Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №904/1588/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2026 м.Дніпро Справа № 904/1588/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Демчини Т.Ю. (суддя-доповідач),

суддів: Кошлі А.О., Кучеренко О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «УКРСПЕЦМОНТАЖ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 (головуючий в першій інстанції Панна С.П.)

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «МІАН»

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «УКРСПЕЦМОНТАЖ»

про стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «МІАН» (надалі – ТОВ «НВП «Міан») звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «УКРСПЕЦМОНТАЖ» (надалі ТОВ НВП «Укрспецмонтаж») стягнення заборгованості за договором на виробництво та поставку товарів № 1409/23 від 14.09.2023 у розмірі 137992,50 грн, пені у розмірі 86639,12 грн, 3 % річних у розмірі 8960,06 грн та інфляційних втрат у розмірі 31678,93 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами укладений договір на виробництво і поставку товарів № 1409/23 від 14.09.2023, за умовами якого постачальник зобов`язався передати у власність покупця продукцію, а покупець - прийняти та своєчасно оплатити її. Вказує, що поставив відповідачу товар на загальну суму 1520952,00 грн, проте відповідач оплатив товар лише частково, в сумі 1382959,50 грн, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 137992,50 грн. У зв`язку з несвоєчасним виконанням зобов`язання, окрім основного боргу, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ НВП «Укрспецмонтаж» на користь ТОВ «НВП «Міан» заборгованість у сумі 265508,22 грн, з яких: основний борг - 137992,50 грн, пеня - 86638,55 грн, 3% річних у розмірі 9198,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 31678,93 грн; в іншій частині позовних вимог відмовлено. Цим же рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 3186,09 грн.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про укладення сторонами договору, часткове невиконання відповідачем його умов у частині своєчасної оплати за поставлений товар, наявність правових підстав для стягнення основної суми боргу, а також нарахування передбаченої договором пені та встановлених законом 3 % річних та інфляційних втрат у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання. Разом з тим, суд, перевіривши виконаний позивачем розрахунок, дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір пені (86639,12 грн) визначений неправильно, провів власний розрахунок та стягнув її у розмірі 86638,55 грн. При перевірці розрахунку 3% річних суд також виявив арифметичні помилки та стягнув правильно обчислену суму у розмірі 9198,24 грн.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги

Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач у справі - ТОВ НВП «Укрспецмонтаж» звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій заявлено вимогу скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1588/26 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апелянт вважає, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1588/26 ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та без надання оцінки всім аргументам учасників. Вказує, що ані позивачем, ані судом не було перевірено правильність найменування юридичної особи відповідача під час розгляду справи та, як наслідок, в оскаржуваному рішенні зазначено назву ТОВ «Укрспецмонтаж», тоді як правильна назва особи, до якої подано позов, — ТОВ НВП «Укрспецмонтаж» (код ЄДРПОУ 32448135). На переконання апелянта, вказана обставина має істотне значення, адже на території України зареєстровані й інші юридичні особи з тотожними назвами: ТОВ «Укрспецмонтаж» (код ЄДРПОУ 33011611) та ТОВ «Укрспецмонтаж» (код ЄДРПОУ 31757154), що створює правову невизначеність. Апелянт також зазначає, що суд не надав оцінки доводам відповідача щодо прострочення позивачем зустрічних зобов`язань з передачі належним чином оформлених документів, що виключає застосування до нього штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань, а також вину відповідача. Апелянт наголошує, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини, які мають значення для справи та ухвалив рішення за відсутності реального порушення прав позивача.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що вважає рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1588/26 законним та обґрунтованим, а апеляційну скаргу ТОВ НВП «Укрспецмонтаж» - такою, що не підлягає задоволенню. Згідно з доводами позивача, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Посилання апелянта на неправильне зазначення найменування відповідача в рішенні, на переконання позивача, не є підставою для скасування рішення, а ухвалою суду від 24.07.2026 виправлено описку та зазначено правильне найменування відповідача — ТОВ НВП «Укрспецмонтаж». Твердження апелянта про те, що суд не надав оцінки доводам відповідача, позивач вважає безпідставним, оскільки відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не подавав жодних процесуальних документів, а отже, не висловлював заперечень, які потребували б окремої оцінки. Зазначає, що доводи апелянта про те, що прострочення позивачем зобов`язань з передачі належним чином оформлених документів, а відсутність письмової претензії виключає застосування до відповідача штрафних санкцій, є безпідставними, адже усі первинні документи наявні в матеріалах справи, відповідач не надав доказів прострочення виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, а укладений між сторонами договір не передбачає преюдиції шляхом пред`явлення претензії, і досудовий порядок врегулювання спору у даному випадку не є обов`язковим. Позивач звертає увагу, що апелянт не вказує, які саме норми права порушені судом першої інстанції, вважає оскаржуване рішення таким, що повністю відповідає критеріям законності та обґрунтованості, ухваленим на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

4. Процедура апеляційного провадження

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 для розгляду даної апеляційної скарги визначено колегію суддів Центрального апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Демчини Т.Ю. (доповідач), суддів Кошлі А.О., Кучеренко О.І.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ НВП «Укрспецмонтаж» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у даній справі; призначено розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, а також витребувано матеріали вказаної справи з Господарського суду Дніпропетровської області.

27.07.2026 від ТОВ «НВП «Міан» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

31.07.2026 матеріали справи № 904/1588/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

5. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини

14.09.2023 між ТОВ «НВП «Міан» (постачальник) та ТОВ НВП «Укрспецмонтаж» (покупець) укладений договір на виробництво та поставку товарів № 1409/23, відповідно до п.2.1 якого постачальник зобов`язується поставляти та передавати у власність покупцю, а покупець зобов`язується її прийняти на умовах, визначених в цьому договорі.

Пунктом 2.2 договору передбачено, що найменування, асортимент та кількість товару зазначаються у специфікації.

Партією товару вважається найменування, кількість та асортимент товару, зазначені в одній специфікації, яка формується на підставі розрахунку покупця (інформативного документу про наміри сторін без зобов`язань для них) та після підписання сторонами якої у постачальника перед покупцем виникають зобов`язання щодо замовлення/виготовлення/поставки товару (п.2.3 договору).

Відповідно до п.3.1 договору, ціна кожної одиниці товару визначається за погодженням сторін та вказується у специфікації. До ціни товару включаються вартість тари, упаковки, навантажувальних робіт, транспортування виключно у випадку, якщо обрані такі умови поставки, а також маркетингові витрати постачальника на просування товару (ІР-телефонія, розробка/просування/підтримання Інтернет-сайтів, онлайн-консультанти, програми СКМ чи інші подібні, інші програми та технології для просування товару) за окремими заявками/домовленостями з покупцем.

В пункті 3.2 договору сторони визначили, що вартість однієї партії товару є вартістю товару, зазначеною у специфікації, за якою ця партія поставляється.

Згідно з п.5.1 договору, оплата здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника або в іншій формі та спосіб, що не заборонені чинним законодавством України.

Пунктом 5.2 договору передбачено, що покупець оплачує постачальнику кожну партію товару на підставі відповідної специфікації та у строки, що у ній зазначені. Постачальник надає рахунки для оплати. При 100 % попередній оплаті зобов`язання постачальника по виконанню специфікації не вступають в силу до моменту отримання постачальником такої 100 % передоплати. У випадку порушення такого строку покупцем, постачальник має право змінити строк поставки на відповідну кількість днів (п.5.3 договору).

Відповідно до п.9.3.1 договору, за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день погашення боргу.

У пункті 9.5 договору сторони дійшли згоди, що у випадку прострочення строків оплати, відповідно до ст.625 ЦК України покупець зобов`язаний сплатити постачальникові суму основного боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, пеню згідно п.9.3.1 договору, а також 3 % річних від простроченої суми.

Згідно з п.11.1 договору, він вважається укладеним і набуває чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє по 31 грудня 2023 року включно. Припинення дії договору не звільняє сторони від виконання всіх своїх зобов`язань, передбачених договором та невиконаних на момент припинення дії договору, в тому числі і зобов`язань, пов`язаних з оплатою товару згідно умов даного договору, а також від відповідальності за невиконання таких зобов`язань.

Пунктом 11.2 договору передбачено, що договір вважається пролонгованим на один календарний рік, якщо жодна із сторін не попередила іншу сторону про припинення його дії за один календарний місяць до закінчення зазначеного терміну.

До договору було складено Специфікацію № 1 на поставку товару на загальну суму 1520952,00 грн.

Позивачем на виконання умов договору відвантажено товару на суму 1520952,00 грн, що підтверджується видатковими накладними: № 71 від 25.10.2023 на суму 365178,00 грн, № 85 від 21.11.2023 на суму 260892,00 грн, № 88 від 06.12.2023 на суму 112287,00 грн, № 92 від 22.12.2023 на суму 782595,00 грн та товарно-транспортними накладними № Р71 від 25.10.2023, № Р85 від 21.11.2023, № Р88 від 06.12.2023, № Р92 від 22.12.2023. Також позивачем складені та зареєстровані податкові накладні на вказаний товар.

Відповідачем було здійснено оплату за поставлений товар на загальну суму 1382959,50 грн, про що свідчить платіжні інструкції: № 403 від 19.09.2023 на суму 400000,00 грн, № 422 від 09.10.2023 на суму 400000,00 грн, № 453 від 22.12.2023 на суму 332959,50 грн, № 464 від 29.12.2023 на суму 250000,00 грн.

Позивач звертався до відповідача з претензією № 2602/-26 від 26.02.2026 щодо сплати заборгованості за поставлену продукцію, у якій вимагав виконати зобов`язання за договором належним чином та перерахувати суму основного боргу у розмірі 137992,50 грн, 3 % річних у розмірі 8960,06 грн, інфляційне збільшення – 31678,93 грн та пеню – 86639,12 грн.

З розрахунком позивача, розмір основного боргу становить 137992,50 грн, пеня за період з 29.12.2023 по 25.02.2026 – 86639,12 грн, 3 % річних за період з 29.12.2023 по 19.03.2026 – 8960,06 грн та інфляційне збільшення – 31678,93 грн з січня 2024 року по лютий 2026 року.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

За змістом ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає, що неустойкою (пенею, штрафом) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

6. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Предметом апеляційного оскарження є висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача залишку боргу за поставлений товар, а також нарахованих за порушення строків виконання зобов`язання пені, 3 % річних та інфляційного збільшення суми боргу.

Апелянт зазначає, що суд не перевірив правильність найменування відповідача, зазначивши у судовому рішенні, зокрема, ТОВ «Укрспецмонтаж» замість правильного ТОВ НВП «Укрспецмонтаж», не оцінив доводи щодо прострочення позивачем зустрічних зобов`язань з передачі належно оформлених документів, що виключає вину відповідача у допущеному простроченні та, відповідно, застосування штрафних санкцій, звертає увагу на відсутність реального порушення прав позивача.

Позивач не погоджується з доводами апелянта, зазначає, що наведені в апеляційній скарзі доводи не є підставою для скасування рішення, оскільки відповідною ухвалою суду виправлено допущену у рішенні описку та зазначено правильне найменування відповідача, звертає увагу, що відповідач під час розгляду справи в суді першої інстанції не подавав жодних процесуальних документів та не висловлював заперечень, які потребували б окремої оцінки, а доводи апелянта про прострочення позивачем зобов`язань з передачі належним чином оформлених документів є безпідставними, адже усі документи складались вчасно та були надані суду, крім того, досудовий порядок урегулювання спору згідно з умовами укладеного договору не є обов`язковим.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено місцевим господарським судом у рішенні та не оспорюється учасниками справи, 14.09.2023 між ТОВ «НВП «Міан» та ТОВ НВП «Укрспецмонтаж» укладено договір на виробництво та поставку товарів № 1409/23, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставляти та передавати у власність покупця товар, а покупець - приймати товар та оплачувати його на визначених договором умовах. Позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 1520952,00 грн, що підтверджується видатковими накладними. Відповідачем здійснено часткову оплату поставленого товару на загальну суму 1382959,50 грн, що підтверджується платіжними інструкціями. Заборгованість відповідача за поставлений товар становить 137992,50 грн.

Щодо доводів апелянта про неправильне зазначення найменування відповідача в оскаржуваному рішенні, колегія суддів зазначає наступне.

За змістом ч.ч.1, 2 ст.243 ГПК України, суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки. Питання про внесення виправлень вирішується без повідомлення учасників справи, про що постановляється ухвала.

У постанові від 04.09.2019 у справі № 9901/87/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що опискою є зроблена судом механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка в рішенні, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо). Однак, виправленню підлягають лише ті описки, які мають істотний характер. До таких, зокрема, належить написання прізвищ та імен, адрес, зазначення дат і строків.

У постанові від 16.07.2025 у справі № 240/27706/23 міститься аналогічний висновок. У цій справі Верховний Суд також зауважив, що особливо це стосується резолютивної частини рішення, адже будь-яка описка у цій частині судового рішення має істотне значення та може утруднити його виконання.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 24.07.2026 у справі № 904/1588/26 виправлено описку, допущену у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026, а саме: зазначено правильне найменування відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Укрспецмонтаж».

Неправильне зазначення у оскаржуваному рішенні найменування відповідача є опискою, допущеною при друкуванні його тексту, носить технічний характер, не зачіпає суті рішення та не впливає на правильність висновків суду по суті спору. На час перегляду справи в апеляційному порядку за апеляційною скаргою відповідача, зазначена описка усунута в порядку, передбаченому процесуальним законом, відтак, доводи апеляційної скарги у цій частині не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення. Колегія суддів зауважує, що сама по собі описка в найменуванні сторони не свідчить про неправильне вирішення спору по суті, не призвела до ухвалення незаконного рішення, а судом першої інстанції було правильно встановлено суб`єктний склад правовідносин, що підтверджується матеріалами справи, зокрема договором, специфікацією та первинними документами, в яких зазначено код ЄДРПОУ відповідача - 32448135.

Зміст апеляційної скарги відповідача містить твердження, що судом першої інстанції не було надано оцінки його доводам. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників за наявними в матеріалах справи документами та направлення ухвали від 31.03.2026 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді до електронного кабінету відповідача (доставлена 31.03.2026 о 18:41 год.), відповідач, будучи належним чином повідомленим про розгляд справи, не скористався своїм правом на подання відзиву, будь-яких заяв по суті справи чи заяв з процесуальних питань не подавав, не висловив жодних заперечень проти позовних вимог. За таких обставин посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не було надано оцінки його доводам, є безпідставними, оскільки такі доводи в суді першої інстанції відповідачем не наводились, отже, не були предметом оцінки місцевого господарського суду.

Стосовно доводів апелянта про те, що прострочення позивачем зобов`язань з передачі належним чином оформлених документів, а також відсутність письмової претензії виключають застосування до відповідача штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 538 ЦК України, виконання свого обов`язку однією зі сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

За змістом ч.ч.1,2 ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок, виконання зобов`язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Для застосування наслідків, передбачених ст.ст.538, 613 ЦК України, необхідним є встановлення, що саме поведінка кредитора створила неможливість виконання боржником відповідного обов`язку або перебувала у безпосередньому причинному зв`язку з невиконанням такого обов`язку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2026 у справі № 910/10101/25.

Колегія суддів зазначає, що прострочення кредитора полягає або в безпідставній відмові від прийняття належного виконання, або в невиконанні кредиторських обов`язків, або в інших діях чи бездіяльності з боку кредитора, які не дозволяють боржнику виконати зобов`язання належним чином. Якщо прострочення боржника - це прострочення у виконанні зобов`язання, то прострочення кредитора - це прострочення у прийнятті виконання зобов`язання. Виконання зобов`язання боржником може бути відстрочене на час прострочення кредитора, якщо останній не вчинив дій, необхідних для виконання. Тобто в такому випадку боржник не буде вважатися таким, що прострочив, та не буде нести за це відповідальність до моменту вчинення кредитором передбачених договором необхідних дій.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що для застосування положень ст.ст.612-613 ЦК України необхідно встановити, що кредитор дійсно не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов`язок. У даній справі апелянт посилається на те, що позивач прострочив передачу належним чином оформлених та засвідчених обома сторонами документів, передбачених договором. Проте, як свідчать матеріали справи, усі первинні документи, зокрема, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, податкові накладні з доказами їх реєстрації – складені вчасно та наявні в матеріалах справи, а видаткові накладні підписані з обох сторін без зауважень. Відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що позивач прострочив надання будь-яких документів, передбачених договором, та не звертався до позивача з відповідною вимогою. Отже, доводи апелянта про прострочення позивача як кредитора є недоведеними.

Відповідно до ст.19 ГПК України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Договір на виробництво та поставку товарів № 1409/23 від 14.09.2023 не передбачає пред`явлення претензії як обов`язкової передумови звернення за судовим захистом. Законом також не встановлена обов`язковість досудового врегулювання спору для такої категорії правочинів. Відтак, досудовий порядок врегулювання спору не є обов`язковим для даної категорії спорів, а відсутність письмової претензії не перешкоджає зверненню до суду та не виключає застосування штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Разом цим, колегія суддів констатує, що матеріали справи містять претензію № 2602/-26 від 26.02.2026, в якій позивач вимагав від відповідача сплатити залишок боргу та нараховані штрафні санкції та компенсаційні нарахування.

Щодо доводів апелянта про відсутність вини відповідача у простроченні виконання зобов`язання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Отже, тягар доведення відсутності вини у порушенні зобов`язання покладається на особу, яка порушила зобов`язання.

У даній справі відповідач не надав суду жодних доказів на підтвердження вжиття ним усіх залежних від нього заходів для належного виконання зобов`язання з оплати поставленого товару. Відповідач не надав суду доказів відсутності боргу чи контррозрахунку стягуваної суми, доводи позивача не спростував. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за поставлений товар, передбаченої умовами договору пені та відповідальності у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання.

З наведеними місцевим господарським судом у оскаржуваному рішенні розрахунками за заявлені періоди пені, 3 % річних та інфляційних втрат колегія суддів апеляційного суду погоджується, такі розрахунки є математично та логічно правильними.

У той же час, колегія суддів звертає увагу на допущену позивачем помилку у визначенні ціни позову. Так, позовна заява ТОВ «НВП «Міан» містить вимоги стягнути з ТОВ НВП «Укрспецмонтаж»: заборгованість у розмірі 137992,50 грн; пеню у розмірі 86639,12 грн; 3 % річних у розмірі 8960,06 грн та інфляційні втрати у розмірі 31678,93 грн. Сукупний грошовий розмір вимог складає: 137992,50 грн + 86639,12 грн + 8960,06 грн + 31678,93 грн = 265270,61 грн. Натомість у позові зазначено, що цей сукупний розмір вищезазначених вимог складає 268002,37 грн.

Частиною 2 ст.237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Разом з тим, відповідно до прохальної частини позову, позивач заявив до стягнення 3 % річних у розмірі 8960,06 грн, однак у оскаржуваному рішенні судом зазначено, що вказану вимогу задоволено частково та стягнуто 3 % річних в сумі 9198,24 грн, тобто у розмірі, більшому за заявлений позивачем.

У постанові верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 912/1725/22 викладено висновок, згідно з яким принцип диспозитивності у господарському процесі означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує у позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Імперативною нормою ч.2 ст.237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

У даній справі колегія суддів встановила, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог та стягнув з відповідача борг у більшому розмірі, ніж було заявлено позивачем, задовольнивши позовну вимогу про стягнення 3 % річних у розмірі 9198,24 грн, а всього вимог на загальну суму 265508,22 грн, у той час як позивач заявив до стягнення 3 % річних у розмірі 8960,06 грн, а всього вимог на загальну суму 265270,61 грн.

Допущене порушення норм процесуального права є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення 3 % річних, а саме: для зменшення стягнутої суми з 9198,24 грн до 8960,06 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1588/26 підлягає залишенню без змін, оскільки встановлені судом обставини справи підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, висновки суду відповідають нормам матеріального права, а доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують.

7. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За змістом ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, крім іншого, є: порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.2 ст.277 ГПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Частиною 4 ст.277 ГПК України передбачено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи в частині наявності правових підстав для стягнення з відповідача основного боргу за договором на виробництво та поставку товарів, пені та інфляційних втрат, надав їм належну юридичну оцінку та ухвалив законне й обґрунтоване рішення у цій частині.

Разом з тим, колегія суддів встановила, що суд першої інстанції припустився порушення норм процесуального права при визначенні належного до стягнення розміру 3 % річних від простроченого боргу, що призвело до неправильного вирішення справи у цій частині. Допущене порушення норм процесуального права є підставою для зміни рішення суду першої інстанції в частині стягнення трьох відсотків річних, а саме: для зменшення стягнутої суми з 9198,24 грн до 8960,06 грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1588/26 підлягає залишенню без змін, оскільки встановлені судом обставини справи підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а висновки суду відповідають нормам матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнення 3 % річних, шляхом викладення відповідного абзацу резолютивної частини у редакції, визначеній апеляційним судом.

8. Розподіл судових витрат

Відповідно до ст.129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга задовольняється частково (у зв`язку зі зменшенням розміру належних до стягнення 3 % річних), судовий збір за подання позову підлягає перерозподілу пропорційно задоволеним вимогам, а судовий збір за подання апеляційної скарги – розподілу пропорційно до задоволених вимог апеляційної скарги.

З урахуванням того, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню в розмірі 265270,04 грн (137992,50 грн (основний борг) + 86638,55 грн (пеня у розмірі, визнаному місцевим судом обґрунтованим) + 8960,06 грн (3 % річних у належному до стягнення розмірі) + 31678,93 грн (інфляційні втрати), а судом першої інстанції було задоволено позовні вимоги в розмірі 265508,22 грн, судовий збір за подання позовної заяви підлягає пропорційному перерозподілу.

Судовий збір за подання позовної заяви, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, з урахуванням зміни судового рішення апеляційним судом, становить 3183,24 грн, а судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з позивача на користь апелянта пропорційно зменшеному розміру вимог, що становить 49,19 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст.129, 269, 270, 275, 277, 281-284, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничого підприємства «УКРСПЕЦМОНТАЖ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1588/26 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1588/26 змінити, виклавши абзаци 2 та 4 резолютивної частини в наступній редакції:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «УКРСПЕЦМОНТАЖ» (код ЄДРПОУ: 32448135, місцезнаходження: 49075, м.Дніпро, вул.Володимира Дубовика, буд.11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «МІАН» (код ЄДРПОУ: 42048961, місцезнаходження: 49000, м.Дніпро, пр.Слобожанський, буд.63, кв.74) основний борг у розмірі 137992 (сто тридцять сім тисяч дев`ятсот дев`яносто дві) грн 50 к., пеню у розмірі 86638 (вісімдесят шість тисяч шістсот тридцять вісім) грн 55 к., 3 % річних у розмірі 8960 (вісім тисяч дев`ятсот шістдесят) грн 06 к., інфляційні втрати у розмірі 31678 (тридцять одна тисяча шістсот сімдесят вісім) грн 93 к.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «УКРСПЕЦМОНТАЖ» (код ЄДРПОУ: 32448135, місцезнаходження: 49075, м.Дніпро, вул.Володимира Дубовика, буд.11) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «МІАН» (код ЄДРПОУ: 42048961, місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, пр.Слобожанський, буд.63, кв.74) судовий збір у розмірі 3183 (три тисячі сто вісімдесят три) грн 24 к.»

В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 16.06.2026 у справі № 904/1588/26 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче підприємство «МІАН» (код ЄДРПОУ: 42048961, місцезнаходження: 49000, м.Дніпро, пр.Слобожанський, буд.63, кв.74) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «УКРСПЕЦМОНТАЖ» (код ЄДРПОУ: 32448135, місцезнаходження: 49075, м.Дніпро, вул.Володимира Дубовика, буд.11) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 49 (сорок дев`ять) грн 19 к.

Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено ст.ст.286-289 ГПК України.

Повна постанова складена 24.09.2026.

Головуючий суддя Т.Ю.Демчина

Судді А.О.Кошля

О.І.Кучеренко