Постанова від 14 вересня 2026 р. у справі №917/1543/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 917/1543/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи -підприємця Макового Олександра Віталійовича

на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.02.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі

за позовом фізичної особи - підприємця Макового Олександра Віталійовича

до 1) ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

2) Міністерства оборони України,

3) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (Міністерства оборони України) - Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськбуд",

про визнання права користування земельною ділянкою, визнання права оренди на нежитлові приміщення, усунення перешкод,

за участю Полтавської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони центрального регіону.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Коваленко О. В., ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_5, Міністерства оборони України - ОСОБА_6, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях - Попова М. Ю.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У вересні 2024 року фізична особа - підприємець Маковий Олександр Віталійович (далі - позивач та/або ФОП Маковий О. В.) звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач та/або Центр), в якій просив суд:

- визнати за ФОП Маковим О. В. право користування земельною ділянкою, кадастровий номер: 5310137000:15:006:0254, площа (га): 0.0088, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

- визнати за ФОП Маковим О. В. право оренди на нежитлові приміщення, що розташовані в будинку літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди у користуванні шляхом виселення Центру з нежитлових приміщень, розташованих у будинку літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1 , та вселення ФОП Макового О. В. в спірні нежитлові приміщення, розташовані в будинку під літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1 .

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач орендує в будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення загальною площею 78,2 кв. м та 66,5 кв. м на підставі договорів оренди нежитлових приміщень від 28.08.2019 та 02.09.2019, укладених із попереднім власником - Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ "Укрінвест-груп"), у якого надалі такі приміщення були витребувані в судовому порядку. За твердженням позивача, 05.07.2024 відбулося силове захоплення спірних нежитлових приміщень службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого позивач був повністю позбавлений доступу до майна, яким він володіє на підставі договорів оренди й іпотеки.

Правовими підставами позовних вимог позивач зазначає, зокрема:

- приписи частини першої статті 770 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) в частині тверджень, що перехід права власності на об`єкт оренди до іншої особи не є підставою для зміни або припинення дії договору оренди (суборенди);

- приписи статті 204 ЦК України щодо чинності (дійсності) договорів у зв`язку з неспростуванням презумпції правомірності договорів оренди нежитлових приміщень від 28.08.2019 та від 02.09.2019;

- приписи статті 391 ЦК України щодо права орендаря майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування орендованим майном;

- приписи частини третьої статті 23 Закону України "Про іпотеку", статей 215, 216 ЦК України щодо правових підстав недійсності договору оренди від 27.05.2024 № 66/53/24-БДСК, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_3 і Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, оскільки він укладений без згоди іпотекодержателя Макового О. В. ;

- приписи статі 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377 ЦК України в якості правових підстав для захисту права користування земельною ділянкою, кадастровий номер 5310137000:15:006:0254, оскільки у разі визнання речових прав позивача на користування нерухомим майном до позивача мають автоматично перейти права користування земельною ділянкою, що розташована під нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1 .

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, у позовній заяві зазначено, що ФОП Маковий О. В. орендує в будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення загальною площею 78,2 кв. м та 66,5 кв. м на підставі договорів оренди нежитлових приміщень від 28.08.2019 та 02.09.2019, укладених із попереднім власником - ТОВ "Укрінвест-груп".

28.08.2019 ТОВ "Укрінвест-груп" (орендодавець) та ФОП Маковий О. В. (орендар) уклали договір оренди нежитлових приміщень, за умовами якого орендодавець зобов`язався передати орендареві, а орендар зобов`язався прийняти у тимчасове платне володіння та користування нежитлові приміщення (далі - об`єкт), що належать орендодавцю на праві власності та не обтяжені вимогами третіх осіб: об`єкт являє собою нежитлові приміщення, що розташовані на другому поверсі громадського будинку, під літ. "А-2", адреса: АДРЕСА_1, загальна площа 78,2 кв. м.

За умовами пункту 3.1 договору оренди об`єкт повинен бути переданий орендодавцем і прийнятий орендарем протягом 2-х календарних днів з моменту початку строку оренди, зазначеного у пункті 4.1 цього договору.

Строк оренди складає з 01.06.2023 до 30.04.2026 (пункт 4.1 договору).

Також 02.09.2019 ТОВ "Укрінвест-груп" (орендодавець) та ФОП Маковий О.В. (орендар) уклали договір оренди нежитлових приміщень, за умовами якого орендодавець зобов`язався передати орендареві, а орендар зобов`язався прийняти у тимчасове платне володіння та користування нежитлові приміщення (далі - об`єкт), що належать орендодавцю на праві власності та необтяжені вимогами третіх осіб: об`єкт являє собою нежитлові приміщення, що розташовані на підвальному поверсі громадського будинку, під літ. "А-2", адреса: АДРЕСА_1, загальна площа 66,5 кв. м.

За умовами пункту 3.1 договору оренди об`єкт повинен бути переданий орендодавцем і прийнятий орендарем протягом 2-х календарних днів з моменту початку строку оренди, зазначеного у пункті 4.1 цього договору.

Строк оренди складає з 01.07.2023 до 31.05.2026 (пункт 4.1 договору).

Цей договір набуває чинності з моменти його підписання сторонами та діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором (пункт 10.1 договорів).

Пунктами 10.5 цих договорів оренди передбачено, що перехід права власності на об`єкт оренди до іншої особи не є підставою для зміни умов або припинення дії цього договору. Новий власник об`єкта оренди автоматично набуває прав та обов`язків орендодавця за цим договором та повинен їх виконувати до закінчення строку оренди, зазначеного у пункті 4.1 цього договору.

За твердженням позивача, вказані договори оренди нежитлових приміщень від 28.08.2019 та 02.09.2019 укладено з попереднім власником - ТОВ "Укрінвест-груп", у якого згодом такі приміщення було витребувано в судовому порядку.

Позивач стверджував, що є також іпотекодержателем зазначеного нерухомого майна за договором іпотеки від 25.07.2016, укладеного між ТОВ "Укрінвест-груп" (іпотекодавець) та ФОП Маковим О. В. (іпотекодержатель), посвідченим нотаріально приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Гофман Е. Л. та зареєстрованим 25.07.2016 в реєстрі за № 2885 із реєстрацією обтяжень у відповідних державних реєстрах на передане в іпотеку це нерухоме майно.

Умови договору іпотеки є такими.

1.1. Цим договором забезпечується виконання зобов`язання, що виникло у ОСОБА_2, реєстраційний номер облікової картки платника податків за даними Державного реєстру фізичних осіб - платників податків НОМЕР_1 , (далі - позичальник) на підставі договору позики від 21.07.2016 (далі - основний договір), укладеного ним з іпотекодержателем у простій письмовій формі на суму 3 000 000,00 (три мільйони) гривень, з обумовленим в основному договорі строком повернення зазначеної суми та 0,0001 (одну десятитисячну) процента за користування грошовими коштами, який становить п`ять років з моменту укладення основного договору, тобто до 21.07.2021.

1.2. В забезпечення виконання зобов`язань за основним договором іпотекодавець передає в іпотеку (далі - предмет іпотеки): нежитлові приміщення в громадському будинку під літ. "А-2", що розташовані за адресою: місто Полтава, вулиця Європейська № 6 (шість; стара назва - вулиця Фрунзе № 6), загальною площею 66,5 кв. м та складаються з: сходи 8 загальною площею 7,1 кв. м; підсобне приміщення 8-А загальною площею 5,1 кв. м; коридор 9 загальною площею 3.5 кв. м; роздягальня 9-А загальною площею 1,4 кв. м; вбиральня 95 загальною площею 1,8 кв. м; приміщення 14 загальною площею 40,8 кв. м; сходи 15 загальною площею 6,8 кв. м; нежитлові приміщення в громадському будинку під літ. "А-2", що розташовані за адресою: місто Полтава, вулиця Європейська № 6 (шість; стара назва - вулиця Фрунзе, № 6), загальною площею 364,7 кв. м та складаються з: 1 поверх 1-сходи загальною площею 17,6 кв. м; II поверх: 1-сходи загальною площею 19,4 кв. м; 2-кабінет загальною площею 7,3 кв. м; 3-кабінет, загальною площею 9,1 кв. м; 6-кабінет, загальною площею 17,9 кв. м; 7-кабінет загальною площею 15,0 кв. м; 8-коридор загальною площею 48,7 кв. м; 9-вбиральня загальною площею 2,7 кв. м; 10-коридор, загальною площею 2,2 кв. м; 10а-вбиральня загальною площею 2,0 кв. м; 11-теплогенераторна загальною площею 7,6 кв.м; 13 кабінет, загальною площею 17,7 кв. м; 14-кабінет загальною площею 15,9 кв. м; 15-кабінет загальною площею 15,6 кв. м; 16-кабінет загальною площею 5,8 кв. м; 17-кабінет загальною площею 21,1 кв. м; 18-кабінет загальною площею 18,6 кв. м; 20-кабінет загальною площею 30,4 кв. м; 21а-кабінет загальною площею 13,6 кв. м; 21-кабінет загальною площею 24,0 кв. м; 25-кабінет загальною площею 20,8 кв. м; 28-кабінет загальною площею 31,7 кв. м.

1.3. Вказані нежитлові приміщення є приватною власністю іпотекодавця і належать йому на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17.11.2015, право власності на які підтверджується відповідно витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.07.2016 № 64260386, номер запису про право власності 12798555, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 820709353101 та рішення Постійно діючого третейського суду при Всеукраїнській громадській організації "Український правовий союз" від 25.12.2006, право власності на які підтверджується, відповідно, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.07.2016 № 64261851, номер запису про право власності 15560176, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 980886053101.

У розділі 5 договору передбачено порядок задоволення вимог кредиторів та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Пунктами 5.2, 5.4 договору передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання або умов цього договору іпотекодержатель надсилає позичальнику письмову вимогу про усунення порушення, в цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, останній вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки.

За домовленістю сторін, у разі невиконання позичальником зобов`язання за основним договором цей договір передбачає, що іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання за основним договором у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", та зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки. За згодою сторін це положення є застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі й прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Цей договір виступає правовстановлюючим документом та є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставах і в порядку, визначених цим договором та законодавством.

Цей договір вступає в силу з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання зобов`язань за основним договором і додатковими угодами до нього. Цей договір припиняє дію при виконанні позичальником умов основного договору на підставах, визначених статтею 17 Закону України "Про іпотеку", та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.

За твердженням позивача, 05.07.2024 відбулося силове захоплення спірних нежитлових приміщень службовими особами ІНФОРМАЦІЯ_2 , внаслідок чого позивач був повністю позбавлений доступу до майна, яким він володіє на підставі договорів оренди й іпотеки. Зазначає, що законність свого вселення в нежитлові приміщення за адресою: АДРЕСА_1, та виселення ФОП Макового О. В. відповідач обґрунтовує укладенням між ІНФОРМАЦІЯ_4 і Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях договору оренди від 27.05.2024 № 6/53/24-6ДСК.

Позивач також вказував на те, що за адресою: АДРЕСА_1, розташована земельна ділянка, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1530725553101, кадастровий номер: 5310137000:15:006:0254, площа 0,0088 га (далі - земельна ділянка), що являє собою облаштований, огороджений та закритий двір, з якого здійснюється вхід до нежитлових приміщень, що розташовані в підвальному поверсі будинку АДРЕСА_1, загальною площею 66,5 кв. м, які перебували в користуванні позивача. На сьогодні позивач позбавлений доступу до вказаної земельної ділянки відповідачем.

Разом із цим, як убачається з матеріалів справи та установлено судами попередніх інстанцій, спірні нежитлові приміщення перебувають у власності держави Україна в особі Міністерства оборони України.

Так, Господарський суд Полтавської області рішенням від 07.05.2018 у справі № 917/154/15, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 та постановою Верховного Суду від 18.02.2020, зокрема, визнав за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення в будинку номер АДРЕСА_2 загальною площею 708,8 кв. м (згідно з переліком, наведеним у рішенні). Витребував шляхом вилучення від ТОВ "Укрінвест-груп" нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку № АДРЕСА_1 загальною площею 66,5 кв. м, реєстраційний номер 820709353101 (згідно з переліком, наведеним у рішенні), що складають 7/100 частки цього нежитлового будинку та передав Державному підприємству Міністерства оборони України "Укрвійськбуд" (далі - ДП МОУ "Укрвійськбуд") в експлуатацію. Витребував шляхом вилучення від ТОВ "Укрінвест-груп" нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку № АДРЕСА_1 загальною площею 364,7 кв. м, реєстраційний номер 11591891 (згідно з переліком, наведеним у рішенні), що складають 37/100 частки цього нежитлового будинку та передав ДП МОУ "Укрвійськбуд" в експлуатацію. Витребував шляхом вилучення від Публічного акціонерного Товариства "Діамантбанк" нерухоме майно у вигляді нежитлових приміщень в будинку № АДРЕСА_1 загальною площею 277,6 кв. м, реєстраційний номер 28081417 (згідно з переліком, наведеним у рішенні), що складають 28/100 частки цього нежитлового будинку та передав ДП МОУ "Укрвійськбуд" в експлуатацію.

У межах справи № 917/154/15 суди встановили такі обставини.

Відповідно до свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомого майна від 29.01.1999 та дубліката відповідного свідоцтва від 11.06.2002 № 220 об`єкт під літ. "А-2" площею 860,5 кв. м, розташований у АДРЕСА_1, належить державі на праві державної власності та перебуває в оперативному управлінні Міністерства оборони України.

01.12.1998 на підставі акта приймання-передачі основних засобів 22 госпрозрахункова дільниця м. Полтави Міністерства оборони України передала вказане нерухоме майно до ДП МОУ "Укрвійськбуд".

06.11.2000 арбітражний суд міста Києва порушив провадження у справі № 24/612-б-43/234 про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд" (пункт 30.3).

У ході банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд", у процедурі санації, уклало біржову угоду від 28.08.2002 № 28-02/12 купівлі-продажу нерухомого майна, а саме цегляного нежитлового будинку під літ. "А-2", загальною площею 708,8 кв. м на вул. Фрунзе, 6 в м. Полтаві між продавцем - ДП МОУ "Укрвійськбуд" та покупцем - Товариством з обмеженою відповідальністю "Імідж". Від імені продавця цю угоду підписав ОСОБА_2 , який діяв на підставі довіреності від 20.09.2000 АВН № 864155.

Надалі відповідне нерухоме майно неодноразово змінювало власників внаслідок укладення низки договорів купівлі-продажу з юридичними та фізичними особами (добросовісними набувачами) щодо частин вищезазначеного майна.

Як установлено місцевим господарським судом на підставі наявних у справі доказів та не спростовано учасниками справи, на момент ухвалення оскаржуваного рішення від 07.05.2018 власниками спірних приміщень у будинку літ."А-2" на АДРЕСА_3 були ТОВ "Укрінвест-груп" та Публічне акціонерне товариство "Діамантбанк".

Також встановлено, що Господарський суд міста Києва ухвалою від 12.10.2006 у справі № 24/612-б-43/234 припинив повноваження керуючого санацією ДП МОУ "Укрвійськбуд" Горячева С. Ю. і розпорядника майна Капелюшного І. В. та процедуру санації за особливостями, передбаченими статтею 53 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", і ввів загальну процедуру санації.

Київський апеляційний господарський суд постановою від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234 апеляційне провадження та провадження у справі № 24/612-б-43/234 припинив, зазначивши про такі обставини. Вироком Подільського районного суду міста Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі № 1-175/07 за обвинуваченням ОСОБА_2 (заступника генерального директора з фінансово-економічної роботи ДП МОУ "Укрвійськбуд") за статтею 218 Кримінального кодексу України як завідомо неправдиву інформацію про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом, на стадії санації боржника встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд". Цей факт, який встановлено вироком суду у кримінальній справі є преюдиціальним для цієї справи. Крім того, необхідно врахувати і сплату боргу перед конкурсними кредиторами, що відповідно до статті 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" тягне за собою припинення провадження у справі про банкрутство. Тобто, як вбачається із вказаної постанови, провадження у справі було фактично припинено з двох підстав: фіктивності банкрутства та сплати боргу перед конкурсними кредиторами.

Вищий господарський суд України постановою від 29.01.2008 у справі № 24/612-б-43/234 постанову Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у цій справі залишив без змін. Суд касаційної інстанції зазначив, що суд апеляційної інстанції в постанові від 31.10.2007 встановив факт погашення боржником у повному обсязі вимог конкурсних кредиторів, у зв`язку з чим обґрунтовано на підставі статті 40 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" припинено провадження у справі про банкрутство ДП МОУ "Укрвійськбуд". Як убачається з постанови Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі № 24/612-б-43/234, суд касаційної інстанції не надавав оцінки висновкам апеляційного господарського суду щодо фіктивності банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд", разом із тим суд касаційної інстанції зазначив, що правові підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду відсутні. Тобто суд касаційної інстанції не спростував висновків апеляційного суду стосовно фіктивності банкрутства.

Верховний Суд України ухвалою від 06.03.2008 відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 29.01.2008 у справі № 24/612-б-43/234. Отже, вказана постанова є чинною.

У постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234 судом досліджено вирок Подільського районного суду м. Києва від 03.03.2007 у кримінальній справі № 1-175/07 за обвинуваченням ОСОБА_2 (заступника генерального директора з фінансово-економічної роботи ДП МОУ "Укрвійськбуд") за статтею 218 Кримінального кодексу України .

Таким обставинам у справі № 24/612-б-43/234 судом апеляційної інстанції було надано оцінку та встановлено надання завідомо неправдивої інформації про фінансову неспроможність виконання вимог кредиторів і зобов`язань перед бюджетом на стадії санації боржника та встановлено факт фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд" .

Цей факт, який встановлено в постанові Київського апеляційного господарського суду від 31.10.2007 у справі № 24/612-б-43/234, є преюдиціальним для справи № 917/154/15.

З огляду на викладене суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що провадження у справі № 24/612-б-43/234 було фактично припинено з двох підстав: фіктивність банкрутства та сплата боргу перед конкурсними кредиторами.

Як убачається з преамбули Статуту ДП МОУ "Укрвійськбуд", це підприємство засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю. Засновником підприємства є Міністерство оборони України (Орган управління майном). Згідно з підпунктами 2.2, 4.1, 4.2, 4.4 Статуту ДП МОУ "Укрвійськбуд" підприємство створене з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних Сил України та інших замовників - юридичних та фізичних осіб України незалежно від форм власності. Майно підприємства становлять основні фонди та оборотні кошти, а також цінності, вартість яких відображається у самостійному балансі підприємства. Майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлений чинним законодавством. Пунктом 6.1 Статуту ДП МОУ "Укрвійськбуд" також передбачено, що функції по управлінню майном, яке є загальнодержавною власністю, здійснює Орган управління майном (Міністерство оборони України).

Відповідно до імперативних приписів частини другої статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" (в редакції, чинній на момент укладення біржової угоди від 28.08.2002), рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Як встановлено судами та не спростовано учасниками справи, Міністерство оборони України не направляло жодних подань, а Кабінет Міністрів України не приймав жодних рішень за поданням Міністерства оборони України стосовно відчуження спірного нерухомого майна, як того вимагають норми частини другої статті 6 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України".

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Господарський суд Полтавської області рішенням від 09.02.2026 у справі № 917/1543/24 (суддя Кльопов І. Г.), залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 (Білоусова Я. О. - головуючий суддя, судді: Крестьянінов О. О., Тарасова І. В.), відмовив у задоволенні позову.

3.2. Судові рішення арґументовані тим, що право власності на спірні нежитлові приміщення визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України рішенням Господарського суду Полтавської області від 07.05.2018 у справі № 917/154/15, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 та постановою Верховного Суду від 18.02.2020. Суд встановив, що спірне нерухоме майно вибуло з державної власності незаконно та поза волею власника внаслідок фіктивного банкрутства ДП МОУ "Укрвійськбуд", а укладення біржової угоди від 28.09.2002 № 28-02/12 у процедурі фіктивного банкрутства не призвело до припинення права власності держави на спірне майно. Суд зазначив, що станом на дати складання договорів оренди між ФОП Маковим О. В. та ТОВ "Укрінвест-груп" (28.08.2019 і 02.09.2019) право власності на визначені в цих договорах нежитлові приміщення належало державі в особі Міністерства оборони України та ТОВ "Укрінвест-груп" на момент початку строків оренди не було власником приміщень та не могло мати статус орендодавця. Суд також дійшов висновку, що позивач не надав належних і допустимих доказів набуття чинності договорами оренди та набуття ним статусу орендаря. Посилання позивача на права іпотекодержателя суд визнав безпідставними, оскільки позивач не надав доказів невиконання основного договору в установлений строк, тобто до 21.07.2021, та вжиття заходів до задоволення забезпеченої іпотекою вимоги шляхом набуття права власності в разі, якщо цей основний договір не був виконаний.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.02.2026 та постановою Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у цій справі, позивач звернувся із касаційною скаргою, в якій просить ці рішення та постанову скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

4.2. Відповідач наголошує, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки суди не врахували правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 922/3537/17, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 06.02.2019 у справі № 554/5323/14, від 15.11.2024 у справі № 905/20/23, від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19, від 02.09.2025 у справі № 926/2191/24, від 26.09.2023 у справі № 916/470/22, від 04.09.2019 в справі № 761/5115/17, від 03.04.2019 у справі № 924/1220/17, від 17.04.2024 у справі № 916/2381/22, від 09.09.2024 у справі № 466/3398/21, від 21.12.2016 у справі № 905/2187/13, від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18, від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19, від 15.04.2024 у cправі № 915/1795/23.

4.3. Скаржник також наголошує, що Східний апеляційний господарський суд не дослідив зібраних у справі доказів, зокрема щодо правових підстав недійсності договору оренди від 27.05.2024 № 66/53/24-бДСК, укладеного між ІНФОРМАЦІЯ_3 і Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях.

Також суд не дослідив доказів щодо підписання відзиву відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 особою, яка не має права її підписувати.

4.4. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

4.5. Міністерство оборони України у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.

4.6. ІНФОРМАЦІЯ_3 у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову - без змін.

4.7. 11.09.2026 на адресу суду надійшли додаткові пояснення, у яких позивач просить, зокрема, перевірити повноваження осіб відповідачів, які підписали відзиви на касаційну скаргу позивача, і у разі непідтвердження таких повноважень - не приймати відповідні відзиви до розгляду. Відхилити доводи і аргументи відзивів відповідачів; задовольнити повністю касаційну скаргу, скасувати повністю рішення та постанову, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Вирішити питання судових витрат, понесених позивачем у зв`язку з розглядом справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

4.8. У контексті наведеного колегія суддів зауважує, що відзив Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях підписано Поповою М. Ю., повноваження на підписання якого підтверджуються доданим до відзиву, зокрема, наказом від 21.11.2025 № 155 про призначення Попової М. Ю. на посаду заступника начальника юридичного відділу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, Положенням про юридичний відділ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях, затвердженим наказом від 25.2023 № 80.

Відзив Міністерства оборони України підписав ОСОБА_7, повноваження якого на підписання підтверджено доданим до відзиву, зокрема, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, витягом з наказу від 19.02.2020 № 52 та іншими.

Відзив ІНФОРМАЦІЯ_1 підписано ОСОБА_5, повноваження на підписання якого підтверджуються доданим до відзиву, зокрема, довіреністю від 30.01.2026, наказом від 08.09.2025 № 702, довідкою № 88/22.

Отже, суд касаційної інстанції, перевіривши повноваження осіб, які підписали відзиви на касаційну скаргу, встановив, що такі повноваження підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні ГПК України. З огляду на це підстав для залишення без розгляду або неприйняття зазначених відзивів немає.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд зазначає про таке.

Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі стали, зокрема, положення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Згідно із цим пунктом підставами касаційного оскарження судових рішень, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Тобто відповідно до положень згаданої норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, який було сформульовано у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

Водночас з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

При цьому суд касаційної інстанції зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Ураховуючи наведене, проаналізувавши обставини правовідносин у цій справі та у справах № 922/3537/17, № 522/1528/15-ц, № 554/5323/14, № 905/20/23, № 357/8277/19, № 926/2191/24, № 916/470/22, № 761/5115/17, № 924/1220/17, № 916/2381/22, № 466/3398/21, № 905/2187/13, № 910/4962/18, № 910/9167/19, № 915/1795/23, на неврахування правових висновків у яких посилається скаржник у касаційній скарзі, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що правовідносини у порівнюваних справах не є подібними, а тому підстави для здійснення касаційного провадження у цій справі з покладенням в основу правових висновків із постанов суду касаційної інстанції, на які посилається скаржник, відсутні з огляду на таке.

Як зазначалося вище, предметом спору у цій справі є визнання права користування земельною ділянкою, визнання права оренди на нежитлові приміщення, усунення перешкод у користуванні шляхом виселення Центру з нежитлових приміщень, розташованих у будинку під літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1, та вселення ФОП Макового О. В. у спірні нежитлові приміщення, розташовані в будинку під літ. "А-2" за адресою: АДРЕСА_1.

Разом із цим у справі № 922/3537/17 розглядався спір про визнання електронних торгів від 27.07.2017 за лотом № 224512 недійсними; скасування рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Гончаренко Н. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) за індексним номером 37701082 від 23.102017, у зв`язку з тим, що оскаржувані електронні торги проведені з порушенням приписів Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2831/5 (далі - Порядок), та всупереч ухвалі Московського районного суду м. Харкова від 24.07.2017 у справі № 643/9474/17 про накладення заборони відчуження нежитлового приміщення площею 723,8 кв. м, розташованого за адресою: вул. Чичибабіна, буд. 11, м. Харків, зареєстрованого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Алта".

Спір у справі № 905/20/23 виник щодо наявності / відсутності підстав для визнання недійсними договору на виконання сільськогосподарських робіт та договору на поставку зерна майбутнього врожаю відповідно до положень статей 203, 215, 235 ЦК України як удаваних правочинів, що вчинені сторонами з метою приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, а саме договору оренди землі, а також зобов`язання звільнити земельну ділянку.

У справі № 916/470/22 предметом спору було солідарне стягнення 2 230 770,76 грн заборгованості у зв`язку з тим, що відповідачі не виконали свої зобов`язань за договорами поставки, поруки та угодою про врегулювання.

У справі № 924/1220/17 розглядався спір про визнання недійсним укладеного відповідачами договору оренди від 01.05.2017 та усунення перешкод у користуванні орендованим майном шляхом надання позивачу вільного доступу до тракторного стану з піднавісом для сільськогосподарської техніки площею 830,6 кв. м, розташованого у м. Хмельницькому на вул. Польовій, 1, обґрунтований тим, що оспорюваним договором порушено права позивача на користування майном, орендованим для виробничої діяльності.

У справі № 910/4962/18 розглядався спір про відшкодування майнової шкоди у вигляді вартості вантажного вагону у розмірі (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) 570 000,00 грн, суми понесених витрат на визначення вартості вагону у розмірі 120,00 грн та суми упущеної вигоди у розмірі 343 575,48 грн.

У справі № 910/9167/19 розглядався спір про зобов`язання відповідача надати повний обсяг послуг у порядку та на умовах договору про закупівлю послуг від 25.07.2016 № 1607000751 за етапом 1 "Виготовлення технічної документації із землеустрою, що посвідчує право обмеженого користування земельними ділянками (право земельного сервітуту) та виготовлення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у постійне користування" та за етапом 2 "Виготовлення робочого проєкту землеустрою щодо технічної та біологічної рекультивації земель", передбачених у технічному завданні (додаток 1) і календарному плані (додаток 2) договору від 25.07.2016.

У справі № 915/1795/23 розглядався спір про стягнення заборгованості у розмірі 7 936 383,24 грн з плати за користування вагонами.

У справі № 905/2187/13 розглядався спір про про зобов`язання прийняти на свій склад Stopper ST 05 180 1200 - стопор моноблок у кількості 462 шт., Tundish nozzle SN 05 042 0400 - стакан-дозатор у кількості 448 шт і про стягнення заборгованості за договором поставки від 31.03. 2011 № 131 АЕСсн у розмірі 2 042 823,00 грн. Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач у порушення умов договору № 131 АЕСсн неповністю перерахував кошти за товар і відмовлявся від прийняття замовленого у позивача товару.

У справі № 466/3398/21 розглядався спір про визнання недійсним договору іпотеки та скасування заборон відчуження.

У справі № 522/1528/15-ц розглядався спір про визнання договору поруки припиненим та про визнання договору поруки частково недійсним.

У справі № 554/5323/14 розглядався спір про солідарне стягнення порядку з відповідачів 8 млн 688 тис. 949 грн 88 коп. заборгованості за кредитом, 2 млн 243 тис. 983 грн 80 коп. заборгованості за відсотками, 725 тис. 253 грн 47 коп. пені; 3 тис. 654 грн сплаченого судового збору.

У справі № 357/8277/19 розглядався спір про визнання недійсним договору оренди землі, скасування рішення про державну реєстрацію речового права на нерухоме майно, витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння та користування і внесення змін до договору оренди землі.

Наведене свідчить про те, що спірні правовідносини, які склалися між сторонами спору у справах № 922/3537/17, № 522/1528/15-ц, № 554/5323/14, № 905/20/23, № 357/8277/19, № 916/470/22, № 924/1220/17, № 466/3398/21, № 905/2187/13, № 910/4962/18, № 910/9167/19, № 915/1795/23, є очевидно неподібними тим, які мають місце у цій справі № 917/1543/24, оскільки різняться вони змістом (суттю) відносин, матеріально-правовим регулюванням, а також (що у цьому випадку важливо) об`єктом оскарження та предметом позовних вимог, а тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржником для порівняння судові рішення суду касаційної інстанції - релевантними до обставин цієї справи.

Крім цього, варто звернути увагу на те, що у справі № 926/2191/24 ФОП Нагорняк Л. Й. звернулася з позовом до Управління комунальної власності Чернівецької міської ради (далі - Управління) через те, що після перемоги на аукціоні та укладення договору оренди від 19.07.2022 № 72 їй не передали приміщення й ключі за актом приймання-передачі. Відповідач порушив умови договору, обмеживши право позивачки на користування майном. При цьому суди задовольнили позовні вимоги, оскільки договір із попереднім орендарем припинився автоматично з моменту укладення нової угоди з переможцем аукціону, а в Управління виник безумовний обов`язок підписати акт приймання-передачі у 10-денний строк. З огляду на безпідставне невиконання цього зобов`язання, суди дійшли висновку про наявність законних підстав для захисту прав Підприємниці шляхом зобов`язання відповідача фактично передати їй спірні приміщення.

У справі № 761/5115/17 позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов`язати ОСОБА_4 та Товариство з обмеженою відповідальністю "Сівер Україна" усунути перешкоди у користуванні нежитловим приміщенням № 98 1-го поверху (кімната № 7) загальною площею 30,5 кв. м, розташованим у м. Києві на вул. Підгірній/Татарській, 3/7, шляхом надання фактичного доступу до цього приміщення, обґрунтовуючи його тим, що 28.10.2016 ОСОБА_4 силовим шляхом захопив приміщення та не допускає позивача до користування ним. Через ці протиправні дії позивачеві створені перешкоди, що унеможливлюють виконання договору оренди, користування приміщенням і документами. Частково задовольняючи позовні вимоги суди, виходили із правомірності володіння спірним приміщенням орендодавцем - ТОВ "Сівер Україна", чинності та правомірності договору оренди спірного приміщення, укладеного між ТОВ "Сівер Україна" і Всеукраїнською громадською організацією "Євразійський народний союз", що дає позивачу повне право вимагати усунення перешкод у користуванні.

У справі № 916/2381/22, на яку також посилається скаржник, спірні правовідносини стосувались усунення перешкод у користуванні майном. Задовольняючи позов, суд касаційної інстанції врахував конкретні обставини цієї справи та зазначив, що процедура укладення договору оренди за загальним правилом потребує укладення тристороннього договору оренди та одночасного підписання до нього акта приймання-передачі майна, а саме між переможцем аукціону, його організатором та балансоутримувачем. Поряд із цим, за висновком суду касаційної інстанції, відсутність підпису балансоутримувача на договорі оренди, що за обставинами цієї справи очевидно є наслідком ухилення останнього від підписання договору, жодним чином не впливає на чинність та правомірність відповідного правочину, не змінює і не припиняє правовідносин оренди, які виникли між сторонами цих правовідносин. Також суд касаційної інстанції з огляду на презумпцію правомірності договору оренди, визнав безпідставними і такими, що не мають жодного правового значення, посилання відповідача на недотримання третьою особою процедури включення спірного майна до переліку об`єктів, щодо яких прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні, тобто тієї процедури, яка передує проведенню аукціону з продажу права оренди спірного майна.

З викладеного слідує, що правові висновки у справах № 926/2191/24, № 761/5115/17, № 916/2381/22 на які посилається скаржник, ґрунтуються на абсолютно інших фактичних обставинах, ніж у справі № 917/1543/24. У зазначених справах позивач мав повне право вимагати усунення перешкод у користуванні орендованим майном, адже судами було доведено правомірність володіння спірним майном самим орендодавцем та чинність договору оренди. Водночас у справі, що розглядається, суд установив протилежні обставини, зокрема незаконність вибуття спірного майна з державної власності та відсутність у ТОВ "Укрінвест-груп" (орендодавця) законних підстав для набуття права власності на нього. Отже, правові позиції у справах № 926/2191/24, № 761/5115/17 та № 916/2381/22 не є релевантними та не можуть бути застосовані під час розгляду справи № 17/1543/24 у зв`язку з неподібністю правовідносин.

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, а також Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу Верховний Суд є судом права, а не факту, тому, діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

З урахуванням викладеного відсутні підстави вважати, що правовідносини у наведених скаржником справах є подібними із правовідносинами у справі, що переглядається у касаційному порядку, а тому Верховний Суд вважає за необхідне закрити касаційне провадження у цій частині на підставі пункту 5 статті 296 ГПК України.

5.4. Колегія суддів також відхиляє посилання скаржника на неналежне дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4.3 цієї постанови), оскільки відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Проте скаржник у своїй касаційній скарзі належним чином не обґрунтував наявності хоча би однієї із підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 ГПК України. Як уже зазначалося, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (на яку посилався скаржник), не знайшла підтвердження.

За таких обставин колегія суддів не бере до уваги доводи скаржника про неповне дослідження судами зібраних у справі доказів за умови відсутності підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 ГПК України.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

За таких обставин Верховний Суд вважає, що надав відповіді на всі істотні, вагомі та доречні доводи, викладені скаржником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Водночас колегія суддів зауважує, що правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника, а Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу відповідними міркуваннями, яких саме висновків Верховного Суду не було враховано судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржених судових рішень, оскільки вказане порушувало б принцип змагальності учасників справи (постанова Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 920/845/22).

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

6.2. Згідно з частиною першою статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а в іншій частині касаційного провадження за виключним випадком, передбаченим пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (про відсутність підстав для скасування оскаржуваних рішення та постанови за мотивів, викладених скаржником у касаційній скарзі), оскільки доводи скаржника про порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою фізичної особи - підприємця Макового Олександра Віталійовича на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.02.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 917/1543/24, відкрите за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

В іншій частині касаційну скаргу фізичної особи -підприємця Макового Олександра Віталійовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 09.02.2026 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 21.05.2026 у справі № 917/1543/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ