Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №916/4197/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/4197/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.

секретар судового засідання за дорученням головуючого: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" – Михайлова Ю.О. на підставі ордеру

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія" – не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса

на рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 року, суддя першої інстанції Д`яченко Т.Г., повний текст складено та підписано 09.02.2026 року

у справі №916/4197/25

за позовом Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса

про стягнення 806 130 грн 26 коп.,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У жовтні 2025 року Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області звернулося до Господарського суду Одеської області із позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області 806 130 грн 26 коп. заборгованості за послуги, надані за договором спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 року у справі №916/3971/21, що набрало законної сили згідно з постановою апеляційного господарського суду від 03.08.2022 року), а також 9 673 грн 56 коп. судового збору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем умов договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури в редакції, викладеній у резолютивній частині рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 року у справі №916/3971/21 (набрало законної сили згідно з постановою апеляційного господарського суду від 03.08.2022 року).

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 20.10.2025 року у справі №916/4197/25 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у цій справі на 17.11.2025 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 року у справі №916/4197/25 позовну заяву Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області 806 130 грн 26 коп. заборгованості, за послуги надані за договором спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 року у справі №916/3971/21, що набрало законної сили згідно з постановою апеляційного господарського суду від 03.08.2022 року); витрати по сплаті судового збору у розмірі 9 673 грн 56 коп. покладено на відповідача

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд, посилаючись на положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, виходив з того, що судом встановлено наявність невиконання відповідачем договірних зобов`язань зі сплати послуг за договором, оскільки сплачені ним кошти у розмірі 806 130 грн 26 коп. позивачем було повернуто відповідачу як випадково зараховані, у зв`язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджені відповідними доказами і підлягають задоволенню.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що ним критично оцінюється як належний доказ, лист-довідка №30-01/26, наданий 30.01.2026 року до Господарського суду Одеської області представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем, який підписано керівником Товариства та головним бухгалтером, оскільки грошові кошти у розмірі 806 130 грн 26 коп., які були сплачені відповідачем на виконання умов договору між сторонами, були повернуті позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса, що підтверджується матеріалами справи і відповідно є підставою для задоволення позовних вимог позивача, направлених на повернення своїх грошових коштів.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 року у справі №916/4197/25 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Зокрема, скаржник зазначає, що договір визнано укладеним рішенням суду і є обов`язковим для виконання сторонами договору, а також те, що умовами договору передбачена відповідальність за затримку оплати платежів за надані послуги у вигляді інфляційних виплат, 3% річних та пені, відповідач сплачував необхідні платежі вчасно та у встановленому розмірі відповідно до умов договору.

Крім того, відповідач звертає увагу суду, що у позовній заяві позивачем жодним чином не висвітлено факт односторонньої відмови від зобов`язання позивача з подальшим розірванням цього договору.

Так, як зазначає апелянт, листом від 14.04.2022 року №182/01/04-22 позивач повідомив, що договір між з 20.04.2022 року розірваний в односторонньому порядку. В якості підстави для односторонньої відмови позивач у своєму листі посилається на невиконання умов договору з боку відповідача.

Також скаржник визначає, що суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позивачем позовних вимог та дійшов до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин правової підстави, на яку позивач у позовній заяві не посилається, фактично перебираючи на себе права позивача, що є беззаперечним порушенням норм процесуального права, оскільки посилання позивача на ст. 1212 Цивільного кодексу України у позовній заяві та у прохальній її частині відсутні, а також в матеріалах справи відсутня заява позивача про зміну підстав позову.

Крім того, за твердженням відповідача, до спірних правовідносин у даній справі неможливо застосувати положення ст.1212 Цивільного кодексу України, оскільки вказана норма стосується позадоговірних зобов`язань. Втім, у даній справі позивач не втратив грошові кошти, оскільки сам зазначає у позові про те, що "їх повернуто як безпідставно зараховані", тобто, ці грошові кошти сам позивач не визнав своєю власністю, що приводить до того, що ці грошові кошти так і залишаються власністю відповідача.

Апелянт зазначає, що позивачем не підтверджено факт наявності збитків, понесених позивачем внаслідок дій відповідача, а також причинного зв`язку між поведінкою відповідача та збитками, або безпідставного збагачення відповідача за рахунок позивача.

Скаржник звертає увагу суду на таку обставину, як перебування Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області у стані ліквідації шляхом приєднання до Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліксир України", з огляду на вказану обставину, а також враховуючи дату розірвання позивачем договору (20.04.2022 року) і дату звернення до суду першої інстанції із позовом (15.10.2025 року), відповідач вважає такі дії позивача спробою прикрити дірки у ліквідаційному балансі підприємства за рахунок відповідача, оскільки, на думку апелянта, за 3,5 роки у позивача не виникало думки і бажання отримати "помилково повернуті" ним кошти.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 року у справі №916/4197/25 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 року, призначено розгляд цієї справи на 04.06.2026 року об 11:30 год.

Разом з тим, суддя зі складу колегії суддів, яка є суддею-доповідачем, Діброва Г.І. перебувала у відрядженні, що унеможливило розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 року у справі №916/4197/25 у судовому засіданні 04.06.2026 року.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 року призначено розгляд справи №916/4197/25 на 02.07.2026 року об 11:30 год.

23.04.2026 року (зареєстровано судом апеляційної інстанції 24.04.2026) через підсистему "Електронний суд" до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області надійшов відзив, в якому останній просить суд апеляційної інстанції поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, рішення залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.

Даний відзив було подано 23.04.2026 року.

В той же час, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 року встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі засобами електронного зв`язку.

Дану ухвалу було отримано позивачем у системі "Електронний суд" 06.04.2026 року о 18:57 год.

Таким чином, відзив було подано з пропуском строку.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи викладене, клопотання позивача про поновлення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також незначний пропуск цього строку (1 день), колегія суддів вважає на можливе задовольнити клопотання та прийняти відзив Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області на апеляційну скаргу відповідача до розгляду.

Так, у відзиві на апеляційну скаргу, позивач зазначає, що відповідач послідовно ініціював укладання договорів про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури (у 2022 році – з Державним підприємством "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області, у 2023 році – з новим власником єдиного майнового комплексу Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна", м. Вінниця), що свідчить про об`єктивну необхідність такого договору для здійснення діяльності відповідача.

Водночас, як зазначає позивач, після укладання відповідного договору з Товариством з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна", м. Вінниця відповідач не здійснив жодної оплати за користування інфраструктурою, попри фактичне продовження її використання.

Однак, за твердженням позивача, незважаючи на вищевикладене, у численних судових процесах відповідач системно посилається на наявність договору, як на правову підставу для здійснення діяльності в портопункті Кілія.

Позивач посилається на розгляд судових справ Господарським судом Одеської області №916/1828/22, №916/2925/21, №916/3030/23.

Таким чином, позивач вказує на те, що відповідач наполягає на необхідності укладання договору, як передумови доступу до інфраструктури, фактично користується такою інфраструктурою, а потім ухиляється від виконання ключового обов`язку за договором – здійснення оплати.

Також позивач зазначає, що вказане свідчить про використання відповідачем договірної конструкції не з метою її належного виконання, а як формальної підстави для отримання доступу до об`єктів інфраструктури без відповідного зустрічного надання.

Крім того, позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що поведінка відповідача суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, а зловживання цивільними правами відповідно до законодавства не підлягає судовому захисту, оскільки до самого кінця строку дії договору відповідач використовував державне майно в своїй господарській діяльності, самостійно здійснював розрахунок вартості отриманих послуг, адже не направляв позивачу копії маніфестів для виставлення рахунків та актів, а отримавши помилково кошти назад стверджує, що договір був розірваний, одночасно стверджуючи, що свій обов`язок зі сплати отриманих послуг здійснив належним чином та своєчасно, щоб уникнути відповідальності за затримку оплати платежів за надані послуги.

Тобто, на думку позивача, фактична модель поведінки відповідача зводиться до збереження доступу до інфраструктури незалежно від виконання фінансових зобов`язань, що порушує баланс інтересів сторін та суперечить самій природі договірних відносин, як оплатних.

З приводу односторонньої відмови від виконання умов договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури саме Державним підприємством "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області, позивач вказує на те, що відповідач, обґрунтовуючи це твердження, хоча і надає свій лист від 10.04.2022 року за вих.№90-04/22 із копією маніфесту, проте не надає підтверджень ані про його направлення на адресу позивача, ані вручення його нарочно.

Тобто, як стверджує позивач, для того, щоб останній виконав покладені на нього обов`язки за договором та виставив рахунок за надані послуги, має передувати виконання відповідачем свого обов`язку, визначеного договором, що полягає у направленні копії маніфестів.

Тому позивач зазначає, що посилання відповідача на те, що позивач не виконав свого обов`язку із виставлення рахунку, при цьому, не надаючи підтверджень виконання ним свого ж обов`язку із направлення копій маніфестів на адресу позивача, робить такі твердження апелянта необґрунтованими та недоведеними.

Також позивачем визначено, що хоча дійсно останній численними листами і стверджував, що вважає неукладеним договір, проте така наполеглива оплата відповідачем за користування тими самими об`єктами інфраструктури спростовує твердження апелянта, що відповідач прийняв односторонню відмову позивача від договору, оскільки в призначеннях платежів відповідач чітко вказував найменування теплоходу/судна/баржі, які були розвантажені/завантажені із використанням об`єктів інфраструктури позивача і зазначає, на підставі якого саме договору. Крім того, позивач ще раз звертає увагу суду на те, що відповідач не направляв на адресу позивача копії маніфестів, тому останній не зміг складати рахунки та акти приймання-передавання наданих послуг.

Також позивач стверджує, що відповідач не надав жодного доказу, що позивач хоча б якимось чином обмежив його у використанні об`єктів портової інфраструктури, натомість, відповідач безперешкодно здійснював господарську діяльність, використовуючи об`єкти позивача.

Щодо доводу апелянта про те, що суд вийшов за межі заявлених позовних вимог позивача, останній зазначає про те, що 03.12.2025 року ним було подано відповідь на відзив, в якій, користуючись своїм правом, передбаченим ст. 166 Господарського процесуального кодексу України, позивач виклав свої пояснення, міркування та аргументи, додатково послався на ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Крім того, представник позивача у судовому засіданні, підтримуючи позовні вимоги, викладаючи їх зміст та підстави для їх задоволення, посилався на ст. 1212 Цивільного кодексу України. До того ж, зміна норм права не є зміною підстави позову.

Так, за твердженням позивача, суму коштів у розмірі 806 130 грн 26 коп. з відповідача хоч і було набуто у зв`язку із зобов`язанням, але не відповідно до його умов, тому, на думку позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача цих коштів на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, а тому доводи апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, ухвалюючи рішення у даній справі, є необґрунтованими.

В судовому засіданні 24.09.2026, представник відповідача заперечував проти вимог апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення – без змін.

В судове засідання представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку ухвал про призначення до розгляду апеляційної скарги до його електронного кабінету.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема “Іззетов проти України”, “Пискал проти України”, “Майстер проти України”, “Субот проти України”, “Крюков проти України”, “Крат проти України”, “Сокор проти України”, “Кобченко проти України”, “Шульга проти України”, “Лагун проти України”, “Буряк проти України”, “ТОВ “ФПК “ГРОСС” проти України”, “Гержик проти України” суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 року у справі №916/4197/25 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 року у справі №916/4197/25 є таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

З матеріалів справи вбачається, що 17.02.2022 рішенням Господарського суду Одеської області у справі №916/3971/21, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022, частково задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ» та визнано укладеним між ним і Державним підприємством «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури (надалі – договір).

Як встановлено п. 2.1 договору, предметом визначено взаємні права і обов`язки сторін при спільному використанні об`єктів портової інфраструктури, балансоутримувачем яких є позивач, задля забезпечення переміщення автотранспорту до технологічних об`єктів портової інфраструктури відповідача і причалу №1 ДП «АМПУ» та у зворотному напрямку.

Згідно пункту 4.1 договору визначена вартість послуг за надані в п. 2.1 договору і складає 1,53 грн/тона без ПДВ, за кожну перевезену автотранспортом і завантажену на судно тонну, згідно даних вантажних маніфестів.

Обов`язком позивача згідно п. 3.2.1 договору, було забезпечення відповідачу цілодобове, безперешкодне використання об`єктів портової інфраструктури, балансоутримувачем яких був позивач, розташованих на території портопункту Кілія порта Усть-Дунайськ для проїзду автотранспорту.

Умовами договору, а саме п. 3.3.1, передбачено право позивача на одержання оплати за надані послуги відповідно до п. 3.2.1 та п. 4.1.

Пунктом 3.4.3 договору встановлено обов`язок відповідача надавати позивачу копії Маніфестів на кожне завантажене судно у термін не більше 3-х діб після оформлення вантажних документів, а також п. 3.4.5 обов`язок підписувати акти наданих послуг та своєчасно сплачувати виставлені рахунки позивача відповідно до умов договору. Порядок здійснення розрахунків також був визначений договором, а саме розділом 4, і ґрунтувався він на тому, що відповідач добровільно мав передавати позивачу копії карго маніфестів, у свою чергу відповідач згідно ними та коносаментів мав виставляти рахунки для оплати послуг. Оплата послуг мала здійснюватися відповідачем впродовж 30-ти календарних днів, починаючи з дня, наступного за днем виписки рахунку.

Порядок прийняття послуг визначено п. 4.5 договору, яким визначено що позивач мав складати акт приймання-передавання наданих послуг шляхом направлення двох примірників актів і направляти їх разом із рахунками відповідачу, останній їх протягом 5-ти робочих днів мав підписати і повернути здійснивши розрахунок, або повернути вмотивовану відмову.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія» здійснило наступні розрахунки:

- п/д №186 від 24.05.2022 в сумі 12 658 грн 35 коп. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х TOUAX 173, TOUAX 190, TOUAX 177, m/v SHIR KHAN за 13.05.2022.

- п/д №187 від 24.05.2022 в сумі 3 595 грн 24 коп. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х NEW LIFE за 20.05.2022 р. п/д №210 від 03.06.2022 р. в сумі 12642,14 грн. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х TOUAX 171, TOUAX 177, TOUAX 190, m/v SHIR KHAN за 02.06.2022.

- п/д №222 від 06.06.2022 в сумі 3 061 грн 60 коп. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х NURDOGAN за 03.06.2022 р.· п/д №239 від 15.06.2022 р. в сумі 5964,64 грн. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х BARGE 2062, BARGE 2063, BARGE 1672 від 08.06.2022.

- п/д №240 від 15.06.2022 в сумі 1 967 грн 15 коп. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х CARGO GRUP 2, т/х CARGO GRUP 1 від 13.06.2022 р. п/д №264 від 27.06.2022 р. в сумі 9950,21 грн. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х NOAH, BARGE 18061, PZ-16503 від 20.06.2022, BARGE PZ-15001 від 21.06.2022.

- п/д №265 від 27.06.2022 в сумі 2 760 грн 96 коп. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х NALI за 22.06.2022.

- п/д №296 від 11.07.2022 в сумі 3 675 грн 77 коп. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х Himalaya за 04.07.2022.

- п/д №315 від 18.07.2022 в сумі 5402,39 грн. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х Poyraz за 10.07.2022.

- п/д №325 від 25.07.2022 в сумі 3 396 грн. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х Sea Spirit за 14.07.2022.

- п/д №356 від 03.08.2022 в сумі 5 172 грн 50 коп. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х NEW WAY за 27.07.2022.

- п/д №378 від 17.08.2022 в сумі 8 0836 грн 99 коп. за послуги спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення від 17.02.2022 справа №916/3971/21, набрало законної сили згідно постанови апеляційного суду від 03.08.2022)

- п/д №402 від 24.08.2022 в сумі 3 314 грн 27 коп. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х BARGE HJD6, BARGE HJD2 від 13.08.2022.

- п/д №438 від 08.08.2022 в сумі 5 312 грн 34 коп. за послуги використання об`єктів портової інфраструктури за маніфестом т/х LIME від 20.08.2022.

- п/д №442 від 12.09.2022 в сумі 8 9463 грн 60 коп. за послуги спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення від 17.02.2022 справа №916/3971/21, набрало законної сили згідно постанови апеляційного суду від 03.08.2022).

- п/д №449 від 14.09.2022 в сумі 92 979 грн 42 коп. за послуги спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення від 17.02.2022 справа №916/3971/21, набрало законної сили згідно постанови апеляційного суду від 03.08.2022).

- п/д №493 від 28.09.2022 в сумі 94 576 грн 63 коп. за послуги спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення від 17.02.2022 справа №916/3971/21, набрало законної сили згідно постанови апеляційного суду від 03.08.2022)

- п/д №500 від 03.10.2022 в сумі 108 279 грн 29 коп. за послуги спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення від 17.02.2022 справа №916/3971/21, набрало законної сили згідно постанови апеляційного суду від 03.08.2022)

- п/д №647 від 11.11.2022 в сумі 122 321 грн 10 коп. за послуги спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення від 17.02.2022 справа №916/3971/21, набрало законної сили згідно постанови апеляційного суду від 03.08.2022)

- п/д №705 від 28.11.2022 в сумі 138 799 грн 66 коп. за послуги спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення від 17.02.2022 справа №916/3971/21, набрало законної сили згідно постанови апеляційного суду від 03.08.2022)

- п/д №749 від 07.12.2022 в сумі 149 973 грн 87 коп. за послуги спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення від 17.02.2022 справа №916/3971/21, набрало законної сили згідно постанови апеляційного суду від 03.08.2022)

- п/д №797 від 21.12.2022 в сумі 2 633 грн 45 коп. за послуги спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення від 17.02.2022 справа №916/3971/21, набрало законної сили згідно постанови апеляційного суду від 03.08.2022)

- п/д №846 від 30.12.2022 в сумі 2 678 грн 75 коп. за послуги спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення від 17.02.2022 р. справа №916/3971/21, набрало законної сили згідно постанови апеляційного суду від 03.08.2022)

Відповідно бухгалтерської довідки Державного підприємства “Морський торговельний порт Усть-Дунайськ” з травня 2022 по грудень 2022 відповідач сплатив 961 416 грн 33 коп. за отримані послуги за договором спільного використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури.

У подальшому на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія» почали надходити листи від Державного підприємства «МТП Усть-Дунайськ» про повернення коштів, отриманих за договором у зв`язку з відсутністю відповідних правовідносин, що підтверджується копіями листів:

№ 306/01/12-22 від 29.06.2022; № 344/01/12-22 від 12.07.2022; № 360/01/12-22 від 21.07.2022; № 372/01/12-22 від 25.07.2022; № 409/01/12-22 від 04.08.2022; № 526/01/04-22 від 09.09.2022; № 552/01/12-22 від 16.09.2022; № 585/01/12-22 від 29.09.2022; № 605/01/12-22 від 03.10.2022; № 729/01/12-22 від 15.11.2022; № 762/01/12-22 від 28.11.2022.

Державне підприємство “Морський торговельний порт Усть-Дунайськ” здійснило наступні платежі на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ” із призначенням платежу, як помилково сплачені, про що свідчать платіжні доручення:

№327 від 30.06.2022 в сумі 16 253 грн 60 коп.,

№291 від 15.06.2022 в сумі 12 642 грн 14 коп.,

№328 від 30.06.2022 в сумі 3 061 грн 60 коп.,

№329 від 30.06.2022 в сумі 7 931 грн 79 коп.,

№330 від 30.06.2022 в сумі 12 711 грн 17 грн.,

№369 від 13.07.2022 в сумі 3 675 грн 77 коп.,

№403 від 22.07.2022 в сумі 5 402 грн 39 коп.,

№418 від 27.07.2022 в сумі 3 396 грн.,

№470 від 05.08.2022 в сумі 5 172 грн 50 коп.,

№620 від 09.09.2022 в сумі 80 836 грн 99 коп.,

№621 від 09.09.2022 в сумі 3 314 грн 27 коп.,

№622 від 09.09.2022 в сумі 5 312 грн 34 коп.,

№629 від 13.09.2022 в сумі 89 463 грн 60 коп.,

№679 від 16.09.2022 в сумі 92 979 грн 42 коп.,

№724 від 29.09.2022 в сумі 94 576 грн 63 коп.,

№745 від 04.10.2022 в сумі 108 279 грн 29 коп.,

№911 від 21.11.2022 в сумі 122 321 грн 10 коп.,

№941 від 29.11.2022 в сумі 138 799 грн 66 коп.

Відповідно, відповідачем було сплачено 961 416 грн 33 коп. на користь позивача за отримані послуги за договором спільного використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури, але позивачем повернуто 806 130 грн 26 коп.., як випадково зараховані.

У відповідь на адвокатський запит Капітан морського порту Ізмаїл надав інформацію щодо прибулих до порту Кілія (морського порту Усть-Дунайськ) суден на швартування Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія» під завантаження в період від 17.02.2022 по 24.08.2023.

Згідно листа № 90-04/22 від 10.04.2022 відповідач згідно умов договору «Про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури» направив Державному підприємству «МТП Усть-Дунайськ» копію Маніфесту судна Gelibolu 2, який завантажувався в портопункті Кілія портовим оператором Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія».

Листом від 14.04.2022 №182/01/04-22 Державне підприємство «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» повідомило відповідача, що договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури між Товариством з обмеженою відповідальністю «Зерновий термінал Кілія» та Державним підприємством «МТП Усть-Дунайськ», який згідно рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21 визнано укладеним, з 20 квітня 2022 року розірваний в односторонньому порядку.

Крім того, в листі від 14.04.2022 № 182/01/04-22 позивачем зазначено про те, що після проведення навантаження m/v «GELIBOLU 2», яке відбувалось з 05 по 08 квітня 2022 року, станом на 14.04.2022 останній не надавав йому копію маніфесту.

Листом від 09.06.2022 №275/01/04-22 позивач вимагав від відповідача протягом 5 банківських днів від дати отримання цієї вимоги, сплатити на користь Державного підприємства борг в сумі 120 601 грн 69 коп. у т.ч. ПДВ із призначенням платежу, вказаного у рахунку Державного підприємства від 02.06.22 №8/127 за користування портової інфраструктури в період 30.05.2022 – 02.06.2022.

У відповідь на лист 09.06.2022 №275/01/04-22 Товариство направило лист №155-06/22 від 13.06.2022 в якому повідомляє, що ціна послуги в розмірі 1,53 грн./т. за користування спільною інфраструктурою визначена Господарським судом Одеської області в рішенні від 17.02.2022 по справі №916/3971/21, а тому відсутні підстави сплачувати 0,5 доларів США за кожну завезену тонну та зазначило, що немає ніякого відношення до барж МЛ-11, МЛ-12 та їх стоянки, тому розрахунки позивача щодо отримання сплати за стоянку зазначених суден не можуть бути адресовані товариству.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ» листом №158-06/22 від 13.06.2022 направило на адресу Державного підприємства «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» додаткову угоду №1 до договору про спільне користування технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури від 13.06.2022.

У листі за вих. №289/01/04-22 від 15.06.2022 Державне підприємство «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» повідомляє про наявну заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ» перед Державним підприємством.

30.06.2022 Державне підприємство «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» направило на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ» вимогу за вих. №315/01/06-22, в якій просило сплатити заборгованість по рахункам, які виставляло Державне підприємство «Морський торговельний порт Усть-Дунайськ» із розрахунку 0,5 доларів США за кожну завезену Товариством з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ» тону.

У листі №191-07/22 від 22.07.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ» зазначає, що у зв`язку з тим, що упродовж 39 діб (з 13.06.2022 до 22.07.2022) позивачем не вжито жодних заходів, спрямованих на підвищення ставки у відповідності до своїх вимог та врегулювання господарських відносин із Товариством, позивач звинувачує Товариство у небажанні сплачувати за ставкою 0,5 дол./т., що, на думку Товариства, не відповідає дійсності, вважає необхідним вирішення подальших господарських питань, пов`язаних із використанням портової інфраструктури, в тому числі, розмір оплати покласти на результат розгляду судом, з огляду на що Товариство офіційно відзиває спрямований 13.06.2022 супровідним листом №158-06/22, підписаний проект додаткової угоди №1 від 13.06.2022 до договору про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури.

Листом від 09.09.2022 №526/01/04-22 позивач просив припинити перерахування коштів в рахунок сплати за договором про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури, оскільки договір розірвано в односторонньому порядку та вимагав сплатити протягом 7 банківських днів з дати отримання цієї вимоги суму заборгованості в розмірі 483 023 грн 21 коп. у т. ч. з ПДВ, згідно актів наданих послуг до листа від 30.06.2022 вих. №315/01/06-22, які прийняті відповідачем.

19.09.2025 позивач направив на адресу відповідача претензійну вимогу, через АТ «Укрпошта» трекінг 6501100105226 та електронну адресу відповідача, в якій позивач просив здійснити оплату заборгованості в розмірі 806 130 грн 26 коп. за договором спільного використання портової інфраструктури, що визнаний судом укладеним (рішення від 17.02.2022 справа №916/3971/21, набрало законної сили згідно постанови апеляційного суду від 03.08.2022) упродовж 3-х банківських днів, проте, не пізніше 25.09.2025.

Інших належних та допустимих доказів матеріали справи не містять.

Предметом спору у даній справі встановлення обставин щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінал Кілія", м. Одеса на користь Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", м. Вилкове Одеської області грошових коштів в розмірі 806 130 грн 26 коп.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред`явлено позов, у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист-це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Чинне законодавство визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вірно з`ясовано судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 по справі №916/3971/21, яке постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022 залишено без змін, позов задоволено частково. Усунуто перешкоди у здійсненні Товариством з обмеженою відповідальністю “ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ” права користування своїм майном шляхом зобов`язання Державного підприємства “Морський торговельний порт Усть-Дунайськ” утриматись від вчинення будь-яких дій, що перешкоджатимуть Товариству з обмеженою відповідальністю “ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ” у праві проходу, проїзду через прохідну літ. "Т" загальною площею 20,8 кв.м., що входить до складу 83/100 частин будівель та споруд, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.12.2021 №288463013, на територію портового пункту Кілія філії “Усть – Дунайськ” Державного підприємства “Адміністрація морських портів України” (Адміністрація морського порту “Усть-Дунайцськ”), розташованого за адресою: Одеська область, м. Кілія, вул. Портова, 4. Визнано укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ” та Державним підприємством “Морський торговельний порт Усть-Дунайськ” договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури у редакції, що визначена у рішенні суду.

З матеріалів справи вбачається, що предметом даного договору є визначення взаємних прав і обов`язків сторін при спільному використанні об`єктів портової інфраструктури, балансоутримувачем яких є “Портовий оператор-1”, задля забезпечення переміщення автотранспорту до технологічних об`єктів портової інфраструктури “Портового оператора-2” і причалу Державного підприємства “АМПУ” №1 та у зворотньому напрямку. Встановлення єдиного порядку експлуатації об`єктів портової інфраструктури на території морського порту Усть-Дунайськ у відповідності до “Правил надання послуг в морських портах України” та Закону України “Про морські порти України”, Зводу звичаїв морського порту, Обов`язкових постанов по морському порту.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому у рішенні від 17.02.2022 у справі №916/3971/21 місцевий господарський суд безпосередньо дослідив питання моменту укладення договору та, застосувавши частину другу статті 187 Господарського кодексу України, чинну на час виникнення спірних правовідносин, зазначив, що днем укладення господарського договору, який є предметом переддоговірного спору, є день набрання законної сили судовим рішенням, якщо судом не визначено інше. Цим же рішенням суд відхилив пропозицію поширити умови договору на правовідносини, що виникли з 16.12.2021, оскільки доказів згоди іншої сторони на таку ретроспективну дію договору матеріали справи не містили.

Аналогічний підхід щодо моменту виникнення договірного зобов`язання за результатами вирішення переддоговірного спору викладено у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №905/889/16 та від 19.06.2019 у справі №915/802/18. Цей підхід залишається актуальним: у постанові Верховного Суду від 25.03.2026 у справі №920/425/24, застосовуючи частину другу статті 187 Господарського кодексу України, яка діяла на час виникнення відповідних правовідносин, Суд знову наголосив, що договірне зобов`язання у переддоговірному спорі виникає саме з дня набрання законної сили рішенням суду, якщо інший момент прямо не визначено судом.

Оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі №916/3971/21 набрало законної сили за результатами його апеляційного перегляду 03.08.2022, колегія суддів виходить з того, що саме з 03.08.2022 між сторонами виникли договірні правовідносини за договором про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури.

Пунктом 9.2 договору, викладеним у резолютивній частині рішення у справі №916/3971/21, передбачено, що договір діє по 31.12.2022 включно, а в частині зобов`язань за договором — до їх повного виконання сторонами. З урахуванням установленого судовим рішенням моменту укладення договору та приписів частини другої статті 631 Цивільного кодексу України його умови регулювали правовідносини сторін з 03.08.2022 до 31.12.2022 включно, а в частині вже виниклих у цей період зобов`язань — до їх виконання.

Посилання відповідача на лист Державного підприємства «МТП Усть-Дунайськ» від 14.04.2022 №182/01/04-22, як на доказ розірвання договору в односторонньому порядку з 20.04.2022 не змінює наведеного висновку. Станом на 14.04.2022 та 20.04.2022 рішення у справі №916/3971/21 не набрало законної сили, а, відтак, договірне зобов`язання, припинення якого передбачав пункт 6.6 договору, ще не виникло. Одностороння відмова від зобов`язання не може припинити договір, який на відповідний момент ще не був укладений у розумінні частини другої статті 187 Господарського кодексу України.

Колегія суддів констатує, що ключовим для вирішення спору є не сам по собі факт руху коштів між рахунками сторін, а зміст та послідовність дій відповідача. Відповідач, маючи відомості про кількість перевантаженого ним товару, самостійно обчислював вартість використання об`єктів портової інфраструктури, визначав суму кожного платежу, у призначеннях платежів конкретизував судна, вантажні маніфести або договір, на виконання якого проводив оплату, та добровільно перераховував кошти позивачу. Такі дії є конклюдентними: вони об`єктивно виражають волю відповідача визнати наявність свого обов`язку та виконати його. Подальше помилкове повернення позивачем частини отриманих коштів не створило у відповідача права залишити їх у себе.

Перевіряючи законність і обґрунтованість оскарженого рішення, колегія суддів виходить із засад господарського судочинства. Стаття 4 Господарського процесуального кодексу України гарантує право на звернення до господарського суду за захистом порушених або оспорюваних прав та інтересів. Відповідно до статті 13 цього Кодексу суд розглядає справу на засадах змагальності, а кожна сторона несе ризик наслідків невчинення процесуальних дій. Отже, сторони зобов`язані подати належні докази на підтвердження своїх тверджень, а суд не може замінювати їх у виконанні такого обов`язку.

Частина перша статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладає на кожну сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу вимог або заперечень. За статтею 76 цього Кодексу належними є докази, за допомогою яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування; стаття 77 вимагає підтверджувати обставини саме тими засобами доказування, якими їх належить підтверджувати за законом. Стаття 78 визначає достовірними докази, створені або одержані без впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування. Відповідно до статті 86 цього Кодексу суд оцінює докази за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, і жоден доказ не має наперед встановленої сили. Частина перша статті 269 цього Кодексу зобов`язує суд апеляційної інстанції перевірити законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та за наявними у справі й додатково поданими доказами.

Застосування наведеного стандарту не потребує математичної або абсолютної певності. Достатньо, щоб після зіставлення доказів обох сторін висновок про існування відповідної обставини був більш вірогідним, ніж протилежний. Такий підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 10.09.2019 у справі № 916/2403/18 та від 16.02.2021 у справі № 927/645/19. У цій справі платіжні інструкції відповідача, їх призначення, листування сторін, бухгалтерська довідка позивача та дані щодо фактичної роботи відповідача в портопункті утворюють узгоджену доказову сукупність, яка за своєю вірогідністю переважає заперечення апелянта.

Важливо, що спірна сума не визначена позивачем за власним одностороннім припущенням. Вона дорівнює частині коштів, яку відповідач попередньо сам обчислив та сплатив за конкретно визначені послуги, а позивач згодом повернув як помилково зараховану. Отже, джерелом відомостей про обсяг зобов`язання є передусім власні дії відповідача, а не розрахунок, складений кредитором після виникнення спору.

Колегія суддів виходить з того, що спірні відносини належить оцінювати окремо щодо періоду до 03.08.2022 та щодо періоду з 03.08.2022 по 31.12.2022. Такий поділ випливає з рішення Господарського суду Одеської області від 17.02.2022 у справі № 916/3971/21, залишеного без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.08.2022, яким договір про спільне використання технологічно пов`язаних об`єктів портової інфраструктури між сторонами визнано укладеним у визначеній судом редакції.

Даючи правову оцінку цим відносинам, колегія суддів окремо зазначає, що Господарський кодекс України втратив чинність 28.08.2025 на підставі Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX. Водночас, спірні права й обов`язки сторін, включно з фактичним використанням портової інфраструктури, визначенням вартості послуг та здійсненням платежів, виникли у 2022 році, коли цей Кодекс був чинним. Подальша втрата ним чинності не змінює правової оцінки дій, вчинених у період його дії.

Такий висновок відповідає правилам дії актів цивільного законодавства у часі, закріпленим у статті 5 Цивільного кодексу України. Акт цивільного законодавства регулює відносини з дня набрання ним чинності та не має зворотної дії в часі, крім прямо передбачених законом випадків. Якщо правовідносини виникли раніше й регулювалися актом, який згодом утратив чинність, новий акт застосовується до прав та обов`язків, що виникли з дня набрання ним чинності. Тому положення Господарського кодексу України слід застосовувати в редакції, чинній у 2022 році, для встановлення змісту та наслідків господарських дій сторін у цей період.

Як вже зазначалося вище за текстом постанови, частина друга статті 187 Господарського кодексу України в редакції, чинній у 2022 році, встановлювала спеціальне правило: днем укладення господарського договору, що є предметом переддоговірного спору, є день набрання законної сили судовим рішенням, якщо інше не визначено самим рішенням. Аналогічний підхід сформульовано Верховним Судом у постановах від 19.06.2018 у справі № 905/889/16 та від 19.06.2019 у справі № 915/802/18.

Отже, саме з 03.08.2022 між сторонами виникли договірні правовідносини. До цієї дати договір не був джерелом обов`язків сторін, однак це не означає, що фактично надані позивачем та використані відповідачем послуги залишалися безоплатними. Після 03.08.2022 правовою підставою платежів є договір, а до цієї дати — фактичне користування відповідачем інфраструктурою позивача та збереження ним коштів, які належало сплатити за таке користування.

З 03.08.2022 правовою підставою відповідних платежів є договір, визнаний укладеним у справі № 916/3971/21. Стаття 11 Цивільного кодексу України передбачає, що цивільні права й обов`язки виникають, зокрема, з договорів та інших юридичних фактів. За статтею 509 цього Кодексу у зобов`язанні боржник повинен вчинити на користь кредитора певну дію, а кредитор має право вимагати її виконання. Статті 525 і 526 встановлюють обов`язок належного виконання зобов`язання відповідно до його умов та забороняють односторонню відмову від нього або односторонню зміну його умов, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а стаття 629 цього Кодексу встановлює обов`язковість договору для сторін. За змістом статей 901 і 903 Цивільного кодексу України виконавець надає послугу, яка споживається у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язаний оплатити таку послугу в розмірі, строки та порядку, встановлених договором. Саме тому після 03.08.2022 відповідач повинен був оплатити фактично надані позивачем послуги на договірних умовах.

Зазначені положення узгоджуються з нормами Господарського кодексу України, чинними на час виникнення спірних відносин. Стаття 173 цього Кодексу визначала господарське зобов`язання як правовідношення, у якому один учасник повинен вчинити на користь іншого певну господарську або управлінсько-господарську дію, а інший має право вимагати її виконання. За статтею 174 підставою виникнення такого зобов`язання можуть бути, зокрема, господарський договір та інші юридичні факти.

Стаття 193 Господарського кодексу України покладала на учасників господарських відносин обов`язок виконувати господарські зобов`язання належним чином, уживаючи всіх заходів, необхідних для такого виконання, з урахуванням інтересів другої сторони. Відповідно до статті 202 цього Кодексу господарське зобов`язання припиняється, зокрема, належним виконанням. Отже, добровільна оплата відповідачем вартості послуг припинила його первісний обов`язок у відповідній частині, але подальше безпідставне повернення цих коштів утворило окремий обов`язок повернути одержане.

Умовами визнаного укладеним договору передбачено, що позивач забезпечує відповідачу безперешкодне використання об`єктів портової інфраструктури для переміщення автотранспорту, а відповідач зобов`язаний надавати копії маніфестів на кожне завантажене судно, підписувати акти наданих послуг і своєчасно сплачувати рахунки. Вартість послуг установлена пунктом 4.1 договору у розмірі 1,53 грн за тонну без ПДВ за кожну перевезену автотранспортом і завантажену на судно тонну відповідно до даних вантажних маніфестів. Пунктом 9.2 договору визначено строк його дії до 31.12.2022 включно, а в частині зобов`язань — до їх повного виконання.

Водночас у період до 03.08.2022 договір ще не був джерелом прав та обов`язків сторін. Це не означає, що відповідач міг безоплатно користуватися майновим благом, яке надавав позивач. Відносини за цей період підлягають оцінці з урахуванням статті 1212 Цивільного кодексу України. У постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 Верховний Суд зазначив, що кондикційне зобов`язання виникає за одночасної наявності набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої та відсутності правової підстави для такого набуття чи збереження або відпадіння такої підстави. У справах про фактичне користування майном без оформленого договору підлягають установленню фактичний користувач, об`єкт і період користування, а також майновий еквівалент отриманого блага.

Цей підхід застосовний до переддоговірного періоду у справі, що розглядається. Відповідач фактично користувався об`єктами портової інфраструктури позивача, здійснював навантаження суден, мав відомості про відповідні маніфести та, усвідомлюючи платність такого користування, самостійно перераховував позивачу визначені ним суми. Тому у відповідача був обов`язок компенсувати позивачу вартість фактично отриманих послуг і до моменту набрання договором чинності.

Відсутність письмового договору в конкретний період сама по собі не звільняє особу від оплати фактично отриманого майнового блага. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, погоджуючись із відповідним висновком Верховного Суду України, виходила з того, що фактичне користування послугою породжує обов`язок її оплатити, а формальна відсутність письмового договору не є самостійною підставою для звільнення від такого обов`язку. Хоча наведена справа стосувалася комунальних послуг, викладений у ній підхід щодо юридичного значення фактичного одержання платної послуги узгоджується з природою відносин сторін у переддоговірний період.

Установлені обставини визначають і правове значення подальшої поведінки відповідача. За статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частина друга статті 205 цього Кодексу допускає вчинення правочину шляхом поведінки особи, яка засвідчує її волю до настання відповідних правових наслідків. Тому юридичне значення мають не лише формальні заяви сторони після виникнення спору, а й об`єктивний зміст вчинених нею дій, їх послідовність і господарська мета.

У цій справі відповідач не здійснив знеособленого платежу без визначення його підстави. Навпаки, в платіжних інструкціях за травень — грудень 2022 року він зазначав, що перераховує кошти саме за послуги з використання або спільного використання об`єктів портової інфраструктури. У низці платежів відповідач прямо посилався на конкретні маніфести, назви суден та дати навантаження, а в платежах, вчинених після 03.08.2022, зазначав договір про спільне використання портової інфраструктури, визнаний укладеним у справі № 916/3971/21. Такі реквізити платежів виключають можливість тлумачити їх як випадкове або нейтральне перерахування коштів.

Відповідач визначав розмір кожного платежу, спираючись на дані про тоннаж і вантажні документи, якими володів саме він, як суб`єкт, що організовував перевезення та завантаження. Пункт 3.4.3 договору покладав на відповідача обов`язок передавати позивачу копії маніфестів. Ненадання частини таких документів позивачу не може надавати відповідачу процесуальну перевагу, коли одночасно він використовував ті самі дані для самостійного визначення вартості послуг і добровільної оплати. Власний розрахунок боржника, матеріалізований у платіжних інструкціях із конкретним призначенням платежу, є доказом значно більшої переконливості, ніж подальше заперечення такого розрахунку без пояснення причин здійснення ним в добровільному порядку попередніх платежів.

Сукупність цих дій — фактичне користування інфраструктурою, самостійне визначення суми, конкретизація підстави платежу і добровільне перерахування коштів — засвідчує, що відповідач визнав як сам обов`язок сплатити за отримані послуги, так і розмір виконання за кожною оплаченою операцією. Інакше кажучи, відповідач своєю поведінкою не лише визнав існування зобов`язання, а й виконав його.

У постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 127/23910/14-ц зазначено, що часткова сплата боржником основного боргу та/або санкцій є дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Цей висновок сформульовано у контексті правил про позовну давність, однак він відображає загальне доказове значення добровільної оплати як поведінки, що виражає волю боржника. У цій справі доказова сила платежів є ще вищою: йдеться не про часткову оплату без уточнення її призначення, а про низку платежів, у яких відповідач сам визначив послугу, маніфест, судно або договірну підставу та сплатив відповідну суму.

Колегія суддів не ототожнює факт оплати з безумовним доказом будь-якої іншої, не сплаченої суми заборгованості. Такий висновок був би надмірним. Проте предметом цього спору є саме повернення тієї суми, яку відповідач уже визнав і сплатив, а позивач потім помилково йому повернув. Тому обмеження щодо поширення визнання одного періодичного платежу на інші, не визнані платежі, тут не застосовується.

Довід апелянта про відсутність підписаних сторонами актів не спростовує наведеного висновку. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21 роз`яснила, що умова про оплату послуг або робіт після підписання актів не може бути єдиною підставою для звільнення замовника від оплати, оскільки первинною ознакою господарської операції є її реальність, тоді як належно оформлені первинні документи є похідною ознакою. Неналежне оформлення документів саме по собі не свідчить про відсутність реально наданої послуги.

У цій справі реальність господарської операції підтверджується не лише даними про здійснення відповідачем діяльності у портопункті, а й його власним виконанням. Відповідач не довів, що спірні платежі були здійснені помилково, під примусом, за неіснуючі операції чи з іншою правовою метою. За відсутності такого пояснення посилання на формальну відсутність окремих документів не спростовує зміст його конклюдентних дій щодо визнання факту отримання від позивача послуг у спірний період та необхідності їх оплати в будь-якому випадку.

За такого встановленого змісту первісних відносин необхідно оцінити правові наслідки саме наступного повернення коштів. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач у період з травня по грудень 2022 року сплатив позивачу 961 416 грн 33 коп. за отримані послуги з використання об`єктів портової інфраструктури. Надалі позивач, неправильно витлумачивши правовідносини сторін і вважаючи частину надходжень випадково зарахованою, повернув відповідачу 806 130 грн 26 коп. Саме ця сума є предметом даного позову. Позов не спрямований на повторне стягнення плати за послуги понад первісно визначений відповідачем розмір і не створює для відповідача подвійного відшкодування отриманих послуг.

Первісне надходження коштів до позивача мало правову підставу. Щодо переддоговірного періоду такою підставою було фактичне одержання відповідачем платних послуг та обов`язок сплатити їх майновий еквівалент. Щодо періоду з 03.08.2022, такою підставою був договір, визнаний укладеним судовим рішенням, і обов`язок замовника оплатити надані послуги. Тому виконання відповідачем цього обов`язку було належним, а позивач не мав перед ним самостійного грошового обов`язку з повернення сплаченого.

Повернення позивачем цих коштів не змінило правової природи первісно наданих послуг і не надало відповідачу права безоплатно зберегти і вартість одержаного майнового блага, і кошти, які він уже сплатив за це благо. Після зарахування помилково повернених сум відповідач набув кошти за рахунок позивача без достатньої правової підстави. Саме це наступне набуття грошей утворює предмет кондикційної вимоги.

Частини перша та друга статті 1212 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило, за яким особа, що набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути це майно потерпілому. При цьому такі правила застосовуються незалежно від того, чи сталося безпідставне набуття внаслідок поведінки набувача, потерпілого, інших осіб або події. Пункт 3 частини третьої цієї статті прямо поширює положення глави 83 Цивільного кодексу України на вимоги про повернення виконаного однією зі сторін у зобов`язанні.

Стаття 1213 Цивільного кодексу України конкретизує наслідок такого набуття: майно підлягає поверненню в натурі, а якщо предметом набуття є грошові кошти, поверненню підлягає відповідна грошова сума. Отже, після помилкового перерахування позивачем 806 130 грн 26 коп. відповідач зобов`язаний повернути саме цю суму, якщо не доведе існування самостійної правової підстави для її одержання та збереження.

У цій справі наявні всі складові кондикційного зобов`язання. По-перше, відповідач набув конкретне майно — 806 130 грн 26 коп., перераховані йому позивачем. По-друге, набуття відбулося за рахунок позивача, що підтверджується платіжними дорученнями про повернення коштів. По-третє, відповідач не мав права вимагати такого повернення, оскільки первісні платежі були здійснені ним на оплату фактично наданих і, після 03.08.2022, договірних послуг. По-четверте, розмір безпідставно набутого майна є точно визначеним і відповідає сумі, яку позивач помилково повернув.

Стаття 1215 Цивільного кодексу України передбачає винятки із загального правила про повернення безпідставно набутого майна, зокрема щодо добровільно виплачених заробітної плати, пенсії, допомоги та інших виплат фізичній особі за відсутності рахункової помилки і недобросовісності набувача. Спірні кошти є оплатою послуг у господарських правовідносинах і не належать до таких виплат. Тому жодна спеціальна законодавча заборона не перешкоджає застосуванню загального правила статті 1212 Цивільного кодексу України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 роз`яснено, що договірний характер відносин виключає застосування статті 1212 Цивільного кодексу України до майна, набутого за наявності чинної договірної підстави, якщо така підстава не відпала. Колегія суддів враховує цей висновок, але він не спростовує правильності рішення у цій справі. Статтю 1212 Цивільного кодексу України застосовано не для перегляду договірної ціни послуг і не для витребування від відповідача тих коштів, які він одержав за чинним договором. Вона застосовується до окремого набуття відповідачем коштів від позивача внаслідок їх помилкового повернення, для якого самостійна договірна або інша правова підстава відсутня.

Таким чином, різна правова природа первісного обов`язку відповідача у двох періодах не перешкоджає застосуванню кондикційного способу захисту до наслідків помилкового повернення. До 03.08.2022 відповідач компенсував вартість фактично отриманих послуг, а після цієї дати — виконував договірний обов`язок. В обох випадках повернення цих коштів не було виконанням зобов`язання позивача перед відповідачем, тому останній повинен повернути набуте без достатньої правової підстави майно у вигляді грошових коштів, раніше ним вже сплачених позивачу.

Доводи апелянта про недоведеність збитків, вини або причинного зв`язку є юридично нерелевантними. Оскаржуване рішення суду першої інстанції ґрунтується не на нормах права про деліктну відповідальність та не на відшкодуванні збитків, а на приписах про безпідставне набуття майна відповідачем. Для задоволення кондикційної вимоги достатньо довести набуття майна за рахунок іншої особи, відсутність правової підстави та розмір майна, що підлягає поверненню. Усі ці обставини у справі встановлені.

Наведені висновки не спростовуються доводами апеляційної скарги. Зокрема, посилання відповідача на лист позивача від 14.04.2022 № 182/01/04-22 про розірвання договору з 20.04.2022 не впливає на результат розгляду справи. На дату, з якої позивач зазначав про розірвання, договір, визнаний укладеним у справі № 916/3971/21, ще не набрав чинності, оскільки рішення набрало законної сили лише 03.08.2022. Не можна припинити шляхом односторонньої відмови договірне зобов`язання, яке на той момент ще не виникло. Після 03.08.2022 доказів належного припинення договору в порядку, передбаченому законом або договором, матеріали справи не містять.

Більше того, власна подальша поведінка відповідача спростовує його твердження про те, що він вважав договір припиненим. Після 03.08.2022 відповідач продовжував здійснювати платежі із прямим посиланням на договір, визнаний укладеним у справі № 916/3971/21. Вказуючи у призначеннях платежів цей договір та сплачуючи за ним кошти, відповідач демонстрував, що визнає договірну підставу своїх платежів.

Такі заперечення апелянта суперечать загальним засадам цивільного законодавства. Пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України відносить справедливість, добросовісність і розумність до загальних засад цивільного законодавства. Частина третя статті 13 цього Кодексу зобов`язує особу утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, а здійснення цивільних прав не допускає зловживання правом. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 сформульовано доктрину заборони суперечливої поведінки — venire contra factum proprium. Суд зазначив, що поведінка, яка суперечить попереднім заявам або діям особи, за умови розумного покладання іншої сторони на них, є недобросовісною.

У цій справі відповідач спочатку конкретизував підстави платежів, сам визначав суми оплати, добровільно їх перераховував і посилався на договір, а після повернення коштів заперечив існування будь-якого обов`язку сплачувати за отримані послуги. Така зміна позиції не може бути визнана добросовісним способом здійснення цивільних прав і не спростовує значення раніше вчинених ним дій.

Не заслуговує на увагу і твердження апелянта про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, застосувавши статтю 1212 Цивільного кодексу України. Предметом позову залишилася вимога про стягнення грошових коштів в розмірі 806 130 грн 26 коп., а її фактичними підставами — надання послуг, їх добровільна оплата відповідачем та подальше помилкове повернення коштів позивачем. Застосування судом належної норми матеріального права не змінює ні предмета, ні фактичних підстав позову.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, зокрема у пунктах 83– 86, наголосила, що незгода суду з правовим обґрунтуванням, наведеним позивачем, не є підставою для відмови у позові. Суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію встановлених обставин і застосовує норми права, предметом регулювання яких є відповідні відносини; це не означає зміни предмета або підстав позову. Саме такий підхід правомірно застосував місцевий господарський суд.

Верховний Суд у постанові від 01.07.2026 у справі № 916/1843/25, послідовно застосовуючи принцип jura novit curia («суд знає закони»), наголосив, що неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні нормативні приписи. Зазначення позивачем конкретних норм права на обґрунтування позову не є визначальним для вирішення питання про те, які саме норми підлягають застосуванню. Суд зобов`язаний самостійно здійснити юридичну кваліфікацію встановлених правовідносин та застосувати норми матеріального права, які їх регулюють, що не є зміною підстав позову чи обраного позивачем способу захисту. Аналогічний підхід наведено Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.01.2025 у справі № 916/4954/23.

Твердження апелянта про те, що позивач, позначивши кошти у платіжних документах як помилково зараховані, нібито визнав їх власністю відповідача, ґрунтується на неправильному розумінні правових наслідків бухгалтерського запису та призначення платежу. Одностороння помилкова правова оцінка позивачем причин повернення коштів не породжує у відповідача права на їх одержання та не усуває обов`язку повернути майно, набуте без достатньої правової підстави. Юридична кваліфікація таких відносин належить суду.

Так само тривалість часу між помилковим поверненням коштів і пред`явленням позову не свідчить про відсутність самого обов`язку відповідача. Ця обставина не змінює ні змісту платіжних документів, ні факту надання послуг, ні відсутності підстави для утримання відповідачем повернутих сум.

Отже, матеріали справи підтверджують, що відповідач фактично користувався портовою інфраструктурою позивача, самостійно визначив розмір оплати за таке користування, визнав існування відповідного обов`язку своїми конклюдентними діями та виконав його шляхом перерахування коштів. Позивач правомірно одержав ці кошти як оплату наданих послуг, але згодом помилково повернув відповідачу 806 130 грн 26 коп. Відповідач не мав ані договірної, ані іншої достатньої правової підстави для одержання та збереження цих коштів, тому зобов`язаний повернути їх позивачу на підставі норм статті 1212 Цивільного кодексу України.

За таких обставин доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про неповне з`ясування обставин, недоведеність установлених обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 Господарського процесуального кодексу України за результатами апеляційного розгляду суд має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції — без змін. Стаття 276 цього Кодексу зобов`язує застосувати такий наслідок, якщо суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Саме такі підстави наявні у цій справі.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, зобов`язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст.79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постанові від 16.02.2021 у справі №927/645/19.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою ВС у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Надаючи оцінку всім доказам та доводам скаржника у їх сукупності із застосуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», судова колегія доходить висновку про те, що апелянтом не доведено належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами наявність підстав для відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення грошових коштів в розмірі 806 130 грн 26 коп.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Відтак, переглянувши оскаржуване рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та з урахуванням наявних у справі письмових доказів у їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи апеляційним судом, а лише зводяться фактично до незгоди з судовим рішенням.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення, яке переглядається в апеляційному порядку, є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ”, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 року у справі №916/4197/25 не потребує задоволення, а висновок, викладений в рішенні Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 року у справі №916/4197/25 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається за мотивами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на апелянта.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “ЗЕРНОВИЙ ТЕРМІНАЛ КІЛІЯ”, м. Одеса на рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 року у справі №916/4197/25 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 02.02.2026 року у справі №916/4197/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, не підлягає оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, передбачених у п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.09.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Я.Ф. Савицький

А.І. Ярош