Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №135/585/26 — Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/585/26

Провадження № 2/135/464/26

РІШЕННЯ

іменем України

11.09.2026 м. Ладижин

Ладижинський міський суд Вінницької області у складі: головуючого судді Нікандрової С.О., секретар судових засідань Котик В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Ладижинська міська рада Гайсинського району Вінницької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

В С Т А Н О В И В:

В квітні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Ладижинська міська рада Гайсинського району Вінницької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, у якому просить визнати відповідача такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивує тим, що згідно рішення виконавчого комітету Ладижинської міської ради від 20.02.1991 №34 ОСОБА_3 було видано ордер №1312 на жилу площу в квартирі від 12.03.1991 на право зайняття квартири АДРЕСА_1 , яка складається з 1 кімнати. На той час ордер було видано на ім`я ОСОБА_3 , яка змінила прізвище на « ОСОБА_4 », та її дочки ОСОБА_3 , яка у зв`язку з укладенням шлюбу змінила прізвище на « ОСОБА_5 ». У подальшому до складу сім`ї ОСОБА_1 увійшли її доньки - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Квартира не приватизована. Таким чином, на даний час у квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Відповідачка ОСОБА_2 обов`язків, пов`язаних із утриманням житла відповідач не виконує, не сплачує комунальні платежі, особистих речей в квартирі не має, що підтверджується актом обстеження житлового приміщення, складеного КП «Ладжитлосервіс» від 27.03.2026. Збереження за відповідачем права користування житловим приміщенням порушує її права як наймача на повне та вільне користування житлом.

Ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області від 27.04.2023 року відкрито провадження у цивільній справі, призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 15.06.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник - адвокат Рябокінь В.О. не з`явилися, через систему «Електронний суд» від представника позивача – адвоката Рябоконя В.О. 12.08.2026 надійшла заява, у якій він просив розглядати справу без участі позивача та її представника, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, не заперечують проти ухвалення заочного рішення в разі неявки відповідача.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про час і місце проведення судового засідання повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила, заяв по суті та клопотань з процесуальних питань не подавала.

Відповідно до вимог ст.281 ЦПК України, зі згоди позивача, суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи судом у відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розглянувши надані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Ладижинської міської Ради народних депутатів від 20.20.1991 №34 ОСОБА_8 на сім`ю з 2 осіб, на склад сім`ї: ОСОБА_8 , ОСОБА_8 (донька), було видано ордер №1312 від 12.03.1991 на право зайняття 1 кімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Згідно повторно виданого свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 04.07.2025 ОСОБА_8 її батьками зазначені: ОСОБА_9 , ОСОБА_8 .

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про шлюб щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 16.08.2026, 09.09.1999 зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , яка після реєстрації шлюбу обрала прізвище « ОСОБА_4 ».

Згідно актового запису про шлюб №64 від 18.07.2009 укладено шлюб між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , після реєстрації шлюбу ОСОБА_8 змінила прізвище на « ОСОБА_5 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька позивача ОСОБА_6 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька позивача ОСОБА_7 .

На час розгляду справи в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: позивач ОСОБА_1 , її доньки ОСОБА_6 , 2009 р.н., ОСОБА_7 , 2013 р.н., а також відповідач – ОСОБА_2 , яка є матір`ю позивача.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.3.2026, право власності на квартиру АДРЕСА_1 не зареєстроване.

Згідно інформації, яка міститься у акті обстеження житлового приміщення від 27.03.2026 комісією КП «Ладжитлосервіс» за адресою: АДРЕСА_2 , проведено обстеження і було встановлено, в квартирі фактично проживають: ОСОБА_1 , 1990 р.н., її діти – ОСОБА_6 , 2009 р.н., ОСОБА_7 , 2013 р.н. В квартирі зареєстрована, але не проживає з 2005 року ОСОБА_2 , 1970 р.н., відсутні її речі в квартирі. Перешкод у користуванні квартирою ОСОБА_2 не чинять.

Згідно письмових пояснень свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які є сусідами, ОСОБА_2 в квартирі АДРЕСА_1 , тривалий час не з`являлася, не користується житлом, не бачили щоб вона зберігала у квартирі власні речі. Свідкам не відомі випадки вчинення позивачем та її дітьми перешкод ОСОБА_2 у користуванні квартирою.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло.

Згідно з приписами ст.379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Згідно з ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.

Згідно з частинами першою та другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно зі ст.64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Стаття 71 ЖК УРСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

За змістом даної норми закону при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до ст.72 ЖК УРСР, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз ст.ст. 71, 72 ЖК УРСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Відповідно до п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки.

В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

У постанові Верховного Суду від 24.10.2018 у справі №490/12384/16-ц зроблено висновок по застосуванню статей 71, 72 ЖК Української РСР та вказано, що: «збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб. Відповідно до ст.72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Верховний Суд виходить з того, що початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності».

Отже, при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів. У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк. Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18.03.2020 у справі №182/6536/13, від 30.11.2022 у справі №755/1139/18.

Згідно із ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18.11.2004 у справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13.05.2008 у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18.12.2008 у справі «Савіни проти України», заява №39948/06, п. 47).

У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_14 (матері позивача) виконавчим комітетом Ладижинської міської ради 12.03.1991 видано ордер про право на зайняття квартири в АДРЕСА_2 . До складу сім`ї згідно ордеру входили: позивач ОСОБА_15 , матір позивача ОСОБА_16 (наймач).

На час розгляду справи в спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 , її доньки ОСОБА_6 , 2009 р.н., ОСОБА_7 , 2013 р.н., а також відповідач – ОСОБА_2 (матір позивача).

З долученого позивачем акту обстеження житлового приміщення КП «Ладжитлосервіс» від 27.03.2026 встановлено, що відповідач ОСОБА_2 в спірній квартирі не проживає з 2005 року, в квартирі відсутні її особисті речі, перешкод у проживанні нею іншими мешканцями не здійснюються.

Також тривале не проживання відповідача ОСОБА_2 в спірній квартирі підтверджується письмовими поясненнями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Отже, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі понад 6 місяців, не приймає будь-якої участі в утриманні житла, у квартирі відсутні її особисті речі, що свідчить про її свідому поведінку, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Доказів наявності у відповідача поважних причин тривалого не проживання у квартирі, відповідачем не надані.

Збереження реєстрації місця проживання відповідача в спірній квартирі створює позивачу, як квартиронаймачу, перешкоди в здійсненні права користування квартирою, оскільки вона повинна нести витрати на утримання житла виходячи з кількості осіб, які зареєстровані у квартирі, а також позбавлена можливості оформити субсидію.

На підставі вищевикладеного, враховуючи, що відповідач втратила інтерес до спірної квартири, відсутні поважні причини відсутності відповідача у житловому приміщенні понад встановлений ст. 71 ЖК України шестимісячний строк, оскільки на протязі більше 20 років (з 2005 року) відповідачем не вчинено жодних дій, які б свідчили про намір проживати або утримувати спірне житлове приміщення, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання її такою, що втратила право користування квартирою.

Керуючись ст.ст. 258-259, 263-264, 268 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Ладижинська міська рада Гайсинського району Вінницької області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_2 ) такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте Ладижинським міським судом Вінницької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 21.09.2026.

Суддя Ладижинського міського суду

Вінницької області С.О.Нікандрова