Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №904/5923/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/5923/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представників учасників справи:

позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Управбуд «Західний» (далі - Товариство, позивач, скаржник) - Романенко І.М. (адвокатка),

відповідача - Акціонерного товариства «ДТЕК Дніпровські електромережі» (далі - АТ «ДТЕК», відповідач) - Тищенко Т.А. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 (головуюча - суддя Загинайко Т.В.),

додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 (головуюча - суддя Загинайко Т.В.),

постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2026 (головуючий - суддя Андрейчук Л.В., судді Вінніков С.В., Левшина Г.В.)

та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2026 (головуючий - суддя Андрейчук Л.В., судді Вінніков С.В., Левшина Г.В.)

у справі за позовом Товариства

до АТ «ДТЕК»

про визнання незаконним та скасування рішення комісії АТ «ДТЕК», оформленого протоколом від 09.09.2025 №33 засідання комісії з розгляду акта про порушення договірних умов від 21.07.2025 №118.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ВСТУП

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для визнання незаконним та скасування рішення комісії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду акта про порушення договірних умов.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство звернулося до суду з позовною заявою до АТ «ДТЕК» про визнання незаконним та скасування рішення комісії відповідача, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду акта про порушення договірних умов.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- позивач не є споживачем електричної енергії у розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії» та Правил роздрібного ринку електричної енергії, не є учасником роздрібного ринку електроенергії, не має на балансі електроустановок та не є стороною правовідносин з постачання чи розподілу електричної енергії щодо житлових будинків, зазначених у спірному акті;

- Товариство виступає виключно управителем багатоквартирних будинків на підставі договорів зі співвласниками, а тому не може бути суб`єктом відповідальності за порушення ПРРЕЕ та договірних умов;

- у матеріалах, які розглядалися комісією відповідача, відсутні договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, паспортів точок розподілу, актів розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, заяви-приєднання та інших документів, які, на думку позивача, підтверджували б існування відповідних правовідносин;

- неправильністю визначення відповідачем періоду порушення, обсягів та вартості електричної енергії, нібито спожитої з порушенням договірних умов, а також на тим, що відповідачем не доведено факту недопуску працівників оператора системи розподілу до електроустановок позивача для здійснення відключення.

2. Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 07.04.2026 у цій справі у задоволенні позову відмовив.

2.2. Господарський суд Дніпропетровської області додатковим рішенням від 22.04.2026 заяву АМ «ДТЕК» про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задовольнив та стягнув з Товариства на користь АТ «ДТЕК» 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.3. Центральний апеляційний господарський суд постановою від 03.06.2026 у цій справі апеляційні скарги Товариства на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишив без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення суду поклав на скаржника та клопотання Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, залишив без задоволення.

2.4. Центральний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 17.06.2026 у цій справі у задоволенні заяви Товариства про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №904/5923/25 відмовив, заяву АТ «ДТЕК» про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу судових витрат у справі №904/5923/25 задовольнив частково, стягнув з Товариства на користь АТ «ДТЕК» витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи №904/5923/25 у суді апеляційної інстанції, у розмірі 10 000,00 грн, у задоволенні решти вимог заяви АТ «ДТЕК» про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючися на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані рішення, додаткове рішення суду першої інстанції, постанову та додаткову постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення , яким позов задовольнити повністю, відмовити АТ «ДТЕК» у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

3.2. Також, скаржник у касаційній скарзі просив стягнути з відповідача на свою користь судові витрати, понесені у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу та зазначив таке:

- «Скаржник очікує понести у зв`язку з поданням і розглядом цієї касаційної скарги такі судові витрати: 6 056,00 грн - судовий збір за подання касаційної скарги.

Частиною 8 статті 129 ГПК України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Частиною 8 статті 129 ГПК України унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву».

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. У касаційній скарзі Товариство посилається на підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), зазначає про те, що:

4.1.1. судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 (щодо застосування загальної та спеціальної норм) та постановах Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №920/208/17 (щодо спільного майна багатоквартирного будинку), від 20.02.2024 у справі №905/644/22 (щодо співвідношення спеціального й загального регулювання), від 26.03.2025 у справі №910/3336/24 (щодо чинності договорів управління), від 30.06.2022 у справі №915/517/21, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 18.03.2021 у справі №910/15621/19, від 26.05.2020 у справі №908/299/18 (щодо правничої допомоги);

4.1.2. відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах в частині відповідності управителя багатоквартирного будинку ознакам споживача, передбачених пунктом 84 частини першої статті 1, частинами першою - третьою статті 49 Закону України «Про ринок електричної енергії», пунктом 1.1.2 Правил роздрібного ринку електричної енергії (далі - ПРРЕЕ) та можливості управителя бути суб`єктом правопорушення, передбаченого пунктами 12-14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу заперечив доводи скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив касаційну скаргу Товариства залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій - без змін.

5.2. Також, у відзиві на касаційну скаргу АТ «ДТЕК» заявило вимогу про стягнення з Товариства витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції, попередній розмір яких становить 25 000,00 грн.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановлено, що:

- Товариство 13.08.2025 отримало від АТ «ДТЕК» листа від 31.07.2025 №34273/1001, яким позивача повідомлено про виявлення порушення Правил роздрібного ринку електричної енергії та умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, а також про складення щодо позивача актів про порушення договірних умов від 21.07.2025 №116, №117, №118, №119, №120, №121, №122, №123;

- у вказаному листі відповідач повідомив позивача, що комісією на засіданні, призначеному на 09.09.2025, розглядатиметься питання щодо визначення витрат, понесених оператором системи розподілу на закупівлю та адміністрування втрат відповідно до діючих тарифів, унаслідок порушення Товариством умов договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії та пунктів 12-14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ;

- Товариство 02.09.2025 направило на адресу АТ «ДТЕК» заперечення на акти про порушення договірних умов від 21.07.2025 №116, №117, №118, №119, №120, № 121, №122, №123, у яких просило прийняти рішення про відсутність у його діях порушення ПРРЕЕ та договірних умов;

- на засіданні комісії Дніпровського розрахункового центру АТ «ДТЕК» 09.09.2025 за результатами розгляду, зокрема, акта про порушення договірних умов від 21.07.2025 №118 (далі - Акт №118), прийнято рішення, оформлене протоколом від 09.09.2025 №33, яким визначено обсяг та вартість електричної енергії, спожитої, за твердженням відповідача, з порушенням договірних умов;

- зі змісту спірного Акта №118, підставою його складання визначено порушення умов договору та пунктів 12-14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ, а саме недопущення працівників оператора системи розподілу до електроустановок для виконання їх відключення за заявкою електропостачальника, що, на думку відповідача, призвело до втрат електричної енергії, спожитої після запланованої дати відключення на об`єктах споживача Товариства;

- спірний акт стосується об`єктів за адресами: м. Дніпро, вул. Данила Галицького, 46, вул. Данила Галицького, 48, вул. Данила Галицького, 51, із зазначенням відповідних EIC-кодів електроустановок. Саме щодо цих об`єктів відповідач вважав наявними порушення договірних умов, пов`язані з недопуском працівників оператора системи розподілу до електроустановок для виконання відключення;

- Товариство, звертаючися із позовом, зазначило, що воно не є споживачем електричної енергії, не є учасником роздрібного ринку електричної енергії, не є електропостачальником або оператором системи розподілу, а здійснює виключно діяльність з управління багатоквартирними будинками. На думку позивача, такий статус не створює у нього обов`язків споживача електричної енергії та не дає підстав для застосування до нього відповідальності за порушення ПРРЕЕ;

- позивач також зазначав, що не має на балансі електроустановок, внутрішньобудинкових електричних мереж та іншого електротехнічного обладнання у спірних багатоквартирних будинках, а власниками такого майна є співвласники відповідних багатоквартирних будинків. У зв`язку з цим позивач наполягав, що саме співвласники будинків, а не управитель, є особами, які фактично користуються електричною енергією у місцях загального користування;

- відповідач заперечував проти таких доводів та зазначив, що Товариство, будучи управителем багатоквартирних житлових будинків, відповідно до законодавства у сфері житлово-комунальних послуг зобов`язане забезпечувати належне утримання спільного майна будинку, у тому числі внутрішньобудинкових електричних мереж, організовувати електропостачання місць загального користування, укладати необхідні договори та забезпечувати виконання їх умов;

- матеріалами справи підтверджується, що Публічним акціонерним товариством «Дніпрообленерго» та Товариством укладено договір про постачання електричної енергії від 21.12.2016 №25931-00, за яким постачальник зобов`язувався продавати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок, а споживач оплачувати її вартість та виконувати умови договору;

- також у матеріалах справи наявні документи, які, за твердженням відповідача, підтверджують існування між сторонами правовідносин щодо електропостачання та розподілу електричної енергії, зокрема документи щодо EIC-кодів електроустановок, акти розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, однолінійні схеми зовнішнього електропостачання, документи, пов`язані з попередженням про припинення електропостачання, а також документи щодо заявки електропостачальника на відключення;

- позивач заперечував належність та достатність зазначених доказів, посилаючись на те, що у матеріалах справи відсутній належним чином оформлений договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії щодо всіх об`єктів, зазначених в Акті №118, а також відсутні паспорти точок розподілу, заяви-приєднання, усі акти розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, інші додатки до договору, оформлені сторонами за взаємною згодою відповідно до ПРРЕЕ;

- при цьому відповідач зазначив, що позивач у суді першої інстанції насамперед заперечував сам факт наявності договірних відносин, а не ставив питання про відсутність усіх окремих додатків до договору як самостійну підставу позову. Відповідач вказував, що саме тому до матеріалів справи були долучені ті документи, які підтверджують існування правовідносин між сторонами, зокрема документи, підписані представниками позивача, а не весь масив технічної документації щодо кожного об`єкта;

- з матеріалів справи також вбачається, що відповідач обґрунтовував свою позицію положеннями Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком, а також Обов`язкового переліку робіт, витрати на які включаються до складу витрат на утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території;

- зокрема, відповідач зазначав, що послуга з управління багатоквартирним будинком включає забезпечення утримання спільного майна будинку, технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем, у тому числі систем електропостачання, а управитель зобов`язаний від власного імені укладати з підрядниками необхідні договори та забезпечувати виконання умов договорів, необхідних для належного функціонування спільного майна;

- позивач, заперечуючи проти наявності у нього статусу споживача, посилався на те, що фактичними споживачами електричної енергії є співвласники багатоквартирних будинків, які користуються електричною енергією у місцях загального користування через належне їм спільне майно, тоді як управитель не набуває права власності на таке майно та не використовує електричну енергію для власного споживання;

- водночас відповідач зазначав, що споживання електричної енергії у місцях загального користування багатоквартирного будинку є складовою належного утримання будинку, а саме управитель, який отримує плату за послугу з управління, забезпечує організацію такого електропостачання та зобов`язаний врегулювати правовідносини з електропостачальником та оператором системи розподілу;

- у матеріалах справи наявні посилання сторін на попередні судові справи, у яких розглядалися спори за участю Товариства та АТ «ДТЕК» щодо подібних правовідносин, зокрема справи №904/5209/23, №904/5206/23, №904/5203/23, №904/5772/24, №904/1678/25. Суд першої інстанції врахував, що у цих справах судами вже надавалась оцінка обов`язкам позивача як управителя щодо укладення договорів та забезпечення електропостачання місць загального користування;

- позивач заперечував проти преюдиційного значення зазначених судових рішень, вказуючи, що обставини у тих справах не є тотожними обставинам справи №904/5923/25, зокрема відрізняються адреси об`єктів, періоди, підстави нарахувань та предмет доказування. Позивач також зазначав, що правова оцінка, надана судом в іншій справі, не є преюдиційною обставиною у розумінні статті 75 ГПК України;

- спірний Акт №118 складено у зв`язку з тим, що, за твердженням відповідача, працівників оператора системи розподілу не було допущено до електроустановок для виконання відключення за заявкою електропостачальника. Відповідач зазначав, що внаслідок такого недопуску електроенергія продовжувала споживатися після запланованої дати відключення, а відповідні обсяги електричної енергії були віднесені до втрат оператора системи розподілу;

- позивач, у свою чергу, заперечував факт недопуску та зазначав, що відповідач не довів наявності належної заявки електропостачальника на відключення, дати запланованого відключення, належного повідомлення позивача про необхідність забезпечення доступу, а також причинно-наслідкового зв`язку між діями або бездіяльністю позивача та виникненням втрат електричної енергії;

- відповідач обґрунтовував розрахунок обсягу та вартості електричної енергії положеннями ПРРЕЕ та зазначив, що обсяг електричної енергії, спожитої після запланованої дати відключення, визначався на підставі показників розрахункових приладів обліку, встановлених на відповідних об`єктах;

- позивач заперечив правильність такого розрахунку та зазначав, що в Акті №118 відсутні необхідні відомості про засоби вимірювання електричної енергії станом на дату складання акта, зокрема заводські номери, типи, показники приладів обліку, дані про трансформатори струму і напруги, дату повірки, номінальний струм, місце встановлення та позначення на схемі місця встановлення;

- позивач зазначав, що у Протоколі №33 та розрахунку до нього відсутнє чітке та однозначне визначення періоду, за який здійснено нарахування, а також відсутні належні докази, які підтверджували б обрання саме такого періоду. На думку позивача, це унеможливлює перевірку правильності визначення обсягу та вартості електричної енергії;

- відповідач, заперечуючи проти зазначених доводів, вказував, що у справі йдеться не про визначення обсягу недоврахованої або необлікованої електричної енергії, а про визначення обсягу електричної енергії, спожитої з порушенням договірних умов після запланованої дати відключення, тому відповідний розрахунок здійснювався за показниками розрахункових приладів обліку та відповідає вимогам законодавства про електроенергетику;

- за результатами дослідження матеріалів справи суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач як управитель багатоквартирних будинків є належним учасником правовідносин щодо забезпечення електропостачання місць загального користування, а доводи про відсутність у нього статусу споживача не спростовують наявності обов`язку врегулювати відносини щодо споживання електричної енергії у місцях загального користування та забезпечувати виконання відповідних договірних умов;

- наявні у справі докази у сукупності підтверджують існування між сторонами правовідносин щодо електропостачання та розподілу електричної енергії, а доводи позивача про відсутність окремих додатків до договору не спростовують фактичного існування таких правовідносин та не є самостійною підставою для визнання незаконним і скасування рішення комісії відповідача;

- з урахуванням установлених обставин суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність рішення комісії АТ «ДТЕК», оформленого Протоколом від 09.09.2025 №33, та відсутність правових підстав для задоволення позову.

6.2. Суд першої інстанції, ухвалюючи додаткове рішення, встановив, зокрема, таке:

- від відповідача 13.04.2026 до суду надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду та клопотання про долучення доказів понесених судових витрат;

- у зазначеній заяві відповідач просив долучити до матеріалів справи докази понесених судових витрат та ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з Товариства користь АТ «ДТЕК» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн;

- на підтвердження заявлених витрат відповідач подав до суду договір про надання правничої допомоги від 01.01.2026 №624-ДнЕМ-РП, протокол перевірки електронного підпису договору, звіт від 09.04.2026 №12/904/5923/25-ДнЕМ, докази підписання звіту електронним підписом, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України щодо адвоката Тищенко Т.А. та інші документи, які, на думку відповідача, підтверджують факт надання правничої допомоги, її обсяг і вартість;

- з матеріалів справи вбачається, що представництво інтересів АТ «ДТЕК» у справі №904/5923/25 здійснювалось адвокатом Тищенко Т.А. на підставі договору про надання правничої допомоги, укладеного з Адвокатським об`єднанням «Перший радник»;

- у заяві відповідач зазначив, що адвокатом у межах справи №904/5923/25 у суді першої інстанції фактично надавались правничі послуги, пов`язані з аналізом матеріалів справи, підготовкою процесуальних документів, формуванням правової позиції, підготовкою заперечень та участю в судових засіданнях, а загальна вартість таких послуг відповідно до звіту від 09.04.2026 №12/904/5923/25-ДнЕМ становить 10 000,00 грн;

- від позивача 14.04.2026 до суду надійшли заперечення на клопотання відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Позивач просив відмовити у задоволенні заяви відповідача, посилаючись на недоведеність фактичного понесення витрат, відсутність належної деталізації виконаних адвокатом робіт, неспівмірність заявленої суми зі складністю справи та відсутність у договорі належного порядку визначення гонорару;

- позивач також зазначив, що подані відповідачем документи не дають можливості встановити, яким чином сформована сума 10 000,00 грн, скільки часу фактично витрачено адвокатом на виконання кожної дії, яка вартість кожної окремої послуги, а також чи були такі послуги необхідними саме для розгляду цієї справи;

- при цьому, позивач звертав увагу на те, що окремі процесуальні дії, зазначені у звіті, на його думку, не свідчать про значний обсяг правничої допомоги та не підтверджують співмірності заявленої суми витрат. Позивач вважав, що суд першої інстанції повинен перевірити не лише факт подання договору і звіту, а й реальність, необхідність, обґрунтованість та розумність кожної заявленої до компенсації суми;

- суд першої інстанції зазначив, що відповідач у встановленому процесуальним законом порядку заявив про намір отримати компенсацію витрат на професійну правничу допомогу, а після ухвалення рішення подав відповідну заяву та докази на підтвердження понесених витрат;

- подані відповідачем договір про надання правничої допомоги, звіт про надані послуги, документи щодо електронного підпису, відомості про адвоката та інші матеріали у своїй сукупності підтверджують факт надання правничої допомоги у справі №904/5923/25, її зв`язок із розглядом справи та розмір заявлених до стягнення витрат;

- суд першої інстанції також врахував характер спору, обсяг матеріалів справи, кількість і зміст поданих процесуальних документів, необхідність аналізу спеціального законодавства у сфері електроенергетики, участь представника відповідача у судовому розгляді та дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума 10 000,00 грн є співмірною зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт і значенням справи для сторін;

- за таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для ухвалення додаткового рішення та покладення на Товариство, як сторону, не на користь якої ухвалено рішення у справі, витрат АТ «ДТЕК» на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

6.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, та, відмовляючи у задоволенні апеляційної скарги, зазначив, зокрема, таке.

6.3.1. Ключовим доводом апеляційної скарги є твердження позивача про те, що Товарситво не є споживачем електричної енергії, не є учасником роздрібного ринку електричної енергії, не має договірних відносин з відповідачем щодо розподілу електричної енергії за об`єктами, зазначеними у спірному акті, а тому не може бути суб`єктом відповідальності за порушення ПРРЕЕ.

6.3.2. Суд апеляційної інстанції виснував, що статус управителя багатоквартирного будинку не може розглядатися ізольовано лише як статус особи, яка адмініструє будинок без будь-яких обов`язків у сфері забезпечення функціонування спільного майна. Управитель, діючи у сфері надання послуги з управління багатоквартирним будинком, забезпечує належне утримання спільного майна будинку, до якого належать, зокрема, внутрішньобудинкові системи та обладнання, що забезпечують функціонування місць загального користування. Тому сам по собі довід апелянта про те, що власниками спільного майна є співвласники багатоквартирного будинку, не спростовує висновку суду про наявність у управителя обов`язку організовувати та забезпечувати належне функціонування такого майна, у тому числі шляхом врегулювання відносин щодо електропостачання місць загального користування.

6.3.3. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з тим, що співвласники багатоквартирного будинку є власниками спільного майна такого будинку. Водночас предметом спору у цій справі не є питання належності права власності на внутрішньобудинкові мережі чи інше спільне майно, а питання правомірності рішення комісії відповідача, прийнятого за результатами розгляду акта про порушення договірних умов, складеного щодо особи, яка фактично виконує функції управителя та організовує забезпечення електропостачання місць загального користування. Тобто апелянт фактично підміняє питання належності права власності на спільне майно питанням належного суб`єкта організації його утримання та забезпечення електропостачання. Наявність у співвласників права власності на спільне майно не виключає обов`язків управителя, який діє у межах договорів про управління та законодавства про житлово-комунальні послуги.

6.3.4. Колегія суддів апеляційної інстанції також звернула увагу, що доводи апелянта про належність внутрішньобудинкових мереж співвласникам багатоквартирного будинку не заперечуються як загальний правовий підхід, однак не мають самостійного вирішального значення для правильного вирішення цього спору.

6.3.5. У цій справі йдеться не про перехід права власності на спільне майно від співвласників до управителя і не про покладення на управителя обов`язків власника такого майна. Спір стосується правомірності рішення комісії оператора системи розподілу, прийнятого у зв`язку з невиконанням договірних умов та недопуском до електроустановок, що забезпечують електропостачання місць загального користування будинків, управління якими здійснює позивач. Саме тому визначальним є не питання належності права власності на електричні мережі, а питання того, хто у відповідних правовідносинах організовує належне утримання спільного майна, забезпечує функціонування місць загального користування, взаємодіє з виконавцями комунальних послуг та оператором системи розподілу, а також повинен забезпечити виконання умов, необхідних для правомірного користування електричною енергією у таких місцях.

6.3.6. Суд апеляційної інстанції виснував, що посилання апелянта на те, що співвласники багатоквартирних будинків є власниками спільного майна, саме по собі не спростовує висновку суду про те, що Товариство, як управитель, є належним учасником спірних правовідносин щодо забезпечення електропостачання місць загального користування та виконання відповідних договірних умов.

6.3.7. На думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що Товариство не є сторонньою особою щодо спірних об`єктів, а здійснює управління відповідними багатоквартирними будинками. Саме наявність такого статусу, у поєднанні з фактичними та договірними обставинами справи, дала суду підстави оцінювати позивача як належного учасника спірних правовідносин щодо електропостачання місць загального користування.

6.3.8. Щодо доводів апелянта про відсутність між сторонами договірних правовідносин колегія суддів апеляційної інстанції зазначила таке:

- матеріалами справи підтверджується, що ПАТ «Дніпрообленерго» та Товариством укладено договір про постачання електричної енергії від 21.12.2016 №25931-00. Також у матеріалах справи наявні документи щодо EIC-кодів електроустановок, акти розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, однолінійні схеми електропостачання, документи щодо попередження про припинення електропостачання та документи, пов`язані із заявкою електропостачальника на відключення;

- у сукупності зазначені докази свідчать про наявність між сторонами або їх правопопередниками правовідносин щодо електропостачання та розподілу електричної енергії, пов`язаних із об`єктами, що перебувають в управлінні позивача. Вказані докази не можуть бути проігноровані лише з тієї підстави, що апелянт заперечує наявність у матеріалах справи всіх можливих додатків до договору щодо кожного окремого об`єкта;

- доводи апелянта про відсутність паспортів точок розподілу, заяв-приєднання, усіх актів розмежування та інших додатків до договору не спростовують висновків суду першої інстанції. Відсутність або ненадання окремого документа, на який посилається позивач, сама по собі не означає відсутності правовідносин, якщо їх існування підтверджується іншими належними доказами у сукупності;

- відповідно до статей 73, 74, 76 79, 86 ГПК України суд оцінює не ізольовано кожен доказ, а всю сукупність доказів у справі з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, тому оцінка судом першої інстанції договору, актів розмежування, EIC-кодів, схем електропостачання, попереджень та інших документів у сукупності відповідає процесуальним вимогам доказування;

- апелянт наполягав, що відсутність паспортів точок розподілу свідчить про неукладеність договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, проте такий висновок є надмірно формальним. ПРРЕЕ дійсно передбачають значення договору споживача та відповідних додатків, однак сам факт ненадання окремого технічного документа до матеріалів справи не є безумовною підставою для висновку про повну відсутність правовідносин між сторонами, якщо інші документи та фактична поведінка сторін свідчать про протилежне;

- колегія суддів також врахувала, що у суді першої інстанції позивач насамперед наполягав на відсутності у нього статусу споживача та на відсутності будь-яких правовідносин з відповідачем як таких. Натомість у апеляційній скарзі окремі доводи були розвинені у напрямі деталізованого заперечення належності кожного технічного документа та кожного додатка до договору. Проте такі доводи не змінюють предмет доказування у справі та не спростовують установленої судом першої інстанції сукупності фактичних обставин;

- при цьому, колегія суддів апеляційної інстанції врахувала приписи частини п`ятої статті 269 ГПК України, відповідно до яких у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції;

- у цій справі позивач у суді дійсно заперечував наявність у нього статусу споживача електричної енергії та існування належних договірних правовідносин із відповідачем. Водночас окремі доводи апеляційної скарги щодо відсутності кожного окремого технічного документа, усіх паспортів точок розподілу, усіх актів розмежування та інших додатків до договору подані у більш деталізованому та розширеному вигляді, ніж це було предметом оцінки суду першої інстанції;

- при цьому навіть з урахуванням таких доводів апелянта колегія суддів апеляційної інстанції виходила з того, що вони не спростовують головного висновку суду першої інстанції про існування між сторонами правовідносин, підтверджених сукупністю доказів, та про наявність у позивача як управителя обов`язків щодо забезпечення електропостачання місць загального користування багатоквартирних будинків.

6.3.9. Щодо посилань апелянта на те, що суд безпідставно врахував попередні судові рішення у справах №904/5209/23, №904/5206/23, №904/5203/23, №904/5772/24 та №904/1678/25, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, зокрема, таке:

- зазначені судові рішення не є єдиною і самостійною підставою для висновку про відмову у позові в цій справі. Водночас суд першої інстанції мав право врахувати їх як додаткове підтвердження вже сформованого між цими ж сторонами підходу щодо правового статусу Товариства як управителя багатоквартирних будинків та його обов`язків у частині організації електропостачання місць загального користування;

- правова оцінка, надана судом в іншій справі, сама по собі не є преюдиційною обставиною у розумінні статті 75 ГПК України. Однак це не позбавляє суд права враховувати судові рішення у подібних правовідносинах як елемент правового контексту, за умови що висновки у цій справі ґрунтуються насамперед на доказах, досліджених саме у межах цієї справи;

- у цій справі висновок суду першої інстанції про наявність у позивача обов`язку врегулювати правовідносини щодо електропостачання місць загального користування ґрунтується не лише на попередніх судових рішеннях, а й на законодавстві про житлово-комунальні послуги, матеріалах справи, договорі 2016 року, технічних документах та фактичній поведінці сторін;

- за таких обставин посилання суду першої інстанції на судові рішення у справах №904/5209/23, №904/5206/23, №904/5203/23, №904/5772/24 та №904/1678/25 не свідчить про підміну доказування у цій справі обставинами, встановленими в інших справах;

- зазначені судові рішення можуть враховуватися не як безумовна преюдиція щодо всіх фактичних обставин цієї справи, а як правовий контекст, який підтверджує послідовність оцінки правового статусу позивача як управителя багатоквартирних будинків у подібних правовідносинах;

- водночас фактичні обставини цієї справи наявність спірного акта, зміст Протоколу від 09.09.2025 №33, наявність договірних і технічних документів, обставини щодо EIC-кодів, попередження про відключення, заявки електропостачальника та розрахунку оцінювалися судом першої інстанції самостійно на підставі доказів, поданих саме у цій справі;

- отже, доводи апелянта про недопустимість врахування попередніх судових рішень не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки рішення у цій справі ґрунтується не виключно на таких попередніх судових актах, а на самостійній оцінці доказів у межах даного спору.

6.3.10. Щодо доводів апелянта про недоведеність факту недопуску працівників оператора системи розподілу до електроустановок колегія суддів апеляційної інстанції вказала, зокрема, таке:

- як встановлено судом першої інстанції, Акт №118 складено у зв`язку з недопущенням працівників оператора системи розподілу до електроустановок для виконання їх відключення за заявкою електропостачальника. Саме ця обставина була покладена відповідачем в основу рішення комісії, оформленого Протоколом від 09.09.2025 №33;

- апелянт заперечує факт недопуску та зазначає, що відповідач не довів наявності належної заявки електропостачальника, дати запланованого відключення, належного повідомлення позивача та причинно-наслідкового зв`язку між діями позивача і виникненням втрат електричної енергії;

- проте зазначені доводи були предметом дослідження суду першої інстанції, який встановив, що матеріали справи містять документи щодо заявки електропостачальника, попередження про припинення електропостачання, EIC-коди відповідних об`єктів та документи, які підтверджують обставини, з якими відповідач пов`язував необхідність здійснення відключення;

- колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду, що доводи позивача про недоведеність факту недопуску не спростовують належності складеного акта як доказу, оскільки позивач не подав переконливих доказів, які б свідчили про протилежне: забезпечення доступу працівників оператора системи розподілу, фактичне виконання заявки на відключення або відсутність об`єктивної потреби у такому відключенні;

- саме заперечення апелянтом факту недопуску не може бути достатнім для скасування рішення комісії, якщо матеріали справи містять належно оформлені документи, складені оператором системи розподілу у межах його повноважень, а позивач не довів їх недостовірності, недопустимості або істотної невідповідності вимогам ПРРЕЕ.

6.3.11. Щодо доводів апелянта про неправильність визначення періоду порушення та обсягу електричної енергії колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, зокрема, таке:

- апелянт стверджує, що в Протоколі від 09.09.2025 №33 не зазначено чіткого та однозначного періоду, за який здійснено нарахування, а в Акті №118 відсутні необхідні відомості про засоби вимірювання електричної енергії, їх тип, заводські номери, показники, трансформатори струму та напруги, дату повірки, номінальний струм, місце встановлення та інші дані, необхідні для перевірки розрахунку;

- суд першої інстанції правильно виходив із правової природи спірного нарахування. У цій справі йдеться не про класичне нарахування вартості необлікованої електричної енергії внаслідок самовільного підключення або пошкодження засобів обліку, а про визначення обсягу електричної енергії, спожитої після запланованої дати відключення внаслідок недопуску працівників оператора системи розподілу до електроустановок;

- тому доводи апелянта щодо необхідності зазначення всіх відомостей, характерних для актів про порушення, пов`язаних із засобами обліку або схемою обліку, не спростовують правомірності висновку суду першої інстанції у цій справі, оскільки предметом перевірки було не пошкодження чи втручання в роботу засобу обліку, а недопуск до виконання відключення за заявкою електропостачальника;

- при цьому суд першої інстанції встановив, що відповідач здійснив розрахунок виходячи з обсягів електричної енергії, спожитої після запланованої дати відключення, а позивач не надав належних доказів, які б спростовували сам факт споживання електричної енергії відповідними об`єктами після такої дати або доводили неправильність застосованого відповідачем підходу до визначення обсягу;

- доводи апелянта про те, що визначена відповідачем сума має характер збитків і повинна доводитися за загальними елементами цивільно-правової відповідальності, колегія суддів апеляційної інстанції оцінила критично;

- спірні нарахування здійснені не як самостійна позовна вимога про стягнення збитків у розумінні статей 22, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а в межах процедури, передбаченої ПРРЕЕ та договірними умовами, за наслідками розгляду акта про порушення договірних умов комісією оператора системи розподілу. Відтак предметом цієї справи є не стягнення збитків, а перевірка правомірності рішення комісії відповідача про визначення обсягу та вартості електричної енергії у зв`язку з порушенням договірних умов;

- отже, посилання апелянта на необхідність доведення всіх елементів складу деліктної відповідальності не відповідає правовій природі спірних правовідносин та не спростовує висновків суду першої інстанції.

6.3.12. Колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася з доводами апелянта про перекладення судом першої інстанції тягаря доказування на позивача, з огляду на те, що суд не звільняв відповідача від обов`язку доказування, а здійснив оцінку доказів обох сторін у їх сукупності та дійшов висновку, що подані відповідачем докази є достатніми для підтвердження правомірності спірного рішення, тоді як доводи позивача не спростовують встановлених судом обставин.

6.3.13. Щодо доводів апелянта про те, що саме бездіяльність відповідача призвела до невідключення фактичних споживачів, колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що такі доводи не підтверджені належними доказами. Позивач не довів, що оператор системи розподілу мав реальну можливість виконати відключення без доступу до відповідних електроустановок або що дії позивача чи осіб, пов`язаних із управлінням будинками, не впливали на можливість виконання заявки.

6.3.14. Колегія суддів апеляційної інстанції погодилася з висновком суду про правомірність рішення комісії АТ «ДТЕК», оформленого Протоколом від 09.09.2025 №33, та відсутність підстав для його скасування і зазначила, що інші доводи зводяться до повторення позиції позивача, викладеної у суді першої інстанції, та не містять обставин, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.

6.3.15. Стосовно апеляційної скарги на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у цій справі колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, зокрема, таке:

- оскільки рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 у цій справі у задоволенні позову Товариства відмовлено повністю, саме позивач є стороною, на яку можуть бути покладені витрати відповідача, пов`язані з розглядом справи, за умови їх належного підтвердження;

- судом першої інстанції встановлено, що 13.04.2026 АТ «ДТЕК» подало заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу після ухвалення рішення суду та клопотання про долучення доказів понесених судових витрат. Відповідач просив стягнути з Товариства 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції;

- на підтвердження заявлених витрат відповідач подав договір про надання правничої допомоги від 01.01.2026 №624-ДнЕМ-РП, звіт від 09.04.2026 №12/904/5923/25-ДнЕМ, докази підписання відповідних документів, витяг з Єдиного реєстру адвокатів України щодо адвоката Тищенко Т.А. та інші документи, які підтверджують надання правничої допомоги у цій справі;

- апелянт зазначив, що договір про надання правничої допомоги не містить істотних умов щодо порядку визначення гонорару, а звіт не містить достатньої деталізації виконаних робіт та не дає можливості перевірити реальність і співмірність витрат;

- колегія суддів відхилила зазначені доводи, оскільки, наявність договору про надання правничої допомоги, звіту про надані послуги та опису виконаних робіт у сукупності підтверджує факт надання відповідачу професійної правничої допомоги у справі №904/5923/25. При цьому процесуальний закон не вимагає, щоб підтвердження витрат на правничу допомогу здійснювалося виключно шляхом подання документа з погодинною ставкою адвоката або похвилинним описом кожної виконаної дії;

- вимога про подання детального опису робіт спрямована на те, щоб суд мав можливість перевірити зв`язок заявлених витрат із конкретною справою, їх реальність, необхідність та співмірність. У цьому випадку подані відповідачем документи дають можливість встановити, що правнича допомога надавалася саме у справі №904/5923/25, була пов`язана з підготовкою процесуальних документів, аналізом матеріалів справи, формуванням правової позиції та представництвом інтересів відповідача;

- доводи апелянта про те, що у договорі не зазначено погодинну ставку або окрему вартість кожної дії адвоката, не свідчать про недоведеність витрат. Гонорар адвоката може визначатися сторонами договору у різний спосіб, а суд при розподілі витрат перевіряє не модель домовленості між клієнтом і адвокатом як таку, а те, чи підтверджені витрати, чи пов`язані вони з розглядом справи, чи є їх розмір розумним і співмірним;

- колегія суддів апеляційної інстанції також відхилила доводи апелянта про те, що відсутність доказів фактичної оплати правничої допомоги виключає можливість покладення відповідних витрат на іншу сторону;

- за змістом частини другої статті 126 ГПК України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи вони лише підлягають сплаті відповідною стороною або третьою особою. Визначальним є підтвердження факту надання правничої допомоги, її зв`язку з розглядом конкретної справи, наявності обов`язку оплатити такі послуги та співмірності заявленої суми;

- такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, відповідно до якої для розподілу витрат на професійну правничу допомогу не є обов`язковим подання доказів фактичної оплати, якщо поданими доказами підтверджується обсяг наданих послуг та обов`язок клієнта оплатити їх вартість;

- у цій справі відповідач подав договір про надання правничої допомоги, звіт про надані послуги та документи, які підтверджують зв`язок таких послуг із розглядом справи №904/5923/25. Отже, сама лише відсутність доказу фактичного перерахування коштів не є підставою для відмови у компенсації витрат на професійну правничу допомогу;

- сума 10 000,00 грн з урахуванням характеру спору, обсягу матеріалів справи, необхідності аналізу спеціального законодавства у сфері електроенергетики, підготовки відзиву, пояснень, заперечень, інших процесуальних документів та участі представника у розгляді справи не є очевидно завищеною або неспівмірною;

- при цьому апелянт, заперечуючи проти заявлених витрат, не подав належних доказів їх неспівмірності, не довів, що відповідні послуги фактично не надавалися, що вони не були пов`язані з розглядом цієї справи або що їх вартість є надмірною порівняно з обсягом виконаної роботи;

- суд першої інстанції надав оцінку запереченням позивача, перевірив подані відповідачем документи, встановив зв`язок заявлених витрат із розглядом справи та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для їх стягнення;

- колегія суддів апеляційної інстанції також врахувала, що додаткове рішення ухвалено саме за результатом вирішення питання, яке не було остаточно вирішене у рішенні від 07.04.2026, а саме питання розподілу витрат відповідача на професійну правничу допомогу. Такий процесуальний спосіб відповідає положенням ГПК України про ухвалення додаткового рішення у разі невирішення питання про судові витрати;

- з огляду на викладене, доводи апеляційної скарги на додаткове рішення не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо документального підтвердження, реальності, необхідності та співмірності витрат АТ «ДТЕК» на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

6.4. Ухвалюючи додаткову постанову, суд апеляційної інстанції вказав, зокрема, таке:

- від АТ «ДТЕК» 05.06.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, у якій заявник просить стягнути з Товариства витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з розглядом справи №904/5923/25 у суді апеляційної інстанції, у розмірі 15 000,00 грн;

- заява мотивована тим, що під час апеляційного перегляду справи інтереси АТ «ДТЕК» представляли адвокати Адвокатського об`єднання «Перший радник», якими було здійснено аналіз апеляційних скарг Товариства на рішення та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області, підготовлено та подано відзиви на зазначені апеляційні скарги, а також забезпечено участь представника відповідача у судовому засіданні Центрального апеляційного господарського суду. На підтвердження понесення витрат заявником подано договір про надання правничої допомоги, звіт про надання правничої допомоги, платіжні документи, документи на підтвердження повноважень адвоката та інші докази;

- також 05.06.2026 до Центрального апеляційного господарського суду через підсистему «Електронний суд» від Товариства надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, у якій заявник просить стягнути з АТ «ДТЕК» витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 20 000,00 грн;

- подана заява обґрунтована тим, що інтереси Товариства у Центральному апеляційному господарському суді представляло Адвокатське об`єднання «Щит-Право» на підставі договору про надання правничої допомоги від 11.09.2025 №1109/2025. На підтвердження понесення витрат заявником подано додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги, акт приймання наданих послуг та інші документи, які, на думку заявника, підтверджують фактичне надання професійної правничої допомоги під час апеляційного перегляду справи №904/5923/25 та розмір понесених витрат у сумі 20 000,00 грн;

- від Товариства надійшли заперечення на заяву АТ «ДТЕК» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, у яких заявник просив відмовити у задоволенні відповідної заяви у повному обсязі. Свою позицію Товариство мотивувало відсутністю належного підтвердження обсягу виконаних адвокатами робіт, неспівмірністю заявленої до стягнення суми витрат, відсутністю, на його думку, належних доказів надання правничої допомоги саме у межах справи №904/5923/25 та іншими доводами;

- заперечень на заяву Товариства про стягнення витрат на професійну правничу допомогу від АТ «ДТЕК» до суду апеляційної інстанції не надходило;

- АТ «ДТЕК» у заяві про ухвалення додаткового рішення зазначає, що за результатами апеляційного перегляду справи №904/5923/25 апеляційні скарги Товариства з на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 залишені без задоволення, а тому відповідно до положень статей 126, 129 ГПК України понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу підлягають покладенню на позивача;

- на обґрунтування заявлених вимог АТ «ДТЕК» посилається на те, що правнича допомога під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції надавалася Адвокатським об`єднанням «Перший радник» на підставі договору про надання правничої допомоги від 01.01.2026 №624-ДнЕМ-РП;

- заявник зазначає, що в межах апеляційного перегляду справи представником відповідача здійснено ознайомлення з апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026, підготовлено та подано відзив на зазначену апеляційну скаргу, здійснено ознайомлення з апеляційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026, підготовлено та подано відзив на відповідну апеляційну скаргу, а також забезпечено участь представника відповідача у судовому засіданні Центрального апеляційного господарського суду 03.06.2026;

- відповідно до звіту від 04.06.2026 №29/904/5923/25-ДнЕМ, складеного Адвокатським об`єднанням «Перший радник», на виконання зазначених робіт було витрачено: 3 години на ознайомлення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції; 10 годин на підготовку відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду; 45 хвилин на ознайомлення з апеляційною скаргою на додаткове рішення; 3 години на підготовку відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення, а також 2 години 05 хвилин на участь у судовому засіданні 03.06.2026 з урахуванням часу, витраченого на дорогу;

- загальний розмір винагороди Адвокатського об`єднання «Перший радник» за надану правничу допомогу, відповідно до зазначеного звіту, становить 15 000,00 грн;

- на підтвердження понесених витрат заявником подано до суду копію договору про надання правничої допомоги від 01.01.2026 №624-ДнЕМ-РП, докази його підписання сторонами із застосуванням кваліфікованого електронного підпису, звіт від 04.06.2026 №29/904/5923/25-ДнЕМ, докази його підписання сторонами, а також документи, що підтверджують повноваження адвоката на представництво інтересів відповідача у цій справі;

- у зв`язку з викладеним АТ «ДТЕК» просило стягнути з Товариства витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час розгляду справи №904/5923/25 у суді апеляційної інстанції, у розмірі 15 000,00 грн;

- Товариство» у заяві про ухвалення додаткового рішення зазначає, що під час розгляду справи №904/5923/25 у суді апеляційної інстанції його інтереси представляло Адвокатське об`єднання «Щит-Право», у зв`язку з чим позивачем були понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 грн, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача;

- в обґрунтування поданої заяви Товариство посилається на те, що правнича допомога надавалася на підставі договору про надання правничої допомоги від 11.09.2025 №1109/2025, укладеного Товариством та Адвокатським об`єднанням «Щит-Право»;

- заявник зазначає, що з метою представництва його інтересів у Центральному апеляційному господарському суді сторонами було укладено додаткову угоду від 07.04.2026 №2 до договору про надання правничої допомоги від 11.09.2025 №1109/2025, якою погоджено обсяг правничої допомоги, що підлягає наданню у зв`язку з апеляційним переглядом справи №904/5923/25, а також визначено порядок та розмір оплати відповідних послуг;

- відповідно до умов зазначеної додаткової угоди адвокатське об`єднання зобов`язалося здійснити представництво інтересів клієнта у Центральному апеляційному господарському суді під час перегляду рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 та додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі №904/5923/25. При цьому сторонами погоджено погодинний розмір винагороди адвоката та визначено загальну вартість правничої допомоги у сумі 20 000,00 грн;

- на підтвердження фактичного надання правничої допомоги заявником подано акт приймання-передачі наданих послуг від 07.05.2026, підписаний сторонами без зауважень, відповідно до якого Адвокатським об`єднанням «Щит-Право» надано, а Товариством прийнято послуги з правничої допомоги, пов`язані із підготовкою та поданням апеляційних скарг, аналізом матеріалів справи, підготовкою процесуальних документів та представництвом інтересів клієнта під час апеляційного перегляду справи;

- Товариство зазначило, що витрати на професійну правничу допомогу документально підтверджені, безпосередньо пов`язані з розглядом даної справи у суді апеляційної інстанції та відповідають критеріям реальності, необхідності та розумності, а тому підлягають компенсації за рахунок відповідача;

- у зв`язку з викладеним Товариство з просило ухвалити додаткове рішення та стягнути з АИ «ДТЕК» на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн;

- на заяву АТ «ДТЕК» про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат Товариством подано заперечення, у яких останнє просить відмовити у задоволенні заяви відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в повному обсязі;

- заперечення мотивовані тим, що, на думку Товариства, подані АТ «ДТЕК» документи не підтверджують належним чином ані фактичний обсяг виконаних адвокатом робіт, ані співмірність заявлених до відшкодування витрат із характером та складністю даної справи;

- заявник зазначає, що договір про надання правничої допомоги від 01.01.2026 №624-ДнЕМ-РП не містить визначеного сторонами фіксованого розміру гонорару адвоката, погодинної ставки або іншого погодженого сторонами механізму визначення вартості послуг, що, на думку Товариства, унеможливлює перевірку обґрунтованості заявленої до стягнення суми витрат. На підтвердження зазначених доводів заявник посилається на практику Верховного Суду щодо необхідності встановлення розміру або порядку обчислення адвокатського гонорару у договорі про надання правничої допомоги;

- Товариство вказувало, що наданий відповідачем звіт від 04.06.2026 №29/904/5923/25-ДнЕМ не може вважатися належним доказом понесення судових витрат, оскільки, на думку заявника, містить лише загальний опис виконаних робіт без належної деталізації фактично наданих послуг, не містить достатнього обґрунтування витраченого часу та не дає можливості встановити реальний обсяг правничої допомоги, яка була надана у справі №904/5923/25;

- також заявник зазначив, що значна частина процесуальних документів, підготовлених представником АТ «ДТЕК» в суді апеляційної інстанції, фактично відтворює правову позицію, яка вже була сформована відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції, у зв`язку з чим заявлений відповідачем обсяг робіт та витраченого часу є, на думку заявника, необґрунтовано завищеним;

- окремо Товариство звернуло увагу суду на те, що до матеріалів справи не подано документів, які б підтверджували наявність окремого доручення клієнта адвокату щодо представництва інтересів саме у справі №904/5923/25, а також документів, які, на думку заявника, дозволяли б встановити порядок формування вартості послуг, зазначених у звіті про надання правничої допомоги;

- крім того, Товариство вважає, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн не відповідає критеріям розумності та співмірності, встановленим статтями 126, 129 ГПК України, оскільки ця справа не є справою виняткової складності, а обсяг процесуальних дій, здійснених представником відповідача під час апеляційного перегляду, не виправдовує заявлений розмір витрат;

- з огляду на викладене Товариство просить суд відмовити у задоволенні заяви АТ «ДТЕК» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у повному обсязі.

6.4.1. Оцінивши зміст заяв позивача та відповідача про ухвалення додаткового судового рішення, додані до них докази, заперечення Товариства щодо заяви відповідача, матеріали справи, зміст постанови Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2026 та характер здійсненого апеляційного перегляду, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви Товариства та про наявність підстав для часткового задоволення заяви АТ «ДТЕК», виходячи, зокрема, з такого:

- у цій справі постанову Центрального апеляційного господарського суду ухвалено 03.06.2026, а заяви АТ «ДТЕК» та Товариства про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу подані в межах строку, передбаченого частиною восьмою статті 129 ГПК України. Отже, підстав для залишення зазначених заяв без розгляду з мотивів пропуску строку на подання доказів судових витрат колегія суддів апеляційної інстанції не встановила;

- при цьому сам по собі факт дотримання процесуального строку на подання заяви та доказів, а також наявність договору про надання правничої допомоги і звіту чи акта приймання-передачі послуг, не є безумовною підставою для покладення всієї заявленої суми витрат на іншу сторону спору. Суд має перевірити не лише реальність таких витрат, а й їх необхідність, розумність, пропорційність та співмірність із конкретними обставинами справи, складністю правової роботи, обсягом наданих послуг, результатом вирішення спору, поведінкою сторін і значенням справи для кожної із них;

- як вбачається з матеріалів справи, Товариство було апелянтом за двома апеляційними скаргами: на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 та на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 у справі №904/5923/25;

- за результатами апеляційного перегляду постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2026 апеляційні скарги Товариства залишено без задоволення, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 залишено без змін;

- у такий спосіб, судове рішення за результатами апеляційного перегляду ухвалене не на користь Товариства. З огляду на приписи частини четвертої статті 129 ГПК України витрати цієї сторони на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з поданням та розглядом апеляційних скарг, не можуть бути покладені на АТ «ДТЕК», оскільки саме останнє є стороною, на користь якої завершився апеляційний перегляд справи;

- колегія суддів апеляційної інстанції врахувала, що Товариство подало договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду та акт приймання наданих послуг, якими підтверджує надання йому правничої допомоги в апеляційній інстанції на суму 20 000,00 грн;

- зазначені докази можуть підтверджувати існування договірних відносин між Товариством та його представником, а також обов`язок клієнта оплатити відповідні послуги за умовами укладеного договору. Однак такі докази самі по собі не створюють підстав для покладення цих витрат на іншу сторону спору всупереч результату апеляційного перегляду;

- домовленість клієнта та адвокатського об`єднання щодо розміру, порядку та умов оплати правничої допомоги є обов`язковою для сторін відповідного договору, однак при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд застосовує процесуальні правила статті 129 ГПК України, які пов`язують покладення витрат на іншу сторону насамперед із результатом вирішення спору;

- намір Товариства оскаржити постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у касаційному порядку також не створює підстав для покладення його витрат на професійну правничу допомогу на відповідача. Питання судових витрат вирішується апеляційним судом з урахуванням результату розгляду справи на відповідній стадії судового процесу. Можливе подальше касаційне оскарження постанови не змінює факту, що за результатами апеляційного перегляду апеляційні скарги Товариства залишені без задоволення;

- за таких обставин заява Товариства про стягнення з АТ «ДТЕК» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн задоволенню не підлягає;

- як вбачається з матеріалів справи, за результатами апеляційного перегляду апеляційні скарги Товариства залишені без задоволення, а рішення та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області залишені без змін. Отже, результат апеляційного перегляду є таким, що відбувся на користь АТ «ДТЕК»;

- зі змісту договору про надання правничої допомоги від 01.01.2026 №624-ДнЕМ-РП вбачається, що Адвокатське об`єднання «Перший радник» зобов`язалося надавати АТ «ДТЕК» професійну правничу допомогу, зокрема представляти інтереси клієнта у судах, готувати процесуальні документи, подавати заяви, пояснення, відзиви на апеляційні скарги, брати участь у судових засіданнях та вчиняти інші дії, необхідні для захисту прав та інтересів клієнта;

- звіт від 04.06.2026 №29/904/5923/25-ДнЕМ прямо стосується справи №904/5923/25 та розгляду цієї справи у Центральному апеляційному господарському суді. У зазначеному звіті відображено перелік правничої допомоги, наданої адвокатом Тищенко Т.А., а саме: ознайомлення з апеляційною скаргою Товариства на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026; підготовка відзиву на цю апеляційну скаргу; ознайомлення з апеляційною скаргою на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026; підготовка відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення; участь у судовому засіданні 03.06.2026 з урахуванням часу, витраченого на дорогу до суду та з суду до офісу;

- відповідно до зазначеного звіту на ознайомлення з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції витрачено 3 години, на підготовку відзиву на апеляційну скаргу на рішення 10 годин, на ознайомлення з апеляційною скаргою на додаткове рішення 45 хвилин, на підготовку відзиву на апеляційну скаргу на додаткове рішення 3 години, на участь у судовому засіданні 03.06.2026 з урахуванням часу, витраченого на дорогу, 2 години 05 хвилин. Загальний розмір винагороди за надану правничу допомогу визначений у сумі 15 000,00 грн;

- колегія суддів апеляційної інстанції встановила, що заявлені відповідачем витрати пов`язані з апеляційним переглядом саме цієї справи. Підготовка відзивів на апеляційні скарги, аналіз доводів апелянта щодо основного рішення та додаткового рішення, а також участь представника у судовому засіданні є процесуальними діями, які безпосередньо пов`язані із захистом інтересів відповідача у Центральному апеляційному господарському суді;

- колегія суддів також врахувала, що у суді апеляційної інстанції предметом перегляду були одночасно рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 по суті спору та додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026 щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Отже, представник відповідача мав здійснити аналіз двох апеляційних скарг, підготувати правову позицію щодо двох самостійних процесуальних питань, а також забезпечити представництво інтересів відповідача у судовому засіданні;

- при цьому, по собі факт надання правничої допомоги та підтвердження її зв`язку з розглядом справи не означає автоматичного покладення на іншу сторону всієї заявленої суми витрат;

- оцінюючи заявлену АТ «ДТЕК» суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн за критеріями реальності, необхідності, розумності, співмірності та пропорційності, колегія суддів апеляційної інстанції виходила із таких обставин:

• по-перше, справа №904/5923/25 на стадії апеляційного перегляду хоча й вимагала аналізу спеціального законодавства у сфері електроенергетики, Правил роздрібного ринку електричної енергії, правового статусу управителя багатоквартирного будинку та питань розподілу судових витрат, однак не була пов`язана із дослідженням нового значного обсягу доказів, проведенням експертизи, витребуванням нових доказів, допитом свідків чи вирішенням нових складних фактичних питань, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції;

• по-друге, значна частина правової позиції АТ «ДТЕК» була сформована ще під час розгляду справи судом першої інстанції. Під час апеляційного перегляду відповідач переважно підтримував висновки місцевого господарського суду, заперечував проти доводів апелянта та розвивав уже сформовану позицію щодо статусу Товариства як управителя, наявності договірних правовідносин, правомірності рішення комісії та обґрунтованості додаткового рішення суду першої інстанції;

• по-третє, у суді апеляційної інстанції відбулося одне судове засідання 03.06.2026, у якому представник відповідача взяв участь. Вказана процесуальна дія безумовно пов`язана з апеляційним розглядом справи, однак її обсяг та тривалість не свідчать про необхідність компенсації всієї заявленої суми у розмірі 15 000,00 грн саме за рахунок позивача;

• по-четверте, договір про надання правничої допомоги від 01.01.2026 №624-ДнЕМ-РП має рамковий характер і передбачає можливість надання широкого спектра правничої допомоги клієнту. Зміст, обсяг та вартість правничої допомоги за конкретною справою відповідно до умов договору відображаються сторонами у звітах про надання правничої допомоги. Така конструкція договору сама по собі не є підставою для відмови у компенсації витрат, оскільки звіт у цій справі містить посилання на конкретну судову справу, перелік виконаних робіт, час, витрачений адвокатом, та загальний розмір винагороди. Водночас відсутність у договорі самостійно визначеної погодинної ставки або фіксованого гонорару саме за справу №904/5923/25 має значення для оцінки прозорості формування заявленої до стягнення суми та її співмірності з обсягом фактично виконаних робіт. Суд у такому випадку повинен особливо ретельно перевірити, чи є заявлена сума витрат розумною та пропорційною у контексті конкретних обставин апеляційного перегляду;

• по-п`яте, звіт від 04.06.2026 №29/904/5923/25-ДнЕМ містить перелік виконаних робіт і зазначення витраченого часу, однак не містить окремої вартості кожної конкретної дії. Тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості точно встановити, яка частина загальної суми у 15 000,00 грн припадає на ознайомлення з апеляційними скаргами, яка на підготовку кожного з відзивів, а яка на участь у судовому засіданні та час, витрачений на дорогу;

- зазначена обставина не спростовує факту надання правничої допомоги і не є підставою для повної відмови у задоволенні заяви, однак вона враховується судом апеляційної інстанції при визначенні тієї частини витрат, яка може бути покладена на іншу сторону спору з урахуванням критеріїв розумності та співмірності;

- колегія суддів апеляційної інстанції врахувала подані Товариством заперечення щодо заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, у яких позивач посилається на відсутність у договорі порядку обчислення гонорару, неналежну деталізацію звіту, неспівмірність заявленої суми зі складністю справи, відсутність окремого доручення клієнта на ведення справи №904/5923/25 та інші обставини;

- колегія суддів апеляційної інстанції відхилила доводи Товариства про те, що відсутність у договорі про надання правничої допомоги від 01.01.2026 №624-ДнЕМ-РП самостійно визначеного розміру гонорару або погодинної ставки є безумовною підставою для повної відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу;

- за змістом договору сторони погодили, що зміст, обсяг, вартість правничої допомоги, розмір додаткових витрат, номер судової справи, в межах якої надається правнича допомога, відображаються сторонами у звітах про надання правничої допомоги. У цій справі відповідач подав звіт, який містить посилання на справу №904/5923/25, визначає перелік наданих послуг, адвоката, який їх надавав, час, витрачений на виконання відповідних робіт, та загальну вартість правничої допомоги;

- отже, подані відповідачем договір та звіт у сукупності дають можливість встановити факт існування договірних відносин, факт надання правничої допомоги, її зв`язок з апеляційним переглядом справи №904/5923/25 та загальний розмір заявлених витрат. Водночас наведені Товариством доводи щодо особливостей визначення вартості послуг є релевантними саме для оцінки співмірності заявленої суми, а не для повної відмови у її компенсації;

- колегія суддів апеляційної інстанції також відхилила доводи про відсутність окремого письмового доручення клієнта на ведення саме справи №904/5923/25. Поданий договір про надання правничої допомоги, звіт, довіреність, документи на підтвердження статусу адвоката, а також фактичне здійснення адвокатом процесуальних дій у межах цієї справи підтверджують надання правничої допомоги саме у справі №904/5923/25. Вимога про обов`язкове подання окремого письмового доручення на кожну конкретну справу за наявності договору, звіту та підтверджених повноважень представника є надмірно формальною та не випливає з положень статей 126, 129 ГПК України;

- так само колегія суддів апеляційної інстанції не приймає доводи про відсутність доказів трудових або цивільно-правових відносин між адвокатом Тищенко Т.А. та Адвокатським об`єднанням «Перший радник» як підставу для відмови у компенсації витрат. У матеріалах справи наявні документи, які підтверджують статус адвоката, її повноваження на представництво інтересів АТ «ДТЕК», а також звіт, підписаний сторонами договору про надання правничої допомоги. За таких обставин відсутність окремих документів про внутрішні відносини адвокатського об`єднання з адвокатом не спростовує факту надання правничої допомоги відповідачу у цій справі;

- окремо колегія суддів апеляційної інстанції оціила доводи Товариства про те, що витрати на підготовку відзиву на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції не можуть бути враховані, оскільки, за твердженням позивача, такий відзив був залишений судом без розгляду;

- колегія суддів апеляційної інстанції зазначила, що такі доводи не відповідають фактичним обставинам справи. Відзив АТ «ДТЕК» на апеляційну скаргу Товариства на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026 був долучений до матеріалів справи та врахований судом апеляційної інстанції під час перегляду справи. Обставини технічного дублювання відповідного процесуального документа в підсистемі «Електронний суд» не свідчать про те, що відзив не був предметом розгляду суду або не мав процесуального значення для апеляційного перегляду;

- отже, доводи Товариства про неможливість врахування витрат, пов`язаних із підготовкою відзиву на апеляційну скаргу на основне рішення, з мотивів нібито залишення цього відзиву без розгляду, є необґрунтованими;

- водночас колегія суддів апеляційної інстанції частково погодилася з доводами Товариства у тій частині, що заявлена відповідачем сума 15 000,00 грн підлягає оцінці на предмет співмірності з фактичним обсягом виконаних робіт, складністю спору та характером апеляційного перегляду;

- справа №904/5923/25 на стадії апеляційного перегляду дійсно не була формально простою, оскільки стосувалася застосування спеціального законодавства у сфері роздрібного ринку електричної енергії, Правил роздрібного ринку електричної енергії, правового статусу управителя багатоквартирного будинку, оцінки договірних і технічних документів, а також оскарження додаткового рішення про розподіл витрат на професійну правничу допомогу;

- при цьому, апеляційний перегляд не потребував формування повністю нової правової позиції відповідача порівняно з тією, яка вже була сформована та підтримана ним у суді першої інстанції. Відзиви на апеляційні скарги були спрямовані переважно на підтримання висновків суду першої інстанції, спростування доводів апелянта та обґрунтування правомірності рішення і додаткового рішення місцевого господарського суду;

- колегія суддів також враховувала, що хоча звіт містить зазначення загального часу, витраченого адвокатом, однак не містить окремої вартості кожної із заявлених послуг, що ускладнює перевірку пропорційності загальної суми 15 000,00 грн щодо кожної конкретної процесуальної дії;

- з огляду на наведене колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що АТ «ДТЕК» підтвердило факт існування договірних відносин з Адвокатським об`єднанням «Перший радник», факт надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, зв`язок такої допомоги з розглядом справи №904/5923/25 та загальний розмір заявлених витрат;

- водночас відповідачем не доведено, що вся заявлена сума у розмірі 15 000,00 грн є необхідною, розумною, пропорційною та співмірною саме у контексті конкретного апеляційного перегляду цієї справи;

- при цьому колегія суддів апеляційної інстанції не вбачала підстав для повної відмови у задоволенні заяви АТ «ДТЕК», оскільки матеріалами справи підтверджується, що відповідач дійсно користувався професійною правничою допомогою у суді апеляційної інстанції, адвокатом підготовлено відзиви на дві апеляційні скарги, здійснено аналіз доводів апелянта та забезпечено участь представника у судовому засіданні;

- оцінивши обсяг фактично наданої правничої допомоги у суді апеляційної інстанції, складність справи на стадії апеляційного перегляду, характер виконаних адвокатом робіт, значення справи для сторін, відсутність потреби у формуванні принципово нової правової позиції, наявність двох апеляційних скарг, підготовку двох відзивів, участь у одному судовому засіданні, а також виходячи з критеріїв реальності, необхідності, розумності, співмірності і пропорційності судових витрат, колегія суддів апеляційної інстанції вважала справедливим, обґрунтованим та співмірним покладення на Товариство витрат АТ «ДТЕК» на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн;

- саме така сума, на переконання колегії суддів апеляційної інстанції, відповідає фактичному обсягу правничої допомоги, необхідної для аналізу двох апеляційних скарг, підготовки відзивів на них, участі представника відповідача у судовому засіданні та підтримання правової позиції, сформованої під час розгляду справи у суді першої інстанції;

- решта заявленої АТ «ДТЕК» суми у розмірі 5 000,00 грн не підлягає покладенню на Товариство, оскільки її необхідність, розумність та співмірність у контексті саме апеляційного перегляду цієї справи належними та достатніми доказами не доведена;

- колегія суддів апеляційної інстанції окремо зазначила, що визначення судом до компенсації 10 000,00 грн не є втручанням у договірні відносини між АТ «ДТЕК» та Адвокатським об`єднанням «Перший радник». Зазначені особи залишаються пов`язаними умовами укладеного між ними договору та звіту щодо розміру і порядку оплати правничої допомоги. Водночас при розподілі судових витрат суд вирішує інше питання яку частину таких витрат за критеріями процесуального закону має компенсувати інша сторона спору. Саме це питання і вирішується цією додатковою постановою;

- враховуючи наведене, заява Товариства про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає;

- заява АТ «ДТЕК» про ухвалення додаткового судового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, з Товариства на користь АТ «ДТЕК» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, у решті заявлених вимог про стягнення 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу слід відмовити.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Верховний Суд ухвалою від 17.07.2026, зокрема, відкрив касаційне провадження у справі №904/5923/25 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.2. Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 31.08.2026 у зв`язку з відпусткою судді Бенедисюка І.М. призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №904/5923/25, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Малашенкова Т.М. (головуюча), Булгакова І.В., Колос І.Б.

7.3. У судовому засіданні 03.09.2026 Суд оголосив перерву до 17.09.2026.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального прав.

8.2. Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд виходить з того, що:

- зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності;

- касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

8.3. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

8.4. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.5. Щодо питання застосування норми права та їх неврахування судами попередніх інстанцій, Верховний Суд застосовує висновки щодо тлумачення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, які містяться, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі №916/5633/23, в якій, зокрема, означено таке:

- підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови;

- неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі;

- для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків у подібних правовідносинах.

8.6. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а крізь призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

8.7. Предметом судового розгляду у цій справі є визнання незаконним та скасування рішення комісії відповідача, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду акта про порушення договірних умов.

8.7.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- позивач не є споживачем електричної енергії у розумінні Закону України «Про ринок електричної енергії» та ПРРЕЕ, не є учасником роздрібного ринку електроенергії, не має на балансі електроустановок та не є стороною правовідносин з постачання чи розподілу електричної енергії щодо житлових будинків, зазначених у спірному акті;

- Товариство виступає виключно управителем багатоквартирних будинків на підставі договорів зі співвласниками, а тому не може бути суб`єктом відповідальності за порушення ПРРЕЕ та договірних умов;

- у матеріалах, які розглядалися комісією відповідача, відсутні договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, паспортів точок розподілу, актів розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, заяви-приєднання та інших документів, які, на думку позивача, підтверджували б існування відповідних правовідносин;

- неправильністю визначення відповідачем періоду порушення, обсягів та вартості електричної енергії, нібито спожитої з порушенням договірних умов, а також на тим, що відповідачем не доведено факту недопуску працівників оператора системи розподілу до електроустановок позивача для здійснення відключення.

8.8. Скаржник у контексті підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, вказує низку постанов Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду (дивися пункт 4.1.1 цієї постанови).

8.9. Предметом розгляду справи №910/18214/19 було визнання недійсними договорів про придбання акцій та купівлі-продажу.

8.9.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані правочини у частині, що стосується прав та інтересів позивача, є нікчемними в силу частини другої статті 228 ЦК України як такі, що порушують публічний порядок, оскільки спрямовані на незаконне заволодіння майном позивача за відсутності судового рішення.

8.10. Предметом розгляду справи №920/208/17 було врегулювання розбіжностей у договорі про постачання електричної енергії з викладенням спірних пунктів договору та додатків до нього в редакції позивача.

8.10.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що запропонований позивачем проєкт договору розроблено на підставі типового договору, який відповідає вимогам ПКЕЕ та Закону України "Про електроенергетику". У свою чергу, запропонована відповідачем редакція договору суперечить нормам чинного законодавства.

8.11. Предметом розгляду справи №905/644/22 було стягнення заборгованості за активну електроенергію, поставлену в лютому, квітні та травні 2022 року.

8.11.1. Позовні вимоги обґрунтовані виникненням у відповідача заборгованості в спірній сумі в зв`язку з неналежним виконанням ним зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу в частині оплати вартості спожитої електричної енергії.

8.12. Предметом розгляду справи №910/3336/24 було зобов`язання припинити зловживання правами та скасування донарахування за послуги співвласникам будинку.

8.12.1. Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним нарахуванням відповідачем, співвласникам будинку вартості послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій після припинення договірних відносин.

8.13. З огляду на викладене вище, ця справа та справи №920/208/17, №905/644/22, №910/3336/24 не є схожими, з огляду на предмет і підстави позову, нормативно-правове регулювання, що виключає подібність спірних правовідносин.

8.14. Що ж до цієї справи та справ №915/517/21, №922/445/19, №910/15621/19, №908/299/18, на які покликається скаржник у контексті правничої допомоги, то вони узагальнено є схожими в частині, що стосується застосування норм процесуального права, які регулюють питання покладення витрат на професійну правничу допомогу.

8.15. Щодо справи №910/18214/19 і цієї справи, то вони істотно різняться за предметом і підставами позову, нормативно-правовим регулюванням. Втім, Верховний Суд відзначає, що у пункті 9.56 постанови від 15.02.2023 у справі №910/18214/19 міститься такий висновок Великої Палати Верховного Суду:

« 9.56. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на співвідношення між загальною та спеціальною нормою. Спеціальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у певних випадках, визначених такою нормою, а загальна норма встановлює правила, які підлягають застосуванню у всіх випадках, крім тих, на які поширюється гіпотеза спеціальної норми. Тому загальна та спеціальна норми не суперечать одна одній, а встановлюють системне законодавче регулювання. У цій справі підлягає застосуванню спеціальна процесуальна норма пункту 7 розділу ІІ Закону №590-ІХ».

8.16. Верховний Суд наголошує, що неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

8.16.1. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.16.2. Сама по собі різниця судових рішень не свідчить про безумовне підтвердження незастосування правового висновку.

8.17. Слід зазначити, що касаційне провадження у цій справі також відкрито на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України.

8.17.1. Зі змісту пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

8.17.2. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі №908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. також постанову Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

8.17.3. Крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи (дивися пункт 5.3 постанови Верховного Суду від 30.06.2026 у справі №904/3913/25).

8.18. Скаржник із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах в частині відповідності управителя багатоквартирного будинку ознакам споживача, передбачених пунктом 84 частини першої статті 1, частинами першою - третьою статті 49 Закону України «Про ринок електричної енергії», пунктом 1.1.2 ПРРЕЕ та можливості управителя бути суб`єктом правопорушення, передбаченого пунктами 12-14 пункту 5.5.5 ПРРЕЕ.

8.19. Верховний Суд, ураховуючи доводи та покликання касаційної скарги скаржника, дійшов висновку про необхідність розгляду підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1 та 3 частини другої статті 287 ГПК України, у їх взаємній і логічній послідовності.

8.20. Узагальнені доводи касаційної зводяться до того, що, скаржник вважає, що Товариство, як управитель багатоквартирного будинку, не є належним суб`єктом відповідальності у сфері роздрібного ринку електричної енергії.

8.20.1. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій надали оцінку аргументам позивача, у тому числі, який наведено у пункті 8.20 цієї постанови, і така оцінка містить мотиви, з яких виходили суди першої та апеляційної інстанцій, та заснована на нормах права, з огляду на таке.

8.21. Частиною першою статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

8.22. Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон, у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначено правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку.

8.22.1. Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону:

- об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання, ОСББ) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна;

- співвласники багатоквартирного будинку - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку;

- управитель багатоквартирного будинку (далі - управитель) - фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором зі співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб.

8.22.2. Згідно зі статтею 2 Закону він регулює: порядок створення, реєстрації, реорганізації, діяльності і ліквідації об`єднань, асоціацій; відносини суб`єктів права власності щодо користування та розпорядження спільним майном співвласників у об`єднанні; відносини між об`єднаннями та асоціаціями; відносини між об`єднаннями, асоціаціями і органами державної влади та органами місцевого самоврядування; відносини між об`єднаннями і господарюючими суб`єктами.

8.22.3. Якщо функції з управління багатоквартирним будинком за рішенням загальних зборів об`єднання передано управителю, відносини з управління регулюються договором, укладеним між об`єднанням і управителем, умови якого повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної житлової політики і політики у сфері житлово-комунального господарства (частина перша статті 13 Закону).

8.23. Відповідно до положень частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

8.24. Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, регулювання правових, організаційних та економічних відносин, пов`язаних з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон №417-VІІІ, у редакцій, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку (частина перша статті 2 Закону №417-VІІІ).

8.24.1. За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №417-VIII, управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

8.24.2. Відповідно до частини першої статті 9 Закону №417-VIII управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками.

За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції - об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

8.24.3. Згідно з частинами першою - четвертою статті 11 Закону №417-VIII управління багатоквартирним будинком управителем здійснюється на підставі договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, що укладається згідно з типовим договором.

Вартість послуг з управління багатоквартирним будинком визначається за рішенням зборів співвласників (загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку) і згодою управителя та зазначається у договорі з управителем.

Умови договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком повинні відповідати умовам типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Істотними умовами договору про надання послуг з управління багатоквартирним будинком є:

1) перелік послуг;

2) вимоги до якості послуг;

3) права і обов`язки сторін;

4) відповідальність сторін за порушення договору;

5) ціна послуг;

6) порядок оплати послуг;

7) порядок і умови внесення змін до договору;

8) строк дії договору, порядок і умови продовження дії та розірвання договору.

8.25. Водночас відносини, що виникають у процесі надання послуг з управління багатоквартирним будинком, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» (далі - Закон №2189-VIII, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

8.25.1. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону №2189-VIII, послуга з управління багатоквартирним будинком - це результат господарської діяльності суб`єктів господарювання, спрямованої на забезпечення належних умов проживання і задоволення господарсько-побутових потреб мешканців будинку шляхом утримання і ремонту спільного майна багатоквартирного будинку та його прибудинкової території відповідно до умов договору, а управитель багатоквартирного будинку - це фізична особа - підприємець або юридична особа - суб`єкт підприємницької діяльності, яка за договором із співвласниками забезпечує належне утримання та ремонт спільного майна багатоквартирного будинку і прибудинкової території та належні умови проживання і задоволення господарсько-побутових потреб. Споживачами такої послуги може бути індивідуальний споживач (фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги), або колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

8.25.2. За змістом частини першої статті 15 Закону № 2189-VIII договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком (зміни до нього) від імені всіх співвласників багатоквартирного будинку укладається з визначеним відповідно до законодавства управителем співвласником (співвласниками), уповноваженим (уповноваженими) на це рішенням зборів співвласників. Такий договір підписується на умовах, затверджених зборами співвласників, та є обов`язковим для виконання всіма співвласниками.

8.25.3. Отже, надання управителем послуг з управління будинком породжує права та обов`язки між співвласниками багатоквартирних будинків і виконавцем таких послуг (дивися, постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №906/1308/19).

8.25.4. Частини перша -третя статті 49 Закону України "Про ринок електричної енергії" регламентують розподіл електричної енергії електричними мережами основних споживачів, і, зокрема, передбачають:

"1. Для цілей цієї статті основним споживачем вважається споживач та/або власник електричних мереж, який не є оператором системи розподілу, електричні мережі якого використовуються для розподілу електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу.

2. Відносини між основним споживачем та користувачами, що живляться від його мереж, та оператором системи розподілу та/або оператором системи передачі регулюються кодексом систем розподілу, кодексом системи передачі, правилами роздрібного ринку та договорами, укладеними на їх основі.

3. Основний споживач зобов`язаний укласти з оператором системи розподілу, на території здійснення ліцензованої діяльності з розподілу якого розташовані його мережі, договір про спільне використання електричних мереж за типовою формою, затвердженою Регулятором.

Вартість послуг за цим договором визначається за затвердженою Регулятором методикою.

Вартість оплачених оператором системи розподілу послуг за договором про спільне використання електричних мереж включається до тарифу на розподіл відповідного оператора системи розподілу."

8.25.5. Цей закон згідно з преамбулою визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

8.25.6. Відповідно до пункту 1.1.1 глави 1.1 розділу I ПРРЕЕ регулюють взаємовідносини, які виникають під час купівлі-продажу електричної енергії між електропостачальником (електропостачальниками) та споживачем (для власного споживання), а також їх взаємовідносини з іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії, визначеними цими Правилами.

Учасниками роздрібного ринку є: електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, у тому числі оператори малих систем розподілу, споживачі, основні споживачі, субспоживачі, виробники електричної енергії, які підпадають під визначення розподіленої генерації, та інші учасники ринку, які надають послуги, пов`язані з постачанням електричної енергії споживачу з метою використання ним електричної енергії на власні потреби.

Ці Правила є обов`язковими для виконання усіма учасниками роздрібного ринку.

8.25.7. Відмова в доступі до об`єкта споживача - дії та/або бездіяльність споживача (власника або користувача об`єкта споживача) та/або власника, користувача земельної ділянки, на якій розташований/розміщений об`єкт споживача, внаслідок яких створюються перешкоди представникам електропостачальника, оператора системи розподілу (передачі) щодо виконання своїх функцій, передбачених цими Правилами, що засвідчується відповідним актом про недопуск ( абзац пункту 1.1.2 глави 1.1 розділу I ПРРЕЕ).

8.25.8. Забезпечувати доступ представникам оператора системи (після пред`явлення ними службових посвідчень) до об`єкта споживача для проведення технічної перевірки засобу комерційного обліку (засобів вимірювальної техніки), електроустановок, у тому числі генеруючих установок, установок зберігання енергії та їх налаштувань, та електропроводки, вимірювання показників якості електричної енергії, контролю за рівнем споживання електричної енергії а також для виконання відключення та обмеження споживання електричної енергії споживачу (субспоживачу) в установленому цими Правилами порядку та виконувати їх обґрунтовані письмові вимоги щодо усунення виявлених порушень;

забезпечити безперешкодний доступ представникам постачальника послуг комерційного обліку, електропостачальника та/або оператора системи (після пред`явлення ними службових посвідчень) до розрахункових засобів комерційного обліку електричної енергії, що встановлені на об`єктах споживача, для візуального або автоматизованого зняття показів розрахункових засобів комерційного обліку;

не перешкоджати заміні засобів комерційного обліку у разі здійснення такої заміни за рахунок постачальника послуг комерційного обліку або оператора системи (Підпункти 12-14 пункту 5.5.5 глави 5.5 розділу V ПРРЕЕ).

8.26. Предмет спору у цій справі не стосується питань легітимності переходу титулу власності на спільне майно від співвласників багатоквартирного будинку до управителя, рівно як і не покладає на останнього обтяжень чи обов`язків, притаманних статусу власника спільного майна співвласниками багатоквартирних будинків. Натомість суд у цій справі покликаний оцінити підставність та правомірність акта оператора системи розподілу, прийнятого за наслідками стверджуваного недопуску до технологічних електроустановок, що забезпечують енергопостачання місць загального користування.

8.27. За таких обставин Суд зазначає, що вирішальним для правової кваліфікації обставин справи є не формальний статус власника електричних мереж (de jure належність спільного майна), і не питання переходу права власності на спільне майно багатоквартирного будинку чи/та зміна його правового режиму, а визначення суб`єкта, який безпосередньо здійснює господарську діяльність з управління та утримання зазначеного майна та який здійснює фактичний контроль та оперативне управління цими об`єктами.

8.28. Суд за доводами сторін та наданими доказами має визначити особу, яка у межах спірних правовідносин забезпечує належне утримання спільного майна, виступає легітимним контрагентом у відносинах із надавачами комунальних послуг та оператором мережі, адже, саме на цього суб`єкта має покладатися обов`язок із дотримання умов, необхідних для організаціїї належного утримання спільного майна багатоквартирного будинку та його належного функціонування.

8.29. Суд висновую, що у правовідносинах з оператором системи розподілу належним суб`єктом відповідальності за дотримання умов правомірного користування електричною енергією в місцях загального користування є особа, яка на законних підставах (зокрема, на підставі договору про надання послуг з управління) організовує належне утримання спільного майна багатоквартирного будинку, забезпечує його функціонування та взаємодіє (має взаємодіяти) з учасниками ринку електричної енергії. Саме на управителя, як на суб`єкта управління, покладається зобов`язання забезпечити, зокрема, безперешкодний доступ представників оператора системи розподілу до технологічних електроустановок будинку відповідно до вимог чинного законодавства.

8.30. Саме управитель (якщо обрана така модель управління спільним майном співвласників багатоквартирного будинку) є тим належним суб`єктом, який у взаємовідносинах з оператором системи розподілу відповідає за дотримання встановленого законом та договором порядку доступу до мереж. Відтак, відсутність у такого управителя статусу власника спільного майна чи електричних мереж багатоквартирного будинку не звільняє його від відповідальності за неправомірний недопуск представників оператора системи розподілу до об`єктів енергетичної інфраструктури, оскільки забезпечення такого доступу є невід`ємною складовою його професійної діяльності з утримання багатоквартирного будинку.

8.31. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що суди попередніх інстанцій встановили, що ПАТ «Дніпрообленерго» та Товариством укладено договір про постачання електричної енергії від 21.12.2016 №25931-00, а в матеріалах справи наявні документи щодо EIC-кодів електроустановок, акти розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, однолінійні схеми електропостачання, документи щодо попередження про припинення електропостачання та документи, пов`язані із заявкою електропостачальника на відключення. Вказані докази у сукупності свідчать про наявність між сторонами або їх правопопередниками правовідносин щодо електропостачання та розподілу електричної енергії, пов`язаних із об`єктами, що перебувають в управлінні позивача.

8.32. Отже, у цій конкретній справі, з огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини, на підставі наданих сторонами доказами, які оцінені в порядку статті 86 ГПК України і в переоцінку, яких суд касаційної інстанції вдаватися не може в силу приписів статті 300 ГПК України, Товариство, будучи управителем багатоквартирного будинку та стороною договору про постачання електричної енергії, ураховуючи виявлені порушення, які зафіксовано у Акті №118, є належним суб`єктом відповідальності у сфері спірних правовідносин.

8.33. Оцінюючи покликання скаржника щодо співвідношення та застосування загальної та спеціальної норми з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.02.2026 у справі №910/18214/19, то Верховний Суд звертається також до пунктів 87, 125 - 130 постанови від 19.08.2022 у справі №912/1941/21, в яких Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вказав таке:

« 87. Як зазначив суд касаційної інстанції у постанові від 25.01.2022, за наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex spicialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального та спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogate generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальними»;

« 125. Відповідно до абзаців 1 і 2 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

126. Конституційний Суд України у Рішенні від 18.06.2020 № 5-р(II)/2020 зазначив, що принцип верховенства права (правовладдя) вимагає суддівської дії у ситуаціях, коли співіснують суперечливі норми одного ієрархічного рівня. У таких ситуаціях до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

127. З огляду на викладене принцип «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali), на який послався Верховний Суд при перегляді судових рішень у справі №911/782/21, може бути застосований виключно за умови співіснування суперечливих норм одного ієрархічного рівня.

128. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначає, що система нормативно-правових актів України за їх юридичною силою (від актів вищої юридичної сили до актів нижчої юридичної сили) включає: а) Конституцію України; б) закони, кодекси України; в) підзаконні нормативно-правові акти: постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази міністерств, акти інших державних органів, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, акти органів місцевого самоврядування, які містять норми права тощо.

129. Кодекс - єдиний, зведений, внутрішньоузгоджений нормативно-правовий акт, прийнятий вищим органом законодавчої влади у процесі нормотворчої діяльності або народом на всеукраїнському референдумі, який на основі загальних принципів регулює певну сферу суспільних відносин. Кодекс є особливим різновидом закону.

130. Підзаконним нормативно-правовим актом є офіційний письмовий документ, прийнятий суб`єктом нормотворчості на основі та на виконання Конституції України, законів, чинних міжнародних договорів України, спрямований на їх реалізацію, та який не повинен їм суперечити».

8.33.1. Отже, такі покликання скаржника, наведені у касаційній скарзі, є власним розумінням застосування принципу «закон спеціальний має перевагу над загальним» і не спростовує висновків Верховного Суду, які наведені вище.

8.34. Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

8.35. Верховний Суд в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

8.36. Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, надано оцінку поданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватися не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

8.37. Отже, підстави касаційного оскарження передбачені пунктами 1 і 3 частини другої статті 287 ГПК України та доводи касаційної скарги, з огляду на викладене вище не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та ухвалення нового рішення відсутні.

8.38. Верховний Суд окремо вважає за необхідне вказати, що у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейський суд з прав людини від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.39. Верховний Суд зазначає, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень, наявність яких скаржником у цій справі аргументовано не доведено.

8.40. Щодо доводів касаційної скарги в частині оскарження додаткового рішення та додаткової постанови, то слід зазначити таке.

8.40.1. Верховний Суд виходить з того, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

8.40.2. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України).

8.40.3. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина п`ята статті 129 ГПК України).

8.40.4. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

8.40.5. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 126 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України.

8.40.6. Отже, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

8.40.7. При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 126 ГПК України).

8.40.8. Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (дивись постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23).

8.40.9. У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правничу допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19).

8.40.10. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справ №922/1964/21).

8.40.11. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

8.40.12. Критерії реальності та розумності застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

8.40.13. Тобто нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

8.40.14. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

8.40.15. Зміст оскаржуваних додаткових судових рішень, а саме: додаткове рішення суду першої інстанції, постанова суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та додаткова постанова суду апеляційної інстанції, свідчать, що суди попередніх інстанцій оцінили розмір заявлених витрат на професійну правову допомогу з урахуванням критеріїв реальності та розумності таких витрат, їх обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, характеру та обсягу наданих адвокатом послуг (дивись розділ 6 цієї постанови) та навели свої міркування та обґрунтування визначеного до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

8.40.16. Суд враховує те, що суди попередніх інстанцій надавали оцінку означеним позивачем та відповідачем доводам, які викладені як у заявах про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та і у заперечені на заяву відповідача про стягнення судових витрат, клопотання про зменшення, тощо, поданих до суду першої інстанції.

8.40.17. Водночас аргументи касаційних скарг в цій частині за своєю суттю зводяться до незгоди позивача із фактом покладання судових витрат на нього, визначеним судами розміром відшкодування та власним суб`єктивним викладенням необхідності відмови у задоволенні заяв відповідача про відшкодування витрат на правничу допомогу, що однак не свідчить про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, і частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України та принципам розумності, співмірності та реальності.

8.40.18. При цьому, колегія суддів зазначає, що обставини та докази щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є предметом оцінки у кожному конкретному випадку, а сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідних доказів, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру, співмірності, тощо не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень та про неправильне застосування судами статей 126 та 129 ГПК України.

8.40.19. Верховний Суд звертається до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 №910/14524/22, в якій зазначено, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, які суди встановили під час вирішення справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежено винятково перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та суто в межах доводів касаційної скарги.

8.40.20. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою суду, що вирішує питання про розподіл судових витрат. Якщо оцінка доказів зроблена судом першої та/або апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів, що випливає з меж розгляду справи судом касаційної інстанції, які передбачені в статті 300 ГПК України.

8.40.21. Верховний Суд при касаційному перегляді рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції в частині перегляду додаткового рішення суду першої інстанції та додаткової постанови суду апеляційної інстанції, не виявив у діях судів порушень приписів статей 126 та 129 ГПК України, неправильного застосування норм матеріального права або інших порушень норм процесуального права, які б призвели до ухвалення судами незаконних рішень.

8.40.22. Разом із тим скаржник не навів доводів, які б містили належне обґрунтування, що доводить неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права при ухваленні судових рішень в цій частині, з урахуванням вимог частини другої статті 287 ГПК України.

8.40.23. Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що висновки, на які посилається скаржник у касаційній скарзі (дивись пункти 8.14 і 4.1.1 цієї постанови), не були враховані судами попередніх інстанцій, а застосування судами приписів статей 126, 129 ГПК України не суперечить жодному із вказаних скаржником висновків Верховного Суду. У відповідних постановах питання можливості розподілу витрат на професійну правничу допомогу залежало від обґрунтованості і співмірності відповідних витрат, обсягу наданих до суду доказів на підтвердження здійснення таких витрат, а також оцінки та дослідження доказів в силу статей 86, 210 ГПК України, відповідності критеріям розумності, співмірності, реальності.

8.41. Верховний Суд бере до уваги та вважає прийнятними доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, в тих частинах, які узгоджуються з вказаними вище висновками Верховного Суду, наведеними у цій постанові.

8.42. Враховуючи спірний характер правовідносин сторін, наведена міра обґрунтування цього судового рішення є достатньою у світлі конкретних обставин справи, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

8.43. Учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.2. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.3. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладається на скаржника, та відсутні правові підстави для покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу позивача (дивися пункт 3.2 цієї постанови), оскільки, Верховний Суд касаційну скаргуТОВ «Управбуд «Західний» залишає без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін в силу приписів частин першої, четвертої статті 129, статті 315 ГПК України.

10.2. Щодо означеної АТ «ДТЕК» у відзиві на касаційну скаргу вимоги про стягнення з позивача судових витрат на професійну правничу допомогу, то суд касаційної інстанції зазначає, що вказане клопотання буде розглянуто у строки і спосіб, передбачені ГПК України за умови дотримання частини восьмої статті 129 ГАК України..

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Управбуд «Західний» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.04.2026, додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2026, постанову Центрального апеляційного господарського суду від 03.06.2026 та додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.06.2026 у справі №904/5923/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос