Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №907/473/26 — Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/473/26

Суддя Господарського суду Закарпатської області Пляцко У. М.,

за участю секретаря судового засідання Дубик Д. С.

Розглянула матеріали справи

за позовом Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», м. Київ

в особі Філії «Карпатський лісовий офіс», м. Ужгород

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Отель Уединение», м. Ужгород

про припинення дії земельного сервітуту, розірвання договору, повернення земельної ділянки та стягнення 5605,34 грн,

За участю представників:

позивача – Левицький А. О., адвокат, ордер серії АО № 1214958 від 23.01.2026;

відповідача – не з`явився;

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИЛА:

Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Філії «Карпатський лісовий офіс» звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Отель Уединение» в якому просить суд (з урахуванням заяви позивача від 12.06.2026 про зменшення розміру позовних вимог):

- припинити дію земельного сервітуту, згідно з договором № 55 від 03.02.2020 про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 212385000:03:001:0002, укладеного між Державним підприємством «Рахівське лісове дослідне підприємство» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Отель Уединение», номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право: 35556866 від 14.02.2020;

- розірвати договір № 55 про встановлення земельного сервітуту, укладений 03 лютого 2020 року між Державним підприємством «Рахівське лісове дослідне підприємство» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Отель Уединение»;

- зобов`язати Відповідача повернути Позивачу частину земельної ділянки з кадастровим номером 212385000:03:001:0002 площею 0,10 га в стані до встановлення земельного сервітуту, усунувши всі об`єкти та інші обтяження, що були створені або встановлені в межах користування сервітутом;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Отель Уединение» 4351,42 грн заборгованість за договором про встановлення земельного сервітуту № 55 від 03.02.2020 та 1253,93 грн пені за період з 01.01.2021до 31.05.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані, серед іншого, неналежним виконанням відповідачем умов договору про встановлення земельного сервітуту № 55 від 03.02.2020.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 907/473/26 визначено головуючого суддю Пляцко У.М., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 травня 2026 року.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 07 травня 2026 року суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження, встановив сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи та призначив у справі підготовче засідання на 02 червня 2026 року.

Крім того, вказаною ухвалою про відкриття провадження у справі суд, у порядку абз. 3 ч. 7 ст. 42 ГПК України, звернув увагу відповідача на його обов`язок зареєструвати свій електронний кабінет на виконання вимог частини шостої статті 6 ГПК України, а також на приписи ч. 10 ст. 165 ГПК України, відповідно до яких суд має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку.

У підготовчому засіданні 02 червня 2026 року суд постановив ухвалу, якою відклав підготовче засідання на 24 червня 2026 року з огляду на заявлене представником позивача клопотання про відкладення підготовчого засідання з метою уточнення ціни позову.

12 червня 2026 року представник позивача подав до суду через систему «Електронний суд» заяву від 12.06.2026 про зменшення розміру позовних вимог з долученими документами та доказами надіслання копії такої заяви відповідачу.

Ухвалою від 24 червня 2026 року суд постановив прийняти до розгляду заяву позивача від 12.06.2026 про зменшення розміру позовних вимог та здійснювати подальший розгляд справи з урахуванням змінених позовних вимог, а також відклав підготовче засідання у справі на 22 липня 2026 року продовживши строк підготовчого провадження у справі № 907/473/26 на тридцять днів.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 22.07.2026 підготовче провадження у справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.08.2026.

Відповідно до статей 177, 182, 185 ГПК України підготовче провадження спрямоване, зокрема, на остаточне визначення предмета спору, позовних вимог, обставин, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів, після виконання чого суд закриває підготовче провадження та призначає справу до розгляду по суті.

У судових засіданнях з розгляду справи по суті 18.08.2026 та 11.09.2026 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та надав пояснення щодо обставин спору. Відповідач участі уповноваженого представника у судових засіданнях не забезпечив. Судом з`ясовано обставини справи та безпосередньо досліджено наявні у матеріалах справи докази.

Відповідач не скористався наданим йому правом заперечити проти позовних вимог та надати суду відзив на позов. Ухвали суду від 07.05.2026, 02.06.2026, 24.062026, 22.07.2026 та від 18.08.2026 які надіслані судом на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань адресу місцезнаходження відповідача (88000, м. Ужгород, вул. Василя Гаджеги, 1 Б) повернуті без вручення відповідачу із зазначенням причини невручення “Адресат відсутній”, що підтверджується довідками Укрпошти та вбачається з відомостей з вебсайту Укрпошти щодо відстеження рекомендованих відправлень.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, зокрема, містяться висновки, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Відповідно до ч. ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Порядок вручення судових рішень визначено у ст. 242 ГПК України, за змістом ч. 5 якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Частиною 11 статті 242 ГПК України визначено, що у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Системний аналіз ст. ст. 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 81, 82, 83, 99, 101 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі. (схожа правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19 та від 01.04.2025 у справі №908/1766/24).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вважається належним чином повідомленим про розгляд цієї справи в суді, мав достатньо часу та можливості надати свої заперечення з приводу предмета спору, та докази, які мають значення для розгляду справи по суті.

Після завершення з`ясування обставин справи та перевірки їх доказами суд перейшов до ухвалення рішення.

Ураховуючи належне повідомлення відповідача про розгляд справи, неподання ним відзиву та відсутність обставин, які перешкоджали вирішенню спору, суд розглянув справу за наявними матеріалами. Такий порядок відповідає статті 202 ГПК України, за якою неявка належним чином повідомленого учасника за загальним правилом не перешкоджає розгляду справи, а повторна неявка є підставою для розгляду справи за його відсутності.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором про встановлення земельного сервітуту №55 від 03.02.2020.

Позивач зазначає, що за вказаним договором на користь ТОВ «Отель Уединение» установлено строковий платний земельний сервітут щодо частини земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 2123685000:03:001:0002, для прокладення водопроводу.

Право земельного сервітуту зареєстровано 14.02.2020 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 35556866.

За умовами договору сервітут установлено строком на 30 років, а сервітуарій зобов`язався вносити встановлену договором плату за користування земельним сервітутом.

Позивач стверджує, що відповідач протягом тривалого часу зазначеного обов`язку належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Первісно розмір грошових вимог був визначений позивачем у сумі 12 994,23 грн.

Після відкриття провадження у справі позивачем проведено перевірку здійснених нарахувань, за результатами якої виявлено помилку у визначенні заборгованості та здійснено відповідне коригування.

З урахуванням заяви від 12.06.2026 про зменшення розміру позовних вимог позивач остаточно просить стягнути з відповідача 4 351,42 грн заборгованості та 1 253,93 грн пені.

Посилаючись на тривале невиконання відповідачем передбаченого договором обов`язку щодо внесення плати, позивач вважає, що відповідач порушує умови, на яких йому надано право обмеженого користування чужою земельною ділянкою.

У зв`язку з цим позивач просить припинити дію земельного сервітуту, зареєстрованого на підставі договору №55 від 03.02.2020, розірвати зазначений договір та зобов`язати відповідача повернути частину земельної ділянки площею 0,10 га у стані, що існував до встановлення земельного сервітуту.

Таким чином, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог предметом судового розгляду є вимоги про:

· припинення дії земельного сервітуту;

· розірвання договору №55 від 03.02.2020;

· повернення частини земельної ділянки площею 0,10 га;

· стягнення 4 351,42 грн заборгованості та 1 253,93 грн пені.

Правова позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Заперечень щодо обставин укладення договору №55 від 03.02.2020, встановлення та державної реєстрації земельного сервітуту, а також письмових заперечень щодо заявлених позивачем вимог матеріали справи не містять.

Доказів внесення плати за договором за спірний період, погашення заявленої позивачем заборгованості чи інших доказів на спростування обставин, покладених в основу позову, відповідачем суду не подано.

Водночас неподання відповідачем відзиву та доказів на спростування позову не має наслідком автоматичного визнання заявлених позивачем вимог обґрунтованими та не звільняє суд від обов`язку надати оцінку доказам, на яких такі вимоги ґрунтуються.

За змістом статті 178 ГПК України відповідач має право подати суду відзив і докази, що підтверджують його заперечення; у разі їх неподання спір вирішується з урахуванням наявних у справі матеріалів.

ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ОБСТАВИНИ

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази в їх сукупності, суд установив такі обставини.

Встановлення наявності підстав для правонаступництва позивача.

Правонаступництво ДСГП «Ліси України» щодо прав та обов`язків ДП «Рахівське лісове дослідне господарство» підтверджується постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.2022 №1003, наказом Держлісагентства від 28.10.2022 №844 про припинення останнього шляхом приєднання до ДСГП «Ліси України» та передавальним актом, затвердженим наказом Держлісагентства від 16.01.2023 №138.

Надалі у зв`язку із закриттям філії «Рахівське лісове дослідне господарство» наказом ДСГП «Ліси України» від 18.10.2024 №1884 її активи, пасиви та документацію передано філії «Карпатський лісовий офіс», що підтверджується передавальним актом, затвердженим наказом від 31.12.2024 №2340.

Повноваження філії «Карпатський лісовий офіс» діяти від імені ДСГП «Ліси України» та представляти його інтереси в судах визначені Положенням про філію, затвердженим наказом від 27.02.2026 №188.

Зазначені документи в їх сукупності підтверджують перехід до ДСГП «Ліси України» прав та обов`язків реорганізованого державного підприємства, які випливають, зокрема, зі спірного договору.

Водночас зміна суб`єкта права на земельну ділянку сама по собі не припиняє встановленого щодо неї сервітуту. Частина перша статті 101 ЗК України прямо передбачає збереження дії земельного сервітуту в разі переходу прав на земельну ділянку до іншої особи.

Отже, проведена реорганізація не припинила спірного сервітуту та не звільнила відповідача від виконання пов`язаних із ним обов`язків.

03.02.2020 між Державним підприємством «Рахівське лісове дослідне господарство» як володільцем земельної ділянки та Товариством з обмеженою відповідальністю «Отель Уединение» як сервітуарієм укладено договір №55 про встановлення земельного сервітуту.

Предметом договору є встановлення на користь відповідача строкового платного земельного сервітуту щодо частини земельної ділянки площею 0,1000 га, яка входить до складу земельної ділянки площею 2710,5235 га з кадастровим номером 2123685000:03:001:0002, цільове призначення якої — для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг.

Згідно з умовами договору земельний сервітут установлено для реалізації права на прокладення водопроводу.

Договором визначено, що сервітут є строковим та встановлюється на 30 років — до 03.02.2050 (п. 2.1).

Право земельного сервітуту зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.02.2020, номер запису про інше речове право 35556866.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 200875145 від 19.02.2020, убачається, що підставою виникнення іншого речового права є договір про встановлення земельного сервітуту №55 від 03.02.2020.

У Державному реєстрі зміст іншого речового права визначено як право користування земельною ділянкою (сервітут) для прокладення водопроводу, строком до 03.02.2050 з правом пролонгації. У відомостях про зареєстроване право також зазначено, що договір земельного сервітуту є платним.

Факт виникнення у відповідача права земельного сервітуту, його обсяг, строк, платний характер та земельна ділянка, щодо частини якої це право встановлено, підтверджуються як договором №55, так і відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сервітуарієм за зареєстрованим речовим правом є ТОВ «Отель Уединение».

Відповідно до пункту 3.1 договору плата по договору розрахована на один рік у розмірі 412,81 (чотириста дванадцять гривень 81 коп.) без ПДВ.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що обов`язок сервітуарія вносити плату один раз на рік, але не пізніше, ніж 1 грудня.

Порядок здійснення розрахунків та можливість перегляду розміру плати врегульовано розділом 3 договору.

При цьому договором передбачено не лише право відповідача користуватися відповідною частиною земельної ділянки в межах установленого сервітуту, але й кореспондуючі цьому праву обов`язки сервітуарія, зокрема щодо своєчасного внесення плати, дотримання встановлених договором умов користування земельною ділянкою та припинення її використання після припинення відповідного права.

Умовами договору також передбачено відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Зокрема, пунктом 6.2 договору визначено, що у разі несвоєчасного внесення плати за земельний сервітут сервітуарій, в інтересах якого його встановлено, сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати.

В розділі 5 договору передбачено можливість зміни його умов та розірвання за взаємною згодою сторін, а в разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору чи його розірвання — вирішення спору в судовому порядку.

Тобто при укладенні договору сторони безпосередньо пов`язали можливість його судового розірвання з фактом невиконання однією зі сторін прийнятих на себе договірних обов`язків.

Також із наданих позивачем документів убачається, що платіж за 2020 рік в розмірі 495,37 грн відповідачем здійснено 10.01.2022 (довідка-розрахунок без номера та дати).

Доказів подальшого внесення відповідачем передбаченої договором плати суду не подано.

Відповідач, який був обізнаний про розгляд цієї справи, доказів внесення плати за наступні періоди, погашення заборгованості або інших доказів належного виконання відповідного договірного обов`язку суду не подав.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань позивачем здійснювалися відповідні нарахування за договором. Додатково, після відкриття провадження у справі позивачем проведено перевірку здійснених нарахувань, за результатами якої виявлено помилку у первісному визначенні заборгованості та проведено її коригування.

На підтвердження остаточно визначеного розміру грошових вимог позивачем надано довідку-розрахунок за період з 01.01.2021 по 31.05.2026 без номера та дати, бухгалтерські документи та акт звіряння розрахунків за період січень 2025 – травень 2026, за яким заборгованість відповідача за договором становить 4 351,42 грн, а також за несвоєчасну сплату позивачем нараховано пеню в сумі 1 253,93 грн за період з 01.01.2021 по 31.05.2026.

Відповідач власного контррозрахунку не подав, доказів здійснення платежів, які не були враховані позивачем, суду не надав.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ ТА ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов`язання відповідно до статті 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

За змістом статті 98 ЗК України право земельного сервітуту є правом власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою.

Встановлення земельного сервітуту не позбавляє власника земельної ділянки, щодо якої його встановлено, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Відповідно до статті 100 ЗК України земельний сервітут може бути встановлений, зокрема, договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації.

Отже, за договором №55 від 03.02.2020 відповідач набув не право володіння земельною ділянкою на умовах оренди, а визначене за змістом та обсягом право обмеженого користування частиною чужої земельної ділянки для конкретної мети — прокладення водопроводу.

Водночас здійснення відповідачем такого права нерозривно пов`язане з виконанням обов`язків, установлених договором, оскільки спірний сервітут за волевиявленням сторін установлено як платний.

Як установлено судом, право земельного сервітуту відповідача зареєстроване 14.02.2020 за номером запису 35556866 щодо частини площею 0,1000 га земельної ділянки з кадастровим номером 2123685000:03:001:0002.

Таким чином, спірні правовідносини поєднують речово-правову складову — зареєстроване право обмеженого користування земельною ділянкою — та зобов`язальну складову, зміст якої визначається договором №55.

Ці правовідносини підлягають окремій правовій оцінці, оскільки розірвання договору та припинення зареєстрованого земельного сервітуту не є тотожними правовими наслідками.

Щодо розірвання договору №55 від 03.02.2020.

За змістом статті 611 ЦК України одним із правових наслідків порушення зобов`язання є припинення зобов`язання внаслідок розірвання договору.

Частиною першою статті 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Істотність порушення визначається через те, чи значною мірою позбавлена друга сторона того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Верховний Суд у постанові від 07.10.2021 у справі №925/1382/19 зазначив, що при вирішенні питання про істотність порушення договору необхідно встановити не лише факт порушення, а й наслідки такого порушення для іншої сторони, зокрема з`ясувати, чи є істотною різниця між тим, на що сторона мала право розраховувати, укладаючи договір, і тим, що вона фактично отримала.

У спірних правовідносинах сторони самостійно визначили підстави припинення договору.

Пунктом 5.1 договору сторони передбачили можливість його розірвання, а в разі недосягнення згоди щодо розірвання — вирішення спору в судовому порядку.

Пунктом 3.1 договору визначено річну плату у розмірі 412,81 грн без ПДВ, а умовами розділу 4 на сервітуарія покладено обов`язок своєчасно вносити плату за встановлення земельного сервітуту.

Право власника (землекористувача) земельної ділянки вимагати від особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення прямо передбачено земельним законодавством.

Матеріалами справи підтверджено здійснення відповідачем платежу за 2020 рік 10.01.2022. Доказів належного виконання цього обов`язку в подальшому матеріали справи не містять.

Відповідач доказів сплати за наступні періоди не подав та обставин тривалого невиконання відповідного договірного обов`язку не спростував.

Суд ураховує не лише сам факт невнесення окремого платежу, а тривалість та систематичність порушення, характер порушеного обов`язку та його значення для правовідносин сторін. При оцінці істотності порушення суд ураховує також його неодноразовість та тривалість.

Спірний сервітут установлено строком на 30 років. Протягом усього часу його існування відповідач зберігає зареєстроване речове право на обмежене користування чужою земельною ділянкою, тоді як внесення погодженої сторонами плати є одним з основних зустрічних майнових обов`язків сервітуарія.

Тривале користування відповідним правом без належного виконання передбаченого договором зустрічного обов`язку порушує погоджене сторонами співвідношення їх прав та обов`язків і позбавляє володільця земельної ділянки того, на що він розраховував, погоджуючись на встановлення платного сервітуту.

При оцінці систематичності порушення суд ураховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23, відповідно до якого систематичність передбачає два та більше випадки невиконання відповідного обов`язку. Зазначений висновок враховується судом у частині загального підходу до оцінки неодноразовості порушення грошового зобов`язання.

Отже, в цьому випадку суд виходить не з розміру несплаченої суми, а із систематичного невиконання протягом тривалого часу одного з основних обов`язків, на умовах виконання якого відповідачу надано довгострокове платне право користування чужою земельною ділянкою.

За встановлених обставин таке порушення є достатньою підставою для застосування передбаченого сторонами наслідку у вигляді розірвання договору.

Окрім цього, умовами пункту 5.1 договору передбачено можливість його розірвання за взаємною згодою сторін, а в разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору чи його розірвання — вирішення спору в судовому порядку. Цим же пунктом передбачено, що дострокове розірвання договору має здійснюватися за умови письмового попередження іншої сторони за два місяці.

Разом із тим предметом розгляду у цій справі є вимога про розірвання договору за рішенням суду у зв`язку з істотним порушенням відповідачем його умов, а не реалізація позивачем передбаченого договором права на одностороннє позасудове припинення договірних відносин.

Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною. Отже, підставою заявленої у цій справі вимоги є встановлене законом право сторони вимагати судового розірвання договору внаслідок істотного порушення його умов.

Верховний Суд виходить із того, що при застосуванні частини другої статті 651 ЦК України визначальним є встановлення судом істотності порушення, тобто того, чи внаслідок такого порушення друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. При цьому оцінюються характер і тривалість порушення, його наслідки, ступінь виконання договору та інші обставини конкретних правовідносин.

За встановлених у цій справі обставин невиконання відповідачем протягом тривалого часу обов`язку щодо внесення плати за встановлений на його користь земельний сервітут при одночасному збереженні та використанні ним права обмеженого користування земельною ділянкою свідчить про істотне порушення умов платного договору.

За таких обставин відсутність окремого двомісячного письмового попередження, передбаченого пунктом 5.1 договору, сама по собі не усуває передбаченого частиною другою статті 651 ЦК України права сторони звернутися до суду з вимогою про розірвання договору внаслідок його істотного порушення та не спростовує встановлених судом матеріально-правових підстав для такого розірвання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.02.2019 у справі №914/2649/17 виходила з того, що невикористання стороною процедури позасудового врегулювання питання про зміну чи розірвання договору саме по собі не позбавляє її права звернутися до суду з відповідною вимогою. Враховуючи, що позивач звернувся саме з вимогою про розірвання договору в судовому порядку у зв`язку з його істотним порушенням відповідачем, відсутність попереднього письмового повідомлення сама по собі не виключає можливості вирішення судом питання про розірвання договору за наявності передбачених частиною другою статті 651 ЦК України підстав.

Тривале невиконання відповідачем обов`язку зі сплати встановленої договором плати при одночасному збереженні за ним права обмеженого користування земельною ділянкою порушує співвідношення взаємних майнових інтересів сторін та значною мірою позбавляє позивача того майнового результату, на який він розраховував, укладаючи договір платного земельного сервітуту. За сукупністю встановлених обставин суд оцінює таке порушення як істотне у розумінні частини другої статті 651 ЦК України, що є самостійною передбаченою законом підставою для розірвання договору за рішенням суду.

З огляду на наведене вимога про розірвання договору №55 від 03.02.2020 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо припинення дії земельного сервітуту.

Розірвання договору, на підставі якого виникли зобов`язальні правовідносини сторін, саме по собі не підміняє необхідності вирішення питання щодо зареєстрованого речового права — земельного сервітуту.

Підстави припинення земельного сервітуту визначені спеціальними нормами земельного законодавства.

Відповідно до пункту «д» частини першої статті 102 ЗК України дія земельного сервітуту підлягає припиненню у разі порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі №906/1129/21 звернув увагу на необхідність розмежування припинення сервітуту як речового права та припинення договору, яким такий сервітут установлено, зазначивши, що порушення власником сервітуту умов користування ним є підставою для припинення саме сервітуту.

Таким чином, для застосування зазначеної норми суд має встановити не лише існування договірних правовідносин між сторонами, а й конкретне порушення особою, на користь якої встановлено сервітут, умов його здійснення.

У цьому випадку сервітут установлено сторонами як платний, що прямо закріплено договором №55 та відображено у відомостях Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Обов`язок своєчасного внесення плати передбачений договором серед обов`язків сервітуарія.

Таким чином, платність є однією з умов, на яких відповідачу надано право обмеженого користування чужою земельною ділянкою.

Як уже встановлено судом, відповідач протягом тривалого часу відповідного обов`язку не виконував, продовжуючи при цьому залишатися носієм зареєстрованого речового права, установленого строком до 03.02.2050.

Зазначене порушення не є одноразовим чи формальним, а має систематичний характер і стосується безпосередньо погоджених сторонами умов здійснення платного земельного сервітуту.

За таких обставин суд доходить висновку, що тривале невиконання відповідачем установленого договором обов`язку сервітуарія щодо внесення плати є порушенням умов користування земельним сервітутом у розумінні пункту «д» частини першої статті 102 ЗК України.

Тому наявні правові підстави для припинення дії земельного сервітуту щодо частини площею 0,1000 га земельної ділянки з кадастровим номером 2123685000:03:001:0002, зареєстрованого 14.02.2020, номер запису про інше речове право 35556866.

При цьому суд наголошує, що висновок про припинення сервітуту ґрунтується не лише на факті розірвання договору, а на встановленій судом самостійній передбаченій земельним законом підставі — порушенні сервітуарієм умов користування сервітутом.

Такий підхід відповідає необхідності розмежування правових підстав припинення договору та припинення встановленого на його підставі речового права.

Позивач також просить зобов`язати відповідача повернути частину земельної ділянки з кадастровим номером 2123685000:03:001:0002 площею 0,1000 га у стані, що існував до встановлення земельного сервітуту, усунувши об`єкти та інші обтяження, створені або встановлені в межах користування сервітутом.

Оцінюючи зазначену вимогу, суд виходить із правової природи земельного сервітуту.

У постанові від 01.02.2023 у справі №918/302/21 КГС ВС зазначив, що встановлення земельного сервітуту не означає вибуття земельної ділянки з володіння та користування її титульного користувача, а плата за встановлення сервітуту має компенсаційний характер.

Встановлення земельного сервітуту не передбачає передачі земельної ділянки сервітуарію у володіння на умовах оренди, а надає останньому визначене за змістом та обсягом право обмеженого користування чужою земельною ділянкою.

Відповідно припинення земельного сервітуту має наслідком припинення правової підстави для подальшого здійснення сервітуарієм такого користування.

Умовами договору №55 на сервітуарія покладено обов`язок після припинення дії сервітуту припинити використання відповідної частини земельної ділянки та привести її у стан, придатний для подальшого використання володільцем відповідно до її цільового призначення.

Як установлено судом, земельний сервітут поширюється на частину площею 0,1000 га земельної ділянки з кадастровим номером 2123685000:03:001:0002 та встановлений для прокладення водопроводу.

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для розірвання договору №55 та припинення зареєстрованого на його підставі земельного сервітуту, правова підстава для подальшого здійснення відповідачем обмеженого користування відповідною частиною земельної ділянки припиняється.

Збереження фактичного користування земельною ділянкою після припинення речового права суперечило б правовому наслідку припинення сервітуту та перешкоджало б позивачу здійснювати належні йому права щодо земельної ділянки без обмеження припиненим сервітутом.

Відтак вимога про зобов`язання відповідача повернути частину земельної ділянки площею 0,1000 га, щодо якої встановлено земельний сервітут, є похідною від задоволених судом вимог про розірвання договору та припинення сервітуту і підлягає задоволенню.

Щодо зазначення позивачем про необхідність усунення об`єктів та інших обтяжень суд виходить із того, що виконання обов`язку з повернення земельної ділянки має забезпечити фактичне припинення здійснення відповідачем прав, які становили зміст земельного сервітуту, та відновлення стану земельної ділянки, що існував до його встановлення.

При цьому суд не встановлює існування конкретних самочинно споруджених чи інших індивідуально визначених об`єктів, оскільки відповідні обставини не становлять самостійного предмета спору та належними доказами у справі не підтверджені.

Отже, вимога про повернення відповідної частини земельної ділянки підлягає задоволенню саме як правовий наслідок припинення сервітуту та відсутності в сервітуарія після цього правової підстави для подальшого обмеженого користування ділянкою.

Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі статтями 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, а обставини, які відповідно до законодавства мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

Таким чином, дослідивши надані сторонами докази, встановивши фактичні обставини справи та надавши їм правову оцінку, суд установив, що відповідач, набувши на підставі договору № 55 від 03.02.2020 строкове платне право земельного сервітуту, протягом тривалого часу не виконував передбаченого договором обов`язку щодо своєчасного внесення плати за користування земельним сервітутом.

Обов`язок сервітуарія своєчасно вносити плату за встановлення земельного сервітуту прямо передбачений умовами договору, а за несвоєчасне внесення такої плати пунктом 6.2 договору встановлено відповідальність у вигляді пені.

Установлене судом невиконання відповідачем зазначеного обов`язку має тривалий характер та стосується істотного для платного характеру спірних правовідносин обов`язку сервітуарія. Оцінюючи характер і тривалість такого порушення, а також установлені у справі обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для дострокового розірвання договору в судовому порядку.

При цьому умовами пункту 5.1 договору передбачено можливість його розірвання за взаємною згодою сторін, а в разі недосягнення згоди щодо розірвання договору — вирішення спору в судовому порядку.

Унаслідок припинення права земельного сервітуту правова підстава, на якій відповідачу було надано право обмеженого користування частиною земельної ділянки площею 0,1000 га, відпадає, а тому подальше користування відповідачем відповідною частиною земельної ділянки після припинення сервітуту не відповідатиме правовій підставі, на якій таке користування було надано, у зв`язку з чим така частина земельної ділянки підлягає поверненню позивачу відповідно до умов договору.

Водночас, договором №55 установлено платний характер земельного сервітуту та обов`язок відповідача своєчасно вносити відповідну плату. Матеріалами справи підтверджено здійснення відповідачем платежу за 2020 рік 10.01.2022; доказів здійснення платежів за наступні періоди матеріали справи не містять.

У ході розгляду справи позивач скоригував первісно заявлені нарахування та зменшив розмір вимоги про стягнення основної заборгованості до 4 351,42 грн. Відповідач доказів виконання грошового зобов`язання не подав.

Оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності, враховуючи встановлений договором платний характер сервітуту, тривале невиконання відповідачем відповідного грошового обов`язку, проведене позивачем коригування первісних нарахувань та відсутність доказів погашення заборгованості, суд доходить висновку про обґрунтованість вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 351,42 грн заборгованості.

Щодо стягнення пені.

За приписами статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2 договору №55 сторони передбачили відповідальність сервітуарія за несвоєчасне внесення плати за земельний сервітут у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день прострочення.

Таким чином, обов`язок відповідача сплатити пеню у разі прострочення виконання грошового зобов`язання безпосередньо передбачений договором.

Позивачем, з урахуванням здійсненого ним коригування нарахувань, заявлено до стягнення 1 253,93 грн пені.

Відповідач заперечень щодо застосування до нього передбаченої договором відповідальності, доказів своєчасного виконання основного грошового зобов`язання чи власного контррозрахунку пені суду не подав.

З огляду на встановлений судом факт порушення відповідачем грошового зобов`язання та наявність у пункті 6.2 договору прямо погодженої сторонами відповідальності за його несвоєчасне виконання, вимога про стягнення пені є такою, що ґрунтується на умовах укладеного сторонами договору.

За встановлених обставин вимога позивача про стягнення з відповідача 1 253,93 грн пені підлягає задоволенню.

За таких обставин, оцінивши докази в їх сукупності відповідно до статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Щодо судових витрат.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 10 649,60 грн, що підтверджується матеріалами справи (платіжна інструкція №31605 від 28.04.2026).

Згідно з частиною першою статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають покладенню на відповідача.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 86, 129, 221, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити.

2. Припинити дію земельного сервітуту, згідно договору № 55 про встановлення земельного сервітуту на частину земельної ділянки з кадастровим номером 212385000:03:001:0002, укладеного 03 лютого 2020 року між Державним підприємством «Рахівське лісове дослідне підприємство» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Отель Уединение», номер запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове: 35556866 від 14.02.2020.

3. Розірвати договір № 55 про встановлення земельного сервітуту, укладений 03 лютого 2020 року між Державним підприємством «Рахівське лісове дослідне підприємство» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Отель Уединение».

4. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Отель Уединение» повернути Позивачу частину земельної ділянки з кадастровим номером 212385000:03:001:0002 площею 0,10 га в стані до встановлення земельного сервітуту, усунувши всі об`єкти та інші обтяження, що були створені або встановлені в межах користування сервітутом.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Отель Уединение» (вул. Радіщева, будинок 1 Б, м. Ужгород, 88000 код ЄДРПОУ 37297151) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (вул. Руставелі Шота, 9А, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 44768034) в особі філії «Карпатський лісовий офіс» ДП «Ліси України» (вул. Собранецька, буд. 156, м. Ужгород, 88017, код ЄДРПОУ ВП 45554542) 4351,42 грн (чотири тисячі триста п`ятдесят одну гривню 42 копійки) боргу, 1253,93 грн (одну тисячу двісті п`ятдесят три гривні 93 копійки) пені та 10 649,60 грн (десять тисяч шістсот сорок дев`ять гривень 60 копійок) у повернення сплаченого судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Повне судове рішення складено та підписано 21.09.2026.

Суддя У. М. Пляцко