Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №910/3283/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2026 р. Справа№ 910/3283/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Іванова В.П.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Никифоренко В.І.

за участю представників:

від позивача – Казюта Д.А.,

від відповідача – Фарбота М.Р.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна компанія “Мілтон” на рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/3283/26 (суддя Спичак О.М.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Онікс Трейд Логістик” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна компанія “Мілтон” про стягнення 348 763,75 грн.

ВСТАНОВИВ наступне.

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Онікс Трейд Логістик” з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна компанія “Мілтон” про стягнення 348763,75 грн, з яких 262929,00 грн основного боргу, 66985,82 грн пені, 6522,32 грн 3% річних та 12326,61 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 в частині оплати послуг.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/3283/26 позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 262929 (двісті шістдесят дві тисячі дев`ятсот двадцять дев`ять) грн 00 коп., пеню у розмірі 66985 (шістдесят шість тисяч дев`ятсот вісімдесят п`ять) грн 82 коп., 3% річних у розмірі 6522 (шість тисяч п`ятсот двадцять дві) грн 32 коп., інфляційні втрати у розмірі 12326 (дванадцять тисяч триста двадцять шість) грн 61 коп. та судовий збір у розмірі 2092 (дві тисячі дев`яносто дві) грн 59 коп.; повернуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Онікс Трейд Логістик” (04166, м. Київ, вул. Гаврилишина Богдана, буд. 7, офіс 411; ідентифікаційний код: 44028046) судовий збір у розмірі 2092 (дві тисячі дев`яносто дві) грн 58 коп.; відмовлено у задоволенні клопотання про розстрочення виконання рішення суду.

При задоволенні позову суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем зобов`язань в частині оплати послуг.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити вказане рішення суду та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та розстрочити виконання рішення строком на 3 місяці, встановивши суму щомісячних виплат цієї заборгованості в розмірі 116 254,58 грн, починаючи з дня набрання рішенням законної сили.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху внаслідок не реєстрації позивачем електронного кабінету.

Також, скаржник не погоджується з відмовою місцевого господарського суду у розстроченні виконання судового рішення.

В судовому засіданні представник апелянта – відповідача у справі підтримав вимоги апеляційної скарги та просив їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

07.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Онікс Трейд Логістик” (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Торгівельна компанія “Мілтон” (клієнт) укладено Договір транспортного експедирування №07/01/18, відповідно до умов якого Експедитор зобов`язується за дорученням Клієнта та за його рахунок виконати перевезення вантажу територією України та іноземних держав відповідно до положень цього Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 умови надання транспортно-експедиторських послуг за цим Договором при здійсненні конкретного перевезення вантажу регулюються дорученням Клієнта, яке викладається в заявці (надалі - “Заявка”), що погоджується Сторонами. Клієнт направляє Експедитору не пізніше ніж за 5 робочих днів до початку перевезення Заявку. Дані Заявки є невід`ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.3 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 у Заявці зазначаються габарити та кількість місць вантажу, найменування та вид вантажу, перелік конкретних транспортно-експедиторських послуг, розмір плати Експедитора, пункт відправлення та призначення вантажу, маршрут переміщення вантажу, термін перевезення та інші погоджені Сторонами умови. Заявка є невід`ємною частиною цього Договору.

Згідно з п. 1.4 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 погодження Заявки між Сторонами відбувається попередньо шляхом надсилання один одному затвердженої Сторонами Заявки за допомогою електронної пошти, або при прямій її передачі представникові Сторони, що має юридичну силу оригіналу. По факту здійснення перевезення Сторони надсилають належним чином оформлену та затверджену печаткою Заявку разом із іншими документами, які стосуються кожного окремого перевезення.

Згідно з п. 1.6 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами є: товарно-транспортна накладна (при автомобільних перевезеннях територією України); авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (СІМ); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України.

Відповідно до п. 4.1 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 за належне виконання цього Договору Експедитор отримує плату.

Вартість плати Експедитора за цим Договором нараховується окремо за виконання кожної Заявки на перевезення (п. 4.2 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025).

У п. 4.3 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 визначено, що розмір плати Експедитора, узгоджуються Сторонами в Заявках до Договору або шляхом обміну листами, електронними повідомленнями, які мають силу оригіналу.

Згідно з п. 4.6 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 додаткові витрати, пов`язані із будь-якими перевірками вантажу контролюючим державними органами оплачуються Клієнтом по факту надання таких послуг.

Відповідно до п. 5.1 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 підтвердженням належного виконання кожного перевезення являється товарно-супровідний документ або його копія з відмітками отримувача про прийняття вантажу.

Відповідно до п. 5.2 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 приймання-передача наданих транспортно-експедиторських послуг, здійснюється шляхом підписання Сторонами Акту приймання-передачі послуг, ініціатива, щодо складання та направлення для підписання іншій Стороні покладається на Експедитора.

Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за Договором транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025, надавши відповідачу послуги на загальну суму 404633,09 грн, що підтверджується Актом надання послуг №397 від 11.08.2025 на суму 182129,00 грн, Актом надання послуг №168 від 08.04.2025 нам суму 65872,00 грн та Актом надання послуг №214 від 06.05.2025 на суму 156632,09 грн, які підписні представниками сторін та скріплені відбитками печаток сторін.

Відповідачем частково виконано зобов`язання по оплаті послуг, сума боргу у розмірі 262 929,00 грн залишилася неоплаченою, що і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про невиконання відповідачем свого обов`язку в частині оплати наданих за договором послуг, задовольнив позов.

Колегія суддів погоджується із наведеними в оскаржуваному рішенні висновками, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 4.4 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 клієнт оплачує 100% вартості плати експедитора до прибуття вантажу на митницю в країні одержувача вантажу, якщо заявкою на перевезення не передбачені інші умови.

Міжнародна автомобільна накладна – CMR №19855, що супроводжувала вантаж Клієнта за заявкою №19855, містить штамп “Під митним контролем”, який свідчить про прибуття вантажу на внутрішню митницю України 02.05.2025.

Міжнародна автомобільна накладна – CMR №20929, що супроводжувала вантаж Клієнта за заявкою №20929, містить штамп “Під митним контролем”, який свідчить про прибуття вантажу на внутрішню митницю України 10.08.2025.

Відтак, останнім днем строку виконання зобов`язання з оплати за заявкою №19855 та міжнародною автомобільною накладною CMR №19855 є 01.05.2025, а останній днем строку виконання зобов`язання зобов`язання з оплати за заявкою №20929 та міжнародною автомобільною накладною CMR №20929 є 09.08.2025.

За заявкою № 19855 Експедитором було складено та надіслано Клієнту два рахунки – №158 від 04.04.2025 на суму 65872 гривень та №213 від 02.05.2025 на суму 156632,09 гривень.

Відповідні суми у гривнях є еквівалентом 5584 доларів США по міжбанківському курсу на момент складання рахунків.

Рахунок №158 від 04.04.2025 було повністю оплачено відповідачем 28.04.2025; за рахунком №213 від 02.05.2025 була проведена часткова оплата 08.05.2025 на суму 6632,09 гривень, 17.07.2025 – 10200 гривень, 18.07.2025 – 10000 гривень, 22.07.2025 – 10000 гривень.

Таким чином, наявна заборгованість відповідача за заявкою №19855 у сумі 119800 гривень.

За заявкою №20929 Експедитором було складено та надіслано Клієнту рахунок №397 від 08.08.2025 на суму 182129 гривень.

Відповідна сума у гривнях є еквівалентом 4395 доларів США по міжбанківському курсу на момент складання рахунку.

За рахунком №397 від 08.08.2025 була проведена часткова оплата 04.09.2025 на суму 10000 гривень, 20.10.2025 – 10000 гривень, 04.03.2026 – 5000 гривень, 13.03.2026 – 5000 гривень, 16.03.2026 – 3000 гривень, 17.03.2026 – 2000 гривень, 18.03.2026 – 2000 гривень, 23.03.2026 – 2000 гривень.

Таким чином, у відповідача наявна заборгованість за заявкою №20929 у сумі 143129 гривень.

Таким чином, станом на час звернення позивача до суду з даним позовом строк виконання зобов`язання відповідача з оплати послуг на загальну суму в розмірі 262929,00 грн настав.

Оскільки заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 262929,00 грн станом на час прийняття рішення не погашена, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовна вимога про стягнення з відповідача вказаної суми підлягає задоволенню.

Також, позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 66985,82 грн, 3% річних у сумі 6522,32 грн та інфляційні втрати у розмірі 12326,61 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 3.4.5 Договору транспортного експедирування №07/01/18 від 07.01.2025 у випадку несвоєчасного здійснення Клієнтом оплати по виставленим рахункам Експедитора, Клієнт сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми, яка підлягає сплаті за кожний день та за весь час такого прострочення, до моменту повного погашення заборгованості. Строк позовної давності при виконання сторонами своїх грошових зобов`язань, у т.ч. нарахуванні та/або стягненні штрафних санкцій (штрафу/пені) встановлюється в три роки.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, з наведених норм права вбачається, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання за договором, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 66985,82 грн, 3% річних у сумі 6522,32 грн та інфляційних втрат у розмірі 12326,61 грн.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права, оскільки не постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху внаслідок не реєстрації позивачем електронного кабінету.

Стосовно вказаних доводів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ст. 174 ГПК України суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку (ч. 6 ст. 6 ГПК України).

Позовна заява подана через «Електронний суд» представником позивача – адвокатом Білько І.П., який в силу вимог частини шостої статті 6 ГПК України мав зареєстрований електронний кабінет.

Позивач, як юридична особа, 16.04.2026 зареєстрував електронний кабінет.

Згідно ч. 3 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

У даному випадку, наведені порушення норм процесуального права, наявність яких є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції, відсутні.

В свою чергу, згідно ч. 2 вказаної статті порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Апелянтом не наведено жодного доводу стосовно того, як порушення судом першої інстанції норм процесуального права вплинуло на результат розгляду справи.

Стосовно непогодження скаржника з відмовою місцевого господарського суду у розстроченні виконання судового рішення, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

У статті 331 ГПК України передбачено порядок вирішення питання про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, зміна способу та порядку виконання судового рішення.

За заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно з частиною третьою статті 331 ГПК України підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Отже, враховуючи положення частин четвертої та п`ятої статті 331 ГПК України, суд, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Ураховуючи викладене, вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо.

Отже, законодавець у будь-якому випадку пов`язує розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінювати докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами статті 86 цього кодексу.

Відповідно до вказаної норми господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах. Близький за змістом висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17.

Оскільки виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, згідно з пунктом 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом, як це визначено у пункті 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012.

Право людини на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ). За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії», № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V).

ЄСПЛ у рішенні у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008 зазначив, що, ураховуючи що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити:

1) чи зумовлена затримка у виконанні рішення особливими і непереборними обставинами;

2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексація присудженої суми;

3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони";

4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Ураховуючи викладене, недостатнім є лише факт відсутності у боржника коштів, суди обов`язково повинні враховувати інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Отже, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції остаточні судові рішення не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції").

Наведені у заяві аргументи відповідача не підтверджують наявності виняткових обставин у розумінні статті 331 Господарського процесуального кодексу України, які б ускладнювали чи робили неможливим своєчасне виконання судового рішення, та які б могли бути підставою для розстрочення його виконання.

Доказів реальної можливості виконати рішення суду у справі, за умови надання судом розстрочення виконання, відповідачем суду не надано, як і не подано суду жодних доказів на підтвердження обставин, викладених у заяві про розстрочення виконання рішення суду.

Разом із тим, згідно з частиною першою статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а статтями 525, 526 цього Кодексу передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Більше того, відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливості виконання ним грошового зобов`язання.

Між позивачем та відповідачем виникли господарські відносини, а приписи Цивільного кодексу України не передбачають привілейованого становища суб`єктів господарювання, у питаннях відповідальності за порушення зобов`язань.

Частина 2 статті 617 Цивільного кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання.

При цьому, судом враховано, що Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судом як джерело права, неодноразово наголошував щодо недопустимості невиконання або затягування виконання рішення національного суду в порушення прав іншої сторони, якою у даному випадку є позивач.

Господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.

Виходячи з викладеного вище, приймаючи до уваги недоведеність відповідачем наявність конкретних обставин які суттєво ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду в цій справі, правові підстави для задоволення заяви про розстрочку виконання рішення у суду першої інстанції були відсутні.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна компанія “Мілтон” залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 28.05.2026 у справі №910/3283/26 – без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника – відповідача у справі.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена: 23.09.2026 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді В.П. Іванов

М.А. Руденко