення підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування- порушення Правил пожежної безпеки у подібних правовідносинах, ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц, відсутні.

Отже, з огляду на відсутність таких висновків, необхідно з`ясувати наявність або відсутність неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд виходить з того, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина третя статті 311 ГПК України).

Колегія суддів зазначає, що згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства (частина перша статті 6 Закону України "Про страхування", в редакції чинній до 18.11.2021).

Відповідно до статті 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку (частина шістнадцята статті 9 Закону України "Про страхування").

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Підстави для відмови страховика у здійсненні страхових виплат або страхового відшкодування передбачені статтею 991 ЦК України та статтею 26 Закону України "Про страхування".

Відповідно до частини закону другої статті 991 ЦК України договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону про, що також зазначено в частині другій статті 26 Закону України "Про страхування".

Отже, закон допускає можливість передбачення у договорі страхування додаткових підстав для відмови у виплаті, проте такі положення мають застосовуватися з урахуванням вимог закону.

За змістом статей 988 ЦК України та статті 20 Закону України "Про страхування" обов`язок страховика здійснити страхове відшкодування виникає лише у разі настання страхового випадку.

У цій справі позивач звернувся до відповідача з заявою у якій просив сплатити страхове відшкодування згідно з Договором добровільного страхування. Разом з тим, відповідач відмовив у виплаті страхового відшкодування посилаючися на порушення позивачем Правил пожежної безпеки.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з підпунктом 1 підпункту 3.2.2. пункту 3.2 ЗУС Договорів страхування №1-5 - страхуванню на умовах цього Договору підлягають ризики, що визначені в ОУС цього Договору (вони є застрахованими ризиками). Такими ризиками можуть бути пошкодження, знищення або втрата всієї або частини ЗТ/ДНО, що сталися внаслідок пожежі (в т.ч. задимлення, що її супроводжує, включаючи виділення сажі і корозійного газу, підпал), вибуху - "Вогонь".

Відповідно до пункту 4.1. ЗУС Договорів страхування №1-5 - відшкодуванню не підлягають збитки, що сталися безпосередньо внаслідок:

недбалого ставлення до ЗТ/ДНО, зокрема: порушення правил пожежної безпеки України при експлуатації/ремонті/технічному обслуговуванні ЗТ/ДНО у небезпечних місцях (таких, що позначені відповідними дорожніми знаками згідно з Правил дорожнього руху та місцях зберігання/завантаження/розвантаження легкозаймистих та/або горючих речовин); недотримання великогабаритного ЗТ дозволеного ДАІ маршруту (підпункт 4.1.2.);

пожежі, що виникла в результаті порушення страхувальником (або його довіреною особою/водієм/вигодонабувачем) Правил техніки безпеки при проведенні ремонтно-технічних робіт та/або обслуговування, та/або користуванні пальними, та/або вибухонебезпечними речовинами, при використанні відкритого вогню чи газоелектрозварювального апарату, будь-якого необережного поводження з вогнем (підпункт 4.1.12.);

Згідно з пунктом 9.2. ЗУС Договорів страхування №1-5 - страхувальник в межах цього Договору зобов`язаний:

дотримуватись умов експлуатації, зберігання та обслуговування ЗТ/ДНО відповідно до умов цього Договору та вимог виробника такої техніки/обладнання (підпункт 9.2.8.);

вживати необхідних, можливих і доречних заходів щодо: запобігання подій, які можуть бути кваліфіковані як страхові випадки; рятування ЗТ/ДНО та зменшення розміру збитків при настанні страхового випадку, а також вживати інші заходи, зокрема, вмикати аварійну світлову сигналізацію (у випадку її наявності) та/або встановлювати знак аварійної зупинки відповідно до вимог чинних Правил дорожнього руху у разі ДТ, або вимушеної зупинки ЗТ (підпункт 9.2.9.).

Приписами пункту 13.1. ЗУС Договорів страхування №1-5 передбачено, що підставою для відмови страховика у здійсненні виплат страхового відшкодування, є випадки, передбачені чинним законодавством України, відповідними чинними Правилами страхування страховика за цим Договором, а також:

невиконання страхувальником (або його довіреними особами/водіями/вигодонабувачем) обов`язків, передбачених цим Договором та/або відповідними Правилами страхування страховика (пункт 13.1.7.);

порушення страхувальником Правил пожежної безпеки, Правил збереження і перевезення вогненебезпечних та вибухових речовин і предметів (підпункт 13.1.14.).

Слід зазначити, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 3 ЦК України однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору, за змістом якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати, як можливість укласти договір або утриматися від його укладення, так і можливість визначити його зміст на власний розсуд, враховуючи, зокрема, зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України).

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі № 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Отже, враховуючи приписи частини другої статті 991 ЦК України та частини другої статті 26 Закону України "Про страхування" суди дійшли правомірних висновків про те, що у розумінні пункту 13.1. ЗУС Договорів страхування №1-5 наявність порушень Правил пожежної безпеки є підставою для відмови страховиком у здійсненні виплат страхового відшкодування.

Суд зауважує та зазначає, що фактично доводи касаційної скарги в цій частині ґрунтуються на неналежній оцінці судами доводів та аргументів відповідача, які покладені в обґрунтування судових рішень та зводяться до намагань скаржника здійснити переоцінку доказів наявних у матеріалах судової справи, зокрема, наданій судами оцінки висновку експертизи та висновку спеціаліста.

У цьому аспекті слід зауважити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зауважувала, що висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. Інакше кажучи, на відміну від парламенту, суд не встановлює абстрактні правила поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певної норми права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17.

Суди попередніх інстанцій, надавши повну та всебічну оцінку доводам позивача та відповідача з урахуванням норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, дійшли заснованого на вимогах закону висновку, що сторонами договору могли визначатися додаткові підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, а тому не вбачається неправильного застосування судами частини другої статті 991 ЦК України та частини другої статті 26 Закону України "Про страхування" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Отже, підстава касаційного оскарження, визначена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, також не знайшла свого підтвердження.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, а також суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України слід зазначити таке.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Обов`язковою умовою для застосування пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Водночас у цій справі заявлені скаржником підстави для касаційного оскарження судового рішення згідно з пунктом 3 частини другої статті 287 цього Кодексу є необґрунтованими, а тому Касаційний господарський суд вважає безпідставними доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів.

Щодо підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 4 частини третьої статті 310 ГПК України слід зазначити таке.

Відповідно до пункту 4 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що підставою для скасування судового рішення є не будь-яке порушення норм процесуального права, а лише таке, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У разі посилання на встановлення судами обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, Скаржник повинен вказати, який із доказів, на його думку, є недопустимим, та обґрунтувати таке твердження, а також зазначити, які обставини встановлено на підставі цього доказу, чому вони є суттєвими або як вони вплинуть на прийняття оскаржуваного рішення.

Скаржник, обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, посилаючись на підставу, передбачену пунктом 4 частини третьої статті 310 ГПК України зазначає, що суди встановили істотні для справи обставини на підставі недопустимого доказу - Висновку спеціаліста - якому надали вирішальне значення для встановлення: факту порушення позивачем Правил пожежної безпеки

Суд зазначає, що законність, обґрунтованість та вмотивованість судового рішення обумовлюється, зокрема, порядком оцінки доказів і визначенням відповідно до статті 86 ГПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору вірогідності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Отже, недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.03.2021 у справі №922/2319/20, від 16.02.2021 у справі №913/502/19, від 13.08.2020 у справі №916/1168/17, від 16.03.2021 у справі №905/1232/19.

Водночас за приписами статті 76 ГПК належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Отже, неналежні докази та недопустимі докази - це різні поняття. Така правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 31.08.2021 у справі №910/13647/19.

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

За змістом статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У межах зазначеного судова колегія вказує й те, що висновок експерта так і спеціаліста для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (стаття 104 ГПК України).

Верховний Суд застосовує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 27.01.2026 у справі № 902/198/25 такого змісту: "7.50. Верховний Суд неодноразово наголошував, що висновок експерта є рівноцінним засобом доказування у справі, наряду з іншими письмовими, речовими і електронними доказами, а оцінка його, як доказу, здійснюється судом у сукупності з іншими залученими до справи доказами за загальним правилом статті 86 ГПК України."

Верховний Суд у постанові від 17.08.2023 в справі № 910/16718/20 (пункт 9.28) вказав, що не має значення кількість висновків експертів, наявних в матеріалах справи, а має значення саме суть кожного висновку експерта. Тому при здійсненні оцінки доказів із застосуванням принципу вірогідностей доказів необхідно оцінювати не кількість висновків, а зміст кожного висновку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Висновок експертів від 21.06.2023 №19535/20236/20237 Національного наукового центру "Інститут судових експертиз ім. засл. Проф. М.С. Бокаріуса" МЮ України (судові експерти Супрун В.С., Мєшков О.О.), що складений на замовлення ТОВ "Агаріс Міко Україна" містить помітку про обізнаність судових експертів Супруна В.С., Мєшкова О.О. про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок за статтею 384 КК України, як те передбачено пунктом 4.12. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Мін`юсту від 08.10.1998 №53/5 та частиною 7 статті 98 ГПК України. У Висновку від 21.06.2023 експертами зазначено, що висновок підготовлений до суду на підставі статті 106 ЦПК України, а не статті 101 ГПК України, що саме по собі, не може вважатись безумовною підставою для визнання такого висновку неналежним чи недопустимим доказом у справі.

Також судами першої та апеляційної інстанції досліджено, що висновок експерта від 07.06.2021 № 8320/20-21 Вінницького відділення (ВВ) КНДІСЕ МЮ України (експерт Гаврилюк О.), що складений на замовлення Страхової компанії не є висновком експерта, оскільки, не відповідає всім необхідним критеріям визначеним, зокрема, статтею 98 ГПК України.

Втім, суди попередніх інстанцій, керуючись критеріями оцінки доказів та доказування у справі, та керуючись приписами статей 71 та 215 ГПК України у судове засідання 02.05.2024 за відповідною ухвалою-викликом від 28.04.2024 викликала експерта Гаврилюка О.М. який надав суду першої інстанції усні консультації та роз`яснення щодо складеного Висновку від 07.06.2021.

Так, згідно з частинами першою та другою статті 71 ГПК України спеціалістом є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками, необхідними для застосування технічних засобів, і призначена судом для надання консультацій та технічної допомоги під час вчинення процесуальних дій, пов`язаних із застосуванням таких технічних засобів (фотографування, складання схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо). Допомога та консультації спеціаліста не замінюють висновок експерта.

Згідно з приписами частин першої та другої статті 215 ГПК України під час дослідження доказів суд може скористатися усними консультаціями або письмовими роз`ясненнями (висновками) спеціалістів. Спеціалісту можуть бути поставлені питання по суті наданих усних консультацій чи письмових роз`яснень. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та її представник, а потім інші учасники справи. Якщо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін або за ініціативою суду, першим ставить питання спеціалістові позивач і (або) його представник.

Відповідно до статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, спеціаліст може надавати консультації під час допиту в суді або письмові пояснення, які фіксуються в протоколі судового засідання і в силу статті 91 ГПК України відносяться до письмових доказів, а не висновку експерта.

Водночас ГПК України обмежень щодо врахування судом висновків спеціаліста не містить.

В свою чергу суд першої інстанції дослідивши висновок спеціаліста від 07.06.2021 та заслухавши його пояснення врахував їх та оцінив разом з іншими наявними в матеріалах справи доказами.

При цьому доводи скаржника стосовно недопустимості висновку спеціаліста не містять підстав, які би зумовлювали визнання цього доказу недопустимим. Отже, такі доводи скаржника не можна визнати аргументованими, тому вони відхиляються колегією суддів як такі, що спрямовані на переоцінку доказів, наявних у справі, з метою встановлення інших фактичних обставин справи, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Саме лише прагнення Скаржника здійснити нову перевірку обставин справи та переоцінку доказів у ній не є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій, оскільки згідно з імперативними приписами статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, додатково перевіряти докази.

Верховний Суд бере до уваги доводи викладені у відзиві на касаційну скаргу, з огляду на ті міркування Суду, які наведені у цій постанові.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, то судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Що ж до означеного Страховою компанією у відзиві орієнтовного розміру витрат на професійну правничу допомогу, докази понесення яких будуть надані з урахуванням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України, то суд касаційної інстанції зазначає, що вказане клопотання буде розглянуто у строки і спосіб, передбачені ГПК України. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого ГПК України, наступатимуть наслідки, передбачені абзацом 3 частини восьмої статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агаріс Міко Україна" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.05.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2026 у справі №910/10997/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова