Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №910/8080/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/8080/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Вронська Г.О. - головуюча, Баранець О.М., Кондратова І.Д.,

за участю секретаря судового засідання Дуб С.І.,

представників учасників справи:

від позивача: Ступіної О.О.,

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

на рішення Господарського суду міста Києва (Котков О.В.)

від 21.10.2025

та на постанову Північного апеляційного господарського суду

(Пономаренко Є.Ю., Барсук М.А., Руденко М.А.)

Від 05.05.2026 (повний текст складений 27.05.2026)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Балансенерго"

до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"

про стягнення заборгованості у сумі 515 878 549,52 грн

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Балансенерго" (далі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" (далі - Відповідач, Скаржник) про стягнення заборгованості у сумі 515 878 549,52 грн.

2. В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначив про неналежне виконання Відповідачем грошового зобов`язання за договором про участь у балансуючому ринку № 2178-04015 від 03.11.2021, внаслідок чого у Відповідача виникла заборгованість.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Господарський суд міста Києва рішенням від 21.10.2025 у справі № 910/8080/25 позовні вимоги задовольнив частково. Провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу у сумі 132 464 799,10 грн закрив. Стягнув з Відповідача на користь Позивача основний борг у сумі 276 749 893,97 грн, інфляційні втрати у сумі 77 346 328,91 грн, 3 % річних у сумі 20 202 310,58 грн, судовий збір у розмірі 1 059 800,00 грн, в решті позовних вимог - відмовив.

4. Рішення суду першої інстанції, зокрема, мотивоване таким:

- враховуючи сплату Відповідачем заборгованості в сумі 132 464 799,10 грн під час розгляду справи, відповідне грошове зобов`язання припинилося, а тому провадження у цій частині позовних вимог підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України за відсутністю предмету спору;

- частина заборгованості - у сумі 9 115 216,96 грн була сплачена Відповідачем до відкриття провадження у справі, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями банківської виписки за період з 27.05.2025 по 18.07.2025 з рахунку Відповідача, що свідчить про відсутність порушеного права Позивача на час відкриття провадження у справі, тому позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача заборгованості за балансуючу енергію у сумі 9 115 216,96 грн задоволенню не підлягають;

- несплаченим у Відповідача залишився борг на суму 276 749 893,97 грн (418 329 910,03 грн - 9 115 216,96 грн - 132 464 799,10 грн);

- оскільки Відповідачем зобов`язання за договором було виконано неналежним чином, з Відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати у сумі 77 346 328,91 грн та 3 % річних у сумі 20 202 310,58 грн, тобто, у сумах, заявлених Позивачем.

5. Північний апеляційний господарський суд постановою від 05.05.2026 у справі № 910/8080/25 апеляційну скаргу Відповідача задовольнив частково. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 у справі №910/8080/25 змінив в частині визначення суми основного боргу, провадження у справі про стягнення якої підлягає закриттю та в частині присудженої до стягнення. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 у справі №910/8080/25 залишив без змін. Виклав резолютивну частину рішення в наступній редакції:

"Провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 324 359 472,64 грн закрити.

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Відповідача на користь Позивача основний борг в сумі 34 278 713,88 грн, інфляційні втрати у сумі 77 346 328,91 грн, 3 % річних у сумі 20 202 310,58 грн, судовий збір у розмірі 267 177,89 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити".

Стягнув з Позивача на користь Відповідача 123 005,65 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Постанова суду апеляційної інстанції, зокрема, мотивована таким:

- судом першої інстанції не враховано, що Позивач на стадії підготовчого розгляду справи направив суду пояснення, в яких повідомив про оплату заборгованості в сумі 141 458 041,15 грн, здійснену Відповідачем протягом 27.05.2025 - 17.10.2025. З наданих пояснень вбачається, що протягом 27.05.2025 - 20.07.2025 (провадження у справі відкрито 21.07.2025) Відповідачем сплачено 59 691 723,51 грн з зазначенням дати, суми платежу, номерів платіжних квитанцій. Таким чином, Відповідачем до відкриття провадження у справі сплачено не 9 115 216,96 грн, як вказав суд першої інстанції, а 59 691 723,51 грн;

- з урахуванням всіх здійснених оплат, які здійснені Відповідачем після відкриття провадження у справі, провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 324 359 472, 64 грн підлягає закриттю. Решта суми непогашеної заборгованості становить 34 278 713, 88 грн та підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача;

- враховуючи те, що Відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором, зміна судового рішення в частині визначення суми основного боргу, провадження у справі про стягнення якої підлягає закриттю та в частині присудженої до стягнення не впливає на розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

7. 08 червня 2026 року Відповідач (Скаржник), із використанням підсистеми "Електронний суд", звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026, в якій просить:

- направити справу на розгляд об`єднаної палати Верховного суду для відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного суду від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 14.12.2023 у справі № 910/3263/23, від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21, від 18.02.2025 у справі № 910/6577/24;

- скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.10.2025 у справі № 910/8080/25 в частині задоволення вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

8. Підставами касаційного оскарження Скаржник зазначив пункти 1, 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

9. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, що Позивач обрав неналежний спосіб захисту, що суперечить вимогам законодавства, зокрема, статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" (далі - ЗУ "Про ринок електричної енергії"), відтак не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17, від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

10. Також Скаржник зауважив, що Верховний суд у постанові від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17 зазначив:

"За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до господарського суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування."

11. Також, на думку Скаржника суди попередніх інстанцій допустили застосування концепції негативного доказу, яка сама по собі порушує принцип змагальності, оскільки допускає можливість вважати доведеним твердження позивача через відсутність спростування цього твердження відповідачем, чим фактично відійшли від правової позиції, висловленої, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (п. 85), а також неодноразово висвітленої, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 (п. 41).

12. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України, Скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосував висновки Верховного суду від 16.10.2020 у справі № 903/918/19 до спірних правовідносин, однак на думку Скаржника такі правовідносини не є подібними, що є підставою для відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у п. 5.23 - 5.25 постанови від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, постановах від 14.12.2023 у справі № 910/3263/23, від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21, від 18.02.2025 у справі № 910/6577/24, оскільки умовами договору про участь у балансуючому ринку не визначений розрахунок власними коштами ОСП та за приписами статті 75 ЗУ "Про ринок електричної енергії" встановлені виключні підстави, коли ОСП може вносити на свій поточний рахунок із спеціальним режимом використання, кошти з власного поточного рахунка - у разі системних обмежень, обставини які не були встановлені судами у даних судових рішеннях.

13. 20 серпня 2026 року, в межах встановленого Верховним Судом строку, Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

14. 03 листопада 2021 року Відповідач приєднався до умов договору (ідентифікатор № 2178-04015, дата акцептування 03.11.2011) про участь у балансуючому ринку (далі - договір), та був долучений до реєстру постачальників послуг з балансування. У вказаному повідомленні зазначено, що цей договір є публічним, укладений з урахуванням статті 634 Цивільного кодексу України та розміщений на офіційному сайті НЕК "Укренерго" https://ua.energy/.

15. Відповідно до пункту 1.1 договору також визначено, що цей договір є публічним договором приєднання до пропонованого договору в цілому (п. 1.1).

16. Умовами п. 10.1 договору визначено, що цей договір може бути змінений ОСП в односторонньому порядку у разі внесення Регулятором змін до типового договору про врегулювання небалансів електричної енергії, який є додатком 1 до Правил ринку. Договір зі змінами оприлюднюється на веб-сайті ОСП (п. 10.3 договору).

17. На підставі цього договору ППБ зобов`язується надавати балансуючу електричну енергію на навантаження або розвантаження для здійснення ОСП балансування об`єднаної енергетичної системи України. ОСП зобов`язується продавати балансуючу електричну енергію у ППБ відповідно до умов цього договору та Правил ринку (п. 1.2 договору).

18. Надання ППБ ОСП заяви-приєднання в цілому до цього договору, що є додатком до цього договору, є погодженням пропозиції на приєднання до цього договору, а також зобов`язанням щодо виконання Правил ринку. Заява-приєднання надається з відкладальною обставиною, якою з реєстрація ППБ ОСП (п. 1.3 договору).

19. Для розрахунків за цим договором використовуються обсяги електричної енергії, купленої-проданої на балансуючому ринку ППБ (п. 3.1 договору).

20. ОСП формує та направляє акт купівлі-продажу до ППБ не пізніше календарного дня місяця, наступного за розрахунковим. Підписання акта відбувється в електронній формі (за допомогою системи, яка забезпечує функціонування електронного документообігу з накладання КЕП. ППБ протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до ППБ акта розглядає та повертає один примірник акта, підписаного зі своєї сторони. У разі незгоди із розрахунками ОСП відповідно до акта ППБ протягом двох робочих днів надсилає ОСП обгрунтовані зауваження щодо цього акта та ініціює спір відповідно до норм чинного законодавства. До вирішення спору обсяг та вартість електричної енергії визначається за зазначеним в акті. Якщо ППБ протягом двох робочих днів з дня направлення ОСП до ППБ акта не ініціював та не направив до ОСП підписаний сторонами примірник акта, то такий акт вважається не підписаним ППБ (п. 4.3 договору).

21. ОСП зобов`язується здійснювати вчасно та в повному обсязі оплату проданої ППБ балансуючої електричної енергії на умовах, визначених Правилами ринку та цим договором (п. 5.4 договору).

22. Договір набирає чинності з моменту акцептування ОСП заяви-приєднання ППБ, про що ОСП повідомляє ППБ, і є чинним до 31 грудня поточного року включно, у якому була надана заява-приєднання, з подальшою його пролонгацією (п. 9.1, 9.2 договору).

23. Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору Позивачем у період з липня 2022 по квітень 2025 було поставлено, а Відповідачем - отримано балансуючу енергію на загальну суму 1 086 471 777,42 грн, що підтверджується актами купівлі-продажу балансуючої електричної енергії від 31.07.2022, від 31.08.2022, від 01.09.2022, від 31.01.2023, від 28.2.2023, від 31.03.2023, від 30.04.2023, від 31.05.2023, від 30.06.2023, від 31.07.2023, від 31.08.2023, від 30.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 31.12.2023, від 31.01.2024, від 29.02.2024, від 31.03.2024, від 30.04.2024, від 31.05.2024, від 30.06.2024, від 31.07.2024, від 31.08.2024, від 30.09.2024, від 31.10.2024, від 30.11.2024, від 31.12.2024, від 31.1.2025, від 28.02.2025, від 31.03.2025, від 30.04.2025.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

24. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов таких висновків.

25. Як вбачається зі змісту касаційної скарги, підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду щодо належного способу захисту, викладених у постановах від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17, від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14, від 14.08.2018 у справі № 910/23369/17 та Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц.

26. Предметом спору у справі № 910/8080/25 є стягнення з Відповідача заборгованості за поставлену балансуючу електричну енергію за договором про участь у балансуючому ринку, а також нарахованих у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання інфляційних втрат та 3 % річних.

27. Отже, Позивач звернувся до суду з вимогою про захист свого майнового права, яке, за його твердженням, порушене невиконанням Відповідачем обов`язку щодо оплати поставленої балансуючої електричної енергії. Такий спосіб захисту безпосередньо спрямований на поновлення майнового права Позивача шляхом стягнення суми заборгованості, а вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є наслідком прострочення виконання відповідного грошового зобов`язання.

28. Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

29. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Способами захисту суб`єктивних цивільних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника (такі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (на яку посилається скаржник), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

30. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України. Схожий перелік способів захисту прав та інтересів суб`єктів господарювання містить частина друга статті 20 Господарського кодексу України, положення якої кореспондуються із частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України.

31. Перелік способів захисту порушених прав та інтересів, закріплений у наведених нормах, не є вичерпним. Абзацом дванадцятим частини другої статті 16 Цивільного кодексу України визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Подібне нормативне регулювання містить абзац дванадцятий частини другої статті 20 Господарського кодексу України, відповідно до якого права та законні інтереси суб`єктів господарювання захищаються також іншими способами, передбаченими законом.

32. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту її права чи інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 31 серпня 2021 року у справі № 903/1030/19, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, від 14 грудня 2021 року у справі № 643/21744/19, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 08, 09, 22 лютого 2022 року у справах № 209/3085/20, у справі № 910/6939/20, у справі № 761/36873/18 та ін.).

33. Якщо обраний позивачем спосіб захисту порушеного права враховує зміст порушеного права, характер його порушення, наслідки, які спричинило порушення, правову мету, якої прагне позивач, обставини, наслідки порушення, такий спосіб захисту відповідає властивості (критерію) належності.

34. Іншою не менш важливою, окрім належності, є така властивість (критерій) способу захисту порушених прав та інтересів, як ефективність можливість за наслідком застосування засобу захисту відновлення, наскільки це можливо, порушених прав та інтересів позивача.

35. Ефективним є спосіб захисту, який забезпечує відновлення порушеного права позивача (спричиняє потрібні результати) без необхідності вчинення інших дій з метою захисту такого права, повторного звернення до суду задля відновлення порушеного права. Тобто спосіб захисту, який виходячи з характеру спірних правовідносин та обставин справи здатен призвести до відновлення порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів (має найбільший ефект у відновленні) (див. постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.11.2023 у справі № 910/12832/21).

36. Отже, судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18).

37. З урахуванням наведеного Суд зазначає, що для оцінки доводів Скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо належного способу захисту необхідно встановити, яке саме право Позивача підлягало захисту, у чому полягало його порушення та чи відповідає заявлений спосіб захисту змісту цього права і характеру його порушення.

38. Судами попередніх інстанцій встановлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини за договором про участь у балансуючому ринку, відповідно до умов якого Позивач здійснював продаж Відповідачу балансуючої електричної енергії, а Відповідач зобов`язувався здійснювати оплату такої електричної енергії у порядку та строки, визначені договором та Правилами ринку.

39. При цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору Позивач у період з липня 2022 року по квітень 2025 року здійснював продаж балансуючої електричної енергії, загальна вартість якої становила 1 086 471 777,42 грн, що підтверджується складеними за відповідні розрахункові періоди актами купівлі-продажу балансуючої електричної енергії.

40. За таких обставин звернення Позивача з вимогою про стягнення заборгованості є способом захисту, який безпосередньо відповідає змісту порушеного, за твердженням Позивача, майнового права та характеру його порушення, оскільки у разі невиконання боржником грошового зобов`язання саме присудження до виконання такого зобов`язання спрямоване на відновлення майнового стану кредитора.

41. При цьому вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних не є самостійним способом захисту, який змінює характер заявленого Позивачем способу захисту, а пов`язані з простроченням виконання Відповідачем грошового зобов`язання та заявлені як передбачені законом наслідки такого прострочення.

42. Наведене узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.09.2019 у справі № 910/5320/17, на яку посилається Скаржник у касаційній скарзі, відповідно до якого належність способу захисту визначається з урахуванням змісту порушеного права та характеру його порушення, а вимога на захист цивільного права має забезпечувати його поновлення або можливість отримання відповідного відшкодування.

43. Таким чином, висновок Верховного Суду у справі № 910/5320/17 не містить положення про неналежність вимоги про стягнення грошової заборгованості як такої та не встановлює обмежень щодо звернення кредитора з вимогою про примусове виконання грошового зобов`язання, що виникло з договору. Навпаки, сформульований у цій постанові критерій належності способу захисту передбачає його оцінку залежно від змісту конкретного порушеного права та характеру правопорушення.

44. Посилання Скаржника на постанову Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 920/1771/14 також не свідчить про неврахування судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оскільки наведений висновок стосується необхідності встановлення самого факту порушення права та обумовленості належного способу захисту характером такого порушення.

45. У справі, що розглядається (№ 910/8080/25), суди попередніх інстанцій встановлювали саме наявність порушеного майнового права Позивача у зв`язку з невиконанням Відповідачем обов`язку з оплати отриманої балансуючої електричної енергії. Тобто звернення Позивача до суду обумовлено вже допущеним, а не потенційним порушенням його права, а обраний ним спосіб захисту безпосередньо спрямований на усунення наслідків такого порушення.

46. При цьому, у справі № 910/23369/17 предметом позову було розірвання договору поруки, а Верховний Суд, залишаючи судові рішення про відмову в позові без змін, виходив, зокрема, з того, що позивач не довів порушення або оспорювання відповідачем його прав та охоронюваних законом інтересів. Водночас, у справі № 910/8080/25 суди встановлювали наявність грошового зобов`язання Відповідача та обставини його невиконання, а тому правовідносини, з яких виник спір, та характер заявленого способу захисту є іншими.

47. Також у справі № 488/5027/14-ц Велика Палата Верховного Суду розглядала спір, що виник із земельних та речових правовідносин, у межах якого заявлялися вимоги про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсними правочинів, скасування запису про право власності та витребування земельної ділянки. Сформульовані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц висновки щодо необхідності застосування ефективного способу захисту були зумовлені саме характером спірних речових правовідносин та визначенням належного способу відновлення права власності. Вони не містять висновку про неможливість захисту права кредитора шляхом стягнення заборгованості за договором.

48. Отже, наведені Скаржником постанови Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду містять загальні правові підходи щодо критеріїв належності та ефективності способу захисту, однак не містять висновків щодо застосування статей 16 ЦК України, 20 ГК України та статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" у подібних до цієї справи правовідносинах, за яких кредитор звертається з вимогою про стягнення вартості поставленої балансуючої електричної енергії.

49. Посилання Скаржника у касаційній скарзі на загальні висновки Верховного Суду про необхідність обрання належного та ефективного способу захисту не свідчить про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки для її застосування необхідним є встановлення того, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах. Доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до незгоди Скаржника із правовою оцінкою судами характеру спірних правовідносин та обраного Позивачем способу захисту.

50. За таких обставин доводи касаційної скарги в частині неврахування висновків Верховного Суду щодо належного способу захисту не знаходять підтвердження, а посилання Скаржника на постанови у справах № 910/5320/17, № 920/1771/14, № 910/23369/17 та № 488/5027/14-ц не свідчать про застосування судами попередніх інстанцій норм права всупереч сформульованим у них висновкам.

51. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України не знайшла свого підтвердження.

52. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, Скаржник зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду щодо застосування статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", викладених, зокрема, у постановах від 08.06.2022 у справі № 910/6636/21, від 14.12.2023 у справі № 910/3263/23, від 25.05.2023 у справі № 910/1382/22, від 09.03.2023 у справі № 910/18613/21 та від 18.02.2025 у справі № 910/6577/24.

53. Скаржник у касаційній скарзі зазначив, що висновки, на які послався суд апеляційної інстанції, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки частина четверта статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" передбачає можливість внесення оператором системи передачі коштів з власного поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання лише з метою здійснення розрахунків під час врегулювання системних обмежень, тоді як наявність таких обставин у справі судами не встановлена.

54. У справі, що переглядається суд апеляційної інстанції, застосовуючи висновок Верховного Суду у справі № 910/6636/21, виходив із того, що положення статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" не встановлюють такої заборони для оператора системи передачі, яка б повністю виключала можливість належного виконання ним грошового зобов`язання за рахунок коштів з інших власних рахунків.

55. При цьому з доводів касаційної скарги вбачається, що Скаржник фактично пропонує інше тлумачення положень частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", за якого можливість використання власних коштів ОСП для проведення розрахунків з постачальниками послуг з балансування пов`язується виключно з наявністю системних обмежень.

56. Разом з тим такий довід Скаржника стосується правильності застосування та тлумачення судом апеляційної інстанції положень статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", а не доведення необхідності відступлення від правового висновку Верховного Суду.

57. Саме по собі наведення Скаржником відмінного від сформульованого Верховним Судом тлумачення норми права не є достатньою підставою для відступлення від такого висновку. Для цього має бути наведено належне обґрунтування того, чому відповідний висновок є помилковим, не відповідає регулюванню спірних правовідносин або перешкоджає правильному вирішенню спорів відповідної категорії.

58. Водночас Скаржник пов`язує необхідність відступлення від зазначених висновків насамперед із тим, що у справі № 910/8080/25 судами не встановлено системних обмежень, а тому, на його думку, положення частини четвертої статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" не дозволяли здійснювати відповідні платежі за рахунок власних коштів.

59. Проте з наведеного аргументу не вбачається обґрунтування того, чому висновок Верховного Суду щодо застосування статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії" є помилковим саме як правовий висновок. Фактично Скаржник обґрунтовує незгоду із його застосуванням до встановлених у цій справі обставин.

60. Відтак наведені доводи Скаржника не утворюють передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підстави для відступлення від висновків Верховного Суду.

61. Щодо клопотання Скаржника про передачу справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у справах № 910/6636/21, № 910/3263/23, № 910/1382/22, № 910/18613/21 та № 910/6577/24, Суд зазначає таке.

62. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

63. Отже, необхідною передумовою для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати є наявність конкретного висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, від якого колегія суддів вважає за необхідне відступити, а також належне обґрунтування необхідності такого відступу.

64. Як встановлено Судом, під час розгляду доводів касаційної скарги, посилання на наведені Скаржником постанови Верховного Суду не свідчать про наявність правового висновку, від якого необхідно відступити, оскільки висновки, на які посилається Скаржник, стосуються правового регулювання розрахунків на балансуючому ринку та застосування статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії", оцінка чого вже надана Судом при розгляді доводів касаційної скарги за пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України.

65. При цьому Скаржник фактично не обґрунтовує необхідності зміни чи уточнення відповідного правового висновку Верховного Суду, а висловлює незгоду з його застосуванням до встановлених у цій справі обставин та пропонує інше тлумачення положень статті 75 Закону України "Про ринок електричної енергії".

66. За таких обставин передбачені частиною другою статті 302 ГПК України підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відсутні.

67. У зв`язку з наведеним клопотання Скаржника про передачу справи № 910/8080/25 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

68. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

69. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

70. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судові витрати

71. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на нього, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" про передачу справи №910/8080/25 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

2. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення.

3. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.05.2026 у справі № 910/8080/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді О. Баранець

І. Кондратова