Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №908/1066/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2026 року м. Дніпро Справа № 908/1066/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кощеєва І.М. (доповідач)

суддів: Чередка А.Є., Мороза В.Ф.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК”

на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2026р.

(суддя Ярешко О.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 02.07.2026р.)

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК”, м. Дніпро

до відповідача: Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ”, м. Київ

про стягнення 36 052,86 грн.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК” звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Акціонерного товариства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ”, про стягнення 30 792,86 грн. інфляційних втрат та 5260,00 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем строку виконання грошового зобов`язання за договором поставки продукції № 205(5)УК від 15.05.2020 (№ 205(5)20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020) в частині своєчасності оплати вартості поставленого за договором товару за видатковими накладними № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн та № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн. Позивач зазначав, що оплату за видатковою накладною № 12 мало бути здійснено не пізніше 25.09.2020, фактично оплата здійснена 23.12.2020; оплату за видатковою накладною № 18 мало бути здійснено не пізніше 17.12.2020, фактично оплата здійснена 18.02.2021, тобто з простроченням, допущеним відповідачем. Позивач також посилався на те, що судовим рішенням у справі № 908/1888/24 питання нарахування 3% річних та інфляційних втрат за вказаними видатковими накладними не вирішувалось, а самим рішенням засвідчено факт порушення відповідачем умов договору у частині своєчасності розрахунків за поставлену продукцію.

За видатковою накладною № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн позивач нарахував 3% річних у сумі 2 084,00 грн за період із 01.10.2020 по 15.12.2020 та інфляційні втрати у сумі 10 933,44 грн за період із жовтня по грудень 2020 року. За видатковою накладною № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн позивач нарахував 3% річних у сумі 3 176,00 грн за період із 01.01.2021 по 15.02.2021 та інфляційні втрати у сумі 19 859,42 грн за період із січня по лютий 2021 року.

2. Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.07.2026р. у задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК”, через систему "Електронний суд", звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2026р. у справі № 908/1066/26 та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована наступним.

Апелянт зазначає, що з рішенням господарського суду Запорізької області від 02 липня 2026 року не погоджується та вважає, що воно ухвалене з порушенням норм матеріального права, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і, у зв`язку з цим, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Скаржник вказує, що, ухвалюючи оскаржуване рішення та відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що факт своєчасного розрахунку відповідача за поставлену згідно з видатковою накладною № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн та видатковою накладною № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн продукцію є преюдиційним та обов`язковим для суду при розгляді цієї справи. При цьому преюдиційність означеного факту судом встановлено з посиланням на цитування позовної заяви ТОВ “Вєлєс-МК”, наявної в матеріалах справи № 908/1888/24 (“поставка всього обсягу погодженого умовами договору продукції здійснена 31.03.2021, відтак розрахунок мало бути проведено не пізніше 30.07.2021. Враховуючи здійснення відповідачем часткового погашення вартості продукції, станом на 30.07.2021 за ним у рамках договору виникла заборгованість у сумі 2404080,00 грн.”), та на цитування мотивувальної частини рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/1888/24 від 09 вересня 2024 року (“… спростовується самим же відповідачем, оскільки на підтвердження своїх аргументів він посилається на платіжну інструкцію № 6565, яка свідчить про сплату суми 343440,00 грн. (вартість поставки) лише 18.07.2022, тобто майже через календарний рік після спливу 120 денного строку оплати, передбаченого п. 3.2 договору поставки”). Як наслідок, суд дійшов висновку щодо суперечливості поведінки позивача, яка, на думку суду, полягає у різності тверджень щодо строку оплати за договором № 205(5)20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020.

Апелянт вважає, що оскаржуване рішення ґрунтується на припущеннях, зроблених судом при ухваленні хибного по суті рішення. Так, у рішенні господарського суду Запорізької області від 09 вересня 2024 року у справі № 908/1888/24, у частині, яку цитує суд у цій справі, надається оцінка аргументам відповідача щодо своєчасності оплати вартості продукції, поставленої виключно в рамках видаткової накладної № 21 від 31 березня 2021 року на суму 343 440,00 грн, яку відповідачем було сплачено платіжною інструкцією № 6565 від 18 липня 2022 року.

Скаржник наголошує, що за умовами п. 3.2 договору № 205(5)20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020 оплата за поставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 (сто двадцять) календарних днів з дати поставки продукції, а оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених ПК України випадках та порядку. Саме через досліджені умови оплати судом у рішенні у справі № 908/1888/24 і було вказано на оплату відповідачем вартості продукції за платіжною інструкцією № 6565 з простроченням майже в рік, адже оплата такої продукції, поставленої за видатковою накладною № 21 від 31 березня 2021 року, мала бути здійснена не пізніше 120 календарних днів, а саме 30 липня 2021 року.

Апелянт стверджує, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення у цій справі, екстраполював оцінку доводів відповідача в рішенні у справі № 908/1888/24, надану виключно щодо конкретної видаткової накладної № 21 від 31 березня 2021 року, на умови оплати всієї вартості поставленої продукції в рамках договору № 205(5)20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020. Таким чином, рішення у справі № 908/1888/24 ані у цитованій в оскаржуваному рішенні частині, ані в будь-якій іншій частині не містить встановлення того факту, що строк оплати продукції за договором № 205(5)20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020 настає 30 липня 2021 року.

Скаржник зазначає, що позивач у позовній заяві, на підставі якої було відкрито провадження у справі № 908/1888/24, наголошував на моменті, коли було поставлено весь обсяг продукції за договором (31 березня 2021 року – дата останньої підписаної сторонами видаткової накладної № 21), і з урахуванням 120-денного відтермінування оплати, погодженого в п. 3.2 договору, безумовний обов`язок відповідача по оплаті – це 30 липня 2021 року. Разом із тим, це жодним чином не змінює того факту, що обов`язок відповідача по оплаті, який визначено п. 3.2 договору, настає на 120 календарний день з моменту поставки продукції, а саме: по видатковій накладній № 12 від 27 травня 2020 року – 24 вересня 2020 року, а по видатковій накладній № 18 від 19 серпня 2020 року – 17 грудня 2020 року.

Таким чином, на переконання апелянта, суд помилково дійшов висновку щодо обставин преюдиційності через невірне тлумачення змісту рішення господарського суду Запорізької області у справі № 908/1888/24 від 09 вересня 2024 року. Отже, не є преюдиційними обставини моменту розрахунку відповідачем за поставлену згідно з видатковою накладною № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн та видатковою накладною № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн продукцію, а отже, і не обов`язковими для суду при розгляді цієї справи.

Разом із тим апелянт зазначає, що суд хоч і відмовив у задоволенні позовних вимог з хибних підстав, при цьому надав оцінку самим правовідносинам та аргументам заперечень відповідача і не знайшов їх слушними.

Окремо скаржник відзначає, що у відзиві відповідачем підтверджено доводи позивача щодо цільового призначення платіжних інструкцій, наявних у матеріалах справи: оплату вартості товару, поставленого за видатковою накладною № 12 від 27 травня 2020 року на суму 338 097,00 грн з ПДВ, здійснено платіжними інструкціями № 16291 від 23 грудня 2020 року на суму 26 758,20 грн, № 16295 від 23 грудня 2020 року на суму 10 005,00 грн, № 16296 від 23 грудня 2020 року на суму 257 688,00 грн, № 16299 від 23 грудня 2020 року на суму 1 645,80 грн, № 16301 від 23 грудня 2020 року на суму 42 000,00 грн; оплату вартості товару, поставленого за видатковою накладною № 18 від 19 серпня 2020 року на суму 858 600,00 грн з ПДВ, здійснено платіжною інструкцією № 3153 від 18 лютого 2021 року на суму 858 600,00 грн.

При цьому, як зазначає апелянт, згаданим рішенням Господарського суду Запорізької області від 09 вересня 2024 року у справі № 908/1888/24 не встановлювалось обставин цільового призначення платежів, а відтак суд в оскаржуваному рішенні необґрунтовано дійшов висновку щодо включення до суми часткової оплати в розмірі 1 196 697,00 грн вартості продукції за видатковими накладними № 12 від 27 травня 2020 року та № 19 (№ 18) від 19 серпня 2020 року.

Обставини правовідносин сторін, на думку апелянта, наведено в заявах по суті спору, поданих сторонами в суді першої інстанції, тому вони не потребують повторного дублювання в тексті апеляційної скарги.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” подало відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким, ознайомившись зі змістом апеляційної скарги, відповідач вважає, що вона є безпідставною та необґрунтованою, а тому просить відмовити ТОВ “Вєлєс-МК” в задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2026 у справі № 908/1066/26 залишити без змін та покласти на ТОВ “Вєлєс-МК” судові витрати по справі.

Відповідач зазначає, що відповідно до договору поставки продукції № 205(5)20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020 позивач зобов`язався поставити, а відповідач прийняти й оплатити продукцію вартістю 3 000 647,50 грн, крім того ПДВ 20% – 600 129,50 грн, загальною вартістю 3 600 777,00 грн (п. 1.1, 3.1 договору), строк поставки – червень 2020 – квітень 2021 (в редакції додаткової угоди № 3 від 14.12.2020 до договору). За умовами п. 3.2 договору оплата за поставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача протягом 120 (сто двадцять) календарних днів з дати поставки продукції, а оплата відповідачем частини вартості продукції у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в ЄРПН у встановлених ПК України випадках та порядку.

Відповідач наголошує, що обставини виконання позивачем та відповідачем умов договору, у тому числі визначення дати поставки продукції, строку її оплати, фактичного виконання сторонами зобов`язань за договором, встановлення конкретної суми грошового зобов`язання, яке було виконано відповідачем належним чином, а яке було порушено ним, були досліджені та встановлені судом в рамках справи № 908/1888/24. Зокрема, обґрунтовуючи свої позовні вимоги у справі № 908/1888/24, позивач зазначав, що “поставка всього обсягу погодженого умовами договору продукції здійснена 31.03.2021, відтак розрахунок мало бути проведено не пізніше 30.07.2021. Враховуючи здійснення відповідачем часткового погашення вартості продукції, станом на 30.07.2021 за ним у рамках договору виникла заборгованість у сумі 2404080,00 грн”.

Відповідач посилається на те, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 у справі № 908/1888/24, яке сторонами, зокрема позивачем, не оскаржувалося та набрало законної сили, встановлено, що на виконання умов договору поставки постачальник поставив, а покупець прийняв продукцію на суму 3 600 777,00 грн з урахуванням ПДВ за видатковими накладними № 12 від 27.05.2020 на загальну суму 338 097,00 грн, № 18 від 19.08.2020 на загальну суму 858 600,00 грн, № 19 від 23.03.2021 на загальну суму 1 030 320,00 грн, № 20 від 26.03.2021 на загальну суму 1 030 320,00 грн, № 21 від 31.03.2021 на загальну суму 343 440,00 грн; поставка останньої партії продукції відбулась 31.03.2021; покупцем була оплачена поставлена продукція переліченими платіжними дорученнями, зокрема № 16291, № 16295, № 16296, № 16299, № 16301 від 23.12.2020 та № 3153 від 18.02.2021 на суму 858 600,00 грн; отримана продукція була оплачена у визначені п. 3.2 договору поставки строки (протягом 120 календарних днів з дати поставки) лише частково, в сумі 1 196 697,00 грн, решта суми вартості поставки продукції (2 404 080,00 грн) сплачена з порушенням визначеного умовами договору строку, остаточний розрахунок проведено 12.09.2022; відповідно до умов п. 3.2 договору за період з 23.12.2020 по 18.02.2021 оплачена продукція на суму 1 196 697,00 грн, залишок неоплаченої вартості продукції становив 2 404 080,00 грн.

Посилаючись на приписи ч.ч. 1, 4, 7 ст. 75 ГПК України, відповідач вказує, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом, а обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини.

Відповідач наводить розмежування обставин (юридичних фактів) та правової оцінки з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, а також на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, щодо змісту преюдиційності, а також умов, за яких преюдиційні обставини не потребують доказування.

Відповідач вважає, що, розглядаючи справу № 908/1066/26, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Господарським судом Запорізької області при розгляді справи № 908/1888/24 досліджувались та встановлені обставини укладення та виконання сторонами договору поставки, зокрема обставини сплати у встановлений договором строк поставленої продукції за видатковими накладними № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн та № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн, всього на загальну суму 1 196 697,00 грн, що відображено у мотивувальній частині судового рішення, а отже, обставини своєчасного розрахунку відповідача за вказану продукцію є преюдиційними та обов`язковими для суду при розгляді цієї справи; суд слушно зауважив про суперечливу поведінку позивача та його намагання спонукати суд наново встановити обставини, які вже встановлені у рішенні суду у справі № 908/1888/24, що набрало законної сили.

Посилаючись на ч.ч. 2, 5 ст. 236 та ч. 1 ст. 277 ГПК України, відповідач стверджує, що рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2026 у справі № 908/1066/26 є законним та обґрунтованим, оскільки ухвалено на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи; висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи; судом правильно застосовані норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, у зв`язку з чим відсутні підстави для його скасування, передбачені ст. 277 ГПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Вєлєс-МК” подало відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій просить врахувати її при розгляді справи № 908/1066/26.

Позивач зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 166 ГПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення. На думку апелянта, відзив на апеляційну скаргу фактично дублює зміст оскаржуваного рішення, зокрема в частині доводів щодо преюдиційності обставин, встановлених рішенням господарського суду Запорізької області у справі № 908/1888/24, при цьому відзив не містить у собі жодних доводів щодо підстав такої преюдиційності. Відповідач лише виказує свою згоду з рішенням суду першої інстанції, залишаючи поза увагою доводи апелянта в частині екстраполювання в оскаржуваному рішенні оцінки доводів відповідача в рішенні у справі № 908/1888/24, яка стосувалася виключно конкретної видаткової накладної № 21 від 31 березня 2021 року, на умови оплати всієї вартості поставленої продукції в рамках договору № 205(5)20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020, тоді як саме ця обставина є одним із доводів апеляційної скарги.

Позивач також вказує, що безпідставними та нічим не підтвердженими є посилання відповідача на своєчасну оплату вартості продукції за видатковими накладними № 12 від 27 травня 2020 року та № 18 від 19 серпня 2020 року, оскільки вартість продукції за видатковою накладною № 12 сплачено 23 грудня 2020 року, а за видатковою накладною № 18 – 18 лютого 2021 року, тобто в обох випадках із порушенням 120-денного строку, визначеного п. 3.2 договору. При цьому, на переконання апелянта, надуманими та не підтвердженими є доводи відповідача щодо початку перебігу строку оплати вартості продукції від дати поставки останньої партії продукції, адже договір таких положень у собі не містить.

Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” подало заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в яких просить врахувати ці заперечення при розгляді справи № 908/1066/26, відмовити ТОВ “Вєлєс-МК” в задоволенні апеляційної скарги, рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2026 у справі № 908/1066/26 залишити без змін та покласти на ТОВ “Вєлєс-МК” судові витрати по справі.

Відповідач зазначає, що, ознайомившись з доводами, викладеними позивачем у відповіді на відзив на апеляційну скаргу, вважає, що позивач вкотре намагається змінити свою попередню позицію та спонукати суд наново встановити обставини, які вже встановлені як у рішенні, що оскаржується, так і у рішенні суду у справі № 908/1888/24, що набрало законної сили. Позиція відповідача щодо безпідставності та необґрунтованості апеляційної скарги докладно викладена у відзиві на апеляційну скаргу та є незмінною, як і той факт, що, обґрунтовуючи свої позовні вимоги у справі № 908/1888/24, позивач зазначав про здійснення поставки всього обсягу продукції 31.03.2021 та про обов`язок проведення розрахунку не пізніше 30.07.2021, а рішенням від 09.09.2024 у справі № 908/1888/24 встановлено наведені вище обставини поставки, оплати продукції та часткового виконання грошового зобов`язання у сумі 1 196 697,00 грн. у визначені п. 3.2 договору строки.

Посилаючись на приписи ст. 75 ГПК України, відповідач наголошує, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, а тому суд першої інстанції, розглядаючи справу № 908/1066/26, на підставі встановлених ним обставин, у тому числі з урахуванням преюдиціальних обставин, дійшов вірного висновку про преюдиційність обставин своєчасного розрахунку відповідача за продукцію, поставлену за видатковими накладними № 12 від 27.05.2020 та № 18 від 19.08.2020, та слушно зауважив про суперечливу поведінку позивача.

Відповідач додатково зазначає, що відповідно до принципу правової визначеності сторони не можуть в іншій справі оспорювати ті обставини, які вже були предметом судового дослідження та оцінки в попередній справі між тими ж сторонами; інший підхід призвів би до порушення принципу “res judicata” (остаточності судового рішення) та створив би можливість для нескінченного перегляду одних і тих же правовідносин. Відтак, доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, як і ті, що наведені ним в обґрунтування апеляційної скарги, є безпідставними та не спростовують законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.

6. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.07.2026р. для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді – Кощеєв І.М. (доповідач), судді – Чередко А.Є., Мороз В.Ф..

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.07.2026р. відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК” на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2026р., для розгляду у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи; витребувано у Господарського суду Запорізької області матеріали справи/копії матеріалів справи № 908/1066/26.

Матеріали справи №908/1066/26 надійшли до Центрального апеляційного господарського суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.09.2026р. відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК” про розгляд справи № 908/1066/26 з повідомленням (викликом) учасників справи.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Ч. 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді цієї справи колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

7. Встановлені судом обставини справи

Рішенням Господарського суду Запорізької області віл 09.09.2024 у справі № 908/1888/24, яке залишено без змін Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2025, встановлені такі обставини.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК” (постачальник за договором) та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (покупець за договором, правонаступником якого є Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ”) укладено договір поставки № 205 (5) 20 УК/ від 15.05.2020 (№ 205 (5) 20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020), далі за текстом – договір поставки).

За умовами п. 1.1 договору поставки позивач зобов`язався поставити, а відповідач – прийняти й оплатити продукцію на суму 3600777,00 грн., у т.ч. ПДВ – 600129,50 грн.

Строк поставки товару сторони у п. 1.2 договору поставки визначили червень – вересень 2020.

До договору поставки сторонами укладались додаткові угоди, якими змінювався термін поставки продукції.

У п. 3.1 договору поставки сторони визначили, що вартість продукції за договором складає 3000647,50 грн., крім того ПДВ 20% 600129,50 грн., загальна вартість разом 3600777,00 грн.

Оплата за поставлену продукцію здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з дати поставки продукції. Оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.

На виконання умов договору поставки постачальник поставив, а покупець прийняв продукцію на суму 3600777,00 грн., з урахуванням ПДВ, за наступними видатковими накладними: № 12 від 27.05.2020 на загальну суму 338097,00 грн., № 18 від 19.08.2020 на загальну суму 858600,00 грн., № 19 від 23.03.2021 на загальну суму 1030320,00 грн., № 20 від 26.03.2021 на загальну суму 1030320,00 грн., № 21 від 31.03.2021 на загальну суму 343440,00 грн. Видаткові накладні підписані представниками без будь-яких зауважень та скріплені печатками сторін.

Крім того, на виконання умов договору на кожну партію поставленої продукції постачальником були складені відповідні податкові накладні, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних (ЄРПН) у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку, а саме: № 5 від 27.05.2020 (квитанція про реєстрацію від 15.06.2020), № 3 від 19.08.2020 (квитанція про реєстрацію від 14.09.2020), № 12 від 23.03.2021 (квитанція про реєстрацію від 31.03.2021), №13 від 26.03.2021 (квитанція про реєстрацію від 31.03.2021) та № 14 від 31.03.2021 (квитанція про реєстрацію від 07.04.2021).

Покупцем була оплачена поставлена за договором поставки продукція платіжними дорученнями № 16291 від 23.12.2020 на суму 26758,20 грн., № 16295 від 23.12.2020 на суму 10005,00 грн., № 16296 від 23.12.2020 на суму 257688,00 грн., № 16299 від 23.12.2020 на суму 1645,80 грн., № 16301 від 23.12.2020 на суму 42000,00 грн., № 3153 від 18.02.2021 на суму 858600,00 грн., № 5593 від 17.03.2022 на суму 39692,28 грн., № 7035 від 11.04.2022 на суму 500000,00 грн., № 7161 від 14.04.2022 на суму 400000,00 грн., № 6563 від 18.07.2022 на суму 257579,90 грн., № 6564 від 18.07.2022 на суму 772740,00 грн., № 6565 від 18.07.2022 на суму 343440,00 грн., № 6566 від 18.07.2022 на суму 93357,72 грн. та № 8561 від 12.09.2022 на суму 0,10 грн.

Виходячи з умов договору поставки, з урахуванням додаткових угод, суд зробив висновок, що позивачем належним чином виконані свої зобов`язання щодо поставки продукції у визначений строк – червень 2020 року - квітень 2021 року.

Поставка останньої партії продукції відбулась 31.03.2021 року.

Відповідачем отримана продукція була оплачена у визначені п. 3.2 договору поставки (протягом 120 календарних днів з дати поставки) лише частково, у сумі 1 196 697,00 грн. Решта суми вартості поставки продукції (2 404 080,00 грн.) сплачена з порушенням визначеного умовами договору поставки строку. Остаточний розрахунок за поставлену позивачем продукцію відповідачем проведено 12.09.2022р..

Відповідно до умов п. 3.2 договору поставки відповідачем за період з 23.12.2020 по 18.02.2021 оплачена позивачу продукція на суму 1 196 697,00 грн., залишок неоплаченої вартості продукції становив 2 404 080,00 грн.

3% річних та інфляційні втрати нараховані на суму заборгованості 2 404 080,00 грн.

Заперечення відповідача з приводу неправильного розрахунку сум 3% річних та своєчасності проведення оплати за поставлену позивачем продукцію на суму 343 400,00 грн. за останньою видатковою накладною № 21 від 31.03.2021р. суд вважає безпідставними, оскільки з наявних в матеріалах справи платіжних доручень слідує, що відповідачем проведена оплата суми 3 600 777,00 грн. на виконання договору поставки. В платіжних дорученнях відсутні посилання в графі “призначення платежу” за видаткові накладні, за якими позивачем здійснювалась поставка продукції: № 12 від 27.05.2020 на загальну суму 338097,00 грн., № 18 від 19.08.2020 на загальну суму 858600,00 грн., № 19 від 23.03.2021 на загальну суму 1030320,00 грн., № 20 від 26.03.2021 на загальну суму 1030320,00 грн., № 21 від 31.03.2021 на загальну суму 343440,00 грн. Отже, позивач не зобов`язаний був здійснювати зарахування кожного проведеного відповідачем платежу в рахунок оплати певної видаткової накладної.

Суд вважає безпідставним посилання на пропуск строку позовної давності для заявлених вимог по видатковим накладним № 12 від 27.05.2020 та № 18 від 19.08.2020, оскільки саме суми поставки за цими видатковими накладними (338097,00 грн. – накладна № 12 від 27.05.2020 та 858600,00 грн. – накладна № 18 від 19.08.2020) не були враховані позивачем при визначенні суми заборгованості для здійсненні нарахувань 3% річних та інфляційних витрат (3 600 777,00 грн. – 338 097,00 грн. – 858 600,00 грн. = 2 404 080,00 грн).

У цій справі № 908/1066/26 спір виник стосовно неналежного виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за видатковими накладними № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн., № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн.

За видатковою накладною № 12 від 27.05.2020 на суму 338097,00 грн. позивач нарахував 3% річних у сумі 2084,00 грн. за період із 01.10.2020 по 15.12.2020 та інфляційні втрати у сумі 10933,44 грн. за період із жовтня по грудень 2020.

За видатковою накладною № 18 від 19.08.2020 на суму 858600,00 грн. позивач нарахував 3% річних у сумі 3176,00 грн. за період із 01.01.2021 по 15.02.2021 та інфляційні втрати у сумі 19859,42 грн., за період із січня по лютий 2021р..

За наслідками розгляду позову господарським судом прийнято оскаржуване рішення у даній справі.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК” (постачальник) та Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ” в особі Відокремленого підрозділу “Запорізька атомна електрична станція” (покупець, правонаступником якого є Акціонерне товариство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “ЕНЕРГОАТОМ”) укладено договір поставки № 205 (5) 20 УК/ від 15.05.2020 (№ 205 (5) 20УК/53-121-01-20-09397 від 27.05.2020), за умовами п. 1.1 якого позивач зобов`язався поставити, а відповідач – прийняти й оплатити продукцію на суму 3 600 777,00 грн, у т.ч. ПДВ – 600 129,50 грн, зі строком поставки червень – вересень 2020 року, який змінювався додатковими угодами.

Суд першої інстанції встановив, що оплата за поставлену продукцію відповідно до умов договору здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 120 (ста двадцяти) календарних днів з дати поставки продукції, а оплата покупцем частини вартості продукції у розмірі ПДВ здійснюється після отримання ним від постачальника податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлених Податковим кодексом України випадках та порядку.

Місцевий господарський суд виходив із того, що сторонами у справі визнано обставини оплати відповідачем вартості товару, поставленого за видатковою накладною № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн з ПДВ платіжними інструкціями № 16291, № 16295, № 16296, № 16299, № 16301 від 23.12.2020, а також оплати вартості товару, поставленого за видатковою накладною № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн з ПДВ платіжною інструкцією № 3153 від 18.02.2021. Всього поставка за цими видатковими накладними здійснена на загальну суму 1 196 697,00 грн та оплата у цій сумі здійснена у повному обсязі.

Суд зазначив, що фактично між сторонами виник спір щодо строку виконання зобов`язання з оплати поставленої продукції за договором відповідно до вказаних видаткових накладних та правомірності/неправомірності нарахування відсотків річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України. При цьому позивач, вважаючи оплату несвоєчасною, не зазначив, коли саме, на його думку, відповідач мав здійснити оплату, посилаючись лише на те, що у справі № 908/1888/24 вимоги щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат за видатковими накладними №№ 12, 18 ним не заявлялися; натомість відповідач вважав, що оплата за договором усього обсягу продукції на загальну суму 3 600 777,00 грн мала відбутися 30.07.2021.

Суд першої інстанції встановив, що рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 у справі № 908/1888/24, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.05.2025, яке набрало законної сили 14.05.2025, встановлено обставини поставки продукції за видатковими накладними № 12 від 27.05.2020, № 18 від 19.08.2020, № 19 від 23.03.2021, № 20 від 26.03.2021, № 21 від 31.03.2021; поставки останньої партії продукції 31.03.2021; оплати покупцем продукції переліченими платіжними дорученнями; а також те, що отримана продукція була оплачена у визначені п. 3.2 договору поставки строки (протягом 120 календарних днів з дати поставки) лише частково, у сумі 1 196 697,00 грн, решта суми вартості поставки продукції (2 404 080,00 грн) сплачена з порушенням визначеного умовами договору строку, остаточний розрахунок проведено 12.09.2022; за період з 23.12.2020 по 18.02.2021 оплачена продукція на суму 1 196 697,00 грн, залишок неоплаченої вартості становив 2 404 080,00 грн.

З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що судом при розгляді справи № 908/1888/24 були встановлені обставини здійснення відповідачем оплати у встановлені договором строки на загальну суму 1 196 697,00 грн, тобто поставки за видатковими накладними №№ 12, 18, які покладені у підставу позову у справі № 908/1066/26.

Посилаючись на приписи ч.ч. 4, 7 ст. 75 ГПК України та на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18, від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17, а також у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 05.09.2023 у справі № 910/11761/21, від 29.06.2021 у справі № 910/11287/16, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 17.08.2023 у справі № 910/4316/22, від 16.05.2023 у справі № 910/17367/20, суд першої інстанції зазначив, що преюдиційність – це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ, а преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.

Суд дійшов висновку, що обставини своєчасного розрахунку відповідача за поставлену згідно з видатковою накладною № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн та видатковою накладною № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн продукцію є преюдиційними та обов`язковими для суду при розгляді цієї справи.

Крім того, місцевий господарський суд, пославшись на засаду справедливості, добросовісності та розумності (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України) і на доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), зазначив, що позивач при розгляді справи № 908/1888/24 стверджував, що строк оплати за договором – не пізніше 30.07.2021, що фактично встановлено й судовим рішенням у справі № 908/1888/24, а у цій справі № 908/1066/26 стверджує інше. Таку поведінку позивача суд розцінив як суперечливу та вказав, що позивач намагається спонукати суд наново встановити обставини, які вже встановлені у рішенні суду у справі № 908/1888/24, що набрало законної сили. Суд також послався на практику Європейського суду з прав людини щодо того, що коли суди остаточно вирішили спір між відповідними сторонами, їхнє рішення не повинно ставитися під сумнів.

З урахуванням положень ст.ст. 11, 525, 526, 530, 599, 627, 628, 629, 692, 712, ч. 2 ст. 625 ЦК України суд першої інстанції зазначив, що оскільки судом не встановлено прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання щодо оплати продукції, отриманої за видатковими накладними № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн та № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн, відсутні підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат, у зв`язку з чим у задоволенні позову відмовлено повністю, а судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладено на позивача.

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив, встановивши фактичні обставини справи, надавши оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, а також перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення з огляду на таке.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною другою цієї статті передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Верховний Суд також послідовно виходить із того, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних є особливою мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 27.05.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Вєлєс-МК» та Акціонерним товариством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» в особі відокремленого підрозділу «Запорізька АЕС» укладено договір № 205(5)20УК/53-121-01-20-09397.

Відповідно до пункту 3.2 договору оплата за поставлену продукцію здійснюється протягом 120 календарних днів з дати поставки продукції.

На виконання умов договору позивачем здійснювалася поставка продукції окремими партіями, що оформлювалася відповідними видатковими накладними, зокрема: за накладною № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн; за накладною № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн; за накладною № 19 від 23.03.2021 на суму 1 030 320,00 грн; за накладною № 20 від 26.03.2021 на суму 1 030 320,00 грн; за накладною № 21 від 31.03.2021 на суму 343 440,00 грн.

Загальна вартість поставленої за договором продукції становила 3 600 777,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, оплата продукції, поставленої за накладною № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн, була здійснена відповідачем 23.12.2020, а за накладною № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн – 18.02.2021.

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 36 052,86 грн, з яких 30 792,86 грн інфляційних втрат та 5 260,00 грн трьох процентів річних, нарахованих у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати поставленої продукції.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив, зокрема, з того, що обставини щодо своєчасності оплати відповідачем продукції на загальну суму 1 196 697,00 грн вже встановлені рішенням Господарського суду Запорізької області від 09.09.2024 у справі № 908/1888/24, а тому відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України повторному доказуванню не підлягають.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки при його формулюванні не було належним чином розмежовано фактичні обставини, встановлені судом у справі № 908/1888/24, та правову оцінку цих обставин.

Так, відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас частиною сьомою статті 75 ГПК України прямо передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Отже, преюдиціальне значення відповідно до статті 75 ГПК України мають саме встановлені судом фактичні обставини, а не правові висновки суду щодо юридичного значення таких обставин, їх відповідності умовам договору чи вимогам закону.

Аналізуючи положення ч. 7 ст. 75 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17 дійшла висновку, що преюдиціальне значення у справі надається саме обставинам, установленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

З матеріалів справи № 908/1888/24 вбачається, що у цій справі судом досліджувалися, зокрема, обставини поставки продукції за накладними № 12 від 27.05.2020, № 18 від 19.08.2020, № 19 від 23.03.2021, № 20 від 26.03.2021 та № 21 від 31.03.2021, а також здійснення відповідачем відповідних платежів.

Таким чином, встановлені у справі № 908/1888/24 дати поставки, розмір вартості відповідних партій продукції, дати та суми здійснених платежів є фактичними обставинами, які можуть мати преюдиціальне значення та враховуються колегією суддів при розгляді цієї справи.

Разом із тим висновок суду у справі № 908/1888/24 про те, що здійснені відповідачем платежі на загальну суму 1 196 697,00 грн були своєчасними, не може розглядатися як преюдиціально встановлена фактична обставина.

Питання про своєчасність виконання грошового зобов`язання безпосередньо залежить від визначення моменту, з якого відповідно до умов договору починається перебіг встановленого сторонами 120-денного строку для оплати продукції.

Отже, встановлення того, чи є конкретний платіж своєчасним або простроченим становить правову оцінку фактичних обставин, встановлених судом.

Тому, висновок суду першої інстанції про те, що саме правова оцінка своєчасності платежів у розмірі 1 196 697,00 грн є преюдиціальною для розгляду цієї справи, є помилковим.

При цьому, колегія суддів враховує необхідність дотримання принципу юридичної визначеності та недопущення повторного встановлення вже встановлених судом фактів.

Водночас, застосування преюдиційності не може призводити до того, що суд буде позбавлений можливості самостійно застосувати норми матеріального права до встановлених фактів у новій справі.

У цій справі має значення визначення змісту договірної умови, передбаченої пунктом 3.2 договору, а саме – з якої саме поставки має обчислюватися встановлений сторонами 120-денний строк оплати.

Як уже зазначалося, пунктом 3.2 договору сторони погодили, що оплата за поставлену продукцію здійснюється протягом 120 календарних днів з дати поставки продукції.

При цьому, умовами договору не передбачено, що у разі здійснення декількох поставок протягом строку дії договору 120-денний строк оплати всієї поставленої продукції починає спливати лише з дати останньої поставки.

Навпаки, поставка продукції здійснювалася окремими партіями, кожна з яких була оформлена відповідною видатковою накладною із зазначенням дати та вартості поставленої продукції.

З огляду на зміст пункту 3.2 договору, колегія суддів доходить висновку, що передбачений ним строк оплати пов`язаний саме з датою відповідної поставки продукції, а не з датою завершення поставки всієї продукції за договором.

Ураховуючи положення статті 629 ЦК України, сторони повинні виконувати взяті на себе договірні зобов`язання саме у погодженому ними порядку та строки. Відтак, якщо договором встановлено строк оплати протягом 120 календарних днів з дати поставки продукції, цей строк має обчислюватися щодо відповідної поставленої партії продукції.

Зазначений висновок узгоджується і з характером самих господарських операцій між сторонами: поставки здійснювалися у різні дати та окремими партіями, що підтверджено відповідними первинними документами. Відповідно, і обов`язок щодо оплати кожної такої поставки виникав та підлягав виконанню з урахуванням визначеного договором строку саме щодо відповідної партії.

За таких обставин, строк оплати продукції, поставленої за накладною № 12 від 27.05.2020 на суму 338 097,00 грн, спливав 24.09.2020.

Фактично зазначена сума була сплачена відповідачем 23.12.2020, тобто після спливу встановленого договором строку.

Отже, відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати продукції, поставленої за накладною № 12.

Аналогічно, за накладною № 18 від 19.08.2020 на суму 858 600,00 грн 120-денний строк оплати спливав 17.12.2020.

Зазначена сума була сплачена відповідачем 18.02.2021, тобто також після спливу погодженого сторонами строку.

Таким чином, щодо оплати продукції за накладними № 12 та № 18 відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання.

Посилання відповідача на те, що у справі № 908/1888/24 встановлено своєчасність здійснення ним відповідних платежів, не спростовує наведеного висновку, оскільки, як зазначено вище, такий висновок є правовою оцінкою застосування пункту 3.2 договору до встановлених судом обставин, яка відповідно до частини сьомої статті 75 ГПК України не є обов`язковою для суду при розгляді цієї справи.

Не може бути підставою для іншого висновку і посилання відповідача на те, що загальний строк розрахунків за договором пов`язувався сторонами з датою останньої поставки 31.03.2021.

Наявність у попередній справі такого підходу до визначення строку розрахунків не змінює змісту самого договору та не створює для суду у цій справі обов`язку застосовувати таке тлумачення.

Колегія суддів також бере до уваги доводи відповідача про те, що у справі № 908/1888/24 позивачем зазначалося про завершення поставки всієї продукції 31.03.2021 та визначення ним граничного строку розрахунку за договором з урахуванням саме цієї дати.

Дійсно, з матеріалів попередньої справи вбачається, що позивачем у ній наводилася відповідна правова позиція щодо визначення строку виконання відповідачем грошового зобов`язання.

Разом із тим наведене саме по собі не є підставою для відмови у задоволенні позову в цій справі.

По-перше, зазначені твердження були висловлені позивачем у межах іншого спору, предмет, підстава та період якого не є тотожними предмету і підставам позову у цій справі.

По-друге, правова позиція сторони у попередній справі щодо тлумачення умов договору не набуває статусу преюдиціально встановленої обставини лише внаслідок її викладення у процесуальному документі.

По-третє, відповідно до частини сьомої статті 75 ГПК України правова оцінка, надана судом при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для господарського суду.

Посилання суду першої інстанції на принцип добросовісності та доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) також не змінює наведеного висновку.

Застосування зазначеної доктрини можливе за наявності такої попередньої поведінки особи, яка створила у іншої сторони обґрунтоване очікування певної поведінки у майбутньому, а подальша суперечлива поведінка порушує це очікування.

Водночас, у даному випадку сама по собі відмінність у правовому обґрунтуванні позовної вимоги у різних судових спорах не свідчить про недобросовісність позивача та не може позбавляти його права на правильне застосування судом умов укладеного сторонами договору.

Зміст пункту 3.2 договору є об`єктивним та не залежить від того, яку правову оцінку надавав йому позивач у попередній справі.

Встановивши дати поставки продукції та дати її оплати, колегія суддів самостійно визначає юридичне значення цих обставин з урахуванням змісту пункту 3.2 договору та норм цивільного законодавства.

Відтак, прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання щодо оплати продукції за накладною № 12 від 27.05.2020р. виникло після 24.09.2020р., а щодо накладної № 18 від 19.08.2020р. – після 17.12.2020р..

За змістом частини другої статті 625 ЦК України, наявність прострочення виконання грошового зобов`язання є юридичною підставою для нарахування кредитором інфляційних втрат та трьох процентів річних.

При цьому, право кредитора на отримання передбачених статтею 625 ЦК України сум виникає незалежно від вини боржника, оскільки зазначена норма встановлює спеціальні правові наслідки прострочення саме грошового зобов`язання. Верховний Суд наголошує, що інфляційні втрати та три проценти річних є складовою грошового зобов`язання та особливою мірою відповідальності за прострочення його виконання.

З огляду на встановлене, висновок суду першої інстанції про відсутність у відповідача прострочення виконання грошового зобов`язання щодо оплати продукції за накладними № 12 та № 18 ґрунтується на помилковому застосуванні положень статті 75 ГПК України та неправильному визначенні змісту пункту 3.2 договору.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати підлягають визначенню за весь період прострочення з урахуванням установленого індексу інфляції, а три проценти річних – від простроченої суми за відповідний період.

З огляду на встановлені у справі дати виникнення прострочення, здійснені відповідачем платежі та наведений позивачем розрахунок, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог у розмірі, визначеному позивачем, а саме 30 792,86 грн. інфляційних втрат та 5 260,00 грн. трьох процентів річних.

Отже, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції частини четвертої статті 75 ГПК України є обґрунтованими в тій частині, в якій скаржник зазначає про неможливість надання преюдиціального значення саме правовій оцінці своєчасності платежів, наданій судом у справі № 908/1888/24.

Доводи відповідача про преюдиційність висновку щодо своєчасності оплати не спростовують встановленого, оскільки преюдиційними є встановлені фактичні обставини, а не правова оцінка таких обставин.

Таким чином, оскаржуване рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2026р. у справі № 908/1066/26 не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми процесуального права щодо преюдиційності та, як наслідок, неправильно застосовано норми матеріального права, що регулюють наслідки прострочення грошового зобов`язання.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєлєс-МК» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2026р. у справі № 908/1066/26 – скасуванню, а позовні вимоги – задоволенню у повному обсязі.

9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Рішення господарського суду зазначеним вимогам не відповідає.

На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом допущено невірне застосування норм матеріального права та порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, яке відповідно до ст. 277 ГПК України підлягає скасуванню та ухваленню нове рішення про задоволення позову.

Враховуючи наведене та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Вєлєс-МК» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2026 у справі № 908/1066/26 – скасуванню, а позовні вимоги – задоволенню у повному обсязі.

10. Судові витрати

Відповідно до п. б ч. 4 ст. 282 ГПК України, у зв`язку зі скасуванням судового акту попередньої інстанції і ухваленням нового рішення про задоволення позову, підлягають новому перерозподілу і судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до ч. 4 ст.129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги позивача, судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК”, підлягають відшкодуванню та покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЄЛЄС-МК”- задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.07.2026р. у справі № 908/1066/26 - скасувати.

Прийняти нове рішення.

Позов задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ ВП 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК» (49600, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, корп. 11; Код за ЄДРПОУ 38753952; IBAN НОМЕР_1 в АТ «Укрексімбанк», м. Дніпро; ІПН 387539504632) інфляційні втрати у розмірі 30 792, 86 грн. та відсотки річних у розмірі 5 260, 00 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ ВП 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК» (49600, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, корп. 11; Код за ЄДРПОУ 38753952; IBAN НОМЕР_1 в АТ «Укрексімбанк», м. Дніпро; ІПН 387539504632) судовий збір за подання позову до Господарського суду Запорізької області у розмірі 2662,40 грн., про що видати наказ.

Стягнути з Акціонерного товариства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3, ідентифікаційний код юридичної особи 24584661) в особі філії «Відокремлений підрозділ «Запорізька атомна електрична станція», (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ ВП 19355964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЄЛЄС-МК» (49600, м. Дніпро, вул. Панікахи, буд. 2, корп. 11; Код за ЄДРПОУ 38753952; IBAN НОМЕР_1 в АТ «Укрексімбанк», м. Дніпро; ІПН НОМЕР_2 ) судовий збір за подання апеляційної скарги, у розмірі 3993,60 грн., про що видати наказ.

Видачу відповідних наказів, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Суддя В.Ф. Мороз