Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №911/3930/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" вересня 2026 р. Справа№ 911/3930/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Барсук М.А.

Руденко М.А.

Без повідомлення (виклику) учасників справи.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" на рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2026 у справі №911/3930/25 (суддя Черногуз А.Ф.) за позовом Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення 92 278,25 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради про стягнення 92278,25 грн за Договором №30/06/23-1 про надання правових послуг від 30.06.2023, з яких: 73330,93 грн інфляційних втрат, 18947,32 грн 3% річних за період з 03.09.2024 по 10.03.2025.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань за вказаним договором.

Рішенням Господарського суду Київської області від 20.03.2026 у справі №911/3930/25 у задоволенні позову відмовлено.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення 92278,25 грн за Договором №30/06/23-1 про надання правових послуг від 30.06.2023, з яких: 73330,93 грн інфляційних втрат, 18947,32 грн 3% річних за період з 03.09.2024 по 19.12.2025, з урахуванням поданої позивачем доказової бази на підтвердження проведених нарахувань - задоволенню не підлягають.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 9 844, 82 грн 3 % річних та 25 821, 47 грн інфляційних, нарахованих за період з 11.03.2025 по 19.12.2025, та прийняти нове, яким задовольнити позов у вказаній частині.

Апелянт, посилаючись на неправомірність висновку суду першої інстанції про неподання позивачем всіх доказів на підтвердження, здійснених ним нарахувань, вказує про незабезпечення судом повного розгляду справи з огляду на не витребування від позивача необхідних доказів в порядку ч. 4 ст. 74 ГПК України.

Одночасно, до апеляційної скарги апелянт надає додаткові докази (на підтвердження правомірності, здійснених нарахувань), що не були подані до суду першої інстанції.

Від відповідача до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечив проти задоволення її вимог.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

30.06.2023 між Адвокатським бюро “Мамаєва Дмитра Юрійовича” (Виконавець) та Комунальним житлово-експлуатаційним підприємством Глевахівської селищної ради (Замовник) укладено Договір про надання правової допомоги №30/06/23-1 (далі — Договір).

Відповідно до пункту 1.1 Договору Виконавець зобов`язався надавати Замовнику послуги зі стягнення та/або реструктуризації заборгованості з фізичних та юридичних осіб, а Замовник — приймати та оплачувати такі послуги на умовах, визначених Договором.

Згідно з пунктом 1.3 Договору Виконавець також здійснює абонентське юридичне обслуговування Замовника, яке включає, зокрема: - розроблення проєктів договорів у сфері житлово-комунальних послуг; - підготовку проєктів відповідей на звернення громадян, підприємств, установ та організацій; - участь у судових справах, щодо яких не укладено окремих договорів; - надання консультацій з питань податкового законодавства та бухгалтерського обліку; - вирішення інших правових питань, пов`язаних з діяльністю підприємства.

Пунктом 6.1 Договору передбачено, що вартість послуг, пов`язаних зі стягненням дебіторської заборгованості населення та юридичних осіб, становить 8% від суми коштів, що надійдуть на рахунки або до каси Замовника.

Згідно з пунктом 6.2 Договору вартість послуг абонентського обслуговування становить 8000 грн на місяць з урахуванням податку на додану вартість.

Пунктом 6.3 Договору визначено, що вартість підготовки однієї заяви про видачу судового наказу або позовної заяви про стягнення заборгованості з фізичних та юридичних осіб становить 800 грн та підлягає оплаті після прийняття судом справи до провадження.

Відповідно до пункту 10.1 Договору він набирає чинності з моменту підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

На виконання умов Договору позивачем надавалися відповідачу правові послуги, зокрема: підготовка проєктів договорів щодо надання житлово-комунальних послуг та реструктуризації заборгованості, направлення боржникам повідомлень та вимог щодо погашення заборгованості, підготовка та подання позовних заяв і заяв про видачу судових наказів до судів, складання інших процесуальних документів правового характеру, участь у судових засіданнях, а також представництво інтересів Замовника у судах та перед іншими органами.

Відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо оплати наданих послуг, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24 за позовом Адвокатського бюро “Мамаєва Дмитра Юрійовича” до Комунального житлово-експлуатаційного підприємства Глевахівської селищної ради було задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача, зокрема, основний борг у сумі 487825,99 грн, пеню у сумі 27687,12 грн, 3% річних у сумі 6678,92 грн та інфляційні втрати у сумі 16563,25 грн.

Як вбачається з вказаного рішення, судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 21.09.2023 по 02.09.2024.

Надалі позивач повторно звернувся до Господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача 115189,49 грн штрафних санкцій, 3% річних та втрат від інфляції, нарахованих за тим самим договором, що складалися з 67701,04 грн пені, 39814,38 грн інфляційних втрат та 7674,07 грн 3% річних за період з 03.09.2024 по 10.03.2025.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.05.2025 у справі №911/884/25 позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 7564,86 грн, інфляційні втрати у сумі 39814,38 грн та пеню у сумі 19732,24 грн.

У даній справі №911/3930/25 позивач втретє звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 18947,32 грн та інфляційних втрат у розмірі 73330,93 грн, нарахованих, за твердженням позивача, за період з 03.09.2024 по 19.12.2025 на суму боргу у розмірі 487825,99 грн, відповідно до наданого розрахунку.

Місцевим господарським судом відмовлено у задоволенні позову з наступних підстав.

Так, суд встановив, що частина періоду прострочення вже була предметом судового розгляду у попередніх справах між тими ж сторонами.

Рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24 судом було здійснено перерахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 21.09.2023 по 02.09.2024.

Крім того, рішенням Господарського суду Київської області від 26.05.2025 у справі №911/884/25 судом було вирішено питання щодо нарахування штрафних та фінансових санкцій за період з 03.09.2024 по 10.03.2025.

Отже, при розгляді даної справи судом не було взято до уваги нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 03.09.2024 по 10.03.2025, оскільки такі вимоги вже були предметом судового розгляду у справі №911/884/25.

Таким чином, предметом дослідження у даній справі був лише період прострочення не охоплений попереднім судовим рішенням, а саме з 11.03.2025 по 19.12.2025.

З поданої до суду постанови про закінчення виконавчого провадження №78331298 вбачається, що рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2025 у справі №911/2427/24 щодо стягнення основного боргу та нарахованих на нього фінансових санкцій було виконано у примусовому порядку, а борг у розмірі 546836,61 грн стягувався в примусовому порядку в період по січень 2026 року.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції вказав, що при нарахуванні позивачем штрафних санкцій за спірний період не було враховано ці факти примусового виконання, що істотно впливає на правильність розрахунку та підстави для стягнення, позаяк мало місце періодичне часткове припипення існування основного боргу, а відтак і його зменшення.

Суд зазначив, що позивач у відповіді на відзив вказав про поновлення виконавчого провадження №78331298 та приєднання його до зведеного виконавчого провадження №78359578, водночас позивач не надав суду належних доказів (постанову про поновлення та приєднання до зведеного) щодо вказаної обставини. При цьому, вказана позивачем обставина, про поновлення ВП, може свідчити, що виконавче провадження за наказом №911/2427/24 про стягнення 546836,61 грн триває та позбавляє можливості суду констатувати стягнення за виконавчим документом.

Також позивач не надав до суду будь-яких офіційних відомостей про фактичне стягнення сум основного боргу у спірний період(відомості з виконавчого провадження про надходження коштів, банківські виписки, квитанції, тощо), враховуючи, що такі стягнення мали місце з огляду на постанову про закінчення виконавчого провадження №78331298.

Відсутність таких доказів робить заявлені позивачем нарахування на суму основного боргу 3% річних та інфляційних втрат непідтвердженими та не дозволяє суду встановити фактичні обсяги виконанння судового рішення в частині основного боргу.

Позивач, як сторона, яка заявляє вимоги, зобов`язаний був добросовісно врахувати здійснені державним виконавцем стягнення в частині основного боргу та надати відповідні розрахунки з урахуванням дат припинення існування частин основного боргу що стягуванись (сплачувались) в межах виконавчого провадження для всебічного і повного розгляду справи. Відсутність таких доказів та недобросовісне ведення розрахунків унеможливлює перевірку заявлених сум, враховуючи встановлений судом факт здійснення погашення частин основного боргу в межах виконавчого провадження. Водночас, суд, керуючись ст. 74 ГПК України, не має права самостійно збирати докази щодо правильності нарахувань штрафних санкцій.

Враховуючи викладене, суд вказав, що позивач не надав належних доказів для підтвердження факту поновлення та приєднання виконавчого провадження, а також правильності нарахування заявлених до стягнення сум за спірний період.

Суд зазначив, що розрахунки позивача не враховують фактичного стягнення боргу у примусовому порядку та не підтверджені документально.

Таким чином суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення нарахованих на суму основного боргу 3% річних та інфляційних втрат за період з 11.03.2025 по 19.12.2025 є необґрунтованими та такими, які суд самостійно перевірити та перерахувати не може, оскільки позивач не надав суду відомостей про дати та розмір погашення частин основного боргу в межах виконавчого провадження.

Апелянт в апеляційній скарзі, посилаючись на неправомірність висновку суду першої інстанції про неподання позивачем всіх доказів на підтвердження, здійснених ним нарахувань, вказує про незабезпечення судом повного розгляду справи з огляду на не витребування від позивача необхідних доказів в порядку ч. 4 ст. 74 ГПК України.

Одночасно, до апеляційної скарги апелянт надає додаткові докази (на підтвердження правомірності, здійснених нарахувань), що не були подані до суду першої інстанції.

Колегія суддів не приймає вказані додаткові докази, з огляду на наступне.

В силу принципів диспозитивності та змагальності господарського судочинства, сутність яких викладено в статтях 13, 14 Господарського процесуального кодексу України, а також приписах статті 74 цього Кодексу, збирання доказів у справі не є обов`язком суду.

Навпаки, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов`язок доказування у господарському процесі покладений виключно на сторони спору, кожна з яких несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 80 цього Кодексу, чітко врегульовано порядок та строки подання доказів учасниками справи. Так, за частиною 2 вказаної статті позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Згідно частини 4 цієї статті, якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частина 5 цієї статті визначає, що у випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Отже, за змістом вказаних норм всі докази, які підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані позивачем одночасно з такою заявою, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем до суду та належним чином обґрунтована.

Позивачем не було доведено до суду першої інстанції неможливості подання вказаних доказів.

Стосовно посилань скаржника на те, що суд першої інстанції повинен був самостійно витребувати відповідні докази, колегія судді вказує наступне.

Так, кожна зі сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Саме позивач, як особа, яка пред`являє позов, повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх своїх вимог.

Апелянт, маючи в наявності всі докази (які він наразі подає лише з апеляційною скаргою), вказуючи про необхідність витребування цих доказів судом за власною ініціативою, тим самим фактично перекладає свій процесуальний обов`язок на суд.

Колегія суддів зазнає, що місцевий господарський суд правомірно прийняв рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Згідно з приписами статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В апеляційній скарзі апелянт не навів доводів щодо неможливості подання наведених доказів до суду першої інстанції.

Отже, вказані додаткові докази не приймаються судом.

Таким чином, місцевий господарський суд, ухвалюючи оскаржуване рішення вірно встановив наступне:

позивач не надав до суду будь-яких офіційних відомостей про фактичне стягнення сум основного боргу у спірний період (відомості з виконавчого провадження про надходження коштів, банківські виписки, квитанції, тощо), враховуючи, що такі стягнення мали місце з огляду на постанову про закінчення виконавчого провадження №78331298;

позивач не надав належних доказів для підтвердження факту поновлення та приєднання виконавчого провадження, а також правильності нарахування заявлених до стягнення сум за спірний період;

розрахунки позивача не враховують фактичного стягнення боргу у примусовому порядку та не підтверджені документально.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Адвокатського бюро "Мамаєва Дмитра Юрійовича" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 20.03.2026 у справі №911/3930/25 – без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника – позивача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку з урахуванням вимог п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена: 22.09.2026.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Барсук

М.А. Руденко