Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №910/3347/26 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: надання послуг

Дата: 02 вересня 2026 р.

Справа: №910/3347/26

Суддя: Сибіга О.М.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2026 р. Справа№ 910/3347/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сибіги О.М.

суддів: Гончарова С.А.

Тарасенко К.В.

секретар судового засідання: Михайленко С.О.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 03.09.2026

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026

у справі № 910/3347/26 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 430 200,00 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 430 200,00 грн заборгованості.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, на виконання умов договору від 12.08.2025 № ПЗ/П-25740/НЮ, виконав ремонт транспортних засобів відповідача, проте Акціонерне товариство "Українська залізниця" у встановлений строк не здійснило повну оплату вартості виконаних робіт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/3347/26, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3347/26 прийнято відмову Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" від позову в частині вимог та закрито провадження у справі № 910/3347/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 378 693,11 грн. В іншій частині позов задоволено. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" 51 506,89 грн боргу, 2 662,40 грн судового збору та 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 250,00 грн, сплачений за платіжною інструкцією від 25.03.2026 № 4268.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем виконано роботи з ремонту транспортних засобі згідно з договором від 12.08.2025 № ПЗ/П-25740/НЮ, та такі роботи прийнято без зауважень та заперечень зі сторони відповідача, що підтверджується підписаним сторонами актом виконаних робіт від 19.02.2026 № 97. Відтак відповідач згідно з пунктом 4.3 вказаного договору зобов`язаний був здійснити оплату за виконані роботи у розмірі 430 200,00 грн до 23.03.2026 включно. Водночас, відповідач здійснив оплату виконаних позивачем робіт лише у розмірі 378 693,11 грн та після відкриття провадження у даній справі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копіює платіжного доручення від 31.03.2026 № 196168. Внаслідок часткової оплати відповідачем заборгованості, позивачем подано до суду заяву про відмову від позову в частині стягнення 378 693,11 грн, яка була задоволена судом першої інстанції. Однак, оплата заборгованості у розмірі 51 506,89 грн (430 200,00 грн - 378 693,11 грн) відповідачем не була здійснена. У зв`язку з чим вказана сума боргу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правову допомогу мотивовано тим, що позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 500,00 грн. Водночас, як зазначено судом першої інстанції, дана справа не є складною, розгляд справи здійснювався в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а сама справа є незначної складності, справа містить ознаки типовості, у справі немає складних правових позиції та врегульована чіткими приписами чинного законодавства, справа не потребувала дослідження складних за своєю суттю доказів та не потребувала залучення до справи інших учасників. З огляду на зазначені обставини та з урахуванням ціни позову, складністю справи (незначної складності), наявність клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, розмір витрат на надання професійної правничої допомоги, які просить стягнути позивач у розмірі 25 500,00 грн в межах даної справи, на переконання суду першої інстанції, не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та є не співмірним з предметом спору, складністю справи та ціною позову. Тому, місцевий господарський суд, дійшов висновку про зменшення розміру витрат на правову допомогу позивача до 5 000,00 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3347/26, 23.06.2026 Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3347/26 в частині стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 51 506,89 грн боргу, 2 662,40 грн судового збору та 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Вимоги апеляційної скарги мотивовано тим, що рішення суд першої інстанції в оскаржуваній частині прийнято без з`ясування обставин, що мають значення для справи, ухвалення оскаржуваного рішення при неправильному застосуванні норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для його скасування.

В обгрунтування поданої апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не застосував правові наслідки встановленого порушення позивачем зобов`язання, а саме, прострочення виконання робіт, у вигляді правомірності нарахування відповідачем штрафних санкцій. На думку скаржника, суд першої інстанції неправильно застосував умови договору та безпідставно не застосував пункт 7.8 договору.

Скаржник також зазначає, що виходячи із критерію складності справи, обсягу наданих адвокатських робіт, реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), відсутні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу ні в заявленому позивачем розмірі - 25 500,00 грн, ні в присудженому судом розмірі - 5 000,00 грн. На думку скаржника адекватний розмір витрат на оплату адвоката не може перевищувати 2 000,00 грн, що згідно зі статтею 126 Господарського процесуального кодексу України є пропорційним до предмета спору, складності даної справи та обсягу виконаних адвокатом робіт.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2026 матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" у справі № 910/3347/26 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тарасенко К.В., Колесник Р.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3347/26.

09.07.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/3347/26.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026, в зв`язку з перебуванням судді Колесника Р.М. у відпустці, для вирішення питань щодо руху апеляційної скарги у справі № 910/3347/26 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду, у складі: головуючий суддя: Сибіга О.М., судді: Тарасенко К.В., Гончаров С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/3347/26 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026, розгляд справи призначено на 03.09.2026.

Позивач відзив на апеляційну скаргу відповідача не подав, що відповідно до приписів частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у даній справі слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3347/26 залишити без змін, з наступних підстав.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вірно було встановлено Господарським судом міста Києва та перевірено судом апеляційної інстанції, 12.08.2025 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі начальника виробничого підрозділу Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень регіональної філії "Південно-Західна залізниця" (надалі - замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро" (надалі - виконавець) укладено договір № ПЗ/П-25740/НЮ (надалі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов`язався надати послуги з ремонту автомобілів, а замовник - прийняти надані послуги та здійснити оплату, у порядку та на умовах визначених договором (пункт 1.1 договору).

Відповідно до пункту 1.3 договору обсяги та вартість послуг зазначені у додатку № 1 "Обсяги та вартість послуг з ремонту автомобіля", який є невід`ємною частиною договору.

У пункті 2.2 договору сторони погодили, що виконавець власними силами та за свій рахунок здійснює закупівлю необхідних для надання послуг запасних частин, вузлів, агрегатів, витратних матеріалів тощо, забезпечує їх поставку та заміну.

Згідно з пунктом 3.1 договору сума договору складає 358 500,00 грн без ПДВ, ПДВ 71 700,00 грн, разом з ПДВ - 430 200,00 грн.

Відповідно до пункту 4.3 договору оплата здійснюється по факту надання послуг, шляхом перерахування виконавцю коштів на 30 календарний день з дати підписання акта приймання-передачі наданих послуг. Оплата за надані послуги за договором здійснюється замовником за умови реєстрації виконавцем податкової накладної, оформленої згідно з вимогами законодавства України, не пізніше ніж за 3 календарні дні до оплати, визначеної умовами договору.

Пунктом 5.1 договору передбачено, що надання послуг проводиться протягом строку дії договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки замовника, яка вважається дозволом на надання послуг та є підтвердженням готовності замовника до приймання послуг.

У пункті 5.7 договору сторони узгодили, що термін надання послуг становить 60 календарних днів після передачі транспортних засобів для надання послуг, але не пізніше 31.12.2025. Акт приймання-передачі транспортних засобів (його складових частин) для надання послуг має бути підписаний до 31.10.2025.

Згідно з пунктом 5.13 договору замовник протягом 10 робочих днів з дня отримання акта приймання-передачі наданих послуг зобов`язаний направити виконавцю підписаний акт або мотивовану відмову від приймання послуг.

Пунктом 6.1.1 договору передбачено, що замовник зобов`язаний оплатити виконавцеві якісно та вчасно надані послуги згідно з умовами договору.

Відповідно до пункту 7.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором сторони несуть відповідальність передбачену договором та законодавством України.

Згідно з пунктом 7.2 договору за несвоєчасне надання послуг виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Пунктом 7.7 договору передбачено, що сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від виконання взятих на себе зобов`язань.

У пункті 7.8 договору сторони узгодили, що замовник має право утримувати суми штрафних санкцій з сум належних до перерахування виконавцю.

Відповідно до пункту 8.1 договору сторони передбачили, що у випадку порушення виконавцем своїх зобов`язань за договором та його відмови добровільно усунути виявлені факти порушення таких зобов`язань, замовником можуть бути застосовані такі оперативно-господарські санкції: одностороння відмова від виконання свого зобов`язання замовником зі звільненням його від відповідальності за це; та/або відмова від оплати за зобов`язанням , яке виконано неналежним чином або достроково виконано виконавцем без згоди замовника; та/або від встановлення на майбутнє господарських відносин із виконавцем, а саме, відмова виконавцю в участі у процедурі закупівлі та можливе відхилення тендерної пропозиції виконавця у разі, якщо виконавець не виконав свої зобов`язання за договором, що призвело до його достроково розірвання, і було застосовано санкції у вигляді штрафів та/або відшкодування збитків протягом 3 років з дати дострокового розірвання договору.

Згідно з пунктом 8.2 договору у випадку прийняття замовником рішення про застосування до виконавця оперативно-господарських санкцій, замовник має письмово повідомити про це виконавця.

Пунктом 8.4 договору передбачено, що у разі прийняття замовником рішення про застосування оперативно-господарської санкції він протягом 5 робочих днів з дня прийняття такого рішення письмово повідомляє про застосування оперативно-господарської санкції виконавця на адресу його місцезнаходження, зазначену у договорі.

Договір діє з дня його укладення та протягом дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 та продовженого відповідними Указами Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, але не пізніше 31.12.2025. Закінчення строку дій договору не звільняє сторони від обов`язку виконання у повному обсязі взятих на себе за договором зобов`язань щодо надання та оплати послуг, також гарантійних зобов`язань на послуги, в межах строків, визначених умовами договору (пункт 14.1 договору).

У додатку № 1 до договору сторони визначили транспортні засоби, які підлягають ремонту, а саме: ГАЗ-53(Д) 1990 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , інв. № 3760502000705; УАЗ-31512 1992 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 , інв. № 3760502000724.

В акті приймання-передавання транспортного засобу від 20.01.2026, підписаному виконавцем та кінцевим одержувачем, зазначено, що виконано повний обсяг ремонтних робіт щодо транспортного засобу УАЗ-31512 1992 р.в., д.н.з. НОМЕР_2 , інв. № 3760502000724, згідно з технічним завданням та специфікацією.

В акті приймання-передавання транспортного засобу від 13.02.2026, підписаному виконавцем та кінцевим одержувачем, зазначено, що виконано повний обсяг ремонтних робіт щодо транспортного засобу ГАЗ-53(Д) 1990 р.в., д.н.з. НОМЕР_1 , інв. № 3760502000705, згідно з технічним завданням та специфікацією.

19.02.2026 сторонами без заперечень та зауважень був підписаний акт виконаних робіт № 97 щодо транспортних засобів ГАЗ-53(Д) д.н.з. НОМЕР_1 та УАЗ-31512 д.н.з. НОМЕР_2 на загальну суму 430 200,00 грн з ПДВ.

04.03.2026 зареєстровано податкову накладну № 21 від 19.02.2026 на суму 430 200,00 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 31.03.2026 № 196168 замовник здійснив оплату за ремонт транспортних засобів за договором на загальну суму 378 693,11 грн.

Невиконання відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо оплати виконаних позивачем робіт, стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно з частиною 1 статті 839 Цивільного кодексу України підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором.

Частинами 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Відповідно до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 12.08.2025 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі начальника виробничого підрозділу Жмеринська дистанція захисних лісонасаджень регіональної філії "Південно-Західна залізниця", як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро", як виконавцем, було укладено договір, відповідно до умов якого виконавець зобов`язався надати послуги з ремонту автомобілів, а замовник зобов`язався прийняти надані послуги та здійснити оплату, у порядку та на умовах визначених договором (пункт 1.1 договору).

Згідно з пунктом 3.1 договору сума договору складає 358 500,00 грн без ПДВ, ПДВ 71 700,00 грн, разом з ПДВ - 430 200,00 грн.

Згідно з частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

04.03.2026 зареєстровано податкову накладну № 21 від 19.02.2026 на суму 430 200,00 грн.

Відтак, враховуючи умови пункту 4.3 договору та обставини підписання 19.02.2026 акта приймання-передачі наданих послуг, за розрахунками позивача, відповідач зобов`язаний був здійснити оплату за виконані роботи у розмірі 430 200,00 грн до 23.03.2026 включно.

Однак, відповідач здійснив оплату виконаних позивачем робіт лише у розмірі 378 693,11 грн та після відкриття провадження у даній справі, що підтверджується наявною в матеріалах справи копіює платіжного доручення № 196168 від 31.03.2026.

З огляду на часткову оплату відповідачем заборгованості, позивачем 06.04.2026 подано до суду першої інстанції заяву про відмову від позову в частині стягнення 378 693,11 грн боргу, яка, з огляду на приписи пункту 1 частини 2 статті 46, частини 1 статті 191, пункту 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, була задоволена судом першої інстанції.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що рішення суду першої інстанції в цій частині (закриття провадження у даній справі в частині стягнення 378 693,11 грн заборгованості) сторонами не оскаржується.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, доказів оплати іншої частини заборгованості за договором у розмірі 51 506,89 грн (430 200,00 грн - 378 693,11 грн) відповідачем не надано.

Враховуючи викладене, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 51 506,89 грн є обгрунтованими.

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника про те, що суд першої інстанції неправильно застосував умови договору та безпідставно не застосував пункт 7.8 договору.

Так, за доводами відповідача, ним, на підставі пункту 7.2 договору, було нараховано позивачу штрафні санкції у розмірі 51 506,89 грн за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором (несвоєчасне виконання ремонту транспортних засобів), та на підставі пункту 7.8 договору утримано вказану суму коштів.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що дійсно у пункті 7.8 договору сторони узгодили, що замовник має право утримувати суми штрафних санкцій з сум належних до перерахування виконавцю.

Однак, таке право замовника повинно бути належним чином реалізоване.

Так, відповідно до пункту 8.1 договору сторони передбачили, що у випадку порушення виконавцем своїх зобов`язань за договором та його відмови добровільно усунути виявлені факти порушення таких зобов`язань, замовником можуть бути застосовані такі оперативно-господарські санкції: одностороння відмова від виконання свого зобов`язання замовником зі звільненням його від відповідальності за це; та/або відмова від оплати за зобов`язанням , яке виконано неналежним чином або достроково виконано виконавцем без згоди замовника; та/або від встановлення на майбутнє господарських відносин із виконавцем, а саме, відмова виконавцю в участі у процедурі закупівлі та можливе відхилення тендерної пропозиції виконавця у разі, якщо виконавець не виконав свої зобов`язання за договором, що призвело до його достроково розірвання, і було застосовано санкції у вигляді штрафів та/або відшкодування збитків протягом 3 років з дати дострокового розірвання договору.

Із вищезазначених умов договору у сукупності вбачається те, що право замовника, передбачене у пункті 7.8 договору, а саме, на утримання суми штрафних санкцій із сум належних до перерахування виконавцю, повинно бути реалізоване ним шляхом прийняття відповідного письмового рішення, та про прийняте рішення протягом 5 робочих днів, з дня його прийняття, замовник письмово повідомляє виконавця за адресою його місцезнаходження, зазначеною у договорі.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що матеріали справи не містять відповідного рішення замовника про використання ним права, передбаченого пунктом 7.8 договору, а саме, права на утримання суми штрафних санкцій із сум належних до перерахування виконавцю, та доказів письмового повідомлення виконавця про таке рішення.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає юридично неспроможними доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції не застосував правові наслідки встановленого порушення позивачем зобов`язання, а саме, прострочення виконання робіт, у вигляді правомірності нарахування відповідачем штрафних санкцій.

Щодо апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у даній справі в частині витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Практична реалізація згаданого принципу у частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається у такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

У частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1-2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Однак розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (див. постанови Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 903/390/18, від 21.01.2020 у справі № 916/2982/16 та від 07.07.2020 у справі № 914/1002/19).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін (пункти 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Згідно з положеннями частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Із матеріалів справи вбачається те, що позивачем, на виконання приписів статті 124, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а саме, 22 000,00 - 37 000,00 грн, та зазначено те, що докази щодо остаточного розміру витрат на правничу допомогу позивачем будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом 5 днів з дня прийняття судом відповідного рішення.

16.04.2026, з дотриманням строку, визначеного частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, позивачем подано заяву про врахування судових витрат, в якій конкретизував розмір витрат на професійну правничу допомогу - 25 500,00 грн, та до якої долучено докази підтвердження розміру витрат, які поніс позивач у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги у даній справі.

Так, позивач, на підтвердження понесених витрат на оплату правничої допомоги, надав копії: договору про надання правової допомоги № 3/4 від 03.04.2025 (надалі - договір № 3/4); додатку № 24/3 від 24.03.2026 до договору № 3/4; платіжної інструкції № 7844-ХЕР5-ТА68-Т2Е8 від 16.04.2026; ордера серії АІ № 2160979 від 24.03.2026; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 3284/10 від 19.04.2007.

Із наданих позивачем документів вбачається, що за умовами договору № 3/4 Адвокатське об`єднання "АЛТВА ПРАЙВЕСІ", як об`єднання, зобов`язалось надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Автошини-Прозоро", як клієнту, правову допомогу, а клієнт зобов`язався оплатити надану правову допомогу.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору № 3/4 платою клієнта за надання правової допомоги за цим договором є гонорар, що виплачується на користь об`єднання. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення об`єднанням позитивного результату, якого бажає клієнт. Вартість надання правової допомоги (розмір гонорару) за цим договором встановлюється за домовленістю сторін і може визначатися сторонами у додатках/додаткових угодах до цього договору.

24.03.2026 сторони уклали додаток № 24/3 до договору № 3/4, відповідно до пункту 1 якого клієнт доручив, а об`єднання зобов`язалось в рамках договору № 3/4 про надання правової допомоги клієнту з представництва та захисту інтересів клієнта в суді першої інстанції у справі за позовом клієнта до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення заборгованості за договором № ПЗ/П-25740/НЮ від 12.08.2025, у тому числі (але не обмежуючись): підготовка і подання позовної заяви, відповіді на відзив, інших необхідних клопотань, пояснень, заяв тощо, участь адвоката у судовому розгляді справи (участь у судових засіданнях) тощо.

У пункті 2.1 додатку від 24.03.2026 № 24/3 до договору № 3/4 сторони погодили, що вартість надання правової допомоги (гонорар) та порядок розрахунків є наступним: 25 500,00 грн клієнт сплачує шляхом безготівкового перерахування на банківський рахунок об`єднання протягом 1 місяця з дня підписання цього додатку.

Із платіжної інструкції № 7844-ХЕР5-ТА68-Т2Е8 від 16.04.2026 вбачається, що клієнтом перераховано на рахунок об`єднання 25 500,00 грн за правову допомогу, надану за договором № 3/4.

Таким чином позивачем, згідно з вимогами статті 74 Господарського процесуального кодексу України, було надано докази в обґрунтування понесених витрат у розмірі 25 500,00 грн.

17.04.2026 відповідачем подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому відповідач виклав заперечення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу позивача, посилаючись неспівмірністю витрат зі складністю даної справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягом наданих послуг, та просив зменшити їх розмір.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Так, згідно з приписами частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, також визначені положеннями частин 6, 7 та 9 статті 129 цього Кодексу.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7 та 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Такі висновки щодо застосування статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. додаткову ухвалу Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини (надалі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Згідно з практикою ЄСПЛ заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 906/432/19).

Розглядаючи питання понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, судом першої інстанції було враховано те, що: дана справа є не складною; розгляд справи здійснювався в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а сама справа є незначної складності; зміст позовних вимог свідчить про те, що правова позиція щодо спору, який виник між сторонами є сталою, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин не змінювалось, нових висновків Верховного Суду, які б кардинально змінили правову позицію щодо даного спору в період розгляду справи прийнято не було; загалом справа містить ознаки типовості; у справі немає складних правових позиції та врегульована чіткими приписами чинного законодавства; справа не потребувала дослідження складних за своєю суттю доказів та не потребувала залучення до справи інших учасників; надання об`єднанням у межах даної справи правової допомоги вартістю 25 500,00 грн не відповідає критеріям дійсності, необхідності та розумності.

Таким чином, оцінивши доводи позивача щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу та докази на їх підтвердження, заперечення відповідача щодо таких витрат, враховуючи критерії співмірності, необхідності та розумності їх розміру, а також всі аспекти та складність справи, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 5 000,00 грн.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваного судового рішення.

З доводів апеляційної скарги не вбачається того, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції міг би замінити висновки місцевого господарського суду власною оцінкою, визначити інший розмір витрат на професійну правничу допомогу, ніж той, що був доведений стороною в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції в частині витрат на професійну правничу допомогу.

Отже, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судом фактичних обставин справи та в межах наведених у апеляційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття апеляційного провадження, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість апеляційної скарги, та про відсутність підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у даній справі.

Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

При винесені даної постанови судом апеляційної інстанції були надані вичерпні відповіді на доводи скаржника, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності з пунктом 3 частини 2 статті 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення; скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (пункти 1, 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення зокрема є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України).

За вказаних обставин, суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3347/26 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів статті 277 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, у зв`язку з чим у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" у даній справі слід відмовити, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3347/26 залишити без змін.

Судові витрати

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" у даній справі та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3347/26 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 у справі № 910/3347/26 - залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Матеріали справи № 910/3347/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з перебуванням судді Тарасенко К.В. у період з 07.09.2026 по 11.09.2026 у відпустці, повний текст постанови складено та підписано 14.09.2026.

Головуючий суддя О.М. Сибіга

Судді С.А. Гончаров

К.В. Тарасенко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua