Постанова від 01 вересня 2026 р. у справі №904/6978/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2026 м.Дніпро справа №904/6978/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач)

суддів: Кошлі А.О., Демчини Т.Ю.

з секретарем судового засідання Ігнатенко Г.В.

за участі представників:

від скаржника Симонова П.Р., адвокат (в режимі відеоконференції)

від відповідача Семикіна Л.В., адвокат

розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 (суддя Ярошенко В.І.) у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ», м. Дніпро

до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення 584 793 грн 61 коп.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовної заяви.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТСФ» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг», у якій просить суд стягнути заборгованість за Договором про надання міжнародних транспортно-експедиційних послуг №790 від 05.09.2022 у розмірі 584793 грн 61 коп., у тому числі: сума основного боргу у розмірі 538940 грн 20 коп., штрафні санкції у розмірі 13288 грн 94 коп., інфляційні втрати у розмірі 32564 грн 47 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов`язання зі своєчасної оплати додаткових витрат, які понесені експедитором у інтересах клієнта під час організації міжнародного перевезення 16 контейнерів за маршрутом Циндао (Китай) - Гданськ (Польща) - Володимир-Волинський (Україна) - Новомосковськ (Україна) - Кривий Ріг (Україна) на підставі заявки №97 від 29.12.2023, укладеної на виконання договору №790 від 05.09.2022. Позивач зазначив, що у зв`язку з понаднормовим перебуванням контейнерів у порту Гданськ судноплавна лінія MAERSK нарахувала та виставила позивачу рахунки №5653447331 від 22.01.2025 на суму 2270,52 дол. США та №5653452685 від 04.02.2025 на суму 10544,09 дол. США, загальний розмір яких становить 12814,61 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України на дату виставлення позивачем відповідачу рахунку №275 (04.02.2025) дорівнює 535532 грн 80 коп., а станом на дату звернення з позовом (08.12.2025) – 538940 грн 20 коп. Оскільки відповідач добровільно вказану заборгованість не погасив, позивач нарахував на суму основного боргу три проценти річних у розмірі 13288 грн 94 коп. та інфляційні втрати у розмірі 32564 грн 47 коп. та звернувся до суду з відповідним позовом.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ» до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення заборгованість за договором про надання міжнародних транспортно-експедиційних послуг №790 від 05.09.2022 у розмірі 584793 грн 61 коп.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що заявлена до стягнення сума додаткових витрат за понаднормове використання контейнерного обладнання за своєю правовою природою є збитками, для стягнення яких необхідна наявність усіх чотирьох елементів цивільно-правової відповідальності, а саме: протиправної поведінки боржника, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, вини боржника. Дослідивши подані сторонами докази, суд дійшов висновку, що надані позивачем рахунки судноплавної лінії MAERSK №5653447331 від 22.01.2025 та №5653452685 від 04.02.2025 не є документами, що підтверджують понесення експедитором додаткових витрат у розумінні пункту 3.3 договору №790 від 05.09.2022, оскільки останній вимагає надання корінців квитанцій або інших документів, що підтверджують саме понесення, а не лише нарахування, експедитором додаткових витрат, тоді як доказів оплати вказаних рахунків позивачем суду не надано. Суд також встановив, що позивачем у порушення пункту 2.3.3 договору не надано належних і достовірних доказів своєчасного інформування відповідача про обставини затримки виконання зобов`язання, пов`язані з подальшим виникненням додаткових витрат за понаднормове використання контейнерного обладнання, та що у матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази вини відповідача у понаднормовому перебуванні вантажу у порту. З огляду на встановлену недоведеність позивачем реальності, розміру та підстав виникнення заявлених до стягнення витрат, а також відсутність доказів протиправної поведінки відповідача, причинного зв`язку та вини, суд визнав позовні вимоги у частині стягнення суми основного боргу необґрунтованими, а похідні вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат - такими, що задоволенню не підлягають з огляду на відмову у задоволенні основної вимоги.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

17.06.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю «АТСФ» подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026, у якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю “АТСФ” до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про стягнення 584793 грн 61 коп. задовольнити повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував заявлену до стягнення суму як збитки, тоді як вона становить собою документально підтверджені додаткові витрати експедитора, понесені у інтересах клієнта у межах виконання договору транспортного експедирування, право на відшкодування яких передбачене статтею 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» і не залежить від доведення вини клієнта, оскільки обов`язок з їх відшкодування виникає з договору, а не з делікту; на підтвердження цього позивач послався на висновки, які викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025 у справі №910/15170/23, та у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.02.2026 у справі №916/297/25. Позивач також зазначив, що норма закону не вимагає підтвердження понесених експедитором витрат виключно платіжними документами, а фактична оплата рахунків судноплавної лінії не є умовою виникнення права на відшкодування, оскільки з моменту виставлення рахунку у позивача виник безумовний обов`язок його сплатити, а перерахування коштів є лише стадією виконання вже існуючого зобов`язання. Крім того, позивач вказав, що висновок суду першої інстанції про невиконання ним обов`язку своєчасного інформування відповідача спростовується змістом електронного листування, наданого самим відповідачем, з якого вбачається, що починаючи з дня прибуття контейнерів до порту Гданськ між менеджерами сторін здійснювався постійний телефонний контроль ситуації, а також що позивач ініціював перед судноплавною лінією процедуру оскарження нарахувань і домігся їх зменшення на 5 000 дол. США. Позивач також зазначив, що причиною затримки контейнерів були об`єктивні зовнішні обставини, пов`язані з ускладненням транспортного сполучення на кордоні Республіки Польща з Україною, що підтверджується листом Державної митної служби України №17/17-01/13/301 від 02.07.2025.

Товариство з обмеженою відповідальністю «АТСФ» подало відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій позивач додатково обґрунтував викладені у апеляційній скарзі доводи, зазначивши, зокрема, що рахунки судноплавної лінії MAERSK є належними і достатніми доказами витрат у розумінні статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», а посилання відповідача на пункт 3.3 договору щодо необхідності надання корінців квитанцій стосується порядку та строку розрахунків, а не порядку доказування понесених витрат у судовому процесі.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу.

Публічне акціонерне товариство «АрселорМіттал Кривий Ріг» подало відзив на апеляційну скаргу, у якому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 без змін.

В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що пункт 3.3 договору №790 від 05.09.2022 прямо передбачає, що оплата додаткових витрат експедитора здійснюється лише після отримання замовником оригіналу рахунку-фактури експедитора та корінців квитанцій або інших документів, що підтверджують саме понесення експедитором додаткових витрат, тоді як рахунки судноплавної лінії MAERSK є документами, що опосередковують правовідносини між експедитором і третьою особою, самі по собі не підтверджують фактичного понесення позивачем відповідних витрат і станом на час розгляду справи залишаються не оплаченими позивачем. Відповідач також зазначив про відсутність у матеріалах справи документа, яким були б зафіксовані погоджені сторонами ставки плати за понаднормове перебування контейнерів, у зв`язку з чим розмір заявлених до стягнення сум є необґрунтованим. Відповідач звернув увагу на те, що додатковими умовами заявки №97 від 29.12.2023 на експедитора покладено обов`язок інформувати замовника щодня у разі затримки вантажу, тоді як з наданого відповідачем листування вбачається, що перше повідомлення про можливість виникнення демереджу надіслано позивачем лише 05.01.2024, тобто безпосередньо перед відправленням контейнерів 07.01.2024, що позбавило відповідача можливості обрати альтернативний спосіб доставки вантажу. Щодо трьох процентів річних та інфляційних втрат відповідач зазначив про безпідставність їх нарахування на суму, яка визначена у гривневому еквіваленті зобов`язання у іноземній валюті. Відповідач також навів заперечення проти застосовності до спірних правовідносин висновків, які викладені у постановах у справах №910/15170/23 та №916/297/25, з посиланням на відмінність фактичних обставин та умов договорів, які розглядались судами у зазначених справах, від обставин цієї справи.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач), судді: Демчина Т.Ю., Кошля А.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026, витребувано матеріали справи №904/6978/25 з Господарського суду Дніпропетровської області.

26.06.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 надійшли матеріали справи №904/6978/25.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.06.2026 розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 призначити у судовому засіданні 26.08.2026 о 16 год 45 хв.

26.08.2026 у судовому засіданні оголошено перерву у справі до 02.09.2026.

02.09.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивні частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

05.09.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТСФ» (експедитор) та Публічним акціонерним товариством «АрселорМіттал Кривий Ріг» (замовник) укладено договір про надання міжнародних транспортно-експедиційних послуг №790.

Замовник доручає і надає для перевезення вантаж, а експедитор зобов`язується надати послуги з транспортно-експедиторського обслуговування та організувати перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні відповідно до умов договору та заявок замовника, а замовник зобов`язується сплатити погоджену сторонами вартість послуг (пункт 1.1 договору).

Заявка є невід`ємною частиною даного договору, у якій встановлюються істотні умови кожного конкретного перевезення, а саме: найменування товару, його кількість (вага) та пакування вантажу, його особливі характеристики; найменування та місцезнаходження відправника та одержувача вантажу, пункти відправлення та призначення; дата та час завантаження та розвантаження або строк виконання перевезення; розмір вартості послуг; інші вимоги щодо перевезення вантажу (пункт 1.2 договору).

При необхідності надання інших послуг, не передбачених у пункті 1.1 договору, вони узгоджуються сторонами шляхом укладання додаткових угод до даного договору (пункт 1.3 договору).

Сторони за договором зобов`язуються інформувати одна одну про всі обставини, які ставлять під загрозу або роблять неможливим виконання зобов`язань за цим договором та погоджувати заходи по їх усуненню (пункт 2.3.3 договору).

Сторони зобов`язуються підписати акт наданих послуг за умови належного надання послуг відповідно до заявки (пункт 2.3.5 договору).

Ціни на послуги та порядок розрахунків за цим договором зазначаються сторонами у заявках на перевезення і зазначаються у рахунках-фактурах експедитора (пункт 3.1 договору).

Вартість послуг, вказана у заявці, включає у себе вартість транспортних послуг перевізника та винагороду експедитора за організацію перевезення та може включати додаткові витрати експедитора, які він несе при здійсненні перевезення (вказані у примітці до заявки), крім тих, що виникли з його вини (пункт 3.2. договору).

Розрахунки за договором здійснюються у безготівковій формі шляхом переведення коштів з розрахункового рахунку замовника на розрахунковий рахунок експедитора, протягом 45 календарних днів після підписання сторонами акту наданих послуг і лише тільки після отримання замовником оригіналу рахунку-фактури експедитора та корінців квитанцій (або інших документів, що підтверджують понесення експедитором додаткових витрат, вказаних у пункті 3.2), якщо інший строк не зазначено у заявках (пункт 3.3 договору).

Договір набирає чинності з 01.09.2022 і діє до 30.09.2025, а у частині порядку врегулювання спору встановленого даним договором; порядку застосування штрафних санкцій; виконання грошових зобов`язань за даним договором - до повного виконання вказаних зобов`язань (пункт 8.1 договору).

Згідно з умовами договору та замовник передав компанії експедитору заявку №97 від 29.12.2023 на виконання перевезення 16-ти контейнерів MRKU9576876, MSKU3876353, MSKU4321811, MSKU5080133, MSKU5639495, MSKU5714602, MSKU7977362, MSKU7996660, PONU0395708, PONU0426542, PONU2058352, SUDU7810893, TCLU0719543, TEMU1238637, TEMU1324000, TRHU3204809 Міжнародного морського перевезення по маршруту Qingdao port (China) – Gdansk port (Poland); дата завантаження 15.12.2023, маршрут перевезення м.Гданськ (Польща) - м.Кривий Ріг (Україна); рухомий склад - 16 авто; адреса завантаження - м.Гданськ, Польща, вантажовідправник - SHANDONG REFRACTORIES GROUP INTERNATIONAL TRADE CO.LTD; вантажоодержувач - PJSC ArcelorMittal Kryviy Rih; термін доставки - не більше 45 днів починаючи з дати оформлення ВМД.

Додаткові витрати за понаднормовий простій авто на навантаженні/розвантаженні – згідно умов договору.

Згідно з додатковими умовами заявки №97 від 29.12.2023 сторонами погоджено:

1. Експедитору зрозумілі та роз`яснені всі умови, параметри та характеристики вантажу та перевезення, та прийняті до виконання. Претензій до замовника щодо умов, параметрів та характеристик вантажу та перевезення експедитор не має.

2. Експедитор зобов`язується доставити вантаж у найкоротші терміни та інформувати замовника щодня у разі затримки вантажу. У разі виникнення демереджа/детеншена/зберігання з вини експедитора або його підрядних організацій, претензії щодо демереджу/детеншену/зберігання не приймаються замовником та оплачуються експедитором.

На виконання умов договору та заявки №97 від 29.12.2023 організовано для замовника перевезення 16 контейнерів морським, залізничним та автомобільним транспортом за маршрутом: Циндао, Китай - Гданськ, Польща - Володимир-Волинський, Україна Новомосковськ, Україна - Кривий Ріг, Україна, що підтверджується коносаментом №232109528 від 21.10.2023, залізничною накладною №00292 від 18.01.2024 року та TTH №21491895250/НОВОМОСКОВСЬК від 04.02.2024, 21481895249/НОВОМОСКОВСЬК від 04.02.2024, 21041543221/НОВОМОСКОВСЬК від 04.02.2021, 21001543222/ НОВОМОСКОВСЬК від 04.02.2024, 21041543225/НОВОМОСКОВСЬК від 08.02.2024, 21041543222/НОВОМОСКОВСЬК від 05.02.2024, 21491895251/HОВОМОСКОВСЬК від 05.02.2024, 21001543223/НОВОМОСКОВСЬК від 05.02.2024, 21481895250/ НОВОМОСКОВСЬК від 05.02.2024, 21041833223/НОВОМОСКОВСК від 06.02.2024, 21041543223/НОВОМОСКОВСЬК від 06.02.2024, 21001543224/НОВОМОСКОВСЬК від 06.02.2024, 21041683224/НОВОМОСКОВСЬК від 07.02.2024, 21041589624/ НОВОМОСКОВСЬК від 07.02.2024, 21041543224/НОВОМОСКОВСЬК від 07.02.2024, 21041883225/НОВОМОСКОВСЬК від 08.02.2024.

Позивач вказує, що під час виконання цієї заявки контейнери відповідача прибули до порту Гданськ і були доступні для видачі 10.12.2023, проте завантажені на залізничну платформу лише 07.01.2024. У зв`язку з понаднормовим перебуванням контейнерів у порту судноплавна лінія MAERSK нарахувала позивачу плату за понаднормове використання контейнерного обладнання за період з 24.12.2023 до 07.01.2024 та виставила рахунки №5653447331 від 22.01.2025 на суму 2270,52 дол. США і №5653452685 від 04.02.2025 на суму 10544,09 дол. США, що разом становить 12814,61 дол. США.

09.02.2024 Між Товариством з обмеженою відповідальністю «АТСФ» та Публічним акціонерним товариством «АрселорМіттал Кривий Ріг» підписано акт виконаних робіт (надання послуг) №218 на підставі якого встановлено перелік наданих робіт/послуг на загальну суму 2298505 грн 41 коп.

Послуги з перевезення вантажу відповідали переліку послуг, що визначені в заявці, прийняті Публічним акціонерним товариством «АрселорМіттал Кривий Ріг» без зауважень та оплачені згідно з виставленим позивачем рахунком.

Згідно з рахунками №5653447331 від 22.01.2025 та №5653452685 від 04.02.2025, які експедитором надіслано замовнику для оплати, сума компенсації оплати вартості демереджу складає 12814,61 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на 08.12.2025 року дорівнює 538940 грн 20 коп.

Матеріали справи містять електронне листування між представниками сторін, у тому числі лист від імені Олексія Рябухіна (oleksii.riabukhin@arcelormittal.com), подане відповідачем, з якого вбачається, що письмове повідомлення позивача про можливість виникнення демереджу з формулюванням про покладення на замовника ризику, пов`язаного з очікуванням у порту, надіслано 05.01.2024, тобто безпосередньо перед відправленням контейнерів на залізничну платформу 07.01.2024.

Відповідно до листа Державної митної служби України №17/17-01/13/301 від 02.07.2025, за інформацією Волинської митниці у період з 10.12.2023 до 07.01.2024 рух транспортних засобів комерційного призначення в міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення «Ягодин» був значно ускладнений у зв`язку із проведенням страйків польськими перевізниками та/або фермерами.

Звертаючись з позовними вимогами позивач зазначає, що при виконанні договору і перевезення вантажу замовника виникли додаткові витрати за понаднормативне використання контейнерного обладнання (демередж). На підстав рахунків судноплавної лінії MAERSK позивачем виставлено відповідачу для здійснення оплати додаткових витрат рахунок №275 від 04.02.2025 на суму 535532 грн 80 коп. з ПДВ.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 цієї статті визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються у апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частиною 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Переглядаючи справу у межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Між сторонами укладено договір, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «АТСФ» (експедитор) взяло на себе зобов`язання за плату і за рахунок Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (клієнт) виконати або організувати виконання послуг, які пов`язані з перевезенням вантажу, що відповідає ознакам договору транспортного експедирування, які визначені статтею 929 Цивільного кодексу України та статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Відповідно до статті 9 Закону платою експедитору вважаються кошти, сплачені клієнтом експедитору за належне виконання договору транспортного експедирування; у плату експедитору не включаються витрати експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування; підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб`єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Частиною 2 статті 12 Закону визначено, що клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором у інтересах клієнта у цілях виконання договору транспортного експедирування.

Обов`язок клієнта відшкодувати документально підтверджені витрати, які понесені експедитором у інтересах клієнта у цілях виконання договору транспортного експедирування, не залежить від чіткого погодження у договорі того, що саме такі витрати як додаткові підлягають відшкодуванню окремо від плати експедитора, а необхідним для їх відшкодування є документальне підтвердження цих витрат та доведення факту понесення цих витрат експедитором у інтересах клієнта у цілях виконання договору; при цьому визначення того, чи є конкретні витрати додатковими у розумінні наведених норм, тобто такими, що не включені у погоджену сторонами плату експедитора, можливе лише з урахуванням погоджених сторонами умов договору, зокрема щодо складової плати експедитора. Додаткові витрати, які експедитор поніс у зв`язку з виконанням договору та у інтересах клієнта, є договірними зобов`язаннями клієнта, які не можуть кваліфікуватися як штрафна санкція чи збитки, оскільки обов`язок їх компенсувати виникає з договору, а не з делікту (постанова Верховного Суду від 02.04.2025 у справі №910/15170/23).

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта у тій частині, що наведені правові висновки Верховного Суду орієнтують на визначення правової природи додаткових витрат експедитора виходячи передусім з умов конкретного договору, який укладений сторонами, а не з загальних положень про відшкодування збитків, які передбачені статтями 224, 225 Господарського кодексу України та статтями 611, 614 Цивільного кодексу України. Разом з тим наведена правова позиція одночасно і безпосередньо вказує на те, що правові підстави та порядок виникнення у клієнта обов`язку з відшкодування додаткових витрат експедитора визначаються договором, а тому оцінка обґрунтованості позовних вимог у цій справі не може здійснюватися без урахування умов договору №790 від 05.09.2022 та заявки №97 від 29.12.2023, яка є невід`ємною частиною цього договору.

За умовами пункту 3.2 договору №790 вартість послуг, яка вказана у заявці, може включати додаткові витрати експедитора, які він несе при здійсненні перевезення, крім тих, що виникли з його вини. У пункті 3.3 договору сторони встановили, що розрахунки за договором, включаючи відшкодування додаткових витрат, які зазначені у пункті 3.2, проводяться лише після отримання замовником оригіналу рахунку-фактури експедитора та корінців квитанцій (або інших документів, що підтверджують понесення експедитором додаткових витрат).

Відповідно до статті 6, частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Згідно зі статтею 629 цього Кодексу договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Погодивши у пункті 3.3 договору конкретну форму документального підтвердження понесених експедитором додаткових витрат: рахунку-фактури експедитора, квитанцій або інших документів, що підтверджують понесення експедитором додаткових витрат, тобто оплату експедитором таких витрат, сторони договору визначили договірний стандарт доказування, обов`язковий для сторін договору незалежно від того, чи можна було б за відсутності такого договірного положення обмежитися виключно рахунком контрагента експедитора як таким, що відповідає загальним вимогам статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували оплату позивачем рахунків судноплавної лінії MAERSK №5653447331 від 22.01.2025 та №5653452685 від 04.02.2025, чи інших документів у розумінні пункту 3.3 договору, що підтверджували б понесення позивачем відповідних витрат, а не лише їх нарахування контрагентом позивача. Самі по собі рахунки судноплавної лінії, які виставлені позивачу третьою особою – судноплавною лінією MAERSK, за відсутності доказів їх фактичної оплати чи інших первинних документів, що засвідчують понесення позивачем відповідних грошових витрат, не відповідають погодженому сторонами у пункті 3.3 договору документальному підтвердженню, який необхідний для того, що б у клієнта виникли зобов`язання з їх відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що обов`язковість наведеного договірного положення для сторін спору не пов`язана з оцінкою поведінки позивача з точки зору наявності чи відсутності у його діях протиправності або вини, а випливає виключно з добровільно погодженого сторонами порядку підтвердження права на відшкодування додаткових витрат за договором транспортного експедирування, обов`язковість якого для сторін встановлена статтями 526, 629 Цивільного кодексу України. Відсутність доказів дотримання позивачем такого погодженого сторонами порядку є самостійною підставою для висновку про недоведеність позовних вимог, що не залежить від правильності юридичної кваліфікації спірної суми, як збитків чи як додаткових договірних витрат експедитора.

Щодо доводів апеляційної скарги про своєчасність інформування відповідача про обставини затримки вантажу, колегія суддів зазначає таке.

Додатковими умовами заявки №97 від 29.12.2023 на експедитора покладено обов`язок доставити вантаж у найкоротші терміни та інформувати замовника щодня у разі затримки вантажу. Зазначена умова заявки погоджена сторонами згідно з пунктом 1.2 договору, є складовою частиною договірних зобов`язань позивача як експедитора і визначає порядок взаємодії сторін, який спрямований на своєчасне повідомлення клієнта про обставини, що здатні призвести до виникнення у нього додаткового фінансового навантаження, включно з можливим нарахуванням демереджу.

Позивач послався на електронне листування, яке, на його думку, підтверджує факт виконання умов щодо щоденного інформування про затримку вантажу з моменту прибуття контейнерів до порту Гданськ. Разом з тим зі змісту цього ж листування можна встановити, що письмове повідомлення про можливість виникнення демереджу з прямим застереженням про покладення відповідного ризику на замовника надіслано позивачем тільки 05.01.2024, тобто безпосередньо перед відправленням контейнерів на залізницю 07.01.2024, тоді як контейнери були доступні для видачі у порту Гданськ ще 10.12.2023. Доказів того, що позивач інформував відповідача про обставини затримки вантажу щодня, як це погоджено додатковими умовами заявки №97, у період з дати доступності контейнерів для видачі до дати надсилання зазначеного повідомлення, матеріали справи не містять. Суд, також оцінивши зміст листа Державної митної служби, який наданий позивачем на підтвердження причини затримки вантажу, зазначає, що хоча це лист і підтверджує обставини, які зумовили правомірність затримки вантажу, проте не спростовує недотримання позивачем умов договору щодо доказів на підтвердження належного інформування відповідача про причини затримки та реальних витрат позивача на сплату цих додаткових витрат.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем виконання ним договірного обов`язку своєчасного інформування відповідача, який передбачений пунктом 2.3.3 договору та додатковими умовами заявки №97 від 29.12.2023. На переконання колегії цей висновок ґрунтується на оцінці виконання позивачем власного договірного обов`язку, який є самостійною договірною умовою реалізації права на відшкодування додаткових витрат, і не потребує встановлення вини позивача чи його підрядних організацій у виникненні понаднормового перебування контейнерів у порту у розумінні додаткових умов заявки №97, які регулюють інші, самостійні договірні наслідки.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Позивач, звертаючись з вимогою про стягнення додаткових витрат, зобов`язаний довести додержання ним усіх погоджених сторонами договірних умов, з якими пов`язано виникнення права на таке відшкодування, включно з дотриманням встановленого пунктом 3.3 договору порядку документального підтвердження витрат та встановленого додатковими умовами заявки №97 обов`язку своєчасного інформування замовника. Матеріали справи не містять доказів, які б з достатньою мірою вірогідності у розумінні статті 79 Господарського процесуального кодексу України підтверджували виконання позивачем зазначених договірних умов, а тому позовні вимоги у частині стягнення основного боргу є недоведеними.

Не можуть бути безпосередньо застосовані до спірних правовідносин висновки постанови Верховного Суду від 02.04.2025 у справі №910/15170/23 у частині кінцевого висновку про наявність підстав для стягнення додаткових витрат, оскільки предметом розгляду у зазначеній справі були відмінні від спірних у цій справі фактичні обставини та умови договору, у тому числі відсутні відомості про наявність у розглянутому Верховним Судом договорі умови, яка аналогічною пункту 3.3 договору №790 від 05.09.2022, яка б встановлювала спеціальний порядок документального підтвердження понесених експедитором додаткових витрат.

Щодо доводів апеляційної скарги стосовно правової кваліфікації спірної суми як збитків, а не додаткових договірних витрат експедитора, колегія суддів зазначає, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 04.12.2019 у справі №917/1739/17, то саме на суд покладається обов`язок надати правильну правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з установлених у справі фактичних обставин та застосувати для прийняття рішення ті норми матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, при цьому самостійне застосування судом належних норм права не призводить до зміни предмета позову або обраного позивачем способу захисту.

Водночас, незалежно від того, чи підлягає спірна сума кваліфікації, як збитки у розумінні статей 611, 614, 623, 624 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України, чи як додаткові договірні витрати експедитора у розумінні статті 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», право позивача на їх відшкодування у будь-якому разі виникає та підлягає реалізації виключно у порядку та на умовах, які погоджені сторонами у договорі №790 від 05.09.2022 та заявці №97 від 29.12.2023. Оскільки матеріалами справи не підтверджено дотримання позивачем погодженого сторонами порядку документального підтвердження понесених додаткових витрат, а також не підтверджено виконання позивачем обов`язку своєчасного інформування відповідача, зміна судом апеляційної інстанції правової кваліфікації спірних правовідносин з підстав, які наведені у апеляційній скарзі, не тягне за собою зміни висновку про необґрунтованість позовних вимог і не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову.

Щодо позовних вимог про стягнення трьох процентів річних у розмірі 13288 грн 94 коп. та інфляційних втрат у розмірі 32564 грн 47 коп., колегія суддів зазначає, що зазначені вимоги є похідними від вимоги про стягнення суми основного боргу. Оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу, похідні вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат також не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим колегія суддів не вбачає необхідності надавати окрему оцінку доводам відзиву щодо порядку обчислення зазначених сум стосовно зобов`язання, яке визначене у еквіваленті до іноземної валюти.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 у частині остаточного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ухвалено з правильним встановленням обставин справи, а доводи апеляційної скарги не спростовують ці обставини та не містять підстав, які відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України тягли б за собою скасування чи зміну оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оцінюючи наведені сторонами доводи у цілому, колегія суддів зазначає, що інші аргументи апеляційної скарги та відзиву на неї були предметом дослідження та оцінки, однак з огляду на встановлену недоведеність позивачем дотримання погоджених сторонами договірних умов реалізації права на відшкодування додаткових витрат не спростовують правильності кінцевого висновку суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову та не потребують окремого висвітлення у мотивувальній частині цієї постанови, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо обсягу обов`язку національних судів надавати обґрунтування своїх рішень, викладену, зокрема, у рішеннях у справах «Руїс Торіха проти Іспанії» та «Серявін та інші проти України», згідно з якою пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не може тлумачитися як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент сторони.

Судові витрати.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «АТСФ» та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АТСФ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.06.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду. Якщо у судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судового рішення, або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 23.09.2026.

Головуючий суддя О.І. Кучеренко

судді Т.Ю. Демчина

А.О. Кошля