Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №911/2208/26 — Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" вересня 2026 р. Справа № 911/2208/26

Господарський суд Київської області у складі судді Фурсової С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за позовом Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Фемелі Резорт»(21036, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Максимовича, будинок №4; код ЄДРПОУ 44868350)

до фізичної особи-підприємця Хаврюти Максима Валерійовича( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

про стягнення 769 198,76 гривень

без повідомлення (виклику) сторін

РУХ СПРАВИ.СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Фемелі Резорт» до фізичної особи-підприємця Хаврюти Максима Валерійовича про стягнення 769 198,76 гривень, з яких: 607 745,75 гривень попередня оплата (аванс), 48 603,01 гривень 3% річних, 112 850,00 гривень інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за усним договором поставки від 03.08.2023.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.07.2026 справу № 911/2208/26 передано на розгляд судді Фурсової С.М.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2026 постановлено: позовну заяву прийняти до розгляду та відкрити провадження у справі № 911/2208/26;справу визнати малозначною, розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи, доказів; позивачу у строк протягом 5 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду пояснення (з відповідними доказами) з приводу того, чим підтверджується узгоджений сторонами строк поставки товару до 28.08.2023 (з огляду на визначення у розрахунку 3% річних та інфляційних втрат початкової дати прострочення з 29.08.2023).

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина одинадцята статті 242 ГПК України).

Пунктом 2 частини шостої статті 242 ГПК України визначено, що днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Позивач у даній справі має зареєстрований Електронний кабінет в системі «Електронний суд», а тому ухвала суду від 27.07.2026 про відкриття провадження у справі № 911/2208/26 доставлена йому до Електронного кабінету в підсистемі «Електронний суд», про що свідчать відомості автоматизованої системи документообігу суду.

Своєю чергою, відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету ЄСІТС, що підтверджується відомостями автоматизованої системи документообігу суду та наданою до позовної заяви відповіддю № 34144363, сформованою засобами ЄСІТС «Електронний суду», внаслідок чого копія ухвали суду від 27.07.2026 про відкриття провадження у справі № 911/2208/26направлена фізичній особі-підприємцю Хаврюті Максиму Валерійович засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_1 (трекінг відправлення R067239566658).

Поштове відправлення з копією вказаної ухвали суду повернуто на адресу суду з відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання».

Частинами третьою та сьомою статті 120 ГПК України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначений статтею 242 ГПК України, за змістом частини п`ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Згідно з положеннями частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду.

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено обов`язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулись до суду з відміткою про неможливість вручення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2021 у справі № 914/1191/20, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.

Факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду, у тому числі, у зв`язку із закінчення вставноленого терміну зберігання поштового відправлення, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Таким чином, судом вжито всі необхідні та можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, суд вважає, що він є таким, що належним чином повідомлений про наявність даного спору.

До Господарського суду Київської області17.08.2026 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відзив на позовну заяву обґрунтований наступним:

- двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває право вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває право вимагати від продавця її передачі. Однак виникнення таких правовідносин має бути підтверджено належними та допустимими доказами. Договір купівлі-продажу повинен містити істотні умови (сторони договору, предмет договору, умови про ціну, якість та кількість товару), без яких договір не вважається укладеним;

- позивач не довів належними та допустимими доказами факт погодження усіх істотних умов укладення правочину з відповідачем, а також порушення ним зобов`язання за усним договором поставки, що є його процесуальним обов`язком;

- позивачем не надано жодного доказу на підтвердження укладення усної домовленості саме від 03.08.2023 та зарахування коштів на її виконання. Долучені позивачем платіжні інструкції містять інші підстави платежів (посилання на інші дати, номери документів та рахунків), а отже, не можуть слугувати належними та допустимими доказами виконання або порушення зобов`язань за заявленим у позові усним договором від 03.08.2023.

За змістом положень статей 248, 252 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

З огляду на те, що під час розгляду справи судом створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті за наявними матеріалами.

Згідно з частиною четвертою статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Позивач стверджує, що між ним та фізичною особою-підприємцем Хаврютою Максимом Валерійовичем 03.08.2023 був укладений договір поставки в усній формі (спрощений спосіб), предметом якого є поставка паркетної інженерної тришарової дошки, корпусних меблів та еко-плит на об`єкт будівництва Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Фемелі Резорт».

В період часу з 03.08.2023 до 23.08.2024 Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельного кооперативу «Фемелі Резорт» перерахував на користь фізичної особи-підприємця Хаврюти Максима Валерійовича грошові кошти у загальному розмірі 1 719 095,95 гривень відповідно до таких платіжних доручень:

- платіжне доручення № 144 від 03.08.2023 на суму 43 825,20 гривень з призначенням платежу «сплата за паркетну дошку згідно договору № 12 від 02.08.2023, без ПДВ»;

- платіжне доручення № 174 від 29.08.2023 на суму 1 362 875,00 гривень з призначенням платежу «сплата за паркетну дошку згідно договору № 16 від 24.08.2023, без ПДВ»;

- платіжне доручення № 199 від 20.09.2023 на суму 206 960,00 гривень з призначенням платежу «сплата за паркетну дошку згідно договору № 16 від 24.08.2023, рахунку № 18 від 15.09.2023, без ПДВ»;

- платіжне доручення № 329 від 23.11.2023 на суму 34 040,00 гривень з призначенням платежу «сплата за меблі корпусні згідно договору № 16 від 24.08.2023, рахунку № 18 від 15.09.2023, без ПДВ»;

- платіжне доручення № 477 від 19.02.2024 на суму 10 000,00 гривень з призначенням платежу «доплата за меблі корпусні згідно договору № 16 від 24.08.2023, рахунку № 18 від 15.09.2023, без ПДВ»;

- платіжне доручення № 876 від 23.08.2024 на суму 61 395,75 гривень з призначенням платежу «сплата за дошку паркетну згідно рахунку № 14 від 22.07.2024, без ПДВ».

Зазначені у платіжних дорученнях рахунки-фактури та договори у матеріалах справи відсутні та позивач їх до суду не надав.

Відповідно до наданих видаткових накладних № 8 від 15.08.2023 та № 9 від 25.08.2023, фізична особа-підприємець Хаврюта Максим Валерійович передав Обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Фемелі Резорт» товар на суму 43 825,20 гривень та 1 067 525,00 гривень відповідно, а саме паркетну дошку та еко-плиту.

У графі «договір» вказаних видаткових накладних зазначено «основний».

Позивач наголошує, що у подальшому відповідач мав допоставити замовлену продукцію, авансування якої здійснено Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельного кооперативу «Фемелі Резорт» на суму 607 745,75 гривень, проте станом на 28.04.2026 відповідач не виконав свого зобов`язання, що підтверджується відсутністю видаткових накладних, актів приймання-передачі товару. У призначеннях платежу зазначених платіжних інструкцій міститься посилання на номери «договору №12 від 02.08.2023», «договору №16 від 24.08.2023» та «рахунку № 14 від 22.07.2024». Вказані посилання не свідчать про укладення між сторонами окремих письмових договорів поставки. Фактичні договірні відносини між сторонами виникли та здійснювались в усній формі відповідно до частини першої статті 205 та частини першої статті 206 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), шляхом погодження істотних умов поставки (найменування, кількість та ціна товару) у робочому порядку та подальшого часткового виконання сторонами взятих на себе зобов`язань – здійснення позивачем попередньої оплати та поставки відповідачем частини товару за видатковими накладними. Зазначені у платіжних дорученнях номери договорів і рахунку є внутрішніми обліковими (розрахунковими) реквізитами, що використовувались сторонами для ідентифікації окремих партій поставки та платежів у межах єдиних усних домовленостей, і не змінюють кваліфікації правовідносин сторін як поставки за усним договором.

01.05.2026 Обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельного кооперативу «Фемелі Резорт» на адресу фізичної особи-підприємця Хаврюти Максима Валерійовича направлено засобами поштового зв`язку претензію про повернення грошових коштів у розмірі 607 745,00 гривень (номер відправлення 21 02100287506).

Відповідно до відомостей, розміщених на офіційному вебсайті Акціонерного товариств «Укрпошта» поштове відправлення 21 021 0028 7506адресату не вручене та повернулось відправнику через закінчення встановленого терміну зберігання.

Звертаючись до суду з позовом, позивач зазначає, що відповідачем в порушення взятих на себе зобов`язань за укладеним у спрощений спосіб договором поставки, не поставлено ані оплачений товар, ані повернуто грошові кошти.

Крім того, позивачем відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, нараховано 3% річних за період з 29.08.2023 по 28.04.2026 у розмірі 48 603,01 гривень, а також інфляційні втрати за період з вересня 2023 року по квітень 2026 року у розмірі 112 850,21 гривень.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт погодження усіх істотних умов укладення правочину з відповідачем, а також порушення ним зобов`язання за усним договором поставки від 03.08.2023, що є його процесуальним обов`язком.

Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні судового рішення. Висновки суду.

Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ГПК України).

За змістом статей 173, 174, 179 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на серпень 2023 року) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір.

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами – юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочин – це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв волі учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до частини першої статті 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Частиною першою статті 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно зі статтею 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно зі статтею 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених у статті 11 цього Кодексу, зокрема, договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).

Окремим видом зобов`язання є договір поставки, до якого застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 ЦК України).

У частині першій статті 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Отже, суб`єктом підприємницької діяльності за договором поставки має бути продавець (постачальник). Вимоги наявності такого статусу для покупця немає. Покупець має право використовувати товар, отриманий за договором поставки, у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням.

Таким чином, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває право вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває право вимагати від продавця її передачі.

Однак виникнення таких правовідносин має бути підтверджено належними та допустимими доказами. Договір купівлі-продажу (поставки) повинен містити істотні умови (сторони договору, предмет договору, умови про ціну, якість та кількість товару), без яких договір не вважається укладеним.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 184 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на серпень 2023 року) укладання договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з дотриманням загального порядку укладання договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу.

Частиною першою статті 181 Господарського кодексу України (в редакції, чинній станом на серпень 2023 року) передбачено, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частини друга та третя статті 180 Господарського кодексу України, в редакції, чинній станом на серпень 2023 року).

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно з положеннями статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

За змістом статей 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи статті 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зауважує, що стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Сукупність наведеного свідчить про те, що виникнення у кожної зі сторін у справі прав та обов`язків за договором поставки (купівлі-продажу) має бути підтверджено належними та допустимими доказами. Договір поставки (купівлі-продажу) обов`язково повинен містити істотні умови (сторони договору, предмет договору, умови про ціну, якість та кількість, строк дії договору), без яких договір не вважається дійсним, а таких істотних погоджених умов позивач не довів, що є його процесуальним обов`язком.

При цьому, надані позивачем копії видаткових накладних № 8 від 15.08.2023 та № 9 від 25.08.2023 судом не приймаються, оскільки на підставі них неможливо встановити дійсні обставини справи та укладання у спрощений спосіб договору поставки від 03.08.2023, про який зазначає позивач, і проти укладання якого заперечує відповідач з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

У контексті зазначеного вище, суд наголошує, що наведені видаткові накладні, крім функцій первинних документів, що свідчать про здійснення господарський операцій, повинні мати реквізити щодо їх відношення до певного договору. Проте, підставою для поставки товару у видаткових накладних № 8 від 15.08.2023 та № 9 від 25.08.2023 зазначено саме «основний» договір, а не договір поставки від 03.08.2023.

Само собою здійснення відповідачем поставки товару позивачу за вказаними видатковими накладними не може свідчити про те, що поставка товару відбулась саме на підставі нібито договору поставки від 03.08.2023, укладеного у спрощений спосіб, а не на підставі будь-якого іншого правочину.

Водночас надані позивачем платіжні інструкції з різними реквізитами у призначеннях платежу не доводять укладання між сторонами договору поставки (купівлі-продажу) від 03.08.2023 у спрощений спосіб, оскільки позбавляють можливість встановити зв`язок доказів у їх сукупності, у тому числі, з урахуванням того, що жодного рахунку-фактури чи іншого правочину, укладеного у письмовій формі, на які є посилання у призначеннях платежу таких платіжних інструкцій, позивачем суду не надано.

Пунктом 41 розділу ІІ Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 163 (зі змінами) визначено, що платник заповнює реквізит «Призначення платежу» платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Надавач платіжних послуг платника перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у пункті 41 розділу II цієї Інструкції, лише за зовнішніми ознаками.

Суд зазначає, що дії позивача з перерахування відповідачу коштів не є логічно-послідовним з огляду як на проміжки часу між такими платежами, так і тривалість часу після дати, з якої позивач вважає, що договір поставки в усній формі (укладений у спрощений спосіб) був укладений, а також враховуючи день прострочення зобов`язання – 29.08.2023, який визначено позивачем у розрахунку ціни позову.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.07.2026 постановлено, зокрема, позивачу у строк протягом 5 днів з дня отримання цієї ухвали надати суду пояснення (з відповідними доказами) з приводу того, чим підтверджується узгоджений сторонами строк поставки товару до 28.08.2023 (з огляду на визначення у розрахунку 3% річних та інфляційних втрат початкової дати прострочення з 29.08.2023).

Вимоги вказаної ухвали суду позивачем не виконано.

Частиною другою статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) – це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина «venirecontrafactumproprium» (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі – «non conceditvenire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини «venire contra factum proprium» знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Поряд з цим, умовою застосування частини другої статті 693 ЦК України є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту положень статей 525, 526, 663, 693 ЦК України слідує, що покупець має право вимагати повернення суми попередньої оплати у разі невиконання продавцем зобов`язання передати товар у строк, встановлений договором або законом. Для задоволення вимог покупця щодо повернення суми попередньої оплати суд повинен установити факт прострочення продавця щодо передачі товару, факт належного виконання покупцем своїх обов`язків за договором, а звідси – і право покупця вимагати повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, суд зазначає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 607 745,75 гривень попередньої оплати (авансу), за договором поставки від 03.08.2023, про укладання якого у спрощений спосіб зазначає позивач, так само як і не доведено факту прострочення продавця щодо передачі товару, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог у цій частині.

Оскільки вимоги позивача про стягнення з відповідача 48 603,01 гривень 3% річних та 112 850,00 гривень інфляційних втрат є похідними від вимог про стягнення попередньої оплати (авансу) через неналежне, на думку позивача, виконання відповідачем своїх зобов`язань, то вказані позовні вимоги також не підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В

У задоволенні позовних вимог Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельного кооперативу «Фемелі Резорт» до фізичної особи-підприємця Хаврюти Максима Валерійовича про стягнення 769 198,76 гривень, з яких: 607745,75 гривень попередня оплата (аванс), 48 603,01 гривень 3% річних, 112 850,00 гривень інфляційні втрати відмовити повністю.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Північного апеляційного господарського суду.

Рішення складено та підписано 24.09.2026.

Позивач: Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельного кооперативу «Фемелі Резорт»(21036, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Максимовича, будинок №4; код ЄДРПОУ 44868350)

Відповідач: фізична особа-підприємець Хаврюта Максим Валерійович ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

Суддя С.М. Фурсова