Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №916/3262/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

Суд: Південно-західний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів (крім категорій 201000000-208000000), з них

Дата: 23 вересня 2026 р.

Справа: №916/3262/25

Суддя: Діброва Г.І.

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/3262/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Поліщук Л.В., Ярош А.І.

секретар судового засідання за дорученням головуючого: Ісмаілова А.Н.

за участю представників учасників справи:

від приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича, м.Одеса – Царюк М.З. на підставі ордеру

від відповідача – Плетньова Олена Геннадіївна, с. Маяки Одеської області

від Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м.Київ – не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича, м.Одеса

на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року на дії приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича, суддя першої інстанції Щавинська Ю.М. повний текст складено та підписано 15.06.2026

у справі № 916/3262/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м.Київ

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області

про стягнення 500 000 грн та моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м.Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області про стягнення основного боргу в сумі 500 000 грн та моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м. Київ основний борг у сумі 500 000 грн, судовий збір у сумі 5 264 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

Вказаним рішенням суду повернуто з Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у м. Одесі Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м. Київ частину суми судового збору у розмірі 3 750 грн, перераховану згідно з платіжною квитанцією №5625-3766-7909-1084 від 11.08.2025.

Крім того, цим же рішенням Господарського суду Одеської області клопотання Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області про розстрочення виконання судового рішення задоволено частково, розстрочено виконання рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 по справі №916/3262/25 в частині суми основного боргу наступним чином: - до 28.02.2026 100 000 грн; - до 31.03.2026 100 000 грн; - до 30.04.2026 100 000 грн; - до 31.05.2026 100 000 грн; - до 30.06.2026 100 000 грн. В задоволенні решти клопотання відмовлено.

Рішенням суду також задоволено клопотання (вх.№2-81/26 від 21.01.2026) Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області про скасування заходів забезпечення позову, подане у справі №916/3262/25, та скасовано заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою суду від 29.08.2025 по справі №916/3262/25.

02.03.2026 на виконання рішення суду було видано відповідні накази.

30.03.2026 до суду від Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області надійшла скарга на дії приватного виконавця, у якій остання просила господарський суд:

- поновити Плетньовій Олені Геннадіївні строк на оскарження неправомірних дій приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича щодо накладення арешту на розрахунковий рахунок та все майно Плетньової Олени Геннадіївни у виконавчому провадженні ВП №80486170, а також винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди на всю суму заборгованості;

- визнати неправомірними дії приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича щодо накладення арешту на розрахунковий рахунок та все майно Плетньової Олени Геннадіївни у виконавчому провадженні ВП №80486170, а також винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди на всю суму заборгованості;

- зобов`язати приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника Плетньової Олени Геннадіївни шляхом скасування арешту електронних і грошових коштів, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, у тому числі рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий в АТ "А-Банк", накладеного постановою про арешт коштів боржника від 12.03.2026 року у виконавчому провадженні ВП №80486170;

- зобов`язати приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника шляхом скасування арешту з усього належного боржнику Плетньовій Олені Геннадіївні рухомого та нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника від 12.03.2026 року у виконавчому провадженні ВП №80486170;

- скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 12 березня 2026 року у виконавчому провадженні ВП №80486170 на суму 50 526 грн 40 коп.

Ухвалою суду від 01.04.2026 скаргу (вх.№2-619/26 від 30.03.2026) Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни на дії приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича, подану у справі №916/3262/25 повернуто без розгляду.

Дана ухвала Господарського суду Одеської області була вмотивована тим, що при поданні скарги до суду боржником не дотримано вимог ч. 2 ст. 170 та ч. 4 ст. 340 Господарського процесуального кодексу України.

Так, в порушення вищевказаних норм матеріали скарги не містили доказів направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи, а саме, відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м. Київ, а також приватному виконавцю. При цьому, до скарги представником скаржника подано копію відповідної скарги з додатками.

23.04.2026 до суду від відповідача надійшла вдруге скарга на протиправні дії приватного виконавця, у якій остання просила господарський суд:

- зобов`язати приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника Плетньової Олени Геннадіївни шляхом скасування арешту електронних і грошових коштів, що містяться на відкритих рахунках/ електронних гаманцях, в тому числі рахунку № НОМЕР_1 , відкритий в АТ "А-Банк", накладений Постановою про арешт коштів боржника від 12.03.2026 року у виконавчому провадженні ВП №80486170;

- скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 12 березня 2026 року у виконавчому провадженні ВП №80486170 на суму 50 526,40 грн.

Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на подання відповідної скарги до суду першої інстанції, відповідач зазначала, що вона отримала оскаржувані постанови приватного виконавця поштовим зв`язком «Укрпошта» 20 березня 2026 року, що підтверджується конвертом та роздруківкою трекінгу.

Крім того, відповідачка зазначала, що вона вже зверталась з аналогічною скаргою до Господарського суду Одеської області в 10-денний строк з моменту отримання вказаних постанов, проте, ухвалою Господарського суду Одеської області від 01 квітня 2026 року дана скарга була залишена без розгляду.

У подальшому, у зв`язку з тим, що представник відповідача - адвокат Полубок Н.А. з 01.04.2026 до 20.04.2026 знаходилась у щорічній відпустці, відповідач зазначає, що не мала змоги повторно звернутись до суду з даною скаргою, усунувши всі недоліки, з огляду на що остання просить суд поновити строк звернення до суду з даною скаргою.

Дана скарга була обґрунтована тим, що дії приватного виконавця в частині накладення арешту на грошові кошти боржника, накладення арешту на все майно боржника, нарахування грошової винагороди виконавцю на всю суму боргу є неправомірними та такими, що порушують права боржника, оскільки під час накладення арешту на грошові кошти не враховано надання судом розстрочення виконання судового рішення згідно рішення суду від 26.01.2026. Відтак, відповідач вважає, що накладення арешту на грошові кошти боржника в розмірі суми заборгованості з урахуванням платежів, строк оплати по яким не настав, не відповідає приписам ч. 3 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження".

Ухвалою суду від 29.04.2026 поновлено Фізичній особі-підприємцю Плетньовій Олені Геннадіївні, с. Маяки Одеської області строк для подання скарги до суду та призначено скаргу до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі №916/3262/25 провадження у справі №916/3262/25 з розгляду скарги у частині вимог про зобов`язання приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича усунути порушення прав боржника Плетньової Олени Геннадіївни шляхом скасування арешту електронних і грошових коштів, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, у тому числі рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий в АТ "А-Банк", накладеного постановою про арешт коштів боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170 закрито.

В іншій частині скаргу Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с.Маяки Одеської області на дії приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича за вх.№2-798/26 від 23.04.2026, подану у справі №916/3262/25, задоволено.

Визнано неправомірними дії приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича щодо накладення арешту на розрахунковий рахунок та все майно Плетньової Олени Геннадіївни у виконавчому провадженні ВП №80486170, а також винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди на всю суму заборгованості.

Зобов`язано приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника шляхом скасування арешту з усього належного боржнику Плетньовій Олені Геннадіївні рухомого та нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170.

Скасовано постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 12 березня 2026 року у виконавчому провадженні ВП №80486170 на суму 50 526 грн 40 коп.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції в частині закриття провадження вмотивована тим, що оскільки боржником оскаржується постанова про арешт коштів боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні №80486170, винесена приватним виконавцем Долинським Миколою Миколайовичем, та заявлено вимогу про зняття арешту, накладеного постановою про арешт коштів боржника від 12.03.2026, враховуючи, що 15.05.2026 приватним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з коштів (з усіх рахунків), у якій останній вказав, що накладення арешту на кошти боржника постановою від 12.03.2026 на загальну суму боргу 556 200 грн 40 коп. було передчасним, відтак, відповідну свою постанову скасував, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що фактично відсутній предмет спору з розгляду скарги в частині зобов`язання приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника Плетньової Олени Геннадіївни шляхом скасування арешту, накладеного постановою про арешт коштів боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170.

Щодо задоволення скарги на дії приватного виконавця господарський суд зазначив, що, з огляду на неврахування приватним виконавцем розстрочення виконання рішення, передбачене безпосередньо рішенням Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 у справі №916/3262/25, а також те, що з відомостей щодо виконавчого провадження №80486170 не вбачається скасування приватним виконавцем прийнятих ним постанов від 12.03.2026 про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 50 526 грн 40 коп. та про арешт майна боржника (на все належне боржнику рухоме та нерухоме майно) у межах суми звернення стягнення 556 200 грн 40 коп., суд першої інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника та визнання неправомірними дій приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича щодо накладення арешту на розрахунковий рахунок та все майно Плетньової Олени Геннадіївни у виконавчому провадженні ВП №80486170, а також винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди на всю суму заборгованості.

Крім того, суд першої інстанції зобов`язав приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника шляхом скасування арешту з усього належного боржнику Плетньовій Олені Геннадіївні рухомого та нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170, а також дійшов до висновку про скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 12 березня 2026 року у виконавчому провадженні ВП №80486170 на суму 50 526 грн 40 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватний виконавець Долинський Микола Миколайович з вищезазначеною ухвалою місцевого господарського суду частково не погодився, тому звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить апеляційну скаргу прийняти до розгляду та відкрити апеляційне провадження. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 10 червня 2026 року у справі № 916/3262/25 скасувати частково, а саме, в частині задоволення скарги Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни на дії приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича (пункт 2 резолютивної частини ухвали); визнання неправомірними дій приватного виконавця Долинського М.М. щодо накладення арешту на розрахунковий рахунок та все майно Плетньової О.Г., а також винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди на всю суму заборгованості (пункт 3 резолютивної частини ухвали); зобов`язання приватного виконавця Долинського М.М. усунути порушення прав боржника шляхом скасування арешту з усього належного боржнику Плетньовій О.Г. рухомого та нерухомого майна, накладеного постановою від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП № 80486170 (пункт 4 резолютивної частини ухвали); скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 12 березня 2026 року у виконавчому провадженні ВП № 80486170 на суму 50 526,40 грн (пункт 5 резолютивної частини ухвали). Ухвалити в скасованій частині нове судове рішення, яким: провадження з розгляду скарги Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни в частині вимог про визнання неправомірними дій щодо винесення постанови про стягнення основної винагороди та скасування постанови про стягнення основної винагороди від 12 березня 2026 року на суму 50 526 грн 40 коп. — закрити (на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства), в решті вимог скарги (щодо визнання неправомірними дій про накладення арештів та зобов`язання їх скасувати) — відмовити повністю. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції (судовий збір за подання апеляційної скарги), покласти на скаржницю — Фізичну особу-підприємця Плетньову Олену Геннадіївну.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи.

Апелянт зазначає, що ані в наказі Господарського суду Одеської області від 02.03.2026, який є виконавчим документом та безпосередньою підставою для відкриття виконавчого провадження, ані у відповідній заяві стягувача про примусове виконання не містилося жодних відомостей чи застережень про те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 було встановлено розстрочення виконання рішення в частині суми основного боргу.

До того ж, скаржник вказує, що приватний виконавець об`єктивно не мав правових підстав діяти інакше, ніж виконувати наказ суду в тому вигляді, в якому його було видано та пред`явлено стягувачем, а тому покладення на виконавця провини за нібито "неврахування" розстрочки є абсолютно безпідставним та таким, що суперечить матеріалам справи.

Апелянт стверджує, що розглядаючи вказану вимогу в порядку господарського судочинства, суд першої інстанції допустив грубе порушення правил предметної юрисдикції, вийшов за межі своїх процесуальних повноважень та повністю проігнорував імперативні висновки Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування юрисдикції спорів.

Таким чином, ухвала Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 у справі № 916/3262/25 у частині задоволення скарги та скасування постанови про стягнення основної винагороди на суму 50 526 грн 40 коп. підлягає безумовному скасуванню як така, що прийнята судом з грубим порушенням правил предметної юрисдикції. У цій частині вимог апеляційний суд має постановити рішення про закриття провадження з розгляду скарги.

Крім того, на думку виконавця, при розгляді скарги в цій частині по суті, було допущено також порушення норм матеріального права. Так, повне скасування судом постанови від 12.03.2026 про стягнення основної винагороди, замість скасування її лише в частині або зміни із визначенням пропорційної законної суми (виходячи з фактичного розміру простроченої заборгованості), є непропорційним втручанням. Такі дії суду першої інстанції незаконно позбавляють приватного виконавця права на отримання винагороди за здійснення примусового виконання судового рішення у тій частині, строк сплати за якою беззаперечно настав.

Також, скаржник підкреслив, що суд першої інстанції, задовольняючи скаргу боржника та скасовуючи постанову приватного виконавця від 12.03.2026 про стягнення основної винагороди, залишив поза увагою сталу правову позицію Верховного Суду щодо правової природи такої постанови та належних способів захисту прав боржника у виконавчому провадженні та вважає, що заявлена боржником вимога про скасування вказаної постанови є неналежним способом захисту, що судом першої інстанції враховано не було. Задоволення такої вимоги прямо суперечить правовим висновкам Верховного Суду та призводить до незаконного втручання в діяльність приватного виконавця.

Апелянт звертає увагу апеляційного суду, що процесуальний інститут закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору за своєю правовою природою виключає можливість одночасного вирішення цих же вимог по суті (визнання дій неправомірними). Такий підхід свідчить про грубе порушення логіки процесу та норм Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, у пункті 4 резолютивної частини суд зобов`язує приватного виконавця усунути порушення шляхом скасування арешту з усього рухомого та нерухомого майна боржника, накладеного постановою від 12.03.2026. При ухваленні оскаржуваного рішення, на думку виконавця, суд залишив поза увагою та не надав належної правової оцінки власним встановленим обставинам у мотивувальній частині.

Разом з тим, апелянт в апеляційній скарзі вказує, що суд першої інстанції повністю проігнорував ту обставину, що 10 червня 2026 року у місті Одеса в період з 13:10 до 13:24, а згодом з 13:55 до 14:14 було оголошено сигнал «Повітряна тривога». З огляду на те, що перша тривога закінчилася лише за 20 хвилин до початку засідання, а друга розпочалася безпосередньо під час часу, відведеного на його проведення (о 13:55), приватний виконавець з об`єктивних та незалежних від нього причин був позбавлений фізичної можливості прибути до приміщення суду та взяти участь у засіданні, оскільки виконував імперативні вимоги цивільного захисту щодо перебування в безпечному місці (укритті).

Внаслідок таких неправомірних дій суду приватного виконавця було фактично позбавлено права на участь у судовому розгляді, права надавати пояснення щодо долучених у день засідання доказів (постанови від 09.06.2026 про скасування арешту майна) та реалізовувати принципи змагальності і рівності сторін. Це є фундаментальним порушенням статті 42 Господарського процесуального кодексу України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що є самостійною та безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Крім того, повернення первинної скарги без розгляду (ухвалою від 01.04.2026) відбулося виключно через процесуальну недбалість самої скаржниці (ненадіслання копій сторонам). Згідно з практикою Верховного Суду, недоліки в оформленні первинної скарги, що призвели до її повернення, не є об`єктивною підставою для поновлення строку при її повторному поданні.

Таким чином, на думку виконавця, суд першої інстанції безпідставно визнав перебування адвоката скаржниці у відпустці поважною причиною пропуску строку. Відтак, суд неправомірно поновив процесуальний строк та розглянув по суті скаргу від 23.04.2026, яка підлягала залишенню без розгляду відповідно до частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, що свідчить про істотне порушення судом норм процесуального права.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №916/3262/25 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Діброва Г.І, судді Богацька Н.С., Ярош А.І., що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.06.2026 року.

На момент надходження апеляційної скарги, матеріали оскарження ухвали у справі №916/3262/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м. Київ до відповідача Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області, про стягнення 500 000 грн та моральної шкоди у розмірі 200 000 грн на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.06.2026 року відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/3262/25 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду. Доручено Господарському суду Одеської області невідкладно надіслати матеріали справи №916/3262/25 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.

08.07.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/3262/25.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/3262/25 та призначено розгляд справи на 01.09.2026 року о 14:30 год.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 01.09.2026 прийнято апеляційну скаргу Долинського Миколи Миколайовича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/3262/25 до свого провадження колегією суддів у новому складі та призначено апеляційну скаргу Долинського Миколи Миколайовича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/3262/25 до розгляду на 24.09.2026 року о 10:30 год.

Відповідач своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В судовому засіданні 24.09.2026, представник скаржника підтримав свої доводи та вимоги, викладені письмово в апеляційній скарзі, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Відповідач заперечував проти вимог апеляційної скарги та просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржувану ухвалу – без змін.

В судове засідання представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м.Київ не з`явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи довідки про доставку ухвал про призначення до розгляду апеляційної скарги до його електронного кабінету.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема “Іззетов проти України”, “Пискал проти України”, “Майстер проти України”, “Субот проти України”, “Крюков проти України”, “Крат проти України”, “Сокор проти України”, “Кобченко проти України”, “Шульга проти України”, “Лагун проти України”, “Буряк проти України”, “ТОВ “ФПК “ГРОСС” проти України”, “Гержик проти України” суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З урахуванням викладеного, оскільки судом апеляційної інстанції було створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, явка сторін до суду ухвалами не визнавалася обов`язковою, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, учасники справи мали можливість подати всі необхідні клопотання та заяви, висловити свої позиції щодо суті спору та вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м.Київ.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із п. 3 ч.1 ст. 255 Господарського процесуального кодексу України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) державного або приватного виконавця.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів оскарження ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/3262/25 підлягає частковому задоволенню, а ухвала Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/3262/25 є такою, що підлягає частковому скасуванню з викладенням її мотивувальної та резолютивної частини в редакції постанови суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вже зазначалося вище за текстом постанови, Товариство з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м.Київ звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області про стягнення основного боргу в сумі 500 000 грн та моральної шкоди у розмірі 200 000 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с.Маяки Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м. Київ основний борг у сумі 500 000 грн, судовий збір у сумі 5 264 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

02.03.2026 на виконання рішення суду було видано відповідний наказ, в якому не викладено текст резолютивної частини судового рішення про розстрочення його виконання.

12.03.2026 приватним виконавцем Виконавчого округу Одеської області Долинським М.М. відкрито виконавче провадження №80486170 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 02.03.2026 у справі №916/3262/25 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс" основного боргу у сумі 500 000 грн та судового збору у сумі 5 264 грн.

Виконавче провадження №80486170 відкрито приватним виконавцем щодо всієї суми, що підлягала стягненню з Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м. Київ відповідно до наказу суду, в якому, як вже зазначалося вище, відсутня вказівка на розстрочення виконання рішення суду. В заяві стягувача приватному виконавцю також відсутні відомості про висновок суду щодо розстрочення виконання судового рішення.

Крім того, 12.03.2026 приватним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 410 грн (мінімальні витрати виконавчого провадження).

12.03.2026 приватним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 50 526 грн 40 коп.; постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 556 200 грн 40 коп.

12.03.2026 приватним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника (на все належне боржнику рухоме та нерухоме майно) у межах суми звернення стягнення – 556 200 грн 40 коп.

30.03.2026 приватним виконавцем було винесено постанову про арешт майна боржника (рухоме майно) у межах суми звернення стягнення – 556 200 грн 40 коп.

Таким чином, приватним виконавцем були прийняті постанови про накладення арешту на грошові кошти боржника, накладення арешту на все майно боржника, а також про нарахування основної винагороди приватного виконавця, виходячи з усієї суми, що підлягає стягненню з відповідача (боржника).

Доказів звернення відповідача до виконавця та надання йому тексту рішення суду Фізичною особою-підприємцем Плетньовою О.Г. після відкриття виконавчого провадження ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

30.03.2026 до суду від Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни надійшла скарга на дії приватного виконавця, у якій остання просила господарський суд:

- зобов`язати приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника Плетньової Олени Геннадіївни шляхом скасування арешту електронних і грошових коштів, що містяться на відкритих рахунках/ електронних гаманцях, в тому числі рахунку № НОМЕР_1 , відкритий в АТ "А-Банк", накладений Постановою про арешт коштів боржника від 12.03.2026 року у виконавчому провадженні ВП №80486170;

Крім того, відповідач зазначала, що вона вже зверталась з аналогічною скаргою до Господарського суду Одеської області в 10-денний строк з моменту отримання вказаних постанов, проте, ухвалою Господарського суду Одеської області від 01 квітня 2026 року дана скарга була залишена без розгляду.

Дана скарга була обґрунтована тим, що дії приватного виконавця в частині накладення арешту на грошові кошти боржника, накладення арешту на все майно боржника, нарахування грошової винагороди виконавцю на всю суму боргу є неправомірними та такими, що порушують права боржника, оскільки під час накладення арешту на грошові кошти не враховано надання судом розстрочення виконання судового рішення, згідно рішення суду від 26.01.2026. Відтак, відповідач вважає, що накладення арешту на грошові кошти боржника в розмірі суми заборгованості з урахуванням платежів, строк оплати по яким не настав, не відповідає приписам ч. 3 ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження".

При цьому, ухвалою суду від 01.04.2026 первинно подану скаргу (вх.№2-619/26 від 30.03.2026) Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни на дії приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича, подану у справі №916/3262/25 повернуто без розгляду у зв`язку з невиконанням обов`язку надіслання скарги іншим учасникам справи.

Після отримання скарги приватний виконавець у виконавчому провадженні №80486170 прийняв:

постанову від 14.05.2026 про розстрочення виконання рішення, якою розстрочено виконання шляхом стягнення прострочених на 14.05.2026 платежів у сумі 300 000 грн;

15.05.2026 – постанову про зняття арешту з коштів (з усіх рахунків), у якій вказав, що накладення арешту на кошти боржника постановою від 12.03.2026 на загальну суму боргу – 556 200 грн 40 коп. було передчасним, відтак, відповідна постанова скасована;

постанову від 15.05.2026 про зняття майна з розшуку, якою припинено розшук майна боржника, який оголошено відповідно до постанови від 30.03.2026.

26.05.2026 приватним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з майна (транспортного засобу).

Крім того, постановою приватного виконавця від 09.06.2026 скасовано постанову про арешт майна боржника від 30.03.2026, в якій зазначено, що сума боргу на теперішній час з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження складає 336 200 грн 40 коп.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви, за якими суд апеляційної інстанції частково погодився з аргументами, викладеними скаржником в апеляційній скарзі та частково не погодився з висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваній ухвалі.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав. Отже, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Відповідно до статті 326 Господарського процесуального кодексу судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали та вже було зазначено вище за текстом постанови, рішенням Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 позов задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с.Маяки Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м. Київ основний борг у сумі 500 000 грн, судовий збір у сумі 5 264 грн. У задоволенні решти позову відмовлено. Також клопотання Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області про розстрочення виконання судового рішення задоволено частково, розстрочено виконання рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 по справі №916/3262/25 в частині суми основного боргу наступним чином: - до 28.02.2026 100 000 грн; - до 31.03.2026 100 000 грн; - до 30.04.2026 100 000 грн; - до 31.05.2026 100 000 грн; - до 30.06.2026 100 000 грн. В задоволенні решти клопотання відмовлено.

02.03.2026 на виконання рішення суду було видано відповідний наказ, але судом, в порушення норм ст.4 Закону України «Про виконавче провадження», в взагалі не було зазначено про розстрочення виконання рішення суду, викладене в резолютивній частині судового рішення.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (стаття 2 зазначеного Закону).

За змістом статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Заходами примусового виконання рішень відповідно до статті 10 зазначеного Закону є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до пункту 6 частини 3 статті 18 цього Закону, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

У даній справі 12.03.2026 приватним виконавцем Виконавчого округу Одеської області Долинським М.М. відкрито виконавче провадження №80486170 з примусового виконання наказу Господарського суду Одеської області від 02.03.2026 у справі №916/3262/25 про стягнення з Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс", м. Київ основного боргу у сумі 500 000 грн та судового збору у сумі 5 264 грн.

Виконавче провадження №80486170 відкрито приватним виконавцем щодо всієї суми, що підлягала стягненню з Плетньової Олени Геннадіївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автомобільна Компанія "Віктранс" відповідно до наказу суду. Причому, тексту рішення суду виконавцю також не було надано, в заяві стягувача відсутні відомості щодо розстрочення виконання рішення суду.

12.03.2026 приватним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій у сумі 410 грн (мінімальні витрати виконавчого провадження);

Крім того, 12.03.2026 приватним виконавцем було винесено постанову про стягнення з боржника основної винагороди у сумі 50 526 грн 40 коп.;

12.03.2026 приватним виконавцем також було винесено постанову про арешт коштів боржника у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 556 200 грн 40 коп.;

12.03.2026 приватним виконавцем окремо було винесено постанову про арешт майна боржника (на все належне боржнику рухоме та нерухоме майно) у межах суми звернення стягнення – 556 200 грн 40 коп.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що приватним виконавцем були прийняті постанови про накладення арешту на грошові кошти боржника, накладення арешту на все майно боржника, а також про нарахування основної винагороди приватного виконавця, виходячи з усієї суми, що підлягає стягненню з відповідача (боржника), відповідно до наказів суду, в яких не було зазначено про розстрочення виконання рішення.

Згідно зі ст. 339-1 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Приписами ст.340 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Пунктом "а" ч.1 ст.341 Господарського процесуального кодексу України, який кореспондується з положеннями ч.5 ст.74 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

Відповідно до ч.2 ст.341 Господарського процесуального кодексу України пропущений строк для подання скарги може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою. У разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, відповідачем були отримані оскаржувані постанови приватного виконавця поштовим зв`язком «Укрпошта» 20 березня 2026 року, а отже, саме з цього моменту відраховується строк на звернення до суду зі скаргою, встановлений ст. 341 Господарського процесуального кодексу України. Відтак, останнім днем строку на подання скарги є 30.03.2026.

З матеріалів оскарження ухвали вбачається, що 30.03.2026, тобто, у передбачений законом строк, до суду від Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни надійшла скарга на дії приватного виконавця, водночас, ухвалою суду від 01.04.2026 скаргу (вх.№2-619/26 від 30.03.2026) Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни на дії приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича, подану у справі №916/3262/25 повернуто без розгляду з причини ненадіслання копій скарги учасникам провадження.

Вказана ухвала Господарського суду Одеської області від 01.04.2026 разом з доданою до неї скаргою з додатками була вручена Плетньовій О.Г. 22.04.2026, про що свідчить відповідне поштове повідомлення.

При цьому, як зазначає Плетньова О.Г., представник останньої - адвокат Полубок Н.А. з 01.04.2026 до 20.04.2026 знаходилась у щорічній відпустці, що зумовило подання відповідної скарги, усунувши вказані судом недоліки, з пропуском строку - 23.04.2026.

На переконання колегії суддів, посилання на перебування представника у щорічній відпустці не може бути саме по собі поважною причиною пропуску строку на подання скарги на дії виконавця.

В той же час, колегія суддів враховує те, шо Плетньова О.Г. вперше вчасно звернулася з відповідною скаргою. Однак, таку скаргу було повернуто у зв`язку з недотриманням формальних вимог до скарги, а саме, не надання доказів направлення такої скарги на адресу інших учасників справи, які були в подальшому виправлені скаржницею.

Оскільки порушення формальних вимог до скарги не може обмежити законне право Плетньової О.Г. на оскарження дій виконавця та на звернення до суду, враховуючи практику Європейського суду з прав людини при застосуванні положень пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує кожному право на звернення до суду, акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним, причому не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського суду з прав людини у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції) від 16.12.1992 року), суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта щодо відсутності підстав для поновлення пропущеного строку, але тільки з цих підстав.

Так, у рішенні від 21.02.1975 у справі «Ґолдер проти Великої Британії» ЄСПЛ закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід`ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду. ЄСПЛ у рішенні від 25.07.2003 у справі «Совтрансавто-Холдинг» проти України» зазначив, що враховуючи право заявника після виконання відповідної формальності по усуненню недоліків касаційної скарги знову подати касаційну скаргу, то було б надзвичайним формалізмом дорікати заявнику за невдачу його касаційної скарги та відхиляти повторну касаційну скаргу через пропущення строку її подачі.

Розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, ЄСПЛ сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» тощо). ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має "застосовуватися на практиці і бути ефективним" (рішення у справі "Белле проти Франції" від 04.12.1995). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" від 28.10.1998). Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що вирішення питання щодо поновлення строку перебуває в межах дискреційних повноважень суду, який згідно з частиною першою статті 119 Господарського процесуального кодексу України за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. У кожному випадку суд, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінює доводи, наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку. Тобто, питання про поважність причин пропуску процесуального строку вирішується судом за своїм внутрішнім переконанням відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Зазначені правові позиції наведені у постановах Верховного Суду: від 17.05.2018 у справі № 904/5618/17; від 19.06.2018 у справі № 912/2325/17; від 18.01.2019 у справі № 921/396/17-г; від 08.10.2019 у справі № 5011-46/18261-2012; від 19.06.2020 у справі № 926/1037-б/15; від 16.04.2021 у справі № 904/3258/14.

З урахуванням вищевказаного, враховуючи дату звернення з першою скаргою, те, що скаржниця є фізичною особою, яка вважає, що її права порушені, колегія суддів вважає обґрунтованим клопотання скаржника про поновлення строку на звернення останнього до господарського суду з відповідною скаргою, і саме вказані причини пропуску строку на подання відповідної скарги колегією суддів визнаються поважними.

Відтак, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про поновлення Фізичній особі-підприємцю Плетньовій Олені Геннадіївні строку для подання скарги до суду є вірним за мотивами, викладеними в постанові суду апеляційної інстанції, тому підстав для скасування ухвалі з доводів апелянта в цій частині немає відповідно до норм ст. 277 Господарського процесуального кодексу України

Відповідно до ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у двадцятиденний строк з дня прийняття її до розгляду у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються. У виняткових випадках для належної підготовки справи до розгляду цей строк може бути продовжений не більше ніж на двадцять днів за вмотивованим клопотанням однієї зі сторін або за ініціативою суду.

Ухвалою суду від 29.04.2026 поновлено Фізичній особі-підприємцю Плетньовій Олені Геннадіївні строк для подання скарги до суду та призначено скаргу до розгляду в засіданні суду на "13" травня 2026 р. о 15:30.

Водночас судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 29.04.2026 по справі № 916/3262/25 на "13" травня 2026 р. о 15:30, не відбулося у зв`язку із оголошенням повітряної тривоги в м. Одеса.

Ухвалою суду від 13.05.2026 призначено скаргу Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни (вх.№2-798/26 від 23.04.2026) до розгляду в засіданні суду на "25" травня 2026 р. о 13:50.

25.05.2026 в судове засідання з`явилась відповідач та приватний виконавець. Позивач в судове засідання не з`явився, водночас про розгляд зазначеної скарги повідомлений належним чином.

В судовому засіданні приватний виконавець надав суду клопотання про приєднання до матеріалів справи наступних документів: постанови про розстрочення виконання рішення, постанови про зняття арешту з коштів та постанови про зняття майна з розшуку.

Відповідач просив господарський суд оголосити перерву в судовому засіданні для надання додаткових пояснень.

У зв`язку з чим суд першої інстанції оголосив перерву в судовому засіданні при розгляді скарги (вх.№2-798/26 від 23.04.2026) Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області на дії приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича, подану у справі №916/3262/25, до 10.06.2026 о 13:45.

10.06.2026 приватний виконавець надав господарському суду заяву про приєднання документів до матеріалів справи, а саме, постанови від 09.06.2026 про скасування процесуального документу: постанови про арешт майна боржника від 30.03.2026.

У відповідності до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

З огляду на те, що перша тривога закінчилася лише за 20 хвилин до початку засідання, а друга розпочалася безпосередньо під час часу, відведеного на його проведення (о 13:55), приватний виконавець з об`єктивних та незалежних від нього причин був позбавлений фізичної можливості прибути до приміщення суду та взяти участь у засіданні, оскільки виконував імперативні вимоги цивільного захисту щодо перебування в безпечному місці (укритті).

Разом з тим, судове засідання з розгляду скарги Плетньової Олени Геннадіївни на дії приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича було призначено 10.06.2026 о 13:45.

Крім того, колегією суддів встановлено, що з офіційної інформації Державної служби України з надзвичайних ситуацій вбачається, що повітряна тривога почалась 10.06.2026 в 13:10, а відбій повітряної тривоги пролунав о 13:24 год.

З протоколу судового засідання від 10.06.2026 вбачається, що у судове засідання 10.06.2026 представники скаржника та стягувача, а також приватний виконавець не з`явилися та засідання розпочалось о 13:45 год та закінчилось о13:48 год, тобто, засідання відбулося не під час повітряної тривоги.

До того ж, апелянт належними засобами доказування жодним чином не довів суду апеляційної інстанції, що саме перешкоджало йому взяти участь у засіданні, яке відбулось 10.06.2026 о 13:45, коли повітряної тривоги не було, тому колегією суддів не приймаються доводи апеляційної скарги щодо неправомірних дій з боку господарського суду стосовно приватного виконавця у зв`язку з чим, на думку апелянта, його нібито було позбавлено права на участь у судовому розгляді, права надавати пояснення щодо долучених у день засідання доказів (постанови від 09.06.2026 про скасування арешту майна) та реалізовувати принципи змагальності і рівності сторін.

Крім того доказ, який апелянт хотів долучити в день засідання до матеріалів справи, а саме постанову від 09.06.2026, апелянтом було подано до Господарського суду Одеської області разом із заявою про приєднання до матеріалів справи та зареєстровано до канцелярії за вх.№20152/26 від 10.06.2026 о 10:16 год., тобто, ще до засідання та до оголошення повітряної тривоги, що є додатковою підставою для відхилення доводів апеляційної скарги в цій частині.

Щодо розгляду по суті скарги на дії приватного виконавця, колегія суддів зазначає наступне.

В силу частини 1 статті 14 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець є одним з учасників виконавчого провадження.

Повноваження виконавця щодо вчинення виконавчих дій наведені у статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" через визначення переліку прав і обов`язків виконавця.

Відповідно до частини 1 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини 2 статті 18 Закону України "Про виконавче провадження").

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Зважаючи на норми статті 19 Конституції України та статті 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавець (приватний/державний) повинен вчиняти виконавчі дії не лише із дотриманням цього Закону, а й відповідно до інших нормативно-правових актів, додержання яких є обов`язковим при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду розстрочено виконання рішення Господарського суду Одеської області від 26.01.2026 по справі №916/3262/25 в частині суми основного боргу наступним чином: - до 28.02.2026 100 000 грн; - до 31.03.2026 100 000 грн; - до 30.04.2026 100 000 грн; - до 31.05.2026 100 000 грн; - до 30.06.2026 100 000 грн.

Як зазначає апелянт, дане рішення він не отримував, про розстрочення судового рішення він не знав.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частиною 2 статті 12 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Згідно з пунктом 6 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, у разі пред`явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати.

Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 "У справі за конституційним зверненням акціонерної компанії "Харківобленерго" щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини 2 статті 17, пункту 8 частини 1 статті 26, частини 1 статті 50 Закону України "Про виконавче провадження"" (справа № 1-7/2013) зазначив, що ухвала господарського суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду і відповідного судового наказу та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення. Така ухвала має похідний характер від рішення суду, яким справу вирішено по суті, і є обов`язковою для державної виконавчої служби при виконанні відповідного судового наказу у межах відкритого виконавчого провадження.

За усталеною практикою Верховного Суду, пункт 6 розділу III наведеної Інструкції врегульовує питання та випадок коли наявне судове рішення про розстрочення виконання виконавчого документа не виконується у встановленому порядку та строку, що спонукає стягувача звертатися до виконавця для його примусового виконання, та по якому виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. В цьому випадку, основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати. Тобто судове рішення про розстрочення та можливе подальше визначення розміру основної винагороди, яке буде залежати від сум, за якими сплинув строк сплати, має бути раніше, ніж початок з примусового виконання основного виконавчого документа, поданого стягувачем (див. постанови Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 200/13920/19-а, від 09.03.2026 у справі № 904/2345/24).

За статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника для подальшої реалізації такого майна з метою задоволення вимог стягувача.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов`язково зазначаються: якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди (пункт 3 частини 5 статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

Як вбачається з матеріалів оскарження ухвали, відсутні докази надання виконавцю стягувачем відомостей про наявність в рішенні суду розстрочення виконання рішення суду, причому в наказах суду також відсутні такі дані, які були надані для виконання.

Доказів звернення відповідача до виконавця та надання йому рішення суду також не надано скаржницею ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції.

Крім того, колегія суддів бере до уваги, що після отримання скарги приватний виконавець у виконавчому провадженні №80486170 прийняв постанову від 14.05.2026 про розстрочення виконання рішення, якою розстрочено виконання шляхом стягнення прострочених на 14.05.2026 платежів у сумі 300 000 грн;

15.05.2026 приватним виконавцем винесено також постанову про зняття майна з розшуку, якою припинено розшук майна боржника, який оголошено відповідно до постанови від 30.03.2026.

26.05.2026 приватним виконавцем винесено постанову про зняття арешту з майна (транспортного засобу).

Відповідно до норм ст.269 Господарського процесуального кодексу України судом апеляційної інстанції не переглядається в апеляційному порядку висновок суду першої інстанції про закриття провадження в частині скарги щодо вимог про зобов`язання приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника Плетньової Олени Геннадіївни шляхом скасування арешту електронних і грошових коштів, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, у тому числі рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий в АТ "А-Банк", накладеного постановою про арешт коштів боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170, оскільки він не оскаржений апелянтом, а суд апеляційної інстанції переглядає справу в апеляційному порядку тільки в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Крім того, постановою приватного виконавця від 09.06.2026 скасовано постанову про арешт майна боржника від 30.03.2026 (а не від 12.03.2026 року), в якій зазначено, що сума боргу на теперішній час з урахуванням основної винагороди приватного виконавця та витрат виконавчого провадження складає 336 200 грн 40 коп.

Щодо постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170 на суму 50 526 грн 40 коп., колегія вважає висновок суду першої інстанції про скасування даної постанови таким, що постановлений з порушенням норм процесуального права України, з огляду на наступне.

Згідно із статтями 339-1, 340 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Натомість, правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб (частина перша статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України "Про виконавче провадження", відповідно до частини першої статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Водночас, частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі, постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених правових норм вбачається, що Законом України "Про виконавче провадження" встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Такі правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 921/16/14-г/15.

Подібну правову позицію викладено Великою Палатою Верховного Суду і у постановах від 06.06.2018 у справі № 127/9870/16-ц, від 30.01.2019 у справі №161/8267/17, від 21.08.2019 у справі № 381/2126/18, від 06.06.2018 у справі №921/16/14-г/15, від 13.03.2019 у справі № 545/2246/15-ц, від 27.03.2019 у справі №766/10137/17, від 03.04.2019 у справах № 370/1034/15-ц та №370/1288/15, від 12.06.2019 у справі № 370/1547/17, де також викладено висновок про те, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані.

За змістом пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Отже, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку в частині скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170 на суму 50 526 грн 40 грн, оскільки такі вимоги не могли бути розглянуті судом за правилами господарського судочинства, а підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому у частині вимоги скарги про скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 12 березня 2026 року у виконавчому провадженні ВП №80486170 на суму 50 526 грн 40 коп. провадження слід закрити.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню в частині висновку про скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця на суму 50 526 грн 40 коп. із закриттям провадження, а апеляційна скарга в цій частині підлягає задоволенню, оскільки її доводи та вимоги знайшли своє підтвердження при її апеляційному перегляді.

Щодо визнання неправомірними дій приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича щодо накладення арешту на все майно ОСОБА_2 у виконавчому провадженні ВП №80486170 та зобов`язання приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника шляхом скасування арешту з усього належного боржнику Плетньовій Олені Геннадіївні рухомого та нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170, колегія суддів зазначає наступне.

Законодавець передбачив чіткий порядок вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні. Державний виконавець наділений відповідними повноваженнями, він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон).

Вчинення державним виконавцем дій, визначених законом для виконання судового рішення, буде вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документа у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Частиною 1 статті 18 Закону установлено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 18 Закону виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Отже, під час здійснення виконавчого провадження виконавець зобов`язаний неупереджено, ефективно, своєчасно та в повному обсязі вживати заходів щодо примусового виконання рішень, дотримуючись способу та порядку виконання, встановлених виконавчим документом і цим Законом.

Положеннями пункту 1 частини 3 статті 18 Закону передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.

Аналіз наведеної норми вказує на те, що в межах здійснення виконавчого провадження законодавець наділяє виконавця повноваженням здійснювати перевірку виконання боржниками рішень, які підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону.

Здійснення такої перевірки є правом виконавця, реалізація якого залежить від його розсуду, а не імперативно обов`язковою дією у кожному виконавчому провадженні чи перед кожною процесуальною виконавчою дією.

Крім того, в абзаці 3 частини 2 статті 56 Закону установлено, що постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Отже, цей Закон установлює чіткі та стислі строки для прийняття виконавцем постанови про арешт майна (коштів) боржника під час відкриття виконавчого провадження або не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. За цих умов арешт майна (коштів) боржника є процесуальною дією, що має забезпечувальний характер, і вчиняється виконавцем автоматично, без попередньої перевірки стану виконання рішення боржником у розумінні пункту 1 частини 3 статті 18 Закону, оскільки застосування цього заходу безпосередньо пов`язане з настанням визначеного юридичного факту (відкриття виконавчого провадження чи виявлення майна).

Надзвичайно стислі строки, у межах яких слід застосувати вказаний захід примусового виконання рішень, фактично унеможливлює проведення виконавцем перевірки виконання боржником рішень у цей час.

Наведене свідчить, що законодавець не пов`язує прийняття постанови про арешт майна (коштів) з проведенням перевірки виконавцем стану виконання боржником рішення, яке підлягає примусовому виконанню. Отож відсутність такої перевірки сама собою не свідчить про порушення виконавцем принципів неупередженості, ефективності, своєчасності і повноти вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні.

Слід також враховувати, що відповідно до частини 4 статті 19 Закону сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Тобто, законодавець визначив механізм отримання виконавцем актуальної інформації щодо стану виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню, в разі їх добровільного повного чи часткового виконання боржниками: оперативне інформування виконавця покладається на сторони виконавчого провадження шляхом обов`язкового повідомлення про вказані обставини.

Настання негативних наслідків для боржника через невиконання покладених на нього Законом обов`язків, зокрема щодо інформування виконавця, не можна розцінювати як результат протиправних дій (бездіяльності) виконавця щодо перевірки виконання боржником рішення під час прийняття постанови про арешт майна (коштів) боржника.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.12.2025 у справі № 580/3888/24.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що на момент відкриття виконавчого провадження об`єктивно не знав про існування розстрочення рішення, а тому воно не могло бути ним враховане. За доводами скаржника, котрі знайшли своє підтвердження наявними у справі матеріалами, і на які скаржник послідовно посилається, що, ані в наказі Господарського суду Одеської області, ані в заяві стягувача про примусове виконання не міститься жодних відомостей чи застережень про те, що рішенням Господарського суду було встановлено розстрочення виконання рішення.

Колегія суддів зазначає, що за наявності сумнівів щодо правомірності чи неправомірності вчинення виконавцем певних дій, останні підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства, так і їх спрямованості на забезпечення виконання остаточного судового рішення.

Відповідно, отримавши заяву позивача про відкриття виконавчого провадження, приватний виконавець діяв у спосіб, передбачений цим Законом, та відповідно до вимог Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5.

При цьому, за положенням пункту 6 розділу III наведеної Інструкції, у разі пред`явлення до виконання виконавчого документа, за яким надана розстрочка виконання, виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. Виконавчий збір та основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати.

За сформованою практикою Верховного Суду вказаний пункт врегульовує питання та випадок, коли наявне судове рішення про розстрочення виконання виконавчого документа не виконується у встановленому порядку та строку, що спонукає стягувача звертатися до виконавця для його примусового виконання, та по якому виконавче провадження відкривається в частині, за якою сплинув строк сплати. В цьому випадку основна винагорода приватного виконавця стягуються із сум (суми), за якими (якою) сплинув строк сплати. Тобто, судове рішення про розстрочення та можливе подальше визначення розміру основної винагороди, яке буде залежати від сум, за якими сплинув строк сплати, має бути раніше, ніж початок з примусового виконання основного виконавчого документа, поданого стягувачем (пункти 90-91 постанови Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.08.2020 у справі № 200/13920/19-а).

Факт того, що при відкритті виконавчого провадження приватний виконавець не знав про існування розстрочення рішення, не може свідчити про порушення виконавцем законодавства щодо порядку примусового виконання рішення суду за обставин, встановлених колегією суддів у цій справі.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад, як обов`язковість виконання рішень та диспозитивності, що передбачено пунктами 2, 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з пунктом 18 розділу III вищенаведеної Інструкції зупинення вчинення виконавчих дій, відкладення проведення виконавчих дій, відстрочка або розстрочка виконання рішення не є підставами для скасування раніше вжитих заходів щодо примусового виконання рішення.

Позивач, вигравши спір у суді, скористався своїм правом та звернувся до виконавчої служби з метою примусового виконання судового рішення, а виконавець з урахуванням встановлених Законом чітких та стислих строків для прийняття постанов про відкриття проваджень та про арешт коштів боржника, діяв відповідно до вимог Закону.

Натомість, єдині висновки, на яких ґрунтується оскаржувана ухвала, стосовно того, що матеріали справи не містять і приватним виконавцем не надано до суду заяву про відкриття виконавчого провадження, що нібито унеможливлює встановлення факту повідомлення стягувачем виконавця про розстрочення судового рішення, не можуть бути підставою для задоволення скарги в цій частині, оскільки остання не спростувала належними засобами доказування твердження апелянта про відсутність у нього таких відомостей на час відкриття виконавчого провадження та винесення оскаржуваних постанов.

Також, судом першої інстанції зазначено, що після отримання скарги приватний виконавець у виконавчому провадженні прийняв постанову 14.05.2026 про розстрочення виконання рішення, якою розстрочено виконання шляхом стягнення прострочених на 14.05.2026 платежів у сумі 300 000 грн; 15.05.2026 – постанову про зняття арешту з коштів (з усіх рахунків), у якій вказав, що накладення арешту на кошти боржника постановою від 12.03.2026 на загальну суму боргу – 556 200,40 грн було передчасним, відтак, відповідна постанова підлягає скасуванню, а також постанову про зняття майна з розшуку, якою припинено розшук майна боржника, який оголошено відповідно до постанови від 30.03.2026, що, як наслідок, встановлює факт необізнаності виконавця про розстрочення судового рішення раніше.

З огляду на викладене, та позицію Великої Палати Верховного Суду, наведену вище, вказані обставини не можуть бути безумовною підставою для визнання дій виконавця такими, що не відповідають вимогам Закону.

Отже, колегія суддів вважає, що приватний виконавець діяв у спосіб та в порядку, визначеному як виконавчим документом (котрий у порядку частини 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України не був визнаний таким, що не підлягає виконанню в частині добровільної сплати боржником коштів), так і положенням чинного законодавства, а тому настання негативних наслідків для боржника через невиконання покладених на нього Законом обов`язків, зокрема, щодо своєчасного, з урахування обставин цієї справи, інформування виконавця, не можна розцінювати як результат протиправних дій (бездіяльності) виконавця щодо перевірки виконання боржником рішення під час прийняття постанов про відкриття виконавчих проваджень та про арешт коштів боржника.

Так, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.06.2024 у справі №756/11081/20, посилаючись на принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius) зазначила, що він відомий ще із часів римського права та існував у зв`язку з іншим правилом - tantum devolutum quantum appellatum (скільки скарги, стільки і рішення). Велика Палата Верховного Суду вказала, що правило заборони повороту означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення (в даному випадку приватного виконавця).

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню і в частині визнання протиправними дій приватного виконавця з відмовою у задоволенні скарги відповідача в цій частині, а апеляційна скарга в цій частині також підлягає задоволенню.

Щодо зобов`язання приватного виконавця усунути порушення прав боржника шляхом скасування арешту з усього належного боржнику ОСОБА_2 рухомого та нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП№80486170, судова колегія зазначає наступне.

Відсутність у діях виконавця неправомірних дій щодо прийняття рішення про накладення арешту на все майно ОСОБА_2 , у зв`язку з відсутністю у виконавця інформація про прийняття рішення про розстрочення виконання рішення у даній справі, не спростовує сам факт в подальшому бездіяльності виконавця щодо існування неправомірності арешту, накладеного на все належне боржниці рухоме та нерухоме майно, накладеного постановою про арешт майна боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170.

У даному випадку, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про неправомірність постанови державного виконавця від 12.03.2026 про накладення арешту на все майно боржника, враховуючи відсутність в подальшому дій виконавця щодо скасування цієї постанови.

Відповідно до частин 1, 3 статті 56 Закону України “Про виконавче провадження” арешт майна застосовується для забезпечення реального виконання рішення та має відповідати меті виконавчого провадження, здійснюватися у спосіб, визначений законом, та відповідати принципу співмірності заходів примусового виконання рішень.

Таким чином, за наявності чинного в рішенні суду розстрочення виконання рішення, застосування такого обмежувального заходу як накладення арешту на все майно боржниці, фактично нівелювало надану судом відстрочку та створює передчасне втручання у право боржника на мирне володіння своїм майном у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та не узгоджувалося з тією метою, з якою судом було надано відстрочку виконання рішення, а саме забезпечення реального виконання судового рішення із дотриманням балансу інтересів сторін.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13.08.2024 у справі №925/893/23, застосування арешту майна як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 321 Цивільного кодексу України.

Відтак, висновки місцевого господарського суду в цій частині про наявність підстав для задоволення скарги відповідача та скасування постанови про арешт майна боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП№80486170 судом є правильними та відповідають встановленим обставинам справи.

Посилання апелянта на те, що він 09.06.2026 року скасував означену постанову не підтверджені належними засобами доказування, оскільки в наданій ним постанові скасована постанова від 30.03.2026 року, яка за своїм змістом є іншою і містить питання щодо розшуку майна.

Враховуючи вищевикладене, встановлені обставини, судова колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання неправомірними дій приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича щодо накладення арешту на розрахунковий рахунок та все майно Плетньової Олени Геннадіївни у виконавчому провадженні ВП №80486170, а також винесення постанови про стягнення з боржника основної винагороди на всю суму заборгованості та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 12 березня 2026 року у виконавчому провадженні ВП №80486170 на суму 50 526 грн 40 коп. Суд вважає, що доводи приватного виконавця, викладені в апеляційній скарзі, знайшли своє часткове підтвердження під час перегляду судом апеляційної інстанції оскаржуваної ухвали, тому апеляційна скарга приватного виконавця підлягає частковому задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції слід частково скасувати з викладенням її мотивувальної частини в редакції постанови суду апеляційної інстанції та нової резолютивної частини про часткове задоволення скарги на дії приватного виконавця із частковим закриттям провадження та відмовою в іншій частині.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/3262/25 потребує часткового задоволення, а оскаржувана ухвала Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/3262/25 потребує часткового скасування з ухваленням судом апеляційної інстанції нового судового рішення про часткове задоволення вимог скарги на дії приватного виконавця.

Керуючись статтями 269, 270, 275, 277, 281-284, 339-1 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/3262/25 задовольнити частково.

Ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.06.2026 року у справі № 916/3262/25 частково скасувати, виклавши її мотивувальну частину в редакції постанови суду апеляційної інстанції, а резолютивну частину ухвали викласти наступним чином:

«Провадження у справі №916/3262/25 з розгляду скарги у частині вимог про зобов`язання приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника Плетньової Олени Геннадіївни шляхом скасування арешту електронних і грошових коштів, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, у тому числі рахунку № НОМЕР_1 , що відкритий в АТ "А-Банк", накладеного постановою про арешт коштів боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170, та в частині вимог про скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця від 12 березня 2026 року у виконавчому провадженні ВП №80486170 на суму 50 526 грн 40 коп. закрити.

Задовольнити частково скаргу Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області на дії приватного виконавця Виконавчого округу Одеської області Долинського Миколи Миколайовича за вх.№2-798/26 від 23.04.2026, подану у справі №916/3262/25 в частині зобов`язання приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника шляхом скасування арешту з усього належного боржнику Плетньовій Олені Геннадіївні рухомого та нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170.

Зобов`язати приватного виконавця Долинського Миколу Миколайовича усунути порушення прав боржника шляхом скасування арешту з усього належного боржнику Плетньовій Олені Геннадіївні, с. Маяки Одеської області рухомого та нерухомого майна, накладеного постановою про арешт майна боржника від 12.03.2026 у виконавчому провадженні ВП №80486170.

Відмовити в іншій частині скарги Фізичної особи-підприємця Плетньової Олени Геннадіївни, с. Маяки Одеської області у визнанні неправомірними дій приватного виконавця Долинського Миколи Миколайовича у виконавчому провадженні ВП №80486170 при винесенні постанови від 12.03.2026 про арешт коштів боржника».

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 24.09.2026 року.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Л.В. Поліщук

А.І. Ярош

Оригінал: reyestr.court.gov.ua