Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №913/266/20(711/8269/17) — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Харків Справа № 913/266/20(711/8269/17)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., при секретарі судового засідання Курило Є.П., розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.1653 Л) на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.07.2026 за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М. в межах справи №913/266/20 (711/8269/17)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія", м. Сєвєродонецьк, Луганська область,

до відповідача ОСОБА_1 , м.Черкаси,

за участю третьої особи на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Юнітранс-Агро", м.Черкаси,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: арбітражного керуючого Новосельцева Володимира Петровича, м. Черкаси,

про стягнення заборгованості за договором поруки

Представники сторін згідно з протоколом судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Господарський суд Луганської області рішенням від 20 березня 2025 року позов Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Юнітранс-Агро", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - арбітражний керуючий Новосельцев Володимир Петрович, про стягнення заборгованості за договором поруки задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" заборгованість за договором поруки №03-2015-1п від 12.02.2015 в розмірі 550961 грн 35 коп., в тому числі: суму основного боргу за кредитним договором в розмірі 526747 грн 82 коп.; пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 20139 грн 75 коп., інфляційні втрати в розмірі 4073 грн 78 коп., та витрати зі сплати судового збору в розмірі 8264 грн 41 коп; в іншій частині позову відмовив.

Східний апеляційний господарський суд постановою від 07.01.2026 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

6.02.2026 року на виконання зазначеного рішення Господарським судом Луганської області було видано відповідний наказ, який позивачем був пред`явлений до виконання у травні 2026 року.

29.06.2026 до Господарського суду Луганської області від ОСОБА_1 надійшла скарга на неправомірні дії та бездіяльність приватного виконавця, в якій він просить суд визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Недоступа Д.М. щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 81137333; визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № 81137333 від 30.05.2026 як таку, що винесена всупереч імперативній забороні п. 11 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»; зобов`язати приватного виконавця Недоступа Д.М. негайно зняти всі арешти, накладені в межах ВП № 81137333; на підставі принципу обґрунтованості та стандартів вмотивованості судового рішення, надати в мотивувальній частині ухвали суду окрему вмотивовану правову оцінку кожному із наведених у скарзі та Реєстрі порушень приватним виконавцем норм права аргументів; постановити окрему ухвалу щодо приватного виконавця Недоступа Дмитра Миколайовича з метою запобігання повторенню подібних порушень у виконавчих провадженнях, у яких стягувачем є ПАТ «Українська інноваційна компанія» та яким останній використовує примусове виконання для стягнення активів, на які не має права, звернувши, зокрема, увагу на такі встановлені факти:

вказання приватним виконавцем у тексті процесуального документа поштового індексу боржника (18028), що достеменно відрізняється від вірного індексу (18004), власноруч зазначеного цим же виконавцем на конверті того ж відправлення, що виключає версію технічної помилки та доводить свідомий характер дій спрямованих на неотримання кореспонденції боржником ;

визнання самим виконавцем у листі від 16.06.2026 № 87604 мети п. 11 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» («недопущення позачергового задоволення вимог окремих кредиторів банку поза процедурою, встановленою спеціальним законом») з одночасним прийняттям рішення, що прямо суперечить цій визнаній меті, а саме запровадження процедури виконавчого провадження;

ігнорування виконавцем інформації про скасування Постановою КГС ВС від 21.05.2026 у справі № 913/266/20(711/8269/17) судового рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, незважаючи на отримання цієї інформації від Боржника 11.06.2026 та на її об`єктивну загальнодоступність у Єдиному державному реєстрі судових рішень з 05.06.2026, тобто до наданої відповіді № 87604 від 16.06.2026;

надання відповіді № 87604 від 16.06.2026 без власноручного підпису приватного виконавця, що є порушенням Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012;

прийняття до виконання заяви про примусове виконання, підписаної особою, повноваження якої діяти від імені Стягувача - банку в процедурі ліквідації під управлінням уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - належним чином не підтверджені, попри документально зафіксоване усвідомлення виконавцем статусу Стягувача (відповідь № 87604 від 16.06.2026).

Господарський суд Луганської області (суддя Б.В. Яресько) ухвалою від 15.07.2026 (повний текст ухвали складено та підписано 17.07.2026) відмовив в задоволенні скарги ОСОБА_1 на рішення, дії та бездіяльність приватного виконавця під час виконання судового рішення у справі № 913/266/20(711/8269/17).

Мотивуючи постановлену ухвалу суд першої інстанції зазначив, що приватним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання наказу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження", отже визнання у цьому випадку неправомірності дій та бездіяльності приватного виконавця в межах виконавчого провадження, яке наразі закінчене, не поновить порушеного права скаржника, а матиме лише наслідком установлення юридичних фактів, відтак задоволення заявлених у скарзі на дії та бездіяльність приватного виконавця вимог не є ефективним способом захисту у розумінні норм чинного законодавства та правових висновків Верховного суду, оскільки навіть задовольнивши таку скаргу суд не здійснить жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин та не відновить порушене право скаржника, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні скарги та не вимагає з`ясування інших обставин по суті спору. В частині вимог скаржника щодо постановлення окремої ухвали відносно приватного виконавця, суд, з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі № 171/2124/18, від 18.05.2018 у справі № 521/18287/15-ц та від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 зауважив, що постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства та суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін.

ОСОБА_1 , не погоджуючись з постановленою ухвалою, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх.1653 Л), в якій, просить скасувати ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.07.2026 у справі №913/266/20 (711/8269/17) повністю та ухвалити нове рішення, яким: визнати незаконною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження №81137333 від 30.05.2026; визнати незаконними дії виконавця щодо відкриття виконавчого провадження всупереч імперативним нормам п.11 ч.4 ст.4 Закону про виконавче провадження; визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця Недоступа Д.М. щодо невинесення своєчасно постанови про закінчення виконавчого провадження №81137333; реалізувати повноваження, передбачені ст.246 ГПК України, та постановити окрему ухвалу апеляційного суду щодо приватного виконавця Недоступа Д.М. з підстав, викладених у скарзі від 22.06.2026 та реєстрі порушень норм права від 22.06.2026, а також з підстав, викладених у розділі ІІ апеляційної скарги та у реєстрі порушень норм права приватним виконавцем від 26.07.2026, які мали місце або стали відомі скаржнику після 22.06.2026 - зокрема, подання виконавцем до суду примірника документа №87604, що не відповідає примірнику, направленому боржнику, недостовірні пояснення щодо предмета скарги у відзиві від 09.07.2026, порушення строку постановлення постанови про закінчення ВП (ч.2 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження») та відсутність доказу повідомлення боржника про закінчення виконавчого провадження - з надсиланням копії окремої ухвали до Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та до Комітету з етики Асоціації приватних виконавців України.

Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу заявник зазначає, що виконавчий документ підлягав поверненню приватним виконавцем на підставі п.11 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон) та вказана норма на відміну від п.4 ч.4 ст.4 Закону, на яку посилається виконавець, не містить обмежень щодо ліквідації банку-боржника, а встановлює заборону просто у разі ліквідації банку, яким є стягувач виходячи з позиції Великої Палати Верховного Суду в ухвалі від 15.05.2024 у справі №913/266/20. Скаржник зауважує, що постанова про відкриття виконавчого провадження, винесена за наявності прямої імперативної заборони п.11 ч.4 ст.4 Закону , а тому підлягає визнанню незаконною з моменту її винесення. Заявник наголошує, що факт припинення примусових дій не нівелює того юридичного факту, що протягом 24 днів майно боржника перебувало під арештом, накладеним на підставі акта, винесеного всупереч прямій законодавчій забороні. Скаржник зазначає, що судом першої інстанції залишись поза увагою та не отримали жодної правової оцінки наступні обставини: заяву від імені стягувача підписано від імені особи повноваження якої не підтверджені; у тексті листа №87604 від 16.06.2026 вказано невірний індекс боржника, а на конверті власноручно зазначено вірний, крім того другий лист, який отримано містить ті самі розбіжності, що, на думку заявника, свідчить про маніпуляцію з поштовою адресою; боржник двічі отримав відповідь №87604 без підпису, проте виконавцем до матеріалів справи подано примірник цього ж документа з підписом; виконавець стверджував, що скаржник посилався на п.4. ч.4 ст.4 Закону, проте повідомлення скаржника від 04.06.2026 чітко визначає п.11, що на його думку, свідчить про недостовірність пояснень у відзиві щодо предмета скарги; невчасне закінчення виконавчого провадження (через 12 днів після опрацювання листа про скасування рішення); відсутність доказу повідомлення боржника про закінчення виконавчого провадження. Заявник зазначає, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить жодної вимоги по обов`язковість підписання повідомлень направлених виконавцю боржником - фізичною особою виключно із застосування КЕП, у зв`язку з чим, на його думку, неприйняття електронного повідомлення боржника від 11.06.2026 свідчить про надмірний формалізм, а неперевірка факту скасування наказу у відкритому ЄДРСР за наявності такого обов`язку свідчить про умисне зволікання із закінченням виконавчого провадження. Також скаржник посилається на порушення судом принципу правової визначеності та вимог ст.236 ГПК України через різну правову оцінку тотожних фактичних обставин у межах однієї справи протягом трьох послідовних ухвал (29.06, 30.06, 15.07). Заявник зазначає про незастосовність правової позиції, викладеної у постанові КГС ВС від 13.03.2025 у справі №910/15184/21, на яку послався суд, оскільки вона ухвалена за принципово інших фактичних обставин, зокрема суд визнав спосіб захисту неефективним не через сам факт закінчення виконавчого провадження, а у зв`язку з встановленням окремого, самостійного спору про право між боржником та стягувачем щодо належності коштів. Скаржник наголошує, що закриття виконавцем виконавчого провадження раніше ніж скарга була розглянута судом не усуває того, що на момент існування порушення захист, про який просив боржник був спроможний його припинити, що, на його думку, відповідає критерію, сформулюваному ВП ВС у постанові від 16.11.2022 у справі №9140/7310/20 (судовий захист має бути спроможним запобігти виникненню або продовженню порушення). Крім того, скаржник наголошує на незаконності відмови в постановленні окремої ухвали щодо приватного виконавця, оскільки наведені в скарзі факти недобросовісної поведінки виконавця не є за свою суттю клопотаннями та суд першої інстанції самостійно мав ініціювати постановлення окремої ухвали, враховуючи зазначені факти.

07.09.2026 від приватного виконавця Недоступа Д.М. до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні апеляційної скарги, посилаючись на те, що: скаржник не довів чим саме порушено його право, та яким чином процесуальні дії приватного виконавця, які оскаржуються скаржником, порушують права останнього станом на дату розгляду скарги, враховуючи, що виконавче провадження було закінчено 23.06.2026; норми п.п.4, 11 ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документу без прийняття до виконання) застосовуються саме до банків-боржників у випадках коли рішення НБУ або ФГВФО про відкликання банківської ліцензії або початок процедури ліквідації банків-боржників прийняті до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження щодо таких банків, при цьому у разі прийняття таких рішень після відкриття виконавчого провадження застосовується процедура закінчення виконавчого провадження передбачена статтею 39 Закону; стосовно отриманого листа від 11.06.2026 виконавець зазначив він не був розглянутий по суті у зв`язку з неналежним оформленням (відсутній ЕЦП та звернення викладено як набір тексту в повідомленні) та заявнику було надано відповідь щодо порядку оформлення; виконавець зауважив, що він не був учасником судової справи № 913/266/20 (711/8269/17) та обов`язок повідомити інформацію щодо скасування рішення на підставі якого видано наказ, відповідно до ч.ч.4, 5 ст.19 Закону України «Про виконавче провадження» покладався на учасників судового провадження, до того ж, в умовах отримання 23.06.2026 заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконання виконавцем в той же день було закінчено виконавче провадження шляхом прийняття відповідної постанови. Приватний виконавець також наголосив, що в ході примусового виконання рішення будь-які кошти з заявника не стягувались.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.07.2026 для розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 (вх.1653 Л) сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.

Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 04.08.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.1653 Л) залишив без руху.

У зв`язку з відпусткою судді Мартюхіної Н.О., яка входить до складу колегії суддів, на підставі розпорядження Керівника апарату суду від 20.08.2026, здійснено повторний автоматизований розподіл справи, та, згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2026 апеляційна скаргу (вх.1653 Л) передана на розгляд судової колегії у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.

Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 24.08.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (вх.1653 Л) на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.07.2026 за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М. в межах справи №913/266/20 (711/8269/17); призначив розгляд апеляційної скарги на 22 вересня 2026; встановив учасникам справи термін до 07.09.2026 (включно) подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання та письмові пояснення з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; витребував у Господарського суду Луганської області копії матеріалів оскарження ухвали Господарського суду Луганської області від 15.07.2026, необхідних для розгляду скарги.

Копія вказаної ухвали направлена до електронний кабінетів позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Відповідно до ч.1 ст.285 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) судові рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.

Частиною 6 ст.242 ГПК України, передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, а також день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.

Згідно з довідками, сформованими в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" копія ухвали суду від 24.08.2026 доставлена до електронних кабінетів позивача та третьої особи 24.08.2026, у зв`язку з чим, враховуючи положення ч.6 ст.242 ГПК України, копія ухвали вважається врученою 24.08.2026.

З метою повідомлення скаржника, третьої особи на стороні відповідача та приватного виконавця про розгляд скарги, судом 28.08.2026 направлено копії ухвали від 24.08.2026, листами з рекомендованими повідомленнями, на адреси їх місцезнаходження, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також в матеріалах справи. Згідно з повернутих на адресу суду рекомендованих повідомлень копія ухвали суду вручена ОСОБА_1 - 11.08.2026, а приватному виконавцю - 10.08.2026.

Отже, учасники провадження у справі належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження, дату, час та місце розгляду апеляційної скарги заявника.

01.09.2026 матеріали справи №913/266/20 (711/8269/17) у 10-ти томах надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

У зв`язку з відпусткою суддів Лакізи В.В. та Білоусової Я.О., які входили до складу колегії, на підставі розпорядження керівника апарату суду від 09.09.2026 та від 15.09.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл справи, та, згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2026 та від 15.09.2026 апеляційна скаргу (вх.1653 Л) передана на розгляд судової колегії у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.

В судове засідання з`явились ОСОБА_1 та приватний виконавець Недоступ Д.М. Інші учасники не з`явились, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

В ході судового засідання ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив задовільнити її в повному обсязі, приватний виконавці наполягав на відмові у задоволені апеляційної скарги та залишенні в силі ухвали Господарського суду Луганської області.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч.1 ст.271 ГПК України).

Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).

Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційним господарським судом враховані обставини, встановлені судом першої інстанції про наступне.

Як зазначалося вище, господарський суд Луганської області рішенням від 20 березня 2025 року позов Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" заборгованість за договором поруки №03-2015-1п від 12.02.2015 в розмірі 550961 грн 35 коп., в тому числі: суму основного боргу за кредитним договором в розмірі 526747 грн 82 коп.; пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 20139 грн 75 коп., інфляційні втрати в розмірі 4073 грн 78 коп., та витрати зі сплати судового збору в розмірі 8264 грн 41 коп; в іншій частині позову відмовив. Східний апеляційний господарський суд постановою від 07.01.2026 залишив рішення суду першої інстанції без змін.

06.02.2026 на виконання зазначеного рішення Господарським судом Луганської області був виданий наказ. В зазначеному наказі стягувачем було визначено - Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" (місцезнаходження: вул. Сметаніна, буд. 3-А, м. Сєвєродонецьк, Луганська область, 93404. ідентифікаційний номер 05839888)

21.05.2026 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.01.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 20.03.2025 у справі № 913/266/20(711/8269/17) скасував; справу №913/266/20(711/8269/17) передав на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.

29.05.2026 приватним виконавцем Недоступом Д.М. була отримана заява від Позивача від 14.05.2026 № 19111В про примусове виконання наказу Господарського суду Луганської області № 913/266/20(711/8269/17) від 06.02.2026.

Зазначена заява була підписана головою правління ПАТ "Українська інноваційна компанія" Ільюченко Аллою, до заяви були додані оригінал наказу суду, копія виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадянських формувань ПАТ "Українська інноваційна компанія".

30.05.2026 виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №81137333 та розпочато примусове виконання рішення суду № 913/266/20(711/8269/17).

09.06.2026 приватним виконавцем було одержано звернення Відповідача з проханням повернути наказ № 913/266/20(711/8269/17) без прийняття до виконання, на підставі пункту 11 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі по тексту Закон №1404-VIII), та посиланням на відсутність права вимоги у Позивача.

11.06.2026 з адреси електронної пошти yorik7uk@gmail.com відправник Юрій, на адресу електронної пошти приватного виконавця dmytro.nedostup@gmail.com надійшов лист в якому повідомлялось про необхідність закриття виконавчого провадження, оскільки рішення на яких воно базується були скасовані постанову Верховного Суду від 21.05.2026 по справі № 913/266/20(711/8269/17) та зазначалось, що електронна адреса відправника не є офіційною в розумінні ст.2 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

11.06.2026 приватним виконавець була надана відповідь про неможливість розгляду зазначеного звернення, оскільки воно не було підписано електронно-цифровим підписом.

16.06.2026 за результатами розгляду звернення Відповідача від 04.06.2026, виконавцем надано відповідь, яка була надіслана на поштову адресу останнього.

23.06.2026 на адресу приватного виконавця надійшла копія заяви Відповідача про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, як вказує приватний виконавець саме з неї йому стало відомо про існування Постанови Верховного Суду від 21.05.2026 по справі № 913/266/20(711/8269/17), згідно якої було скасовано рішення судів нижчих інстанцій, на підставі яких було видано виконавчий документ та відкрито виконавче провадження.

23.06.2026 виконавцем було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №81137333 на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII (скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню) в якій він послався на постанову Верховного Суду від 21.05.2026 по справі № 913/266/20(711/8269/17), якою, зокрема, були припиненні заходи примусового виконання рішення.

ОСОБА_1 вважаючи своє право порушеним винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, за наявності, підстав для повернення виконавчого документа на підставі п.11. ч.4 ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», що призвело, на його думку, до неправомірного арешту коштів та майна на 24 дні, звернувся до суду зі скаргою на дії та дії та бездіяльність приватного виконавця в порядку ст.3391 ГПК України.

Приватний виконавець заперечуючи проти поданої скарги наголошував на відсутності порушеного права скаржника та посилався на те, що: для повернення виконавчого документу не було підстав, оскільки норми пунктів 4, 11 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» застосовуються до банків-боржників, а боржником за виконавчим документом є фізична особа; звернення, яке надійшло на електронну адресу виконавця 11.06.2026 не розглядалось по суті оскільки було подано без дотримання вимог Закону України «Про звернення громадян»; заява про примусове виконання рішення подана особою, яка є керівником, згідно долученої копії виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За результатами розгляду поданої скарги суд першої інстанції постановив ухвалу, якою відмовив у її задоволенні, з мотивів викладених в ухвалі.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до с.339 ГПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом.

Згідно з ст. 3391 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Отже, одним з засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає, зокрема, обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби щодо примусового виконання судових рішень.

Тобто, зазначеними нормами встановлена можливість звернення зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення. Така скарга є формою звернення за судовим захистом порушених прав (інтересів) сторін та учасників, з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі (пункт 56 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20).

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.343 ГПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд скасовує оскаржувані рішення та визнає дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Як зазначав суд першої інстанції, Верховний Суд неодноразово наголошував, що застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Звернувшись зі скаргою заявник стверджував, що приватний виконавець, незважаючи на наявність підстав для повернення виконавчого документу без прийняття до виконання, виніс постанову про відкриття виконавчого провадження внаслідок чого, на думку скаржника, 24 дні мало місце незаконне обмеження власності у вигляді арешту рахунків, що свідчить про неправомірність дій виконавця.

З постанови про закінчення виконавчого провадження №81137333 від 23.06.2026 вбачається, що виконавче провадження з примусового виконання наказу №913/266/20 (711/8269/17) виданого 06.02.2026 закінчено, на підставі п.5 ч.1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», а також припинено чинність арешту майна боржника та всіх його грошових рахунків, у зв`язку з тим, що Верховний суд у постанові від 21.05.2026 у справі №913/266/20(711/8269/17) скасував постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.01.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 20.03.2025, на підставі яких було видано виконавчий документ.

Тобто, станом на дату розгляду справи у суді першої інстанції виконавче провадження за наказом №913/266/20 (711/8269/17), виданого 06.02.2026 було закінчено.

З системного аналізу норм ст.3391 та ст.343 ГПК України вбачається, що обов`язковим елементом оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця є саме усунення порушень, зумовлених такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, таке усунення має поновити порушене право заявника під час виконавчого провадження, проте в умовах встановлення порушень за відсутності наступного їх усунення та поновлення порушеного права не виконується мета судового захисту та має місце встановлення юридичних фактів, яке саме по собі не є ефективним способом захисту, оскільки ніяким чином не впливає на виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав заявника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.03.2025 у cправа № 910/15184/21 (910/4519/21)

Вказуючи на порушене право у вигляді арешту протягом 24 днів заявник наголошує, що таке порушення виникло через неправомірне винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, проте враховуючи, що в ході виконавчого провадження не відбулося стягнення грошових коштів, виконавче провадження закінчено, арешти знято станом на дату розгляду скарги, встановлення вказаного порушення та задоволення скарги ніяким чином не відновить порушене право позивача, як вірно зазначив суд першої інстанції, оскільки чинність арешту майна та рахунків боржника вже припинено, та результати розгляду скарги ніяким чином не вплинуть на вказаний факт.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що визнання неправомірними дій або бездіяльності приватного виконавця у вже завершеному виконавчому провадженні саме по собі не забезпечує поновлення порушеного права скаржника. За таких обставин результатом розгляду скарги фактично стає лише констатація певних юридично значимих обставин, без настання правових наслідків у вигляді відновлення порушеного права. Водночас встановлення юридичних фактів не може бути самостійною метою судового розгляду, а здійснюється судом у процесі з`ясування фактичних обставин та вирішення спору про право цивільне ( наприклад, відшкодування збитків). Відтак, якщо визнання неправомірності рішень, дій чи бездіяльності виконавця не призводить до реального поновлення порушеного права заявника, такий спосіб захисту не забезпечує належного та ефективного судового захисту.

Разом з цим, колегія суддів не може погодитись із заявником, що виконавчий документ підлягав поверненню на підставі п.11 ч.4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон), та постанова про відкриття виконавчого провадження винесена всупереч положенням вказаного Закону, з огляду на наступне.

Питання, пов`язані з примусовим виконанням судових рішень і рішень інших органів, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження». Вказаний Закон є спеціальним законом, яким державний та приватний виконавці керуються при примусовому виконанні рішень суду та інших органів (посадових осіб) та який визначає межі повноважень виконавців.

Відповідно до ст.18 Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону).

Згідно з ч.5 ст. 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до п.п.4, 11 ч.4 ст.4 Закону виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо, зокрема: Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

В контексті застосування приписів ст.19 Конституції України, ст. ст.1, 4,18 Закону «Про виконавче провадження», судова колегія підкреслює, що органи, на які покладено функції щодо примусового виконання рішення суду (державні та приватні виконавці, та інші, передбачені законом) позбавлені права надавати самостійну правову оцінку на стадії вирішення питання про відкриття виконавчого провадження статусу та обставинам реорганізації/перетворення потенційних учасників такого провадження, в умовах визначення у виконавчому документі стягувача та боржника, які не відповідають ознакам банка, передбаченим ст. 15 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (обов`язкове використання в найменуванні банку слово "банк", а також вказівку на організаційно-правову форму банку).

По перше, як свідчить наказ від 6.02.2026 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи, стягувачем в ньому зазначене Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія». По друге, як свідчать матеріали справи, правова оцінка статусу позивача як правонаступника ПАТ «Укрінкомбанк» та правомірності застосування до нього процедур відновлення платоспроможності, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства, відмінних від процедур, які застосовуються до банків відповідно до Закону України «Про банки та банківську діяльність», надавалася судом в межах судового провадження з розгляду спору між позивачем та відповідачем при прийнятті рішення від 25.03.2025, на підставі якого був виданий наказ.

Зазначене виключає будь-які можливості для застосування виконавцем пп.11 ч.4 ст.4 Закону «Про виконавче провадження» та не допускає його власних правових висновків щодо статусу стягувача, відмінних від рішення суду в межах цієї справи, оскільки означене знаходиться поза межами його дискреційних повноважень.

Отже, доводи, які наводяться скаржником фактично мають на меті спростувати висновки суду, які були зроблені в ході розв`язання спірних відносин між позивачем та відповідачем, а отже їх розгляд в межах оскарження дій та бездіяльності виконавця суперечить розділу VI ГПК України.

Стосовно посилань на неправомірну бездіяльність приватного виконавця в частині невнесення своєчасно постанови про закінчення виконавчого провадження колегія суддів зазначає наступне в умовах направлення на його адресу електронного листа.

Скаржник наголошує, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить жодної вимоги про обов`язковість підписання повідомлень направлених виконавцю боржником - фізичною особою виключно із застосування КЕП, у зв`язку з чим, на його думку, неприйняття електронного повідомлення боржника від 11.06.2026 свідчить про надмірний формалізм, а неперевірка факту скасування наказу у відкритому ЄДРСР за наявності такого обов`язку свідчить про умисне зволікання із закінченням виконавчого провадження.

З матеріалів справи вбачається, що 11.06.2026 з адреси електронної пошти yorik7uk@gmail.com відправник Юрій, на адресу електронної пошти приватного виконавця dmytro.nedostup@gmail.com надійшов лист в якому повідомлялось про необхідність закриття виконавчого провадження, оскільки рішення на яких воно базується були скасовані постановою Верховного Суду від 21.05.2026 по справі № 913/266/20(711/8269/17), та зазначалось, що електронна адреса, з якої направлено повідомлення не є офіційною.

В той же день у відповідь на вказаний лист приватним виконавець була надана відповідь про неможливість розгляду зазначеного звернення, оскільки воно не було підписано електронно-цифровим підписом.

В подальшому 23.06.2026 на адресу приватного виконавця надійшла копія заяви Відповідача про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, за результатами розгляду якої, виконавцем в той же день винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №81137333 від 23.06.2026 на підставі пункту 5 частини 1 статті 39 Закону №1404-VIII (скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ).

У відповідності до ст. 19 Закону, учасники виконавчого провадження мають право звертатися до виконавця з відповідними заявами, поясненнями та клопотаннями шляхом їх направлення каналами електрозв`язку, поштою, наданням особисто або з використанням доставки кур`єром.

Зміст повідомлення від 11.06.2026, яке надійшло на електронну пошту приватного виконавця з темою «Щодо закриття ВП 81137333», викладено у спеціальному полі для тексту з прикріпленим файлом - витяг з Постанови КГС справа 913_266_13 (711_8269_17) від 21052026, та є за своєю суттю електронним документом, оскільки інформація в ньому зафіксована у вигляді електронних даних та він створений, переданий, а також зберігається в електронній формі.

Проте, вказане повідомлення не містить електронного підпису.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, а також електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги" що дає змогу ідентифікувати заявника .

Тобто, електронний підпис є реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора електронного документа та його накладанням завершується створення електронного документа.

Колегія суддів наголошує, що відсутність такого реквізиту електронного документу як електронний підпис , унеможливлює як встановлення та підтвердження особи, яка його надіслала, так і те, що електронний документ є оригіналом документа.

До того ж, судова колегія звертає увагу, що приватний виконавець відповів на електронний лист заявника в день його надходження, що не заважало останньому підтвердити свою особу шляхом накладання цифрового підпису на звернення в електронному вигляді в межах виконавчого провадження.

Проте, посилання приватного виконавця на вимоги Закону України «Про звернення громадян», є безпідставними, оскільки дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений Законом України "Про виконавче провадження".

Колегія суддів зауважує, що Законом України «Про виконавче провадження» не встановлено прямого обов`язку виконавця щодо перевірки факту скасування рішення/наказу у ЄДРСР, натомість відповідно до положень ст.19 Закону саме на сторін покладено обов`язок повідомляти виконавця про зміну обставин, які можуть впливати на стан виконавчого провадження, а також сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій. Проте, в умовах якщо між заявником та приватним виконавцем існує спір про право, таким обставинам може бути надана правова оцінка в ході розгляду спору про право.

Стосовно доводів скаржника про те, що заяву від імені стягувача підписано від імені особи повноваження якої не підтверджені, колегія суддів зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що до заяви про відкриття виконавчого провадження стягувачем було надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в якому міститься інформація щодо керівника та назви юридичної особи, яка звернулася до приватного виконавця. За змістом ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи або її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, фізичної особи - підприємця, у тому числі під час провадження ними господарської діяльності та відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах. Отже, підписання заяви від імені стагувача особою, яка вказана в реєстрі виключає сумніви щодо її повноважень.

Стосовно інших порушень, на які посилається заявник, таких як: зазначення невірного індексу місця проживання скаржника (доречи, саме невірний індекс був зазначений в наказі суду ) , надання офіційної відповіді №87604 без підпису та надання підписаного примірника вказаного документу суду, відсутність повідомлення про закінчення виконавчого провадження, судова колегія зазначає, що заявником не вимагається усунення цих порушень, не доведено яке право заявника буде поновлено. А отже, має місце встановлення юридичних фактів, яке саме по собі не є ефективним способом захисту, оскільки ніяким чином не впливає на виникнення, зміну або припинення особистих чи майнових прав заявника за результатами цієї скарги.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення скарги.

Стосовно посилань скаржника на порушення судом п.5 ч.4. ст.238 ГПК України, а саме ненадання оцінки письмовим доказам, в тому числі реєстру порушень норма права від 22.06.2026, судова колегія зазначає наступне.

Згідно з практикою ЄСПЛ при застосуванні процедурних правил варто уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності (рішення ЄСПЛ у справі «Волчлі проти Франції», «ТОВ «Фріда» проти України»).

Аналіз наведеного свідчить про те, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи. Скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту процесуального порушення, яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення є нічим іншим ніж проявом правового пуризму.

Колегія суддів погодилась з висновками суду першої інстанції про неефективність способу захисту у зв`язку з відсутністю порушеного права, що стало підставою для відмови у скарзі, при цьому, як встановлено апеляційним судом, ненадання оцінки письмовим доказам, в тому числі реєстру порушень норма права від 22.06.2026 ніяким чином не впливають на законність і обґрунтованість ухваленого судом першої інстанції рішення та свідчить про безпідставність доводів скаржника в цій частині.

Стосовно викладеного в апеляційній скарзі клопотання скаржника про реалізацію повноваження, передбаченого ст.246 ГПК України, та постановлення окремої ухвали апеляційного суду щодо приватного виконавця Недоступа Д.М. з підстав, викладених у скарзі від 22.06.2026 та реєстрі порушень норм права від 22.06.2026, а також з підстав, викладених у розділі ІІ цієї апеляційної скарги та у Реєстрі порушень норм права приватним виконавцем від 26.07.2026, які мали місце або стали відомі Скаржнику після 22.06.2026 - зокрема, подання виконавцем до суду примірника документа №87604 із власним підписом, що не відповідає примірнику, направленому боржнику, недостовірні пояснення щодо предмета скарги у відзиві від 09.07.2026, порушення строку постановлення постанови про закінчення ВП (ч.2 ст.39 Закону про ВП) та відсутність доказу повідомлення боржника про закінчення ВП, - з надсиланням копії окремої ухвали до Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та до Комітету з етики Асоціації приватних виконавців України, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 5 статті 246 ГПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. В окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги яких порушено, і в чому саме полягає порушення.

Отже, окрема ухвала суду є процесуальним засобом необхідного належного реагування (судового впливу) на порушення законності, а також на причини та умови, що цьому сприяли, які виявлені ним саме під час судового розгляду.

Разом з тим, постановлення окремої ухвали є правом, а не обов`язком суду, яке він може реалізувати у випадку виявлення при вирішенні спору по суті порушення певним органом чи особою вимог законодавства (аналогічний висновок міститься у п.47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №171/2124/18, у п.72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2018 у справі №521/18287/15-ц, постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі №906/344/21).

Право суду апеляційної інстанції постановити окрему ухвалу є самостійним, і не залежить від волевиявлення про це учасника судового процесу, а результатом розгляду апеляційної скарги має бути прийняття відповідного рішення, передбаченого пунктами 1-7 ч.1 ст.275 ГПК України.

Суд не постановляє окремих ухвал за клопотаннями сторін (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.02.2022 у справі №750/3192/14).

Враховуючи зазначене, колегія суддів не вбачає підстав для постановлення окремої ухвали, передбаченої ст.246 ГПК.

Водночас судова колегія наголошує, що скаржник не позбавлений права на самостійне звернення до відповідних органів, зокрема Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та до Комітету з етики Асоціації приватних виконавців України, з відповідною заявою, щодо обставин, викладених в апеляційній скарзі.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваної ухвали дотримався норм матеріального та процесуального права, а доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 (вх.1653 Л) не підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду Луганської області від 15.07.2026 за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М. в межах справи №913/266/20 (711/8269/17) підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 (вх.1653 Л) на ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.07.2026 за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М. в межах справи №913/266/20 (711/8269/17)- залишити без задоволення.

2.Ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.07.2026 за скаргою ОСОБА_1 на дії та бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Недоступа Д.М. в межах справи №913/266/20 (711/8269/17) - залишити без змін.

3.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 24.09.2026.

Головуючий суддя П.В. Демідова

Суддя О.О. Крестьянінов

Суддя Н.О. Мартюхіна