Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №914/995/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 Справа № 914/995/26

За позовом: Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, АДРЕСА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Піранья Тех”, м.Дрогобич

за участі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Західного офісу Держаудитслужби, м.Львів

про: стягнення 364652,83 грн збитків

Суддя Ділай У.І.

Секретар Ю.І.Кохановська

За участі представників:

Від позивача: О.О. Супрун - представник

Від відповідача: Б.Р Петрінець - представник

Від третьої особи: О.Р. Волянський-представник

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2026, справу №914/995/26 розподілено судді У.І.Ділай.

Ухвалою від 06.04.2026 позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

13.04.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 20.04.2026 прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 12.05.2026.

У судових засіданнях від 12.05.2026 та від 04.06.2026 оголошено перерву.

Ухвалою від 16.06.2026 підготовче провадження закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті на 09.07.2026.

У судових засіданнях від 09.07.2026 та від 15.07.2026 оголошено перерву.

Ухвалою від 01.09.2026 розгляд справи відкладено на 14.09.2026.

Представники позивача та третьої особи в судовому засіданні від 14.09.2026 підтримали позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та з посиланням на матеріали справи.

У судовому засіданні 14.09.2026 представник відповідача заперечив проти позову, просив відмовити в його задоволенні.

У процесі розгляду матеріалів справи суд

встановив:

Згідно з позовом, 12.09.2023 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (надалі – позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПІРАНЬЯ ТЕХ» (надалі – відповідач, виконавець) укладено договір про закупівлю товарів (продукції) за державні кошти № 4/СР/396. Предметом договору є поставка системи постановки радіозавад - 1 шт вартістю 3 300 000,00 грн та системи виявлення дронів - 1 шт. вартістю 2 200 000,00 грн. Загальна ціна договору становить 5 500 000,00 грн без ПДВ.

Також між сторонами укладено договори № 3/СР/395 від 12.09.2023 та № 5/CP/714 від 07.12.2023 щодо аналогічної продукції.

Відповідно до п. 7.9 договору, сторони врахували вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 1275 від 11.11.2022 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану» (далі - Особливості № 1275). Відповідно до додатку № 2 до договору (калькуляція ціни товару) вартість товару в сумі 5 500 000,00 грн визначена з урахуванням таких складових:

- матеріали та комплектуючі - 1 845 000,00 грн;

- заробітна плата - 652 500,00 грн;

- ЄСВ - 143 550,00 грн;

- виробничі витрати - 401 500,00 грн;

- товари - 1 848 000,00 грн;

- адміністративні витрати - 298 130,00 грн;

- прибуток - 311 320,00 грн (6 % від заявленої собівартості 5 188 680,00 грн).

Як зазначено в позові відповідач поставив товар замовнику. Військова частина НОМЕР_1 сплатила повну вартість товару: 3 300 000,00 грн - 07.12.2023 та 2 200 000,00 грн - 19.10.2023.

У 2024 році Західним офісом Держаудитслужби проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 за період 01.01.2022 - 31.12.2023, за результатами якої складено акт № 131308-22/4 від 27.06.2024.

Так, за запитом Держаудитслужби № 131308-14/4579-2024 від 07.06.2024 ТОВ «ПІРАНЬЯ ТЕХ» надало оборотно-сальдову відомість по рахунку 26 «Готова продукція» за 2023 рік. На підставі наданих виконавцем первинних облікових документів встановлено:

- фактична виробнича собівартість системи виявлення дронів - 1 416 666,67 грн;

- фактична виробнича собівартість системи постановки радіозавад - 1 342 418,45 грн;

- загальна сума загальновиробничих витрат ТОВ «ПІРАНЬЯ ТЕХ» у 2023 році - 16 485 008,43 грн;

- загальна сума витрат по рахунку 26 за 2023 рік - 33 693 652,09 грн;

-питома вага загальновиробничих витрат на 1 грн собівартості виготовленої продукції - 0,489 грн (16 485 008,43 / 33 693 652,09).

З урахуванням вимог п. 9 Особливостей № 1275, п. 10, 11 П(С)БО 16 «Витрати» та п. 10 П(С)БО 9 «Запаси» Держаудитслужба розрахувала обґрунтовану собівартість товару за договором:

(1 416 666,67 + 1 342 418,45) ? 0,489 + 2 759 085,12 = 4 108 277,74 грн.

З урахуванням граничного розміру прибутку (25 % згідно з п. 9 Особливостей № 1275) ціна товару мала б становити:

4 108 277,74 ? 1,25 = 5 135 347,17 грн.

Різниця між фактичною ціною договору та обґрунтованою ціною становить 364 652,83 грн - саме ця сума є збитками замовника, завданими неправомірною поведінкою виконавця при формуванні ціни товару.

За твердженням позивача, всупереч п. 9 Особливостей № 1275, п. 10, 11 П(С)БО 16 «Витрати» та п. 10 П(С)БО 9 «Запаси», ТОВ «ПІРАНЬЯ ТЕХ» включило до складу собівартості товару адміністративні та інші операційні витрати (298130,00 грн), які відповідно до п. 11 П(С)БО 16 не входять до виробничої собівартості продукції. Завищення бази собівартості призвело до того, що загальна ціна договору перевищила максимально допустиму межу на 364 652,83 грн, внаслідок чого замовником надміру використано бюджетних коштів на зазначену суму. Таким чином, позивач наголосив, що предметом спору є не те, чи можуть адміністративні витрати входити до ціни договору, а те, чи є правомірним включення цих витрат до виробничої собівартості - тобто до бази, від якої розраховується граничний відсоток прибутку за пунктом 9 Особливостей № 1275.

У порядку досудового врегулювання спору, позивач направив відповідачу претензію № 50/14/2/3-1411 від 20.08.2024 з вимогою повернути надміру сплачені кошти. У відповідь листом № 24.10.24 від 25.10.2024 ТОВ «ПІРАНЬЯ ТЕХ» відмовило у задоволенні претензії, зазначивши про відсутність порушень законодавства при формуванні ціни.

Щодо застосування обмежень граничного рівня прибутку до договору (зворотна дія в часі) позивач повідомив, що договір укладено 12.09.2023, тобто в період дії правового режиму воєнного стану та до набрання чинності Законом України № 3589-ІХ від 16.03.2024, яким ч. 3 ст. 30 Закону «Про оборонні закупівлі» було доповнено нормою про граничний рівень прибутку. Водночас обмеження розміру прибутку діяли на підставі підзаконного нормативно-правового акта - пункту 49 Порядку планування, формування, особливостей розміщення, коригування оборонних закупівель, затвердженого постановою КМУ від 03.03.2021 № 363, а також п. 9 Особливостей № 1275. Крім того, позивач зауважив, що п. 8-1 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону «Про оборонні закупівлі» (доповнений Законом № 3589-ІХ) прямо надає положенням ч. 3 ст. 30 цього Закону зворотну дію в часі, оскільки передбачає їх застосування до державних контрактів (договорів), які укладені за неконкурентною процедурою закупівель та/або виконувалися (виконуються) під час дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Згідно з поясненнями позивача, суть порушення полягає не у перевищенні 25-відсоткового ліміту прибутку (формально прибуток складає 6 % заявленої собівартості), а у тому, що до бази розрахунку (собівартості) включено витрати, які за стандартами бухгалтерського обліку не є виробничою собівартістю. Внаслідок цього штучно завищена база одночасно збільшила і загальну ціну, і абсолютну суму прибутку, що нараховується на неї. При правильному визначенні виробничої собівартості (4 108 277,74 грн) навіть із застосуванням максимального прибутку 25 % ціна не могла перевищити 5135347,17 грн.

Також позивач повідомив, що суттєвою обставиною, якій суд має надати належну оцінку, є те, що в ході проведення ревізії ТОВ «Піранья Тех» неодноразово надавало суперечливі та взаємовиключні дані щодо собівартості товару, поставленого за договором № 396. Зокрема, листом № 01/07/24-3 від 01.07.2024 відповідач повідомив, що повна собівартість товару за договором № 396 становить 4 649 058,43 грн. Того самого дня, листом № 01/07/24-2 від 01.07.2024, ТОВ «Піранья Тех» надало вже іншу цифру - 4444 000,00 грн, зазначивши, що вона враховує зовнішньоекономічну діяльність товариства. Різниця між двома документами, складеними в один день, становить 205058,43 грн, і жодного обґрунтування цього розходження відповідач не надав.

Щодо складу збитків позивач зазначив, що: 1) неправомірна поведінка виконавця полягає у формуванні калькуляції ціни товару (додаток № 2 до Договору) шляхом включення до складу собівартості адміністративних та інших операційних витрат (298 130,00 грн), які не входять до виробничої собівартості продукції; 2) збитки складаються з надмірно сплаченої суми 364652,83 грн як різниця між ціною договору (5 500 000,00 грн) та обґрунтованою ціною (5 135 347,17 грн), розрахованою на підставі достовірних даних виконавця про фактичну виробничу собівартість продукції; 3) причинно-наслідковий зв`язок: саме подання відповідачем калькуляції із завищеною собівартістю призвело до укладення договору за ціною 5 500 000,00 грн замість обґрунтованої ціни 5 135 347,17 грн та, відповідно, до надмірного використання Замовником бюджетних коштів на суму 364 652,83 грн; 4) вина виконавця презюмується, а тягар її спростування лежить на відповідачеві.

Спір виник внаслідок необхідності повернення надмірно витрачених бюджетних коштів. Відтак, позивач подав до Господарського суду Львівської області позов про стягнення з відповідача 364 652,83 грн збитків.

Відповідач заперечив проти позову, зазначивши таке.

Згідно з оборотно-сальдовою відомістю по рахунку 91 ТОВ «Піранья Тех» підтверджується понесення у 2023 році загальновиробничих витрат на загальну суму 14 531 488,97 грн, що включають: амортизацію нематеріальних активів загальновиробничого призначення, внески на соціальні заходи апарату управління цехами, витрати на транспортування продукції, транспортно-експедиторські послуги, прямі виробничі витрати на придбання робіт, послуг, витрати на обслуговування виробничого процесу, витрати на оплату праці апарату управління цехами, витрати на опалення, освітлення, водопостачання, витрати на утримання, експлуатацію, оперативну оренду основних засобів загальновиробничого призначення тощо.

Відповідно до оборотно-сальдових відомостей по рахункам 92, 93, 94, 95 ТОВ «Піранья Тех», понесення у 2023 році наступних витрат:

-адміністративні витрати (в т.ч. амортизація основних засобів загальногосподарського використання, внески на соціальні заходи апарату управління, винагорода за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, витрати на оплату праці апарату управління, витрати на оплату послуг зв`язку та інші), відображені на рахунку 92 на загальну суму 2 992 160,73 грн;

-витрати на збут (в т.ч. інші витрати пов`язані зі збутом товарів, робіт, послуг, витрати на транспортування готової продукції між складами підприємства, витрати на інформаційне забезпечення, придбання літератури, оплату інтернет-послуг), відображені на рахунку 93 на загальну суму 2577509,35 грн.;

-інші операційні витрати (в т.ч. від`ємне значення операційних курсових різниць, плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків, лікарняні апарату управління), відображені на рахунку 94 на загальну суму 504031,76грн;

-фінансові витрати, відображені на рахунку 95 на загальну суму 16039,48 грн.

Вищезазначені витрати ТОВ «Піранья Тех» належать до складу витрат, відповідно до п.17-п.20, п.27 НП(С)БО 16 «Витрати».

Також відповідач подав висновок експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 19 червня 2025 року за результатами економічної експертизи. На вирішення економічної експертизи було поставлено питання: "Чи підтверджуються документально висновки, викладені в Акті Західного офісу Держаудитслужби України №131308-22/4 від 27.06.2024 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, щодо розміру матеріальної шкоди (збитків) на суму 364 652,83 грн військовій частині НОМЕР_1 за результатами фінансового-господарських операцій з придбання товару у ТОВ «ПІРАНЬЯ ТЕХ» в межах договору про закупівлю товарів (продукції) за державні кошти №4/СР/396 від 12.09.2023?".

Згідно з вказаним Висновком експерта за результатами проведеного дослідження, відповідно до наданих документів, встановлено, що висновки, викладені в Акті Західного офісу Держаудитслужби України №131308-22/4 від 27.06.2024 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, щодо розміру матеріальної шкоди (збитків) на суму 364 652,83 грн військовій частині НОМЕР_1 за результатами фінансового-господарських операцій з придбання товару у ТОВ «ПІРАНЬЯ ТЕХ» в межах договору про закупівлю товарів (продукції) за державні кошти №4/СР/396 від 12.09.2023, документально не підтверджуються.

За результатами проведеного дослідження судовим експертом встановлено, що врахування до ціни товару - «Система виявлення дронів в складі» і «Система постановки радіозавад в складі», що реалізувався в межах спірного договору, адміністративних та інших комерційних витрат ТОВ «Піранья Тех», є документально обґрунтованим відповідно до НП(С)БО 16 «Витрати» та Постанови КМУ №736 від 18.07.2023, а тому врахування ТОВ «Піранья Тех» до ціни товару - «Система виявлення дронів в складі» і «Система постановки радіозавад в складі» у сумі 5 500 000,00 грн, що реалізувався в межах договору про закупівлю товарів (продукції) за державні кошти №4/СР/396 від 12.09.2023, собівартості продукції, відсотку прибутку 23,74% від собівартості продукції, адміністративних та інших комерційних витрат товариства, є документально обґрунтованим.

Як пояснив відповідач, розрахунок ціни товару базується на первинних документах та включає:

1. Собівартість продукції (прямі матеріальні, трудові, соціальні та загальновиробничі витрати - 4 242 288,57 грн.

2. Прибуток, включений до ціни - 1 007 275,73 грн, що складає 23,74% від собівартості продукції (це не перевищує встановлений Постановою КМУ №1275 граничний рівень у 25%).

3. Адміністративні та інші комерційні витрати, включені до ціни - 250 435,70 грн.

Загальна ціна: 4 242 288,57 (собівартість) + 250 435,70 (інші витрати) + 1 007 275,73 (прибуток) = 5 500 000,00 грн.

За міркуваннями відповідача, те, що структура витрат змінилася під час виробництва (наприклад, зросли адміністративні витрати, а зменшились матеріальні), не є порушенням, якщо фактичний прибуток у складі ціни не перевищує гранично допустимий рівень, встановлений Кабінетом Міністрів України.

Разом з тим, відповідач повідомив, що додаток №2 до договору №396 «Калькуляція ціни товару» містить статті калькуляції витрат з урахуванням економічних показників діяльності підприємства на момент укладення договору №396 з врахуванням всіх податків та зборів, загальновиробничих, адміністративних, операційних та інших витрат, пов`язаних з виготовленням Товару, про що й зазначено в преамбулі цього додатку. Перелік статтей калькуляції (витрат) є складовими ціни товару, а не виробничої собівартості такого товару. Тобто до ціни товару, включено адміністративні витрати, що відповідає НП(С)БО 16 «Витрати», Постанові КМУ №736, пункту 4 частини 1 статті 19 та частині 3 статті 30 Закону «Про оборонні закупівлі». Вказана калькуляція ціни товару не містить жодних відомостей про включення адміністративних витрат до виробничої собівартості товару, яка є базою для розрахунку прибутку. Жодного речення про те, що адміністративні витрати у сумі 298 130,00 грн є частиною виробничої собівартості, додаток №2 не містить.

На думку відповідача, позивач у позовній заяві помилково ототожнює плановий розрахунок ціни (додаток №2) з виробничою собівартістю продукції за стандартами бухгалтерського обліку. Це різні правові категорії: калькуляція ціни - це прогнозний документ для договірних відносин, тоді як виробнича собівартість - це факт бухгалтерського обліку за результатами господарських операцій. Калькуляція не є та не може бути виробничою собівартістю в розумінні п. 11 НП(С)БО 16. Отже, відповідач вважає, що позивач безпідставно змішує два різні за змістом та правовою природою поняття: планову калькуляцію договірної ціни, що відображає погоджену сторонами модель ціноутворення на момент укладення договору та фактичну виробничу собівартість, що може встановлюватися лише на підставі належних даних бухгалтерського обліку, первинних документів та спеціального економічного аналізу після виконання договору.

Водночас відповідач звернув увагу, що матеріали справи не містять доказів: умислу товариства (наявності спрямованої волі на завищення ціни); приховування інформації від замовника; підроблення або фальсифікації первинних документів; наявності у відповідача інформації, відмінної від тієї, що подавалася замовнику. Разом з тим, відповідач зазначив, що розрахунок збитків у сумі 364 652,83 грн не є безспірним встановленим фактом, а є результатом застосування спірної методики, що підлягає критичній оцінці судом. Саме тому посилання позивача на акт ревізії як на нібито достатній та вичерпний доказ розміру збитків не може бути прийняте без перевірки правильності вихідних даних та способу їх обробки. При цьому, за відсутності належних первинних документів у розрізі саме Договору №4/СР/396, а також з огляду на використання органом контролю аналітичної моделі замість прямого встановлення фактичних витрат, відповідач вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами ані самого факту порушення, ані достовірного розміру заявлених збитків.

Крім того, відповідач вважає, що акт аудитслужби не є доказом, з якого можна встановити факт того, що ТОВ «Піранья Тех» при формуванні ціни товару здійснило порушення Особливостей здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2022 р. №1275 та не має переваги над висновком експерта, поданим відповідачем, в контексті стандарту доказування.

Третя особа надала письмові пояснення, відповідно до яких позов підтримала.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до приписів частини першої та пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Принцип свободи договору полягає у наданні особі права на власний розсуд реалізувати:

- можливість укласти договір або утриматися від його укладення;

- можливість визначити зміст договору на власний розсуд, враховуючи, зокрема, зустрічну волю іншого учасника договору та обмеження щодо окремих положень договору, встановлені законом.

Отже, одним із ключових елементів цивільного права є автономія волі учасників цивільних відносин. Законодавець передбачив, що сторони мають право врегулювати у договорі, передбаченому актами цивільного законодавства, свої відносини, не врегульовані цими актами. Сторони можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, але не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в них прямо вказано про це, а також у разі якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (частини друга та третя статті 6 ЦК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору, ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із статтею 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.

Вимогами частини першої статті 628 ЦК України, передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 Цивільного кодексу України).

Як підтверджено матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір про закупівлю товарів (продукції) за державні кошти № 4/СР/396 від 12.09.2023, у зв`язку з чим набули взаємних прав і обов`язків.

У матеріалах справи відсутні та сторонами не надані докази визнання недійсним спірного договору чи визнання неукладеним в певній частині. Також відсутні докази про розірвання спірного договору.

За договором купівлі-продажу, відповідно до вимог ч. 1 ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, згідно з умовами договору закупівлі сторонами було досягнуто домовленість про те, що договірна ціна за договорами є твердою, складається виконавцем на підставі наданої цінової пропозиції згідно з вимогами нормативних документів у сфері ціноутворення відповідного товару.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 у справі N 916/1247/23, особи мають право вибору: використати існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на власний розсуд. Цивільний договір виявляє автономію волі учасників щодо врегулювання їхніх відносин згідно з розсудом і у межах, встановлених законом, тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін, індивідуальним регулятором їхньої поведінки.

Відповідно до статті 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

У цій справі сторони погодили, що договірна ціна товару становить 3540000,00грн та встановлена на підставі калькуляції виконавця; сторони врахували вимоги постанови Кабінету Міністрів України № 1275 від 11.11.2022 «Деякі питання здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану»; відповідальність за правильність розрахунку ціни товару, погодили, що обґрунтованість витрат за статтями калькуляції витрат несе виконавець; ціна договору, вказана в пункті 3.1, може бути зменшена за взаємною згодою сторін із письмовим повідомленням та узгодженням.

Як встановлено судом, ТОВ "Піранья Тех" відповідно до умов пункту 7.6 контракту надало військовій частині калькуляцію ціни товару, згідно з якою: матеріали та комплектуючі - 1 845 000,00 грн; заробітна плата - 652 500,00 грн; ЄСВ - 143 550,00 грн; виробничі витрати - 401 500,00 грн; товари - 1 848 000,00 грн; адміністративні витрати - 298 130,00 грн; прибуток - 311 320,00 грн (6 % від заявленої собівартості 5 188 680,00 грн).

Відповідно до статті 30 Закону України "Про оборонні закупівлі" (в редакції, чинній на час укладення державного контракту від 12.09.2023) особливості здійснення оборонних закупівель на період дії правового режиму воєнного стану визначаються Кабінетом Міністрів України (надалі – КМУ) із забезпеченням захищеності державних замовників від воєнних загроз.

Згідно з частинами другою та третьою статті 19 Закону України "Про оборонні закупівлі" під час застосування неконкурентної процедури закупівлі в єдиного виконавця при укладенні державних контрактів (договорів) застосовується розрахункова очікувана вартість у єдиного виконавця. Порядок формування та коригування очікуваної вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за неконкурентною процедурою, визначається КМУ.

Рівень прибутку у складі очікуваної вартості при укладенні контракту (договору) з оборонних закупівель під час застосування неконкурентної процедури може бути збільшений державним замовником, але не більше ніж визначив КМУ, у разі надання вітчизняним виробником плану розвитку виробництва із зобов`язанням такого виробника знизити ціну товарів, робіт і послуг оборонного призначення для подальших закупівель. Умови та порядок формування очікуваної вартості товарів, робіт і послуг встановлюються КМУ (частини п`ята та шоста статті 19 Закону України "Про оборонні закупівлі").

Стаття 4 Закону України "Про оборонні закупівлі" передбачає повноваження КМУ у сфері оборонних закупівель, до яких віднесено, зокрема, визначення критеріїв та методик оцінювання найбільш економічно вигідної пропозиції учасника закупівлі, порядку формування очікуваної вартості товарів, робіт і послуг оборонного призначення, закупівля яких здійснюється за неконкурентною процедурою, порядку планування, формування, особливості розміщення, коригування оборонних закупівель, здійснення контролю та звітування про їх виконання, а також оприлюднення інформації про оборонні закупівлі тощо.

Тобто цим законом КМУ делегує повноваження щодо нормативного регулювання низки питань у сфері оборонних закупівель, у тому числі, й визначення особливостей їх здійснення на період дії правового режиму воєнного стану. На основі цього КМУ прийняв низку постанов, якими врегульовує питання оборонних закупівель (зокрема, Постанова від 20.03.2022 N 335, Порядок від 03.03.2021 N 363, Особливості від 11.11.2022 N 1275, Порядок від 17.03.2021 N 309).

У статті 38 Закону "Про оборонні закупівлі" передбачено, в тому числі те, що у разі невиконання або неналежного виконання державного контракту (договору) виконавець відшкодовує державному замовнику завдані ним збитки в порядку, визначеному законом.

Тобто стаття 38 Закону України "Про оборонні закупівлі" передбачає відшкодування збитків, завданих державному замовникові саме внаслідок невиконання чи неналежного виконання державного контракту виконавцем. Однак суди попередніх інстанцій встановили, що договірні зобов`язання за контрактом виконавець виконав належним чином. Тому в цьому випадку не може йтися про відповідальність виконавця у формі відшкодування збитків за порушення договірного зобов`язання в розумінні статей 611, 623 ЦК України.

Ключовим є наявність / відсутність неправомірної поведінки виконавця в процесі укладення контракту з метою його укладення із завищеною ціною (наприклад, подання завідомо неправильної калькуляції, неправдивої інформації про те, що він є виробником продукції тощо), оскільки це може мати наслідком переддоговірну відповідальність виконавця у формі відшкодування збитків, завданих замовникові.

Для застосування такої відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Водночас саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі N 910/6657/16, від 07.02.2018 у справі N 917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі N 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі N 3-210гс14.

Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, що полягає в протиправній поведінці (бездіяльності) особи, яка притягується до відповідальності, наявності вини у формі умислу або необережності та негативних наслідків. Відсутність складу цивільного правопорушення виключає можливість застосовувати до особи заходи відповідальності.

Майнові втрати замовника у вигляді різниці між завищеною внаслідок неправомірної поведінки виконавця ціною державного контракту і ціною, яка мала би бути сплачена з урахуванням вимог законодавства щодо її граничного рівня, можна вважати збитками в розумінні цивільного законодавства. Такі збитки підлягають відшкодуванню за умови доведення замовником їх наявності і розміру, неправомірної поведінки виконавця, причинно-наслідкового зв`язку між неправомірною поведінкою і збитками, а також за наявності вини виконавця.

На підтвердження наявності збитків позивач надав витяг з акта ревізії, у якому зазначено, що з калькуляції ціни товарів ТОВ «Піранья Тех», який є виробником товару, всупереч п. 9 Особливостей № 1275, п. 10, 11 П(С)БО 16 «Витрати» та п. 10 П(С)БО 9 «Запаси», відповідач включи до складу собівартості товару адміністративні та інші операційні витрати (298 130,00 грн), які відповідно до п. 11 П(С)БО 16 не входять до виробничої собівартості продукції. Завищення бази собівартості призвело до того, що загальна ціна договору перевищила максимально допустиму межу на 364 652,83 грн, внаслідок чого замовником надміру використано бюджетних коштів на зазначену суму.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Статтею 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" передбачено, що органу державного фінансового контролю надається право, зокрема: проводити на підприємствах, в установах та організаціях зустрічні звірки з метою документального та фактичного підтвердження виду, обсягу і якості операцій та розрахунків для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку підприємства, установи та організації, що контролюється (пункт 12 частини 1); при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку(пункт 13 частини 1).

Згідно із пунктом 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 № 43, Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Відповідно до підпункту 3 пункту 4 Положення Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, інспектування (ревізії).

Підпунктом 23 пункту 6 Положення встановлено, що Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Отже, орган державного фінансового контролю здійснює державний фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевих бюджетів, і в разі виявлення порушень законодавства має право пред`явити обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2018 у справі № 917/1064/17 зауважено, що акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу. Виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови укладеного між сторонами договору і не можуть їх змінювати, оскільки за своїми правовими наслідками акт ревізії у даному випадку фіксує порушення фінансової дисципліни учасника правовідносин, фінансово-господарська діяльність якого перевірялась. Акт ревізії не може змінювати, припиняти частково або повністю договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені договором та підтверджені відповідними актами виконаних робіт.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2025 у справі № 915/222/24, на яку також посилається і позивач, викладено висновок про те, що акт ревізії Державної фінансової інспекції України не є беззаперечною підставою для задоволення позовних вимог про стягнення збитків, оскільки виявлені таким органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати. Акт ревізії не може змінювати, припиняти договірні правовідносини сторін, зобов`язання, визначені укладеними договорами та які підтверджені відповідним актами передачі-приймання наданих послуг. Акт ревізії Державної фінансової інспекції України є документом, складеним з приводу наявності або відсутності відповідних порушень, та містить лише думку органу, який його склав. Викладені в ній висновки не мають заздалегідь обумовленої сили, тобто акт ревізії не є підставою для стягнення з відповідача коштів, одержаних відповідно до умов договору. Акт ревізії не є рішенням суб`єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт ревізії є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.

У контексті зазначеного об`єднана палата конкретизувала, що акт ревізії Управління Держаудитслужби акт ревізії має оцінюватися судом на загальних підставах, визначених статтею 86 ГПК України, разом з іншими доказами у справі.

Водночас, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі N 3-210гс14.

Для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, що полягає в протиправній поведінці (бездіяльності) особи, яка притягується до відповідальності, наявності вини у формі умислу або необережності та негативних наслідків. Відсутність складу цивільного правопорушення виключає можливість застосовувати до особи заходи відповідальності.

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК України).

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та зазначив, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, з урахуванням підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

З огляду на викладене, акт ревізії Управління Держаудитслужби (яке є уповноваженим органом державного фінансового контролю), є документом, що фіксує певні факти і обставини, які можуть стати підставою для «законної вимоги» контролюючого органу на адресу підконтрольного суб`єкта або для здійснення цим органом самостійно заходів до усунення виявлених порушень законодавства шляхом звернення до суду в інтересах держави.

З урахуванням наведеного, суд має оцінити акт ревізії як окремо, так і в сукупності доказів (співставити докази позивача, з доказами відповідача) та встановити, чи свідчить він з більшою вірогідністю про те, що позивачу заподіяно майнової шкоди внаслідок неправомірних дій відповідача.

Під час розгляду справи відповідач подав висновок експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 19 червня 2025 року за результатами економічної експертизи. Згідно з вказаним Висновком експерта за результатами проведеного дослідження, відповідно до наданих документів, встановлено, що висновки, викладені в Акті Західного офісу Держаудитслужби України №131308-22/4 від 27.06.2024 ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період з 01.01.2022 по 31.12.2023, щодо розміру матеріальної шкоди (збитків) на суму 364 652,83 грн військовій частині НОМЕР_1 за результатами фінансового-господарських операцій з придбання товару у ТОВ «ПІРАНЬЯ ТЕХ» в межах договору про закупівлю товарів (продукції) за державні кошти №4/СР/396 від 12.09.2023, документально не підтверджуються. За результатами проведеного дослідження судовим експертом встановлено, що врахування до ціни товару - «Система виявлення дронів в складі» і «Система постановки радіозавад в складі», що реалізувався в межах спірного договору, адміністративних та інших комерційних витрат ТОВ «Піранья Тех», є документально обґрунтованим відповідно до НП(С)БО 16 «Витрати» та Постанови КМУ №736 від 18.07.2023, а тому врахування ТОВ «Піранья Тех» до ціни товару - «Система виявлення дронів в складі» і «Система постановки радіозавад в складі» у сумі 5 500 000,00 грн, що реалізувався в межах договору про закупівлю товарів (продукції) за державні кошти №4/СР/396 від 12.09.2023, собівартості продукції, відсотку прибутку 23,74% від собівартості продукції, адміністративних та інших комерційних витрат товариства, є документально обґрунтованим.

Відповідно до частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.

За змістом статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що наявні докази підлягають оцінці щодо належності, допустимості та достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності. Жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд має у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог норм процесуального права щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та не відповідає вимогам пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України.

Таким чином, суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, які містяться в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Єдиним доказом, на який посилався позивач як на підтвердження завищення вартості виконаних робіт, є акт ревізії Державної аудиторської служби України №131308-22/4 від 247.06.2024. За змістом зазначеного звіту встановлене аудиторами «завищення» вартості товару ґрунтується виключно на правовому тлумаченні нормативних документів у сфері ціноутворення при закупівлі товару безпосередньо у виробника, а саме на висновку про відсутність підстав для включення адміністративних та інших операційних витрат до виробничої собівартості продукції.

Таким чином, зазначені у звіті обставини не стосуються обмежень граничного рівня прибутку, не свідчать про невідповідність визначених витрат умовам договору, не підтверджують неналежну якість робіт або виконання робіт у меншому обсязі, ніж передбачено договором. Фактично висновки аудиторського звіту зводяться до іншого бачення органом державного фінансового контролю порядку формування договірної ціни та застосування кошторисних норм.

Господарський суд звертає увагу на те, що питання правильності включення тих чи інших витрат до вартості робіт могло та повинно було бути перевірене замовником саме на стадії погодження договірної ціни та отримання погодженої продукції.

Окрім цього, умовами укладеного між сторонами договору прямо передбачено виробничі витрати в складі калькуляції ціни товару. Зокрема, відповідні положення містяться додатку №2 Договору від 12.09.2023.

Згідно з висновком експерта Київської незалежної судово-експертної установи від 19 червня 2025 року за результатами економічної експертизи, врахування ТОВ «Піранья Тех» до ціни товару - «Система виявлення дронів в складі» і «Система постановки радіозавад в складі» у сумі 5 500 000,00 грн, що реалізувався в межах договору про закупівлю товарів (продукції) за державні кошти №4/СР/396 від 12.09.2023, собівартості продукції, відсотку прибутку 23,74% від собівартості продукції, адміністративних та інших комерційних витрат товариства, є документально обґрунтованим.

Суд звертає увагу, що учасники справи не подавали клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи, одним із завдань якої є визначення вартості товарної продукції.

З огляду на подані докази в сукупності, крім акту ревізії, позивачем не надано суду жодних належних та допустимим доказів на підтвердження факту завищення вартості отриманої продукції. Відтак, керуючись стандартом більшої переконливості, Господарський суд Львівської області доходить висновку, що поданий відповідачем висновок економічної експертизи видається вірогіднішим, аніж акт ревізії.

Отже, включення відповідачем до вартості робіт відповідних витрат здійснювалося не всупереч умовам договорів, а, навпаки, відповідно до прямо погоджених сторонами умов договірних зобов`язань. При цьому зазначені договори у встановленому законом порядку недійсними не визнавалися, їх умови сторонами не оспорювалися та залишаються чинними.

Враховуючи надані сторонами докази та обставини справи, на переконання Господарського суду Львівської області, позивачем не доведено поданими доказами протиправну поведінку відповідача у вигляді порушення договірного зобов`язання, яке спричинило матеріальні збитки замовнику у розмірі 364652,83 грн, а відтак відсутній причинно-наслідковий зв`язок між заподіяною шкодою та поведінкою відповідача.

Господарський суд відзначає, що акт Державної аудиторської служби України від 27.06.2024 № 131308-22/4 є неналежним доказом порушення відповідачем зобов`язань за договором закупівлі та спричинення збитків позивачу на суму 364652,83 грн, у зв`язку із завищенням собівартості товару; акт ревізії не доводить протиправності поведінки відповідача (невиконання чи неналежного виконання ним своїх обов`язків за договором закупівлі товару), що у сукупності зі встановленими обставинами справи унеможливлює застосування до нього такого виду відповідальності, як відшкодування завданих збитків.

За таких умов Господарський суд Львівської області доходить висновку, що позивачем не підтверджено обґрунтованості та законності позовних вимог щодо стягнення з відповідача на його користь збитків, завданих неналежним виконанням умов договору в розмірі 364652,83 грн на підставі аудиторського звіту.

Поряд з цим слід зазначити, що звіт внутрішнього аудиту вказаного органу управління (контролю) може бути підставою для вжиття ним у межах своєї компетенції відповідних заходів реагування, у тому числі притягнення до відповідальності посадових осіб у встановленому чинним законодавством порядку, а не для встановлення певного зобов`язання у межах господарсько-договірних відносин.

Також слід зазначити, що спірний договір не оспорений у встановленому законом порядку, не визнаний недійсним ні повністю, ні в частині.

Виходячи із вищенаведеного, у Господарського суду Львівської області відсутні правові підстави для задоволення позову.

Судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 4, 7, 13, 14, 73, 74, 76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позовних вимог відмовити.

2.Судовий збір покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені статтями 256, 257 ГПК України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повне рішення складено 24.09.2026.

Суддя Уляна ДІЛАЙ